178171

Найближчі два роки потужності зі зберігання зерна в Україні мають збільшитися на 3–5 мільйонів тонн

Як поетапно пройти шлях до ідеального зерносховища, не оминаючи жодної функції, й при цьому не наступити на ті самі «елеваторні граблі», – розбиралися разом із комерційним директором компанії KMZ Industries Олександром Небеським. 

Головна умова безпомилково побудованого елеватора – обов’язкове проходження усіх етапів будівництва, до того ж, у правильній їх послідовності

«Немає менш чи більш важливих етапів будівництва. Не існує тих, які можна виключити заради економії. Необхідність кожного доведена практикою безлічі будівництв,  а ще – усі вони, так би мовити, страхують один одного, що дозволяє уникнути немалої кількості помилок», – наголошує Олександр Небеський.

Починати потрібно із проєкту

1. Бізнес-план. Перший етап проєктування: для невеликого зерносховища це техніко-економічний розрахунок, і техніко-економічне обґрунтування уже для великого елеваторного комплексу. 

2. Базова концепція елеватора. Вона розробляється одразу після бізнес-плану і ґрунтується на технологічних процесах, які плануються на майбутньому елеваторі. Спираючись на технологію, на цьому етапі проєктування прописуються необхідні потужності зберігання, транспортного обладнання, сушіння, сепараторів та ін., необхідна кількість маршрутів, завальних ям, багатокультурність зерносховища, скільки повинно працювати паралельних маршрутів, планується залізничне або автовідвантаження та багато-багато іншого. 

3. Геологічні вишукування. Визначте наявність і віддаленість комунікацій – газу, води, каналізації, електрики тощо, а головне – особливості ґрунту. Адже зовні приваблива земля, яку не дослідили, може піднести сюрприз у вигляді, наприклад, ґрунтів із малою несучою здатністю і в майбутньому звести нанівець усе будівництво. Або ж призвести до проєктування і будівництва недостатньо міцного фундаменту – однієї з причин руйнування силосів. Поставтеся особливо відповідально до цього етапу.

4. Дозвільні документи. «Містобудівні умови та обмеження» отримують в регіональних органах містобудування та архітектури. Розробляють їх на основі містобудівного розрахунку, який готує проєктна організація. Від класу наслідків, до якого належить ваш об’єкт (значні, середні та незначні), залежить, наскільки складним буде шлях отримання дозволу на будівництво та введення об’єкта в експлуатацію. Як тільки ви отримали такий дозвіл, можна починати будівництво.

5. Щоб прискоритися. Ще до початку основного будівництва можна отримати Дозвіл на виконання підготовчих робіт – коли, наприклад, основний проєкт ще проходить експертизу – і вже починати розчищати майданчик, огороджувати ділянку парканом, встановлювати крани. Так вам вдасться прискорити процес. 

Співпраця із проєктною організацією: найпопулярніші питання

«Одне з найчастіших запитань від новачків в елеваторному будівництві: коли починати співпрацю з проєктною організацією?, – говорить Олександр Небеський.  –  Насправді рішення – за вами. Дехто підключає її аж на етапі розробки документів. Проте краще починати співпрацю ще на початкових етапах, в ідеалі ще на етапі інженерно-геологічних вишукувань. Завдяки допомозі досвідчених спеціалістів ви уникнете багатьох помилок. 

Ще одне популярне питання стосується ціни на послуги таких організацій. Краще обирати середню по ринку. Бо якщо вона менша в рази, будьте готові до того, що будуть відсутні багато креслень і наявні інші важливі недопрацювання. Економія на цій послузі справді недоречна і може відгукнутися вам у майбутньому, і не раз».

Як обирати обладнання?

З огляду на те, чи плануєте ви бути трейдером, чи ж використовуватиме зерносховище суто для власних потреб. Зважаючи на те, під які культури, під яку кількість класів плануються ємності. Чи є потреба у попередньому зберіганні вологого зерна перед обробкою. Чи маєте можливість і бажання економити на сушінні альтернативним паливом. Усі ці питання та багато інших поставить вам виробник, аби правильно підібрати обладнання. Орієнтуватися лише на продуктивність, на ємності в тоннах, метрах кубічних тощо чи виключно на ціну однозначно не варто.

Як знайти відповідального виробника?

Запитуйте  відгуки у тих, хто вже будувався. Зустрічайтеся із виробниками, ставте безліч запитань, відвідуйте виробництво. Зрозумійте, чи готові тут реалізовувати ваші індивідуальні задачі. Важливо, щоб обладнання виробника експлуатувалося на багатьох об’єктах  і до того ж тривалий час – лише так можна бути впевненим у його надійності і довговічності. Добре, якщо виробник надає весь комплекс послуг: так ви перекладете на його плечі й монтаж, і автоматизацію, і подальший сервіс.

Що важливо врахувати в процесі будівництва

- Потрібні надійні підрядники.
- І якісний бетон. Це основа, до якої кріпитиметься все технологічне обладнання – тож чим вона міцніша, тим довше обладнання працюватиме. Не забувайте також, що бетону потрібен час, аби набрати необхідну міцність, яка своєю чергою потрібна для роботи хімічного анкера для кріплення силосу до основи. 
- За кріпленнями анкерів, які фіксують металеву ємність до фундаменту, також необхідний особливий контроль з боку технічного нагляду: проконтролювати потрібно діаметр і глибину свердління отвору, якість знепилювання, глибину встановлення анкера і повноту заповнення отвору хімічною сумішшю. На цей етап обов’язково складається акт огляду прихованих робіт, і роботу приймають комісією. 
- Авторський і технічний нагляди, поетапне приймання робіт, у тому числі прихованих, тощо – усі ці обов’язкові функції мають бути включені. 

Що важливо знати про монтаж

Це послуга спеціалізована, і довіряти її краще таким же спеціалізованим бригадам, що знаються саме на монтажі елеваторного обладнання. Так ви будете впевнені у правильності його збирання у точній відповідності до креслень, у відповідності до параметрів виробника, що зрештою забезпечить правильні експлуатаційні показники й закладену заводом довговічність та надійність, а ще – безпеку людей під час будівництва. І пам’ятайте:  лише спеціалізовані бригади зазвичай мають спеціальне обладнання, до якого висуває певні вимоги законодавство. Вони й зі строками не підведуть, і виробник за умови монтажу  своїми бригадами надасть  гарантію на обладнання. 

Ще одна можливість підстрахуватися: послуга шефмонтажу від виробника. На майданчику буде спеціаліст, який допоможе неспеціалізованій бригаді прочитати креслення, відповість на запитання, а виробник так само збереже гарантію на своє обладнання. 

Чи потрібна автоматизація?

Відповідь однозначно ствердна. Це і прибуток дозволить збільшити за рахунок максимального управління якістю продукції, і махінацій на елеваторі уникнути. А ще гарантувати безпеку співробітників: адже зменшується потреба у кількості персоналу і необхідність втручання у виробничі процеси, а завдяки віддаленому управлінню працівникам не потрібно весь час знаходитися на висоті чи біля небезпечного обладнання і наражатися на ризик травмування. Подбає автоматика і про безпеку і справність обладнання: заздалегідь попередить про необхідність огляду й можливу потребу в заміні деталей і нагадає про плановий ремонт. А можливість відстеження роботи об’єкта із будь-якої точки світу, де є Інтернет, чи власний чат-бот , що за бажанням власника надсилає сповіщення в разі аварійної події або ж узагалі детальні меседжі про кожний рух на об’єкті, виводить контроль за роботою об’єкта повністю на новий рівень. Та й вкладені в автоматизацію кошти себе швидко виправдають: окупність автоматизованого елеватора на півтора роки швидша, ніж неавтоматизованого. 

«Інвестиції в будівництво елеваторів так само залишаються вигідними, – підсумовує Олександр Небеський. – Адже майже половина від наявного сьогодні в Україні загального обсягу зберігання — це підлогові склади або старі радянські бетонні елеватори, в яких не можна зберігати зерно по 9–12 місяців без втрати його якості, як це дозволяють сучасні автоматизовані силоси. Так само і недосконала інфраструктура, зокрема залізнична, спонукає агрокомпанії будувати зерносховища, щоб мати можливість зберігати зерно перед тим, як його можна буде вивезти в порти й експортувати.

За нашими прогнозами, основна маса покупок на ринку найближчим часом припадатиме на агрокомпанії середнього й малого розміру (від 3 тис. до 50 тис. га власних земель) – саме вони стануть основними драйверами подальшого зростання ринку. І наша головна порада тим, хто вже будується чи лише планує це робити: дотримуйтеся послідовності будівництва, не пропускайте жодного етапу чи функції, користайтеся експертною допомогою виробника і навчайте персонал, починаючи ще з етапу будівництва, – і тоді ваш елеватор буде ефективним, сучасним і приноситиме той самий бажаний прибуток, а інвестиції окупляться якнайшвидше».

 

Ваш вибір 'Нічого сказати'.

2020 рік для українського АПК: неврожай, скандали, пільги та новий міністр

Агропромисловий комплекс, провідна галузь України, яка на сьогодні забезпечує майже 45% національного експорту, закінчує складний 2020-й як з об’єктивними втратами, так і зі здобутками. Серед втрат – істотно нижчий, ніж у попередні роки, врожай зернових і зернобобових (65 млн тонн проти 75 млн тонн минулого року), зокрема, менші обсяги експортних культур – пшениці та кукурудзи. А також загальне падіння виробництва у січні-листопаді на 12% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

Зате у новий рік галузь вступає знову зі своїм окремим Міністерством аграрної політики та продовольства, новим міністром та державною підтримкою загальним обсягом 4,5 млрд грн. “Україна має потужний агросектор, тому я з перших місяців роботи нашого уряду говорив про необхідність відновлення роботи профільного аграрного міністерства», – підкреслював прем'єр-міністр Денис Шмигаль. Отже, функціонування галузі наступного року обіцяє бути більш “керованим”. Нині ж згадаємо основні “агровіхи” року.

Час показав – потрібна окрема “голова”

17 грудня Верховна Рада призначила Романа Лещенка міністром аграрної політики та продовольства.

Відповідну постанову підтримали 242 народні депутати, після чого пан Лещенко прийняв присягу члену уряду. Відновлення структури самого Мінагро, яке у серпні минулого року було реорганізоване до складу Міністерства економіки та торгівлі, планується протягом наступних 4-5 місяців.

Верховна Рада призначила Романа Лещенка міністром

Раніше Роман Лещенко очолював Держгеокадастр та обіймав посаду уповноваженого президента із земельних питань. Тобто людина в галузі не нова і з основними її проблемами знайома не з чуток. Напередодні призначення Роман Лещенко презентував своє бачення розвитку АПК, яке включає наступні кроки:

- Формування стратегії розвитку сектору на 7-10 років.
- Запуск прозорого Державного реєстру отримувачів державної підтримки з бюджету аграріями. Міністр нагадав, що відповідний закон 985-IX уже підписаний президентом Зеленським – лишилося запровадити його у 2021 році.
- Продовження земельної реформи, заявленої президентом. Зокрема, йдеться про прийняття законопроєкту 2194 щодо земельної децентралізації (депутати відправили його на доопрацювання для повторного читання), відкриття ринку землі з 1 липня 2021 року для українців, завершення переведення Держгеокадастру «в цифру».
- Завершення реформування Держпродспоживслужби та зближення українського ветеринарно-санітарного законодавства з європейським.
- Розвиток зрошення в Україні. Йдеться про створення об’єднання водокористувачів, реанімацію наявної концепції зрошення та інше.

Сподіваємося ця покрокова програма допоможе підвищити результативність сектору, яка в останній рік, на жаль, впала. За даними Держстату, виробництво сільськогосподарської продукції в Україні в січні-листопаді 2020 року скоротилося на 12,4% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Рослинництво втратило майже 15%, а от тваринництво – лише 2,5%.

Зерна менше, ніж торік

Станом на 14 грудня українські аграрії повністю завершили збирання врожаю. За оперативними даними областей, усього зібрано 83,8 мільйона тонн основних сільськогосподарських культур з площі 24,1 млн га.

Зокрема, зернових та зернобобових культур намолочено 65,4 млн тонн. Це майже на 7 млн тонн менше, ніж у 2019 році. В Україні ще на початку – в середині літа були сподівання на гарний врожай пізніх культур. Проте посуха, яка прийшла наприкінці літа - початку осені, зробила свою справу.

Минулого року Україна увійшла до трійки світових експортерів кукурудзи

Наприклад, недобір врожаю кукурудзи в порівнянні з минулим роком склав близько 5 млн тонн (усього назбирали 29,8 млн т). І хоч загалом це не матиме критичних наслідків для України, проте не виключена можливість дефолтів окремо взятих невеликих виробників та загальне зниження експортного потенціалу цієї культури.

«2020 став дійсно турбулентним для України, як у контексті економічної ситуації та обмежень, пов'язаних з COVID-19, так і у зв'язку з нетиповими погодними умовами. Традиційно виробництво сільгосппродукції в Україні є профіцитним. Цього року валовий збір зерна становив 65,4 млн тонн, це в три рази більше за потреби внутрішнього ринку і дозволяє нам зберігати провідні позиції з експорту сільгосппродукції», – зазначив міністр економіки Ігор Петрашко. Він додав, що Україна вже експортувала 12,2 млн т пшениці. Перехідні залишки пшениці у 2020/21 маркетинговому році очікуються на рівні 1,5 млн т і поступово будуть поповнюватися урожаєм нового сезону.

Чому посварилися виробники та трейдери

Через втрати врожаю цього року на агроринку розгорілася справжня форвардна війна між агровиробниками та трейдерами, яка триває і досі. Як відомо, минулого року Україна увійшла до трійки світових експортерів кукурудзи. З вироблених 35,9 млн т на експорт було відправлено 30,3 млн. Між тим, трейдери, орієнтуючись на прогнози, розраховували на урожай 40 млн т і експорт 33 млн. Відповідно, під такі обсяги укладали форвардні контракти з виробниками та планувалося постачання. Однак через неврожай деякі агровиробники не змогли фізично виконати умови форвардів, інші ж під цей шумок відмовляються продавати збіжжя за весняними цінами (по $140-160/т), коли зимова ціна на кукурудзу скочила до $200-220/т.

Противники пыльг кажуть, що це ціновий реверанс у бік великих агропереробників, зокрема, соняшнику

Під загрозою невиконання, стверджують трейдери, виявилися 70% зернових контрактів. Через що Україна, за оцінками Української зернової асоціації (об’єднує компанії, що контролюють 90% вітчизняного зернового експорту. – Авт.), може втратити близько $11-12 млрд.

“Україна, як гарант світової продовольчої безпеки, попри складнощі, пов’язані з пандемією коронавірусу, має й надалі виступати надійним партнером щодо безперебійного постачання сільськогосподарської продукції на зовнішні ринки”, – переконані в міністерстві економіки. Чиновники закликають виробників виконувати умови контрактів і наразі шукають виходи з непростої ситуації, що склалася.

Податкові пільги і дотації – ті, що не всім і кожному

А тим часом Рада підтримала зниження ставки експортного ПДВ з 20% до 14% для окремих видів сільськогосподарської продукції. Зокрема, якщо виробник постачатиме на експорт велику рогату худобу і живих свиней, незбиране молоко, пшеницю, жито, ячмінь, овес, кукурудзу, соєві боби, цукровий буряк, насіння льону, свиріпи, ріпаку, соняшника, насіння і плоди інших олійних культур, то ПДВ для нього зменшується на 6%. Тобто ці кошти залишаються в обігу.

Однак це рішення розкололо аграрну спільноту на два табори: «за» і «проти».
Ті, що апелюють проти, кажуть – це чергова нерівність і ціновий реверанс у бік великих агропереробників, зокрема, соняшнику, а конкретно компанії Кернел та її власника Андрія Веревського. А також, збільшення простору для маніпуляцій та махінацій з ПДВ через його адміністрування. Багатьох здивував вибір саме названих категорій сільськогосподарських товарів. Інші кажуть, що це добре для ринку, бо створює фінансовий резерв обігових коштів для аграріїв і допомагає бороти усілякі “скрутки”.

Утім, такий податковий “подарунок” від депутатів окремим сільгоспвиробникам виявився цього року не єдиним для галузі в цілому. У 2021 році, коли запрацює ринок землі, на допомогу аграріям держава спрямує 4,5 млрд грн – на 500 млн грн більше, ніж у 2020 році.

Під час планування бюджету на 2020 рік очікувалося, що більшість державних дотацій аграріям піде на компенсацію кредитів малим фермерам на купівлю сільгоспземель. Однак згодом цю допомогу спрямували на інші програми, зокрема на здешевлення кредитів і тваринництво. Але фермерам, які захочуть придбати землю, держава пообіцяла компенсувати частину відсоткової ставки за такими кредитами. Також вперше у державному бюджеті були передбачені видатки для виробників, які втратили свій урожай в результаті надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. І до того ж сільськогосподарські кооперативи тепер будуть включатись як реципієнти до всіх програм державної підтримки АПК.

Отже, є надії, що все це допоможе здолати негативні тенденції, які склалися у вітчизняному агросекторі у 2020-му. Наскільки ці надії міцні – то вже інше питання.

Марина Нечипоренко

Джерело: Укрінформ

Агрохолдингам стане приємно, а бюджету – не факт: до чого призведе зниження ПДВ на агропродукцію

Чергова ініціатива щодо пільги полягає у зниженні податку на додану вартість (ПДВ) з 20% до 14% для окремих категорій товарів на митній території України.

БізнесЦензор намагався розібратись, якими будуть наслідки нової аграрної пільги. Юристи кажуть, що наслідки новації передбачити важко.

З одного боку, послаблення податкового тиску для визначеного переліку продукції має призвести до збільшення виробництва цієї продукції.

Крім того, автори новації вказують, що вона може знизити обсяги так званих скруток ПДВ. Нібито, профіт від порушення законодавства стане меншим через зниження податкових кредитів. Таким чином вартість "скруток" стане менш вигідною, зважаючи на можливі ризики.

З іншого боку, новація може призвести до зниження надходжень до держбюджету при внутрішніх продажах і імпорті пільгових груп товарів. Це має компенсувати збільшення обсягів виробництва і продажу, що є лише прогнозом.

До того ж, різні ставки ПДВ для окремих груп товарів завжди несуть ризик підміни одного товару іншим, щоб отримати пільгу.

Хто лобіював законопроєкт?

Відповідний проєкт закону №3656 зі змінами до Податкового кодексу (ПКУ) був зареєстрований в червні двома десятками депутатів з різних фракцій.

Він передбачає зниження ПДВ до 14% для 15 видів продукції згідно українського класифікатора товарів зовнішньо економічної діяльності (УКТ ЗЕД) на митній території України.

Це означає, що ПДВ знижується для продажів всередині країни. При експорті, як відомо, ставка ПДВ складає 0%.

До переліку пільгових увійшли найбільші експортні товари агропромислового комплексу (АПК) – кукурудза, пшениця, ріпак, ячмінь, соя. А також сировина для експортних товарів.

В першу чергу це насіння соняшнику. Як відомо, Україна – найбільший експортер соняшникової олії в світі.

Загалом проєкт "штовхають" лобісти великих українських агрохолдингів, які мають вертикальну інтеграцію: вирощують пшеницю, кукурузу для експорту, або сировину (соняшник, сою, рапс), яку переробляють на власних масло-екстракційних заводах (МЕЗ).

Як повідомляв БЦ, в першу п'ятірку операторів потужності з переробки олії входять Kernel Андрія Веревського, МХП Юрія Косюка, міжнародні корпорації Cargill, Bunge і Delta Wilmar.

Ці гравці купують сировину через внутрішньогрупові оборудки, тому не використовують "скрутки". Через зниження ПДВ до 14% на сировину для цих холдингів, вони зможуть зекономити свої обігові кошти.

Закупивши сировину для переробки олії на експорт, вони сплатять менше ПДВ. При цьому, держбюджет не зазнає особливих втрат, бо сплачене ПДВ буде відшкодовано при експорті. Для бюджету немає великої різниці - 20% ПДВ він протримає до експорту, або 14%.

Відповідно, серед авторів проєкту №3656, відмітились відомі аграрні лобісти. В основному, вони пов'язані з Kernel Веревського.

Це Олег Кулініч (Довіра) – помічник екс-нардепа Веревського, Мар'ян Заблоцький (СН) – помічник екс-нардепа Олексія Мушака, родича Веревського.

Також співавтором проєкту виступив Микола Сольский (СН) – голова аграрного Комітету Ради, який є співвласником компанії "Український аграрний холдинг".

Історія розгляду

Проєкт був прийнятий у першому читанні у вересні. За нього проголосували представники майже всіх фракцій парламенту, крім фракції Голос.

Але до другого читання між депутатами стався конфлікт. Проти проєкту раптом виступив голова фінансового комітету Ради Данило Гетманцев (СН), який сьогодні близький до умовної депутатської групи Ігоря Коломойскього на чолі з нардепом Олександром Дубінським.

Гетманцев заявив, що новація принесе збитки держбюджету, хоча сам голосував за проєкт - за основу.

Під час розгляду проєкту фінансовим Комітетом Ради 16 листопада група Дубінського виступила різко проти нього. Ольга Василевська-Смаглюк, екс-журналіст 1+1 Коломойського, навіть заявила, що "читала, як за позитивне голосування по цьому проєкту дають $10 тис".

В чому інтерес Гетманцева і групи Коломойського у протистоянні прийняттю цього проєкту – не дуже зрозуміло. На правах анонімності колеги Гетманцева розповідають, що в нього "особиста ненависть" до депутатської групи "Довіра".

Прикметно, що перед другим читанням в документ, який складається з трьох абзаців, було подано 545 правок.

Серед найбільших "спамерів" – Богдан Торохтій (СН), Олексій Ковальов (СН) та Тетяна Плачкова (ОПЗЖ).

Втім, були враховані лише чотири правки. Одна з додавання до списку пільг вівець і декілька технічних. Документи до другого читання були зареєстровані в Раді 2 грудня.

Які товари підпали під дію законопроєкту

Всього пропонується надати пільгу у 14% ПДВ для внутрішніх продажів товарів по 15 кодам УКТ ЗЕД. Як вже зазначалось, в основному – це експорті товари.

Згідно даних Митної служби, за 11 місяців 2020 року, загальна вартість експорту товарів по вцих кодах склала $10,1 млрд, а імпорту – 0,39 млрд.

Якими будуть наслідки введення пільг для цих товарів?

Ймовірне зменшення обсягу скруток

У пояснювальній записці до законопроєкту автори зазначають, що зменшення ставки ПДВ приведе до зменшення обсягів "скруток". Бо купувати фіктивний податковий кредит у "схемних" компаній буде менш вигідно.

Відповідно, законопроєкт ніяк не унеможливлює "скрутки", а лише робить їх менш привабливими.

Ймовірні втрати держбюджету

Не дивлячись на те, що запропоновані до пільгового ПДВ товари в основному експортні, частина їх споживається на внутрішньому ринку. В тому числі – імпортується.

В цьому разі не діє модель: менше податковий кредит – менше відшкодування при експорті.

В разі внутрішнього споживання продукції, бюджет отримає суму ПДВ на 6% менше. Прихильники проєкту зазначають, що ці втрати будуть компенсовані збільшенням обсягів виробництва та продажів. Втім, це лише прогноз.

Ймовірні зловживання з кодами УКТ ЗЕД

Різні ставки ПДВ для агропродукції створюють ризики маніпуляцій з кодами. За умови відсутності у контролюючих органів знань про специфіку товару, не складно видати насіння однієї культури за насіння іншої.

Чим більше ставок, тим більш заплутана система. Чим заплутаніша система, тим більше простору для зловживань.

Ваш вибір 'Подобається'.

Соняшник знову у лідерах: прогнози по посівам зернових на 2021 рік

Про це повідомила прес-служба УКАБ.

“З одного боку, це є певним критерієм і показником того, наскільки цей рік був складним для аграріїв. З іншого ж боку, це може слугувати певним рушієм для майбутнього збільшення посівних площ під інші культури. Базуючись на врожайності різних культур в 2020 році, ми в УКАБ вважаємо, що збільшення посівних площ буде для наступних культур: кукурудза, соняшник, соя, ячмінь”, - коментує Іван Колодяжний, аналітик УКАБ. 

З 900 тис. га «вільних» земель, трохи більше ніж половина, а саме 472 тис. га буде засіяно соняшником. Чому саме соняшник? Як вже описувалося раніше, більшість земель, які були не засіяні озимими культурами знаходяться на півдні України: Одеса, Миколаїв, Херсон, Запоріжжя. Саме в цих областях останні декілька років спостерігалася посушлива погода, а соняшник серед усіх інших культур є однією з найбільш придатних культур до сухої погоди, і до того ж, саме соняшник є головною культурою, яка вирощується в цих областях (доля посівних площ під соняшник більше ніж будь-які інші культури). Також, варто враховувати те, що ціни на соняшник та соняшникову олію знаходяться на рекордно високому рівні, що дозволить аграріям заробити більше грошей. 

Найбільше земель засіяних соняшником буде в таких областях:

  • Миколаївська область - +75 тис. га;
  • Одеська область - + 137 тис. га;
  • Запорізька область - + 58 тис. га;
  • Дніпропетровська область - +38 тис. га;
  • Херсонська область - +26 тис. га.

piktochart_51510152

Таким чином, в 2021 році посівні площі під соняшник можуть сягнути рекордних 6,86 млн га, що дозволить Україні зібрати рекордний врожай соняшника на рівні – 17,8 млн т (якщо враховувати гарні погодні умови та урожайність по областям на рівні завершення збору врожаю 2019 року).

З 900 тис. га, майже 270 тис. га може бути засіяно кукурудзою

Найбільше кукурудзи буде засіяно в:

  • Одеська область -  + 59, 3 тис. га;
  • Черкаська область - + 48 тис. га;
  • Хмельницька область - + 35,1 тис. га.

my-visual-copy_51510285 (2)

Майже 99 тис. га буде засіяно ячменем та 70 тис. га соєю.

piktochart_51510737copy_51511121

"На нас наплювали й розчавили". Як живеться селам із великими агрохолдингами і без них

"Я хочу звернутися до самого президента Зеленського, щоб не тільки за землю думали, а й за людей", - каже продавчиня Катерина з села Яцини, що на Полтавщині. Її село занепадає, а колись тут були і школа, і садочок, і навіть своя амбулаторія.

За два десятиліття населення Яцинів скоротилося в чотири рази, а місцеві мешканці визнають: люди втратили надію на майбутнє.

Деякі українські села успішно пережили всі можливі катаклізми, інші зникають. Десь є приватні комбайни, трактори, освітлені вулиці, водогін, садочки, а в інших - криниця-журавель, руїни на місці току й закрита наглухо школа.

Ми побували в селах на Полтавщині, щоб порівняти, як із місцевими громадами взаємодіють різні сільгоспвиробники - від дрібних фермерів до найбільших агрохолдингів.

А ще з'ясували, як живе село, що лишилося взагалі на самоті, без жодних господарів.

села
"Нам лишили руїни"
Із даху над зруйнованою ремонтною майстерною звисає самотній кран. Колись він допомагав перевертати сівалки та культиватори догори дриґом. Схожий на гігантську стрілку годинника, що зупинився - нагадування про згублений час.

Рік тому тут справді час зупинився. І вказує ця стрілка на штучно створені завали та пустку. Вони виникли зовсім не через розпад СРСР чи економічну кризу.
Олександр Трубка проводить нам екскурсію руїнами - залишками тракторної бригади. Це ангар, ремонтна майстерня, адмінбудівля, зведені ще в 30-х роках минулого століття.

"Оця вся територія була заасфальтована для того, щоб зберігати тут техніку. Представники Kernel (агрохолдинг - Ред.) приїхали й все це зруйнували", - розводить руками Олександр Трубка.

села

Ліворуч - вигляд тракторної бригади до руйнувань. Праворуч - Олександр Трубка поруч із розвалинами, що лишилися на її місці

Нині він судиться з агрохолдингом через реєстрацію права власності на ангар на території бригади. За його словами, він не ввійшов у те майно, яке в селі викупив Kernel. Поліція також розслідує дії агрохолдингу щодо ангара за статтею "самоправство".

У минулому Олександр Трубка працював головним інженером СТОВ "Світанок", місцевого підприємства, що кілька разів перепродавали в різні руки. В кращі часи там працювали близько пів тисячі людей.

Зрештою дві третини орендованого ним майна та виробничих потужностей викупив один із найбільших агрохолдингів країни. Він орендує земельні паї в місцевих мешканців.

Крок за кроком компанія закрила викуплені ферми.

села

Місцеві мешканці розповідають, як її представники разом зі своєю озброєною охороною в 2019-му зруйнували приміщення тракторної бригади, два автомобільні гаражі, критий тік.

"Коли проходила ця руйнація, працівники Kernel пригнали сюди будівельну техніку, зокрема екскаватор, просто взяли й зірвали асфальтове покриття, не забираючи ніяких будівельних матеріалів. Просто, щоб знищити", - пригадує Олександр Трубка.

ВВС звернулася за коментарями до Kernel щодо їхньої версії подій. У компанії на наш запит так і не відповіли.

"Що Kernel для себе з цього придбав, не можна пояснити. Щоб зруйнувати майно, щоб його не було", - коментує ці дії агрохолдингу колишній інженер підприємства, що працювало тут до приходу великої компанії.

Гіпотетично цю інфраструктуру могли б використати фермери чи приватні підприємства.

Купи цегли, розбиті стіни та іржаві труби тепер їх не приваблять.

Спогади та руїни в Мацківцях лишилися й від колишнього господарського двору, зерноочисного комплексу, двох молочнотоварних ферм, складських приміщень, складу паливно-мастильних матеріалів.

села
На місці автомобільних гаражів нині зяють прямокутні ями, вони нагадують обкладені цеглою могили. Кожного дня мешканці села ходять повз ці символічні "могильники". Живуть з-поміж них. Виховують на цих руїнах дітей.

"Школу у нас закрили. Їздимо в інше село. На нас наплювали й розчавили", - каже місцева жителька Ольга, дивлячись на свого онука, другокласника. Хлопчик гасає понад краєм тутешніх ям.

"Маємо самі руїни. Це наслідки роботи такої великої агрокомпанії в селі. Моя думка така, що їй не потрібна вся ця інфраструктура на території села. Їй цікава земля. А також те, щоб місцеві люди погоджувалися на будь-які умови", - вважає Олександр Трубка.

Селяни отримують за оренду пая розміром 1,6 га близько 6100 грн на рік. Приблизно ж стільки платить і місцевий фермер.

Дорога між Мацківцями та сусіднім селом Лукім'я розбита й вибоїста. Нею користується й сільгосптехніка.

Формально агрохолдинги мають платити податки й не зобов'язані ремонтувати дороги. Місцеві ж мешканці вимушені мовчки спостерігати, як місцеву інфраструктуру зношують чи руйнують. Це лише посилює почуття гніву, розпачу й безвиході.

Але й у цих умовах дехто домагається хоч якихось змін для себе. Наталя, продавчиня в місцевій крамниці, з допомогою адвоката забрала свій земельний пай у Kernel і передала його в оренду місцевому фермеру.

"Вони все зруйнували до нуля: те, що будували наші батьки та діди. Робочих місць немає, дитсадка й школи немає. Мені досі не виплатили гроші за оренду. Сказали, що я нелояльна до них. Іншим людям виплатили", - розповідає жінка.

села
ВВС News Україна поспілкувалася з аграрними експертами, щоб розібратися, що ж пішло не так у Мацківцях. А разом із ними й багатьох інших селах Лубенського району та інших районів України, де працюють великі агрохолдинги.

"Така компанія, як Kernel керується суто бізнес-логікою. Їх може цікавити лише те, що приносить прибуток", - пояснює Олексій Мушак, народний депутат VIII скликання, що був радником із земельних питань експрем'єра Олексія Гончарука. Його уряд розробляв нинішню земельну реформу.

Пан Мушак звертає увагу на те, що агрохолдинги створюють велику кількість робочих місць в переробці сировини. У масштабах країни це має особливу цінність. Це те, що поки що не до снаги фермерам, адже вимагає великих інвестицій та виробничого масштабу.

Однак є чимало критики тих правил гри, які діють загалом для агрохолдингів в Україні.

"Можна сказати, що вони розвивалися за рахунок розбитих доріг, непобудованих водогонів, вимирання сіл. Користуючись спрощеним оподаткуванням, агрохолдинги отримують податкову пільгу в 36 доларів з гектара", - пояснює Олег Нів'євський, професор Київської школи економіки.

Такі податки, як-от: земельний чи з доходів фізичних осіб - мають сплачувати власники землі. Компанії, орендуючи землю в селян, сплачують їх самі. Але при цьому зменшують плату за земельні паї.

Іншими словами, великі агровиробники сплачують менше податків, ніж якби на них поширювалися загальні податкові правила. А це - недоотримані кошти в державний та місцеві бюджети. І, своєю чергою, менше ресурсів для покращення життя на селі.

Доля Мацківець та інших сіл, де агрохолдинги не принесли щастя, залежить значною мірою від місцевої влади, наголошує Олексій Мушак. Зокрема від того, чи зможе домовитися сільський голова й голова ОТГ з агрохолдингом, щоб той врахував інтереси сільської громади.

"Ми їм казали, а вони нам не відповідають, як і вам. Що я міг зробити?" - парирує ексголова Засульської ОТГ Сергій Бондаренко. Мацківці належать саме до цієї територіальної громади.

Пан Бондаренко бачить проблему в тому, що місцеві мешканці хочуть бути лише найманими працівниками. Тому й скаржаться на Kernel, що той не створює робочих місць для громади. Звертає увагу, що не знайшлося охочих орендувати приміщення місцевої школи для якого-небудь бізнесу після того, як її закрили.

Але школу закрили вже тоді, коли село почало занепадати.

Але місцеві жителі скаржаться насамперед на інше. Агрохолдинг позбавив їх тих робочих місць, які існували в селі до його приходу. Компанія тут працює лише останні десять років.

А от колишній очільник ОТГ вважає: це село поступово вимирає природним чином. Мовляв, нічого не вдієш.

Експерти ж радять не узагальнювати досвід Лубенського району, бо існують протилежні приклади.

Так, агрохолдинги допомагають селянам адресно: можуть оплатити операцію, підтримати самотніх літніх людей, оплатити навчання в університеті, розповідає Тарас Гагалюк, старший науковий співробітник Лейбніц-Інституту аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою, доктор наук з аграрної економіки.

Він є одним з авторів дослідження, що встановило, скільки саме українські агрохолдинги витрачають на соціальні програми. Це від 1,5 до 5 доларів із гектара. Дохід із гектара може сягати 200 доларів.

"Цих коштів не достатньо, але компанії не повинні цього робити. Це їхня добровільна ініціатива", - наголошує Тарас Гагалюк.

"Чому вони це роблять? По-перше, їх стримує страх втратити орендовані землі, адже селяни можуть відмовитися їх здавати саме їм. По-друге, менеджери агрохолдингів бачать, що держава не вирішує деякі проблеми селян", - додає дослідник.

Радить розглядати кожен випадок окремо й Лариса Гук, координаторка інформаційно-аналітичного центру "Агро Перспектива".

"Мені відомі приклади, коли великі агрокомпанії дуже добре допомагають місцевим громадам в Україні. Якщо керівник сільськогосподарського підприємства мешкає поруч із громадою, то зазвичай усе складається чудово. Якщо менеджмент розташований у Києві чи й далі, то можуть виникати проблеми, які ви описали", - пояснює експертка.

"Ми тут органічні"

У Мацківцях не зустрінеш людей із відрами, що йдуть по воду. У селі є централізоване водопостачання.

"Оце ж ті хутори. У нас Солохи є (відьма, персонаж "Вечорів на хуторі поблизу Диканьки" Миколи Гоголя - Ред.). Так само літають, як і раніше. Ми їх запускаєм. Буває успішно, а буває не успішно. Але ми не жалієм їх. У нас Солох хватає", - жартує місцевий фермер Павло Троян.

Водяна Балка - це село на 700 дворів за 150 км від Лубенщини - в Диканському районі Полтавської області.

"Ось бачите - малесенький комбайн стоїть, он два трактори стоять. Тут більший. А будемо до мене під'їжджати, там комбайн John Deer стоїть, такий здоровенний, що тільки держись", - проводить екскурсію селом фермер.

"З нашого села на заробітки в Польщу ніхто не їздить", - додає він.

Його родина обробляє 200 га землі. Вирощують ще з 1993 року кукурудзу, соняшник, ячмінь, горох.

село
Щороку він віддає на розвиток села 20 тисяч гривень. Нещодавно допомагав разом з іншими господарями місцевій медичній амбулаторії. Встановлювали там нові вікна та пандус.

"Я сам тут лікуюся", - каже про свою мотивацію вкладатися в інфраструктуру села.

"Як ти можеш бути відірваним від цих людей? Ти органічно з ними разом живеш. Ще в часи Російської імперії, коли провели столипінську реформу, у нас була хутірська система. Кожен господарював на своїй землі. Ці гени тут лишилися", - каже Павло Троян.

Фермер побудував також у своєму селі Свято-Покровський храм. На рік сплачує 3-4 млн грн податків. На 200 га наймає 2-3 працівників.

Павло Троян учився в США. Каже, що й нині постійно слідкує за аграрними інноваціями.

"У мене один чоловік років десять пропрацював. Опанував справу й створив своє господарство. Нині робить на себе разом із сином", - пригадує він.

Цей фермер реінвестує зароблені кошти в місцеву економіку.

"Йдеться не лише про обробіток землі. Вони купують хліб, масло у локальних виробників. Вони йдуть у тамтешні крамниці й перукарні. А керівники агрохолдингів мешкають у Києві, ходять до столичних ресторанів та купують яхти в Монако", - пояснює Олег Нів'євський, як це відбувається на практиці.

Втім, лише одне село з чотирьох-п'яти в Полтавській області може похвалитися розвиненим фермерством. "У Полтавському районі області є 26 сільрад. Було, відповідно, 26 колгоспів. З них розвинені фермерські господарства нині є лише в п'ятьох", - розповідає Олег Слизько, представник Асоціації фермерів та приватних землевласників регіону.

В області працюють також місцеві агрохолдинги. "Під час першої хвилі реформи децентралізації громади створювали під них. У місцевих радах таких громад голова та більша частина депутатського корпусу представляють інтереси великих землевласників", - відзначає Олег Слизько.

Добробут місцевих громад залежатиме від того, чи встановиться розумний баланс між великими, середніми й дрібними агровиробниками.

"До людей у селах не можна ставитися як до засобів виробництва", - наголошує представник фермерської організації.

Нині ж доводиться говорити про дисбаланс. Фермерам бракує власних представників у парламенті та можливостей для створення кооперативів. Законодавство про сільгоспкооперативи застаріло.

А саме кооперативи відкривають нові обрії для фермерів та допомагають вистояти в конкуренції: це й продаж своєї продукції супермаркетам, й експортні поставки.

Здорова конкуренція

Куди оком не кинеш - скрізь фундукові дерева. Восени земля в саду всіяна корисними горіхами. Але не вони є головними плодами праці на фермі Валентини Піддубної. Її господарство розташоване в селі Малий Кобелячок у Новосанжарському районі Полтавщини.

Підприємиця разом із чоловіком та двома синами тримають птахоферму. Нині там 20 тисяч курей.

"Тут хлопчики у нас маленькі. Коли воно маленьке, то просто дитина. І коли в руку візьмеш: тільки притулиш - а воно вже хоп і спить", - розповідає фермерка про курчат.

села
Таке господарство дає 15 постійних робочих місць, близько десятка сезонних, ще 2-3 людини доглядають за садами.

Також фермери побудували водонапірну башту, звідки за символічні 45 грн на місяць воду отримують 16 навколишніх дворів.

П'ять років тому їхнє фермерське господарство відремонтувало місцеву дорогу.

"Мені дуже допомагає родина. Чоловік - це надійне плече. Сини - ерудовані й сучасні. Завжди можуть знайти вихід із ситуації", - пояснює основи сімейної справи фермерка.

село
Загалом же село Валентини Іванівни пішло ще далі за Водяну Балку. Тут ціле розмаїття підприємств аж до здорової конкуренції. В селі на 400 дворів працюють вісім ферм, сім приватних підприємців та одна агрофірма.

"У нашому селі нічого не розкрали, нічого не розпалося. Після розпаювання майна колгоспу все одразу передали в приватні руки", - пояснює секрет успіху секретар сільради Тетяна Степаненко.

Дрібні й середні агровиробники допомагають селу по-різному: і гроші дають, і сміття вивозять, і майно для садочка забезпечують, і медичне обладнання купують.

Йдемо центром села - бачимо, як навколо місцевої школи кипить робота. Діти разом з учителями збирають опале листя.

Ні господаря, ні кіз

Село Яцини в Пирятинському районі Полтавщини розташоване в глибокому яру. В осінні дні його ще й огортають смоги з городів, де палять листя.

Навколо - зяючі остови розвалених корівників, сараїв, ангарів, сільської бані. Величезні покинуті ангари видаються скелетами якоїсь далекої аграрної доби.
Здається, це край світу. Й на ньому зовсім немає господаря: в самих Яцинах немає жодного фермера, агрофірми чи агрохолдингу. Є лишень поодинокі одноосібники.

"Як би це отак усе тут полити, щоб почало рости?" - питає нас місцевий чоловік, що несе повне відро води. Жінки, що стоять поруч, починають сміятися й підказувати, щоб не слухали його. Натякають на його любов до чарки.

Місцеві мешканці здають свої земельні паї двом великим агровиробникам. Але ті не мають стосунку саме до майна на території села. Його колись викупив іноземець.

За словами Василя Грицая, голови сільради сусідніх Білоцерківців, до якої приписані Яцини, нині вже й не можуть встановити, хто саме цим майном володіє. А без того його ніхто й не купить. Нібито були охочі розводити тут кіз. На жаль, не склалося.

"От скоро буде реформа землі. Я хочу звернутися до самого президента Зеленського, щоб не тільки за землю думали, а й за людей. Коли беруть в оренду землю, то мають ще думати, що місцевим людям треба якось тут жити", - каже Катерина Росоха, продавчиня в місцевому магазині, стоячи в колі місцевих жінок.

"Коли був колгосп "Зоря", господар був, тут усе було. Школа була дев'ятирічка. Дітей у школі було до 80 чоловік. Садочок був. Магазини були. Амбулаторія. Все було", - каже жінка.

За два десятиліття населення Яцинів скоротилося в чотири рази. Місцеві мешканці визнають: село втратило надію.

"Через років 3-4 цього села зовсім не буде. Через те, що кожна людина, яка має молоду сім'ю, тікає звідси", - резюмує реалії Яцинів Катерина Степанівна.
Навіть у Мацківцях у людей більше оптимізму. Там є все ще драйвер для змін: селяни забирають земельні паї в агрохолдингу й шукають кращої долі, судяться за спірне майно, звертаються до журналістів.

Всього на Полтавщині - 1790 сіл. Пів тисячі з них не мають жодного фермера чи підприємця.

І у великих, і в малих агровиробників є свої сильні сторони. Секрет успіху українського села в тому, щоб знайти адекватний баланс між громадами та різними агровиробниками - від дрібного фермера до холдингу.

Експерти побоюються, що земельна реформа дасть змогу агрохолдингам викупити орендовані в селян землі. Як наслідок - зникатиме ця вагома мотивація зважати на інтереси місцевих громад.

З іншого боку, саме великі компанії володіють найсучаснішими технологіями, виробництвами та експортним потенціалом.

Водночас дрібні фермери швидше за все й далі матимуть труднощі із заставою для отримання кредитів у банках. Навіть за умови підтримки держави.

У цій ситуації держава має визначитися, чи важливі для неї люди на землі. Оскільки попіклуватися про землю без людей буде кому й без неї.

Жанна Безп'ятчук
BBC News Україна

Ваш вибір 'Подобається'.

«Немолочна» молочка: для виробників хочуть встановити особливі вимоги щодо маркування молоковмісних продуктів

Зобов’язати маркувати молочні продукти, які не на 100% складаються з молока, та розміщувати їх окремо від «молочки» на полицях магазинів, має на меті законопроєкт  №3516 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів, що імітують молоко та молочні продукти».

Про необхідність введення подібних норм, які розмежовують молочну продукцію і таку, що її імітує, Всеукраїнська Аграрна Рада (ВАР) та Асоціація Виробників Молока (АВМ) наголошують ще з 2012  року, тому виступили ініціатором даного законопроєкту. До його розробки долучились фахівці аналітичного центру ВАР «Розумна країна» та АВМ.

Представив законопроєкт №3516 Комітету ВРУ з питань аграрної та земельної політики народний депутат Олег Тарасов. 2 грудня, комітет його розглянув та рекомендував парламенту прийняти у першому читанні за основу.

Законопроєкт №3516 передбачає заборону використання жирів і білків немолочного походження у виробництві молочних продуктів. А також — зміну вимог до маркування та реалізації молочної і немолочної продукції та відповідальність за порушення даних вимог. Зокрема, на обгортках усіх продуктів, які не складаються на 100% з молока, виробник має розмістити напис: «Імітаційний продукт. Містить замінники складових молока». Крім того, забороняється використання:

- слів «молоко» та будь-яких похідних від нього;
- назв молочних продуктів та тварин (корів, овець, кіз, буйволиць, кобил);
- зображень молока, молочних продуктів.

Магазин у свою чергу має окремо розмістити на полиці молочні продукти і такі, що імітують молоко і молочні продукти.

За недотримання даних вимог передбачається штраф. Виробник, який видає за молочну продукцію таку, в якій молоко міститься на певний відсоток, або відсутнє взагалі, загрожуватиме штраф у розмірі 100% вартості такої продукції. Приміром, якщо вартість партії, яка не відповідає нормам маркування, становить 1 мільйон гривень, на таку ж суму виробник і буде оштрафований.

Магазин за порушення норми щодо розміщення продуктів змушений буде заплатити штраф від 5 до 8 мінімальних заробітних плат. На сьогодні це – від 23 615 грн до 37 784 грн.

«Річ у тім, що сьогодні недобросовісних виробників молочної продукції практично неможливо притягнути до відповідальності. Наразі відповідальність передбачається, якщо продукт призвів до заподіяння шкоди життю чи здоров’ю людини, що у свою чергу важко встановити і довести. Наочним прикладом може слугувати резонансний факт накладення штрафних санкцій Антимонопольним комітетом на п’ятьох великих виробників масла на початку листопада загальною сумою понад 30 мільйонів гривень. Так, Держпродспоживслужба виявила наявність у вершковому маслі рослинних жирів. Але лише за це до відповідальності притягнути неможливо, бо сам рослинний жир не є небезпечним для життя і здоров’я. Тому інформацію передали до Антимонопольного комітету, який наклав штраф, згідно із законом про недобросовісну конкуренцію. Із прийняттям законопроєкту №3516 все проститься: якщо молочні продукти не складаються на 100% з молока і при цьому відповідно не промарковані – штраф. Таким чином ми зможемо «вибілити» український ринок молочної продукції», — пояснює експерт аналітичного центру ВАР «Розумна Країна» Андрій Мастило.  

Після прийняття законопроєкту з полиць магазинів мають зникнути так звані молоковмісні та сирні продукти, а залишитись лише молочні та імітаційні. Таким чином, споживач зможе свідомо вирішувати, який з них обрати.

Джерело: ВАР