Три головні проблеми, з якими зіткнеться український агроекспорт
В Україні розпочалася посівна — найскладніша за всю історію незалежності країни. Російські війська цілеспрямовано знищують техніку та інженерні бази українських аграріїв, частина території залишається окупованою, інша частина замінована. При цьому проблеми будуть не лише безпосередньо з процесом висадки сільськогосподарських культур. Висока ймовірність, що наприкінці року фермери, а з ними й український бюджет недорахуються десятків мільярдів гривень.
Delo.ua пише про те, що особливо вплине на наш агроекспорт наприкінці сезону.
У вівторок, 22 березня, Міністерство аграрної промисловості заявило, що в Україні офіційно стартувала посівна кампанія. Одеські фермери почали сіяти ярий ячмінь, миколаївські горох. Ця робота ведеться незважаючи на те, що російські загарбники відбирають у аграріїв паливо і цілеспрямовано знищують їхню техніку. Крім того, військові дії, що продовжуються, скорочують площі посівної. За словами заступника міністра аграрної політики та продовольства Тараса Висоцького, є ризики, що цього року незасіяними залишаться 20-30% територій.
Перший фактор: скорочення посівних площ
Це означає, що ми як мінімум не зможемо повністю забезпечити їжею людей в інших країнах. Так, генеральний директор “Українського клубу аграрного бізнесу” (УКАБ) Роман Сластен нагадує, що Україна посідає п’яте місце за експертом пшениці, четверте — кукурудзи, третє — ячменю та перше по соняшниковій олії.
Країна експортувала близько 70-80% усієї сільгосппродукції. Це, за словами Висоцького, дозволяло годувати у всьому світі близько 300-400 млн людей на рік. Прибрати з рівняння 30% посівних площ означає залишити без продукції близько 100 млн чоловік із Північної Африки, Близького Сходу, Південно-Східної Азії та інших держав.
Про складнощі із продовольством усередині України говорити поки що рано. Сластен зазначає, щодо деяких культур у нас є річний запас, а щодо інших — резерв на 2-3 роки. Але є інша проблема. Співробітник з інвестицій в продовольчу та сільськогосподарську організацію ООН (ФАО) Андрій Ярмак нагадує: зерно та масло під час зберігання псуються, особливо якщо не забезпечуються оптимальні умови цього зберігання. Нині вони далекі від оптимальних.
“Значна частина цього всього піде в “сміття” вже в травні. Про які “багаторічні” запаси можна взагалі говорити? До того ж запаси, які є у нас зараз, – важкий тягар на балансі виробників замість грошей, на які ці запаси вже мали перетворитися. Адже за ці гроші та кредити аграрії мають забезпечувати виробництво у новому циклі. А замість грошей ми намагаємось зберігати зерно та олію, тобто несемо додаткові витрати”, — пояснює експерт.
Радник із стратегічного розвитку президента УКАБ Володимир Лапа каже, що територіальна специфіка визначається активністю бойових дій. Якщо йдеться про конкретні культури, то, можливо, більший вплив буде на соняшник, який переважно вирощується на півдні та сході.
“Фактор вплине не лише цього року. Якщо площі залишаться незасіяними та не буде можливості отримати доходи, то вкрай малоймовірно, що підприємства зможуть виплатити орендну плату за земельні паї, заробітну плату та й взагалі відновити виробництво надалі. Тому, очевидно, мають бути спеціальні програми підтримки для господарств, які безпосередньо постраждали від воєнних дій”, — каже він.
Українське керівництво оперативно намагається вирішувати ці проблеми. Наприклад, державні Ощадбанк та ПриватБанк запустили пільгове кредитування виробників сільгосппродукції. Верховна Рада на час воєнного стану спростила доступ аграріям до оренди земельних ділянок приватної, комунальної та державної власності.
Другий фактор: зміна посівної стратегії
Війна не просто обмежить кількість використовуваних площ, а й злегка поміняє призначення тих, які все ж таки будуть засіяні. Щоб гарантувати продовольчі потреби країни, частина українських господарств змінює стратегію планування посівних площ: скорочуючи території під кукурудзу та соняшник, вони збільшують висів пшениці, гречки, жита та інших культур прямого продовольчого призначення.
Керівник напряму земельної реформи програми USAID AGRO Сергій Кубах вважає, що насамперед потрібно забезпечити людей продуктами харчування, у тому числі не лише завдяки зерновим, а також овочами та фруктами. Він звертає увагу, що зараз уряд працює над програмами, які допоможуть забезпечити продовольчу безпеку.
Чітких розпоряджень щодо переорієнтації використання земель під інші культури немає. Наразі аграрії працюють над тим, щоб забезпечити продовольством Збройні сили, населення та територіальну оборону, а також інші країни, які залежать від української сировини”, — додає Кубах.
Володимир Лапа згоден, що основне завдання — забезпечити продовольчі потреби України. Він переконаний, що користі від експорту буде небагато, якщо наша країна виявиться залежною від імпортних поставок.
“Інша справа, що зараз питання так не стоїть, а певна переорієнтація щодо культур дозволить створити міцний фундамент для продовольчого забезпечення. Справа ще й у тому, що перейти до вирощування іншої культури не так просто. Це знання технологій, наявність техніки та обладнання, насіння, засобів захисту рослин. Тому може йтися не більше ніж про 10–15% від структури посівних площ навесні”, — уточнює представник УКАБ.
Директор Міжнародної асоціації виробників гречки Сергій Громовий також вважає, що деякі агрокультури хоч і будуть замінені, але не у великій кількості. Проте називає цей крок не питанням вигоди, а вимушеним заходом.
“Кукурудза та соняшник дуже дорогі у вирощуванні — треба вкладати у гектар 400, 500, 700 доларів. А навіть якщо вдасться виростити, то ніхто не дасть гарантій, що врожай збере український фермер, а не окупант. При цьому вивезти культуру неможливо через блокування портів. Плюс вже наближаються оптимальні терміни посіву залежно від зони та погодних умов. Кукурудзу та соняшник треба сіяти за місяць, а ситуація зараз незрозуміла. Гречку та просо можна сіяти у другій половині травня”, — додає експерт.
Така переорієнтація викликає певні складнощі з експортом. Громовий пояснює, що масово продавати гречку в інші країни ми не зможемо: китайці та єгиптяни, наприклад, її не їдять. Залишається Європа, обсяги якої обмежені. Тому заміну культур необхідно розглядати в комплексі — кому вона потрібна, скільки і де ми її посіємо.
“Загалом Україна споживала 300 тисяч тонн гречки на рік. Ще 200 тисяч ми відправляли до Європи. Нині там більше українців. Їх треба годувати. З’явилася нагода відвоювати країни, куди раніше гречку постачала РФ. Щоправда, є ще й дефіцит насіння гречки. З просом краща ситуація, тому потенційно потрібно розглядати всі культури, які ми можемо посадити у регіонах, де немає бойових дій. Це горох, соя, сочевиця, просо, овес, ячмінь, жито. Можна навіть дивитися на такі культури, як льон, конопля, квасоля та гарбуз”, — резюмує він.
Третій фактор: удар по українській логістиці
Ще одне, що загрожує українському експорту продовольства, — проблеми з логістикою. У Міністерстві інфраструктури України зазначають, що порти “Маріуполь”, “Бердянськ”, “Скадовськ” та “Херсон” не працюють. Вхід і вихід судів із них тимчасово неможливий. Порти “Миколаїв”, “Ольвія”, “Південний”, “Одеса” та “Чорноморськ” частково обслуговують наявний біля причалів флот, а відвантаження проводять залізницею або за допомогою автотранспорту. Вхід та вихід суден у цих портах також тимчасово неможливий.
Їхня зупинка викликана, по-перше, обстрілами. Нагадаємо, що 22 березня російські війська завдали удару по Миколаївському морському порту – одному з провідних державних підприємств транспортної галузі України. В результаті портова інфраструктура зазнала значних пошкоджень.
По-друге, окупанти банально грабують. Так, за словами голови Запорізької обласної військової адміністрації Олександра Старуха, росіяни вивели з Бердянського порту п’ять кораблів, завантажених українським зерном, і відбуксирували у невідомому напрямку.
У цій ситуації, навіть зібравши врожай, незрозуміло, як його вивозити в інші країни обсягами, які існували до війни. Лапа розповідає, що зараз опрацьовуються варіанти сухопутної логістики з подальшим використанням портів країн ЄС на Балтиці та Чорному морі. Звичайно, йдеться про набагато менші обсяги.
“Якщо при доступі до портів в Україні місячні обсяги експорту досягали 4,5-5 млн тонн, то логістика через західний кордон здатна пропрацювати зараз 0,6-1 млн тонн на місяць. Хоча слід зазначити, що Мінагрополітики та Мінінфраструктури активно працюють над вирішенням цього питання, і ми розраховуємо, що ці інфраструктурні можливості поступово зростатимуть”, — уточнює він.
Сергій Кубах наполягає, що Україні слід розширювати транспортні маршрути для експорту. Він вважає, що альтернатива у вигляді залізничного та автомобільного транспорту може частково вирішити проблему. Але в цьому питанні має підключитись ще й світова спільнота, оскільки наша країна забезпечує продовольчу безпеку багатьох держав.
“Залізничні та автомобільні маршрути для експорту можна розглядати на будь-які європейські країни, наприклад, на Румунію та Молдову. Важливо забезпечити безпечне вивезення врожаю через інші морські порти. У цьому випадку будь-який коридор буде ефективним. Тому на окрему увагу заслуговує логістика, як внутрішня, так і зовнішня, без чого точно не обійтися”, — додає представник USAID AGRO.
За даними УКАБ, частка сільськогосподарської продукції та продовольства в загальному обсязі українського експорту в 2020 році склала $22,2 млрд. За 11 місяців 2021-го Мінагропром звітував про $24,4 млрд. Підсумки дванадцяти місяців точно порахувати і уявити не встигли — Росія почала війну в Україні. Очевидно, показники 2022 року будуть набагато скромнішими. Якщо ми говоримо про втрату третини, то країна недорахується щонайменше $7 млрд експорту. Висоцький додає: якщо об’єднати ще й усі податки агросектору, виходило близько 70 млрд грн. А отже, тут ми також можемо недорахуватися 20-25 млрд грн.
Головне, що зараз потрібно, – внутрішньо примиритися із втратами. І зрозуміти, що вони викликані не внутрішньополітичними проблемами чи несприятливою кон’юнктурою на зовнішніх ринках. Вони викликані війною. А отже, і реакція на ці виклики має бути особливою. Україна 2022 року вимушено втратить частину агроекспорту. Однак і уряд, і самі аграрії зараз роблять все, щоб ця втрата виявилася мінімальною.