186395

Роман Лещенко про земельну реформу: "Треба вийти з болота, в якому ми знаходимося 20 років"

1 липня в Україні відкривається ринок землі. Напередодні цієї події кореспондент сайту "Сьогодні" зустрівся з міністром агрополітики Романом Лещенком і дізнався, яку користь принесе реформа економіці держави, малим і середнім фермерським господарствам.

- Яку конкретну користь принесе економіці України відкриття земельного ринку?

- Ефект буде величезним. Земельна реформа кардинально змінить всі земельні відносини в Україні. Давайте я нагадаю, як ідуть справи зараз. Сірий ринок землі у нас в країні існує вже дуже давно.
Фактично в обороті знаходиться земля трьох груп. По-перше, п'ять мільйонів гектарів землі ОСГ, яка була виведена з державної власності в приватну через механізм безоплатної приватизації по 2 гектари, вільно продавалася і не перебувала під мораторієм. По-друге, пайові землі. Вони зараз під мораторієм, але через різні схеми відчужувалися. По-третє, землі, якими розпоряджалися, використовуючи напівкримінальні схеми: перереєстрацію, подвійні документи, липові державні акти.
В такому хаосі просто неможливо зрозуміти, скільки у нас землі і скільки вона коштує згідно із земельним кадастром. Так що там! Ми взагалі не знаємо, що на цій землі відбувається. Держава просто не контролює цей тіньовий ринок. Тому завдання земельної реформи – внести ясність в земельні відносини і зробити їх прозорими. Відразу стане зрозуміло, що кому належить. Хто скільки платить податків. Яка земля перебуває у віданні держави, яка в приватних руках або в комунальній власності. Ми провели аудит і з'ясували вражаючі речі. По-перше, з 10 мільйонів гектарів ОСГ – 5 мільйонів гектарів вже знаходяться в приватній власності. 24 мільйони гектарів сільськогосподарської землі в оподаткуванні, а понад 8 мільйонів – ні. Простіше кажучи, хтось ці землі обробляє, вирощує на них сільськогосподарську продукцію, продає її за готівку за допомогою "скруток" і не платить податки. Просто офшор якийсь! Необхідно легалізувати ринок. Вийти з болота, в якому вся країна перебуває вже 20 років.

- Виходить, що головний ефект земельної реформи – це оподаткування всієї землі?

- Це – по-перше. Крім, того доходи від використання землі підуть до місцевих бюджетів. Буде виведений з тіні ринок зерна. Всі землі виявляться в цивільному обороті. Ми зрозуміємо, що і за скільки продається. Тому що всі угоди проходитимуть офіційно у нотаріуса. Ми зможемо здійснювати земельний моніторинг. У режимі реального часу спостерігати за тим, хто і скільки купує. Хто продає, хто відчужує, звідки у них фінансові ресурси і скільки вони внесли податків. Не варто забувати і про те, що коли у людей з'являється право власності на землю – вони набагато дбайливіше до неї ставляться. А значить, будуть думати про правильну експлуатацію: зрошення, своєчасне внесення органіки і добрив. А також робити інвестиції в землю. Наприклад, в садівництво або розвиток нових технологій. На жаль, орендні відносини не є поштовхом до розвитку права власності. Орендарі – це перш за все підприємці, які зацікавлені в прибутку. Тому не завжди орендар готовий вкладати ресурси в довгострокову перспективу. З цього виникає проблема виснаження земель.

- Наскільки швидко, на Ваш погляд, земельна реформа почне приносити позитивні результати?

- Звичайно, ми не обіцяємо чудес. Але в найближчі 5-10 років ми побачимо результати реформи. Земля почне капіталізуватися і фактично стане банківським депозитом. Її ціна буде зростати, так само, як і оренда. В результаті власники паїв почнуть отримувати від орендарів гідну оплату за використання земельних ділянок.

- Чи передбачає земельна реформа підтримку малого і середнього фермерства? Яку користь вона принесе простим людям? Будь ласка, розкажіть про це докладно.

- Незабаром у Верховній Раді буде розглянуто законопроєкт "Про фонд часткового гарантування кредитів". Якщо його приймуть, держава візьме на себе ризики з неповернення кредитів банкам. Крім того, держава надає бізнесу програму фінансування "П'ять, сім, дев'ять %". В рамках цієї програми 27 мільярдів гривень уже видано аграріям. Держава також бере на себе зобов'язання в найближчі роки збільшити держпідтримку аграрної сфери на суму до 13-14 мільярдів грн (сьогодні мова йде лише про 4-5 мільярди грн). Чому ми вирішили виділити такі великі кошти? Тому що необхідно дати доступні кредити малому і середньому бізнесу, а також компенсувати їм кредитну ставку. Підтримати в розвитку фермерства та необхідної інфраструктури. Ця позиція вже погоджена в Бюджетній декларації. Кабмін її затвердив буквально кілька днів тому. У цьому документі вже чорним по білому написано, що аграрна сфера, зокрема малі та середні фермерські господарства, буде пріоритетом. Вони мають земельні ділянки площею від 1 до 10 000 гектарів, а це – 75% всього землекористування в Україні. Тому у 2022 році ми плануємо значно збільшити підтримку.

- Чи може земельна реформа позитивним чином вплинути на проблему рейдерства?

- У рамках земельної реформи Верховна Рада вже прийняла антирейдерський закон, який вирішує питання нотаріального посвідчення і змін в реєстрах. Будь-яка дія тепер відбувається нотаріально і з повідомленням. Крім того, ми відкрили всі дані в реєстрах – щоб усі бачили, що відбувається з точки зору корпоративних прав. Паралельно ми розробили законопроєкти, які повинні вирішити проблему земельного рейдерства. Зокрема, законопроєкт № 2194 "Про земельну децентралізацію" та законопроєкт № 2195 "Про земельні електронні аукціони" вже прийняті і підписані президентом. Будь-які транзакції тепер будуть відображатися в реєстрах. Простіше кажучи, буде вже неможливо змінити щось в реєстрах в "темну". А якщо десь виникнуть нюанси і складності, Кабмін на рівні постанов, а Верховна Рада в законодавчому порядку ці проблеми усунуть. Підкреслю, що одне з основних завдань земельної реформи – оперативна реакція виконавчої влади та законодавців на будь-які нагальні питання. Тим більше що підтримка в парламенті у нас є. Реформування і прозорість земельних питань голосується 250-280 голосами. Крім того, при Міністерстві аграрної політики ми створюємо антирейдерський штаб, який спільно з Мін'юстом і правоохоронними органами в режимі реального часу відслідковуватиме всі рухи щодо землі, транзакцій, корпоративних прав. Все це робиться для того, щоб відразу реагувати на будь-які спроби рейдерства. Ми нікуди не поспішаємо. Будемо аналізувати ситуацію і допрацьовувати законодавство, якщо виникне така необхідність.

- Земля продається і купується в усьому світі. Чому в Україні земельна реформа зустріла такий опір?

- Так! У всіх наших сусідів (крім Білорусі) є ринок землі. Земельну реформу всі провели ще 20-25 років тому. Навіть Росія.

- Чому у нас так довго не вирішувалося це питання? Чому наші політики так завзято чинять опір відкриттю земельного ринку?

- Я теж довго цього не розумів. А потім, перебуваючи на посаді голови Держсгеокадастру, зробив аудит і зрозумів, що відбувається. Семи мільйонам українців купувати землю не можна – для них існує мораторій. Але чиновники з 10 мільйонів гектарів держвласності вже вивели 5 мільйонів гектарів у приватні руки. Зайдіть на будь-який сайт оголошень, вбийте в пошук "купити землю ОСГ" і самі все побачите. Купити землю в Україні можна без проблем! Як чиновники діяли? Вони цю землю розпайовували і формували корупційну ренту. А Держгеокадастр їх махінації покривав. Тому туди всі хотіли потрапити на роботу. При мені всі ці схеми були ліквідовані і ми запустили земельну реформу.

- А що таке 5 мільйонів гектарів з точки зору капіталізації активу?

- За найприблизнішими оцінками (візьмемо, наприклад, 2 тисячі доларів США за гектар), в обороті є 10 мільярдів доларів США, які перебувають у вільному обігу. Минулого року по мільйону гектарів землі ОСГ проходили угоди: купівлі-продажу, дарчі тощо. Коли на Земельному форумі президент підписав закон 2194 "Про земельну децентралізацію", кількість земельних угод різко зросла. Всі почали продавати – перепродувати, переписувати з коханок і родичів на третіх осіб без постійного місця проживання. Чому? Тому що чиновники – власники цієї землі – брали участь у великій корупційній системі. Людям вони розповідали казки про мораторії і китайців, які вагонами будуть вивозити український чорнозем, а самі заробляли гроші. До слова, я цікавився, що відбувалося з землею за різної влади. І можу стверджувати, що кожна хвиля чиновників винаходила нові способи збагачення на земельному питанні. І паралельно грабувала надра України: газ, літій, бурштин... Зрозуміло, що коли почалася земельна реформа, чиновницька корупційна система почала себе захищати. Вона ж розуміє, що якщо відкривається реєстр – видно всі особисті дані (прізвище, ім'я та по батькові) кінцевого бенефіціара. Розуміє, що є ризик введення санкцій. А земельні активи коштують мільярди, і втрачати їх ніхто не хоче.

- Ви хочете сказати, що політики, які виступають проти земельної реформи, захищають себе, а не інтереси великих агрохолдингів, які обробляють орендовані у пайовиків величезні земельні площі? Чи вірно, що ці компанії платять пайовикам копійки і уклали договори оренди чи не на п'ятдесят років вперед – тому й не хочуть купувати землю. Адже, по суті, вона і так їм належить.

- Справа в тому, що агрохолдинги не є кінцевими бенефіціарами. Основні бенефіціари всіх цих схем – чиновницькі клани різних періодів. Раніше у кожного, хто підійшов до "пирога" під назвою Держгеокадастр, було завдання взяти якомога більше повноважень і землі. Перший чиновник, який, перебуваючи в кріслі глави Держгеокадастру, не захотів розпоряджатися всією землею України, був я. А саме такі в мене були повноваження! Природно, корупційна система такий поворот подій не сприйняла. Тому що після введення мораторію цілих 20 років для неї все йшло як по маслу. І тут ми почали блокувати корупційні потоки і схеми – система стала чинити опір. А захищатися зсередини вона вже давно навчилася. Ясно ж, що якщо вже обнулили – підуть у зворотний бік. Можуть наздогнати, відкрити кримінальну справу, відібрати землю...

- Виходить, що протидія, яку корупціонери чинять земельній реформі, не є політичною?

- Звісно! З нами ніхто не веде професійну дискусію. Я вважаю: критикуєш – пропонуй. А нічого запропонувати – який сенс критикувати? Все, що ми бачимо, – це неаргументована істерика. Нагадаю, що в початковій редакції земельної реформи уряду Олексія Гончарука йшлося про ліберальний ринок, 200 тис. гектарів в одні руки і продаж землі іноземцям. Ось тоді ці претензії мали під собою ґрунт. А зараз ми встановили контроль за походженням фінансових ресурсів (простіше кажучи, створили жорстко керований і консервативний ринок). Ввели обмеження не більше 100 гектарів в одні руки. Заявили, що питання продажу землі іноземцям може бути вирішене тільки через Всенародний референдум. Ще й ввели перехідний період до 2024 року.

- До речі, чому було вирішено переглянути пропозиції Кабміну Олексія Гончарука?

- Тому, що для нас важлива публічність, відкритість і максимальна комунікація з суспільством. Чому вдалася земельна реформа? Тому що ми були постійно в діалозі з суспільством. Коли пропозиції уряду викликали різко негативний резонанс, ми з командою поїхали по країні. Спілкувалися з людьми, дивилися, думали і в кінцевому підсумку зробили компромісну редакцію. Ось тільки один приклад. Тепер державна комунальна земля взагалі не є об'єктом купівлі-продажу. Її можна тільки орендувати і виключно через прозорі аукціони.

- А що Ви особисто (не як міністр, а як людина) думаєте про можливість продажу української землі іноземцям?

- Я вважаю, що рішення такого рівня повинні прийматися тільки через загальнодержавний всенародний референдум. Поясню, чому. Земля – базовий ресурс країни. Я не проти іноземців, я багато з ними працював і добре до них ставлюся. Але в питанні власності саме на сільськогосподарські землі треба, щоб була чітко зрозуміла позиція людей. Для українців земля є священною, і ми це розуміємо.

- Чи вірно я розумію, що остання редакція земельної реформи невигідна великим агрохолдингам?

- Так, ця земельна реформа розрахована на малого і середнього товаровиробника. А великих гравців цікавила редакція ліберального ринку. Коли є великі обсяги землі, коли можна концентрувати багато землі в одних руках. А сьогодні ми через механізм земельного моніторингу будемо все бачити. І якщо вони вийдуть за обмеження в 100 гектарів, у них можуть конфіскувати землю.

- Що зміниться для агрохолдингів після 1 липня?

- Вони будуть як і раніше орендувати землю і платити орендну плату власникам паїв. Так що по суті нічого не зміниться. Підкреслю, що зараз в руках агрохолдингів знаходяться лише 25% від загального землекористування. Більш того. Вони постійно втрачають землю, оскільки людям простіше здати свій пай в оренду малому фермеру (своєму сусіду), ніж столичному агрохолдингу.

- Цікавий нюанс. Люди, що володіють земельними паями, в більшості своїй виступають за продаж землі. А ті, у кого землі немає – проти цього. Як Ви думаєте, з чим пов'язаний такий феномен?

- Проти земельної реформи виступають люди, яких вона не стосується. Це просто їх особиста думка, яка ні на чому не обґрунтована, крім "страшилок". А ці страшилки, як я вже говорив, поширюють представники корупційної чиновницької системи. Як ви і сказали, в більшості соцопитувань, якими маніпулюють противники реформи, беруть участь жителі великих міст. Земельних паїв у них немає. Водночас люди, які володіють землею, хочуть мати повноцінне право власності: володіти, користуватися, розпоряджатися, можливо, самостійно обробляти. Тому ми і маємо таку парадоксальну ситуацію. Власники – за, а ті, у кого землі немає, – проти. Але насправді якщо ви проведете опитування і запитаєте у людей, чи хотіли б вони користуватися і розпоряджатися землею – більшість скаже: так!

 

 

 



Інтерв’ю з генеральним директором американського офісу Väderstad Inc. Джейсоном Штроббе

Väderstad, одна з провідних світових компаній у галузі виготовлення техніки для обробітку ґрунту та сівби, нещодавно оголосила про придбання компанії  "AGCO-AMITY JV" (AAJV). Ми отримали можливість задати кілька питань Джейсону Штроббе, віце-президенту Väderstad з продажів та маркетингу в Північній Америці, який тепер також буде керуючим директором для нового Väderstad Inc. у Північній Дакоті, США.

- Які переваги матиме Väderstad з придбанням AAJV?

- Це стратегічне інвестування в ринок США для створення довгострокової стабільності та нових можливостей. Ми отримуємо доступ до дилерської мережі, що охоплює велику частину американського ринку, та сподіваємось, що наш асортимент техніки в поєднанні з існуючим, збільшить потенціал продажу на ринку Північної Америки.

Продукція AAJV дещо відрізняється від Väderstad та надає кілька конфігурацій техніки для ринку Північної Америки, яку ми в даний час не виготовляємо. Ми також отримуємо завод в Північній Дакоті, що збільшить наші виробничі потужності в Північній Америці та можливість постачати нашу продукцію на американський ринок як "Виготовлено в США". Таке придбання надає нам змогу співпрацювати з пристрасними та досвідченими людьми, які знають ринок США та мають вже налагоджені стосунки з дилерами.

- Якою буде ваша роль у Väderstad Inc?

- Моя нова посада - керуючий директор Väderstad Inc. Я буду відповідальний за всю юридичну діяльність організації і звітуватиму перед генеральним директором Väderstad - Матсом Баверудом.

- Що стане з вашою нинішньою посадою у Väderstad Industries в Канаді?

- Моя нинішня посада віце-президента з продажу та маркетингу в Північній Америці не змінилася. Я буду звітувати перед Матіасом Хонвертом, старшим віце-президентом з глобальних продажів та маркетингу.

- Що Väderstad може додати до успадкованого асортименту продукції компанії AAJV?

- У наших обох компаній є великий асортимент техніки та команди, які доповнять одне одного. Це надасть як нашим дилерам, так і клієнтам більше варіантів техніки з різноманітним модельним рядом від однієї компанії.

473.jpg

- Яким є завод у Вахпетоні в порівнянні з заводами Väderstad у Лангбанку та Швеції? Чи плануються серйозні зміни або модернізації?

- За останні 30 років завод у Вахпетоні неодноразово розширювався і продовжує виготовляти високоякісну техніку на рівні з Väderstad. Сам по собі об'єкт менш автоматизований порівняно з заводом в Швеції, в цьому плані він більш схожий на виробництво у Лангбанку.

В завод у Вахпентоні будуть вкладені інвестиції, щоб наблизити його до наших канадських стандартів. Спочатку ми модернізуємо офісні приміщення, роздягальні та кімнати для відпочинку. А з початком введення стратегії працюватимемо над вдосконаленням ІТ, брендингу, покриття під відкритим небом, оновленням інших об’єктів та рештою важливих інвестиції для заводу.

- Разом з AAJV штат збільшився на 110 співробітників. Що б ви хотіли їм сказати?

- Ласкаво просимо до родини Väderstad! Разом з нами ви отримаєте багато переваг, долучившись до нашої культури, а також стабільне та надійне майбутнє! Компанія Väderstad вкладає значні кошти в глобальний бізнес, і, так як ми зараз виходимо на ринок США, у всіх з’являться значні можливості, оскільки наше бачення - бути провідним світовим партнером фермерів для отримання бездоганних сходів культур.

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Обмеження імпорту добрив знизить конкурентноздатність аграрної продукції

Останнім часом в Україні досить важко знайти і придбати якісні мінеральні добрива. При цьому вони відчутно подорожчали. У майбутньому можлива ще одна перешкода - обмеження джерел постачання добрив, оскільки може бути введено квотування чи взагалі заборона імпортну мінеральних добрив.

Як вплинуть на український ринок добрив та безпосередньо аграріїв потенційні санкції чи обмеження, в ефірі Agro FM розповідав Роман Сластьон, генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу (УКАБ).

- Романе, на якій стадії знаходиться розгляд питання введення квот на імпортні добрива?

- Історія з квотуваннями почалася минулого року. Тоді вдалося переконати більшість представників міжвідомчої комісії, зокрема з Мінекономіки, а також достукалися до Президента, і в результаті вибороти нормальний, вільний, конкурентний ринок.

Зараз ситуація на ринку добрив залишається складною: досі не припинено монопольне становище вітчизняного виробника, який часом зловживає своїм становищем.

Питання квотування ніби-то закрите: комісія прийняла правильне рішення не вводити квоти, тож маємо можливість імпорту, щоб балансувати ринок. Але не все так просто. З боку компанії "Остхем Україна" був поданий позов до Окружного адміністративного суду Києва, який 31 березня прийняв рішення - зобов'язати комісію ввести квоти. Терміном до 20 травня можна подати апеляцію і спробувати оскаржити це чергове одіозне рішення Окружного адміністративного суду Києва. Саме над цим зараз і працює аграрна спільнота. Потрібно, щоб представники Мінекономіки і безпосередньо міжвідомчої комісії подали обґрунтовану апеляцію щодо того, що зараз немає жодних підстав для змін в регулюванні ринку добрив.

- Як реагують на ситуацію народні депутати?

- Народні депутати втручалися в міру можливостей, адже це питання, яке турбувало багатьох. Зокрема депутати від Аграрного комітету Верховної Ради, безпосередньо зверталися до Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігоря Петрашка з тим, щоб він висловив свою позицію, дав бачення розвитку подій і того, яким чином Мінекономіки буде відстоювати позицію по недоцільності введення квот.

- Тобто Мінекономіки зайняло сторону аграріїв?

- На жаль, позицію безпосередньо міністра і досі не вдалося почути, незважаючи на численні звернення народних депутатів. Відомо, що Мінекономіки подало апеляційну скаргу щодо рішення суду. Однак, дивним чином це було зроблено буквально за один день після отримання рішення. Маючи 30 днів на підготовку скарги, мені здається, можна було б краще вивчити документ, викласти аргументацію і мотивацію, якісніше підійти до написання і подання цієї апеляційної скарги. Сподіваюся, що міжвідомча комісія проведе більш ґрунтовну роботу, і ми не побачимо "зливу справи".

- Також піднімається питання обмеження імпорту добрив з Білорусі. За окремими позиціями ця країна контролює вагому частку ринку, зокрема 55% по імпорту КАСу. По NPK альтернативу білоруським препаратам дуже важко знайти, оскільки вони містять дешевий калій, а в Україні висококалійні добрива майже не вироблялися. І  хоча загалом українське виробництво у 8 раз більше, ніж той обсяг, що завозять з Білорусі, тим не менш, його можуть обмежити. Наскільки це вразить аграрну сферу?

- Після рішення суду це друга новина, яка реально турбує сільгоспвиробників, тому що при закритому російському ринку, альтернативи не так багато. У нас обмежені можливості. Є доволі серйозна диверсифікація імпорту добрив по країнам. Білорусь та інші постачальники займають свою, зрозумілу нішу. Калій фактично виробляється у Білорусі, і "Сумихімпром" імпортує білоруський калій для виробництва власних комплексних добрив. В Україні немає розроблених родовищ ні фосфоритів-апатитів, ні калію, тобто будь-які комплексні добрива містять імпортні складові. Тому мрії про власне виробництво і повне забезпечення комплексними препаратами - це нонсенс. Якщо закриють Білорусь, проблема буде очевидною. Сільгоспвиробники й так не вносять достатньо поживних елементів у ґрунт, втрачаючи родючість ґрунтів.

- Добрива на українському ринку дорожчі, ніж в інших країнах, а експортні ціни часто є нижчими. Траплялися ситуації, коли білоруські добрива продавалися в Україні дорожче, ніж в Польщі на $10-15. 

- Так, ринок України по добривам є преміальним, про це знають усі. Така ситуація недосконалої конкуренції склалася через  обмеження, надмірну концентрацію виробництва азотних добрив в одній групі, плюс контроль над одним більш-менш значимим виробником комплексних добрив ("Сумихімпром"). Тож виникає дивна ситуація, коли компанії експортують за нижчими цінами, ніж постачають внутрішньому сільгоспвиробнику. Тобто фактично несуть додаткові витрати, щоб доставити продукцію до порту, перевантажити на судно, і відправити до країни-імпортера. Тим часом вітчизняний сільгоспвиробник, розташований прямісінько біля заводу, отримує ті самі добрива значно дорожче!

Питання не тільки в ціні, а й і в якості. Наші виробники комплексних добрив дуже часто не можуть забезпечити стабільної або належної якості за гранулометричним складом, водорозчинністю, іншими параметрами. Тому й віддають перевагу більш якісному продукту, хоча він і дорожчий.

- Що більші обсяги виробництва добрив, то ймовірнішими провали з якості, особливо враховуючи брак аміаку та сірчаної кислоти. Сірка подорожчала удвічі в квітні місяці, фосфорна кислота зросла у ціні на $200, тож дешевшати добрива точно не можуть. Маємо величезний відрив України від світової ціни по фосфорних добривах, що компенсується восени. Тож чи дійсно імпорт шкодить українським хімічним виробникам?

- За статистикою останніх двох років ввезення добрив з-за кордону не перешкоджає вітчизняним заводам. Ситуація кардинально змінилася після введення ембарго на російські добрива в липці 2019 року. Зараз спостерігаються найкращі показники виробництва за останні 5-6 років, за прибутковістю мало б бути так само, але ймовірно впливають попередні борги.

Сільгоспвиробники будуть із задоволенням купувати і продукт вітчизняного виробництва, якщо він матиме адекватну ціну, та за умови гарантованої поставки. Бо всі ще добре пам'ятають історію 2017 року, коли з незрозумілих причин хімзаводи просто зупинилися, і було прийняте рішення не виробляти продукцію, за яку вже була внесена передоплата. Аграрії не розуміли, як повернути кошти чи отримати продукцію, замовлену під весняну посівну кампанію.

- Один з аргументів, який надавався на засіданнях стосовно квот, - те, що дуже багато імпортних добрив - це насправді російська продукція, просто перефасована. Між тим у нас багато литовських, польських добрив. Чи можливе таке перефасування взагалі? Адже в такому разі потрібно підробити сертифікат походження, що є кримінальною справою. Принаймні я не знаю жодного розслідування стосовно підробки сертифікату.

- Це один з міфів і страхів, які намагаються роздути прихильники введення обмежень на імпорт добрив. Наче б то є глобальна змова, і Росія намагається зайти зі своїми добривами через Литву, Білорусь, Грузію, Туреччину, Болгарію. Виходить так, що з усіх боків відслідковується "рука Кремля". Окрім нашого національного виробника. Це виглядає дещо дивним.

Це дійсно міф. Таких випадків, принаймні масштабних, точно не було, тому що економічно не зовсім вигідно. Імпортують зазвичай великі компанії, які давно працюють на цьому ринку, дбають про свій імідж, тож такі тіньові схеми - точно не їхня справа.

- За даними аналітиків агенції "Інфоіндустрія", на складах залишилося багато не використаних українських і навіть іноземних добрив. Тобто під весняну посівну було закуплено менше засобів, ніж зазвичай, а попереду чекають подальші обмеження. Якою буде ситуація восени та навесні наступного року з урахуванням цих обмежень?

- Ситуація складна і вона змінюється дуже швидко. Ми боролися з квотуванням, аж тут нові звістки щодо обмежень цілого спектру білоруських препаратів, азотно-фосфорних, комплексних, КАС. Чітких документів і відомостей, на жаль, немає. Це закрита інформація з боку Мінекономіки. Тому прогнозувати щось складно, імпортерам важко розраховувати якісь обсяги, і цілком можливо, що восени спостерігатиметься певний дефіцит, навіть з урахуванням наявних залишків.

- Чи можливе раптове ведення квот чи ембарго, на початку літа? І  наскільки вірогідне повторення таких сценарію 2017-2019 років, коли несподівано вводилися обмеження, ціни на залишки добрив шалено зростали, а окремі виробники залишалися із заарештованим товаром?

- Квоти прийняти настільки швидко навряд чи вдасться. Розгляд апеляційної скарги триватиме щонайменше 2-3 місяці. Крім того, якщо після апеляції збережеться розпорядження про введення квот, потрібно зібрати комісію, на це потрібен ще один місяць. Тим не менш ризик введення обмежень до кінця року є доволі високим.

Лімітування по білоруським добривам можуть прийняти дійсно швидко, тому що це не настільки регламентована процедура. Таке рішення може викликати ефект бумеранга: у відповідь на забору експорту, Білорусь може зробити зустрічний хід і припинити постачання калію. Звідки тоді "Сумихімпром" буде брати сировину? Адже калій з Узбекистану не покриває усі потреби. З урахуванням логістики, Україна не зможе збільшити виробництво  NPK, тим більше що є брак інших компонентів. Події будуть розвиватися протягом літа і реальні наслідки побачимо лише на початку осені. Але Загроза того, що подібні рішення будуть прийняти в перші місяці літа, існує. І те, як процес розвивається зараз, створює ще більше підґрунтя для цих ризиків.

- У випадку не введення квот, чи можливе виключення Білорусі з переліку постачальників задля отримання очікуваного ефекту (скорочення імпорту шляхом повної заборони, санкцій, тощо)?

- Можливий, проте я схиляюся до думки, що нинішня ситуація - це прагнення повністю і одночасно "закрутити гайки" з усіх боків. Питання стосується і квотування, і постачання добрив з Білорусі, як країни, що має одне з найбільших родовищ калію. Цей елемент вона постачає до величезної кількості країн. Тож, припустимо, ми припинимо брати калій у Білорусі, і будемо закуповувати його в Узбекистані, чи в Канаді, наприклад. Але логістичне плече робить таку схему економічно не вигідною. За такого підходу вітчизняній сільгосппродукції, зерну, олії, буде дуже важко конкурувати на міжнародних ринках, тому що її собівартість буде "зашкалювати" через усі ці додаткові витрати. І все через прагнення створити тепличні умови для окремих заводів! Це точно хибний підхід.

Розмову вів Дмитро Гордейчук, керівник аналітичного агентства "Інфоіндустрія"

Джерело: УКАБ



Глава Рістон Холдингу: У сировинної країни - сировинні закони і правила

На сьогодні Україна повністю вбудувалася в систему поставок сировини на експорт, остаточно сформувалася як сировинний придаток світової економіки. При цьому власним внутрішнім ринком продуктів харчування держава майже не займається, посилаючись на наявність "важливіших проблем". Про це заявляє Вадим Нестеренко, бенефіціар і глава наглядової ради Рістон Холдингу - найбільшого агрохолдингу південного сходу України. І додає: у найближчій перспективі імпортозалежність за продуктами харчування і загублена продовольча безпека може стати для країни проблемою номер один.

- Давайте почнемо з "гарячої" теми - ситуації з цінами на соняшникову олію. Як відомо, Україна є одним з найбільших в світі експортерів соняшникової олії, проте зараз цей продукт в роздробі подорожчав практично вдвічі. У чому причина такого цінового стрибка?

- Ціна на олію в Україні перебуває в прямій і повній залежності від світових цін, оскільки сьогодні ми повністю прилаштувалися в систему поставок сировини на експорт, остаточно сформувалися як сировинний придаток світової економіки. А світові ціни на соняшник і продукти його переробки істотно піднялися і мають тенденцію до подальшого зростання. Що, до речі, дуже добре для українських виробників соняшнику. Виробників соняшникової олії ця тенденція зачіпає в меншій мірі, оскільки навіть на тлі зростання вартості сировини маржу вони тримають з року в рік однакову.

Що стосується внутрішнього ринку: є проблема відносини держави. Якби вона була зацікавлена в стабільності цін на продукти харчування, вона ввела б систему дотацій для виробників продуктів на внутрішній ринок. Замість цього знижується до 14% ПДВ для виробників сировини, але переробник все одно платить 20%. В результаті завод, який розливає олію для українських магазинів, отримує сировину з 14% ПДВ, а віддає готову продукцію з 20%. І як за такої моделі не підвищаться роздрібні ціни?

Що стосується олійноекстракційного заводу Рістон Холдингу - він виробляє сиру олію і шрот виключно на експорт, нас ця податкова вилка торкається, власне, тому завод відпрацював маркетинговий рік стабільно і з прибутком. Мушу зауважити, що плюс до хорошої кон'юнктури у нас дає результат і модель організації виробництва. Ми в меншій мірі залежимо від постачальників: 30-35% сировини - це власний урожай підприємств холдингу. Це дає нам можливість працювати стабільно і не допускати жодного дня простою. Тільки влітку плануємо зупинитися на двомісячний плановий ремонт до нового сезону, але це загальна практика для олійноекстракційних заводів.

- Чи не вийде так, що в Україні всі поля засіють соняшником, на який стабільно зростають ціна і попит? А продукти харчування для внутрішнього ринку країні доведеться імпортувати?

- Зараз тенденція виглядає саме так: виробництво продуктів на внутрішній ринок "убивається" державою і стає економічно невигідним виробникам. Тут і низька прибутковість через слабку купівельну спроможність населення, і монополізація, і податкова політика (наприклад, вже згадана різниця в ПДВ). З усього цього випливає орієнтація великих гравців АПК на сировинну продукцію, у виробництві якої мінімально задіяна ручна праця. У підсумку в український ритейл потрапляють імпортні красиво упаковані продукти, які в своїх країнах мають дотації на експорт, адже вони часто дешевші. Подивіться - згідно з директивою ЄС, ПДВ на продукти харчування в багатьох країнах Європи становлять 5-7%, а не 20%. Але у нас воліють тупцювати на одних і тих же граблях.

Тобто у сировинної країни - сировинні закони і правила. Облаштуванням внутрішнього ринку ніхто не займається, посилаючись на наявність "важливіших проблем", хоча в найближчій перспективі імпортозалежність за продуктами харчування і загублена продовольча безпека насправді стане проблемою номер один.

Більше того, в цій ситуації криється і ще одна проблема. Наша влада постійно говорить, що хоче повернути в країну українців, які працюють за кордоном. А чим їх зайняти? Де вони будуть працювати? Якби в Україні не прибрали спецрежим ПДВ для аграріїв, якби за аналогією з Польщею дотували і заохочували створення переробних підприємств в АПК - робочих місць була б маса, а на полицях магазинів лежали б не польські і турецькі, а українські продукти.

А повертаючись до питання про "поля соняшнику", скажу: сьогодні немає жодних реальних механізмів регулювання попиту і пропозиції з боку держави. Відсутність регуляторної політики веде до перекосів. Виробник йде в ті сектори, де він може зараз і сьогодні отримати найбільший прибуток. Більшість дрібних фермерів і агропідприємств живуть одним днем, тому бездумно реагують на миттєву кон'юнктуру, не думаючи про завтрашній день, сіють соняшник по соняшнику тощо. Тому будь-які, навіть найбільш абсурдні фантазії, у нас можуть втілитися з великою часткою ймовірності.

- А що Ви думаєте щодо активно обговорюваних в країні законів про ринок землі?

- Якщо говорити про наші закони, то у них в назвах і в преамбулі завжди закладені правильні ідеї. Але коли починаєш читати текст з олівцем в руках - бачиш, що диявол криється в деталях...

Прийнятий в Раді 28 квiтня законопроект 2194 коментувати поки неможливо. Ідея його правильна - повернути землю в розпорядження ОТГ. Але наші закони - це завжди закони про лазівки. Потрібна публікація остаточної редакції закону, з нею повинні ретельно попрацювати юристи холдингу. Я з досвіду своєї роботи у Верховній Раді скажу, що такі "слизькі" закони переписуються і уточнюються в день голосування, вносяться поправки з голосу, потім вже проголосований закон остаточно готують до підсумкової публікації. Тому що там буде в цьому законі, поки точно ніхто не знає, якісь деталі і нюанси можуть спливти і через рік. Це в традиції нашої Ради - сотні разів міняти формулювання, всіх заплутати, а потім сідати і всі хором обурюватися, що документ вийшов неякісним.

Мене більше цікавить той законопроект, який вже пройшов Кабмін, але не дійшов до ВР - про консолідацію земельних масивів, закон, який дозволить "укрупнювати угіддя до економічно обґрунтованого рівня" і дає право власнику земельної ділянки вимагати обміну сусідньої ділянки на рівноцінний, в тому числі, через суд.

Сама ідея цього закону правильна і актуальна. Поясню на прикладі. Чверть століття тому, коли наше господарство Орельська першим в області пройшло шлях від колгоспу до агрофірми, колишні колгоспники передали в управління свої земельні паї. Тоді вони ще мали на руках не держакти на землю, а сертифікати. Нагадаю, сертифікат просто підтверджує право на пай, а держакт виділяє цю землю в натурі, з конкретними координатами і кадастровим номером.

Сертифікат був корисний тим, що дозволяв людям на своїй землі починати власний бізнес, формувати приватні підприємства. А держакт спочатку закладав в цю історію майбутні конфлікти, адже в підсумку всі колишні колгоспні земельні масиви перетворилися на клаптеву ковдру, на шахову дошку з клітинок різних власників. Плани і бажання у власників паїв з часом змінюються, люди об'єднують паї для спільного господарювання, потім розходяться, виникають нові конфігурації. Якби земельний пай не виділяли в натурі, тоді хоч щороку можна було б спокійно змінюватися, але зберегти при цьому цілісність земельного масиву. Це важливо в тому числі і з точки зору вартості цього масиву - земля тим дорожча, чим ефективніше її можна використовувати. І велике поле з 20 паїв завжди ефективніше, ніж три паї, розкиданих по різних місцях цього поля. Але у нас все вийшло навпаки, і цю проблему потрібно вирішувати в законодавчому полі.

Тому я вітаю саму ідею законопроекту щодо консолідації земель сільгосппризначення. Але що в ньому буде записано, які механізми в нього закладуть - це вже інше питання.

- Як думаєте, можливість продавати паї викличе у селян ажіотаж і конфлікти?

- Скасований мораторій на продаж землі, крім іншого, містив у собі превентивний захист власників паїв від їхнього відчуження будь-яким шахрайським способом. Безумовно, тепер цей захист буде знято. Я передбачаю чимало спроб відібрати у людей паї через електронний реєстр, з використанням підроблених рішень судів тощо. Особливо це торкнеться категорії одиноких і літніх власників землі, у яких немає молодих і грамотних родичів, готових підставити плече в судово-кримінальних розборках. І звичайно, велика кількість таких "кримінальних" паїв випаде на ринок, збиваючи ціни.

Взагалі, в нашій країні право власності - річ дуже розмита і нечітка. Якщо у тебе немає можливості боротися за свою власність різними методами, із залученням достатнього ресурсу, то можеш втратити її дуже навіть швидко.

А якщо брати ситуацію в цілому, я не бачу найближчим часом великої маси охочих продати землю. Можна припускати, що в перший рік проявляти активність з продажами буде до 5% власників паїв. Люди наївно вірять в те, що вони отримають за свій пай величезні гроші, тому поспішати не будуть, будуть придивлятися і прицінюватися. Знадобиться рік-два, щоб земельний ринок устоявся, щоб власники паїв переконалися в тому, що ціна на землю ось така і іншої не буде.

Вже є чимало прикладів, як до нас в господарства приходять люди зі словами "хочемо продати пай". Запитуємо: а що ви за нього хочете? Відповідають, мовляв, хочемо за пай купити квартиру, машину і ще якийсь кіоск поставити для власного бізнесу. Ясна річ, що жоден пай таких грошей не вартує.

- Чи є якась загроза від шахрайств з паями для великого агробізнесу? Наприклад, на великому земельному масиві вашого агрогосподарства хтось викупить два-три паї і заявить, що буде вести там власний бізнес. Чи створить це проблеми?

- Допускаю. І швидше за все ці паї за безцінь і по кілька штук на кожному великому полі будуть викуповувати "спеціалізовані організації". Щоб не назвати їх рейдерськими - назву юридичними. Викуповувати будуть, звичайно, не для вирощування овочів, а щоб створити проблему агрогосподарству, що обробляє поле. І потім цю проблему будуть "продавати" агрогосподарству, щоб викуповувало паї вже за іншою ціною. Таке цілком може бути.

Але ось як раз наш агрохолдинг ця тема не лякає. Оскільки ми вже скоро майже рік перебуваємо під спробами рейдерського захоплення, ведемо успішну і результативну боротьбу, перемагаємо в ній, то юридичного досвіду і сил у нас достатньо. Це важливо, з урахуванням того, що у нас в країні постійно змінюються механізми протистояння з рейдерами. Я досить добре розумію, що може бути і як з цим можна боротися. Сьогодні аграріям України, на жаль, більш необхідні саме такі знання і досвід, ніж знання агротехніки або фінансів.

- На якій стадії зараз ваша результативна боротьба з рейдерами?

- Активно ведеться кримінальна справа, спірне майно перебуває в процесі передачі в управління Нацагентства з управління активами.

Але я вам скажу так: будь-яка корпоративна війна, як би вона не називалася журналістами - рейдерство, конфлікт або ще якось - зрештою, завершується тим, що сторони домовляються.

У нас в державі, на жаль, немає вичерпного і ефективного механізму захисту прав власника, про що я вже сьогодні говорив. Можна, звичайно, вірити в якусь абстрактну справедливість або в правову державу, але ми ж вже не діти, ми повинні бути реалістами. Тому підсумком корпоративних суперечок завжди є внутрішній договір, в якому закріплюються інтереси однієї й іншої сторони, з урахуванням, звичайно, їхніх позицій на момент домовленості.

Моя позиція така - краще поганий мир, ніж хороша перемога в занадто довгій і виснажливій війні. І якщо буде якась нехай і невелика можливість завершити конфлікт в процесі мирних переговорів, я вважаю, що це потрібно робити. Тому що будь-яка війна - це втрати, збитки, це відволікання ресурсів з бізнесу, і як наслідок - уповільнення розвитку. Недоотриманий через "бойові дії" прибуток в підсумку може виявитися вищим, ніж вартість майна, про який йде суперечка. Крім того, в цій темі присутня і соціальна складова, про яку не можна забувати. Безумовно, основних втрат зазнають власники бізнесу. Але не забувайте, що за моїми плечима долі і інтереси тисяч людей, які працюють на підприємствах Рістон Холдингу, інтереси їхніх сімей. Я бачу, як уповільнюють темпи роботи підприємства, що перебувають в центрі конфлікту, але ж це несе трудовим колективам загрозу втрати роботи і доходів. Не в моїх принципах ігнорувати інтереси простих людей, тим більше що я знаю особисто майже всіх співробітників холдингу.

Так, у нас хороші позиції в цьому конфлікті, але я не спраглий крові тих, хто програв, хоча вони в мене її попили за ці півтора року досить. У мене немає бажання будь-що посадити всіх учасників цих махінацій у в'язницю, як це передбачає закон. Адже це знищить не тільки їхні кар'єри, а й майбутнє. Між миром і війною я завжди готовий вибрати переговори, пошук якогось нехай і компромісного, рішення. Але і терпіти на свою адресу свавілля, брехню і наклеп не маю наміру. Я відкритий для переговорів. Якщо друга сторона зробить кроки в бік пошуків миру і компромісу - будемо розмовляти, обговорювати умови. В цьому питанні я оптиміст.

Джерело: Корреспондент.net 

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


За півтора року ми загубили 35% компанії - голова ради директорів "Укрлендфармінгу" Олег Бахматюк

Про це в ексклюзивному інтерв'ю голови ради директорів "Укрлендфармінг" Олега Бахматюка агентству "Інтерфакс-Україна".

- Агрохолдинг "Авангард" в кінці березня планував на зборах акціонерів затвердити фінансову звітність. Коли вона може бути опублікована, бо востаннє "Авангард" публічно звітувався за перше півріччя 2019 року, а його материнський "Укрлендфармінг" – за перше півріччя 2018 року.

- Це завдяки нашим славним правоохоронним структурам: вони нас так почистили і по серверах, і по документах, що ми собі ради не можемо дати. Минулого року ми чотири-п’ять місяців переживали буремні часи, в нас було багато "гостей", які з собою забирали матеріали та інші носії. Окрім документів постраждали ще й люди, бо далеко не всі витримували такий тиск, особливо в цих підрозділах, що займалися бухгалтерією, звітністю, юридичними питаннями. В нас персонал компанії зменшився на 30%, в основному, звісно, у тваринництві й птахівництві, але пішло й чимало фінансового персоналу. Однак зараз все поновлюємо та намагаємося звести докупи. Хоча це важко, бо носії ніхто й не думає повертати.

- Які ваші основні здобутки за минулий рік та перший квартал цього? Вдалося отримати якійсь зиск зі зростання світових цін на зернові та олію чи вас спіткала доля МХП, який днями звітував про значне зростання собівартості?

- Так, на жаль, ми зіткнулися з такими ж проблемами, як і МХП, й інші подібні виробники. Для "Авангарду" було болючим подорожчання сировинних інгредієнтів, зокрема олійно-жирової групи, жому та зернових.

Друга проблема, якої не було в інших - за минулий рік "Авангард" скоротив на 50% обсяг виробництва. Ми зараз 170 млн яйця на місяць виробляємо, а виробляли близько 300 млн, а в травні – 350 млн! З них 170 млн у травні ми віддали на експорт, а цього місяця відправимо на експорт може 20 млн.

- Таке падіння експорту!?

- Так! Ці шановні, в лапках, розказують що коли силова структура "кошмарить" будь-яку економічну структуру, то нема ніяких наслідків. Але ось вам наочний приклад. У нас було сім торгових домів: у Гонконзі, Сінгапурі, Малайзії, Іраку, Ліберії, Саудівській Аравії та в Дубаї. Ми залишили тільки в Дубаї. Ми витратили на відкриття торгових домів шість років і близько $25-30 млн. Але суть навіть не в доларах, а в принципі, бо ви самі розумієте, що таке зайти на ту територію й довести піковий експорт яйця до 150-170 млн на місяць.

В чому питання експорту? Це гроші в дорозі. Доставка до Сінгапуру – це 45 днів, Гонконг – ще кілька днів. Плюс ти маєш постачальнику дати відтермінування. Фактично на обслуговування цього в нас були кредитні лінії на $60-70 млн. Та завдяки доблесним діям НАБУ нам закрили всі кредитні лінії, й ми були змушені майже повністю закрити експортний напрямок. Держава нас не підтримала, та ще й пандемія ускладнила саму логістику: зробила її довшою та дорожчою на 30%.

Тобто до загальних проблем сектору додалася ще й ця репутаційна війна. Закрили фактично 12 птахофабрик, зараз буде закрита 13-та. Падіння 50% - це більше, ніж втрати від агресії в Криму, Донецьку та Луганську, які склали 35%. Потім ми трохи відновили виробництво, але завдяки діям (директора НАБУ Артема) Ситника знову втратили половину та звільнили близько 5,5 тис. людей по "Авангарду" й ще близько 7 тис. у тваринництві.

У тваринництві в нас було 52 тис. поголів’я, а зараз лишилося 15,7 тис. Тому воно також потребує ще обігових коштів, яких у нас, на жаль немає, бо закриваються кредитні лінії. Будемо об’єктивні, навряд чи тваринництво вже відновиться.

Намагаємося зберегти сільгоспбізнес. Ми сіємо, але всі через оці дії НАБУ вимагають від нас передоплату, тоді як конкуренти мають якусь відстрочку. У нас же все - міндобрива, паливо,засоби захисту рослин - все по передоплаті. Тож які результати? Вже півтора року стоїмо в жорсткому цейтноті, п’ять місяців взагалі був постійний шторм, але вижили, працюємо. Зберегли колектив 17 тис. людей.

- А скільки було на піку? Біля 30 тис?

- На піку колись було 32,2 тис, а зараз - 17,3-17,5 тис. За півтора року ми звільнили близько 13-13,5 тис. людей. Ще раз повторюсь: два основних напрямки - птахівництво і тваринництво, бо вони потребували кредитних ресурсів. Ця ситуація склалася за рахунок репутаційного терору, який ведеться проти компанії та особисто на мене як акціонера впродовж останніх півтора року.

- В липні 2020 року ви казали, що у вас 27 птахофабрик. Зараз кажете, що 13-та буде закрита. Тобто майже половина?

- Так, 12 вже закрили, ще дві на закритті. Ще Донецька буде закрита…

- Тобто у вас залишилось 12-13 птахофабрик, які працюють…

- Діючих на сьогодні 13.

- А що із земельним банком?

- Він зменшився на 170 тис. га і зараз складає 470-475 тис. га.

- Тобто земельний банк і елеватори вам вдалося зберегти?

- Так. Якщо й він піде під скорочення, то вже не буде 17 тис. людей. Наразі маємо відсіятися, правильно провести посівну при повній відсутності кредитування. Ми підготувалися до цього. Нам вдвічі важче, аніж всім, але старатимемося пройти це.

- Зростання цін на яйця, кукурудзу та інші зернові вам хоч трохи допомогло?

- Зростанням цін на зерно та кукурудзу ми не скористалися, тому що мусили продавати товар швидко: відсутність обігових коштів не передбачає можливості "грати в довгу".

Зростання цін на яйця вимушене. Ми йдемо на нульову рентабельність і навіть з невеличким мінусом. Тому що ціни на корми ростуть швидше, ніж росте попит і ціна на яйця.

- МХП стверджує, що до 30-40% зростання собівартості у них по м’ясу на внутрішньому ринку: зерно, тепло, е/е, паливо.

- Все дуже просто: в ціні м’яса птиці 76% - комбікорм, в ціні яйця – 74-78% комбікорм. Це базовий елемент. Окрім того, що ростуть енергоносії, комунальні платежі, треба підвищувати людям зарплати.

Собівартість в нас зростає ще й тому, що коли підприємство виробляє 350 млн яйця на місяць, то це одні постійні витрати на яйце, а коли завдяки діям наших правоохоронних органів вдвічі менше – то вони суттєво вищі. Це я знову про наше вимушене згортання експорту. "Авангард" міг би додатково експортувати мінімум на $10 млн в місяць, але ж ці чиновники ніколи в житті не побудували жодного торгового шляху й не пробували виходити на ринок Сінгапуру чи Гонконгу, де тебе ніхто не знає й тобі не дуже раді. Тож це закриття додало мінімум 20 копійок до собівартості яйця, а може й більше. Я вже не кажу про те, що ми менше податків стали платити.

- Які очікування від цього року? Припустимо, що все зберігатиметься в такому стані, як зараз. Вам вдасться втримати компанію в нинішньому розмірі?

- Я точно намагатимусь це зробити. Не хочу сказати, що за останні півтора року став сильнішим чи мудрішим, але навчився жити в умовах, яких багатьом не побажаю. Звісно, це не може тривати нескінченно. Ви також розумієте, що будь-яка оборона врешті решт відступає. Нехай не так різко, але якщо за півтора року ми загубили 35% компанії, то напевно за цей рік можемо загубити ще 15% чи 10%. І ви ж розумієте, що не можна відрізати до безкінечності, що є точки, з яких вже не повертаються.

Я апелюю до здорового глузду. Нещодавно Печерський суд прийняв рішення, яке знову не виконує генпрокурор. Тому що кон’юнктура та всякі активісти вищі за закон. І вимога (суду – ІФ) навіть не закрити справу, хоч вона порушена незаконно, а передати іншому будь-якому органу слідства - ДБР, СБУ, прокуратурі… Мені все рівно з ким, але щоб не було особистого конфлікту з Ситником. Півтора місяця не виконується це рішення суду, але я ще сподіваюсь. Ми далі стукатимемо у двері. Відкриються чи ні, ніхто не знає. Звісно, що я здаватись не збираюся, буду групувати зусилля та боротися за справедливість.

- Ви раніше активно прогнозували, що вага сільгосппродукції у світовій торгівлі зростатиме. Минулий рік, схоже, це підтвердив: з кризою багато чого подешевшало, а ось агропродукція якраз зросла в ціні. Наскільки ця тенденція збережеться після того, як людство подолає проблему COVID?

- Україна зараз в аграрному або, ширше, в сировинному тренді. Зокрема, бачимо, як зростала ціна на залізну руду. Але світ фундаментально зміниться впродовж наступних трьох-п’яти років, у тому числі через цю пандемію. Змінюються підходи й засоби комунікації між країнами, створюватимуться центри за географічним і політичним принципом. Це суттєво впливатиме на економіку. Вже зараз Китаєм, Сінгапуром, Кореєю та Японією створена величезна євразійська спільнота, до якої не увійшла лише Індія. Там орієнтовно 12-16 країн, де проживає майже 30% населення світу й зосереджено стільки ж світової економіки. Потім ЄС зі своїми проблемами. США. Росія, яка зараз із різних причин прибивається до Китаю. Ці фактори будуть скеровувати економічні й політичні речі.

Другий фактор – це величезна кількість грошей. Подивіться, за 100 днів Байден вже дав програму на $1,9 трлн, і ще фактично затверджено $3 трлн, загалом майже $5 трлн. Це 20% від ВВП США і 5% від світового ВВП буде влито в одну з економік. Що таке гроші? Це еквівалент товару й послуг. Якщо товару й послуг у світі стало менше, бо ВВП багатьох країн впав, а грошей стало більше й ще більшатиме, оскільки за прогнозами вакцинація розтягнеться на наступні два роки, то це веде до знецінення грошей. Триватиме світова інфляція. Наприклад, я знаходжусь у Швейцарії, Австрії, де здійснюють величезні вливання в підтримку протекціонізму економічних можливостей: виплату зарплати, оренди, доходів. Тобто без вироблення продукції відбувається величезне накопичення ресурсу, грошей. Подивіться, як рекордно зросли депозити в ЄС. Є величезний надлишок ресурсу і його потрібно бодай кудись розмістити.

Ну от як може компанія "Тесла" коштувати $800 млрд? Тому що 50% всього споживання пішло на фінансовий сектор, бо реальний сектор завжди потребує часу й інфраструктурного розподілу цих коштів: куди і на що? Щоб за $100 млн побудувати, умовно, п’ять елеваторів, потрібно мінімум три місяці вивчати матеріали. А тут просто вийшов на екран і за секунду забив у табличку.

Що позачергово зростає? Те, що ти споживаєш безпосередньо. Тому в цьому тренді є продукти харчування: зерно, олійні… Це стосується й усіх сировинних речей: дорожчатимуть нафта, руда, метали.

Тобто Україна зараз в тренді. Наступні три роки Україні, гадаю, не потрібна буде зовнішня допомога. Україна, на жаль, була сировинною державою й експортувала навіть своїх людей на роботу. Але зараз це її перевага в короткостроковій перспективі, яку можна використати для інноваційних, інфраструктурних речей. Світ зараз явно прямує до протекціонізму. Якщо подивитись оту програму США на $3 трлн, то половина спрямовується на інфраструктурні проекти, а половина, умовно, це "роздача слонів" - стимуляція попиту та згладжування соціальних негативів. В України таких можливостей немає, але в України є сировинна можливість. Я вважаю, що тренд буде лише на зростання.

От чому зараз росте ціна й, кажуть, великий попит на кукурудзу? Бо на початку року був прогноз, що Китай закупить на зовнішньому ринку 12 млн тонн, потім - 24, а зараз - 32. Я спілкуюся з аналітиками Сінгапуру, Шанхаю, і вважаю, що Китай купуватиме доти, допоки буде можливість. Чим більше він купить на склад, тим більшою в нього буде подушка безпеки. Інша річ, що він не може вийти і сказати відразу, що купує 50 млн тонн, бо ціна на кукурудзу одразу зросте до $350 за тонну. Тому він купує по 220, 230, 240, 250. І те саме відбувається із соєю. І все одно торгівельне сальдо в Китаю позитивне - $560 млрд. Та ще й резервів $7 трлн. Ціна в Китаї на $100-120 вища, аніж у світі. Він стимулює свого аграрного виробника, щоб він там вирощував культури. Тому що насправді в Китаї при 100 млн га землі лише 30 млн га, яку можна обробляти. І їх рівень технологій найефективніший у світі при тому, що земля і клімат не найкращі. Це їхня стратегія.

Окрім Китаю, в цій євразійській спільноті Японія, яка імпортує 92% продуктів харчування, Корея, яка імпортує 78%, Індонезія, яка є найбільшим імпортером. Тут тренд в наш бік очевидний. В нас побудований непоганий агросектор, який може генерувати 65 млн тонн зернових і 15 млн тонн олійних, є великі можливості з постачання руди. Обсяг поставок української продукції в країни ASEAN може становити до $10-15 млрд на рік в грошовому еквіваленті. Вважаю, що під гарантії поставок української сировини на ці ринки можна залучити до $100 млрд під поставки на 10 років. Тож ми можемо їм зробити їм цікаву пропозицію: ви зацікавлені імпортувати нашу продукцію на мільярди доларів? Тоді ми запрошуємо вас в інфраструктурну сферу: дороги, мости, порти, приватизація "Укрзалізниці" тощо. Наразі ми не учасники, а, в кращому випадку, спостерігачі цього процесу. А тут ми можемо стати суб’єктними, можливо, не надто, але достатньо для того, щоб перевести в економічну площину.

Другий напрям – близький Схід та Північна Африка. Наприклад, Саудівська Аварія. Цей регіон менший, але також цікавий. Для нас що важливо? Щоб зріс рівень економічного добробуту, покращилася інфраструктура життя й можливості кожного. Це можна зробити тільки через інвестиційні, інноваційні речі, покращення логістики. А далі правильність будування доданої вартості й просування на ринках. Але це наступний етап, і дай Боже до цього дійти. Мені в Еміратах показували фото 40-річної давнини: це була найвідсталіша країна регіону. І як вона змінилася. Ось ця концентрація можливостей змінила країну.

- В Україні з 1 липня стартує перший етап ринку землі. Як це вплине на вашу компанію? Ви казали, що у вас близько 200 тис. орендодавців. Запуск ринку землі стане для вас проблемою чи можливістю?

- Я позитивно оцінюю цей ринок землі. Ми вийдемо з цієї "совкової" парадигми вигаданих речей. Запуск ринку землі - це позитивна система для банків, тому що з’явиться система застави. Хоч, звісно, обмеження купівлі тільки фізособами й тільки 100 га на першому етапі (до 2024 року – ІФ) забороняють вихід на ринок великих гравців, які могли б запропонувати достойну ціну тому, хто продає.

Моя стратегія від самого початку – бути компанією, яка не є власником землі. Якщо подивитись у світі, то понад 70% аграрної продукції вироблено на орендованих землях. Є компанії, які здають в оренду - переважно великі фонди або ріел-естейт, які забирають певну дохідність - 3% чи 9% на рік. А є технологічні компанії: вони будують елеватори, закуповують трактори, вибудовують процеси від самого початку й платять орендну плату власникам землі.

Втім, мені як орендарю запуск землі не надто вигідний. Напевно, він збільшить конкуренцію, але він вибудує правила. Чи будемо ми готові? Ми цього не знаємо. Час покаже. Будь-яка зміна комфортного середовища на початку некомфортна. Але, вважаю, вона приведе до кращого, правильнішого ринку й певних можливостей банківської системи. І хоча 100 га – це несерйозно для ринку, але це добре для початку.



Чому українці їдять імпортну картоплю

Про ці та інші проблеми галузі розповіла Gazeta.ua виконавчий директор Асоціації виробників картоплі Оксана Руженкова.

- Торік було вироблено 20,7 млн т картоплі, з яких 98% вирощено господарствами населення. Сільгосппідприємствами - 367 тис. т. Чому картоплю у нас вирощують переважно приватні домогосподарства, а не промислові виробники?

— Державна статистика не відповідає дійсності, тому що не переглядалася мінімум останні шість. А насправді понад 20 років. Україна втратила частину Донецької, Луганської областей та Крим, а цифри залишилися такі ж самі. Ніхто не знає точної кількості населення, бо перепису давно не було. Востаннє замір площ під картоплею в домогосподарствах проводився в 1998 році. За цей час багато чого змінилося. Люди змінили структуру виробництва на присадибних ділянках, відводячи землі під культури, які є прибутковими. Якщо це овочі, то з`явилися нішеві, наприклад, рожеві або чорні томати, чорний часник, спаржа, спеції тощо. За нашими спостереженнями, впродовж останніх п'яти років домогосподарства щороку скорочують площі під картоплею на 10 відсотків. А поблизу крупних мегаполісів узагалі відмовляються від картоплярства – на базарі купити легше.

Так, переважну більшість картоплі в Україні вирощують домогосподарства. Але ще шість років тому в загальній структурі виробництва промислово вирощена картопля займала 30 відсотків, а зараз скоротилася до 1,8 відсотка. Навіть такі підприємства, які раніше відводили під картоплю по 1 тисячі гектар і залишилися в цьому сегменті, в кращому випадку мають зараз під картоплею 250-300 га. Вони не вважають за доцільне збільшувати площі, тому що це ризиковано. Якщо впаде відпускна ціна до рівня попередніх 5 років, це однозначний збиток.

- А як щодо великих виробників картоплі?

— Великі виробники картоплі пішли з ринку або скоротили свої площі. Внутрішній ринок був перенасичений продукцією, яка не мала виходу на зовнішні ринки. Виробники, розуміючи, що їхня продукція впродовж 5 років стала збитковою і коштувала 2,3-2,7 гривень за кілограм при собівартості виробництва 4,5-6 гривень, скорочували площі під картоплею із щорічним кроком у 10-15 відсотків. Поки ціна була мінімальною ринок України ні для кого не представляв інтересу. Але перший же рік посухи наочно показав, що таке відсутність будь-яких перепон і захистів внутрішнього ринку – його засипали імпортною картоплею звідусіль, що змусило виробників узагалі закинути картоплярство. І дійсно, навіщо ним займатися, якщо держава не сприяє розвитку переробної промисловості жодними діями, а лише на словах імітує зацікавленість.

- Чому ціна низька? З чим це пов'язано?

— Україна не має власної переробки картоплі. Так, є 3 чіпсових заводи, 2 крохмальних (5 за сприятливої ринкової кон`юктури). Але немає жодного потужного з виготовлення картоплі фрі. Завод у місті Мена на Чернігівщині спроможний переробити 50 тисяч тонн сировини, але жодного разу на ці показники не виходив. Збанкрутувала через засилля на ринку білоруського продукту, що продається за демпінговими цінами, єдина лінія з виробництва картопляного пюре. Навіть у розробленій Держпрограмі з розвитку промислового картоплярства порядок компенсації будівництва переробних підприємств і допомоги пошуку інвесторів відсутні. Якщо просто завезти імпортне обладнання для переробної галузі, то мінімальний експортний ПДВ становить 1 млн євро. Підприємець має взяти ці кошти в кредит під 27 відсотків річних. Це неабиякий фінансовий тягар.

Як правило у дрібних виробників немає обігових коштів на будівництво переробних підприємств. Великі ж агрохолдинги не вважають за доцільне інвестувати у цей напрямок. Як наслідок, відбулося банкрутство галузі.

Наші сусіди, на відміну від України, є економічно грамотними і ведуть доволі агресивну економічну політику по захопленню зовнішніх ринків. Ідеться про країни ЄС, які закрили свої ринки для овочевої та картопляної продукції з України. Ми не маємо змоги легко експортувати щось в Євросоюз, бо поставки є квотованими. Аналогічно вчинили країни Митного Союзу.

Натомість український ринок відкритий для всіх. Тому потерпаємо від засилля імпортних продуктів, бо не спроможні себе убезпечити. На тій робочій групі зі складання балансів держава навідріз відмовилася враховувати думки експертів ринку, які чітко вказували, що Україна не виробляє більше 12-14 мільйонів тонн картоплі. Визнавати помилки, тверезо оцінювати ситуацію і знаходити правильні рішення – не наша фішка.

- Торік профільні міністерство та асоціація написали програму розвитку промислового картоплярства. Вона має декілька стратегічних цілей, а саме стимулювати розвиток промислового виробництва, збільшення обсягів виробництва картоплі та продукції з неї, розвиток насінництва, збільшення зайнятості населення - плюс 10 тисяч нових робочих місць та інші. Чи відбудуться позитиві зрушення в галузі?

— Держава просто змушена була піти виробникам картоплі назустріч. Наша громадська організація була, за оцінками збоку, неадекватно активною і ми мали для цього підстави. Адже маючи статистичні 20,7 мільйонів тонн валу картоплі, держава по факту перетворилася на імпортнозалежну. Саме промислове господарство диктує ціну на ринку через супермаркети, які приймають картоплю на реалізацію. Контракт з одним постачальником супермаркета це мінімум 1 тисяча тонн на місяць – це одна камера картоплесховища і 50 фур-двадцятитонників. Кожна торгівельна мережа, а їх трохи більше двадцяти, має 2-3 таких постачальників. Кожен промисловий виробник повинен вирощувати і зберігати сумарно десь 6-10 тисяч тонн картоплі, щоб забезпечити собі такий канал збуту як супермаркет.

Щоб підтримати цей сегмент економіки і розроблялася програма підтримки промислового картоплярства, перше, на чому варто зробити наголос, – сертифіковане насіння. Якщо фермерське господарство купує сертифіковану насіннєву картоплю, яка коштує великі гроші, то держава має бути готова компенсувати цю суму на 50 відсотків, або ж більше ніж на 250 тисяч гривень. Це не велика сума, тому що витрати насіння на один гектар землі становить 3,2 тонни. Вартість насіння на сьогоднішній день на другу репродукцію становить 12 гривень за кілограм, а на першу - 22 гривні за кілограм, еліта стартує від 32 гривень за кілограм. Неважко порахувати скільки потрібно картоплі і скільки вона буде коштувати у розрахунку на 1 гектар землі. А у промислового виробника картоплі, що працює з супермаркетом, мінімум 50 гектарів картоплі.

Також у програмі передбачено компенсації на встановлення систем зрошення, будівництво картоплесховищ, придбання обладнання для передреалізаційної підготовки. За кожним напрямком є перелік документів, які фермер має надати в орган влади, аби отримати державну дотацію.

- Ця програма вже діє?

— Зараз маємо серйозну проблему - програма держпідтримки не підписана ані міністром економіки, ані міністром аграрної політики. Лобіювання цього питання – першочергове завдання асоціації. Якщо програма не підписана, то не набуває чинності. Навіть якщо буде механізм отримання компенсацій, він не запрацює. Це виклик на найближчі 2-3 місяці.

- Знайти посадковий матеріал цього року вже проблема? Наразі відбувається імпорт насіння картоплі. Звідки в основному імпортуємо? Оскільки росте попит, то є потенціал для українських виробників у вирощуванні насіннєвої картоплі?

— Санкційний список мав з'явитися 1 січня цього року, але 20 січня Міністерство економіки навіть не починало розгляд подань від громадських організацій. Нещодавно Асоціація отримала повідомлення, що Антимонопольний комітет проти заборони імпорту російської картоплі на територію України. Тому що це, мовляв, лобіювання інтересів власних виробників, а у нас ринкова економіка. Тут бачимо некоректну поведінку чиновників усіх рівнів, бо громадські організації не повинні виконувати їхні посадові обов'язки. Міністерство економіки та Антимонопольний комітет чомусь вирішили, що вони є рецензентами, а не виконавчою владою, що Асоціація має сама боронити внутрішній ринок і стимулювати розвиток економіки.

- Які саме міжнародні стандарти та акти ЄС існують і чи важко дотримуватися їх під час вирощування, зберігання та транспортування картоплі?

— Торік Україна займалася нормалізацією чотирьох карантинних євродиректив щодо картоплі. Вони стосуються попередження розвитку картопляної нематоди, раку картоплі, бурої та кільцевої гнилі. Згадаємо про те, що кожні додаткові фітосанітарні перевірки це, в першу чергу, фінансовий тягар для господарства. Крім того, українські інспектори не хочуть їздити по полях, бо вважають себе державними службовцями. Інспектор, який ходить полем, робить підкопи, складає картоплю в мішки і везе її в лабораторію – міф, а не реальність.

Україні потрібно розширити перелік лабораторій, де могли б досліджуватися карантинні організми в картоплі вітчизняного виробництва. Зараз бульбові карантинні організми у повному спектрі виявляються лабораторіями в Чернігівській і Житомирській областях. Треба підключити до досліджень Херсонщину, Львівщину, Волинь, Тернопільщину, посиливши і сертифікувавши їхню дослідну базу.

- Що зараз відбувається у картопляній галузі? Вже почали садити ранні сорти? В яких областях?

— На Херсонщині садять ранню картоплю у відкритий ґрунт, яка згодом буде спрямована і на експорт. Методика надранньої посадки неодноразово випробовувалася. Були роки, коли на Півдні картоплю садили в 20-х числах лютого. На посаджену бульбу насипається доволі високий гребінь, і цей шар землі захищає картоплину від перемерзання. Є варіант садіння картоплі в сформовані з осені гребені. Після посадки - вкривають агроволокном. Навіть якщо випаде сніг, то це не проблема. Ультраранні сорти картоплі не бояться приморозків, які можуть бути навіть на початку травня. Бувають проблеми, але вони незначні. При застосуванні стимуляторів росту і внесенні добрив ситуацію можна виправити на краще. Надранній посів – це можливість захопити вологу, яка життєво необхідна для будь-якої рослини і картоплі зокрема.

Ваш вибір 'Нічого сказати'.