Де український віскі, джин, палінка? Чому крафтові виробники не можуть розвиватися

Де український віскі, джин, палінка? Чому крафтові виробники не можуть розвиватися
Фото: з відкритих джерел

В Україні поступово легалізують крафтовий алкоголь. У 2021 році запрацювало законодавство для малих броварень, у квітні 2023 року — для виноробень, а в листопаді того ж року — для дистилярень, виробників міцних напоїв. Однак, жоден крафтовий дистилер досі не отримав ліцензію і не почав виробництво за новими стандартами.

Чому не працює новий закон для виробників міцного крафту 

До серпня 2023 року виробляти міцні алкогольні напої могли лише великі державні або приватні лікеро-горілчані заводи. Для населення та малого бізнесу діяла заборона на виготовлення і зберігання самогону та спиртового дистиляту, що залишилася в Україні ще з часів СРСР. Роботу горілчаних заводів досі регулює прийнятий ще в 1995 році закон, котрий прописував умови роботи промислових горілчаних підприємств. В ньому були відсутні поняття “мала дистилярня”, а, наприклад, лише ліцензія на гуртову торгівлю горілкою коштувала 500 тис. грн. 

Крафтові виробники фруктових наливок, зернових дистилятів, настоянок, віскі або джину працюють на невеликих виробничих потужностях, оскільки мають досить вузьке коло споживачів. Однак, вони зобов’язані реєструватись, платити податки та звітувати перед державою по аналогії з промисловими горілчаними заводами. Тому за час незалежності в країні з’явились лише чотири крафтових дистилярні, котрі легально працюють на законодавчій базі 1995 року. 

Попри це, в країні все одно існували та існують малі виробники спиртових дистилятів. Зараз в Україні налічується 500-1000 крафтовиків, зазначає голова асоціації крафтових дистиляторів України (АКДУ) Катерина Камишева. Такі дистилери реалізують продукцію власного виробництва серед друзів та знайомих, деякі торгують нелегально. Боротися з цим явищем складно, тому виникла потреба якось легалізувати ринок, в тому числі для адаптації українського законодавства до норм ЄС, де міцний крафт повністю легалізований. 

АКДУ оцінює тіньовий ринок крафтового спиртового дистиляту в 1,5 млн півлітрових пляшок на рік. За даними асоціації, роздрібна ціна такої пляшки з ПДВ найчастіше складає 270-350 грн, тому об’єм ринку оцінюється в діапазоні 0,4-0,5 млрд грн. Відповідно, повз держбюджет щорічно проходить 75 млн грн ПДВ, 39,99 млн грн акцизу та 16,2 млн грн податку на прибуток.

Крафтовий міцний алкоголь легалізували в серпні 2023 року, коли чинності набув закон 3193-ІХ, встановивши умови роботи в галузі. Але в реальності механізм легалізації таких виробництв досі не запрацював, оскільки все ще не прийняті нормативно-правові акти на його виконання, констатують представники галузі.

“Досі не вирішене питання атестації виробництва. Тому легальний ринок працює по старому законодавству, коли крафтовому виробнику настільки ж складно отримати ліцензію, як і величезному спиртзаводу”, – розповідає Сергій Бабій, власник мануфактури “Біла Гуральня”.

Крафтярі звинувачують податкову у гальмуванні реформи

На сьогодні вісім малих виробників вже подали декларації відповідності матеріально-технічної бази та отримали від Держпродспоживслужби статус оператора ринку, розповідає голова АКДУ Катерина Камишева. З моменту набуття чинності закону 3193-ІХ ці підприємства встигли повністю підготуватись до початку виробництва, придбати та сертифікувати обладнання, але не змогли розпочати роботу через відсутність погодження від Державної податкової служби України. 

Проблема крафтових дистилерів стосується питання реєстрації місць зберігання спирту. Податкова у своїй роботі досі керується своїм наказом №251, в котрий досі не внесені зміни стосовно малих виробників алкоголю, уточнює голова асоціації.  

“Це головна больова точка, тому що без реєстрації місця зберігання ти не можеш отримати ліцензію і почати виробництво. Потрібно зареєструвати місце зберігання, а потім подати податковій відповідні документи та заяву. Податкова приїжджає його перевірити, але в неї не затверджені нормативно-правові акти для малих дистилерів, тому вони не реєструють місце зберігання”, – зауважує Катерина Камишева.

Тому зараз виробник напоїв із спиртових дистилятів може отримати ліцензію на виробництво лише на загальних підставах, як великий горілчаний завод, пояснює Сергій Бабій, підприємство якого належать до четвірки легальних крафтовиків. Бізнесмен витратив пів року на оформлення документів для початку виробництва.

Принципова відмінність малих крафтових виробників полягає в іншій моделі використання спирту як сировини. Горілчані заводи закуповують його на спиртзаводах і тримають у спеціальних місцях зберігання, а його подальше використання контролює податкова. Модель роботи крафтових дистилярень побудована іншим чином — на одному виробництві відбувається як отримання спирту з сільгосппродукції, так створення з нього готового продукту.

Закон 3193-ІХ прямо забороняє малим виробникам купувати чи імпортувати спирт для подальшого виробництва міцних напоїв, вони мають самостійно проводити весь технологічний процес, від переробки сільгосппродукції до розливу напоїв в пляшки. Тому для малих крафтовиків взагалі немає сенсу контролювати використання спиртового дистиляту як проміжної технологічної сировини, додає голова АКДУ.

За її словами, ДПСУ в постанові №251 вимагає встановлення лічильників виробленої продукції, камер відеоспостереження, податкового посту в місцях зберігання спирту. Всі ці елементи контролю, доречні на горілчаному заводі, неможливо реалізувати на малих дистилярнях, середня площа яких складає 250 кв. м. Для таких малих обсягів виробництва просто не існує відповідних лічильників, тож податковій є сенс контролювати не обсяги спиртового дистиляту, а рахувати обсяги готової продукції за допомогою мірних посудин. 

”Від нас вимагають створювати промислове місце зберігання спирту, тоді як для крафтового виробництва цілком достатньо кімнати на 5-10 кв. м з потужними дверима, протипожежним захистом, відеоспостереженням тощо. Нам просто не потрібні величезні склади, як на горілчаних заводах”, — зазначає Катерина Камишева.

Є певні проблеми з реєстрацією пожежних норм, деклараціями з охорони праці, будівельних, санітарних і екологічних висновків. Наприклад, є складнощі з оформленням висновку від Мінприроди, оформлення якого може коштувати близько 100 тис. грн. Але подібні проблеми постають перед будь-яким виробником харчових продуктів, і можуть бути з часом вирішені, на відміну від проблеми з реєстрацією податковою місць зберігання спирту, констатує голова асоціації.       

Вона пояснює, що наразі галузь так і не змогла узгодити з ДПСУ, як саме потрібно реєструвати крафтові дистилярні, як вірно оформити документи, як вести звітність, та коли відомство розробить нормативно-правові акти для повноцінного набуття чинності закону 3193-ІХ.

Ця затримка, за її словами, шкодить ще не сформованій галузі декількома способами:

  • Виробники фруктових дистилятів можуть втратити сезон 2024 року, коли зібраний врожай буде неможливо використати для виготовлення алкоголю;
  • Відсутність нормативних актів не дозволяє експортувати крафтовий міцний алкоголь та продавати його в мережах ритейлу;
  • Простій вже збудованих виробничих приміщень і неможливість зайти в галузь для підприємців, котрі хотіли б почати власну справу за цим напрямом;
  • Існуючі крафтярі не можуть отримувати держпідтримку, гранти або кредити, оскільки їхня діяльність все ще залишається нелегальною.    

На момент публікації статті ДПСУ та Комітет ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики не відповіли на запит видання Delo.ua про варіанти розв’язання даної проблеми та орієнтовні строки, коли можуть бути внесені необхідні зміни до постанови №251.

“Крафтяр-давід” проти “завода-голіафа”

Ринкове ціноутворення крафтових напоїв в Україні зараз в більшості випадків відсутнє. Крафтярі виробляють невеликі партії для реалізації серед знайомих, і ціну розраховують згідно зі своїми втратами та мінімальним прибутком, розповів власник дистилярні Faine Zillia Олег Уманський. Лише коли алкогольний дистилят остаточно легалізують, ціноутворення почнуть диктувати споживачі.

Для прикладу він оцінює вартість 0,5 л свого джину міцністю 47% до 400 грн (тут і далі – з НДС). Якщо вдасться легалізувати виробництво, напій буде коштувати від 400 до 450 грн. Ціна співставна з імпортними аналогами, які коштують 300-500 грн за пляшку. 

“Біла Гуральня” — одне з чотирьох легальних крафтових підприємств, зазначає його власник Сергій Бабій. Дистилярня виробляє близько десятка напоїв, пляшка самогону 0,7 л в роздріб коштує 340-360 грн. Орієнтиром за ціною для компанії виступає горілка “Finlandia”, яка продається в магазинах в середньому за 380 грн за 0,7 л.    

Крафтовик не може конкурувати за ціною навіть з маленьким горілчаним заводом, оскільки обмежений в продажах цифрою в 10 тис. дал/рік, зазначає Сергій Бабій. Якщо завод купляє сировину вагонами, а пляшки та етикетки — сотнями тисяч, то крафтовик змушений купляти все дрібногуртовими партіями, і тому має набагато вищу собівартість продукції. 

“Середній спиртзавод випускає стільки алкоголю за годину, як крафтовик за рік. Умовно, рік роботи ста крафтовиків еквівалентний чотирьом дням роботи одного горілчаного заводу”, – підкреслює Сергій Бабій.

Його крафтове підприємство виживає в умовах дорогих ліцензій і складної системи контролю якості продукції завдяки більшим стартовим інвестиціям. “Біла Гуральня” одразу заходила в цей бізнес з певним капіталом і оцінкою ринку, розуміючи, на яких саме напоях можна заробляти.

З іншого боку, малими крафтовиками часто є ентузіасти, котрі виробляють регіональні міцні напої в гаражах або приватних будинках. Вони працюють самостійно або невеликим колективом, і не мають коштів на будівництво дистилярні, що відповідатиме навіть вимогам спрощеного закону 3193-ІХ. Такі “ремісники” ніяк не зможуть конкурувати не лише з горілчаними заводами, а і з великими крафтовиками, якщо їм вдасться отримати ліцензії та запустити виробництво. 

При цьому Сергій Бабій теж хотів би перереєструвати бізнес за оновленим крафтовим законодавством. Навіть зменшення щорічної вартості ліцензії на продаж міцного алкоголю з 500 тис. грн до 30 тис. грн було б дуже помічним для підприємства, не кажучи вже про спрощення звітності та більш зрозумілі правила роботи.              

Найвищі шанси на розвиток крафтові дистиляти мають в туристичній сфері, розповідає Олег Уманський, власник дистилярні Faine Zillia. Оскільки такі напої не можуть конкурувати в ціні з мас-маркетом, сегмент HoReCa з вищими націнками є найбільш вигідним для продуктів власного виробництва.

“Особливо вигідним є розвиток в синергії з регіональними закладами, де споживачам пропонуватимуть міцні напої місцевого виробництва”, – підкреслює Уманський.

Щодо конкретних міцних напоїв, які після остаточної легалізації стануть популярними на ринку, експерти не мають точного прогнозу. З одного боку, є сенс виробляти відомі в народі віскі, джин або палінку, підкреслює Сергій Бабій. Не всі покупці готові купувати маловідомі регіональні та експериментальні напої власної рецептури. Їх просування через соцмережі, виставки та дегустації, може стати складною та тривалою задачею для малого виробника. Тому є сенс виробляти 80-90% продукції відомих видів і сортів, і лише на 10-20% сконцентруватись на експериментальних продуктах. 

В Україні ринок вже перенасичений класичною “білою” горілкою від масових і імпортних виробників, тому початківцю краще знайти свою нішу серед інших міцних напоїв, додає він.   

Покупця можуть зацікавити та традиційні українські рецепти, підкреслює Олег Уманський. Через це він виготовляє ратафію. Хоча в асортименті дистилера є і традиційний джин, ратафію в нього замовляють більш активно.  

Але говорити про будь-який розвиток цієї галузі поки зарано, поки в Україні не можна продавати міцний крафт на експорт і в українських мережах ритейлу. Це стане можливим лише після остаточної легалізації галузі, констатує дистилер. 

Джерело: Delo.ua

Читай нас у та
Адреса: https://agroreview.com/content/de-ukrayinskyj-viski-dzhyn-palinka-chomu-kraftovi-vyrobnyky-ne-mozhut-rozvyvatysya
Like
Цікаво
Подобається
Сумно
Нічого сказати