182818
178171

Українські агрохолдинги готуються до відкриття ринку землі

Світовий потенціал

Україна має один з найкращих земельних ресурсів у світі, запевняє Міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко. З цим важко не погодитися — саме завдяки своїй землі наша країна стала потужним гравцем на світовому продовольчому ринку.

У поточному аграрному сезоні Україна впевнено посіла місце у першій десятці світових держав за площами, зайнятими під основні зернові та олійні культури. Так, український ячмінний клин за розміром — 5-й у світі, ріпаковий — 7-й, наше кукурудзяне поле — на 9-й позиції, а по соняшнику ми влаштувалися на 2-му місці. І, схоже, надовго. У найближчих переслідувачів — ЄС, Аргентини та Китаю — під соняшники землі відведено набагато менше. В Україні ж під цією культурою, що стала вже неформальним символом країни, за даними USDA, перебуває більше 25% світових "сонячних" площ.

Величезні масштаби орних земель запорука рекордів, які ставить Україна з року в рік. Наприклад, у 2020 році тільки зернових, зернобобових та олійних аграрії зібрали 82 млн тонн. Заробляти українським аграріям допомагає світова кон’юнктура — під час пандемії ціни на агропродукцію істотно виросли. Проте так триватиме недовго.

Однією з перепоною сталого розвитку агросектору — у якісному та кількісному параметрах — є низька врожайність. Своє місце на аграрних ринках Україна утримує більше за рахунок об’ємів врожаю, проте не його якістю. Якщо врожайність вдалося довести до світових рівнів, то Україна не сходила би з експортних п'єдесталів в рослинництві. Нині по основних зернових культурах і олійних врожайність в цілому по Україні гірше світових орієнтирів приблизно в 1,5 рази. Хіба що крім передових господарств та особливо врожайних сезонів.

Проте причина низької врожайності не в низькій ефективності самих аграріїв, а у відсутності вільного ринку землі. Чому? Все просто — ніхто не стане серйозно інвестувати у землю, коли немає гарантії, що наступного року вона не перейде іншому орендарю. Інша справа, коли земля стає твоєю власністю. Власність, у яку можна інвестувати у будь-якому вигляді — від інноваційної техніки до кращих засобів охорони рослин. Відтак врожайність може зрости до світових стандартів.

І ось незабаром, вже з 1 липня, з'явиться шанс ситуацію виправити — в Україні відкривається ринок сільгоспземлі. Правда, поки що таку можливість народні обранці надали не всім і не одномоментно — передбачена поетапність земельної реформи, вона розтягнута на роки. Найбільшу невизначеність щодо її термінів вносить неясність з датою проведення референдуму, на якому повинно буде вирішуватися питання з допуском нерезидентів до ринку землі.

Але схоже, що вирішення земельної проблеми — це вже питання часу. Й тому для багатьох учасників агроринків зараз потрібно ретельно підготуватися, щоб адекватно відреагувати на найочікуванішу реформу за всю новітню історію України.

До старту залишилося менше п'яти місяців. Дехто рішення вже прийняв і почав концентрувати активи на купівлю землі. Але що мають намір робити інші 99% потенційних учасників земельного ринку? Як на них вплине відкритий ринок землі? Що стане першим викликом? Відповісти на ці питання нам допомогли експерти та ті, для кого земля є не просто активом, а засобом виробництва — компанії, які заробляють на рослинництві.

Локомотив галузі

Фахівці запевняють що земельна реформа стане одним з потужних драйверів розвитку вітчизняного сільського господарства. Після повноцінного відкриття ринку землі український агросектор спроможний додатково збільшити приріст ВВП країни щороку на 1-3%, зазначають автори проекту Національної економічної стратегії-2030.

"Запропонована модель земельної реформи можливо не принесе максимального економічного ефекту, але вона є важливим поступальним кроком, який дозволить отримати позитивні зміни в аграрному секторі. Продуктивність агросектору буде зростати, нові власники будуть зацікавленими у підвищенні ефективності своєї операційної діяльності і у створенні продукції з більшою доданою вартістю", — впевнений експерт аналітичної платформи Easy Business Дмитро Ливч.

Задля отримання якнайбільшого економічного ефекту реформи на агросектор, на переконання експерта, потрібно максимально лібералізувати ринок землі. "Це дозволить забезпечити стале економічне зростання та створить умови для залучення фінансових ресурсів у галузь не тільки з боку великого бізнесу, як це відбувалося на протязі останніх 30 років, а й від менших агрокомпаній. Також це буде сприяти виходу вітчизняних компаній на нові ринки. Економічний ефект від земельної реформи у випадку її ефективної реалізації може складати близько $50-85 млрд сукупного приросту ВВП у наступні 10 років", — стверджує Дмитро Ливч.

Щоб земельний ринок запрацював вже в липні 2021 року, урядовцям та народним депутатам потрібно розробити й прийняти сім законопроєктів та близько 40 інших нормативно-правових актів, підрахували в Мінагрополітики. "Основним з них є законопроєкт № 2194 щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин. Це так звана земельна конституція для місцевих громад, яка відкриває вікно можливостей, передаючи в розпорядження ОТГ ще більшу кількість земельних ресурсів", — наголошує очільник міністерства Роман Лещенко.

"В громадах очікують, що їм передадуть не тільки повноваження з розпорядження землями, які завтра можуть забрати, а передадуть з державної у комунальну власність землі всіх категорій, сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення (крім земель під об’єктами державної власності), в тому числі за межами населених пунктів. Громади зможуть здавати їх в оренду саме так, як роблять це і в межах населених пунктів", — пояснює керівник напряму земельної реформи Програми USAID АГРО Сергій Кубах. Громади зараз більше зацікавлені та сильніше мотивовані щодо ефективного та раціонального використання земельних ресурсів, ніж чиновники центральних органів виконавчої влади, робить висновок експерт. І додає: "Законопроект 2194 містить положення щодо деконцентрації владних повноважень з розпорядження землями та контролю за їх використанням, а також дерегуляцію у сфері землеустрою, що має антикорупційний ефект для всієї аграрної сфери".

Наміри аграріїв

Аграрії в цілому позитивно сприймають відкриття ринку сільгоспземлі в Україні. Ту версію лібералізації обігу земель сільськогосподарського призначення, яка впроваджується з 1 липня 2021 року, багато з них розцінюють значно краще, ніж альтернативу у вигляді продовження мораторію на продаж землі. Позицію аграріїв яскраво підсумовує Всеволод Кожемяко, засновник і генеральний директор групи "Агротрейд", яка обробляє 70,5 тис. га землі в Чернігівській, Сумській, Полтавській та Харківській областях і вирощує там соняшник, кукурудзу, озиму пшеницю, сою та ріпак. "В Україні має бути відкритий та прозорий ринок землі, а люди повинні мати право розпоряджатися своєю власністю. Це крок вперед, до якого ми йшли всі роки незалежності", — наголошує засновник аграрного бізнесу, розпочатого ще в 1998 році.

Підприємці вбачають нові можливості для свого бізнесу у розпочатій земельній реформі. Старт ринку землі в нинішньому році відкриває величезні перспективи для українського бізнесу, каже голова правління, власник групи компаній "Прометей" Рафаель Гороян (земельний фонд — 10 тис. га). У найближчі роки найголовніші інвестиції в український агросектор будуть саме в землю, впевнений голова наглядової ради Ristone Holdings Вадим Нестеренко (66 тис. га). Перспективність реформи підприємці і експерти пояснюють тим, що з’являться можливості інвестувати в зрошення, підвищення якості грунтів, інші дорогі технології, і не боятися втратити ці кошти.

Певна частина представників великого бізнесу вже реально готуються до відкриття земельного ринку, хоча чимало воліють про свої наміри поки що не говорити. Компанії визнають, що земельні питання у них зараз стають одними з пріоритетних. Зокрема такі акценти в своїй діяльності розставили в Ristone Holdings, A.G.R. Group (29 тис. га) та в інших компаніях. До речі, готуються до появи "вікна можливостей" і приватні інвестори, які планують спочатку скуповувати земельні ділянки у фізичних осіб, а потім продавати їх підприємствам. Власне і в агрокомпаніях варіант придбання землі через посередників розглядають як один з цілком можливих. "Оскільки викупи зараз будуть здійснюватися на фізосіб, то всі якраз і вирішують, як це краще робити. Викупляти землю безпосередньо топ-менеджерам (як фізичним особам — Авт), чи купувати через тих людей, які землю розглядають як альтернативу депозитам, з переоформленням потім договорів оренди на тривалий термін", — каже виконавчий директор Agricom Group Петро Мельник (40 тис. га).

Декотрі аграрії зізнаються, що вони вже мають конкретний план дій за новими нормами земельного законодавства. Зокрема, про наміри викупити частину орендованих земель кажуть в холдингу HarvEast (123 тис. га). Про придбання найближчим часом землі, заявляють в групі "Прометей". Це дозволить миколаївській компанії збільшити земельний банк удвічі. Готові купувати землю у пайовиків також і в "Контінентал Фармерз Груп" (195 тис. га). Робити це вони планують виключно заради втримання свого зембанку та за умови дозволу купувати землю іноземному капіталу. Агрохолдинг A.G.R. Group також вже активно вивчає питання про збільшення земельного банку. Мова йде про землі на півдні країни, причому діалог холдинг хоче вести виключно з власниками землі. Трохи раніше керівництво агроіндустріального холдингу МХП (370 тис. га) теж заявляло про готовність купувати ділянки сільгоспземлі, які зараз орендує. Правда, не за будь-яку ціну, а лише, мовляв, за розумну — не більше $1,5-2 тис за гектар.

Кошти для купівлі землі багато хто з підприємців, а особливо фермерів, розраховують віднайти в кредитних установах. Великі підприємства на кшталт холдингу Ristone, зі слів Вадима Нестеренко, готуються до переговорів щодо таких кредитів з міжнародними банками, щоб потім запропонувати своїм пайовикам привабливі умови викупу земельних наділів. А от фермерство, як каже Рафаель Гороян, однозначно ще не готове до придбання землі. Певні сподівання малі та середні господарства покладають на Фонд часткового гарантування кредитів, але закон про його створення Парламент, на жаль, ще не прийняв. Міністр Роман Лещенко сподівається, що закон про Фонд буде прийнято вже в березні.

– Аграрії вже почали виходити в кеш, тобто скорочувати свої інвестиційні програми і накопичувати кошти, щоб невдовзі купити землю. Тому зростання продуктивності агровиробництва в найближчі 5-7 років дещо пригальмується. Але якщо землі на ринку буде пропонуватись мало, приміром по 2% в рік, то інвестпрограми відновляться швидко.  

Разом з цим будуть поступово наростати позитивні ефекти земельної реформи. І в першу чергу в тих сферах аграрного бізнесу, які потребують значних інвестицій — садівництві, ягідництві, тепличному господарстві, зрошувальному землеробстві, підвищенні родючості землі. Позитив у цьому подвійний. Адже саме такі виробництва генерують більшу додану вартість. Буде відбуватися також консолідація земельних масивів, і скоротяться витрати аграріїв на обробку "шахматок". Тому в довгостроковій перспективі, в горизонті 10-15 років реформи розвиток агробізнесу суттєво прискориться. Матимемо реальний позитивний ефект від запуску ринку землі.  

Зменшити корупційну складову у земельній сфері вже зараз суттєво допоможе прийняття законопроєкту № 2194 про передачу державних земель в ОТГ. Це правильний і вкрай потрібний закон.    

– Ми зараз активно проводимо інвентаризацію свого земельного банку, стан договорів оренди, обновляємо інформацію по пайовиках. Зокрема, запланували провести опитування наших пайовиків. Благо, електронна система на 70-80% дозволяє це зробити швидко. Хочемо краще зрозуміти маркетингову ситуацію: хто з пайовиків розглядає питання продажу, хто вже готовий продавати, а хто категорично не хоче це робити. За три місяці ми завершимо апдейт зембанку. Хочемо краще дізнатися про пропозицію і попит на майбутньому ринку. Це дозволить нам більш чітко зайти в 1 липня.  

Поки що відчуття щодо настроїв наших пайовиків неоднозначні. В Луганському кластері ніякого ажіотажу нема, в Чернігівському люди задають питання, а в Житомирському активність проявляють наші конкуренти, сусіди. Там де люди будуть готові, ми вийдемо з пропозиціями. Думаю, що подібна ситуація і в інших компаніях. Обмеження для юридичних осіб по виходу на ринок землі до 2024 року буде відтерміновувати активність власників паїв. Буму на ринку землі з 1 липня я не очікую. Не думаю, що протягом першого року продажі землі стануть масовими.  Зараз,  мабуть, всі компанії займаються формуванням фінансової подушки для майбутніх викупів. Пошук фінансових та юридичних рішень будуть основними завданнями для компаній протягом найближчих місяців, може року. Поки ринок не зрозуміє, по якій схемі більшість підприємств почне працювати.  

На технологічні аграрні процеси це навряд чи суттєво вплине. Адже у всіх договори оренди підписані, скоріш за все, на тривалий термін. Тому і перехід прав власності в найближчі рік-два не створить проблем для аграрного бізнесу. Принаймні, в "Агрікомі" такий перехід не стане підставою для розторгнення відносин. Першочерговим завданням зараз я бачу формування політики щодо реалізації пропозицій з продажу і балансування холдингів.  


– Відкриття ринку землі в нинішньому році відкриває величезні перспективи для українського бізнесу. Я чітко розумію, що коли у землі буде справжній власник, то якість виробництва на цій землі буде покращуватися — адже справжній власник буде інвестувати в зрошення, в дорогі технології, не вбиваючи при цьому землю.  

Що стосується нашої компанії, то, маючи земельний банк у межах 10 тис. га, ми будемо брати участь у придбанні землі. Ми поставили амбіційну мету — найближчим часом отримати ще 10-15 тис. га землі і вийти на показник в 20-25 тис. гектарів сумарно. Тому ми вже зараз йдемо на тривалу оренду землі.  

З огляду на діючі законодавчі обмеження, згідно з якими дозволено купувати не більше 100 гектарів на одну фізичну особу, ми зараз активно укладаємо договори довгострокової оренди. 

У питанні малого фермерства, вважаю, цей сегмент однозначно не готовий фінансово до придбання землі, а отже, буде вимушений звертатися за підтримкою до банківської системи. А от наскільки українські банки будуть готові фінансувати мале фермерство — це вже інше питання, і тут абсолютно важлива позиція держави в намірах підтримки бізнесу. 


– Потенційно ринок землі сприятиме розвитку фермерства та збільшенню кількості агрокомпаній, проте цей процес не буде стрімким. Очікувати якихось суттєвих змін у структурі сільгоспвиробників чекати не варто. Сільгоспвиробництвом займатимуться ті, що вже працюють на землі. Прогнозуємо, що з відкриттям ринку землі аграрії зменшуватимуть інвестиції в придбання техніки, будівництво та модернізацію елеваторів, а вільні кошти будуть направляти на придбання землі.  

Однак через обмеження щодо площі, яку можуть придбати покупці, суттєвого збільшення інвестицій у галузь чекати не варто. Ми вважаємо, що обмеження в 100 га для фізичних осіб та 10 тис. га для юридичних стримуватиме ринок. Стрімкого зростання вартості землі не буде. Проте наразі таке обмеження прийнятне. Люди звикатимуть до думки, що землю можна купити та продати, а страхи, що землю "скуплять та вивезуть" іноземці, зникнуть.  

Початкова вартість гектара землі складатиме близько $1 тис. У цьому ми орієнтуємось на вартість оренди. Зараз річна оренда гектара землі коштує $100-120 при дохідності 10%.  

Говорити про плани нашої компанії щодо придбання землі зарано, адже ми це можемо зробити тільки з 2024 року. Ми й надалі будемо займатися рослинництвом і орендувати паї. Головне, щоб договори були довгостроковими, і можна було планувати сівозміну і поліпшення агрооперацій. 

Разом з тим ми вже бачимо зацікавленість людей щодо продажу землі. На гарячу лінію компанії регулярно телефонують люди з питаннями, чи можуть вони продати пай. Доводиться пояснювати, що для юридичних осіб ринок відкриється не скоро. Люди хочуть нарешті скористатися своїм правом на власність. Ми вкотре переконуємося, що ринок землі треба було запроваджувати вже давно. Не можна обмежувати право людини розпоряджатися своєю власністю. Якщо людина не хоче продавати землю, то й не буде, проте якщо хоче — закон нарешті надасть їй можливість зробити це в законний спосіб.


– Законопроєкт "Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (№ 2194 від 01.10.2019 р.) є зараз першочерговим. Це реформаторський законопроект, який передбачає передачу земель з державної у комунальну власність, децентралізацію повноважень в управлінні земельними ресурсами та дерегуляцію в земельних процедурах. 

Ще одним першочерговим законопроектом є "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) через електронні аукціони" від 01.10.2019 р. №2195 (прийнятий у першому читанні). Цим законопроектом передбачається купівля земельних ділянок (прав на них) державної та комунальної власності виключно через прозорий механізм земельних аукціонів. 

Після їх прийняття двома наступними законопроектами мають стати "Про Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві" від 25.05.2020 р. №3205-2 та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення права працівників державних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій на одержання земельної частки (паю)" від 29.05.2020 р. №3012-2. Перший з них запроваджує нову установу — Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві — з метою покращення доступу аграріїв до дешевого кредитування. Другий — передбачає процедуру забезпечення прав працівників сільськогосподарських підприємств на отримання належного їх земельного паю. 

Варто відзначити, що прийняття кожного земельного закону супроводжується постійною їх адвокацією та подоланням ряду проблем, зумовлених різними владними і політичними конфліктами, "заполітизованістю" земельного питання, тощо. 

Тож важливою віхою земельної реформи можна вважати розробку та прийняття "Пакету законів земельної реформи", що ознаменувало вирішення не тільки питання мораторію, а й проведення цілеспрямованої земельної політики України. 

Джерело: delo.ua



АПК України: перезавантаження системи управління

За результатами дискусії учасниками було запропоновано пріоритетні принципи ефективної роботи інституцій в агробізнесі.

Якими мають бути засади ефективної роботи Мінагрополітики і системи інших інституцій? Над цими питаннями у своїй аналітичній статті розмірковує  доктор економічних наук, професор ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Олександр Єранкін. 

В Україні  завершується «експеримент», коли країна, яка є важливим гравцем на світових аграрних ринках, працювала без функціонування аграрного міністерства, що є унікальним явищем в світовій економіці. Відповідно, це несло ризики дезорганізації для всієї системи агробізнесу. Проте, відновлення статус-кво має бути не механічним процесом «відкриття колишніх кабінетів». Перезапуск Міністерства аграрної політики і продовольства, на наш погляд, має стати драйвером перезапуску всієї системи управління АПК України для того, щоб аграрний сектор мав здійснити цивілізаційний ривок у своєму розвитку. Фактично аналогом є капітальний ремонт (реновація) будівлі чи приміщення, коли у нас є шанс зробити сучасний інноваційний бізнес-простір.

Але, на жаль, ми спостерігаємо традиційні для нашої країни «утаємничені» підкилимні рухи, коли є всі шанси отримати інституцію із радянськими рудиментами та незрозумілою місією для суспільства. Причиною цього є те, що критично мало в суспільстві ведеться професійної дискусії щодо головних принципів ефективної роботи Міністерства, а, відповідно, і цілої системи інших інституцій, які мають позитивно впливати на розвиток агробізнесу в Україні.

Які ж ці головні принципи?

  1. Чітке формування місії Міністерства (за аналогією – інших інституцій) та його ролі для суспільства і економіки.

Фактично мова йде про саму доцільність існування спеціалізованого аграрного Міністерства, його місії як інституту сучасної ринково-демократичної форми держави. Не секрет, що зараз поширена думка, що Міністерство не потрібне і необхідно мати «залізні» аргументи щодо доказів доцільності його функціонування.

  1. Концентрація груп інтересів – продовольча безпека, агробізнес, сільський розвиток.

У кожної інституції є свої бенефіціари. В нашому випадку – це платники податків та система суспільних інтересів в цілому. Треба чітко сконцентрувати та оформити запити чи очікування тих чи інших стейкхолдерів щодо роботи інституції. Треба також чітко прописати механізми концентрації та юридичного оформлення груп інтересів у певні інституції (галузеві чи професійні асоціації, лобістські структури, суспільні інститути тощо).

  1. Функції Міністерства. Суддя. Конфлікт інтересів. Саморегуляція.

Треба чітко розмежувати роботу інституції щодо виконання загальнодержавних стратегій розвитку та врахування інтересів головних діючих осіб. Очевидно, що практично завжди будуть конфлікти, які треба спрямовувати у конструктивне русло.

І тут мова йде про те, що, на жаль, в Україні спостерігаємо інституціональні «провали» (судова, фіскальна політика, система захисту прав інвесторів). Таким чином, Міністерство (хоча б на цьому етапі) має покласти на себе функцію «формування та забезпечення цивілізованих правил гри», які не можуть бути гарантовані в Україні іншими інституціями. Мова йде про активну саморегуляцію.

  1. Розмежування функцій між міністерствами та інституціями, уникнення дублювання та «сірих зон».

Ще раз про доцільність існування того чи іншого міністерства. Очевидно, що сфера зони впливу буде перетинатися із іншими міністерствами в сфері галузевої взаємодії і конкуренції (наприклад, техніка, добрива, постачання інших ресурсів), міжнародних відносин (допомагати відкривати ринки для вітчизняних виробників), регіонального, соціального розвитку сільської місцевості. Тут не уникнути дублювання і конфліктів за розподіл повноважень і ресурсів. Ще одна загроза – так звані «сірі зони», коли, навпаки, втрачається відповідальність інституцій за ті чи інші процеси.

  1. Стратегічна важливість і гарантії від непродуманих кон’юнктурних дій (раптової ліквідації).

Фактично мова йде про законодавче забезпечення уникнення повторення ситуації 2019 року, коли було несподівано для спільноти ліквідоване аграрне міністерство без надання чіткої аргументації.

Але тут не має бути місце емоціям та бажання «реформ заради реформ». Необхідно законодавчо закріпити критерії, за якими те чи інше міністерство вважається системно утворюючим і має імунітет від «ручного» закриття. Наприклад, очевидно провальною в цілому є діяльність Міністерства охорони здоров’я щодо боротьби з пандемією коронавірусу, проте ні в кого не закрадається думка щодо його ліквідації. Власне стосовно аграрного міністерства мають бути встановлені чіткі критерії, за яких воно не може бути ліквідовано (частка у економіці країни та забезпеченні експортної виручки, роль у продовольчій безпеці країні тощо).

  1. Формування конкурентоспроможної команди інституції. Система мотивації.

Для того, щоб Міністерство чи інша інституція були ефективними в ринковому середовищі, вони самі мають відповідати критеріям сучасної ефективної організації. А це, в першу чергу, персонал, команда, які мають продукувати ідеї та мати можливості їх реалізації. Звичайно, і зарплати або матеріальні винагороди мають бути наближеними до ринкових. Але тут є серйозна ментальна проблема, яку, на жаль, розганяють різні політики-популісти («державний чиновник має отримувати як умовний пенсіонер»).

Але для того, щоб претендувати на високий рівень матеріального забезпечення необхідно чітко розробити систему показників (KPI) для працівників державних інституцій, які є реально досяжними та які можна чітко виміряти чи ідентифікувати.

  1. Активна позиція та адаптивність до змін в ринковому середовищі.

Міністерство або інша інституція має бути осередком для акумуляції інтелектуального капіталу. В результаті, мають народжуватися ініціативи, які можуть кардинально змінювати тенденції, що несуть загрози або не мають перспектив.

Наприклад, стосовно міжнародної аграрної політики. Тут слід кардинально змінювати стереотипи. На жаль, в нашому суспільстві буквально на рівні квазірелігії поширюються бажання мати такий же рівень державної фінансової підтримки аграріїв «як у Європі». Проте очевидним є той факт, що для нас це нереально і ми не маємо шансів навіть наблизитися до цих показників. А головне – забувають про доцільність цього в умовах високого рівня світових цін на продовольство.

Таким чином, Україні слід навіть очолити рух і взаємодію в рамках міжнародних інституцій інших країн, які страждають від високого рівня протекціонізму розвинутих країн, за всебічне зменшення цього явища. Фактично Україна має бути локомотивом розвитку вільного ринку і конкуренції в аграрному світі, що підвищить репутацію країни.

  1.  «Інвестиційний маяк»:  виправлення «провалів» ринку та державного управління.

Міністерство має сформувати потужну систему допомоги своїм стейхолдерам, оскільки бізнес-клімат в Україні ще дуже далекий від бажаного стану. Тут є низка традиційних побажань, вони відомі. Одна із головних функцій в агробізнесі (переважно ринки B2B) – інформаційна. Очевидно, що в цифрову епоху це має бути одним із пріоритетів: швидкість, комплексність, достовірність передачі сигналів учасникам ринку.

Крім того, мають формуватися «пакетні» пропозиції для потенційних інвесторів для входження в ті чи інші сфери агробізнесу, які мають значення для суспільства: тут і інформаційний блок, і блок можливості надання реальної допомоги для інвестора у подоланні специфічних бар’єрів входження в наш агробізнес.

Або візьмемо «найгарячішу» проблему в історії аграрних відносин – ринку сільськогосподарської землі. Не будемо писати про всі аспекти цього «серіалу». Проте очевидним є потреба у ролі Міністерства як «провідника» у світ нової для багатьох українців ментальної реальності. А для цього вже зараз слід мати чітку «дорожню карту» запуску ринку землі.

З точки зору рядового потенційного учасника цього ринку можна запропонувати принцип «світлофору». Суть його полягає у тому, що всі учасники мають легкий і прозорий доступ до інформації про юридичну готовність земельних паїв до участі у ринковому товарообороті. При цьому, що важливо, мова йде не обов’язково про фізичний продаж землі. Адже земельні ресурси – потужний інвестиційний інструмент, який важливий для оцінки бізнесу (отримання кредитів, входження у спільний бізнес, формування акціонерного капіталу тощо).

Отже, земельні паї мають пройти процедуру «верифікації» готовності до торгів. Умовно «зелений» колір мають отримати ті земельні ділянки, які не викликали юридичних суперечностей. При цьому має бути певний час для отримання «претензій» на ці ділянки.

«Жовтий» колір мають отримати ділянки, які ще готуються до верифікації і/чи які мають незначні розбіжності. Проте такі розбіжності можна нескладно усунути (зміщення меж, наприклад).

«Червоний» колір мають отримати ті ділянки, які перебувають у стадії серйозних правових суперечностей (судові позови, сумніви у юридичній прозорості і т.і.).

І ця робота вже має тривати, оскільки виправляти все, коли ринок запрацює, буде набагато важче.

  1. Жити в реальності.

На жаль, і це є світовою тенденцією, що ми остаточно увійшли у світ постправди, коли загрозливого характеру набули тенденції впливу на суспільство популістів, маніпуляторів, кон’юнктурщиків, коли основою інформаційного простору є «альтернативна правда», фейки, маніпуляції.

Тому місія Міністерства та інших інституцій – мінімізувати можливості для маніпулювання спекулятивними настроями. Для цього слід уважно слідкувати за величиною розриву між мріями та бажаннями, з одного боку,  та реаліями і можливостями їх досягти - з іншого, за часовими рамками тих чи інших пропозицій, щоб не допустити маніпуляцій невідомим майбутнім.

Наприклад, це відноситься до відомої проблеми «сировинного прокляття» і обов’язкового виробництва продукції «з доданою вартістю». Часто упускається той факт, що це ще й додана «собівартість», що можливості реалізації такої продукції нездійсненні в тих обсягах, щоб компенсувати відмову від так званого «сировинного» напрямку. І забувається чомусь, що виробництво так званої «примітивної» продукції (зерна, наприклад) – це центр тяжіння низки інноваційних сфер і галузей (IT, технології, техніка, добрива, логістика тощо).

  1. Колективний імунітет на пропозиції без розрахунків.

Будь-які пропозиції щодо втручання в ринкові процеси, щодо розподілу коштів платників податків мають ґрунтуватися на прозорій і зрозумілій системі розрахунків економічного (соціального, екологічного, політичного) ефекту від цих пропозицій на основі зрозумілої і прийнятої методики розрахунків.

  1. Розвиток інституту репутації.

Основний бар’єр для розвитку бізнесу в Україні – відсутність ефективної роботи інституту репутації. Звідси й високі ціни на умови ведення бізнесу (відсотки за кредити, транзакційні витрати, юридичний захист і т.д.). Недовіра «з’їдає» левову частку потенційного інвестиційного ресурсу.

Добре, що робота вже почалася в цьому напряму (створення реєстрів), але до реалізації мети ще далеко. Критерій доброчесності і прозорості має бути головним у відносинах між суб’єктами. Очевидно, що це відноситься до сфери отримання субсидій – пріоритет мають отримати прозорі компанії, доброчесні платники податків.

  1. Кардинальна зміна філософії використання субсидій.

Тут також має бути кардинально змінена філософія необхідності надання державної допомоги. Є думки, що субсидії в принципі не потрібні, вони шкодять ринковому розвитку.

Щоб уникнути таких закидів, слід підходити до бюджетної політики з активних позицій, і позбутися репутації «вічно бідне село – допоможіть нам». На наш погляд, суб’єктам агробізнесу слід бути не тими, хто випрошує, а тими, хто вимагає. Але для цього мають бути чіткі раціональні аргументи. В такому випадку, субсидії розглядаються як своєрідна «каса взаємодопомоги».

Основними двома аргументами існування такої «каси» є необхідність виправлення ситуації нерівноправної конкуренції з країнами, де є високий рівень такої підтримки, і нерівних можливостей для конкуренції всередині країни (галузеві особливості – термін окупності інвестицій та розміри бізнесу).

І треба істотно змінити принцип отримання субсидій. Він має бути чітко зрозумілим і мати конкурсний (своєрідно – грантовий) характер. В такому випадку бенефіціари чи лобісти тих чи інших програм мають готувати фундаментальні розрахунки щодо дієвості, результативності та ефективності використання цих коштів.

Очевидно, що такий процес має бути завершений до процесу затвердження бюджету на наступний рік, а не придумувати «по ходу»,  як нам пристроїти ці бюджетні кошти.

Джерело: ІЦ УАК

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Сьогодні автоматизовані близько 30% всіх наявних в Україні елеваторів

Як нині виглядає сучасна автоматизація елеватора та як уникнути ризиків, реалізуючи цю задачу, – розбиралися разом із  директором департаменту автоматизації та електрифікації компанії KMZ Industries Олексієм Ломакіним.

502.jpg

 «Саме автоматизацією нині у більшості випадків завершується процес зведення будь-якого нового зерносховища, –  розповідає Олексій Ломакін. – Хоча все ще бувають випадки, коли спочатку її не включають до проєкту, керуючись виключно бажанням зекономити. Але далі, проаналізувавши усі етапи будівництва і детально оцінивши обсяг і структуру необхідних інвестицій, зазвичай доходять висновку, що автоматизація  –  у тому числі як свого роду надбудова над електромонтажем – це доволі невеликі кошти, якщо порівняти із загальними вкладеннями у проєкт. Щоб предметно розуміти, про які цифри йдеться, можна скористатися онлайн-калькулятором автоматизації елеватора.

До того ж, переваги від автоматизації суттєві, причому вимірюються вони в тому числі й конкретними цифрами:  термін окупності повністю автоматизованого елеватора, наприклад, на 1,5 року менше порівняно з аналогічним неавтоматизованим. У першу чергу за рахунок мінімізації витрат на персонал, зниження енерговитрат, оптимізації технологічних маршрутів при експлуатації обладнання. Простіше кажучи, ви оптимізуєте майбутні витрати ще до початку роботи вашого зерносховища».

503.jpg

Автоматизація дає можливість:

  1. Збільшити прибуток – за рахунок максимального управління якістю продукції, адже якість = ціна.

  2. Уникнути махінацій – часто цю «опцію» власники ставлять чи не на перше місце у списку переваг. Серед прикладів можливостей автоматизації у цьому напрямку – нещодавно реалізований KMZ Industries проєкт  із розробки та впровадження системи повністю автоматичного пробовідбору із вантажного автомобіля на двох об'єктах «Кернел». За допомогою нейронної мережі в автоматичному режимі система визначає габарити кузова, вибирає, у яких місцях відбирати проби, робить це ідеально точно і безпечно для людей. Завдання оператора – тільки вибрати необхідну кількість проб, все інше здійснюється без втручання працівників. Тож так, окрім іншого, нівелюється ризик виникнення однієї з найпоширеніших махінацій на зерносховищі.

  3. Гарантувати безпеку співробітників: адже зменшується потреба у кількості персоналу і необхідність втручатися у виробничі процеси. А можливість віддаленого управління дозволяє працівникам не перебувати весь час на висоті чи поряд із небезпечним обладнанням.

  4. Стежити за справністю обладнання. Ще один приклад із реалізованих KMZ Industries. – система технічних оглядів і ремонтів ТОіР, яку розробили і впроваджують на елеваторах спеціалісти компанії. Вона вчасно попереджає про необхідність огляду й можливу потребу в заміні деталей, а ще – нагадає експлуатантам про плановий ремонт. Це допомагає запобігати несправностям і аваріям, вчасно замовляти запасні частини й уникати простоїв в найбільш непідходящий момент.

  5. Забезпечувати максимальний контроль над зерносховищем, у тому числі віддалений. 

«Відстеження роботи об’єкта із будь-якої точки світу, де є Інтернет, і власний чат-бот, що за бажанням власника надсилає сповіщення в разі аварійної події або ж узагалі детальні меседжі про кожний рух на об’єкті, – усе це зараз ми впроваджуємо на українських елеваторах, – говорить Олексій Ломакін. – А ще наші програмісти «навчають» елеваторне обладнання через застосування нейронної мережі для досягнення найвищого рівня діджіталізації, коли елеватором можна управляти віддалено, без присутності людей на об’єкті: це справді дуже актуально зараз, в умовах пандемії».

504.png

Як уникнути ризиків на етапі автоматизації?

Спеціалісти радять обов’язково уточняти у компанії-автоматизатора, чи не передбачає програмне забезпечення прихованих витрат на ліцензії за кількість робочих місць, середовище розробки від постачальника контролерів тощо. Важливо й переконатися, щоб апаратна частина, яку вони пропонують (шафи управління і т.п.) була від відомих перевірених брендів, а значить, справді надійна. І щоб інтерфейс програми був зручним і зрозумілим – вашим працівникам із ним щодня працювати, тож добре, якщо його ще й можна буде індивідуально налаштовувати, як це передбачено, наприклад, у смартфоні.

505_0.jpg

«Не забувайте й про те, що технології розвиваються швидко, а задачі елеватора розширюються, – радить Олексій Ломакін. – Тож важливо, аби встановлюване ПЗ передбачало можливість вносити зміни, і право на це мала не лише-компанія-розробник. Інакше ви, так би мовити, ризикуєте стати його заручником.

Незалежно від того, автоматизуєте ви новий чи вже діючий елеватор, раджу працювати виключно із досвідченими підрядниками, що спеціалізуються на автоматизації саме елеваторів, а не «будь-якого об’єкту за будь яку ціну» чи й того гірше – лише окремих елементів. Автоматизуйте краще все зерносховище відразу, або принаймні одразу зробіть проєкт на повну автоматизацію й реалізовуйте його поетапно – це, крім іншого зекономить кошти. Взагалі без проєкту фінальна вартість розробки обійдеться вам удвічі дорожче. 

На діючому елеваторі залучайте до обговорення співробітників, збирайте їхні ідеї, прислухайтеся й до автоматизаторів – погляд незаангажованих сторонніх спеціалістів завжди корисний, аби покращити і удосконалити рутинні процеси. На початку робіть якнайдетальніше ТЗ, а в фіналі – обов’язково тестуйте: навіть найкращим чином реалізований проєкт може потребувати доопрацювань, і це повністю нормально.

І зрештою вповні користуйтеся всіма благами сучасної автоматизацій, збільшуйте прибуток і майте повний контроль над усіма процесами на вашому елеваторі».

 

 

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Розумне сільське господарство готове до доповненої та віртуальної реальності

Все більше нових технологій стають невід'ємною частиною сільського господарства. Робототехніка, Інтернет речей, різноманітні датчики, безпілотники та системи аналізу даних є в арсеналі майже всіх фермерів. Іноді може навіть здаватися, що нічого нового вже не вигадають.Однак слід також розглянути технології доповненої та віртуальної реальності, оскільки вони можуть покращити чинні процеси, контролювати умови, збільшувати врожайність та зменшувати проблеми, пов'язані зі шкідниками.

Як працюють технології доповненої та віртуальної реальності?

Якщо ви коли-небудь грали в покер у Макао у 2050 році або ловили покемонів на вулицях рідного міста, ви вже маєте певний досвід роботи з AR, або доповненою реальністю. Ця технологія бере реальний світ і збагачує його додатковим текстом, графікою, звуками чи іншими медіа. Зазвичай це відбувається через візуальну гарнітуру або через екран смартфона або планшета.

Технологія AR дозволяє глибше зрозуміти реальний світ навколо вас. Наприклад, фермер, який носить AR-гарнітуру, міг би самостійно керувати ремонтом власних машин. Потрібна лише відповідна гарнітура, сама техніка та спеціальна програма. Інформація про деталі та інструкції з ремонту відображатимуться на дисплеї по мірі ремонту. Або той же фермер міг би розглянути якості та функції потенційної покупки, навіть не виходячи зі свого офісу, маючи можливість обертати та взаємодіяти з товаром за власним бажанням, і навіть розмістити його у своєму власному оточенні, щоб побачити, чи підходить він. Наприклад, AR-симулятор John Deere дозволяє побачити, як трактор John Deere 6M буде виглядати на полі або у подвір’ї фермера. У найближчі роки все більше компаній будуть пропонувати такі варіанти AR.

На відміну від AR, VR (віртуальна реальність) створює власний світ і занурює вас у нього. На сьогодні, у всякому разі поки що, ця технологія має менше застосувань для сільського господарства. Проте вона є досить цікавою та багатообіцяючою.

Корови в Матриці

Минулого року одна з ферм у Московській області Росії поекспериментувала зі створенням віртуального світу для корів за допомогою гарнітури VR. Унікальна імітація була розроблена з урахуванням особливостей зору великої рогатої худоби, а саме – слабшим сприйняттям зелених та синіх тонів та кращим сприйняттям червоних. На дисплеї гарнітури корови бачили сонячне літнє поле, що мало на меті покращити кількість та якість молока у стада.

Хоча це може здатися не дуже реалістичним, на перший погляд, багато досліджень показують пряму кореляцію між екологічними умовами та виробництвом молока. Фермери по всьому світу випробували все, починаючи від спеціального освітлення, що має задавати хороший настрій, використання класичної музики та звуків телят, до збільшення ігрового простору та встановлення щіток для чухання корів. Пряме когнітивне стимулювання за допомогою моделювання VR є логічним наступним кроком у пошуку кращих виробничих заходів.

Доповнена реальність, датчики та сільське господарство

Розумне фермерство застосовується з середини 1980-х років, коли США зробили GPS доступним для цивільного населення. З тих пір розумні технології перетворились на багатомільярдний бізнес, що охоплює відстеження худоби, обслуговання обладнання, вимірювання показників ґрунту та збирання врожаю. Дані, отримані з датчиків, дозволили зрозуміти зернові культури та худобу на найглибшому рівні. Технологія AR виносить дані інтелектуальних технологій на новий рівень, дозволяючи:

  • прискорене навчання, коли персонал може швидко дізнатись про нові процеси або згадати вже відомі. Сюди входить важлива, але часто використовувана інформація, як-от правильний спосіб закріплення пошкодженої деталі на такому необхідному і дорогому обладнанні, як доїлки або трактори. Оскільки технологія доповненої реальності пропонує керовану візуалізацію складної інформації, витрати на персонал часто можна зменшити, оскільки потрібно утримувати менше експертів;
  • складний навчальний набір даних, що складається з послідовних зображень сільськогосподарських культур, вбудовують в алгоритми ШІ. Зараз цей проект розробляється ініціативою Plant Vision. Ця група має на меті створити спільну головну книгу ШІ, яка допоможе виробникам по всьому світу збільшувати врожайність, одночасно обмежуючи негативний вплив сільського господарства на навколишнє середовище за допомогою даних доповненої реальності. Дані записуються в інфрачервоному, ультрафіолетовому та RGB-кольоровому спектрі та передаються користувачам. Ранні прогнози даних передбачають, що врожайність може покращитися на цілих 500% для певних сільськогосподарських культур за допомогою такого аналізу даних;
  • покращену ідентифікацію комах та якості ґрунту. Візуалізація врожаю та його оточення в режимі реального часу дозволить майже миттєво ідентифікувати шкідників та відповідні рекомендації щодо боротьби з ними, а також забезпечить оцінку якості земель;
  • швидше прийняття рішень за рахунок кращого розуміння візуалізованих даних. Переважна частина населення – майже 2/3 – це люди, які навчаються наочно. Це означає, що візуально відображені дані на екрані доповненої реальності набагато легше засвоюються, ніж ті самі дані, записані у 15- або 20-сторінковому звіті. Мало того, що дані сприйматимуться швидше, вони ще й будуть краще зрозумілими, що призведе до прийняття кращих рішень.

Всі технології розумного сільського господарства отримають значний поштовх у найближчі місяці із наближенням розгортання мереж 5G у світі. Але це буде особливо вигідно для використання AR та VR, які вимагають більших швидкостей передачі даних. У міру зростання цих мереж технології AR / VR стануть все більш поширеними в таких різноманітних секторах, як роздрібна торгівля, уряд, виробництво та сільське господарство. І хоча більші підприємства вже можуть мати доступ до необхідних швидкостей обслуговування, впровадження 5G у повсякденні мережі дозволить дрібним фермерам також скористатися цими технологіями.



ПДВ для аграріїв знизили: чому виграють агрохолдинги та скільки втратить бюджет

Президент Володимир Зеленський після місячного зволікання нарешті підписав закон про зниження ставки ПДВ на окремі види аграрної продукції, який Рада схвалила ще минулого року.

Цей закон вже викликав запеклі суперечки серед учасників аграрного ринку та неоднозначні оцінки експертів. Він також може відчутно зменшити доходи бюджету на нинішній рік, який і так має суттєвий дефіцит. Зате великі агрохолдинги можуть суттєво заробити.

Натомість в офісі президента вважають, що закон забезпечить підтримку агровиробництва в Україні, допоможе залучити інвестиції для розвитку українського АПК.

Там переконані, що цей документ стимулює аграріїв не ухилятись від сплати ПДВ.
Навіщо його ухвалювали, хто виграє від зниження ПДВ та що може піти не так?

В чому суть?
Закон передбачає, що при постачанні на території України, експорті та ввезенні в Україну окремих видів сільськогосподарської продукції ставка податку на додану вартість (ПДВ) буде знижена з 20% до 14%.

У переліку фігурують передусім сировинні товари, які переважно ідуть на експорт - або напряму, або через переробку, і здебільшого не продаються кінцевому споживачу в Україні.

Зокрема, йдеться про пшеницю, жито, ячмінь, овес, насіння соняшника, ріпаку, льону, кукурудзу, соєві боби, цукровий буряк, а також про незбиране молоко, велику рогату худобу і живих свиней.

Левова частка цих товарів - або самі по собі є "золотим" фондом українського аграрного експорту, або ж є сировиною для товарів, експорт яких забезпечує Україні провідні місця на світових аграрних ринках. Наприклад, перше місце за експортом соняшникової олії. Це важливо для розуміння, хто виграє від законодавчих змін.

Оглядачі також звертають увагу на те, що серед авторів закону - депутати, яких пов'язують із великими гравцями аграрного ринку в Україні.

Україна - вже провідний експортер соняшникової олії у світі

Навіщо це потрібно?
Автори закону, серед яких і голова аграрного комітету парламенту Микола Сольський, пояснив потребу в ньому просто - аграрії раніше мали спрощену систему оподаткування завдяки фіксованому податку. Проте в результаті реформи фактично втратили пільги і перейшли на загальну систему оподаткування.

"Основною проблемою, з якою зіштовхнулись сільськогосподарські підприємства, стало зростання сум податкових зобов'язань з ПДВ, що є відчутним тягарем на розмір обігових коштів підприємств", - пояснювали автори закону.

Тому ціни на аграрну продукцію почали зростати, а щоб уникнути сплати ПДВ, частина аграрного сектору пішла у тінь.

Натомість зниження ПДВ до 14% не лише допоможе аграріям, але й зекономить 6% видатків для переробників при закупівлі продукції. (оскільки термін сплати основної суми ПДВ для них переміщується з дати оплати сировини на дату оплати зобов'язань по операціях з реалізації продуктів її переробки).

Автори вважають, що аграрії не будуть уникати сплати податків завдяки "скруткам", й "відбудеться детінізація аграрного виробництва".

Зниження ставки ПДВ для продажу головних експортних культур - зернових та олійних - зменшить суму бюджетних відшкодувань експортерам.

Суто юридичні зауваження
Разом із тим, автори закону не подали розрахунків, чому зниження ставки одного із головних податків української фіскальної системи на низку головних продуктів аграрного виробництва не вплине на бюджет.

Крім того, як відзначили у Головному юридичному управлінні Ради, Податковий кодекс вимагає, аби зміни до будь-яких елементів податків та зборів не вносилися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

До того ж за Бюджетним кодексом закони, які впливають на показники бюджету, мають бути схвалені до 15 липня, або ж застосовуватися лише у наступному бюджетному періоді. А цей закон діятиме вже у 2021 році.

Втім, цей закон далеко не перший, в якому ці вимоги Податкового та Бюджетного кодексів порушені.

Ще на дві потенційні правові проблеми із законом про зниження ПДВ для аграріїв вказували у Київській школі економіки.

Там нагадали, що у меморандумі з МВФ Україна зобов'язалася "утримуватися від запровадження нових звільнень від сплати податків або податкових пільг (за винятком вже прийнятих звільнень, що застосовуються для видатків на охорону здоров'я, пов'язаних з COVID)". А зниження ПДВ для певних учасників ринку може бути сприйнято саме як пільга.

До того ж в Угоді про асоціацію з ЄС Україна пообіцяла наблизити своє законодавство до європейського, а європейські директиви, зазначають у КШЕ, передбачають можливість зниження ставок ПДВ лише для товарів кінцевого споживання, а не виробництва.

За і проти
Навіть в процесі ухвалення самого закону його оцінки були дуже різними, якщо не діаметрально протилежними.

Варто згадати лише про те, що Данило Гетманцев, голова профільного фінансового комітету, виступив категорично проти проєкту, поданого за авторства його колеги, голови аграрного комітету і так само представника "Слуги народу". А після цього з'явився проєкт постанови про його усунення з посади голови фінансового комітету.

Ухвалення закону розкололо не лише парламентську більшість, але й різні аграрні асоціації, які представляють тих чи інших учасників ринку, а також експертну спільноту.

Наприклад, у Всеукраїнській Аграрній Раді (ВАР) однозначно схвалюють закон. Там вважають, що він сприятиме детінізації агросектору, адже зниження ставки ПДВ "знизить ефективність шахрайських схем, так званих "скруток", через які на експорт іде значна частина зерна, а шахраї незаконно отримують з держбюджету відшкодування ПДВ".

У ВАР також твердять, що зниження ПДВ заощадить обігові кошти для аграріїв, що дасть можливість інвестувати їх у розвиток господарств.

Ще до ухвалення закону його підтримував і голова Агро-Продовольчої Ради Іван Слободяник. Він наводив розрахунки, за якими близько 40% зерна в Україні реалізується за готівку - а це одна з головних передумов для "скруток", і це, на його погляд, позбавляє бюджет мільярдів гривень щороку.

Дійсно, ефективність "скруток" зменшується, але зниження ставки ПДВ до 14% аж ніяк не ліквідує їх, зауважує натомість генеральний директор асоціації "Український клуб аграрного бізнесу" Роман Сластьон. Він твердить, що ключем до боротьби податковим шахрайством є ефективне адміністрування ПДВ, а це залежить від податківців.

З цим погоджується і Олег Нів'євський, доцент Київської школи економіки та експерт із земельних питань. Він вважає, що "владі варто більше фокусуватись не на ставках ПДВ, а на вдосконаленні системи адміністрування та запобігання зловживань з цим податком".

Експерт звертає увагу і на ще один момент: збільшення кількості ставок ПДВ "означає лише одне - збільшення простору для маніпуляцій та махінацій з ПДВ". А це і ускладнення бухгалтерії, і зайвий привід для візиту податківців.

А Роман Сластьон додає ще один потенційний негатив: при значних капітальних вкладеннях в оновлення техніки чи будівництво основних засобів у аграрного виробника формується значний ПДВ кредит, який може перевищити ПДВ від реалізації продукції.

зерно

А що з бюджетом?
Автори закону запевняють, що зниження ставки ПДВ на окремі види аграрної продукції не призведе до втрат бюджету, адже ПДВ знижується лише на продаж сировини, а не на кінцевий продукт, бо фактичний платник ПДВ — кінцевий споживач, тобто відвідувачі магазинів і супермаркетів.

Водночас вони визнають можливість "касового розриву" - між тим, як аграрна сировина надійде на переробку і буде продана кінцевому споживачу чи на експорт.

Якщо ж зернові чи олійні культури, ПДВ на реалізацію яких знижений, підуть на експорт, бюджет також не зазнає втрат, адже "пропорційно знижується сума відшкодування з бюджету експортерам таких зернових та експортерам продуктів їх переробки", вважають автори закону. А додатковим бюджетним "бонусом" буде ліквідація "скруток".

Проте експерти не впевнені, що все відбуватиметься саме так.

На думку Олега Нів'євського, втрати бюджету є цілком можливими, якщо, наприклад, продукцію продаватимуть таки кінцевому споживачу, або ж до ланцюжка розрахунків потрапить неплатник ПДВ.

Лунає складно, але відповідні життєві ситуації є досить простими, - це можуть бути розрахунки за роботу чи оренду землі зерном, або ж купівля насіння фермером-одноосібником, який не є платником ПДВ. Такі втрати, за підрахунками експерта, можуть коштувати бюджету близько 1,2 млрд грн. Ще близько 100 млн грн становитимуть касові розриви.

Дещо інші розрахунки мають в Інституті аграрної економіки. Там вважають, що ліквідація податкових "скруток" зменшить втрати бюджету на понад 7 млрд грн.

Проте одночасно бюджет втрачатиме доходи, коли визначені у законі товари будуть не лише продуктами проміжного споживання, але й кінцевою продукцією. Загалом, баланс переваг і втрат для бюджету становитиме мінус 5,5 млрд грн доходів, підрахували в Інституті. А можливі касові розриви можуть сягати понад 20 млрд грн.

То хто ж виграє?
Щоб зрозуміти, кому саме допоможе зниження ПДВ на аграрну сировину, а кому може нашкодить, треба уявляти виробничий ланцюг кожного окремого гравця ринку.

Для більшості з них, навіть для "чистих" виробників, ПДВ є "прохідним" податком, - вони як сплачують його самі, так і закладають в ціну продукції, що продають. І тут ключовою є різниця між так званим "вхідним" і "вихідним" ПДВ.

Виглядає, що найбільше виграють великі вертикально інтегровані аграрні компанії, які контролюють весь ланцюжок від виробництва чи переробки до експорту аграрної продукції. Крім відшкодування ПДВ як експортери, такі компанії після зниження ПДВ ще й зекономлять обігові кошти на етапі закупівлі сировини.

Вигода виробників та переробників залежить від багатьох чинників, які формують їхню власну різницю між "вхідним" та "вихідним" ПДВ, але для переробників зиск є очевиднішим, бо "вхідний" ПДВ для них становитиме 14%, а "вихідний" - 20%, коли продадуть товар всередині України.

А от для кого змін точно не буде - то це для кінцевого споживача, який і є головним платником ПДВ. Для цього у цінниках на полицях магазинів та чеках нічого не зміниться.

Щоб це сталося, кажуть експерти, змінитися має сам ПДВ на товари кінцевого споживання. Або, як показує досвід деяких європейських країн, можна почати зі зниження ПДВ на аграрну продукцію, умовно готову до вживання - фрукти та овочі, яких українці, за різними дослідженнями, вживають надто мало.

Джерело: ВВС-Україна



Зробити малих фермерів ефективнішими та прибутковішими: рецепт агрохабу

«Доступ до знань та інформації, сервісних послуг та якісних засобів виробництва є нині однією з ключових проблем для мікро та малих сільгоспвиробників, – наголошує Юрій Бакун, експерт Програми USAID з аграрного та сільського розвитку – АГРО. 70% виробників в Україні відчувають потребу в  якісному технологічному та навчальному супроводі».

Що може бути ефективним та доступним для аграріїв інструментом цієї підтримки?

Принаймні одним із таких у програмі бачать створення та функціонування центрів агрокомпетенцій, які можуть стати осередками агрохабів на локальному рівні. Про модель таких осередків та можливі способи підтримки аграріїв ними йшлося на кількаденних онлайн дискусіях під загальною назвою «Агрохаби – від ідеї до капіталізації в Україні». 

Селяни та дрони – час знайомитися 

Чи  багато малих сільгоспвиробників в Україні використовують дрони? На жаль, ні. І не лише малих. Безпілотниками нині користуються лише 10% сільгосппідприємств на близько 10% українських сільгоспземель. 

Таку цифру наводить Наталія Табінська, експертка  програми АГРО з надання сервісних послуг для агровиробників.

«Сьогодні навіть не всі великі та середні виробники користуються цими технологіями, – констатує вона. – Тоді як  безпілотні літальні апарати можна використовувати для досліджень важкодоступних земель, проводити за їхньої допомоги ґрунтові зйомки, ідентифікувати проблемні ділянки, здійснювати контроль якості внесення добрив та якості посівів, проводити безпосередню хімічну обробку полів. Зрештою, використовувати для охорони врожаю».

Дрони над полями – це цікаво та сучасно. Звісно, не лише до них немає нині доступу у малих сільгоспвиробників. Наталія Табінська перераховує інші очевидні потреби: індивідуальні консультації, тренінги та навчання, ознайомлення з успішним досвідом інших, дорадчі послуги для територіальних громад, доступ до лабораторій, отримання якісних засобів виробництва, агрегація. 

Стратегічна мета центрів агрокомпетенцій – підвищити ефективність та прибутковість малого агробізнесу через надання йому підтримки та більшого доступу до  цих інструментів зростання.

Теоретично, різними сучасними послугами малі агровиробники можуть скористатися і тепер. Пропозицій на ринку чимало, однак є й очевидні перешкоди.  В одних випадках це  зависокі ціни, в інших – брак інтересу великих постачальників чи надавачів послуг до індивідуальної співпраці з дрібними клієнтами. 

Центри агрокомпетенцій – що це?

Запропоновані програмою АГРО моделі центрів, які забезпечують потреби агровиробників у засобах виробництва, сервісних та інформаційно-консультаційних послугах на місцевому рівні можуть допомогти у подоланні цих бар’єрів. Окрім іншого, центри агрокомпетенцій можуть стати своєрідними клубами за інтересами для малих виробників – допомагати там, де поодинці вирішити питання важко.  

Разом із традиційними дорадчими послугами, розроблена  програмою модель передбачає низку напрямів, націлених саме на доступ до нових технологій та методів господарювання.

Перший – точне землеробство. Йдеться про використання фермерами згаданих вище дронів. Доцільність оснащення центрів агрокомпетенцій такими апаратами обгрунтовано в розробленій програмою АГРО моделі. При цьому важливо організувати навчання, відповідний технологічний та програмний супровід для фахівців, які будуть здатні працювати з безпілотниками та здійснювати аналіз на підставі отриманих через дрони даних. 

Другий  напрям – діагностика в польових та лабораторних умовах. 

«Сьогодні малі та середні виробники майже не користуються послугами лабораторій. Це той напрям, який однозначно покаже свою ефективність, якщо ця послуга буде доступнішою», – вважає Наталія Табінська. Вона перераховує можливі дослідження, яких потребує сучасне  ефективне агровиробництво: аналіз ґрунту та вимірювання його вологості, аналіз води, насіннєвого матеріалу, аналіз овочів та фруктів на залишки нітратів, листова діагностика рослин та мікроекспертиза рослин. Очікується, що діагностичний та лабораторний супровід також стане частиною агрохабів. 

Третій напрям – постачання малим фермерам засобів сільськогосподарського виробництва та якісний сервісний супровід. Саме тут може спрацювати ефект «клубу за інтересами».

Виробників та дистриб'юторів  якісного насіннєвого матеріалу, добрив, засобів захисту рослин сьогодні багато. Вони мають кваліфікований персонал, здатний забезпечити консультаційний супровід аграрія. Однак, знову ж, великі компанії воліють працювати з клієнтами, які мають значні потреби у засобах виробництва. Працювати  поодинці з мікро- та малим бізнесом – нерентабельно. І агрохаб може стати своєрідним містком між такими постачальниками та малими фермерами.

«Форми співпраці можуть  бути різними, – каже Наталія Табінська. – Наприклад,  агрохаб проводить конкурс на укладення угод з тими чи іншими дистриб’юторами, що пакетно постачають потрібні малим фермерам засоби: насіння, добрива, засоби захисту. Таким чином наш агровиробник отримає доступ і до якісних засобів, і до  кваліфікованої інформації про них».

Цей напрям важливий ще з однієї причини. За різними оцінками, нині на ринку 25-30% засобів захисту рослин є фальсифікатом, а в елементі дрібної фасовки ця частка може зростати до 50-90%. Так само великі ризики існують на ринку мінеральних добрив, насіннєвого та посадкового матеріалу.

Ну й четвертий, «нетрадиційний» напрям підтримки агровиробників – агрегація. Тобто, колективний збут малими виробниками вирощеної продукції, перетворення низки дрібних партій на більші оптові. Для фермерів це означає вищі прибутки та більшу прогнозованість їхньої роботи.

Скільки це коштує

Центри агрокомпетенцій можуть бути приватними, комунальними або кооперативної форми власності. Програма АГРО розробила маркетингову стратегію таких центрів, проаналізувала сильні та слабкі сторони запропонованої моделі, способи подолання ризиків. Представила фінансову модель їх створення та можливі варіанти цінової політики.

Отже, скільки це може коштувати?

Можливі два варіанти, які  відрізняються підготовкою, спектром та глибиною надання послуг. Відповідно, є різними і за обсягом необхідних для їх запуску інвестицій.

Для започаткування першої моделі потрібно близько 635 тис. грн. Такий центр матиме лабораторію на базове лабораторне та діагностичне обладнання, відносно недорогий дрон із можливостями дослідити та обміряти ділянку.

Друга модель вартістю близько 5 млн. грн означатиме наявність лабораторії з більшими можливостями, дорожчий дрон із більшою кількістю функцій та здатністю обробки насаджень за допомогою пестицидів та агрохімікатів, ґрунтовнішим наданням традиційних дорадчих послуг – агротехнологічний супровід, юридичні консультації та інше. 

Джерелами фінансування можуть бути як приватні кошти, кошти з місцевих бюджетів, а також проєктні кошти з проєктів міжнародної технічної допомоги.
У тому числі від програми АГРО. Саме зараз триває оголошений нею конкурс на отримання субгранту «Створення центрів агрокомпетенцій/агрохабів з надання комплексних послуг для агровиробників плодово-овочевої та ягідної продукції». Участь у конкурсі можуть  взяти суб’єкти підприємницької діяльності, неурядові громадські організації та бізнес-асоціації. Заявники повинні бути готовими співінвестувати не менше 30% від загальної суми бюджету проєкту. Заявки приймають до 5 березня 2021 року.

З розрахунком на партнерів

Залежно від обраної фінансової моделі, агрохаб може бути укомплектовано різною кількістю фахівців, здатних надавати консультації та супровід малим агровиробникам. Однак, у будь-якому разі привабливою є й взаємовигідна співпраця з постачальниками засобів сільгоспвиробництва та послуг. Чи готові до цього потенційні партнери?
 
Компанія «Укравіт» – найбільший український виробник препаратів для хімічного захисту сільськогосподарських культур промислового та приватного секторів. Має власне виробництво сучасних високоефективних пестицидів та агрохімікатів, у тому числі добрив з мікроелементами та засобів для знищення побутових шкідників. У її структурі є Інститут здоров’я рослин з потужним лабораторно-науковим комплексом.

Компанія добре позиціонована для роботи на місцях, в тому числі з агрохабами.
«Маємо 17 регіональних представництв зі спеціалістами, які займаються безпосередньо агрономічним супроводом, – розповідає керівник Сервісно-технологічного відділу компанії Сергій Сальников. – Також вони допомагають замовникам підібрати те чи інше дослідження, відібрати за потреби зразки. Надаємо будь-який  агрономічний супровід.  Відкриті до всіх, у кого є зацікавленість у співпраці».
 
Сергій Сальников зауважує, що останнім часом зростає інтерес малих виробників до проведення лабораторних досліджень.
 
Велика  транснаціональна компанія «Yara» постачає свою продукцію у понад 60 країн. Вона спеціалізується на засобах живлення рослин і точному землеробстві, що дозволяє фермерам покращити врожайність та підвищити якість продукції.
 
«Компанія вже має схожий досвід кооперації. Наприклад, на ринку Аргентини ми працюємо з дорадчими службами, малими фермерськими господарствами і створюємо щось на кшталт агрохабів, – говорить про перспективи співпраці з центрами агрокомпетенцій Микола Панчук, керівник напряму цифрових технологій компанії. – Були би раді створювати щось в Україні, однак поки не просунулися настільки далеко в силу певних ринкових і політичних обставин».
 
Ну й насамкінець знову про безпілотники. Drone.UA – потужна компанія, у складі якої функціонують власні інженерні та виробничі підрозділи, центр із обробки даних. Вона є імпортером і дистриб’ютором продукції найбільш популярних торгових марок.
 
«Я три роки тому казав, що дрони обприскувати поля не будуть ніколи. Не вірив у  це», – на своєму прикладі ілюструє швидкі зміни співзасновник компанії Валерій Яковенко. За його словами, ситуацію кардинально змінило суттєве здешевлення послуг безпілотників – торік ціна обробки поля ними впала до рівня наземної обробки. 
 
Тож ідея дронів в агрохабах цілком реальна. Водночас Валерій наголошує, що  центрам на початках потрібна буде сервісна та навчальна підтримка.
 
«Без навчання ніяк, – переконаний він. – Ми пропонуємо нашим клієнтам два дні теорії і три-чотири дні практичних занять у полі. Ми не вчимо, як треба літати – а як правильно картувати поле та підготувати його до роботи, формувати пілотну команду. Радимо, кого треба найняти, а кого не варто, як вибрати додаткове обладнання. Важливим є розташування громади, полів та багато інших нюансів».
 
Це вже практичні поради для тих, хто візьметься за створення центрів агрокомпетенцій та агрохабів, які мають усі шанси вже незабаром стати реальністю.
 
Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов’язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО) за посиланням.

Автор - Анатолій Марциновський