Держреєстр сортів: як обирати перспективні культури для агробізнесу
Перш ніж новий сорт з’явиться на українських полях, він проходить державну експертизу та потрапляє до Держреєстру сортів рослин — офіційного переліку, що надає право на комерційне використання. Цей реєстр, створений на початку 2000-х років, відображає не лише юридичну сторону питання, а й реальні тенденції розвитку рослинництва.
Про це розповідає AgroReview
Держреєстр як дзеркало сучасних аграрних пріоритетів
Держреєстр сортів — це не просто перелік дозволених до використання культур. Він відображає динаміку ринку, показує, які культури залишаються вигідними навіть у складних умовах воєнного часу, куди спрямовують інвестиції насіннєві компанії та як змінюються пріоритети під впливом клімату, логістики та потреб експортних ринків. Саме тому реєстр є надійним індикатором економічної логіки розвитку галузі.
Найбільшу частку у реєстрі займають злакові культури — понад 3,6 тисячі сортів кукурудзи, пшениці й ячменю. Україна залишається світовим лідером з експорту кукурудзи, а розвинена інфраструктура для злаків забезпечує стабільне фінансування галузі.
Олійні та прядивні культури, серед яких соняшник, ріпак та соя, представлені понад 2 тисячами сортів. Високий попит на ці культури пояснюється потужною переробною базою: олійноекстракційними заводами, експортом шроту та олії. Це стимулює появу нових гібридів та селекційних розробок.
Овочеві культури також мають сильні позиції з понад 2,2 тисячі сортів. Тут основне значення відіграють тепличне господарство, переробка та роздрібна торгівля, які формують попит не тільки на врожайність, а й на якість, стійкість до хвороб та зручність у логістиці.
Менше представлені кормові, зернобобові та круп’яні культури — лише кілька сотень сортів, що пов’язано з обмеженим внутрішнім попитом і невеликою часткою тваринництва. У виноградарстві та лісівництві кількість нових реєстрацій мінімальна через довгий виробничий цикл і використання вже відомих сортів.
Міжнародний досвід та інвестиції у селекцію
Європейський реєстр сортів структурно схожий на український, однак має інші акценти. В ЄС головна увага приділяється не врожайності, а адаптації культур до зміни клімату та екологічним вимогам. За стратегією Farm to Fork, до 2030 року країни ЄС мають скоротити використання пестицидів на 50% та добрив — на 20%. Це визначає вимоги до нових сортів: стійкість до хвороб без використання хімії, зниження ресурсоємності, розвиток біопалива та декарбонізації в олійних культурах, насамперед у ріпаку.
Європа також активно розвиває бобові завдяки стратегії білкової автономії, прагнучи зменшити імпорт соєвого шроту та збільшити власне виробництво азотофіксувальних культур. Помітним є й інтерес до нішевих культур, таких як спельта, еммер чи спеціальні кормові трави.
Ситуація в Україні складна, але інвестиції у селекцію тривають. Дві третини нових сортів, зареєстрованих у 2024 році, були подані компаніями — членами Насіннєвої асоціації України. З 927 нових позицій 537 — це їхні розробки. У таких ключових культурах, як кукурудза і соняшник, члени асоціації зареєстрували 71% нових сортів, у ріпаку — 95%, у сої — 74%. Серед провідних заявників: Limagrain, Syngenta, BASF, KWS, RAGT Semences, Lidea, MAS Seeds, «Маїс» та інші.
На початку 2026 року вже зареєстровано 61 сорт від членів Насіннєвої асоціації України, переважно це кукурудза звичайна, соняшник однорічний, ріпак озимий, а серед овочевих — помідор їстівний, капуста білоголова, кабачок, кавун тощо.
Можливості й виклики Держреєстру сортів
Сучасний Держреєстр ефективно фіксує факт появи нового сорту. Однак його потенціал значно ширший.
“Якби Реєстр був інтегрований із даними про посівні площі та кліматичні зони, він міг би стати інструментом прогнозування – демонструвати, які сорти набирають популярності, де зростає попит на стресостійку генетику, де Україна критично залежить від іноземних постачань. Тоді це був би вже не просто довідник, а система стратегічного планування для бізнесу й держави”.
Наразі головною проблемою залишається зручність користування: реєстр — це велика статична таблиця, яка оновлюється раз на місяць або рідше, а пошук сортів з певними характеристиками потребує чималих зусиль. Майбутній розвиток передбачає створення динамічної бази з можливістю фільтрації за агрономічними ознаками, а також інтеграцію з міжнародними базами UPOV і CPVO, що полегшить вихід українських сортів на ринки ЄС.
Обговорюється й впровадження відкритого API, що дозволить агротехнологічним компаніям використовувати дані реєстру у власних сервісах для фермерів. Таким чином, Держреєстр може перетворитися з простого довідника на повноцінний аналітичний інструмент для галузі, якщо буде забезпечено достатньо швидке впровадження інновацій.