186395

Макарони замість пшениці: як Україні заробити 100 мільярдів доларів на зерні

Україна в 2021 році, багато в чому завдяки погоді, збере один з найкращих за свою історію врожаїв зернових. Значна його частина піде на експорт, що принесе державній скарбниці мільярди доларів. Однак, якби це зерно було направлено на переробку, то отриману в результаті неї продукцію можна було б продати за кордон в кілька разів дорожче. "Апостроф" розбирався, чому Україна залишається ресурсно-сировинною економікою, і що потрібно зробити, щоб змінити цю модель.

Урожай зернових і зернобобових в Україні в 2021 році, як очікується, перевищить 70 мільйонів тонн. Такий прогноз зробив "Інститут аграрної економіки".

Нагадаємо, в 2020 році в нашій країні був не найкращий урожай - всього 65 мільйонів тонн, тоді як в 2019 році аграрії зібрали рекордний за всю історію незалежної України врожай - 75 мільйонів тонн.

Таким чином, нинішній рік може стати другим за обсягами виробництва зерна після 2019-го.

Незважаючи на холодну весну, очікуються хороші показники по озимій пшениці - на рівні 28,5 мільйона тонн. Урожай ярої пшениці також має стати краще торішнього.

У 2019-2020 маркетинговому році (з початку липня по кінець червня) на експорт пішло понад 20 мільйонів тонн пшениці (у поточному маркетинговому році експорт може виявитися трохи менше).

За підрахунками фахівців, продаж за кордон 20 мільйонів тонн пшениці може принести близько 4 мільярдів доларів.

Безумовно, вигідніше вирощену сільськогосподарську продукцію переробляти в продукти харчування з більш високою доданою вартістю - у випадку з пшеницею, наприклад, в макаронні вироби - і вже ці товари продавати на експорт.

Найчастіше ж виходить навпаки - ми продаємо пшеницю за кордон, а звідти, наприклад, з Польщі, імпортуємо ті ж макарони, які є якіснішими, а іноді при цьому і дешевшими за вітчизняні.

Але, знову-таки, за підрахунками фахівців, навіть якщо згадані 20 мільйонів тонн пшениці спрямувати не на переробку, а на корм курям, а потім цих курей продати за кордон, то заробіток складе 15 мільярдів доларів. Тобто на 11 мільярдів доларів більше, ніж від експорту зерна.

При цьому ці гроші пішли б на створення робочих місць, на зарплати, податки.

До речі, про податки - з цих 15 мільярдів доларів їх було б сплачено на 4,5 мільярда - тобто більше, ніж, весь дохід від експорту 20 мільйонів тонн пшениці.

Відшкодування без доданої вартості
У зв'язку з вищевикладеним виникає логічне запитання: якщо продукцію тваринництва і промислово перероблені товари з фінансової точки зору експортувати вигідніше, ніж зерно, то чому відбувається прямо протилежне?

Відповідь на це питання досить просте - в нинішній моделі української економіки це вкрай складно.

"В Україні склалася традиція робити швидкі гроші. Ми звикли швидко отримувати прибуток, швидко щось кудись експортувати, потім знову швидко отримувати ресурс і знову його експортувати. Тобто ми змушені констатувати, що у нас ресурсно-сировинна економіка, і це накладає відбиток на розвиток всього бізнесу", - сказав в коментарі "Апострофу" експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Єгор Киян.
В результаті, за його словами, промисловість, складне виробництво, все те, що вимагає залучення інвестицій, використання технологій, розвивається досить слабо.

Тим більше, що уряд (і це стосується не тільки нинішнього Кабміну, а й попередніх) цьому всіляко сприяє.

Ключовим елементом в цій моделі займає податок на додану вартість (ПДВ), а, точніше, його відшкодування експортерам. Ставка ПДВ в Україні становить 20%, але в нинішньому році для аграріїв вона була знижена до 14%, що, тим не менш, все одно досить багато.

"За певними категоріями товарів, наприклад, в аграрному секторі, прибуток створюється не на експорті як такому, тому що дуже часто продукція експортується за її собівартістю або взагалі з демпінгом, а саме від відшкодованого ПДВ", - говорить Єгор Киян.

Економіст, фінансовий аналітик Олексій Кущ згоден. За його словами, дуже часто експортери, коли приходять в банк брати кредит, як джерело погашення цього кредиту вказують відшкодування ПДВ. "Тобто держава забезпечує рентабельність експортерів і, фактично, формує їхній прибуток", - сказав він в коментарі виданню.

При цьому в сировині якраз немає доданої вартості - вона з'являється в результаті більш складного тваринницького і обробного виробництва.

"Тому, якщо ми говоримо про податок на додану вартість, держава повинна відшкодовувати саме додану вартість", - зазначив Кущ.

Є також питання мотивації, додає експерт. Якщо запропонувати фермеру виробляти більш складну агропродукцію - ягоди, фрукти, овочі, а також молочну і тваринницьку продукцію, він скаже: "А навіщо мені цим займатися абсолютно без будь-яких державних дотацій, якщо можна експортувати зерно і ще отримувати відшкодування ПДВ?"

Про квоти і мита
Тому, поки ця порочна модель буде і далі функціонувати, нічого не зміниться.
"Неможливо поміняти економіку, якщо економічні стимули працюють в протилежному напрямку, - говорить Олексій Кущ. - І тут не потрібно шукати якийсь підступності агротрейдерів - вони працюють в тих умовах, які для них створили".

При цьому нинішня модель, крім іншого, негативно позначається на всіх сферах економіки.

"У нас відбувається руйнування виробничого ланцюжка, у нас йде експорт, але незрозуміло, скільки ми зможемо працювати за такою схемою", - зазначив Єгор Киян.

А це означає, що чинну економічну модель потрібно міняти.

Зокрема, можна регулювати експорт. Хоча це - досить дискусійне питання, так як напевно такий захід не сподобається експортерам.

Одним із способів регулювання є квотування експорту.

До речі, зараз щось подібне діє у вигляді щорічного меморандуму про обмеження експорту зернових, який уряд підписує з трейдерами. Однак цей меморандум, скоріше, направлений на те, щоб з України не вивезли все зерно, тобто це - питання продовольчої безпеки.

"До того ж, якщо говорити про квоти, їх будуть отримувати ті, хто наближений до влади, тому доцільніше встановити експортні мита і регулювати їх, як це робиться в інших країнах", - зазначив Єгор Киян.

Найцікавішим є те, що у України подібний досвід теж є, і стосується він соняшнику.

"Були створені правильні податкові стимули - мита на експорт насіння, і зараз ми - найбільші експортери соняшникової олії в світі", - говорить Олексій Кущ.

Те ж саме можна було б зробити і на ринку зернових.

Секрет соняшникової олії
Але переробка не з'являється на порожньому місці - її потрібно стимулювати.

"Для того, щоб вона виникла, потрібен дуже потужний інвестиційно-кредитний важіль. Тому держава повинна створити джерело формування цього фінансового важеля. Зокрема, потрібно вводити мито на експорт сировини та за рахунок коштів від цього мита сформувати національний резервний фонд, і його потім використовувати для пільгового кредитування та субсидування переробних галузей, - розповідає Олексій Кущ. - Якби підприємці мали можливість взяти кредит на будівництво переробного заводу під 1%, а держава компенсувала б їм витрати на підключення до інфраструктури, то через чотири-п'ять років багато трейдерів, які зараз експортують сировину, стали б найбільшими переробниками та експортерами вже переробленої продукції".

За словами експерта, в України потенційно є можливості в три-чотири рази збільшити експорт аграрної продукції до 100 мільярдів доларів: "Нічого, насправді, в цьому складного немає. Але це має бути продукція переробки, а не сировини".

Рецепт, як це зробити, відомий, і потрібно тільки, щоб влада їм скористалася. Тому що, як сказав співрозмовник "Апострофа", наближений до владних кіл, який попросив не називати його ім'я, якщо залишити все як є, це буде рівносильно "злочину проти майбутнього України".


Автор: Віктор Авдєєнко



Як незаконно обробляються тисячі гектарів радіоактивно забруднених земель

За декілька років після аварії на ЧАЕС, всі землі, що зазнали суттєвого радіоактивного забруднення були поділені на 3 категорії, залежно від рівня забруднення та наявності населення.

Передбачив різний режим подальшого використання цих земель закон "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Окрім зони відчуження, яка повністю розташована у межах Київської області і лише в якій було повністю евакуйоване населення у 1986 році, з господарського обігу були також виведені значні площі земель у Житомирській області, що потрапили до зони безумовного (обов’язкового) відселення, або так званої 2-ї зони радіоактивного забруднення.

Офіційно вилучені з обігу сільськогосподарські землі
Згідно зі згаданим вище законом, на радіоактивно забруднених землях у межах зони безумовного відселення, як і в зоні відчуження, забороняється ведення сільськогосподарської діяльності без спеціального дозволу  Державного агентства з управління зоною відчуження (ДАЗВ).

За даними Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, станом на початок 2016 року на Житомирщині налічувалось понад 33 тисячі гектарів радіоактивно забруднених с/г угідь, які заборонено використовувати у виробництві.

Найбільша їх площа припадала на колишній Народицький район – 22,19 тис. гектарів.

Новіші дані в Держгеокадастру відсутні, а тому будемо орієнтуватись на найсвіжішу офіційну інформацію.

Всі ці землі перебувають у державній власності, юридично не потрапили під приватизацію, і так само не підпадають під передачу у власність громад в рамках підписаного 24 травня закону щодо "дерегуляції земельних відносин".

…, які де-факто активно використовуються
Однак, реальність така, що значна площа цих земель перебуває в господарському обігу вже досить тривалий час, і вона постійно збільшується.

Співставивши межі земельних ділянок 2-ї зони забруднення, кадастрові номери яких було отримано від Держгеокадастру, зі свіжими супутниковими знімками, ми виявили, що значна частина цих земель вже тривалий час використовуються для орного землеробства.

Для прикладу, розглянемо земельні ділянки категорії земель запасу, які розташовані на північ та схід від колишнього містечка Базар (кадастрові номери 1823780400:02:002:0009, 1823786000:04:006:0001, 1823786000:04:004:0001 та інші).

Витяги із земельного кадастру по кожній із цих ділянок показують, що до них застосовується обмеження у використанні "Зона радіоактивно забрудненої території".

Також всі ці ділянки зазначені в переліку вилучених із використання земель, наданому Держгеокадастром у відповідь на запит.

Проте, супутниковий знімок Google показує, що наразі більшість їх території засіяна сільськогосподарськими культурами.

Поруч також обробляються землі приватної та комунальної власності, які не були офіційно включені до 2-ї зони радіоактивного забруднення.

Якщо взяти супутникові знімки за попередні роки, наприклад за 2017, то побачимо схожу картину – вирощування с/г рослин на землях, які офіційно визнані радіоактивно забрудненими і виключеними з господарського використання.

Однак, деякі ділянки почали оброблятись пізніше, але жодна не була вилучена з використання за цей час.

Така сама ситуація і з землями навколо смт. Народичі.

Тільки тут площі залучених у вирощування с/г культур радіаційно забруднених земель значно більші – близько 2,5 тис. га, які обробляються щонайменше із весни 2017 року.  

При цьому, ДАЗВ, у відповідь на наш запит чітко вказало, що "не видавало жодних спеціальних дозволів на ведення сільськогосподарської діяльності на землях зони безумовного відселення". 

А отже, вся сільськогосподарська діяльність в межах цієї зони, зокрема на розглянутих вище ділянках здійснюється незаконно.

Аналогічна ситуація спостерігається і в інших районах Житомирщини.

Наприклад, в Овруцькому районі (у межах до початку 2021 року) ділянки з номерами 1824281300:05:000:0254, 1824281300:05:000:0257, 1824281900:16:000:0398 мають статус радіаційно забруднених і, водночас, розорюються, а ділянка з номером 1823787000:10:000:0003 – частково викошується.

При цьому офіційно, згідно з даними Публічної кадастрової карти, ці ділянки не надані нікому в оренду, і обробляються нелегально.

Тому можна констатувати, що держава абсолютно не виконує своїх функції із забезпечення контролю за природокористуванням на радіаційно забруднених землях, що проявляється не тільки в масових рубках у Чорнобильській зоні, але й у відкритому вирощуванні сільськогосподарських культур та заготівлі сіна на небезпечних радіаційно забруднених землях.

Перспективи заповідання та заліснення радіаційно забруднених земель
Варто додати, що між Базаром та Народичами розташовується Древлянський природний заповідник, який було створено на місці лісів та полів, що зазнали сильного радіоактивного забруднення.

Тому всі села були відселені із цієї території ще на початку 1990-х років.

Ще частину колишніх полів передали в постійне користування Народицькому спецлісгоспу і наразі там вже виріс молодий сосново-березовий ліс, якому не загрожує перетворення на ріллю.

Однак, більшість забруднених сільськогосподарських земель не були включені ані до заповідника, ані до лісгоспу.

Через це, як ми переконались вище, на частині цих земель не було забезпечено належного контролю і почалось їх незаконне використання, за повної відсутності радіологічного контролю продукції (принаймні, офіційного).

На практиці це означає, що в кожного із нас на столі можуть опинитись радіоактивно забрудненні продукти харчування, вживання яких становить загрозу для життя та здоров’я.

В цій ситуації найкращим способом забезпечити збереження решти забруднених с/г земель від залучення в незаконне господарське використання може стати створення на них нових об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Зокрема, біля 10-15 тис. га земель на межі із Древлянським ПЗ (наприклад на захід від с. Базар) варто включити до його складу, при цьому реорганізувавши заповідник у біосферний.

Це забезпечить належну охорону земель з боку служби державної охорони ПЗФ, і водночас дозволить розвивати на цій території туризм.

Адже на покинутих вже майже 30 років землях активно тривають процеси відновлення природних екосистем, і вони можуть "на рівних" конкурувати із Чорнобильською зоною відчуження.

Що стосується земель, які вже були повторно залучені у використання, то питання правомірності цих дій мають вивчити правоохоронні органи та Держгеокадастр, а ДАЗВ та Житомирська ОДА визначити їх подальшу долю.  

При цьому, на першому місці має стояти питання радіаційної безпеки і недопущення продажу забруднених продуктів харчування.

Тому найбільш логічним рішенням була б передача цих земель у постійне користування Народицькому спецлісгоспу з подальшим залісненням – бо інакше немає жодних гарантій, що їх обробіток не буде продовжуватись.

Богдан Кученко, еколог, МБО "Екологія – Право – Людина",

Джерело: УП.Життя

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Спільна переробка для малих фермерів: як це може відбуватися

Продаж вирощених овочів чи фруктів перекупникам просто з поля або саду – ситуація, досить типова для малих українських агровиробників.

Для багатьох «швидкі» гроші виглядають привабливими, однак насправді це палка з двома кінцями. На другому – відсутність нових ринків збуту та нових технологій, стратегії розвитку бізнесу загалом.

Така ситуація значною мірою об’єктивна, адже переробка та подальший продаж продукції вимагає інвестицій в обладнання та відповідних знань. Однак дещо можна зробити навіть за несприятливих умов спільними зусиллями фермерів, місцевої влади і держави.

«З боку дрібних виробників є великий запит на входження дрібного виробника в системний ринок», – стверджує Євген Мельник, керівник Одеської обласної сільськогосподарської дорадчої служби.

Євген є автором дослідження можливих бізнес моделей спільних виробничих потужностей, проведеного в рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку – АГРО. Усі охочі можуть отримати доступ до документів дослідження після заповнення анкети.

«Кінцевою метою цього дослідження буде підтримка двох пілотних проєктів, відібраних згодом в результаті конкурсу», – анонсує Олександр Приходько, менеджер програми з розвитку аграрних ринків.

683.jpg

«Короткий ланцюг» для малого фермера

Переробка сировини з подальшою реалізацією в тій місцевості, де її було вирощено – це нині європейський тренд. Так званий «короткий ланцюг постачання» вигідний усім.

Селянин отримує вищий прибуток, адже переробка означає більшу додану вартість. Споживач – свіжу продукцію та довіру до неї, адже і виробник, і ферми, поля чи сади – ось, поряд. У громаді виникають нові робочі місця, зростають надходження до місцевого бюджету. Локальна харчова продукція є одним із важливих елементів розвитку туризму.

«Ми дослідили, що при розвитку місцевого виробництва десь 30-40 % кінцевої ціни продукту залишаються в громаді в якості зарплати та прибутку підприємства, податків. Купівельна спроможність громади зростає також за рахунок створення нових робочих місць. Це суттєвий важіль розвитку», – каже Євген Мельник.

Основою для цього є розташовані в громаді потужності для переробки сировини. Однак малому українському виробнику самостійно інвестувати в недешеве обладнання малореально – тож варіантом стає спільна переробка вирощеної продукції. Саме на цьому було сконцентровано дослідження Програми АГРО.

Євген Мельник наводить приклад польської гміни Двікози, де 2016 року було створено муніципальний переробний центр. Це неподалік України, у Свєнтокшиштському воєводстві.

Центр у Двікозах надає місцевим фермерам низку послуг із переробки та продажу продукції – існує аж шість моделей на вибір. Такий широкий асортимент забезпечує обладнання центру.

Це – установки для фізичної, механічної та термічної обробки фруктів і овочів; камера для сушіння трав, фруктів та овочів місткістю 4500 кг продукту; яблукочистка, дробарка для фруктів, прес для соку, проточний пастеризатор із наливкою соку, пастеризатор для банки з консервами, масляний прес, морозильна камера швидкої заморозки, пакувальні машини для продуктів, машина для морозива та інше.

Із цього опису легко уявити можливості муніципального центру та, відповідно, переваги для місцевих малих сільгоспвиробників. У гміні є торгові точки, де продають локальний продукт. І не лише вироблений на потужностях центру – а й інших виробників, адже ідеєю є популяризація продукції місцевих виробників у цілому.

Важливими для такого успіху є регуляторні норми. У ЄС і на загальноєвропейському, і на державному рівнях сприяють розвитку локального виробництва через різні інструменти та преференції, покликані заохотити місцеве виробництво харчових продуктів і збут неподалік місць вирощування сировини.

«Країни Європи приділяють велику увагу просуванню продукції малих фермерів, – каже Євген Мельник. – Важливим фактором є гнучкий підхід до таких виробників продуктів харчування. Це, зокрема, підтримка традиційних методів виробництва та фермерів, що виготовляють продукт у малих обсягах чи тільки для локального споживання».

491.jpg

Що і як може бути в Україні

Однак повернімося до українських реалій. За схожих потреб та інтересів європейських та українських малих фермерів, умови суттєво відрізняються. Скажімо, в Україні на законодавчому рівні немає визначення «локального виробника» – відповідно, немає й подібних до європейських регуляторних умов. Схоже, найближчим часом вони й не з’являться.

«Проблема у відсутності документу, який би регулював певні вид діяльності малого виробника, – додає Євген Мельник. – Правила треба шукати в десятках законів чи підзаконних актів».

Проте і за таких умов існують можливості для руху вперед, які варто використовувати.

Цілком ймовірною є якась форма муніципального центру з переробки сировини за прикладом згаданого польського. Також у дослідженні Програми АГРО було запропоновано кілька моделей об’єднання зусиль самих малих виробників для спільного використання потужностей із переробки.

Одна з них – створення власне підприємства, що надавало би послуги з переробки давальницької сировини.

Такий центр міг би переробляти продукцію за відносно нескладними технологіями. Важливою в цьому випадкові є гарантована наявність сировини – тобто, коли є достатньо фермерів, які виробляють продукції більше, ніж можуть продати у свіжому вигляді. Відповідно, можуть постачати її на переробку.

За формою власності це може бути сільськогосподарський обслуговуючий кооператив або товариство з обмеженою відповідальністю.

У кожної форми є переваги й мінуси. 

Наприклад, кооператив більше привабливий з точки зору можливості залучення додаткового фінансування з боку держави чи міжнародних програм. Однак  в українських реаліях непросто організувати переробку на базі СОК: складна структура управління, недосконалість законодавства, часом учасникам складно домовитися про спільне рішення тощо.

ТОВ – більше прозора структура організації спільного виробництва, в рамках товариства фактично відбувається фінансова кооперація. Серед іншого, таким чином вирішується проблема важкодоступності банківських кредитів для дрібних сільгоспвиробників.

Друга можлива модель – дрібний фермер користується послугами місцевого підприємства, що вже працює у сфері переробки продукції. Тобто, самостійно переробляє аналогічну сировину, випускає подібну продукцію, але для інших ринків збуту.

Така схема є привабливою для малих виробників за низки умов.

Наприклад, у фермера недостатньо сировини для налагодження власної переробки. Або він хоче заощадити на капітальних витратах – купівлі обладнання. Підприємство-партнер має необхідні дозвільні документи, що сприяє зменшенню часу для виведення нової продукції на ринок. Або треба протестувати ринок новими продуктами, випустивши обмежену партію. І так далі.

Звісно, тут також можуть бути нюанси. Скажімо, у підприємства – партнера мають бути вільні виробничі потужності, цикл переробки власної сировини не повинен співпадати з циклом переробки сировини на замовлення. Складними можуть бути договірні відносини – часом власники переробних підприємств не зацікавлені в розвитку потенційних конкурентів.

682.jpg

Історії успіху та неуспіху

В Україні поки що навряд чи можна знайти відповідник такого успішного муніципального переробного центру, як у польських Двікозах.

Натомість Євген Мельник наводить приклад, коли успіху в переробці не сталося – однак очевидними є помилки, на яких можна вчитися.

Проєкт «Створення мережі з розвитку та маркетингу місцевої агро харчової та традиційної продукції» реалізовували в трьох населених пунктах Одещини. Там планували створити невеликі центри для переробки овочів. За ідеєю, місцеві мешканці могли з власної сировини виготовити продукцію для власного ж споживання. Центри було забезпечено базовим обладнанням для переробки овочів.

«Досвід роботи цих центрів показав, що проблемою є відсутність належної структури управління, – розповідає Євген Мельник. – Сподівалися, що от в людей є сировина – вони будуть приходити, щоб це переробляти. Мовляв, такий центр буде пріорі користуватися попитом».

Однак саме по собі так не сталося, тож професійний менеджмент обов'язково потрібен. Це тим більше важливо з огляду на те, що такі центри не мають власної сировинної бази. І коли на ринку складаються високі ціни на овочі, населенню простіше реалізувати продукцію в свіжому вигляді, ніж займатися переробкою.

Отже, на ці речі варто звертати увагу при створенні муніципальних чи інших центрів із переробки продукції.

Водночас є непогані приклади спільного використання потужностей переробних підприємств, що вже існують. 

Скажімо, у тій же Одеській області сільськогосподарський виробник цукрової кукурудзи замовив на консервному заводі ТОВ «Агро ЛТД» випуск консервованої солодкої кукурудзи у вакуумній упаковці під власною торговою маркою «Пан Садовник». Тут якраз збіглися згадані вище умови – в заводу були вільні потужності, «Агро ЛТД» не випускало продукцію, яку замовив виробник. Відповідно, не виникало конкуренції зі збутом власної продукції.

476.jpg

У будь-якому разі, дослідження програми АГРО доводить, що ідея спільної переробки продукції малих агровиробників в Україні досить перспективна. Малих фермерів і фізосіб багато, вони вирощують чимало та часто однорідну продукцію. Однак для реалізації перспектив багато залежить від світогляду виробника та бачення майбутнього.

«Якщо в малого виробника в планах просто працювати на оптовика, то ці моделі йому не будуть цікавими, – підсумовує Приходько. – В іншому випадку важливою є стратегія – щодо розвитку бізнесу і присутності на ринку».


Автор - Анатолій Марциновський

Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов«язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО).

Ваш вибір 'Подобається'.


Земельна реформа: про що слід пам’ятати власникам землі

З 1 липня набирає чинності закон, яким передбачено запуск обігу землі сільськогосподарського призначення в Україні. Заступниця міністра юстиції Ольга Оніщук у рамках Всеукраїнського форуму "Україна-30. Земля", який транслювався в ефірі Українського радіо, розповіла, що треба зробити власникам земельних ділянок перед запуском ринку землі.

Як захиститися від шахраїв
Оніщук пояснила, що до відкриття ринку землі має бути готова не лише держава, а мають бути готові власники земельних ділянок.

"Наразі ми ментально влаштовані таким чином, що нам завжди здається, що хтось має подбати про нашу власність. Але перш за все про нашу власність ми маємо подбати самі. Тому є два правила майнової гігієни, яких потрібно дотримуватись власникам землі напередодні запуску ринку землі", — сказала вона.

Перше правило — подбайте про присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру. Це є так званий аграрний паспорт для землі і без такого кадастрового номера здійснити жодної юридичної операції із землею буде неможливо. Друге — подбайте, щоб речові права на земельну ділянку, тобто оренда або власність, були обов'язково внесені до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оніщук розповіла, що у більшості людей право на землю знаходиться лише на паперових носіях. Якщо такі права знаходяться лише на паперах — це відкритий шлях до шахрая, який можна підробити документи й звернутися, наприклад, до нотаріуса з підробленим документом. Крім того, коли немає відцифрованих даних у реєстрі, ніхто не знає, хто власник, окрім того органу, який видавав документ, в архіві якого знаходиться другий примірник документа.

Як відцифрувати документи
Про відцифровку можна подбати і до 1 липня, і після через звернення до нотаріуса, державного чи приватного, або до державного реєстратора. Нині державні реєстратори приймають у центрах надання адміністративних послуг, які вже є майже в кожній об'єднаній територіальній громаді.

"Тому підніміть ваші документи, зверніться до нотаріуса або до державного реєстратора і подбайте про внесення даних до реєстру. Ваш документ буде відсканований у державний реєстр і в кольоровій копії будем там знаходитися", — пояснила заступниця міністра.

За її словами, це означає, що якщо шахрай звернеться до нотаріуса з підробленим документом, нотаріус зможе перевірити, як виглядає справжній документ шляхом відкриття документу із розділу державного реєстру і порівняти його. За досвідом, якщо нотаріус бачить скан-копію оригіналу документа, то підробити його ідеально практично неможливо. Тобто наявність документа в реєстрі дає змогу нотаріусу переконатися в тому, що це підробка, у разі, якщо звертаються шахраї.

Що робити, якщо ділянка не у власності
Оніщук нагадала про поняття "рейдерства", яке не внесено в законодавство, але існує в народі.

"У нас є кілька видів рейдерства, на які мають реагувати ті чи інші органи. Це може бути два види рейдерства", — сказала вона.

Перше — це реєстраційне рейдерство, коли здійснена незаконна реєстраційна дія державним реєстратором. Тоді людині треба звертатись зі скаргою на дії державних реєстраторів до Міністерства юстиції, до Офісу протидії рейдерству. За словами Оніщук, Мін'юст зможе допомогти.

Друге — на підставі підробки документів, то варто звертатися до Національної поліції. Це шахрайство, це вже кримінальна справа, яка має бути розслідувана. Наразі Міністерство юстиції не має повноважень реагувати на такі порушення.

Оніщук зазначила, що також складніша ситуація у реєстрі нерухомості: там ситуація складніша, оскільки об'єктів нерухомості більше, між бізнесу. І наразі є проблема із накопиченням карантинних скарг.

"Підробка документів трапляється лише тоді, коли громадяни не подбали про оцифровку прав. Тому насправді дуже просто самому себе захистити для того, щоб потім не звертатися ні до Офісу протидії рейдерству, ні до Національної поліції. Дотримання правил майнової гігієни — це, дійсно, внесок кожного українця в майбутнє власності в України", — наголосила заступниця міністра.

Про що слід пам’ятати власникам землі з 1 липня
Оніщук наголосила, що не варто поспішати та потрібно бути готовими до того, що буде низка викликів тоді, коли тільки розпочинається впровадження реформи.

"Ми не можемо передбачити всього. Як держава ми повинні швидко реагувати на будь-які виклики, які будуть виникати в процесі запровадження реформи, але власники земельних ділянок мають не поспішати, а спостерігати та думати, чи варто відчужувати землю, чи варто її обробляти тощо", — сказала вона.

За її словами, слід приймати зважені рішення для того, щоб потім зрозуміти, що їх ніхто не вводить в оману. Власники свідомо підуть до нотаріуса, почитають договір, нотаріус роз'яснить їм всі права, вони поставлять підписи та отримають кошти. І потім казати про те, що ці кошти були занадто малими чи ще якісь речі — вже буде неправильно.

"Це їхнє волевиявлення. Не можна продати два рази. Якщо ви вважаєте, що ціна буде не достатньою, яка вас не задовольняє, не продавайте", — підсумувала вона.

Джерело: Суспільне

Ваш вибір 'Подобається'.


Плата за землю – українців хочуть змусити викуповувати свої ділянки або оформляти їх в оренду

Ще один скандал навколо земельного законодавства. У Верховній Раді зареєстрований і готується до розгляду проєкт закону, який пропонує скасувати інститут постійного землекористування, в тому числі для співвласників багатоквартирних будинків та звичайних громадян, тобто фізичних осіб. Законопроект №5385 від 15 квітня в березні був оприлюднений для громадського обговорення на сайті Міністерства економрозвитку. Однак у парламент він внесений як депутатський, а не урядовий законопроєкт.

Сайт "Сегодня" розповідає, що таке інститут постійного землекористування і як його скасування відіб'ється на звичайних громадянах.

Архаїзм радянської доби
Як записано в Земельному кодексі (ст. 92), право постійного користування земельною ділянкою – це право розпоряджатися і користуватися землею, яка перебуває у державній та комунальній власності, без встановленого терміну. Такі ділянки були і будуть виділятися абсолютно безкоштовно.

Наразі земля може надаватися в постійне користування земельними ділянками тільки деяким категоріям юридичних осіб:

- підприємствам і організаціям державної або комунальної власності;
- установам освіти;
- громадським організаціям;
- підприємствам людей із інвалідністю;
- релігійним структурам;
- деяким стратегічним підприємствам (наприклад, "Укрзалізниці");
- ОСББ (товариствам співвласників багатоквартирних будинків).

Однак за радянських часів і в Земельному кодексі, який діяв до 2002 року, ділянки надавалися в постійне користування також фізособам – для ведення фермерського або особистого підсобного господарства. При цьому право постійного користування, згідно із законом, передається у спадок. А тому і в наші дні багато українців володіють земельними ділянками на правах постійних землекористувачів.

Крім того, багато кооперативні житлові будинки, а також гаражно-будівельні та дачні кооперативи також володіють землею на правах постійного землекористування, як це було передбачено старими земельними законами. Так що скасування інституту постійного землекористування може торкнутися багатьох.

"Право постійного користування є спадщиною радянських часів і наразі ніде, крім пострадянських держав, не використовується. За час незалежності України перелік суб'єктів, які мають право розпоряджатися землею на праві постійного користування, поступово звужувалося, і сьогодні громадяни (крім співвласників багатоквартирного будинку) не мають право отримувати земельні ділянки на праві постійного користування", – говорить юрист Сергій Портной, керівник однойменного юридичного офісу.

Що змінює законопроєкт
Як говориться в пояснювальній записці до законопроекту №5385, Земельний кодекс, прийнятий в 2002 році, зобов'язував всіх суб'єктів права постійного землекористування переоформити землю або на право власності, або на право оренди. Однак в 2005 році Конституційний суд визнав цю норму недійсною – на тій підставі, що вона нібито звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод громадян.

Новий законопроєкт, по суті, просто прибирає поняття "постійне користування земельними ділянками" з законодавчого поля. Тобто фактично знову зобов'яже землекористувачів змінити форму власності.

У ряді випадків в текстах законів термін "постійне користування" пропонується замінити на інші: "користування", "господарське відання" або "оперативне управління". Зокрема, ділянки землі, на яких побудовані житлові багатоповерхівки, і прибудинкові території пропонується безкоштовно передати в оперативне управління та господарське відання передати керуючим організаціям. А власниками цих ділянок будуть вважатися співвласники багатоквартирних будинків.

А ось в майбутньому взяти землю в оперативне управління або господарське відання зможуть тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, державні і комунальні установи і деякі стратегічні підприємства. Всі комерційні організації (в тому числі будівельні) повинні будуть викуповувати ділянки.

Звичайні українці повинні будуть оформити оренду або викупити свою землю
Фізичні особи більше не зможуть отримувати земельні ділянки в постійне користування. Але ті, хто володів землею на таких правах до вступу в силу цього закону, зможуть на таких же умовах володіти землею і надалі. Однак здавати цю землю в оренду або продавати вони, як і раніше, не зможуть, поки не переоформлять на інших умовах. До того ж законопроєкт нагадує: місцева влада має право вилучати землі, які перебувають у постійному користуванні, для будь-яких потреб.

По суті, фізособи рано чи пізно повинні будуть переоформити право користування. Законопроект надає їм вибір: або оформити оренду землі терміном на 50 років, або викупити ділянку, розтягнувши виплати на 30 років.

Сергій Портной вважає, що законопроєкт тільки приводить законодавство у відповідність до ситуації, що склалася.

"У зв'язку з низькою практичністю права постійного користування більшість громадян вже переоформили таке право на власність або оренду. Отже, скасування інституту постійного користування землею для громадян буде фактичним приведенням законодавчого регулювання у відповідність до фактичної ситуації і ситуації, що є загальносвітовою практикою. Якби держава ще ввело спрощений механізм переоформлення права постійного користування, це було б оптимально для тих громадян, хто ще не переоформив право постійного користування на іншу форму права", – говорить Сергій Портной.

Заступник голови комітету з аграрного права Асоціації правників України Андрій Гевко вважає цей законопроєкт досить прогресивним.

"Право постійного користування було досить негнучким. По суті, користувач мав право довічно розпоряджатися ділянкою, але продати або здати ділянку в оренду у нього не було можливості. Через це існувала купа різних схем для обходу цієї заборони", – аргументує Андрій Гевко.

При цьому він попереджає, що хто сьогодні володіє землею на праві постійного користування, потрібно бути готовим до того, що доведеться нести додаткові витрати.

"Згідно із законопроектом, фізичні особи, як і юридичні особи приватного права, можуть переоформити право постійного користування на право оренди строком на 50 років, а також право викупу земельної ділянки з 30-річним розстрочкою платежу. При цьому окремий порядок укладення договору оренди цим проектом не передбачено. І, по суті, відповідно до закону "Про оренду землі", він повинен бути платним. Хоча ті, хто переоформить право постійного землекористування на право оренди, повинні звільнятися від сплати адміністративного збору", – пояснює Андрій Гевко.

Що стосується багатоквартирних будинків, то земельні ділянки державної і комунальної власності, на яких вони розташовані, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що знаходяться у спільній сумісній власності власників квартир і нежитлових приміщень у будинку, планується передавати у власність співвласникам багатоквартирного будинку безоплатно, констатує юрист. По крайней мере, згідно з чинним законодавством, власники житлових приміщень у багатоквартирних будинках не є платниками земельного податку.



Ситуація на світових ринках зернових стає все більш напруженою

Підготовлений ФАО прогноз світового виробництва зернових у 2020 році був підвищений на 1,7 млн ​​тонн до 2 767 млн ​​тонн, що на 2,1 відсотки більше, ніж було вироблено в 2019 році. Це підвищення прогнозу в порівнянні з попереднім місяцем майже повністю обумовлено переглядом у бік підвищення прогнозів виробництва фуражних зернових в ряді країн Африки. По рису офіційні особи в Корейській Народно-Демократичній Республіці та Гвінеї представили дані про зниження валового виробництва в порівнянні з більш ранніми прогнозами ФАО на величину, що перевищує зростання виробництва в Мадагаскарі, в результаті чого прогноз виробництва рису в світі в 2020 році був дещо знижений, але , проте, залишається безпрецедентно високим.

Прогноз світового споживання зернових в сезоні 2020-2021 років був підвищений в порівнянні з квітневим прогнозом на 6,0 млн тонн до 2 783 млн тонн, що на 2,7 відсотки більше, ніж у 2019-2020 роках. Проведене в цьому місяці коригування прогнозу в бік підвищення пов’язане зі збільшенням на 4,2 млн тонн прогнозу споживання кукурудзи в 2020-2021 роках головним чином в силу більш високого, ніж очікувалося раніше, споживання на корми в Китаї і Сполучених Штатах Америки. В результаті цього прогноз загального споживання фуражних зернових переглянутий і передбачає перевищення рівня 2019-2020 років на 3,4 відсотки. Передбачається, що майже 60 відсотків приросту споживання фуражних зернових на корми в порівнянні з минулим роком буде припадати на Китай. Загальний обсяг споживання пшениці в сезоні 2020-2021 років змінився згідно з прогнозами поточного місяця незначно і передбачає збільшення в порівнянні з рівнем минулого сезону на 1,7 відсотки, причому найбільш значущим фактором очікуваного приросту (вперше з сезону 2011-2012 років) стане передбачуване зростання споживання на корми, який майже повністю буде припадати на Китай. У порівнянні з квітневим прогнозом новий прогноз ФАО по світовому споживанню рису в 2020-2021 роках змінений незначно: очікується приріст на 1,9 відсотки в порівнянні з попереднім роком при рекордно високому рівні, який обумовлений очікуваним збільшенням обсягу споживання на продовольчі потреби і відновленням обсягів закупівель на корми.

Прогноз ФАО щодо обсягів запасів зернових в світі на кінець сільськогосподарського сезону 2021 року переглянутий у бік пониження на 2,8 млн тонн до 805 млн тонн, і тепер він на 2,3 млн тонн нижче рівня початку сезону. В результаті цього перегляду (в сукупності з очікуваним зростанням споживання) загальносвітовий показник співвідношення запасів зернових і їх споживання становить 28,3 відсотки проти 29,6 відсотки в сезон 2019-2020 років, що є найнижчим показником за останні сім років. Прогноз по запасах фуражних зернових в світі знижений на 4,1 млн тонн у порівнянні з прогнозом минулого місяця; це на 7,4 відсотки нижче обсягу запасів на початок сезону, що обумовлено головним чином ймовірністю зниження запасів кукурудзи в США і Китаї. Відповідно до незначно переглянутими в порівнянні з минулим місяцем в бік збільшення прогнозу світових запасів пшениці очікується, що вони можуть збільшитися на 2,8 відсотки в порівнянні з початком сезону, причому в Китаї це збільшення в порівнянні з минулим роком складе більше 40 відсотків. Після перегляду в бік збільшення на 400 000 тон запаси рису в світі станом на кінець сезону 2020-2021 років передбачаються на рівні початку сезону, оскільки скорочення запасів (в першу чергу в Бангладеш, Індонезії та Китаї) можуть бути компенсовані нарощуванням запасів в Індії, США і Таїланді.

Згідно з прогнозами, обсяг світової торгівлі зерновими в сезоні 2020-2021 років досягне 467 млн ​​тонн, що трохи вище квітневого прогнозу, а в порівнянні з минулим роком вище на 5,9 відсотки. Прогноз за обсягами світової торгівлі фуражними зерновими в 2020-2021 роках (липень – червень) в порівнянні з минулим місяцем практично не змінився і як і раніше передбачає значний приріст (9,2 відсотки) проти рівня сезону 2019-2020 років головним чином у зв’язку з ймовірними рекордними обсягами закупівель Китаєм кукурудзи і ячменю. Очікується, що торгівля пшеницею в сезоні 2020-2021 років (липень – червень) виросте на 2,0 відсотки в порівнянні з оцінками по сезону 2019-2020 років за рахунок очікуваного зростання в порівнянні з минулим роком імпортного попиту з боку Китаю, Марокко і Пакистану . Прогноз ФАО за обсягом світової торгівлі рисом в 2021 календарному році залишився практично незмінним у порівнянні з квітневим і передбачає його збільшення на 6,4 відсотка в порівнянні з рівнем 2020 року.

Джерело: УЗА

Ваш вибір 'Нічого сказати'.