178171
182818

Чому українці їдять імпортну картоплю

Про ці та інші проблеми галузі розповіла Gazeta.ua виконавчий директор Асоціації виробників картоплі Оксана Руженкова.

- Торік було вироблено 20,7 млн т картоплі, з яких 98% вирощено господарствами населення. Сільгосппідприємствами - 367 тис. т. Чому картоплю у нас вирощують переважно приватні домогосподарства, а не промислові виробники?

— Державна статистика не відповідає дійсності, тому що не переглядалася мінімум останні шість. А насправді понад 20 років. Україна втратила частину Донецької, Луганської областей та Крим, а цифри залишилися такі ж самі. Ніхто не знає точної кількості населення, бо перепису давно не було. Востаннє замір площ під картоплею в домогосподарствах проводився в 1998 році. За цей час багато чого змінилося. Люди змінили структуру виробництва на присадибних ділянках, відводячи землі під культури, які є прибутковими. Якщо це овочі, то з`явилися нішеві, наприклад, рожеві або чорні томати, чорний часник, спаржа, спеції тощо. За нашими спостереженнями, впродовж останніх п'яти років домогосподарства щороку скорочують площі під картоплею на 10 відсотків. А поблизу крупних мегаполісів узагалі відмовляються від картоплярства – на базарі купити легше.

Так, переважну більшість картоплі в Україні вирощують домогосподарства. Але ще шість років тому в загальній структурі виробництва промислово вирощена картопля займала 30 відсотків, а зараз скоротилася до 1,8 відсотка. Навіть такі підприємства, які раніше відводили під картоплю по 1 тисячі гектар і залишилися в цьому сегменті, в кращому випадку мають зараз під картоплею 250-300 га. Вони не вважають за доцільне збільшувати площі, тому що це ризиковано. Якщо впаде відпускна ціна до рівня попередніх 5 років, це однозначний збиток.

- А як щодо великих виробників картоплі?

— Великі виробники картоплі пішли з ринку або скоротили свої площі. Внутрішній ринок був перенасичений продукцією, яка не мала виходу на зовнішні ринки. Виробники, розуміючи, що їхня продукція впродовж 5 років стала збитковою і коштувала 2,3-2,7 гривень за кілограм при собівартості виробництва 4,5-6 гривень, скорочували площі під картоплею із щорічним кроком у 10-15 відсотків. Поки ціна була мінімальною ринок України ні для кого не представляв інтересу. Але перший же рік посухи наочно показав, що таке відсутність будь-яких перепон і захистів внутрішнього ринку – його засипали імпортною картоплею звідусіль, що змусило виробників узагалі закинути картоплярство. І дійсно, навіщо ним займатися, якщо держава не сприяє розвитку переробної промисловості жодними діями, а лише на словах імітує зацікавленість.

- Чому ціна низька? З чим це пов'язано?

— Україна не має власної переробки картоплі. Так, є 3 чіпсових заводи, 2 крохмальних (5 за сприятливої ринкової кон`юктури). Але немає жодного потужного з виготовлення картоплі фрі. Завод у місті Мена на Чернігівщині спроможний переробити 50 тисяч тонн сировини, але жодного разу на ці показники не виходив. Збанкрутувала через засилля на ринку білоруського продукту, що продається за демпінговими цінами, єдина лінія з виробництва картопляного пюре. Навіть у розробленій Держпрограмі з розвитку промислового картоплярства порядок компенсації будівництва переробних підприємств і допомоги пошуку інвесторів відсутні. Якщо просто завезти імпортне обладнання для переробної галузі, то мінімальний експортний ПДВ становить 1 млн євро. Підприємець має взяти ці кошти в кредит під 27 відсотків річних. Це неабиякий фінансовий тягар.

Як правило у дрібних виробників немає обігових коштів на будівництво переробних підприємств. Великі ж агрохолдинги не вважають за доцільне інвестувати у цей напрямок. Як наслідок, відбулося банкрутство галузі.

Наші сусіди, на відміну від України, є економічно грамотними і ведуть доволі агресивну економічну політику по захопленню зовнішніх ринків. Ідеться про країни ЄС, які закрили свої ринки для овочевої та картопляної продукції з України. Ми не маємо змоги легко експортувати щось в Євросоюз, бо поставки є квотованими. Аналогічно вчинили країни Митного Союзу.

Натомість український ринок відкритий для всіх. Тому потерпаємо від засилля імпортних продуктів, бо не спроможні себе убезпечити. На тій робочій групі зі складання балансів держава навідріз відмовилася враховувати думки експертів ринку, які чітко вказували, що Україна не виробляє більше 12-14 мільйонів тонн картоплі. Визнавати помилки, тверезо оцінювати ситуацію і знаходити правильні рішення – не наша фішка.

- Торік профільні міністерство та асоціація написали програму розвитку промислового картоплярства. Вона має декілька стратегічних цілей, а саме стимулювати розвиток промислового виробництва, збільшення обсягів виробництва картоплі та продукції з неї, розвиток насінництва, збільшення зайнятості населення - плюс 10 тисяч нових робочих місць та інші. Чи відбудуться позитиві зрушення в галузі?

— Держава просто змушена була піти виробникам картоплі назустріч. Наша громадська організація була, за оцінками збоку, неадекватно активною і ми мали для цього підстави. Адже маючи статистичні 20,7 мільйонів тонн валу картоплі, держава по факту перетворилася на імпортнозалежну. Саме промислове господарство диктує ціну на ринку через супермаркети, які приймають картоплю на реалізацію. Контракт з одним постачальником супермаркета це мінімум 1 тисяча тонн на місяць – це одна камера картоплесховища і 50 фур-двадцятитонників. Кожна торгівельна мережа, а їх трохи більше двадцяти, має 2-3 таких постачальників. Кожен промисловий виробник повинен вирощувати і зберігати сумарно десь 6-10 тисяч тонн картоплі, щоб забезпечити собі такий канал збуту як супермаркет.

Щоб підтримати цей сегмент економіки і розроблялася програма підтримки промислового картоплярства, перше, на чому варто зробити наголос, – сертифіковане насіння. Якщо фермерське господарство купує сертифіковану насіннєву картоплю, яка коштує великі гроші, то держава має бути готова компенсувати цю суму на 50 відсотків, або ж більше ніж на 250 тисяч гривень. Це не велика сума, тому що витрати насіння на один гектар землі становить 3,2 тонни. Вартість насіння на сьогоднішній день на другу репродукцію становить 12 гривень за кілограм, а на першу - 22 гривні за кілограм, еліта стартує від 32 гривень за кілограм. Неважко порахувати скільки потрібно картоплі і скільки вона буде коштувати у розрахунку на 1 гектар землі. А у промислового виробника картоплі, що працює з супермаркетом, мінімум 50 гектарів картоплі.

Також у програмі передбачено компенсації на встановлення систем зрошення, будівництво картоплесховищ, придбання обладнання для передреалізаційної підготовки. За кожним напрямком є перелік документів, які фермер має надати в орган влади, аби отримати державну дотацію.

- Ця програма вже діє?

— Зараз маємо серйозну проблему - програма держпідтримки не підписана ані міністром економіки, ані міністром аграрної політики. Лобіювання цього питання – першочергове завдання асоціації. Якщо програма не підписана, то не набуває чинності. Навіть якщо буде механізм отримання компенсацій, він не запрацює. Це виклик на найближчі 2-3 місяці.

- Знайти посадковий матеріал цього року вже проблема? Наразі відбувається імпорт насіння картоплі. Звідки в основному імпортуємо? Оскільки росте попит, то є потенціал для українських виробників у вирощуванні насіннєвої картоплі?

— Санкційний список мав з'явитися 1 січня цього року, але 20 січня Міністерство економіки навіть не починало розгляд подань від громадських організацій. Нещодавно Асоціація отримала повідомлення, що Антимонопольний комітет проти заборони імпорту російської картоплі на територію України. Тому що це, мовляв, лобіювання інтересів власних виробників, а у нас ринкова економіка. Тут бачимо некоректну поведінку чиновників усіх рівнів, бо громадські організації не повинні виконувати їхні посадові обов'язки. Міністерство економіки та Антимонопольний комітет чомусь вирішили, що вони є рецензентами, а не виконавчою владою, що Асоціація має сама боронити внутрішній ринок і стимулювати розвиток економіки.

- Які саме міжнародні стандарти та акти ЄС існують і чи важко дотримуватися їх під час вирощування, зберігання та транспортування картоплі?

— Торік Україна займалася нормалізацією чотирьох карантинних євродиректив щодо картоплі. Вони стосуються попередження розвитку картопляної нематоди, раку картоплі, бурої та кільцевої гнилі. Згадаємо про те, що кожні додаткові фітосанітарні перевірки це, в першу чергу, фінансовий тягар для господарства. Крім того, українські інспектори не хочуть їздити по полях, бо вважають себе державними службовцями. Інспектор, який ходить полем, робить підкопи, складає картоплю в мішки і везе її в лабораторію – міф, а не реальність.

Україні потрібно розширити перелік лабораторій, де могли б досліджуватися карантинні організми в картоплі вітчизняного виробництва. Зараз бульбові карантинні організми у повному спектрі виявляються лабораторіями в Чернігівській і Житомирській областях. Треба підключити до досліджень Херсонщину, Львівщину, Волинь, Тернопільщину, посиливши і сертифікувавши їхню дослідну базу.

- Що зараз відбувається у картопляній галузі? Вже почали садити ранні сорти? В яких областях?

— На Херсонщині садять ранню картоплю у відкритий ґрунт, яка згодом буде спрямована і на експорт. Методика надранньої посадки неодноразово випробовувалася. Були роки, коли на Півдні картоплю садили в 20-х числах лютого. На посаджену бульбу насипається доволі високий гребінь, і цей шар землі захищає картоплину від перемерзання. Є варіант садіння картоплі в сформовані з осені гребені. Після посадки - вкривають агроволокном. Навіть якщо випаде сніг, то це не проблема. Ультраранні сорти картоплі не бояться приморозків, які можуть бути навіть на початку травня. Бувають проблеми, але вони незначні. При застосуванні стимуляторів росту і внесенні добрив ситуацію можна виправити на краще. Надранній посів – це можливість захопити вологу, яка життєво необхідна для будь-якої рослини і картоплі зокрема.



Партнери мимоволі. Власник агрохолдингу про те, як "віджимають" його бізнес

За часів правління Віктора Януковича в Україні ходило чимало історій про те, як близькі до правлячого клану люди віджимали будь-який хоч трохи перспективний бізнес. Історія від голови наглядової ради одного з найбільших на південному сході України агрохолдингів Вадима Нестеренка – саме з цієї серії. У відвертому інтерв'ю він розповів, як йому зробили пропозицію, від якої не можна відмовитися, що він за це отримав і як все це призвело до відкритого конфлікту зараз, через десять років після нав'язаного "партнерства".
 
- Вадиме Григоровичу, розкажіть, як і коли почалася Ваша історія взаємин із "сильними світу цього"?
 
 - Період правління Януковича дійсно супроводжувався масовим "віджиманням" або переформатуванням більшості великих і помітних бізнесів. У різних регіонах України, залежно від особи тих, хто їх контролював від імені "сім'ї", ці процеси були більш свавільними або більш м'якими. Наша Дніпропетровська область була віддана одній з груп впливу, а губернатором став молодий і перспективний Олександр Вілкул. І я вам скажу, це був далеко не найгірший варіант – в область не допускалися інші донецькі угруповання. Тоді на посаді губернатора Вілкул думав про свою політичну і державну перспективу, намагався створювати видимість відсутності на території свавілля, оскільки гучні скандали могли зашкодити державній кар'єрі. Однак колишній керівник Дніпропетровської області про себе і свої інтереси не забував. Його "бізнес-модель" являла собою не силове "віджимання" чужих підприємств, а таємне входження в цей бізнес на умовах 50 на 50: "віддай мені половину – і в тебе не буде проблем". У всякому разі, з моїм підприємством вживалася саме ця схема. При цьому проханням і умовою нашої домовленості з Вілкулом десятирічної давності було дотримання конфіденційності. За ці десять років я жодного разу не порушив цих домовленостей, хоча часом це створювало певні проблеми для самого бізнесу.
 
Отже, до 2010 року я створив пристойний багатопрофільний аграрний холдинг і був його єдиним бенефіціаром. Ми обробляли близько 50 тисяч гектарів землі, виконували всі свої зобов'язання, власники паїв нам довіряли, холдинг ріс. Наступний, 2011 рік, став для холдингу в якомусь сенсі переломним. Ми розвивалися і всерйоз замислилися про розширення бізнесу за рахунок переробки. На той момент для аграріїв вважалося правильним і цікавим дійти безпосередньо до покупця, до прилавка магазину. І ось у цей момент мені надійшла пропозиція від бізнесмена Костянтина Паршина, який у пропорції 50 на 50 зі своїми партнерами, я їх називати не буду, володів Дніпромлином і хлібозаводом №10. Паршин повідомив мені про бажання партнерів вийти з бізнесу і запропонував викупити їхню частку. Ідея зацікавила: наші агропідприємства виробляли багато продовольчого зерна, і ми могли вибудувати весь виробничий ланцюжок від поля до магазину. Угода з партнерами Паршина була непростою, але вона відбулася, і ми зайшли з часткою 50% у Дніпромлин і на "десятку", причому за домовленістю з Паршиним господарськими справами підприємств займалися ми.
 
Наскільки я розумію, ця угода не залишилася непоміченою, адже Дніпромлин мав лідерське становище і в регіоні, і в цілому по Україні, та й десятий хлібозавод всерйоз націлився на лідерство на хлібному ринку.
 
Я не буду пов'язувати одне з другим, чого не знаю – того не знаю, але в тому ж 2011 році у Паршина виникли проблеми з владою і правоохоронцями, він був затриманий у Києві й опинився у СІЗО. Ніби як зброю у нього знайшли. Але ми продовжували з Костянтином працювати, він через своїх представників залишався повноцінним партнером. У тому ж, у 2011 році раптом Паршин передає мені, що він більше не може займатися цим бізнесом і хоче продати свою частку конкретному покупцеві. Потім я дізнався, що представник Паршина зустрічався з представником Вілкула, були переговори, у підсумку операція відбулася. Паршин поступився своєю часткою Вілкулу, ціну угоди я не знаю, мене не ознайомлювали. Природно, оформили долю не на самого Вілкула - він же був держслужбовцем високого рангу і не міг мати відношення до бізнесу. Тоді, за підсумками зміни партнера, я десь навіть знайшов у цьому позитивні моменти, чесно кажучи, це краще, ніж якби розгорілася війна за частку Паршина за участю "донецьких".
 
За Вілкула у нас розподіл функціоналу щодо хлібозаводу та Дніпромлина залишився таким самим, як за Паршина. Я займався виробництвом, представники Вілкула взяли на себе питання безпеки, фінанси, юридичний супровід.
 
Нагадаю, що я ніде, ніколи і за жодних обставин не озвучував наявність партнера. Формально для всіх, включаючи банківські установи, говорилося, що я є єдиним власником.
 
Ось так ми почали працювати, проблем у взаєминах ніколи не було. Але практично відразу у Вілкула виникла нова ідея. Ми зустрілися, і Олександр Юрійович заявив, що хоче увійти на таких самих умовах - 50 на 50 - в усі активи холдингу.
 
- Вам ця пропозиція здалася цікавою?
 
- Ні. Я цю пропозицію не сприйняв з позитивом. По агропідприємствах холдингу мені не потрібні були партнери, там бізнес розвивався, давав прибуток і можливість для інвестицій і розширення.
 
Вілкул навів мені тоді найвагоміший аргумент. Сказав: "Ну дивися сам, вирішувати тобі, холдинг помітний, їм уже цікавляться різні донецькі клани, можеш не втримати - прийдуть, розірвуть, віднімуть". Тоді це стало пропозицією, від якої, як то кажуть, було важко відмовитися. Ви ж пам'ятаєте, які в ці роки були проблеми у бізнесу, який не міг захищатися.
 
Ми довго з Вілкулом обговорювали і торгувалися, у підсумку оцінили всі активи, включаючи хлібозавод і Дніпромлин, в умовні 50 мільйонів доларів. Вілкул зобов'язався виплатити 25 мільйонів своєї частки. 12 з половиною віддав відразу, другу половину віддав через певний час, але вже не грошима, а різним непрофільних майном.
 
Я тоді, напевно, трохи зробив дурницю і гроші не забрав собі як прибуток від продажу активів, а запустив їх в оборотні кошти тепер уже спільного холдингу. Так, завдяки цьому бізнес істотно капіталізувався, це позначилося на якості зростання і розвитку. Але якби я міг тоді подивитися на ту угоду із сьогоднішніх позицій, я б, звичайно, частку в основних активах аграрної частини холдингу не продавав би ...
 
Далі наш тепер уже спільний бізнес набирав обертів, стійко розвивався, питань щодо розподілу прибутку не виникало. Вкладалися чималі гроші в розширення земельного банку, у купівлю ще чотирьох, а потім і п'ятого хлібозаводу в регіоні. У цих інвестиціях була необхідність, оскільки саме хлібозаводи забезпечували ту мінімальну завантаженість Дніпромлина, яка дозволяла йому досягти межі стабільної рентабельності і забезпечити технічну модернізацію. Коротше кажучи, я робив те, що люблю і вмію - розвивав холдинг, створював збалансоване і прибуткове виробництво.
 
На цій здоровій інерції розвитку ми вкотилися і з великими труднощами пережили політичну та економічну кризу 2014 року. Зауважу, що ні в тому, ні в наступних роках холдинг не допустив жодного збою у виконанні кредитних зобов'язань перед банками, перед партнерами, щодо платежів до бюджету і власникам паїв. У багатьох тоді була спокуса "кинути" банки з російським корінням, використовуючи зрозумілу політичну мотивацію. Але для мене важливіше репутація, тому ми розрахувалися за кредитами з усіма.
 
Хоча в цілому економіка бізнесу була складною і з 2014 року показники рентабельності були не найкращими. Ви ж пам'ятаєте, як утричі злетів курс, купівельний попит на внутрішньому ринку впав, закупівельні та споживчі ціни не встигали за витратною частиною. Ціни на борошно, на хліб завжди відстають з великим тимчасовим лагом від зростання цін на складові собівартості цієї продукції. Все це ми пережили, не втративши основних фінансових позицій холдингу. Але щось у цьому бізнесі вже перестало влаштовувати самого Вілкула, та й сам він почав серйозно змінюватися.
 
Олександр Юрійович, як топ-чиновник уряду Азарова, об'єктивно скажу, пережив у цих непростих 2014-2015 роках масу особистих проблем і нервових моментів, відвертого терору, пов'язаних з Майданом, втратив посаду. Плюс подальше непроходження його політсили в Раду, а отже - неучасть у великій політиці.
 
Не тільки я, але й багато хто почав помічати цю тенденцію – на момент кар'єрного зльоту Вілкул дуже суворо стежив за тим, щоб тримати слово і виконувати взяті на себе зобов'язання. У цьому, наскільки я розумію, основним стимулом для нього було питання репутації, яке важливе для будь-якого кар'єрного політика. Коли ж кар'єрний зліт перервався, в ньому почали раз у раз виявлятися інші якості, які раніше не було видно.
 
У нашому спільному бізнесі переломним став 2019 рік. Той рік, у який посівну ми вели за курсом долара майже під 30, а продавали урожай за курсом 24. Така ситуація була не тільки в нашому холдингу, це була проблема всіх аграріїв – показники врожаю хороші, а фінансові показники – погані.
 
Для тих, хто працює на землі, такі негативні роки звичайно, вкрай неприємні, але загалом звичні, буває і гірше. Для тих же, хто від землі має тільки дивіденди, така ситуація бачиться катастрофою, адже вони недоотримали прибуток, на який розраховували. Великий бізнес завжди пов'язаний з великими ризиками і великими інвестиціями, ми працюємо сьогодні в інтересах завтрашнього дня. Ну, а у мого партнера, можливо, були якісь особисті плани на прибуток, можливо, це були вибори, але завтрашнього дня він чекати не захотів. Ось тоді Вілкул і прийшов до мене і запропонував мені викупити його частку в бізнесі.
 
- Озвучені пропозиції були прийнятні для Вас?
 
- Перший варіант, який я йому запропонував, був паритетним – я виходжу з переробної частини холдингу, тобто йому залишаються Дніпромлин і хлібозаводи, де прибуток більш прогнозований, а мені – агрогосподарства з усіма їхніми ризиками і кредитами. Чому була така пропозиція? Тому, що оцінювати активи холдингу і частки в грошах було абсолютно нереальною справою. Вартість активів принципово змінилася: те, що раніше, наприклад, коштувало 10 мільйонів, після 2014 року фактично стало коштувати не більше 3-5 мільйонів. Потрібно було знайти взаємовигідний паритет, щоб розходитися без претензій один до одного. Вілкул з моєю пропозицією погодився.
 
Він призначив своїм представником на процедуру розподілу активів Максима Романенка, дуже чітко наголосивши при цьому, що Романенко озвучує позицію Вілкула і має від нього всі необхідні для цього повноваження.
 
Ми почали підготовку угоди. Робота ця довга. Але в червні 2020 року на спільній зустрічі Вілкул висловив сумнів у тому, що зможе самостійно вести борошномельний і хлібний бізнес, що ці активи важко продати, тому він наполягає на тому, щоб продати мені повністю свою частку в холдингу. Йшлося і про корпоративні права, і про цілісний майновий комплекс. Була названа і ціна – 20 мільйонів доларів, вона базувалася на результатах оцінки активів, проведеної експертами Романенка. Сума, на мій погляд, була завищеною і не відповідала нинішнім ринковим умовам і перспективам. Проте, прорахувавши всі можливості і ризики, я прийняв рішення погодитися на угоду на умовах Вілкула.
 
Природно, всі наші домовленості були неформальними. Всі чудово розуміють, що в наших умовах укласти формальну угоду на папері вкрай важко, а часом і неможливо, занадто складно оформлені права власності, частки партнерів тощо. Це, знову ж таки, реалії України – так оформлено більшість бізнесів, і більшість великих угод тримається на чесному слові учасників домовленостей. Тому наші домовленості зафіксовані не на папері, а в листуванні в месенджерах, і я зберігаю це листування, всі скани, оскільки в них містяться всі нюанси переговорів. Суть підсумкових домовленостей така: я до кінця 2020 року поетапно виплачую обумовлену суму, а Вілкул та його представники, на яких були записані частки, виходять з усіх активів холдингу.
 
У липні 2020-го мав бути реалізований перший етап угоди, вартістю в 6 мільйонів доларів. Сторона Вілкула на цьому етапі виходить з агропідприємств холдингу, переписуючи свої частки на моїх представників, а ми як гарантію угоди переписуємо на них ті підприємства, які будемо викуповувати на другому етапі. Я приготував 6 мільйонів доларів готівкою – такою була умова. Це легальні гроші з моїх банківських рахунків, вони є в моїй декларації про доходи.
 
Перший транш в еквіваленті 2,25 мільйонів доларів був переданий уповноваженому представнику Вілкула 16 липня 2020 року в Києві. Прізвище посередника поки називати не буду, але це прізвище відоме всім. Важливо наголосити на іншому: те, що гроші для передачі на місце привіз офіційний інкасатор банку, вони були передані представнику Вілкула.
 
Другий транш у розмірі 3,75 мільйонів доларів я 24 липня передав особисто Вілкулу в присутності численних свідків, там працювали відеокамери - тобто вся процедура передачі грошей чітко зафіксована. Це сталося після того, як нотаріально були підписані документи з переоформлення власників агрогосподарств. Власне кажучи, Олександр Юрійович на сьогоднішній день у розмовах зі мною не заперечує факту отримання грошей. Може, завтра щось зміниться, але живих свідків і відеофіксації вистачає для того, щоб підтвердити і довести факт передачі грошей.
 
Цього самого дня 24 липня обидві сторони угоди формалізували домовленості у нотаріуса: ми увійшли, вони вийшли з агропідприємств. Готувався наступний етап угоди на 2 і 12 мільйонів доларів. І раптом 1 вересня ми дізнаємося, що нас банально "кинули".
 
- Розкажіть про це докладніше, якщо можна.
 
- Перший факт шахрайства, про який стало відомо – це агрогосподарство Добробут. 24 липня я віддаю за нього гроші й офіційно переоформлюю за участю нотаріуса на своїх людей. Але 1 вересня з'ясовується, що існують завірені у того самого нотаріуса протилежні за змістом документи, датовані 7 липня - тобто до отримання грошей. Я стверджую, що брали вони гроші, вже задумавши обдурити, заздалегідь оформивши фіктивні документи щодо Добробуту.
 
Незабаром щодо Добробуту спливла ще одна промовиста деталь. Вирощений у господарстві урожай насіння входив в угоду, був обговорений і оплачений. Але люди Романенка, прикриваючись відвертою силовою підтримкою поліції області, про що є багато відеоматеріалів в інтернеті, зібрали і вивезли цей урожай. Тобто фактично вкрали.
 
Це сталося вже після того, як в юридичному полі був зафіксований корпоративний спір. Згідно із законом поліція повинна була передати урожай на відповідальне зберігання до вирішення спору в суді, але її представники дозволили людям Романенка вивезти і продати насіння з 3,5 тисяч гектарів. Для угоди загальною вартістю у 20 мільйонів доларів це вже зовсім якась цинічна дріб'язковість. Від кого вона виходить – від замовника або від виконавця, мені поки що сказати важко. Ці факти стали надбанням громадськості, оскільки в засновниках Добробуту є ветерани силових структур, до них на допомогу прийшла громадськість, пройшли прес-конференції ... Але ніякі вживання цих заходів не змогли зупинити передбачувану мною злочинну змову рейдерів і так званих "правоохоронців". Засновники Добробуту змушені були звернутися до Офісу президента, звідки матеріали були передані в Управління внутрішніх розслідувань МВС. На даний момент ведеться слідство у цій справі. А далі ситуація стала розвиватися дуже швидко.
 
Наступний факт шахрайства: сторона Вілкула подає позови і намагається скасувати зміну власників у вже проданих ними агрогосподарствах, за які вже отримані гроші. Мотивація демонстративно смішна і безмежна - мовляв, люди Романенка, коли оформляли передачу своїх майнових прав, підсунули нотаріусу фіктивні нотаріальні документи про згоду на операцію їхніх дружин. А тепер через суд відкликають цю згоду. Якщо перевести таку мотивацію з юридичної на зрозумілу мову, то заявники публічно зізнаються, що вони скористалися свідомо недійсним і фіктивним документом, щоб ввести нотаріуса в оману і зробити шахрайські дії. Тобто люди відкрито зізнаються і беруть на себе кримінальну статтю. На що вони сподіваються?
 
Четвертий факт. Паралельно через суд запускається процедура фіктивного банкрутства Дніпромлина і хлібозаводу №10, цілісні майнові комплекси переписуються на пов'язану з рейдерами третю особу. Нахабство виконавців і всеїдність деяких суддів мене щиро дивують - усі фірми, які беруть участь у судових процесах про фіктивне банкрутство, зареєстровані за однією і тією ж адресою, пов'язаною з Романенком.
 
- Скажіть, а ви обговорювали розвиток подій із самим Вілкулом?
 
- Так, я з ним спілкувався. Він каже, що не у справах, що все це робить Романенко. Майже дослівно це звучить таким чином: "Романенко збожеволів, діє неадекватно, я на нього вплинути не можу і нічого зробити не можу". Це як розуміти? Це ж аргументи рівня дитячого садка.
 
Виходить, що якийсь Романенко намагається кинути мене в багатомільйонній угоді, але він по суті точно так само намагається кинути і свого роботодавця Вілкула? Тоді, за логікою, якщо ми з Вілкулом обидва сумлінні учасники угоди, а виконавець не виконує її умови, то ми ж повинні спільно діяти проти, кажучи словами Вілкула, "Романенка, який зійшов з розуму"? Але ніяких спільних дій Вілкул не пропонує – відмовчується і вдає, що стоїть осторонь від нашої спільної проблеми.
 
До речі, за таким самим сценарієм Вілкул два роки тому розходився з бізнесом Касьянова. Там був багатопрофільний бізнес – агрогосподарства і комплекс з вигодовування свиней, і теж так само були розділені частки 50 на 50. Касьянова захотіли кинути, Романенко так само діяв свавільно, і так само Вілкул "стояв осторонь". Мені тоді Касьянов спересердя сказав: "Ти ж бачиш на що ці люди здатні, май на увазі – будеш наступним". Я тоді не повірив, все-таки у нас з Вілкулом в активі майже 10 років розумних і чесних партнерських взаємин. Але тепер я знаю, наскільки правий був Касьянов і як глибоко помилявся я.
 
- Ваші подальші дії?
 
- Сьогодні час закликів до совісті і відповідальності минув. Тепер мова вже йде про з'ясування наших фінансових відносин зі стороною Вілкула в суді. Кримінальну справу за фактом шахрайства відкрито на рівні Головного слідчого управління МВС. Завданий мені збиток цілком конкретний, він легко підраховується і перекладається в цифри. По-перше, мова йде про 6 мільйонів доларів готівкою, передача яких представнику Вілкула і самому Вілкулу зафіксована і задокументована. По-друге, це ринкова вартість майна і корпоративних прав п'яти хлібозаводів, ТОВ Дніпромлин і супутніх підприємств холдингу, яка теж зафіксована документально. По-третє, це вартість активів тих агрогосподарств, операцію з продажу частки в яких люди Романенка тепер оформляють через суд як недійсну і незначну.
 
Я відчуваю себе цілком упевнено, мені є чим підтвердити свої позовні вимоги. І звички відступати перед свавіллям у мене немає.
 
Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Держава нехтує продовольчою безпекою: незабаром доведеться завозити зерно та борошно

Про це пише на своїй сторінці у  Фейсбук Ігор Уманський, колишній міністр фінансів.

«Боротьба із пандемією» витіснила майже все з порядку денного у деяких головах. 
Ціни на житній хліб, батон тощо з початку року зростали приблизно у двічі швидше за інфляцію. І найближчим часом це зростання може лише прискоритися. 
Причини? Посуха, неврожай і не тільки в Україні. Цього та наступного року попит на «прості» продукти харчування (хліб, макарони, молоко тощо) стрімко збільшується. Ми матимемо зовсім інші структури та баланси в усіх сегментах. 

До відома, річне споживання лише пшениці складе близько 9 млн.т, залишки на сьогодні за різними оцінками ще лишаються близько 10 млн.т. Покищо (!) дефіциту на ринку немає. Але тенденція на найближчі місяці зрозуміла вже! Сподівання на інтервенції держави марні - у Держрезерві «миші подохли». При цьому, експорт зерна продовжується, ціни як на зерно, так і на цукор, масло, енергоносії, логістику також зростають. Держава перестала контролювати хоча б щось - закономірний результат «реформ».  

Що далі? Пекарі ще два місяці тому попереджали Уряд, що ситуація загрозлива. Втрачаємо час! А далі доведеться вже завозити зерно та, що ймовірніше, борошно. Борошно, яке зараз в інших країнах виробляють з українського зерна. Не потрібно повторювати «історію з масками», коли вивезли задешево, а потім довелося завозити у рази дорожче", - підкреслив Ігор Уманський. 

Що можна зробити вже зараз? 
1.Негайно зупинити експорт зерна та провести інвентаризацію усіх залишків зернових у розрізі регіонів та номенклатури. 
2. Скласти нарешті ключові баланси на продовольчу групу - у розрізі як виробнцва, так і споживання. 
3. Забезпечити державний контроль за цінами на основні складові виробництва зокрема хлібо-булочні та макаронні вироби.
4. Визначити як один із ключових постулатів державної економічної політики - експорт із України будь-якої сировини без бодай мінімальної переробки у найближчі роки стане неможливий. 
5. Визначити кінцеві терміни та етапність запровадження цього рішення за кожною групою товарів - бізнес має отримати час на перелаштування та створити в Україні потужності із переробки та виробництва із цієї сировини товарів кінцевого споживання. 

"Якщо зараз цього не зробити та знехтувати продовольчою безпекою (в умовах «замороження» соціальних стандартів, пандемічної та економічної криз), то майже гарантовано за декілька місяців отримаємо «голодні бунти» щонайменше!", - резюмував Ігор Уманський.

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Як захистити свою землю від нечесних «ділків» - поради Мін’юсту

Таку думку висловила заступниця міністра юстиції з питань державної реєстрації Ольга Оніщук в інтерв’ю Укрінформу, відповідаючи на запитання щодо порад громадянам, як захистити свою землю від нечесних “ділків”.

“Раджу всім власникам землі потурбуватися про належне оформлення документів, що посвідчують право власності, присвоєння кадастрового номеру ділянці і внесення відповідних відомостей до ДРП. Якщо речове право зафіксовано лише на паперових носіях, наприклад, на руках є державний акт на землю старого зразка і коректні відомості про земельні володіння досі не відображені у ДЗК, варто спершу подбати про присвоєння ділянці кадастрового номеру, а потім — про офіціалізацію статусу власника землі у ДРП”, - зазначила Оніщук.

Водночас вона уточнила, що “так звані державні акти на землю старого зразка є дійсними, тобто держава їх визнає”.

“Проте сьогодні головною умовою для проведення будь-яких юридичних операцій із землею є присвоєння їй кадастрового номеру, а запорукою захисту майна від шахрайських оборудок — оцифрування відповідних відомостей: внесення їх до ДРП”, - зауважила Оніщук.

Вона наголосила, що це “базові правила майнової гігієни, яких обов’язково потрібно дотримуватися”.

“Якщо говорити про скасування в Україні з 1 липня 2021 року заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності, то ми сподіваємося, що це стане потужним імпульсом для розвитку української аграрної галузі й залучення інвестицій, але аж ніяк не активізації «реєстраційного» рейдерства. Ще є над чим працювати. Скажімо, потрібно забезпечити повне перенесення із Державного реєстру земель у Державний земельний кадастр (ДЗК) відомостей про земельні ділянки, що перебувають у приватній власності або у користуванні фізичних та юридичних осіб”, - розповіла заступниця міністра.

За її словами, задля спрощення процедур оформлення правочинів щодо земельних ділянок потрібно надати нотаріусам можливість самостійного формувати витяг із Державного земельного кадастру, а також — запровадити обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів оренди земельної ділянки, як додаткової гарантії законності договору і дієвого запобіжника від шахрайських дій.



"Країна фактично розграбована, землю уже поділили" - голова Держгеокадастру

В українців вкрали одну "Словаччину". Саме такими є масштаби втрачених державою сільськогосподарських земель, якщо вірити Держгеокадастру.

Хоча це не зовсім так. Словаччина за територією, насправді, трохи менша, і не дотягує до тих шокуючих цифр, які напередодні озвучив очільник земельного відомства Роман Лещенко.

5 мільйонів гектарів. Саме стільки державної землі, за його даними, за роки незалежності було виведено у приватну власність через "схеми" з безоплатною приватизацією.

Голова земельного відомства каже, що увесь цей час влада обманювала громадян, надаючи неправдиві дані про баланс державної землі. Усі ці роки очільники Держгеокадастру запевняли, що держава володіє 10,4 мільйонами га земель, але це виявилось фікцією.

Однак те, що розповів в інтерв’ю Економічній правді нинішній голова відомства, може шокувати навіть найбільш досвідчених корупціонерів. Оборудки, зловживання, погрози, зовнішні втручання і таємниче зникнення землі, яка дорівнює площі двох областей.

В розмові з ЕП Лещенко в подробицях розповів, що показав аудит відомства, як держава втратила землю, як здійснювались зовнішні втручання в земельний кадастр, та як його погрожували "обнулити".  

Як держава втратила землю

— В одному зі своїх постів у Фейсбуці ви писали, що президент поставив вам завдання: навести лад в Держгеокадастрі та повернути цей державний орган в правове поле. Як ви це збираєтеся робити?

— Коли мене призначили керівником (10 червня 2020 року. – ЕП) ми разом з новою командою розпочали роботу за трьома базовими напрямами. Перше – це аудит системи реєстрації земельних ділянок. Друге – технічний аудит земельної бази. Третє – це аналіз інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Коли ми почали аудит, то одразу відчули внутрішню протидію цьому процесу. Ми  побачили серйозні проблеми в системі, зокрема, відсутність запобіжника "подвійній приватизації". Всі IT-спеціалісти, які безпосередньо обслуговували документообіг, звільнилися. Щоб довести процеси до ладу, ми зупинили на два місяці – у липні-серпні – реєстрацію земельних ділянок.

— Що показав аудит?

— Виявилось, що з середини 2013 року до 2020 року з державної в приватну власність через механізм безоплатної приватизації було виведено більше 700 тисяч гектарів землі. Тобто, йдеться про територію однієї невеликої європейської країни.

Коли ми почали з’ясовувати саму механіку цієї безоплатної приватизації, то виявили, що в системі реєстрації речових прав у Міністерства юстиції і в системі Державного земельного кадастру відсутні верифікатори первинного набувача земельної ділянки при безоплатній приватизації.

Тобто, немає процедури перевірки особи у двох системах. (йдеться про те, що не було обліку громадян, які скористалися правом безоплатної приватизації, і була відсутня інформація, хто отримав одну ділянку, а хто – 10. –  ЕП).

— Хто відповідає за наявність та перевірку таких верифікаторів – міністерство юстиції чи Держгеокадастр?

— У Міністерства юстиції є реєстр речових прав на нерухоме майно, а у Держгеокадастра – на землю. Вони синхронізовані протоколом обміну даних, але кожен живе своїм життям. Ми унікальна країна: у нас земля реєструється окремо, а нерухомість окремо. Хоча в усьому цивілізованому світі реєстри об’єднані, і земля є первинна щодо всього, що є на цій землі.

В Україні ж фактично система документообігу в Мінюсті одна, в Земельному кадастрі – своя. Ми переконані, що це все було зроблено штучно.

Ми зробили аудит існуючого з 2013 року електронного реєстру лише на 27% і виявили тисячі дублюючих записів. Є групи людей, які отримували земельні ділянки по 2 гектари енну кількість разів, часто – в дуже вигідних місцях.

Це люди наближені до чиновників. Вони, наприклад, могли бути пов’язані з отриманням земельних ділянок в Житомирській області, де видобувають ільменіти, або в Рівненській області – де бурштин.

— Скільки землі державної власності взагалі сьогодні лишилось?

— Коли вам казали, що в країні 10 мільйонів гектарів земель державної власності, то це була брехня. Країна фактично розграбована. Залишилося надзвичайно мало – близько 2 мільйонів га ми передаємо в об'єднані територіальні громади, і лишається вільних 0,75 мільйона га.

30 років держава жила у викривленому дзеркалі. Держгеокадастр інституційно існував як механізм дерибану української землі державної форми власності з метою її акумулювання в окремих сім’ях, які сьогодні є надзвичайно багатими і можуть бути учасниками окремого земельного Forbes.

Всі аграрні холдинги просто відпочивають зі своїми орендними правами на фоні тих власників, які сьогодні тримають землі. Не просто чорноземи, а землі, під якими знаходяться унікальні корисні копалини.

Деякі з цих людей досі розповідають, що земельна реформа Україні не потрібна. Проте я знаю, скільки в них землі, де вона знаходиться, якими надрами вони володіють і чому вони "переживають", щоб українська земля, не дай Бог, у вагонах не поїхала в Китай.

 

— Яку максимальну кількість ділянок отримувала одна особа?

— Десять ділянок і більше. Деякі громадяни навіть не знали, що вони скористалися своїм правом на два гектари землі десять разів. Тобто, це "схема" з підробкою документів, звичайне шахрайство.

Скуповували паспорти по 800–1000 гривень, люди підписували відповідні документи і їх просто використовували для безоплатної приватизації. Окреме питання з учасниками бойових дій. На жаль, їх теж використовували в таких ситуаціях. Є ситуації, коли учасник бойових дій звертається для отримання земельної ділянки, а згідно з нашим реєстром, він вже скористався своїм правом і не раз.

Тобто, це була відпрацьована організована злочинна система, в якій безоплатну приватизацію вивели в окремий вид діяльності і сформували під це в 2013 році спеціальний правовий статус.

В чому тут цинізм ситуації? Закон передбачає, що можна отримати за процедурою безоплатної приватизації земельну ділянку до 2 га для ведення "особистого селянського господарства" (ОСГ). Такі земельні ділянки не підпадають під дію мораторію, їх можна продавати, купувати, здавати в заставу, навіть іноземцю продати – взагалі без проблем.

Тож, в той час, коли політики боролись за продовження мораторію на продаж землі і рвали на собі сорочки, мільйони гектарів землі в правовому статусі ОСГ уже вільно продавались і усіх це влаштовувало.

— Для реєстрації земельної ділянки достатньо було паспорта?

— Так, достатньо було паспорта і клопотання. А в клопотанні громадянин пише, що він ніколи раніше не користувався правом безоплатної приватизації. І коли ми бачимо, що він уже п'ять разів отримував землю, то іде по частині 1 статті 91 Кримінального Кодексу – шахрайство.

Уже є більше 100 кримінальних справ, по яких МВС зараз проводить відповідний аналіз.

Коли ми намагаємося притягнути до відповідальності посадову особу, керівника управління, то з’ясовується, що в системі не було наказу чи доручення голови Держгеокадастру щодо ідентифікації особи, наприклад, через перевірку відомостей в частині наявності ідентифікаційного коду.

— У випадку відкриття судових справ, хто винен: громадянин України, який оформив на себе 10 ділянок, чи чиновник з Держгеокадастру, який надав ці ділянки?

— Чиновник з Держгеокадастру теж буде відповідати. У Земельному Кодексі є статті, які зобов’язують перевіряти факт наявності земельної ділянки.

У Житомирські області, наприклад, є ситуація, коли за один-два місяці одному тому ж самому громадянину один і той же самий керівник головного управління видає кілька земельних ділянок. Одна – під бурштин, одна – під ільменіт, це титанові залежі в Хорошівському (Володарськ-Волинському) районі, за які там стріляють, інша – окрема земельна ділянка на фасаді Житомирської траси.

Це все відпрацьована схема. Паралельно ми з’ясували, що в системі електронного документообігу Держгеокадастру є "липові" накази, за якими здійснювалась реєстрація ділянок. Тобто, люди отримували земельні ділянки, але в системі електронного документообігу їх немає.

— Попередні керівники Держгеокадастру знали про ці схеми?

— Принцип роботи Держгеокадастру з 2013 року формувався на рівні так званих команд. З 2013 до 2014 року була донецька команда. Історично склалося так, що в Держгеокадастрі, Державній архітектурно-будівельній інспекції (ДАБІ) і Держгеонадрах завжди були куратори. Тому що надра, земля і будівництво – тісно пов’язані.

В донецькій команді були свої легендарні особистості і по них є десятки журналістських розслідувань.

Після Майдану був рік перехідного міжсезоння, але 2015-2020 – це вже епоха так званої "вінницької" команди. Формально змінювався тільки керівник Держгеокадастру, але вся середня ланка чітко була або в родинних відносинах, або в "корпоративних" відносинах.

Після мого приходу ми з центрального апарату звільнили більше ста людей. Проте вони не втратили роботу, а автоматично перейшли працювати в центральні апарати інших міністерств, де залишаються працювати представники "вінницької" команди. Наприклад, я звільнив одного з моїх заступників, а через шість годин він став заступником міністра екології (згаданий заступник – Олександр Краснолуцький. – ЕП).

Люди, які останні п'ять років контролювали Держгеокадастр, в тому числі контролювали і ДАБІ, і Держгеонадра. І коли ми аналізуємо безоплатну приватизацію по країні, то чітко бачимо, скільки десятків тисяч гектарів державної землі вивели в приватну власність у Вінницькій області.

— В яких областях найбільш кричуща ситуація?

— Там їх чимало. Найбільша динаміка – це Одеська область. Вся прибережна смуга за п’ять років повністю була "вирізана". Київська область – все, що в радіусі 70 кілометрів від столиці, все "порізано". Полтавська область – газові родовища, Житомирська область – ільменіти, бурштин, поклади міді.

Коли "вінницька" команда контролювала Держгеонадра, вони володіли всією необхідною інформацією щодо корисних копалин. На них накладали по 2 га безоплатної приватизації і отримували там землю.

Тільки унікальні запаси титану в Хорошівському та Коростенському районах Житомирської області оцінюються від 1,5 до 2 мільярдів доларів. Газові родовища на Полтавщині оцінюються мільярдами.

— Правоохоронці займаються пошуком винних?

— Разом з Державним бюро розслідувань і безпосередньо Службою безпеки України ми 10 вересня отримали ухвалу Печерського районного суду і до кінця жовтня повністю вивантажимо систему документообігу, по якій вже з правоохоронцями будемо робити аудит.

Ключі доступу до цієї системи були в групи осіб за межами України. Фактично сторонні люди управляли документооборотом і "відконтрольовували" відповідні процеси щодо розкрадання земельних ділянок.

Про "обнулення" земельного кадастру, зовнішні втручання в систему і земельних рейдерів з АТО 

— Ви сказали, що другим етапом аудиту був технічний. Які його результати?

— Коли ми зупинили систему реєстрації, щоб провести аудит, то перше, що нас цікавило  – скільки земель передали під безоплатну приватизацію.

Друге – як ця "безоплатка" відбувалася, чи є випадки подвійної, потрійної приватизації? Чи були протиправні втручання в систему? Чи люди поза межами Державного земельного кадастру (ДЗК) мали можливість втручатися в роботу системи? Чи є захист документообігу?

Після отриманих відповідей були відкриті кримінальні провадження, правоохоронці зайшли з відповідними обшуками, виїмками на певні підприємства.

Головна перемога за ці сто днів роботи в тому, що ми зробили нарешті бекап (резервна копія. – ЕП) системи державного земельного кадастру та системи електронного документообігу. Завдяки СБУ. Тобто, зроблена резервна копія системи кадастру і правоохоронні органи зараз контролюють ситуацію.

Також зараз стартував незалежний технічний аудит, який проводять фахівці Світового Банку.

— Навіщо робити фактично дублікат двох систем з інформацією про стан земельних ресурсів в Україні? Це взагалі законно?

— Коли ми почали аудит, на мене особисто вийшли з погрозами: "початком твого кінця буде те, що ми просто обнулимо систему". Тобто, сторонні люди мали програмно-технічні можливості "обнулити" всю систему Держгеокадастру з даними. Попереднє керівництво штучно сформувало такі обставини, щоб електронний кадастр, вся інформаційна земельна система була в повітрі.

Державна земельна кадастрова карта (ДЗК) знаходиться сьогодні на прострочених системах зберігання даних без будь-яких гарантійних зобов’язань. Фактично вона висить в повітрі. Немає обслуговування від постачальника, немає належного фінансування.

В кінці 2019 року був проведений фейковий тендер під окремо взятого учасника – ТОВ "Фірма "Кит". СБУ і ДБР з’ясували, що службові особи Держгеокадастру за попередньою змовою з цією фірмою шляхом обману заволоділи 37 мільйонами гривень держпідприємства "ДЗК".

Так, у грудні 2019 року через систему закупівель Prozorro провели тендери і компанія поставила обладнання, яке не відповідає відповідним параметрам. Через це у нас закінчилося гарантійне обслуговування інформаційних систем. А це терабайти інформації, це вся земля нашої держави.

Але це ще півбіди. Крім того, що база висіла в повітрі, встановлені факти протиправного втручання в неї. Сторонні люди мали програмно-технічний код, завдяки чому змінювали коди цільового призначення окремих об’єктів нерухомості у великих містах.

— Можете пояснити більш детально?

— Що це означає? Наприклад, є торговий центр в місті Києві, який сплачує податки, зокрема і земельний, як комерційний об’єкт. Податкова в автоматичному режимі, за номером КВЕДу, виставляє такому рахунок на оплату податків через державне казначейство, частина з яких сплачується до місцевого бюджету.

Ми встановили, що у великих містах – Харків, Львів, Одеса – відбулася зміна статусу об’єкта з комерційного призначення на промисловий і фактично бюджет втрачав більше половини доходів по земельному податку.

— Можете назвати торгові центри в Києві, по яким є факти зміни статусу об’єкта?

— Таких фактів дуже багато. За нашими оцінками, міський бюджет міста Києва через такі схеми по земельному податку недоотримав близько мільярда гривень. Все це тривало роками і я говорив про це Віталію Володимировичу (Віталій Кличко, мер Києва. – ЕП), коли зустрічався з його командою.

Проте зміна коду цільового призначення – це "квіточки" на фоні того, як змінювали контури земельних ділянок, коли між двома ділянками утворювали ще одну.

Це яскраво видно в Конча-Заспі, де "створювалося" таким чином чимало нових земельних ділянок. Частина з них реєструвалися на "липових" документах. Якщо взяти елітні приміські райони Києва, то є земельні ділянки, на які є 2-3 власники з різними документами. При цьому між цими ділянками утворені інші земельні ділянки. І це, фактично, колапс.

Обухівське управління Держгеокадастру горіло кілька разів, документи зникали, відновлювалися і так далі. При цьому можновладці, які безпосередньо там проживають, самі між собою воюють і породжують такі речі.

Колишні президенти так само не соромилися цієї схеми і використовували такий механізми реєстрації. На жаль, таких речей дуже багато є не тільки біля Києва, а й біля Львова.

Ми фіксуємо жахливі речі, пов’язані з природно-заповідним фондом. Буквально недавно в природно-заповідному парку, навпроти Тустані, "нарізали" під садівництво  землю природозаповідного фонду. Бо там, буцімто, земля сільськогосподарського призначення. Ми скасували накази.

Загалом виходить, що система Державного земельного кадастру знаходилася в управлінні окремих суб’єктів, які взагалі ніякого відношення до посадових осіб не мали. На цьому вони робили окремий бізнес. Будь-який файл у кадастрі можна було просто обнулити, змінити і на основі цього робити рейдерські захоплення.

— У 2017 році перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк спільно з Державним агентством електронного  урядування та Transparency International Ukraine представили технологію Blockchain, яка мала б унеможливити стороннє втручання в систему даних кадастру. Вона взагалі працює?

— Система Blockchain – це фейк. Це просто кидалася пилюка в очі.

Система Blockchain працює тоді, коли в тебе коректно внесені відомості в системі кадастру або будь-якій іншій інформаційній системі. А коли в тебе кадастр не повністю наповнений, і землі сільськогосподарського призначення, наприклад, знаходяться прямо в річці Дніпро, або в кадастрі острів з’являється нізвідки, то це не працює.

На цьому проєкті просто гарно відмили міжнародні донорські кошти. Наших міжнародних партнерів просто використали. Жодного проектно-технічного рішення Blockchain немає. Це все було просто фейком.

— Ви можете сказати, хто вам погрожував щодо обнулення інформаційної кадастрової системи?

— Колишні посадові особи Держгеокадастру, які безпосередньо були залучені до процесу реалізації відповідних заходів. При цьому вони дуже коректно пояснювали правові наслідки такої роботи.

Їхня логіка така – турбулентність влади велика, люди приходять і йдуть. Так вони хотіли показати мою інституційну недієздатність на посаді. Казали, що я ніколи не був на державній службі, що я просто "пацан, селянин, колгоспник і з позором звідси піду". Тому з самого початку діалог не склався.

Вимоги, які вони ставили, зводилися до того, що контрольовані особи продовжуватимуть здійснювати таку ж саму роботу.

Ми одразу налагодили зв'язок з правоохоронними органами і почали працювати над збереженням даних, бо це питання національної безпеки. Все так само як з ДАБІ. Різні тільки механізми й підходи.

— Вам особисто чи вашій сім’ї погрожували?

— Два місяці тому голова ГО "Всеукраїнська асоціація учасників бойових дій" В’ячеслав Вовченко увірвався в офіс моєї дружини, закрив її в кабінеті і погрожував. Мовляв, якщо я не буду виконувати його команди, ця історію дуже погано закінчиться. Потім була спроба викрадення моїх дітей із садочка. Через це президент забезпечив мене державною охороною.

Пан Вовченко – це класичний випадок суб’єкта, який "розриває" державні підприємства. Саме така доля спіткала  ДП "Дослідне господарство "Озерна" у Білоцерківському районі, яке належить Національній академії аграрних наук.

Інша історія із землею – він підготував близько 1500 заяв на виділення по 2 га з ДП "Конярство України" в Кіровоградській області для учасників бойових дій. Це при тому, що жоден з цих учасників бойових дій не був з Кіровоградської області. Всі вони переважно з Київської області. При цьому 55 осіб з цих  учасників бойових дій скористались правом безоплатної приватизації раніше.

Найцікавіше те, що по ДП "Конярство України" знищені акти постійного користування землею і Вовченко каже, що ця земля нічийна. Але ми знайшли архівні копії актів, які підтверджують державний статус цих земель.

— Учасників бойових дій в зоні АТО часто використовують для рейдерського захоплення земель в регіонах.

— Трагедія полягає в тому, що є учасники бойових дій, які роками не отримують земельні ділянки. А ця організація – комерційна. Маючи відповідні зв’язки і тиск, вона займається незаконним відчуженням державних земель.

Кілька тижнів тому Вовченко перекривав траси під Києвом, привозив вінки до Держгеокадастру та погрожував мені та членам моєї родини. Фактично він є класичним рейдером, який розриває державні активи, кошмарить фермерів.

Уже відкриті кримінальні провадження по факту залякування фермерів, які "добровільно" відмовлялися від своїх земельних ділянок і по два гектари оформляли на учасників бойових дій. Є ціла сітка таких угруповань у регіонах, які ніякого відношення до порядних учасників ветеранських організацій взагалі не мають.

Чому безоплатну приватизацію треба припинити 

— Якою є схема виведення великих земельних масивів через безоплатну приватизацію?

— Класична історія формування земельних масивів тисячами гектарів по Україні зводиться до стандартної парадигми: землю оформлюють на бухгалтера, водіїв, коханок, троюрідних братів, кумів, колишніх працівників, благодійні фонди, осіб, які мають відносини нотаріального характеру, пов’язані борговими розписками.

Одна із "схем" – землі передають, але дають боргові розписки на мільйони доларів, щоб у випадку, якщо людина не погасить, то заставний інструмент – це земля, яка в нього перебуває у власності. Ми по реєстрах це бачили.

Фактично у кожній області сформовані сім’ї, які володіють, великими масивами землі. Є умовно клан вінницький, донецький, дніпропетровський, київський. Але залежно від груп регіональних еліт, клан ділиться по сферах впливу. Наприклад, у мене по Вінницькій області є громадянин, який має 5000 довіреностей на відчуження земельних ділянок для учасників бойових дій.

— Виходить, що звичайна людина, яка ще не скористалася своїм правом безоплатної приватизації на два гектари, уже не матиме можливості це зробити. Що взагалі з цим робити?

— Безоплатна приватизація, введена в 2001 році Земельним Кодексом, була прийнята комуністами і соціалістами як схема дерибану української землі. Вона була закладена з механізмом мораторію. Логіка процесу така: землі сільськогосподарського призначення продавати не можна, бо на них діє мораторій, а по два гектари привілейованим громадянам можна.

Де 10 млн га земель державної власності? Моя відповідь: дивіться, будь ласка, в корінь безоплатної приватизації. Країну за 30 років незалежності розграбували через цей механізм. Це базова "схема".

При цьому є факти отримання двох гектарів тримісячними дітьми, тринадцятирічними, десятирічними, чиновниками, їх дітьми, коханками, міністрами і так далі. Один із народних депутатів в Конча-Заспі на членів своєї сім’ї в режимі безоплатної приватизації отримав земельні ділянки по 2 га.

— Що з цим робити, яке тут може бути рішення?

— Зупинити шляхом відповідної монетизації. Треба публічно сказати громадянам України, що земель сільськогосподарського призначення в Україні менше 33 мільйонів. У нас немає 42 мільйони га земель.

В Україні був некоректно порахований баланс землі. Ми брехали суспільству про те, що в нас є земля. Ми користувалися формою "зем-6" з 70-х років для обліку і вважали, що в нас є ця земля. У нас її немає.

Країну грабували, не давали точних даних. Всі керівники Держгеокадастру, які були до мене, керівництву держави повідомляли некоректні цифри. Нема ні десяти, ні семи мільйонів гектарів державної землі. Цифри щодо кількості землі сільськогосподарського призначення, які висять сьогодні на сайті Держгеокадастру – 43,8 мільйона – некоректні.

Досі не відбулася демаркація державного кордону України. Країна 30 років не має своїх меж як держава. Ми не маємо точних цифр по калькуляції своєї землі, тому що не встановили межі кордонів.

Підприємство, яке відповідає за демаркацію кордонів, десятки мільйонів гривень списувало на бензини, на зарплати і нічого не робило.

Тому весь баланс землі в Україні, зазначений в енциклопедії Великобританії та Вікіпедії, є брехливим і некоректним. Ми не можемо наводити будь-який порядок в економіці, коли ми не маємо навіть банального балансу землі.

— Чи конституційною буде зупинка безоплатної приватизації землі, якщо це передбачено Земельним кодексом?

— Це буде конституційно, якщо ми внесемо зміни до Земельного кодексу і зафіксуємо монетизацію безоплатної приватизації в першу чергу для учасників бойових дій.

В чому найбільша проблема? В нас нема вже що роздавати. Для тих учасників бойових дій, які у нас є сьогодні в черзі, землі вже немає.

Моя пропозиція наступна: нам треба здійснити монетизацію виплат учасникам бойових дій. Більше 70% учасників бойових дій, які отримали по 2 га, відчужували цю землю і отримали відповідну грошову винагороду. Середньостатистично це приблизно десь тисяча доларів гектар.

Тобто, ми можемо здійснити виплати і не видавати землю. Як це зробити? Дуже просто, треба ухвалити законопроект №2195 про електронні аукціони, і чітко прописати, що на землях НААН, Міністерства оборони, Пенітенціарної служби, Міністерства освіти, всіх державних підприємств, у тому числі і Міністерства економічного розвитку, заборонені договори про спільну діяльність.

Бо на цих землях сидять бандити, криміналітет, там стріляють, вбивають, а обробляють ці землі фактично люди і компанії народних депутатів.



Вадим Нестеренко: «Рейдери - це не covid-19, з рейдерами ми впораємося швидше»

Про причини і приховані сенси того, що відбувається ми говоримо з головою наглядової ради холдингу Вадимом Нестеренко.

- Вадиме Григоровичу, судячи з усього, ваш аргохолдинг теж не минула доля рейдерських захоплень?

- Так, і тут є закономірність - чим складніше економічна ситуація в країні, тим сильніше активізуються рейдери. Особливо, якщо мова йде про успішні і прибуткові підприємства. Сьогодні рейдери захопили ТОВ Дніпромлин і ТОВ Хлібзавод № 10 в Дніпрі, що входять до групи підприємств нашого холдингу.

Ми зараз докладаємо всіх зусиль, щоб повернути підприємства. Скажу відверто, завдання не просте, оскільки дуже складно домогтися підтримки правоохоронних органів в області.

- Так, а що сьогодні відбувається з самим холдингом?

- У фінансовому плані все добре. Запорука успішного розвитку холдингу, яке ми демонструємо понад двадцять років - його багатопрофільність, єдиний виробничий ланцюжок, в який взаємопов'язані різні підприємства, можливість маневрування засобами, як власними, так і позиковими.

У холдингу 26 напрямків діяльності. Хлібо-борошняний напрямок, який зараз намагаються у нас вкрасти, найбільш ризикований і в фінансовому плані далеко не надприбутковий, я б навіть сказав, що найбільш важкий в плані бізнесу. Хлібопекарська галузь - вона специфічна, має дуже серйозний соціальний тиск, в ній безліч економічних, соціальних, політичних обмежень. Тут найтонша грань між рентабельністю і соціальною відповідальністю, адже хліб - це чи не основний продукт для зубожілих українців, на нього неможливо різко піднімати ціни. Як би вижив хлібозавод в умовах, коли шалено зростають тарифи на електроенергію, розмір мінімальної зарплати, витрати на виробництво і інгредієнти хлібобулочної продукції, а ціни на готову продукцію підняти можна буквально на 2-3%, не більше. Чи не вижив би завод, якби не мав фінансової та сировинної підтримки з боку підприємств всього холдингу. Тут повинна бути вибудувана ефективна політика залучення внутрішнього і зовнішнього фінансового ресурсу, мова йде про кредитування в ім'я стабільного розвитку. Про те, про що й гадки не мають рейдери.

- Я нещодавно слухала одну з їх прес-конференцій та трохи не зрозуміла логіки. З одного боку вас звинувачують в тому, що холдинг бере кредити, з іншого боку - пишаються тим, що в розвиток Дніпромлин і Хлібозаводу № 10 вкладалися ефективні інвестиції. Ви можете пояснити цю суперечність і розповісти більш докладно про кредитно-інвестиційну політику холдингу?

- Для початку скажу, що я як і ви теж здивувався відсутністю елементарної логіки. Той же Дніпромлин або Хлібозаводи холдингу 8 років стабільно розвиваються, але при цьому «все погано» і треба повертати позичені кошти. А давайте задамо зустрічне запитання - за рахунок чого відбувається розвиток в бізнесі? Перш за все, за рахунок грамотно вибудуваного і обгрунтованого залучення кредитних коштів, це фундаментальне правило бізнесу. Інше питання, що кредити потрібно брати на нові технології і нові виробництва, а не на яхти та вертольоти.

Мені легко говорити про наші фінанси і кредитну політику, оскільки Ristone Holdings строго дотримується міжнародних стандартів фінансової звітності та консалтингу. З 2012 року нашим партнером є міжнародне об'єднання аудиторських і консультаційних компаній BDO зі штаб-квартирою в Бельгії, що є п'ятою в світі після «великої четвірки» аудиторською і консалтинговою структурою. Всі рухи коштів, співвідношення позикових і власних ресурсів, обґрунтованість інвестиційних проектів - все прозоро і відповідає світовим стандартам і нормативам. Саме тому всі наші проекти розвитку, всі інвестиції дають в результаті очікуваний результат.

Наприклад, завдяки цим інвестиціям ми в 2018 році ввели в експлуатацію високотехнологічний і найсучасніший в регіоні олійно-екстракційний завод. Причому, будували його за рахунок власного прибутку, а кредитна лінія була відкрита для поповнення оборотних коштів на закупівлю сировини для переробки. А як по-іншому? Всі, хто в цій галузі не має кредитування на «оборотку», вони давно збанкрутували і пішли з ринку. А у нас за підсумками фінансового року стабільний фінансовий результат, що дозволяє обслуговувати кредит і акумулювати кошти на подальший розвиток підприємства.

В цілому у нас діє негласне, але тверде правило, згідно з яким розвиток аграрних підприємств холдингу фінансується за рахунок прибутку, в цьому секторі є стабільна рентабельність. З переробними підприємствами ситуація інша. Коли ми купували Дніпромлин, підприємство було в дуже складному фінансово - економічному стані. Щоб воно піднялося хоча б до точки рентабельності, Дніпромлин повинен переробляти 10 тисяч тонн продовольчої пшениці на місяць. Тільки те, що понад - це теоретично можна назвати прибутком, але звичайно при стабільних цінах на зерно та борошно. Так ось 10 тисяч тонн у Дніпромлин не було, оскільки не було ринку збуту, потреб одного 10-го хлібзаводу не вистачало, щоб завантажити борошномельне виробництво. Частково ми це зробили за рахунок збільшення роздробу, використовуючи і розфасовку, і мішок, знаходячи клієнтів для вагонних норм. Але зростання було повільним, а збитки росли. Тому керівництво холдингу дійшло висновку, що без придбання додаткових хлібозаводів ми вийти на точку рентабельності не зможемо.

Прийняли рішення - придбали за кредитні кошти ще 4 хлібозаводи в регіоні, як постійних споживачів продукції Дніпромлин. Розрахунок виявився вірним, ми змогли завантажити потужності підприємства до рівня рентабельності. Це обґрунтована і зважена стратегія розвитку бізнесу - в комплексі і взаємодії всіх підприємств холдингу. Тому не можна висмикнути зі структури Ristone Holdings одне або два благополучних підприємства і сподіватися, що це благополуччя буде вічним.

Мене щиро дивує наївність тих, хто вирішив що можна «віджати» Дніпромлин, як стабільний бізнес, і спокійно його доїти. Ні, так не вийде. Усе взаємопов'язано, скрізь присутні взаємні фінансові зобов'язання і економічні зв'язки. І не потрібно дивуватися кредитам та кредитним зобов'язанням, в структурі холдингу вони спокійно і планово обслуговуються, дають можливість підвищувати рентабельність господарств.

Ну а Дніпромлин, поки він законним порядком через судові рішення повернеться в холдинг, цілком може виявитися банкрутом. Рейдери це не врахували, а коли все підрахували і розплакалися, стали спішно перекидати свою відповідальність зі своєї хворої голови на мою здорову.

На одну з прес-конференції рейдери витягли керівництво Дніпромлин і 10-го хлібзаводу. Ті, звичайно, люди підневільні, підкорилися, хоча по бігаючим очам було видно, що відчувають вони себе не в своїй тарілці. Обидва директора в один голос розповідають про те, що на підприємствах за останні роки суттєво оновилися техніка і технології, радіють тому, що в підприємства інвестували достатню кількість коштів для розвитку. Ну, так договорюйте - розкажіть про кредити, як про джерела інвестування, про фінансові зобов'язання, що випливають з них, про фінансові плани. Ні, про це мовчать. Розкажіть, як довго будете залишатися на плаву без цих інвестицій - теж мовчать. А фінансовий директор Дніпромлин могла б сміливо додати, що саме з її приходом на посаду склалася та фінансова ситуація, про яку вона так драматично розповідала. Два роки тому вона не знала ситуацію, і рік тому не знала? «Прозріла» тільки тоді, коли з'явилися рейдери? Це смішно слухати.

- Скажіть, а як ви оцінюєте їх висловлювання про те, що у холдингу фінансові проблеми?

- Оцінюю як хвору фантазію, не підтверджену цифрами і фактами. Фінансовий стан холдингу стабільний, йде в розрахункових параметрах, і немає ніяких передумов для того, щоб він змінився на гірше. Я так думаю, що головна мета такого роду заяв рейдерів - відвести увагу від себе і викинути сфальсифіковану інформацію для банків, які гостро реагують на подібного роду чутки. Банкіри правильно реагують, однак, у кожного з них на столі лежить кредитне досьє клієнта. З досьє нашого холдингу слідує, що навіть в найважчі 2014-15 роки, коли багато позичальників «кидали» свої банки, посилаючись на курс долара та інші непереборні перешкоди, ми обслуговували свої кредити відповідно до кредитного договору. Коли деякі фірми уникали платежів під «політичними» гаслами про те, що їх банк «неправильний», у нього там якесь «російське коріння» або «зв'язок із збіглим президентом, з Путіним» або ще з кимось, а тоді це було масовим явищем, наш холдинг ніколи не ховався за подібного роду нісенітницею. Ми були, є і будемо надійним фінансовим партнером. У нас на першому місці неразова теперішня вигода, а довгострокова репутація.

Riston Holdings не заради красного слівця або зайвого сертифіката офіційно став членом Європейської Бізнес Асоціації (EBA), це філософія нашого бізнесу - працювати прозоро, стабільно, відповідати критеріям ЕВА. Кредитують нас банки про це знають, претензій з обслуговування кредитів до нас не було і не буде, власне кажучи, найкраще підтвердження тому - наша сьогоднішня робота з кредитними лініями.

- Так в чому тоді сенс цих інформаційних атак на холдинг, якщо є результати міжнародного аудиту, і ви спокійно можете погасити реальними цифрами будь-який наклеп?

- Ви ж не забувайте, що мова йде про рейдерів, а у них свої поняття про чесність і про правила гри. Рейдери сьогодні дуже занервували, по-перше, вони розуміють, що рано чи пізно їм доведеться за всі свої дії відповісти. По-друге, вони намагаються всім арсеналом своїх рейдерських і корупційних методів натиснути на підприємства холдингу. Наприклад, домовляються якимось чином, ми-то з вами розуміємо яким, і насилають позапланові перевірки. Докотилися до фізичних погроз нашим працівникам, від яких вимагають сфальсифікувати бухгалтерську документацію, щоб фіктивним чином піти від боргів. Нічого цього у них не вийде. Дай Бог, щоб не догосподарювались до того, що не матимуть можливість своєчасно платити зарплату персоналу.

Я прекрасно розумію, що процес повернення підприємств буде довгим і нелегким. Перш за все тому, що в нашому випадку стався специфічний вид рейдерства, я б його назвав «злодійство на довірі» - за безпосередньої участі керівного менеджменту підприємства. У нас зараз укладені контракти з двома новими авторитетними юридичними фірмами, оскільки головний юрист підприємства сьогодні виходить на прес-конференції з табличкою не «юрист», а «співвласник». Знадобилося чимало часу, щоб сформулювати тексти заяв в правоохоронні органи і позовні вимоги відповідно до процесуальних і юридичних норм. Але цей процес йде, вже стали зрозумілими багато юридичних нюансів механізму захоплення підприємств холдингу, і холдинг від своєї правди і відновлення справедливості не відступиться.

Але при цьому я, цінуючи свою ділову репутацію, просто зобов'язаний попередити всіх бізнес-партнерів про те, що оскільки не можу контролювати господарську діяльність захоплених підприємств, то не можу брати на себе відповідальність за результати цього господарювання.

В першу чергу я офіційно попередив Аграрний фонд України про те, що якщо вони мають намір передати на зберігання в Дніпромлин запаси державного резерву продовольчої сировини, то ризики такого рішення в першу чергу лягають на саме на керівництво Фонду. Чим глибше будуть в'язнути рейдери в фінансових проблемах, тим більше варто окремо зазначити їх майбутні спроби швидко перевести підприємство в стадію фіктивного або повноцінного банкрутства. І куди при цьому потрапить державне зерно, що з ним трапиться - це питання з багатьма невідомими. Я б так не ризикував. Якщо менеджери АФУ думають по-іншому, це їх персональний ризик і персональна відповідальність.

А в цілому наш Ristone Holdings продовжує працювати в стабільному режимі. Ми не згорнули жодної інвестиційної програми, виходимо в цьому році на хороші фінансові результати, акуратно і вчасно гасимо свої кредитні зобов'язання. Якщо бізнес чесний і прозорий, якщо він побудований на точному економічному розрахунку та плануванні, на повазі до партнерів, то такий бізнес фінансово стабільний і розвивається навіть в умовах кризи. А рейдери, це ж не covid-19, з яким поки не може впоратися весь світ. З рейдерами ми впораємося.