178171
182818

АПК України: перезавантаження системи управління

За результатами дискусії учасниками було запропоновано пріоритетні принципи ефективної роботи інституцій в агробізнесі.

Якими мають бути засади ефективної роботи Мінагрополітики і системи інших інституцій? Над цими питаннями у своїй аналітичній статті розмірковує  доктор економічних наук, професор ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Олександр Єранкін. 

В Україні  завершується «експеримент», коли країна, яка є важливим гравцем на світових аграрних ринках, працювала без функціонування аграрного міністерства, що є унікальним явищем в світовій економіці. Відповідно, це несло ризики дезорганізації для всієї системи агробізнесу. Проте, відновлення статус-кво має бути не механічним процесом «відкриття колишніх кабінетів». Перезапуск Міністерства аграрної політики і продовольства, на наш погляд, має стати драйвером перезапуску всієї системи управління АПК України для того, щоб аграрний сектор мав здійснити цивілізаційний ривок у своєму розвитку. Фактично аналогом є капітальний ремонт (реновація) будівлі чи приміщення, коли у нас є шанс зробити сучасний інноваційний бізнес-простір.

Але, на жаль, ми спостерігаємо традиційні для нашої країни «утаємничені» підкилимні рухи, коли є всі шанси отримати інституцію із радянськими рудиментами та незрозумілою місією для суспільства. Причиною цього є те, що критично мало в суспільстві ведеться професійної дискусії щодо головних принципів ефективної роботи Міністерства, а, відповідно, і цілої системи інших інституцій, які мають позитивно впливати на розвиток агробізнесу в Україні.

Які ж ці головні принципи?

  1. Чітке формування місії Міністерства (за аналогією – інших інституцій) та його ролі для суспільства і економіки.

Фактично мова йде про саму доцільність існування спеціалізованого аграрного Міністерства, його місії як інституту сучасної ринково-демократичної форми держави. Не секрет, що зараз поширена думка, що Міністерство не потрібне і необхідно мати «залізні» аргументи щодо доказів доцільності його функціонування.

  1. Концентрація груп інтересів – продовольча безпека, агробізнес, сільський розвиток.

У кожної інституції є свої бенефіціари. В нашому випадку – це платники податків та система суспільних інтересів в цілому. Треба чітко сконцентрувати та оформити запити чи очікування тих чи інших стейкхолдерів щодо роботи інституції. Треба також чітко прописати механізми концентрації та юридичного оформлення груп інтересів у певні інституції (галузеві чи професійні асоціації, лобістські структури, суспільні інститути тощо).

  1. Функції Міністерства. Суддя. Конфлікт інтересів. Саморегуляція.

Треба чітко розмежувати роботу інституції щодо виконання загальнодержавних стратегій розвитку та врахування інтересів головних діючих осіб. Очевидно, що практично завжди будуть конфлікти, які треба спрямовувати у конструктивне русло.

І тут мова йде про те, що, на жаль, в Україні спостерігаємо інституціональні «провали» (судова, фіскальна політика, система захисту прав інвесторів). Таким чином, Міністерство (хоча б на цьому етапі) має покласти на себе функцію «формування та забезпечення цивілізованих правил гри», які не можуть бути гарантовані в Україні іншими інституціями. Мова йде про активну саморегуляцію.

  1. Розмежування функцій між міністерствами та інституціями, уникнення дублювання та «сірих зон».

Ще раз про доцільність існування того чи іншого міністерства. Очевидно, що сфера зони впливу буде перетинатися із іншими міністерствами в сфері галузевої взаємодії і конкуренції (наприклад, техніка, добрива, постачання інших ресурсів), міжнародних відносин (допомагати відкривати ринки для вітчизняних виробників), регіонального, соціального розвитку сільської місцевості. Тут не уникнути дублювання і конфліктів за розподіл повноважень і ресурсів. Ще одна загроза – так звані «сірі зони», коли, навпаки, втрачається відповідальність інституцій за ті чи інші процеси.

  1. Стратегічна важливість і гарантії від непродуманих кон’юнктурних дій (раптової ліквідації).

Фактично мова йде про законодавче забезпечення уникнення повторення ситуації 2019 року, коли було несподівано для спільноти ліквідоване аграрне міністерство без надання чіткої аргументації.

Але тут не має бути місце емоціям та бажання «реформ заради реформ». Необхідно законодавчо закріпити критерії, за якими те чи інше міністерство вважається системно утворюючим і має імунітет від «ручного» закриття. Наприклад, очевидно провальною в цілому є діяльність Міністерства охорони здоров’я щодо боротьби з пандемією коронавірусу, проте ні в кого не закрадається думка щодо його ліквідації. Власне стосовно аграрного міністерства мають бути встановлені чіткі критерії, за яких воно не може бути ліквідовано (частка у економіці країни та забезпеченні експортної виручки, роль у продовольчій безпеці країні тощо).

  1. Формування конкурентоспроможної команди інституції. Система мотивації.

Для того, щоб Міністерство чи інша інституція були ефективними в ринковому середовищі, вони самі мають відповідати критеріям сучасної ефективної організації. А це, в першу чергу, персонал, команда, які мають продукувати ідеї та мати можливості їх реалізації. Звичайно, і зарплати або матеріальні винагороди мають бути наближеними до ринкових. Але тут є серйозна ментальна проблема, яку, на жаль, розганяють різні політики-популісти («державний чиновник має отримувати як умовний пенсіонер»).

Але для того, щоб претендувати на високий рівень матеріального забезпечення необхідно чітко розробити систему показників (KPI) для працівників державних інституцій, які є реально досяжними та які можна чітко виміряти чи ідентифікувати.

  1. Активна позиція та адаптивність до змін в ринковому середовищі.

Міністерство або інша інституція має бути осередком для акумуляції інтелектуального капіталу. В результаті, мають народжуватися ініціативи, які можуть кардинально змінювати тенденції, що несуть загрози або не мають перспектив.

Наприклад, стосовно міжнародної аграрної політики. Тут слід кардинально змінювати стереотипи. На жаль, в нашому суспільстві буквально на рівні квазірелігії поширюються бажання мати такий же рівень державної фінансової підтримки аграріїв «як у Європі». Проте очевидним є той факт, що для нас це нереально і ми не маємо шансів навіть наблизитися до цих показників. А головне – забувають про доцільність цього в умовах високого рівня світових цін на продовольство.

Таким чином, Україні слід навіть очолити рух і взаємодію в рамках міжнародних інституцій інших країн, які страждають від високого рівня протекціонізму розвинутих країн, за всебічне зменшення цього явища. Фактично Україна має бути локомотивом розвитку вільного ринку і конкуренції в аграрному світі, що підвищить репутацію країни.

  1.  «Інвестиційний маяк»:  виправлення «провалів» ринку та державного управління.

Міністерство має сформувати потужну систему допомоги своїм стейхолдерам, оскільки бізнес-клімат в Україні ще дуже далекий від бажаного стану. Тут є низка традиційних побажань, вони відомі. Одна із головних функцій в агробізнесі (переважно ринки B2B) – інформаційна. Очевидно, що в цифрову епоху це має бути одним із пріоритетів: швидкість, комплексність, достовірність передачі сигналів учасникам ринку.

Крім того, мають формуватися «пакетні» пропозиції для потенційних інвесторів для входження в ті чи інші сфери агробізнесу, які мають значення для суспільства: тут і інформаційний блок, і блок можливості надання реальної допомоги для інвестора у подоланні специфічних бар’єрів входження в наш агробізнес.

Або візьмемо «найгарячішу» проблему в історії аграрних відносин – ринку сільськогосподарської землі. Не будемо писати про всі аспекти цього «серіалу». Проте очевидним є потреба у ролі Міністерства як «провідника» у світ нової для багатьох українців ментальної реальності. А для цього вже зараз слід мати чітку «дорожню карту» запуску ринку землі.

З точки зору рядового потенційного учасника цього ринку можна запропонувати принцип «світлофору». Суть його полягає у тому, що всі учасники мають легкий і прозорий доступ до інформації про юридичну готовність земельних паїв до участі у ринковому товарообороті. При цьому, що важливо, мова йде не обов’язково про фізичний продаж землі. Адже земельні ресурси – потужний інвестиційний інструмент, який важливий для оцінки бізнесу (отримання кредитів, входження у спільний бізнес, формування акціонерного капіталу тощо).

Отже, земельні паї мають пройти процедуру «верифікації» готовності до торгів. Умовно «зелений» колір мають отримати ті земельні ділянки, які не викликали юридичних суперечностей. При цьому має бути певний час для отримання «претензій» на ці ділянки.

«Жовтий» колір мають отримати ділянки, які ще готуються до верифікації і/чи які мають незначні розбіжності. Проте такі розбіжності можна нескладно усунути (зміщення меж, наприклад).

«Червоний» колір мають отримати ті ділянки, які перебувають у стадії серйозних правових суперечностей (судові позови, сумніви у юридичній прозорості і т.і.).

І ця робота вже має тривати, оскільки виправляти все, коли ринок запрацює, буде набагато важче.

  1. Жити в реальності.

На жаль, і це є світовою тенденцією, що ми остаточно увійшли у світ постправди, коли загрозливого характеру набули тенденції впливу на суспільство популістів, маніпуляторів, кон’юнктурщиків, коли основою інформаційного простору є «альтернативна правда», фейки, маніпуляції.

Тому місія Міністерства та інших інституцій – мінімізувати можливості для маніпулювання спекулятивними настроями. Для цього слід уважно слідкувати за величиною розриву між мріями та бажаннями, з одного боку,  та реаліями і можливостями їх досягти - з іншого, за часовими рамками тих чи інших пропозицій, щоб не допустити маніпуляцій невідомим майбутнім.

Наприклад, це відноситься до відомої проблеми «сировинного прокляття» і обов’язкового виробництва продукції «з доданою вартістю». Часто упускається той факт, що це ще й додана «собівартість», що можливості реалізації такої продукції нездійсненні в тих обсягах, щоб компенсувати відмову від так званого «сировинного» напрямку. І забувається чомусь, що виробництво так званої «примітивної» продукції (зерна, наприклад) – це центр тяжіння низки інноваційних сфер і галузей (IT, технології, техніка, добрива, логістика тощо).

  1. Колективний імунітет на пропозиції без розрахунків.

Будь-які пропозиції щодо втручання в ринкові процеси, щодо розподілу коштів платників податків мають ґрунтуватися на прозорій і зрозумілій системі розрахунків економічного (соціального, екологічного, політичного) ефекту від цих пропозицій на основі зрозумілої і прийнятої методики розрахунків.

  1. Розвиток інституту репутації.

Основний бар’єр для розвитку бізнесу в Україні – відсутність ефективної роботи інституту репутації. Звідси й високі ціни на умови ведення бізнесу (відсотки за кредити, транзакційні витрати, юридичний захист і т.д.). Недовіра «з’їдає» левову частку потенційного інвестиційного ресурсу.

Добре, що робота вже почалася в цьому напряму (створення реєстрів), але до реалізації мети ще далеко. Критерій доброчесності і прозорості має бути головним у відносинах між суб’єктами. Очевидно, що це відноситься до сфери отримання субсидій – пріоритет мають отримати прозорі компанії, доброчесні платники податків.

  1. Кардинальна зміна філософії використання субсидій.

Тут також має бути кардинально змінена філософія необхідності надання державної допомоги. Є думки, що субсидії в принципі не потрібні, вони шкодять ринковому розвитку.

Щоб уникнути таких закидів, слід підходити до бюджетної політики з активних позицій, і позбутися репутації «вічно бідне село – допоможіть нам». На наш погляд, суб’єктам агробізнесу слід бути не тими, хто випрошує, а тими, хто вимагає. Але для цього мають бути чіткі раціональні аргументи. В такому випадку, субсидії розглядаються як своєрідна «каса взаємодопомоги».

Основними двома аргументами існування такої «каси» є необхідність виправлення ситуації нерівноправної конкуренції з країнами, де є високий рівень такої підтримки, і нерівних можливостей для конкуренції всередині країни (галузеві особливості – термін окупності інвестицій та розміри бізнесу).

І треба істотно змінити принцип отримання субсидій. Він має бути чітко зрозумілим і мати конкурсний (своєрідно – грантовий) характер. В такому випадку бенефіціари чи лобісти тих чи інших програм мають готувати фундаментальні розрахунки щодо дієвості, результативності та ефективності використання цих коштів.

Очевидно, що такий процес має бути завершений до процесу затвердження бюджету на наступний рік, а не придумувати «по ходу»,  як нам пристроїти ці бюджетні кошти.

Джерело: ІЦ УАК

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Розумне сільське господарство готове до доповненої та віртуальної реальності

Все більше нових технологій стають невід'ємною частиною сільського господарства. Робототехніка, Інтернет речей, різноманітні датчики, безпілотники та системи аналізу даних є в арсеналі майже всіх фермерів. Іноді може навіть здаватися, що нічого нового вже не вигадають.Однак слід також розглянути технології доповненої та віртуальної реальності, оскільки вони можуть покращити чинні процеси, контролювати умови, збільшувати врожайність та зменшувати проблеми, пов'язані зі шкідниками.

Як працюють технології доповненої та віртуальної реальності?

Якщо ви коли-небудь грали в покер у Макао у 2050 році або ловили покемонів на вулицях рідного міста, ви вже маєте певний досвід роботи з AR, або доповненою реальністю. Ця технологія бере реальний світ і збагачує його додатковим текстом, графікою, звуками чи іншими медіа. Зазвичай це відбувається через візуальну гарнітуру або через екран смартфона або планшета.

Технологія AR дозволяє глибше зрозуміти реальний світ навколо вас. Наприклад, фермер, який носить AR-гарнітуру, міг би самостійно керувати ремонтом власних машин. Потрібна лише відповідна гарнітура, сама техніка та спеціальна програма. Інформація про деталі та інструкції з ремонту відображатимуться на дисплеї по мірі ремонту. Або той же фермер міг би розглянути якості та функції потенційної покупки, навіть не виходячи зі свого офісу, маючи можливість обертати та взаємодіяти з товаром за власним бажанням, і навіть розмістити його у своєму власному оточенні, щоб побачити, чи підходить він. Наприклад, AR-симулятор John Deere дозволяє побачити, як трактор John Deere 6M буде виглядати на полі або у подвір’ї фермера. У найближчі роки все більше компаній будуть пропонувати такі варіанти AR.

На відміну від AR, VR (віртуальна реальність) створює власний світ і занурює вас у нього. На сьогодні, у всякому разі поки що, ця технологія має менше застосувань для сільського господарства. Проте вона є досить цікавою та багатообіцяючою.

Корови в Матриці

Минулого року одна з ферм у Московській області Росії поекспериментувала зі створенням віртуального світу для корів за допомогою гарнітури VR. Унікальна імітація була розроблена з урахуванням особливостей зору великої рогатої худоби, а саме – слабшим сприйняттям зелених та синіх тонів та кращим сприйняттям червоних. На дисплеї гарнітури корови бачили сонячне літнє поле, що мало на меті покращити кількість та якість молока у стада.

Хоча це може здатися не дуже реалістичним, на перший погляд, багато досліджень показують пряму кореляцію між екологічними умовами та виробництвом молока. Фермери по всьому світу випробували все, починаючи від спеціального освітлення, що має задавати хороший настрій, використання класичної музики та звуків телят, до збільшення ігрового простору та встановлення щіток для чухання корів. Пряме когнітивне стимулювання за допомогою моделювання VR є логічним наступним кроком у пошуку кращих виробничих заходів.

Доповнена реальність, датчики та сільське господарство

Розумне фермерство застосовується з середини 1980-х років, коли США зробили GPS доступним для цивільного населення. З тих пір розумні технології перетворились на багатомільярдний бізнес, що охоплює відстеження худоби, обслуговання обладнання, вимірювання показників ґрунту та збирання врожаю. Дані, отримані з датчиків, дозволили зрозуміти зернові культури та худобу на найглибшому рівні. Технологія AR виносить дані інтелектуальних технологій на новий рівень, дозволяючи:

  • прискорене навчання, коли персонал може швидко дізнатись про нові процеси або згадати вже відомі. Сюди входить важлива, але часто використовувана інформація, як-от правильний спосіб закріплення пошкодженої деталі на такому необхідному і дорогому обладнанні, як доїлки або трактори. Оскільки технологія доповненої реальності пропонує керовану візуалізацію складної інформації, витрати на персонал часто можна зменшити, оскільки потрібно утримувати менше експертів;
  • складний навчальний набір даних, що складається з послідовних зображень сільськогосподарських культур, вбудовують в алгоритми ШІ. Зараз цей проект розробляється ініціативою Plant Vision. Ця група має на меті створити спільну головну книгу ШІ, яка допоможе виробникам по всьому світу збільшувати врожайність, одночасно обмежуючи негативний вплив сільського господарства на навколишнє середовище за допомогою даних доповненої реальності. Дані записуються в інфрачервоному, ультрафіолетовому та RGB-кольоровому спектрі та передаються користувачам. Ранні прогнози даних передбачають, що врожайність може покращитися на цілих 500% для певних сільськогосподарських культур за допомогою такого аналізу даних;
  • покращену ідентифікацію комах та якості ґрунту. Візуалізація врожаю та його оточення в режимі реального часу дозволить майже миттєво ідентифікувати шкідників та відповідні рекомендації щодо боротьби з ними, а також забезпечить оцінку якості земель;
  • швидше прийняття рішень за рахунок кращого розуміння візуалізованих даних. Переважна частина населення – майже 2/3 – це люди, які навчаються наочно. Це означає, що візуально відображені дані на екрані доповненої реальності набагато легше засвоюються, ніж ті самі дані, записані у 15- або 20-сторінковому звіті. Мало того, що дані сприйматимуться швидше, вони ще й будуть краще зрозумілими, що призведе до прийняття кращих рішень.

Всі технології розумного сільського господарства отримають значний поштовх у найближчі місяці із наближенням розгортання мереж 5G у світі. Але це буде особливо вигідно для використання AR та VR, які вимагають більших швидкостей передачі даних. У міру зростання цих мереж технології AR / VR стануть все більш поширеними в таких різноманітних секторах, як роздрібна торгівля, уряд, виробництво та сільське господарство. І хоча більші підприємства вже можуть мати доступ до необхідних швидкостей обслуговування, впровадження 5G у повсякденні мережі дозволить дрібним фермерам також скористатися цими технологіями.



ПДВ для аграріїв знизили: чому виграють агрохолдинги та скільки втратить бюджет

Президент Володимир Зеленський після місячного зволікання нарешті підписав закон про зниження ставки ПДВ на окремі види аграрної продукції, який Рада схвалила ще минулого року.

Цей закон вже викликав запеклі суперечки серед учасників аграрного ринку та неоднозначні оцінки експертів. Він також може відчутно зменшити доходи бюджету на нинішній рік, який і так має суттєвий дефіцит. Зате великі агрохолдинги можуть суттєво заробити.

Натомість в офісі президента вважають, що закон забезпечить підтримку агровиробництва в Україні, допоможе залучити інвестиції для розвитку українського АПК.

Там переконані, що цей документ стимулює аграріїв не ухилятись від сплати ПДВ.
Навіщо його ухвалювали, хто виграє від зниження ПДВ та що може піти не так?

В чому суть?
Закон передбачає, що при постачанні на території України, експорті та ввезенні в Україну окремих видів сільськогосподарської продукції ставка податку на додану вартість (ПДВ) буде знижена з 20% до 14%.

У переліку фігурують передусім сировинні товари, які переважно ідуть на експорт - або напряму, або через переробку, і здебільшого не продаються кінцевому споживачу в Україні.

Зокрема, йдеться про пшеницю, жито, ячмінь, овес, насіння соняшника, ріпаку, льону, кукурудзу, соєві боби, цукровий буряк, а також про незбиране молоко, велику рогату худобу і живих свиней.

Левова частка цих товарів - або самі по собі є "золотим" фондом українського аграрного експорту, або ж є сировиною для товарів, експорт яких забезпечує Україні провідні місця на світових аграрних ринках. Наприклад, перше місце за експортом соняшникової олії. Це важливо для розуміння, хто виграє від законодавчих змін.

Оглядачі також звертають увагу на те, що серед авторів закону - депутати, яких пов'язують із великими гравцями аграрного ринку в Україні.

Україна - вже провідний експортер соняшникової олії у світі

Навіщо це потрібно?
Автори закону, серед яких і голова аграрного комітету парламенту Микола Сольський, пояснив потребу в ньому просто - аграрії раніше мали спрощену систему оподаткування завдяки фіксованому податку. Проте в результаті реформи фактично втратили пільги і перейшли на загальну систему оподаткування.

"Основною проблемою, з якою зіштовхнулись сільськогосподарські підприємства, стало зростання сум податкових зобов'язань з ПДВ, що є відчутним тягарем на розмір обігових коштів підприємств", - пояснювали автори закону.

Тому ціни на аграрну продукцію почали зростати, а щоб уникнути сплати ПДВ, частина аграрного сектору пішла у тінь.

Натомість зниження ПДВ до 14% не лише допоможе аграріям, але й зекономить 6% видатків для переробників при закупівлі продукції. (оскільки термін сплати основної суми ПДВ для них переміщується з дати оплати сировини на дату оплати зобов'язань по операціях з реалізації продуктів її переробки).

Автори вважають, що аграрії не будуть уникати сплати податків завдяки "скруткам", й "відбудеться детінізація аграрного виробництва".

Зниження ставки ПДВ для продажу головних експортних культур - зернових та олійних - зменшить суму бюджетних відшкодувань експортерам.

Суто юридичні зауваження
Разом із тим, автори закону не подали розрахунків, чому зниження ставки одного із головних податків української фіскальної системи на низку головних продуктів аграрного виробництва не вплине на бюджет.

Крім того, як відзначили у Головному юридичному управлінні Ради, Податковий кодекс вимагає, аби зміни до будь-яких елементів податків та зборів не вносилися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

До того ж за Бюджетним кодексом закони, які впливають на показники бюджету, мають бути схвалені до 15 липня, або ж застосовуватися лише у наступному бюджетному періоді. А цей закон діятиме вже у 2021 році.

Втім, цей закон далеко не перший, в якому ці вимоги Податкового та Бюджетного кодексів порушені.

Ще на дві потенційні правові проблеми із законом про зниження ПДВ для аграріїв вказували у Київській школі економіки.

Там нагадали, що у меморандумі з МВФ Україна зобов'язалася "утримуватися від запровадження нових звільнень від сплати податків або податкових пільг (за винятком вже прийнятих звільнень, що застосовуються для видатків на охорону здоров'я, пов'язаних з COVID)". А зниження ПДВ для певних учасників ринку може бути сприйнято саме як пільга.

До того ж в Угоді про асоціацію з ЄС Україна пообіцяла наблизити своє законодавство до європейського, а європейські директиви, зазначають у КШЕ, передбачають можливість зниження ставок ПДВ лише для товарів кінцевого споживання, а не виробництва.

За і проти
Навіть в процесі ухвалення самого закону його оцінки були дуже різними, якщо не діаметрально протилежними.

Варто згадати лише про те, що Данило Гетманцев, голова профільного фінансового комітету, виступив категорично проти проєкту, поданого за авторства його колеги, голови аграрного комітету і так само представника "Слуги народу". А після цього з'явився проєкт постанови про його усунення з посади голови фінансового комітету.

Ухвалення закону розкололо не лише парламентську більшість, але й різні аграрні асоціації, які представляють тих чи інших учасників ринку, а також експертну спільноту.

Наприклад, у Всеукраїнській Аграрній Раді (ВАР) однозначно схвалюють закон. Там вважають, що він сприятиме детінізації агросектору, адже зниження ставки ПДВ "знизить ефективність шахрайських схем, так званих "скруток", через які на експорт іде значна частина зерна, а шахраї незаконно отримують з держбюджету відшкодування ПДВ".

У ВАР також твердять, що зниження ПДВ заощадить обігові кошти для аграріїв, що дасть можливість інвестувати їх у розвиток господарств.

Ще до ухвалення закону його підтримував і голова Агро-Продовольчої Ради Іван Слободяник. Він наводив розрахунки, за якими близько 40% зерна в Україні реалізується за готівку - а це одна з головних передумов для "скруток", і це, на його погляд, позбавляє бюджет мільярдів гривень щороку.

Дійсно, ефективність "скруток" зменшується, але зниження ставки ПДВ до 14% аж ніяк не ліквідує їх, зауважує натомість генеральний директор асоціації "Український клуб аграрного бізнесу" Роман Сластьон. Він твердить, що ключем до боротьби податковим шахрайством є ефективне адміністрування ПДВ, а це залежить від податківців.

З цим погоджується і Олег Нів'євський, доцент Київської школи економіки та експерт із земельних питань. Він вважає, що "владі варто більше фокусуватись не на ставках ПДВ, а на вдосконаленні системи адміністрування та запобігання зловживань з цим податком".

Експерт звертає увагу і на ще один момент: збільшення кількості ставок ПДВ "означає лише одне - збільшення простору для маніпуляцій та махінацій з ПДВ". А це і ускладнення бухгалтерії, і зайвий привід для візиту податківців.

А Роман Сластьон додає ще один потенційний негатив: при значних капітальних вкладеннях в оновлення техніки чи будівництво основних засобів у аграрного виробника формується значний ПДВ кредит, який може перевищити ПДВ від реалізації продукції.

зерно

А що з бюджетом?
Автори закону запевняють, що зниження ставки ПДВ на окремі види аграрної продукції не призведе до втрат бюджету, адже ПДВ знижується лише на продаж сировини, а не на кінцевий продукт, бо фактичний платник ПДВ — кінцевий споживач, тобто відвідувачі магазинів і супермаркетів.

Водночас вони визнають можливість "касового розриву" - між тим, як аграрна сировина надійде на переробку і буде продана кінцевому споживачу чи на експорт.

Якщо ж зернові чи олійні культури, ПДВ на реалізацію яких знижений, підуть на експорт, бюджет також не зазнає втрат, адже "пропорційно знижується сума відшкодування з бюджету експортерам таких зернових та експортерам продуктів їх переробки", вважають автори закону. А додатковим бюджетним "бонусом" буде ліквідація "скруток".

Проте експерти не впевнені, що все відбуватиметься саме так.

На думку Олега Нів'євського, втрати бюджету є цілком можливими, якщо, наприклад, продукцію продаватимуть таки кінцевому споживачу, або ж до ланцюжка розрахунків потрапить неплатник ПДВ.

Лунає складно, але відповідні життєві ситуації є досить простими, - це можуть бути розрахунки за роботу чи оренду землі зерном, або ж купівля насіння фермером-одноосібником, який не є платником ПДВ. Такі втрати, за підрахунками експерта, можуть коштувати бюджету близько 1,2 млрд грн. Ще близько 100 млн грн становитимуть касові розриви.

Дещо інші розрахунки мають в Інституті аграрної економіки. Там вважають, що ліквідація податкових "скруток" зменшить втрати бюджету на понад 7 млрд грн.

Проте одночасно бюджет втрачатиме доходи, коли визначені у законі товари будуть не лише продуктами проміжного споживання, але й кінцевою продукцією. Загалом, баланс переваг і втрат для бюджету становитиме мінус 5,5 млрд грн доходів, підрахували в Інституті. А можливі касові розриви можуть сягати понад 20 млрд грн.

То хто ж виграє?
Щоб зрозуміти, кому саме допоможе зниження ПДВ на аграрну сировину, а кому може нашкодить, треба уявляти виробничий ланцюг кожного окремого гравця ринку.

Для більшості з них, навіть для "чистих" виробників, ПДВ є "прохідним" податком, - вони як сплачують його самі, так і закладають в ціну продукції, що продають. І тут ключовою є різниця між так званим "вхідним" і "вихідним" ПДВ.

Виглядає, що найбільше виграють великі вертикально інтегровані аграрні компанії, які контролюють весь ланцюжок від виробництва чи переробки до експорту аграрної продукції. Крім відшкодування ПДВ як експортери, такі компанії після зниження ПДВ ще й зекономлять обігові кошти на етапі закупівлі сировини.

Вигода виробників та переробників залежить від багатьох чинників, які формують їхню власну різницю між "вхідним" та "вихідним" ПДВ, але для переробників зиск є очевиднішим, бо "вхідний" ПДВ для них становитиме 14%, а "вихідний" - 20%, коли продадуть товар всередині України.

А от для кого змін точно не буде - то це для кінцевого споживача, який і є головним платником ПДВ. Для цього у цінниках на полицях магазинів та чеках нічого не зміниться.

Щоб це сталося, кажуть експерти, змінитися має сам ПДВ на товари кінцевого споживання. Або, як показує досвід деяких європейських країн, можна почати зі зниження ПДВ на аграрну продукцію, умовно готову до вживання - фрукти та овочі, яких українці, за різними дослідженнями, вживають надто мало.

Джерело: ВВС-Україна



Зробити малих фермерів ефективнішими та прибутковішими: рецепт агрохабу

«Доступ до знань та інформації, сервісних послуг та якісних засобів виробництва є нині однією з ключових проблем для мікро та малих сільгоспвиробників, – наголошує Юрій Бакун, експерт Програми USAID з аграрного та сільського розвитку – АГРО. 70% виробників в Україні відчувають потребу в  якісному технологічному та навчальному супроводі».

Що може бути ефективним та доступним для аграріїв інструментом цієї підтримки?

Принаймні одним із таких у програмі бачать створення та функціонування центрів агрокомпетенцій, які можуть стати осередками агрохабів на локальному рівні. Про модель таких осередків та можливі способи підтримки аграріїв ними йшлося на кількаденних онлайн дискусіях під загальною назвою «Агрохаби – від ідеї до капіталізації в Україні». 

Селяни та дрони – час знайомитися 

Чи  багато малих сільгоспвиробників в Україні використовують дрони? На жаль, ні. І не лише малих. Безпілотниками нині користуються лише 10% сільгосппідприємств на близько 10% українських сільгоспземель. 

Таку цифру наводить Наталія Табінська, експертка  програми АГРО з надання сервісних послуг для агровиробників.

«Сьогодні навіть не всі великі та середні виробники користуються цими технологіями, – констатує вона. – Тоді як  безпілотні літальні апарати можна використовувати для досліджень важкодоступних земель, проводити за їхньої допомоги ґрунтові зйомки, ідентифікувати проблемні ділянки, здійснювати контроль якості внесення добрив та якості посівів, проводити безпосередню хімічну обробку полів. Зрештою, використовувати для охорони врожаю».

Дрони над полями – це цікаво та сучасно. Звісно, не лише до них немає нині доступу у малих сільгоспвиробників. Наталія Табінська перераховує інші очевидні потреби: індивідуальні консультації, тренінги та навчання, ознайомлення з успішним досвідом інших, дорадчі послуги для територіальних громад, доступ до лабораторій, отримання якісних засобів виробництва, агрегація. 

Стратегічна мета центрів агрокомпетенцій – підвищити ефективність та прибутковість малого агробізнесу через надання йому підтримки та більшого доступу до  цих інструментів зростання.

Теоретично, різними сучасними послугами малі агровиробники можуть скористатися і тепер. Пропозицій на ринку чимало, однак є й очевидні перешкоди.  В одних випадках це  зависокі ціни, в інших – брак інтересу великих постачальників чи надавачів послуг до індивідуальної співпраці з дрібними клієнтами. 

Центри агрокомпетенцій – що це?

Запропоновані програмою АГРО моделі центрів, які забезпечують потреби агровиробників у засобах виробництва, сервісних та інформаційно-консультаційних послугах на місцевому рівні можуть допомогти у подоланні цих бар’єрів. Окрім іншого, центри агрокомпетенцій можуть стати своєрідними клубами за інтересами для малих виробників – допомагати там, де поодинці вирішити питання важко.  

Разом із традиційними дорадчими послугами, розроблена  програмою модель передбачає низку напрямів, націлених саме на доступ до нових технологій та методів господарювання.

Перший – точне землеробство. Йдеться про використання фермерами згаданих вище дронів. Доцільність оснащення центрів агрокомпетенцій такими апаратами обгрунтовано в розробленій програмою АГРО моделі. При цьому важливо організувати навчання, відповідний технологічний та програмний супровід для фахівців, які будуть здатні працювати з безпілотниками та здійснювати аналіз на підставі отриманих через дрони даних. 

Другий  напрям – діагностика в польових та лабораторних умовах. 

«Сьогодні малі та середні виробники майже не користуються послугами лабораторій. Це той напрям, який однозначно покаже свою ефективність, якщо ця послуга буде доступнішою», – вважає Наталія Табінська. Вона перераховує можливі дослідження, яких потребує сучасне  ефективне агровиробництво: аналіз ґрунту та вимірювання його вологості, аналіз води, насіннєвого матеріалу, аналіз овочів та фруктів на залишки нітратів, листова діагностика рослин та мікроекспертиза рослин. Очікується, що діагностичний та лабораторний супровід також стане частиною агрохабів. 

Третій напрям – постачання малим фермерам засобів сільськогосподарського виробництва та якісний сервісний супровід. Саме тут може спрацювати ефект «клубу за інтересами».

Виробників та дистриб'юторів  якісного насіннєвого матеріалу, добрив, засобів захисту рослин сьогодні багато. Вони мають кваліфікований персонал, здатний забезпечити консультаційний супровід аграрія. Однак, знову ж, великі компанії воліють працювати з клієнтами, які мають значні потреби у засобах виробництва. Працювати  поодинці з мікро- та малим бізнесом – нерентабельно. І агрохаб може стати своєрідним містком між такими постачальниками та малими фермерами.

«Форми співпраці можуть  бути різними, – каже Наталія Табінська. – Наприклад,  агрохаб проводить конкурс на укладення угод з тими чи іншими дистриб’юторами, що пакетно постачають потрібні малим фермерам засоби: насіння, добрива, засоби захисту. Таким чином наш агровиробник отримає доступ і до якісних засобів, і до  кваліфікованої інформації про них».

Цей напрям важливий ще з однієї причини. За різними оцінками, нині на ринку 25-30% засобів захисту рослин є фальсифікатом, а в елементі дрібної фасовки ця частка може зростати до 50-90%. Так само великі ризики існують на ринку мінеральних добрив, насіннєвого та посадкового матеріалу.

Ну й четвертий, «нетрадиційний» напрям підтримки агровиробників – агрегація. Тобто, колективний збут малими виробниками вирощеної продукції, перетворення низки дрібних партій на більші оптові. Для фермерів це означає вищі прибутки та більшу прогнозованість їхньої роботи.

Скільки це коштує

Центри агрокомпетенцій можуть бути приватними, комунальними або кооперативної форми власності. Програма АГРО розробила маркетингову стратегію таких центрів, проаналізувала сильні та слабкі сторони запропонованої моделі, способи подолання ризиків. Представила фінансову модель їх створення та можливі варіанти цінової політики.

Отже, скільки це може коштувати?

Можливі два варіанти, які  відрізняються підготовкою, спектром та глибиною надання послуг. Відповідно, є різними і за обсягом необхідних для їх запуску інвестицій.

Для започаткування першої моделі потрібно близько 635 тис. грн. Такий центр матиме лабораторію на базове лабораторне та діагностичне обладнання, відносно недорогий дрон із можливостями дослідити та обміряти ділянку.

Друга модель вартістю близько 5 млн. грн означатиме наявність лабораторії з більшими можливостями, дорожчий дрон із більшою кількістю функцій та здатністю обробки насаджень за допомогою пестицидів та агрохімікатів, ґрунтовнішим наданням традиційних дорадчих послуг – агротехнологічний супровід, юридичні консультації та інше. 

Джерелами фінансування можуть бути як приватні кошти, кошти з місцевих бюджетів, а також проєктні кошти з проєктів міжнародної технічної допомоги.
У тому числі від програми АГРО. Саме зараз триває оголошений нею конкурс на отримання субгранту «Створення центрів агрокомпетенцій/агрохабів з надання комплексних послуг для агровиробників плодово-овочевої та ягідної продукції». Участь у конкурсі можуть  взяти суб’єкти підприємницької діяльності, неурядові громадські організації та бізнес-асоціації. Заявники повинні бути готовими співінвестувати не менше 30% від загальної суми бюджету проєкту. Заявки приймають до 5 березня 2021 року.

З розрахунком на партнерів

Залежно від обраної фінансової моделі, агрохаб може бути укомплектовано різною кількістю фахівців, здатних надавати консультації та супровід малим агровиробникам. Однак, у будь-якому разі привабливою є й взаємовигідна співпраця з постачальниками засобів сільгоспвиробництва та послуг. Чи готові до цього потенційні партнери?
 
Компанія «Укравіт» – найбільший український виробник препаратів для хімічного захисту сільськогосподарських культур промислового та приватного секторів. Має власне виробництво сучасних високоефективних пестицидів та агрохімікатів, у тому числі добрив з мікроелементами та засобів для знищення побутових шкідників. У її структурі є Інститут здоров’я рослин з потужним лабораторно-науковим комплексом.

Компанія добре позиціонована для роботи на місцях, в тому числі з агрохабами.
«Маємо 17 регіональних представництв зі спеціалістами, які займаються безпосередньо агрономічним супроводом, – розповідає керівник Сервісно-технологічного відділу компанії Сергій Сальников. – Також вони допомагають замовникам підібрати те чи інше дослідження, відібрати за потреби зразки. Надаємо будь-який  агрономічний супровід.  Відкриті до всіх, у кого є зацікавленість у співпраці».
 
Сергій Сальников зауважує, що останнім часом зростає інтерес малих виробників до проведення лабораторних досліджень.
 
Велика  транснаціональна компанія «Yara» постачає свою продукцію у понад 60 країн. Вона спеціалізується на засобах живлення рослин і точному землеробстві, що дозволяє фермерам покращити врожайність та підвищити якість продукції.
 
«Компанія вже має схожий досвід кооперації. Наприклад, на ринку Аргентини ми працюємо з дорадчими службами, малими фермерськими господарствами і створюємо щось на кшталт агрохабів, – говорить про перспективи співпраці з центрами агрокомпетенцій Микола Панчук, керівник напряму цифрових технологій компанії. – Були би раді створювати щось в Україні, однак поки не просунулися настільки далеко в силу певних ринкових і політичних обставин».
 
Ну й насамкінець знову про безпілотники. Drone.UA – потужна компанія, у складі якої функціонують власні інженерні та виробничі підрозділи, центр із обробки даних. Вона є імпортером і дистриб’ютором продукції найбільш популярних торгових марок.
 
«Я три роки тому казав, що дрони обприскувати поля не будуть ніколи. Не вірив у  це», – на своєму прикладі ілюструє швидкі зміни співзасновник компанії Валерій Яковенко. За його словами, ситуацію кардинально змінило суттєве здешевлення послуг безпілотників – торік ціна обробки поля ними впала до рівня наземної обробки. 
 
Тож ідея дронів в агрохабах цілком реальна. Водночас Валерій наголошує, що  центрам на початках потрібна буде сервісна та навчальна підтримка.
 
«Без навчання ніяк, – переконаний він. – Ми пропонуємо нашим клієнтам два дні теорії і три-чотири дні практичних занять у полі. Ми не вчимо, як треба літати – а як правильно картувати поле та підготувати його до роботи, формувати пілотну команду. Радимо, кого треба найняти, а кого не варто, як вибрати додаткове обладнання. Важливим є розташування громади, полів та багато інших нюансів».
 
Це вже практичні поради для тих, хто візьметься за створення центрів агрокомпетенцій та агрохабів, які мають усі шанси вже незабаром стати реальністю.
 
Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов’язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО) за посиланням.

Автор - Анатолій Марциновський

 

 
 
 



Не лише сало: як українські устриці стали доступним делікатесом

Андрій Пігулевський - один з тих, хто стояв у витоків нової гастрономічної моди, а його компанія "Устриці Скіфії" дозволила вивести її мало не на масовий рівень.

Води Тилігульського лиману стали новим домом для мешканців, побачити яких у цих краях вже заледве хтось сподівався.

"Для устриці дуже важлива солоність води. Чим вона вища - тим устриця краще почувається, частіше дихає. Тому ми обрали це місце", - розповідає Андрій Пігулевський.

Не лише сало - як українські устриці стали доступним делікатесом

Хоча колись устриці були звичними представниками фауни для українського Причорномор'я.

"Якщо копнути глибше в історію, ми побачимо, що цей регіон завжди був устричним. Абсолютно всі древні поселення завалені устричними мушлями", - продовжує власник ферми.

До 1907 року, за його словами, українське узбережжя від Ізмаїла до Севастополя було найбільшим експортером устриць у світі на ту мить.

"Не виробником - Франція і США виробляли більше, але звідси вивозили 11-13 мільйонів устриць щороку. Українську устрицю їли в Парижі, в Санкт-Петербурзі, в Москві, навіть в Норвегії навіть, Швеції".

Чорноморська устриця становила такий інтерес, бо це - окремий вид, зі своїми особливостями і смаком.

Однак у 20 столітті цей вид майже зник - через екологічні катастрофи. Спершу змінилася солоність його води, через що устриць стало значно менше. А потім ті, що лишилися, почали страждати від хижака, який потрапив до Чорного моря на днищах кораблів - рапани.

Тож зараз у лимані вирощують тихоокеанську гігантську устрицю. Її на стадії малька закуповують у Франції - Андрій їздить туди кілька разів на рік, відколи заснував свою справу у 2014-му.

В Україні приблизно за півтора роки його дорощують до розмірів, достатніх для того, аби їсти.

Цей промисел ручний - устриць селять у спеціальних сітках, які періодично перетрушують - щоб молюски не "приростали" одне до одного, а мушля формувалася правильної форми. Взагалі цей процес називається тріажем, але на фермі просто кажуть, що "виховують" молюсків.

Щороку тут вирощують приблизно 20 тон устриць. Це маленьке підприємство - невелике господарство у Франції може вирощувати вдесятеро більше. Тому на "Устрицях Скіфії" працюють менше десяти людей.

Відновлювати довелося не лише популяцію молюска, але й культуру його споживання.

"Коли я починав реалізовувати свій перший врожай, словосполучення "українська устриця" викликало у багатьох насмішку, нерозуміння або навіть недовіру", - каже Андрій.

Тому, можливо, 20 тон - це не так вже й мало. Вони, здебільшого, роз'їжджаються до великих українських міст. Але загалом компанія працює з чотирма торговими мережами і трьома сотнями ресторанів, цілий рік доставляючи устрицю по всій країні.

Не лише сало - як українські устриці стали доступним делікатесом

Тепер Україна входить у п'ятірку європейських лідерів за обсягом споживання устриць.

"Українці люблять морепродукти і зокрема устриці, з кожним роком ринок споживання зростає, і для багатьох наших співвітчизників устриця стала вже звичним продуктом у щоденному раціоні", - розповідає власник ферми.

Як наслідок, попит, за його словами, вже перевищує можливості ферми.

Одна з причин такого успіху - доступна ціна. Скуштувати українську устрицю можна за 30-40 гривень.

Але і це не межа - Андрій хоче в майбутньому вийти на 15-20 гривень за штуку.
За словами підприємця, це цілком реально. Щоправда, зараз є кілька перешкод для подальшого розвитку.

Перша - очевидна. Коронавірус боляче вдарив по індустрії гостинності.

"Мій дистриб'юторський бізнес дуже постраждав від ковіду, багато ресторанів закрилися, багато вивели устриці з меню. Періодичні локдауни взагалі звели торгівлю устрицями майже на нуль", - пояснює Андрій Пігулевський.

Хоча загалом ситуацію за рік допомогло вирівняти саме господарство на березі лиману. Окрім власне ферми там є невеликий ресторан на відкритому повітрі, який щороку додає щось нове - і до меню, і до інфраструктури.

Окрім їжі і напоїв, там тепер можна отримати екскурсію і докладніше дізнатися про устричний промисел.

Влітку тут юрбилися черги туристів - за словами Андрія, господарство стало одним із найвідвідуваніших місць на півдні України.

Ще одна проблема - це те, що Андрій називає законодавчим вакуумом у сфері аквакультури, оскільки вирощування морепродуктів все ще є досить екзотичним заняттям для України.

Не лише сало - як українські устриці стали доступним делікатесом

"Важливі питання, які дозволили б тисячам підприємців освоювати море і лагуни, залишилися без уваги законодавців".

Він, проте, сподівається, що вже до закінчення чинної каденції Верховної Ради все ж вдасться привернути увагу депутатів і врегулювати "такий важливий елемент продовольчої безпеки в Україні".

Попри перешкоди, Андрій Пігулевський налаштований рухатися далі.

Окрім зниження вартості, він має й амбітніші плани. Зокрема, відновити популяцію чорноморської устриці.

Експерименти з цією метою тривають вже другий рік і, за словами Андрія, приблизно 30% популяції, що бере в них участь, вижило.

"Це дає надію, що вони дадуть потомство, певною мірою вже адаптоване до умов лиману і Чорного моря".

Але навіть той тихоокеанський молюск, який зараз вирощують у лимані, має відмінний від решти смак за рахунок середовища вирощування, і експерти з легкістю можуть розпізнати його унікальність.

Андрій радить куштувати їх свіжими і сирими - із додаванням хіба що свіжого соку лимона.

"Устриці - це моя пристрасть, якій я присвятив усе своє життя", - каже він.

Джерело: ВВС-Україна



Три історії успіху українців, які знайшли себе у фермерстві

Українські фермери здатні здивувати. Справжній мед та медові смаколики, вишукані сири за традиційними європейськими рецептами, свіжа полуниця під замовлення та багато іншого — і все це з доставкою по всій країні. А головне — з потужним бекграундом кожної історії успіху.

Полуниця і враження
Слоган фермерського господарства ФайнаBerry — «Ми вирощуємо полуницю і враження». І дійсно, воно пропонує клієнтам не тільки свіжу полуницю, врожай якої збирають аж з травня по листопад, а ще й додаткові розваги. Ферма розташована неподалік Львова, і власники вирішили також зайняти агротуристичну нішу. Сюди можна приїхати разом із родиною та позбирати ягоди просто з поля, влаштувати пікнік на свіжому повітрі або фотосесію у лавандовому полі. А полуницю — не тільки отримати з доставкою, а й навіть передплатити та смакувати цілий сезон.

Відкрив цю ферму Микола Стецьків, ветеран батальйону «Львів», разом із дружиною Іванною. Після повернення з АТО йому прийшлося довго шукати себе, і зрештою центр зайнятості порадив відкрити власну справу. Микола пройшов навчання для підприємців та почав із невеличкої полуничної плантації на 10 сотках. Перші роки прийшлось вчитися на власних помилках: неправильно дібраний ґрунт, невдалі сорти ягід, непристосовані для них теплиці. Але зрештою вийшло перевести ферму на прибутковий рівень. Складний 2020 рік теж додав проблем, але Микола готовий до нових викликів: «Ми змушені рухатися вперед і адаптуватися, ми змушені змінюватися, бо світ змінюється швидше», — говорить він.

Особливі сири за традиційними рецептами
Одесит Олександр Доброжанський — засновник органічної ферми «Ліхтенфельд». Наполовину етнічний німець, він вирішив заснувати власну справу у селі Кудрявка на Одещині, де колись жили німецькі колоністи. Це екологічно чиста місцевість, віддалена від промислових об'єктів, і тут за старовинними європейськими рецептами та традиційною технологією Олександр виготовляє різноманітні плісняві й тверді сири та займається виноробством.

До війни Олександр працював на керівних посадах у великих компаніях, але після АТО не захотів повертатися до великого бізнесу. Ідея сироварні виникла з розрахунку: поруч є багато дешевої сировини, молока, але вона швидко псується. А ось сир — це саме той продукт, якому час іде на користь.

Зараз «Ліхтенфельд» пропонує близько десяти видів сирів (за рецептами Емменталя, Грюйєра, Стілтона та інших), а також паштети, соуси та шнапси. Все за традиційними рецептами, виготовлено вручну та відправляється по всій країні.

Мед щасливих бджіл
На Вінничині, у селі Куковка, розташована пасіка ветерана Сергія Бондаренка — засновника компанії «Медобар. Мед щасливих бджіл». Сергій з дитинства знався на бджолах — і в дідуся була власна пасіка, і колись допомагав знайомому бджоляреві. Повернутися до цього заняття він вирішив ще в АТО — коли був вільний час, роздумував, чим зайнятися в мирному житті, і побратим якось порадив зробити пасіку.

Сергій полюбив свою справу, що стала не тільки власним бізнесом, але й способом психологічної реабілітації. «Коли я приходжу на пасіку і починаю працювати біля вуликів, то для мене просто нічого не існує. У мене є пасіка, є бджоли й усе», — зізнається він.

Зараз «Медобар» пропонує не тільки справжній мед з різнотрав'я та соняшника, а ще й смаколики з меду, горіхів, сухофруктів та ягід. Нові ідеї вигадує дружина Сергія — Марія, а перевіряють на смак найприскіпливіше журі - їхні діти. Для створення ласощів використовуються лише натуральні продукти без термічної обробки, зокрема, й горішки з власного саду. Нещодавно подружжя вигадало новий продукт — пасту-суміш перетертої сушеної малини (теж зі своєї ферми) та меду. А в планах — розширювати асортимент, посадити ще кілька видів горіхів та фруктові дерева, щоб самим готувати сухофрукти.

Джерело: НВ