Чому Куба з найбільшого експортера перетворилася на імпортера цукру
Про це розповідає AgroReview
Куба, яка ще кілька десятиліть тому була світовим лідером з експорту цукру, сьогодні змушена імпортувати цей продукт для забезпечення власних потреб. Причиною такої трансформації стала тривала криза в національній цукровій галузі, що триває з початку 1990-х років.
Від розквіту до занепаду цукрової промисловості Куби
У 1989 році Куба експортувала понад 6 мільйонів тонн цукру. Потужні плантації цукрової тростини були основою не лише для виробництва цукру, а й для розвитку суміжних галузей: виробництва рому, кормів для тварин, паперу, а також електроенергії з багаси. Цукрова промисловість була ключовим драйвером економіки країни, забезпечуючи роботою тисячі кубинців та формуючи цілі сільські громади.
Однак уже на початку 1990-х років ситуація почала стрімко погіршуватися. Збільшення витрат на виробництво та падіння світових цін на цукор призвели до глибокої кризи. У 2002 році уряд Куби був змушений закрити 71 із понад 150 цукрових заводів, що спричинило масове безробіття та серйозні економічні потрясіння для регіонів, залежних від цієї галузі.
«Сьогодні Куба виробляє менше 200 тис. т цукру щорічно, що значно менше за її внутрішню потребу в близько 700 тис. т. У результаті країна була змушена імпортувати цукор із таких країн, як Бразилія, Колумбія та США».
Сучасні виклики та перспективи відновлення галузі
Внаслідок занепаду цукрової промисловості на острові залишились невикористаними великі площі земель та інфраструктурні об’єкти. Колишні промислові центри переживають економічний спад, а місцеві громади — втрату джерела стабільного доходу.
Протягом останніх років уряд Куби намагається реанімувати галузь. Експерти оцінюють, що завдяки інвестиціям та політичній підтримці виробництво цукру може відновитися до 4-5 мільйонів тонн на рік. Національна рада з інновацій вже розробила пропозиції, які передбачають збільшення виробництва цукру та побічних продуктів, що у перспективі дозволить наростити експорт і підтримати економіку країни.
Однак повноцінне відродження сектору залежить від притоку іноземного капіталу, технологічної модернізації та комплексної державної політики підтримки агропромисловості.