Врожайність пшениці у Північно-Західній Європі обмежується агротехнологіями
Дослідники визначили, що стабільна врожайність пшениці у Північно-Західній Європі зумовлена насамперед агротехнологічними підходами, а не кліматичними змінами чи генетичними обмеженнями сортів. Такий висновок зроблено на основі дослідження Вагенінгенського університету та дослідницького центру, результати якого опубліковано в науковому журналі Nature Food.
Про це розповідає AgroReview
Агротехнології як головний чинник врожайності
Науковці зазначають, що врожайність пшениці у регіоні протягом тривалого часу залишається на одному рівні, попри наявний потенціал для зростання. Вирішальне значення мають управлінські рішення на рівні господарств — це стосується вибору систем удобрення, захисту рослин та стратегій обробітку ґрунту. Саме від цих агротехнологічних підходів залежить ефективне використання потенціалу культури.
Результати аналізу показують, що так зване «плато врожайності» не пов’язане зі змінами клімату чи недосконалістю сучасної селекції. На думку дослідників, кліматичні умови та генетика пшениці ще дозволяють підвищити врожайність, однак саме агрономічне управління залишається головною перепоною для подальшого прогресу.
Ситуація у Північно-Західній Європі та перспективи
Північно-Західна Європа є одним із провідних регіонів з вирощування пшениці: щороку ця культура займає понад 10 мільйонів гектарів. До середини 1990-х років врожайність демонструвала стабільне зростання, проте надалі темпи цього зростання значно знизилися, а в багатьох країнах показники закріпилися на рівні близько 7 тонн з гектара. Причини такої стагнації залишалися невідомими протягом тривалого часу.
«Зміна клімату фактично навіть сприяла підвищенню врожайності — на 26–60 кг з гектара на рік. Цей ефект пов’язують із вищими концентраціями CO₂ та більшою кількістю сонячного світла під час наливу зерна».
Для подолання плато врожайності автори дослідження рекомендують впроваджувати більш ефективне управління агрономічними та ґрунтовими чинниками. Зокрема, йдеться про посилення боротьби з хворобами та збереження ґрунтів через впровадження менш інтенсивних сівозмін. Такі підходи можуть відкрити нові можливості для подальшого підвищення врожайності пшениці у регіоні.