Як лісосмуги впливають на посуху: досвід Китаю та можливості для України
Зміни клімату, що дедалі частіше набувають катастрофічного характеру на локальному рівні, змушують фахівців звернути увагу на необхідність стабілізації регіонального та мікроклімату шляхом збільшення лісистості. В історії України вже був подібний досвід: «План перетворення природи» 1949 року сприяв створенню тисяч кілометрів лісосмуг, які значно зменшили ерозію ґрунтів та пилові бурі, а також вплинули на формування сучасного ландшафту.
Про це розповідає AgroReview
Відновлення лісів у Китаї: уроки для аграріїв
Україна втратила значну частину своїх лісів ще до XX століття, і на відміну від багатьох європейських країн, не зуміла компенсувати ці втрати. Зараз лісистість території становить лише 14–15%, що удвічі менше від наукової норми або показників сусідніх країн, таких як Польща чи Румунія (32% і 30% відповідно). Подібна ситуація була й у Китаї, де до середини XX століття ліси займали лише 10–12% площі, що призвело до масштабних екологічних катастроф: повеней, ерозії ґрунтів та пилових буревіїв.
У 1978 році в Китаї стартував проєкт «Велика зелена стіна», спрямований на висадження захисних лісосмуг для протидії вітровій ерозії. Результати не були миттєвими, але після нищівної повені на річці Янцзи у 1998 році, яка забрала понад 2 000 життів, уряд запровадив національну заборону на вирубку природних лісів і розпочав масштабні екологічні програми. Зокрема, у 1999 році була започаткована програма «Зерно за зелень», що стимулювала фермерів і місцеву владу повертати орні землі на крутих схилах у ліси або луки.
За 1999–2008 роки ця програма дозволила відновити 27 млн га земель, із яких 9,3 млн га — це нові лісові насадження на колишніх сільськогосподарських угіддях, а ще 17,6 млн га — лісонасадження на непридатних для сільського господарства землях. Таким чином, нині лісовий покрив Китаю складає близько 23–25% території країни, що є безпрецедентними темпами відновлення лісів у світі.
Гідрологічні ефекти лісорозведення: плюси й виклики
Останні наукові дослідження, опубліковані в Journal of Hydrologic Engineering, узагальнюють вплив масштабних лісонасаджень у Китаї на зволоження територій. Протягом останніх 40 років спостерігається зростання накопичення поверхневої вологи та вуглецю в екосистемах, але разом із цим — і збільшення випаровування води. Лісова підстилка завдяки своїй пористості може утримувати вдвічі-вчетверо більше опадів, ніж її власна вага, а утримання води в кронах дерев і ґрунті забезпечує 21,2% і 73,4% загального водоутримання відповідно.
Водночас евапотранспірація (сукупне випаровування та транспірація) зросла на 84,8% площі країни з 1982 по 2017 роки. В середньому по Китаю щорічний приріст цього показника становить 1,27 мм. Проте різні регіони демонструють різноманітні тенденції. У посушливих зонах зростання евапотранспірації може бути обмеженим, а у вологих — вплив лісонасаджень на водний баланс є меншим або ж маскується іншими чинниками, такими як кліматичні зміни та людська діяльність.
Зокрема, у північних, більш сухих регіонах Китаю лісорозведення відчутно впливає на зменшення річкового стоку, іноді призводячи до дефіциту води для самих насаджень. Відомо, що посаджені ще у 1970-х роках соснові й тополині ліси в рамках програми «Велика зелена стіна» зазнали деградації через нестачу вологи. Причиною цього стала, зокрема, тенденція до висадження монокультур без урахування місцевих умов та нехтування відновленням степових і лугових екосистем.
“Лісорозведення та відновлення лісів зв’язують більше вуглецю у біомасі та ґрунтах, але вони також споживають більше води через випаровування, залишаючи менше стоку для використання людиною або водними екосистемами”.
У вологих регіонах лісові насадження сприяють рівномірнішому розподілу стоку протягом року, зменшуючи ризики повеней у дощовий сезон і підтримуючи базовий стік у посушливий період. Проте вплив лісів на клімат і кількість опадів залишається предметом досліджень, і наразі науковці не можуть дати однозначної відповіді, чи сприяють місцеві ліси збільшенню кількості дощів у певному регіоні.
Головною метою лісорозведення в Китаї була боротьба з ерозією ґрунтів — лісові насадження знижують перенесення ґрунтових частинок, зміцнюють ґрунт завдяки кореневій системі та органічній речовині. За останні десятиліття площа земель, уражених водною ерозією, скоротилася на 29%, а середній рослинний покрив у ключових басейнах зріс із 25% (1978 рік) до 46% (2010 рік). Осадоутворення на Лесовому плато знизилося до рівнів, які не спостерігалися кілька століть.
Попри такі успіхи, залишається чимало невирішених питань: як оптимізувати видове різноманіття насаджень, забезпечити ефективне використання водних ресурсів та уникнути негативного впливу на стік у посушливих регіонах. Китайський досвід доводить, що лісові програми мають бути адаптовані до місцевих умов: у вологих регіонах доцільно розширювати лісистість, тоді як у сухих — впроваджувати зважені підходи, враховуючи водний баланс і вибір видів дерев.
Для України цей досвід є надзвичайно цінним. У сучасних умовах варто активізувати наукові та державні програми з лісорозведення, а також залучати аграрну спільноту до відновлення лісових і степових екосистем. Уникнути перетворення південних регіонів на пустелю можна лише завдяки системній роботі над підвищенням лісистості та сталим управлінням земельними ресурсами.