Степан Капшук: Ми здатні переробляти весь вирощений урожай соняшнику та олійних
Соняшник традиційно слугує дзеркалом для ключових проблем і тенденцій в аграрному секторі України. З одного боку, ця культура ілюструє прагнення багатьох фермерів до швидкого прибутку, часто на шкоду сівозміні, та суттєву залежність від іноземних технологій і генетики навіть у статусі провідного виробника. З іншого боку, соняшник демонструє високу адаптивність, залишаючись рентабельним навіть у складних кліматичних умовах і переміщуючись із південних регіонів на північ і захід країни у пошуках кращих можливостей для вирощування. Саме цього року всі ці характеристики культури виявилися особливо яскраво.
Про це розповідає AgroReview
Стан ринку соняшнику: виробництво, переробка та ціни
На думку генерального директора асоціації «Укроліяпром» Степана Капшука, ситуація з урожайністю та переробкою соняшнику у 2026 році залишається непростою:
«Оцінки валового збору соняшнику повсякчас падають. Якщо на початку сезону можна було розраховувати на 14 млн т, то місяць тому це було вже 10,5 млн т. Зараз ми очікуємо лише 9,8 млн т. Так, це мало, але не варто забувати, що в нас ще є 800 тис. т перехідних залишків. Для переробки 10,6 млн т достатньо. Паніки немає та бути не може, сировини вистачає, потужності завантажені на 70%. Це – нормальний показник».
Степан Капшук підтверджує, що нині переробка соняшнику в Україні є збитковою через високі закупівельні ціни на сировину. Для аграріїв ця культура залишається однією з найприбутковіших: фермери отримують до 40% доходу саме від вирощування соняшнику, а обсяги продажу щодня приносять понад 1 млрд грн. Водночас значна частина посівів досі залишається незібраною, незважаючи на високі ціни, що зумовлено спекуляціями щодо можливого зростання цін у майбутньому.
Додатковим викликом є недостатньо точний облік посівних площ: за офіційними даними, під соняшником зайнято близько 5,2 млн га, але частина врожаю лишається в полі навіть за рекордних цін.
Перспективи переробної галузі та переорієнтація виробництва
Виробникам олії доводиться адаптувати свої стратегії через запровадження мит на ріпак і сою, що стимулює розвиток внутрішньої переробки. В галузі вже спостерігається переорієнтація виробничих ліній, а також будівництво нових сучасних заводів. На думку Капшука, не варто обмежуватися лише однією культурою, особливо враховуючи постійне зростання потужностей переробки.
Серед основних проблем, які негативно впливають на рентабельність, експерт відзначає енергетичні ризики, що спричинені військовими діями, а також високу вартість логістики. Підприємства змушені працювати в умовах нестабільного енергопостачання, а зберігання запасів сировини у прифронтових регіонах пов’язане з додатковими ризиками.
Щодо довгострокових форвардних контрактів для стабілізації ціни, Капшук скептично оцінює перспективу їхньої популярності серед виробників, оскільки більшість українських аграріїв обирають спотовий ринок, маючи можливість зберігати врожай і чекати найкращої миті для продажу.
Позитивно оцінюються спроби промислових холдингів брати участь у фінансуванні фермерів і забезпеченні їх необхідними технологіями, що дозволяє налагоджувати ефективний ланцюг постачання та покращує взаємодію між учасниками ринку.
Щодо імпорту соняшнику як тимчасового рішення, Капшук наголошує на відсутності такої можливості, навіть попри наявність значних обсягів сировини у сусідніх країнах.
Глобальні ринки та розвиток білкового сегмента
Стосовно переорієнтації підприємств на переробку ріпаку та сої, експерт відзначає переваги цих культур на світових ринках. Світове виробництво олій становить 294 млн тонн, але частка соняшникової — лише 20 млн тонн, тоді як попит на соєву та ріпакову олії стабільно високий. Основним покупцем української соняшникової олії залишається Європа, яка забирає понад 50% експорту, тоді як на ринках Китаю та Індії українські компанії стикаються з конкуренцією з боку росії та Аргентини.
Світовий ринок сої значно більший: з 426 млн тонн вирощеної продукції Україна забезпечує лише незначну частку, тож будь-яке збільшення обсягів експорту не вплине на глобальну кон’юнктуру.
Особливу увагу приділяється білковому напрямку. У країні зростає виробництво високобілкових шротів, зокрема соняшникового (до 48% білків), а також розвивається інфраструктура з виробництва ізолятів білків. Це сприяє формуванню доданої вартості, підтримці внутрішньої переробки та створенню нових робочих місць. Європа вже активно закуповує український соєвий шрот, 80% якого експортується до Польщі.
Стратегічне рішення щодо стимулювання внутрішньої переробки сої та ріпаку, а також недопущення забруднення ГМО, вважається одним із ключових факторів успіху галузі. Україна має всі можливості для збільшення обсягів переробки власної сировини, нарощування доданої вартості та створення нових робочих місць.
