Азійські країни переглядають політику щодо ГМО у виробництві кормів через подорожчання
Зростання цін на продукти харчування впродовж останніх років спонукає країни Азії переосмислювати використання генетично модифікованих організмів (ГМО) у кормовиробництві, попри тривалі занепокоєння суспільства. В Індії дедалі активніше обговорюють можливість імпорту ГМО-кормів для тваринницької галузі, щоб підтримати її конкурентоспроможність і прибутковість.
Про це розповідає AgroReview
ГМО як інструмент для зниження витрат та підвищення ефективності
За словами Рікі Тапера, заступника секретаря Poultry Federation of India, значне подорожчання кормів у поєднанні зі зниженням купівельної спроможності споживачів негативно впливає на прибутковість птахівництва. Прогнозується, що у 2025–26 маркетинговому році рентабельність галузі може скоротитися на 50%.
Президент Poultry India та Indian Poultry Equipment Manufacturers Association Удай Сінгх Байяс наголосив, що використання ГМО має як переваги, так і ризики. Він зазначив, що дозвіл на імпорт ГМО-кормів може зменшити витрати, сприяти стабільності врожайності та підвищити глобальну конкурентоспроможність, адже багато країн світу вже широко використовують такі технології. Проте залишається чимало питань щодо біобезпеки, суспільного сприйняття, залежності від імпорту та вартості контролю за походженням продукції. Байяс підкреслив необхідність суворого контролю за імпортом ГМО, який має використовуватися виключно у кормовій сфері.
ГМО є «подвійним мечем»: дозволи на імпорт можуть знизити витрати на корми, забезпечити стабільність врожайності та підвищити глобальну конкурентоспроможність, адже багато країн уже покладаються на ГМО-корми. Проте залишаються побоювання щодо біобезпеки, сприйняття населення, залежності від імпорту та вартості відстеження продуктів.
Трансформація підходів у Китаї та інших країнах регіону
У Китаї спостерігається суттєва зміна підходів до ГМО: країна значно розширила площі під генетично модифікованою кукурудзою і пришвидшила затвердження нових сортів, розглядаючи біотехнології як компонент національної безпеки. У 2025 році площі під ГМО-кукурудзою в Китаї сягнули близько 3,3 млн га, що в п’ять разів більше, ніж рік тому. Комерційне вирощування ГМО-сої, кукурудзи, бавовнику та папаї тепер дозволене, тоді як раніше це стосувалося лише окремих культур.
Інші азійські країни також поступово змінюють політику щодо ГМО. У В’єтнамі планують впроваджувати технології редагування генів для вирощування кормових культур, хоча правова база ще перебуває на стадії формування. Таїланд поки дотримується консервативнішої позиції щодо ГМО-культур, дозволяючи лише імпорт ГМО-сої та кукурудзи для промислового та кормового використання, але водночас послаблює регулювання щодо культур, отриманих шляхом редагування геному.
Аналітики зазначають, що поступове прийняття ГМО в Азії зумовлене комплексом чинників: зростанням цін на продовольство, частими кліматичними викликами та необхідністю стабільного забезпечення кормової галузі. Контрольоване впровадження ГМО та генетично редагованих культур розглядається як прагматичний спосіб стабілізації витрат і підвищення продуктивності.
Схожі дискусії точаться й у інших регіонах світу. Зокрема, у Кенії влада розглядає можливість використання ГМО для виробництва кормів з метою зменшення витрат і покращення доступу до сировини, хоча остаточних рішень ще не ухвалено. Експерти підкреслюють, що майбутнє ГМО визначатиметься стабільністю результатів на полях, прозорістю регулювання та рівнем підтримки з боку населення. Сьогодні очевидною є тенденція: генетичні технології стають дедалі звичнішим інструментом аграрної політики в країнах Азії.