182818
178171

Введення квот на імпорт міндобрив через суд: театр абсурду, за який заплатять аграрії

Окружний адміністративний суд міста Києва вийшов за рамки своїх повноважень при прийнятті рішень щодо введення квот на імпорт мінеральних добрив, зобов’язавши Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі ввести їх. Це негативно вплине на економіку України загалом, а найбільше від такого кроку постраждають аграрії. Про це йшлося під час спільної пресконференції аграрних асоціацій, передає прес-служба ВАР.

На тому, що рішення суду є неправомірним і що суд не може зобов’язати Комісію голосувати певним чином наголосив заступник голови ВАР Михайло Соколов.

«Що в цьому з юридичної точки зору є неправильним? Суд дійсно міг встановити, що, приміром, були формальні порушення у ході розслідування. Якщо таке було – певні документи не були розглянуті, комісії була представлена не вся інформація – тоді максимум, що можна було вирішити, – це зобов’язати комісію переглянути своє рішення на основі повної інформації, яка була виявлена під час судових засідань. Тим не менш, ми почули, що потрібно ввести відповідні захисні заходи. В даному випадку, за оцінкою наших юристів, суд просто вийшов за рамки своїх повноважень. Адже взагалі не зрозуміло, як можна колегіальний орган – а саме таким є Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі – зобов’язати прийняти те чи інше рішення. Тому що кожен член Комісії зобов’язаний голосувати відповідно до того, як він розуміє цю конкретну ситуацію. Це те ж саме, що зобов’язати Верховну Раду прийняти той чи інший закон, що є неможливим», – наголосив Михайло Соколов.  

Заступник голови ВАР зазначив, що ключовим питанням в рамках прийняття рішення Міжвідомчою комісією щодо введення квот на імпорт мінеральних добрив є питання про те, чи відповідає дане рішення національним інтересам України.

Разом з тим, професор Київської школи економіки Олег Нів'євський підтвердив, що рішення, прийняте Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі у червні минулого року про незастосування обмежувальних заходів щодо імпорту мінеральних добрив є правильним і відповідає національним інтересам України. Згідно із дослідженням, проведеним КШЕ, запровадження квот на імпорт міндобрив негативно вплине на економіку країни.

«Україна втратить в середньому 120 млн доларів. Безумовно, від запровадження квот виграють виробники міндобрив. Їхня вигода складе близько 90 млн дол. США. Також вигодонабувачами є трейдери, імпортери добрив. Їх вигода складе 64 млн дол. США. А ось основними, хто програє, будуть сільгоспвиробники. Вони втратять приблизно 275 млн дол. США. Разом з тим, серед аграріїв найбільше постраждають малі с/г виробники. У їхній структурі собівартості продукції, витрати на міндобрива становлять пропорційно більшу частку, ніж у середніх та великих. Також є й інші негативні наслідки, на як потрібно зважати. Потрібно враховувати корупційну складову. Також квотування добрив негативно відобразиться на  гнучкості споживачів міндобрив. Бо невідомо з яких країн дозволятиметься імпорт. Наприклад, якщо одна країна в  силу різних причин перекриє імпорт добрив в Україну, то чи можна буде швидко переорієнтуватися на іншу країну», – пояснив Олег Нів’євський.

На тому, що в Україні ринок мінеральних добрив уже сьогодні монополізований однією компанією наголосив голова ГС «Аграрний союз України» Геннадій Новіков.

«Фактично, один виробник – група компаній «Остхем» – займає дуже значну частину виробництва добрив. Тому до цього часу сільгоспвиробники України переплачували за добрива на 20%-40% більше, ніж наші колеги у сусідніх країнах. Сьогодні в нас немає дефіциту добрив, пропозиції найрізноманітніші і сільгоспвиробник має можливість обирати виробника за якістю, ціною, умовами поставки і планувати свою діяльність. На наш погляд, монополісту треба звикати працювати у ринкових, а не в тепличних умовах, у яких він працював багато-багато років. Ми хочемо бути впевнені в тому, шо отримаємо гарантовану якість, кількість та ринкову ціну на добрива. Ми вважаємо, що рішення суду не відображає сьогоднішніх позицій і є досить заангажованим», – сказав Геннадій Новіков.

Генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Роман Сластьон зауважив, що імпорт добрив наразі є єдиним стримуючим фактором від  зростання цін на внутрішнього ринку та балансом для конкуренції. Разом з тим, ніхто не говорить про те, чому в Україні збільшилась частка імпортних добрив.

«Дійсно, у 2017-2018 роках було просідання виробництва добрив. Але причиною цього були самі представники галузі. Зокрема, група компаній «Остхем» раптово у березні 2018 року просто призупинила виробництво і не поставила товар, який вже був проплачений аграріями. Це стало причиною того, що всі почали шукати альтернативні шляхи поставки добрив. І лише переорієнтація на імпорт дала можливість сільгоспвиробникам виростити нормальний урожай. Адже без добрив сільське господарство не є рентабельним. У 2019 році відновилось виробництво добрив і навіть розпочався їх експорт, а імпорт скоротився. За підсумками 2020 року цей тренд продовжився. Причому, моніторинг експортних цін підтверджує той факт, що українські сільгоспвиробники переплачують на внутрішньому ринку за добрива. Більше того: за підсумками 2020 року, згідно наших оцінок, частка групи компаній «Остхем» у ринку мінеральних азотних добрив склала 65%. А виробництвом аміачної селітри в Україні займаються лише заводи групи компаній «Остхем». Звісно, що можливість відсікти імпорт шляхом квотування є дуже цікавою ідеєю для національного виробника», – сказав Роман Сластьон

Директор ГС “Всеукраїнський аграрний форум” Марія Дідух запевнила, що українські виробники не відмовляються від українських добрив. Однак, вони бажають мати якісну продукцію та конкурентну ціну.

«Ми готові споживати вітчизняне. Але хочеться сказати виробнику: будь-ласка, працюйте в ринкових умовах, забезпечуйте хорошу якість продукції і ми відкриті для співпраці. Але залишати агровиробника без вибору – це неприпустимо. Адже ми розуміємо, що квотування теж може мати «ручний режим». Який буде механізм цих квот? Чи не станеться так, що коли ми готуватимемось до польових робіт, введуть квоти і вибору в українського виробника не буде, окрім як купити добрива на внутрішньому ринку за тою ціною, яку йому встановлять? Тому ми будемо тримати цю ситуацію на контролі. І сподіваємося, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства подасть апеляцію на рішення суду. А ще більше ми сподіваємося, що в судовому рішенні буде прописано повернутися до розгляду і він відбудеться на основі фактів, аналізу і цифр. Ми готові надавати аналітичну підтримку, робити розрахунки, брати участь у переговорах і обговореннях для того, щоб прийняти правильне, справедливе рішення, яке відповідає національним інтересам», – підсумувала Марія Дідух.  



Зниження ПДВ для аграріїв: боротьба з податковими «скрутками» чи головний біль для бухгалтерів?

Під час семінару мова йшла про зміни до Податкового кодексу України (ПКУ), які вступають у силу з 1 березня 2021 року та стосуються зниження ставки ПДВ до 14% на постачання деяких видів продукції.

Зокрема, згідно з підпунктом «г» п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, ставка у 14% застосовується до операцій з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України живої ВРХ, живих свиней, овець, молока незбираного, пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, соєвих бобів, насіння льону, насіння свиріпи та ріпаку, насіння соняшнику, насіння та плодів інших олійних культур та цукрових буряків, крім операцій з ввезення на митну територію України товарів, визначених у п. 197.18 ст. 197 ПКУ.

Щодо постачання іншої сільгосппродукції на митній території України та імпорт застосовується ставка ПДВ 20%. Експорт усієї сільгосппродукції, як і раніше, здійснюється за ставкою 0%.

Володимир Метелиця, генеральний партнер Центру професійних бухгалтерів, д.е.н., розповів про перехідні операції, тобто ті, в яких перша подія відбулася до 1 березня, а друга — після. За його словами, таких операцій може бути три.

«Наприклад, аванс отриманий до 1 березня 2021 року, а постачання сільгосппродукції зазначених категорій, відбулося після 1 березня 2021 року. У цьому випадку відвантаження здійснюється за ставкою 20%», — говорить він.

Якщо відвантаження здійснюється після 1 березня на суму, що перевищує отриманий до 1 березня аванс, то до суми перевищення буде застосовано ставку 14%.

«Зворотна ситуація у Податковому кодексі не виписана, але, на нашу думку, має застосовуватися аналогічний підхід: якщо відвантаження продукції відбулося до 1 березня, а оплата — після 1 березня, то потрібно застосовувати ставку 20%», — зазначає Володимир Метелиця.

Друга перехідна операція стосується коригування податкових зобов’язань при поверненні авансу або поверненні продукції. Тобто, коли аванс або відвантаження продукції відбулося до 1 березня 2021 року, а їх повернення (частково або повністю) відбувається уже після цієї дати. У такому випадку так само буде застосовуватися ставка у 20%.

Третя перехідна операція стосується зміни ціни. Ставка у 20% буде застосовуватися у розрахунку коригування на зміну ціни, якщо перша подія відбулася до 1 березня, а коригування (друга подія) — після.

«Також необхідно розглянути питання формування податкового кредиту. Якщо перша подія з постачання сільгосппродукції відбулася до 1 березня і покупець сформував по ній податковий кредит за ставкою 20%, то при подальшій реалізації продукції у межах митної території України, цей податковий кредит не буде коригуватися з 20 на 14%», — говорить Володимир Метелиця.

Також він зазначив, що застосовувати ставку у 14% ПДВ мають не лише сільгоспвиробники, а й інші суб’єкти, як наприклад, посередники, якщо постачають чи імпортують сільгосппродукцію, перелічену у підпункті «г» п. 193.1 ПКУ.

Леонід Тулуш, завідувач відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», к.е.н., у свою чергу нагадав, що це вже третя спроба Державної податкової служби запровадити зміни, що унеможливлять маніпуляції з відшкодуванням ПДВ. Перша спроба була у 2015 році, коли запроваджували систему електронного адміністрування (СЕА) ПДВ. Тоді обіцяли, що маніпуляції зникнуть як явище, але цього не відбулося. Наступним етапом стало призупинення блокування податкових накладних, і після нього також кардинальних змін не відбулося.

«Це вже третій етап, і мені хочеться, щоб представники податкових органів розповіли, наскільки ці зміни допоможуть галузі, адже, якщо позитивних зрушень знову не буде, то незрозуміло навіщо робити цей крок. У кожній новації має бути логіка і обґрунтування, як від неї виграють виробники, які витрачають ресурс на її впровадження», — говорить Леонід Тулуш.

За його словами, формально виробникам краще було б, якби ставка лишалася на рівні 20%, а позитивну різницю вони платили не до бюджету, а наприклад, постачальникові техніки.

«Будь-яка зміна у податковому законодавстві, з одного боку, закриває якісь «скрутки», направлена на боротьбу з чимось, а з іншого боку — створює можливості для нових податкових схем. Тому я повністю погоджуюся з тими, хто говорить, що більшість проблем, які ми собі створили цими новаціями, ми поки навіть уявити не можемо. А от очевидних переваг для сільгосппідприємств від цієї податкової новації наразі не видно», — підсумував експерт.

Джерело: УКАБ

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Українські агрохолдинги готуються до відкриття ринку землі

Світовий потенціал

Україна має один з найкращих земельних ресурсів у світі, запевняє Міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко. З цим важко не погодитися — саме завдяки своїй землі наша країна стала потужним гравцем на світовому продовольчому ринку.

У поточному аграрному сезоні Україна впевнено посіла місце у першій десятці світових держав за площами, зайнятими під основні зернові та олійні культури. Так, український ячмінний клин за розміром — 5-й у світі, ріпаковий — 7-й, наше кукурудзяне поле — на 9-й позиції, а по соняшнику ми влаштувалися на 2-му місці. І, схоже, надовго. У найближчих переслідувачів — ЄС, Аргентини та Китаю — під соняшники землі відведено набагато менше. В Україні ж під цією культурою, що стала вже неформальним символом країни, за даними USDA, перебуває більше 25% світових "сонячних" площ.

Величезні масштаби орних земель запорука рекордів, які ставить Україна з року в рік. Наприклад, у 2020 році тільки зернових, зернобобових та олійних аграрії зібрали 82 млн тонн. Заробляти українським аграріям допомагає світова кон’юнктура — під час пандемії ціни на агропродукцію істотно виросли. Проте так триватиме недовго.

Однією з перепоною сталого розвитку агросектору — у якісному та кількісному параметрах — є низька врожайність. Своє місце на аграрних ринках Україна утримує більше за рахунок об’ємів врожаю, проте не його якістю. Якщо врожайність вдалося довести до світових рівнів, то Україна не сходила би з експортних п'єдесталів в рослинництві. Нині по основних зернових культурах і олійних врожайність в цілому по Україні гірше світових орієнтирів приблизно в 1,5 рази. Хіба що крім передових господарств та особливо врожайних сезонів.

Проте причина низької врожайності не в низькій ефективності самих аграріїв, а у відсутності вільного ринку землі. Чому? Все просто — ніхто не стане серйозно інвестувати у землю, коли немає гарантії, що наступного року вона не перейде іншому орендарю. Інша справа, коли земля стає твоєю власністю. Власність, у яку можна інвестувати у будь-якому вигляді — від інноваційної техніки до кращих засобів охорони рослин. Відтак врожайність може зрости до світових стандартів.

І ось незабаром, вже з 1 липня, з'явиться шанс ситуацію виправити — в Україні відкривається ринок сільгоспземлі. Правда, поки що таку можливість народні обранці надали не всім і не одномоментно — передбачена поетапність земельної реформи, вона розтягнута на роки. Найбільшу невизначеність щодо її термінів вносить неясність з датою проведення референдуму, на якому повинно буде вирішуватися питання з допуском нерезидентів до ринку землі.

Але схоже, що вирішення земельної проблеми — це вже питання часу. Й тому для багатьох учасників агроринків зараз потрібно ретельно підготуватися, щоб адекватно відреагувати на найочікуванішу реформу за всю новітню історію України.

До старту залишилося менше п'яти місяців. Дехто рішення вже прийняв і почав концентрувати активи на купівлю землі. Але що мають намір робити інші 99% потенційних учасників земельного ринку? Як на них вплине відкритий ринок землі? Що стане першим викликом? Відповісти на ці питання нам допомогли експерти та ті, для кого земля є не просто активом, а засобом виробництва — компанії, які заробляють на рослинництві.

Локомотив галузі

Фахівці запевняють що земельна реформа стане одним з потужних драйверів розвитку вітчизняного сільського господарства. Після повноцінного відкриття ринку землі український агросектор спроможний додатково збільшити приріст ВВП країни щороку на 1-3%, зазначають автори проекту Національної економічної стратегії-2030.

"Запропонована модель земельної реформи можливо не принесе максимального економічного ефекту, але вона є важливим поступальним кроком, який дозволить отримати позитивні зміни в аграрному секторі. Продуктивність агросектору буде зростати, нові власники будуть зацікавленими у підвищенні ефективності своєї операційної діяльності і у створенні продукції з більшою доданою вартістю", — впевнений експерт аналітичної платформи Easy Business Дмитро Ливч.

Задля отримання якнайбільшого економічного ефекту реформи на агросектор, на переконання експерта, потрібно максимально лібералізувати ринок землі. "Це дозволить забезпечити стале економічне зростання та створить умови для залучення фінансових ресурсів у галузь не тільки з боку великого бізнесу, як це відбувалося на протязі останніх 30 років, а й від менших агрокомпаній. Також це буде сприяти виходу вітчизняних компаній на нові ринки. Економічний ефект від земельної реформи у випадку її ефективної реалізації може складати близько $50-85 млрд сукупного приросту ВВП у наступні 10 років", — стверджує Дмитро Ливч.

Щоб земельний ринок запрацював вже в липні 2021 року, урядовцям та народним депутатам потрібно розробити й прийняти сім законопроєктів та близько 40 інших нормативно-правових актів, підрахували в Мінагрополітики. "Основним з них є законопроєкт № 2194 щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин. Це так звана земельна конституція для місцевих громад, яка відкриває вікно можливостей, передаючи в розпорядження ОТГ ще більшу кількість земельних ресурсів", — наголошує очільник міністерства Роман Лещенко.

"В громадах очікують, що їм передадуть не тільки повноваження з розпорядження землями, які завтра можуть забрати, а передадуть з державної у комунальну власність землі всіх категорій, сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення (крім земель під об’єктами державної власності), в тому числі за межами населених пунктів. Громади зможуть здавати їх в оренду саме так, як роблять це і в межах населених пунктів", — пояснює керівник напряму земельної реформи Програми USAID АГРО Сергій Кубах. Громади зараз більше зацікавлені та сильніше мотивовані щодо ефективного та раціонального використання земельних ресурсів, ніж чиновники центральних органів виконавчої влади, робить висновок експерт. І додає: "Законопроект 2194 містить положення щодо деконцентрації владних повноважень з розпорядження землями та контролю за їх використанням, а також дерегуляцію у сфері землеустрою, що має антикорупційний ефект для всієї аграрної сфери".

Наміри аграріїв

Аграрії в цілому позитивно сприймають відкриття ринку сільгоспземлі в Україні. Ту версію лібералізації обігу земель сільськогосподарського призначення, яка впроваджується з 1 липня 2021 року, багато з них розцінюють значно краще, ніж альтернативу у вигляді продовження мораторію на продаж землі. Позицію аграріїв яскраво підсумовує Всеволод Кожемяко, засновник і генеральний директор групи "Агротрейд", яка обробляє 70,5 тис. га землі в Чернігівській, Сумській, Полтавській та Харківській областях і вирощує там соняшник, кукурудзу, озиму пшеницю, сою та ріпак. "В Україні має бути відкритий та прозорий ринок землі, а люди повинні мати право розпоряджатися своєю власністю. Це крок вперед, до якого ми йшли всі роки незалежності", — наголошує засновник аграрного бізнесу, розпочатого ще в 1998 році.

Підприємці вбачають нові можливості для свого бізнесу у розпочатій земельній реформі. Старт ринку землі в нинішньому році відкриває величезні перспективи для українського бізнесу, каже голова правління, власник групи компаній "Прометей" Рафаель Гороян (земельний фонд — 10 тис. га). У найближчі роки найголовніші інвестиції в український агросектор будуть саме в землю, впевнений голова наглядової ради Ristone Holdings Вадим Нестеренко (66 тис. га). Перспективність реформи підприємці і експерти пояснюють тим, що з’являться можливості інвестувати в зрошення, підвищення якості грунтів, інші дорогі технології, і не боятися втратити ці кошти.

Певна частина представників великого бізнесу вже реально готуються до відкриття земельного ринку, хоча чимало воліють про свої наміри поки що не говорити. Компанії визнають, що земельні питання у них зараз стають одними з пріоритетних. Зокрема такі акценти в своїй діяльності розставили в Ristone Holdings, A.G.R. Group (29 тис. га) та в інших компаніях. До речі, готуються до появи "вікна можливостей" і приватні інвестори, які планують спочатку скуповувати земельні ділянки у фізичних осіб, а потім продавати їх підприємствам. Власне і в агрокомпаніях варіант придбання землі через посередників розглядають як один з цілком можливих. "Оскільки викупи зараз будуть здійснюватися на фізосіб, то всі якраз і вирішують, як це краще робити. Викупляти землю безпосередньо топ-менеджерам (як фізичним особам — Авт), чи купувати через тих людей, які землю розглядають як альтернативу депозитам, з переоформленням потім договорів оренди на тривалий термін", — каже виконавчий директор Agricom Group Петро Мельник (40 тис. га).

Декотрі аграрії зізнаються, що вони вже мають конкретний план дій за новими нормами земельного законодавства. Зокрема, про наміри викупити частину орендованих земель кажуть в холдингу HarvEast (123 тис. га). Про придбання найближчим часом землі, заявляють в групі "Прометей". Це дозволить миколаївській компанії збільшити земельний банк удвічі. Готові купувати землю у пайовиків також і в "Контінентал Фармерз Груп" (195 тис. га). Робити це вони планують виключно заради втримання свого зембанку та за умови дозволу купувати землю іноземному капіталу. Агрохолдинг A.G.R. Group також вже активно вивчає питання про збільшення земельного банку. Мова йде про землі на півдні країни, причому діалог холдинг хоче вести виключно з власниками землі. Трохи раніше керівництво агроіндустріального холдингу МХП (370 тис. га) теж заявляло про готовність купувати ділянки сільгоспземлі, які зараз орендує. Правда, не за будь-яку ціну, а лише, мовляв, за розумну — не більше $1,5-2 тис за гектар.

Кошти для купівлі землі багато хто з підприємців, а особливо фермерів, розраховують віднайти в кредитних установах. Великі підприємства на кшталт холдингу Ristone, зі слів Вадима Нестеренко, готуються до переговорів щодо таких кредитів з міжнародними банками, щоб потім запропонувати своїм пайовикам привабливі умови викупу земельних наділів. А от фермерство, як каже Рафаель Гороян, однозначно ще не готове до придбання землі. Певні сподівання малі та середні господарства покладають на Фонд часткового гарантування кредитів, але закон про його створення Парламент, на жаль, ще не прийняв. Міністр Роман Лещенко сподівається, що закон про Фонд буде прийнято вже в березні.

– Аграрії вже почали виходити в кеш, тобто скорочувати свої інвестиційні програми і накопичувати кошти, щоб невдовзі купити землю. Тому зростання продуктивності агровиробництва в найближчі 5-7 років дещо пригальмується. Але якщо землі на ринку буде пропонуватись мало, приміром по 2% в рік, то інвестпрограми відновляться швидко.  

Разом з цим будуть поступово наростати позитивні ефекти земельної реформи. І в першу чергу в тих сферах аграрного бізнесу, які потребують значних інвестицій — садівництві, ягідництві, тепличному господарстві, зрошувальному землеробстві, підвищенні родючості землі. Позитив у цьому подвійний. Адже саме такі виробництва генерують більшу додану вартість. Буде відбуватися також консолідація земельних масивів, і скоротяться витрати аграріїв на обробку "шахматок". Тому в довгостроковій перспективі, в горизонті 10-15 років реформи розвиток агробізнесу суттєво прискориться. Матимемо реальний позитивний ефект від запуску ринку землі.  

Зменшити корупційну складову у земельній сфері вже зараз суттєво допоможе прийняття законопроєкту № 2194 про передачу державних земель в ОТГ. Це правильний і вкрай потрібний закон.    

– Ми зараз активно проводимо інвентаризацію свого земельного банку, стан договорів оренди, обновляємо інформацію по пайовиках. Зокрема, запланували провести опитування наших пайовиків. Благо, електронна система на 70-80% дозволяє це зробити швидко. Хочемо краще зрозуміти маркетингову ситуацію: хто з пайовиків розглядає питання продажу, хто вже готовий продавати, а хто категорично не хоче це робити. За три місяці ми завершимо апдейт зембанку. Хочемо краще дізнатися про пропозицію і попит на майбутньому ринку. Це дозволить нам більш чітко зайти в 1 липня.  

Поки що відчуття щодо настроїв наших пайовиків неоднозначні. В Луганському кластері ніякого ажіотажу нема, в Чернігівському люди задають питання, а в Житомирському активність проявляють наші конкуренти, сусіди. Там де люди будуть готові, ми вийдемо з пропозиціями. Думаю, що подібна ситуація і в інших компаніях. Обмеження для юридичних осіб по виходу на ринок землі до 2024 року буде відтерміновувати активність власників паїв. Буму на ринку землі з 1 липня я не очікую. Не думаю, що протягом першого року продажі землі стануть масовими.  Зараз,  мабуть, всі компанії займаються формуванням фінансової подушки для майбутніх викупів. Пошук фінансових та юридичних рішень будуть основними завданнями для компаній протягом найближчих місяців, може року. Поки ринок не зрозуміє, по якій схемі більшість підприємств почне працювати.  

На технологічні аграрні процеси це навряд чи суттєво вплине. Адже у всіх договори оренди підписані, скоріш за все, на тривалий термін. Тому і перехід прав власності в найближчі рік-два не створить проблем для аграрного бізнесу. Принаймні, в "Агрікомі" такий перехід не стане підставою для розторгнення відносин. Першочерговим завданням зараз я бачу формування політики щодо реалізації пропозицій з продажу і балансування холдингів.  


– Відкриття ринку землі в нинішньому році відкриває величезні перспективи для українського бізнесу. Я чітко розумію, що коли у землі буде справжній власник, то якість виробництва на цій землі буде покращуватися — адже справжній власник буде інвестувати в зрошення, в дорогі технології, не вбиваючи при цьому землю.  

Що стосується нашої компанії, то, маючи земельний банк у межах 10 тис. га, ми будемо брати участь у придбанні землі. Ми поставили амбіційну мету — найближчим часом отримати ще 10-15 тис. га землі і вийти на показник в 20-25 тис. гектарів сумарно. Тому ми вже зараз йдемо на тривалу оренду землі.  

З огляду на діючі законодавчі обмеження, згідно з якими дозволено купувати не більше 100 гектарів на одну фізичну особу, ми зараз активно укладаємо договори довгострокової оренди. 

У питанні малого фермерства, вважаю, цей сегмент однозначно не готовий фінансово до придбання землі, а отже, буде вимушений звертатися за підтримкою до банківської системи. А от наскільки українські банки будуть готові фінансувати мале фермерство — це вже інше питання, і тут абсолютно важлива позиція держави в намірах підтримки бізнесу. 


– Потенційно ринок землі сприятиме розвитку фермерства та збільшенню кількості агрокомпаній, проте цей процес не буде стрімким. Очікувати якихось суттєвих змін у структурі сільгоспвиробників чекати не варто. Сільгоспвиробництвом займатимуться ті, що вже працюють на землі. Прогнозуємо, що з відкриттям ринку землі аграрії зменшуватимуть інвестиції в придбання техніки, будівництво та модернізацію елеваторів, а вільні кошти будуть направляти на придбання землі.  

Однак через обмеження щодо площі, яку можуть придбати покупці, суттєвого збільшення інвестицій у галузь чекати не варто. Ми вважаємо, що обмеження в 100 га для фізичних осіб та 10 тис. га для юридичних стримуватиме ринок. Стрімкого зростання вартості землі не буде. Проте наразі таке обмеження прийнятне. Люди звикатимуть до думки, що землю можна купити та продати, а страхи, що землю "скуплять та вивезуть" іноземці, зникнуть.  

Початкова вартість гектара землі складатиме близько $1 тис. У цьому ми орієнтуємось на вартість оренди. Зараз річна оренда гектара землі коштує $100-120 при дохідності 10%.  

Говорити про плани нашої компанії щодо придбання землі зарано, адже ми це можемо зробити тільки з 2024 року. Ми й надалі будемо займатися рослинництвом і орендувати паї. Головне, щоб договори були довгостроковими, і можна було планувати сівозміну і поліпшення агрооперацій. 

Разом з тим ми вже бачимо зацікавленість людей щодо продажу землі. На гарячу лінію компанії регулярно телефонують люди з питаннями, чи можуть вони продати пай. Доводиться пояснювати, що для юридичних осіб ринок відкриється не скоро. Люди хочуть нарешті скористатися своїм правом на власність. Ми вкотре переконуємося, що ринок землі треба було запроваджувати вже давно. Не можна обмежувати право людини розпоряджатися своєю власністю. Якщо людина не хоче продавати землю, то й не буде, проте якщо хоче — закон нарешті надасть їй можливість зробити це в законний спосіб.


– Законопроєкт "Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (№ 2194 від 01.10.2019 р.) є зараз першочерговим. Це реформаторський законопроект, який передбачає передачу земель з державної у комунальну власність, децентралізацію повноважень в управлінні земельними ресурсами та дерегуляцію в земельних процедурах. 

Ще одним першочерговим законопроектом є "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) через електронні аукціони" від 01.10.2019 р. №2195 (прийнятий у першому читанні). Цим законопроектом передбачається купівля земельних ділянок (прав на них) державної та комунальної власності виключно через прозорий механізм земельних аукціонів. 

Після їх прийняття двома наступними законопроектами мають стати "Про Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві" від 25.05.2020 р. №3205-2 та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення права працівників державних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій на одержання земельної частки (паю)" від 29.05.2020 р. №3012-2. Перший з них запроваджує нову установу — Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві — з метою покращення доступу аграріїв до дешевого кредитування. Другий — передбачає процедуру забезпечення прав працівників сільськогосподарських підприємств на отримання належного їх земельного паю. 

Варто відзначити, що прийняття кожного земельного закону супроводжується постійною їх адвокацією та подоланням ряду проблем, зумовлених різними владними і політичними конфліктами, "заполітизованістю" земельного питання, тощо. 

Тож важливою віхою земельної реформи можна вважати розробку та прийняття "Пакету законів земельної реформи", що ознаменувало вирішення не тільки питання мораторію, а й проведення цілеспрямованої земельної політики України. 

Джерело: delo.ua

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Міністерство без повноважень: чому новостворене МінАПК не може контролювати експорт агропродукції

Експортери аграрної продукції можуть зіткнутися з проблемами. Міністерство економіки не передало Міністерству аграрної політики, яке відновлює свою роботу 1 березня, контроль над важливим органом — Держпродспоживслужбою. Його планується залишити у складі Міністерства економіки.

Держпродспоживслужба контролює поставки всієї аграрної продукції за кордон, які займають 45% всього експорту, розповідає ексголова відомства Володимир Лапа. На кожну партію продукції видається фітосанітарний (для рослинництва) або ветеринарний (продукції тваринництва) сертифікат. «Служба працює ефективно, система контролю при виробництві агропродукції налагоджена, і всі документи оформляються вчасно», — розповідає Володимир Лапа.

Дієвість Держпродспоживслужби доведена за останні чотири роки тим, що ми експортуємо товари в 156 країн світу, вважає директор Союзу молочних підприємств Вадим Чагаровський. За його словами, це єдиний компетентний орган України, що гарантує контроль якості харчових продуктів, які експортують у країни ЄС.

Роботу служби контролювало Міністерство аграрної політики, але в 2019 році уряд вирішив його ліквідувати, а всі його функції разом з Держпродспоживслужбою передати Міністерству економіки. Таке рішення викликало шквал критики з боку профільних асоціацій та аграрних компаній, тому через два роки Міністерство все-таки вирішили повернути. Його очолив колишній голова Держгеокадастру Роман Лещенко. На початку лютого у відомстві працював тільки він, архіваріус і прибиральниця.

Насамперед від Лещенка очікують реалізації земельної реформи, яка стартує з 1 липня, та реалізацію масштабної програми з будівництва системи зрошення.

Офіційного рішення, що робити з Держпродспоживслужбою, яка зараз підпорядковується Міністерству економіки, — немає. Але в уряді схиляються до розподілу функцій органу і частини повноважень, а саме санітарно-епідеміологічну службу планується передати головному санітарному лікарю Віктору Ляшку і Міністерству охорони здоров’я. При такій схемі роботи експортерам аграрної продукції доведеться звертатися по документи для експорту відразу в Держпродспоживслужбу, Міністерство аграрної політики та санітарно-епідеміологічної служби, що не тільки збільшить терміни оформлення документації, а й значно підвищить корупційні ризики. Затягування з оформленням одного паперу загрожує зривами експортних контрактів, що карається штрафними санкціями.

Якщо реорганізація все-таки відбуватиметься, то експортерам буде складніше працювати. «Ліквідація цього органу означає автоматичне переузгодження всіх дозвільних сертифікатів з нашими торговими партнерами, через що експорт повністю зупиниться на 1,5−3 роки», — попереджає Вадим Чагаровський.

Реформувати Держпродспоживслужбу необхідно, але не потрібно плутати реальну реформу з розчленуванням служби між двома або трьома міністерствами, каже гендиректор аграрної компанії ІМК і президент асоціації Український клуб аграрного бізнесу Алекс Ліссітса. Він вважає, що потрібно зробити Держпродспоживслужбу більш прозорою і гнучкою до викликів бізнесу і спільноти завдяки діджиталізації. «Ділити службу не можна, оскільки на ній зав’язаний весь експорт і не тільки агропродукції. Це може обернутися катастрофічними наслідками для агробізнесу і країни загалом. Дискусія про те, яке міністерство має відповідати за Держпродспоживслужбу, абсолютно недоречна. Більш ефективно вона працювала під контролем Мінагро», — каже експерт.

З проханням відмовитися від поділу повноважень служби до президента, уряду і профільного комітету парламенту звернулися представники аграрних асоціацій.

У листі до прем'єр-міністра Дениса Шмигаля головний експерт з питань законодавства у сфері ветеринарії та безпечності харчових продуктів проекту EU4SaferFood (проект ЄС) Тоні Віл каже, що таке рішення може порушити інтегрований підхід України до проведення державного контролю по всьому ланцюжку «від поля до столу». Зростає ризик проведення некваліфікованого контролю за виробництвом та обігом продукції. «Це може призвести до втрати Україною права на експорт сільськогосподарської продукції до країн ЄС і на інші ринки міжнародного торгового співтовариства», — нагадує він. Крім цього, рішення уряду може спровокувати нові складності під час переговорів з міжнародними кредиторами, які вимагають від України проводити реформи і надають фінансову підтримку. Рішення про розподіл функцій Держпродспоживслужби може бути сприйняте як «крок назад».

Джерело: НВ



АПК України: перезавантаження системи управління

За результатами дискусії учасниками було запропоновано пріоритетні принципи ефективної роботи інституцій в агробізнесі.

Якими мають бути засади ефективної роботи Мінагрополітики і системи інших інституцій? Над цими питаннями у своїй аналітичній статті розмірковує  доктор економічних наук, професор ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Олександр Єранкін. 

В Україні  завершується «експеримент», коли країна, яка є важливим гравцем на світових аграрних ринках, працювала без функціонування аграрного міністерства, що є унікальним явищем в світовій економіці. Відповідно, це несло ризики дезорганізації для всієї системи агробізнесу. Проте, відновлення статус-кво має бути не механічним процесом «відкриття колишніх кабінетів». Перезапуск Міністерства аграрної політики і продовольства, на наш погляд, має стати драйвером перезапуску всієї системи управління АПК України для того, щоб аграрний сектор мав здійснити цивілізаційний ривок у своєму розвитку. Фактично аналогом є капітальний ремонт (реновація) будівлі чи приміщення, коли у нас є шанс зробити сучасний інноваційний бізнес-простір.

Але, на жаль, ми спостерігаємо традиційні для нашої країни «утаємничені» підкилимні рухи, коли є всі шанси отримати інституцію із радянськими рудиментами та незрозумілою місією для суспільства. Причиною цього є те, що критично мало в суспільстві ведеться професійної дискусії щодо головних принципів ефективної роботи Міністерства, а, відповідно, і цілої системи інших інституцій, які мають позитивно впливати на розвиток агробізнесу в Україні.

Які ж ці головні принципи?

  1. Чітке формування місії Міністерства (за аналогією – інших інституцій) та його ролі для суспільства і економіки.

Фактично мова йде про саму доцільність існування спеціалізованого аграрного Міністерства, його місії як інституту сучасної ринково-демократичної форми держави. Не секрет, що зараз поширена думка, що Міністерство не потрібне і необхідно мати «залізні» аргументи щодо доказів доцільності його функціонування.

  1. Концентрація груп інтересів – продовольча безпека, агробізнес, сільський розвиток.

У кожної інституції є свої бенефіціари. В нашому випадку – це платники податків та система суспільних інтересів в цілому. Треба чітко сконцентрувати та оформити запити чи очікування тих чи інших стейкхолдерів щодо роботи інституції. Треба також чітко прописати механізми концентрації та юридичного оформлення груп інтересів у певні інституції (галузеві чи професійні асоціації, лобістські структури, суспільні інститути тощо).

  1. Функції Міністерства. Суддя. Конфлікт інтересів. Саморегуляція.

Треба чітко розмежувати роботу інституції щодо виконання загальнодержавних стратегій розвитку та врахування інтересів головних діючих осіб. Очевидно, що практично завжди будуть конфлікти, які треба спрямовувати у конструктивне русло.

І тут мова йде про те, що, на жаль, в Україні спостерігаємо інституціональні «провали» (судова, фіскальна політика, система захисту прав інвесторів). Таким чином, Міністерство (хоча б на цьому етапі) має покласти на себе функцію «формування та забезпечення цивілізованих правил гри», які не можуть бути гарантовані в Україні іншими інституціями. Мова йде про активну саморегуляцію.

  1. Розмежування функцій між міністерствами та інституціями, уникнення дублювання та «сірих зон».

Ще раз про доцільність існування того чи іншого міністерства. Очевидно, що сфера зони впливу буде перетинатися із іншими міністерствами в сфері галузевої взаємодії і конкуренції (наприклад, техніка, добрива, постачання інших ресурсів), міжнародних відносин (допомагати відкривати ринки для вітчизняних виробників), регіонального, соціального розвитку сільської місцевості. Тут не уникнути дублювання і конфліктів за розподіл повноважень і ресурсів. Ще одна загроза – так звані «сірі зони», коли, навпаки, втрачається відповідальність інституцій за ті чи інші процеси.

  1. Стратегічна важливість і гарантії від непродуманих кон’юнктурних дій (раптової ліквідації).

Фактично мова йде про законодавче забезпечення уникнення повторення ситуації 2019 року, коли було несподівано для спільноти ліквідоване аграрне міністерство без надання чіткої аргументації.

Але тут не має бути місце емоціям та бажання «реформ заради реформ». Необхідно законодавчо закріпити критерії, за якими те чи інше міністерство вважається системно утворюючим і має імунітет від «ручного» закриття. Наприклад, очевидно провальною в цілому є діяльність Міністерства охорони здоров’я щодо боротьби з пандемією коронавірусу, проте ні в кого не закрадається думка щодо його ліквідації. Власне стосовно аграрного міністерства мають бути встановлені чіткі критерії, за яких воно не може бути ліквідовано (частка у економіці країни та забезпеченні експортної виручки, роль у продовольчій безпеці країні тощо).

  1. Формування конкурентоспроможної команди інституції. Система мотивації.

Для того, щоб Міністерство чи інша інституція були ефективними в ринковому середовищі, вони самі мають відповідати критеріям сучасної ефективної організації. А це, в першу чергу, персонал, команда, які мають продукувати ідеї та мати можливості їх реалізації. Звичайно, і зарплати або матеріальні винагороди мають бути наближеними до ринкових. Але тут є серйозна ментальна проблема, яку, на жаль, розганяють різні політики-популісти («державний чиновник має отримувати як умовний пенсіонер»).

Але для того, щоб претендувати на високий рівень матеріального забезпечення необхідно чітко розробити систему показників (KPI) для працівників державних інституцій, які є реально досяжними та які можна чітко виміряти чи ідентифікувати.

  1. Активна позиція та адаптивність до змін в ринковому середовищі.

Міністерство або інша інституція має бути осередком для акумуляції інтелектуального капіталу. В результаті, мають народжуватися ініціативи, які можуть кардинально змінювати тенденції, що несуть загрози або не мають перспектив.

Наприклад, стосовно міжнародної аграрної політики. Тут слід кардинально змінювати стереотипи. На жаль, в нашому суспільстві буквально на рівні квазірелігії поширюються бажання мати такий же рівень державної фінансової підтримки аграріїв «як у Європі». Проте очевидним є той факт, що для нас це нереально і ми не маємо шансів навіть наблизитися до цих показників. А головне – забувають про доцільність цього в умовах високого рівня світових цін на продовольство.

Таким чином, Україні слід навіть очолити рух і взаємодію в рамках міжнародних інституцій інших країн, які страждають від високого рівня протекціонізму розвинутих країн, за всебічне зменшення цього явища. Фактично Україна має бути локомотивом розвитку вільного ринку і конкуренції в аграрному світі, що підвищить репутацію країни.

  1.  «Інвестиційний маяк»:  виправлення «провалів» ринку та державного управління.

Міністерство має сформувати потужну систему допомоги своїм стейхолдерам, оскільки бізнес-клімат в Україні ще дуже далекий від бажаного стану. Тут є низка традиційних побажань, вони відомі. Одна із головних функцій в агробізнесі (переважно ринки B2B) – інформаційна. Очевидно, що в цифрову епоху це має бути одним із пріоритетів: швидкість, комплексність, достовірність передачі сигналів учасникам ринку.

Крім того, мають формуватися «пакетні» пропозиції для потенційних інвесторів для входження в ті чи інші сфери агробізнесу, які мають значення для суспільства: тут і інформаційний блок, і блок можливості надання реальної допомоги для інвестора у подоланні специфічних бар’єрів входження в наш агробізнес.

Або візьмемо «найгарячішу» проблему в історії аграрних відносин – ринку сільськогосподарської землі. Не будемо писати про всі аспекти цього «серіалу». Проте очевидним є потреба у ролі Міністерства як «провідника» у світ нової для багатьох українців ментальної реальності. А для цього вже зараз слід мати чітку «дорожню карту» запуску ринку землі.

З точки зору рядового потенційного учасника цього ринку можна запропонувати принцип «світлофору». Суть його полягає у тому, що всі учасники мають легкий і прозорий доступ до інформації про юридичну готовність земельних паїв до участі у ринковому товарообороті. При цьому, що важливо, мова йде не обов’язково про фізичний продаж землі. Адже земельні ресурси – потужний інвестиційний інструмент, який важливий для оцінки бізнесу (отримання кредитів, входження у спільний бізнес, формування акціонерного капіталу тощо).

Отже, земельні паї мають пройти процедуру «верифікації» готовності до торгів. Умовно «зелений» колір мають отримати ті земельні ділянки, які не викликали юридичних суперечностей. При цьому має бути певний час для отримання «претензій» на ці ділянки.

«Жовтий» колір мають отримати ділянки, які ще готуються до верифікації і/чи які мають незначні розбіжності. Проте такі розбіжності можна нескладно усунути (зміщення меж, наприклад).

«Червоний» колір мають отримати ті ділянки, які перебувають у стадії серйозних правових суперечностей (судові позови, сумніви у юридичній прозорості і т.і.).

І ця робота вже має тривати, оскільки виправляти все, коли ринок запрацює, буде набагато важче.

  1. Жити в реальності.

На жаль, і це є світовою тенденцією, що ми остаточно увійшли у світ постправди, коли загрозливого характеру набули тенденції впливу на суспільство популістів, маніпуляторів, кон’юнктурщиків, коли основою інформаційного простору є «альтернативна правда», фейки, маніпуляції.

Тому місія Міністерства та інших інституцій – мінімізувати можливості для маніпулювання спекулятивними настроями. Для цього слід уважно слідкувати за величиною розриву між мріями та бажаннями, з одного боку,  та реаліями і можливостями їх досягти - з іншого, за часовими рамками тих чи інших пропозицій, щоб не допустити маніпуляцій невідомим майбутнім.

Наприклад, це відноситься до відомої проблеми «сировинного прокляття» і обов’язкового виробництва продукції «з доданою вартістю». Часто упускається той факт, що це ще й додана «собівартість», що можливості реалізації такої продукції нездійсненні в тих обсягах, щоб компенсувати відмову від так званого «сировинного» напрямку. І забувається чомусь, що виробництво так званої «примітивної» продукції (зерна, наприклад) – це центр тяжіння низки інноваційних сфер і галузей (IT, технології, техніка, добрива, логістика тощо).

  1. Колективний імунітет на пропозиції без розрахунків.

Будь-які пропозиції щодо втручання в ринкові процеси, щодо розподілу коштів платників податків мають ґрунтуватися на прозорій і зрозумілій системі розрахунків економічного (соціального, екологічного, політичного) ефекту від цих пропозицій на основі зрозумілої і прийнятої методики розрахунків.

  1. Розвиток інституту репутації.

Основний бар’єр для розвитку бізнесу в Україні – відсутність ефективної роботи інституту репутації. Звідси й високі ціни на умови ведення бізнесу (відсотки за кредити, транзакційні витрати, юридичний захист і т.д.). Недовіра «з’їдає» левову частку потенційного інвестиційного ресурсу.

Добре, що робота вже почалася в цьому напряму (створення реєстрів), але до реалізації мети ще далеко. Критерій доброчесності і прозорості має бути головним у відносинах між суб’єктами. Очевидно, що це відноситься до сфери отримання субсидій – пріоритет мають отримати прозорі компанії, доброчесні платники податків.

  1. Кардинальна зміна філософії використання субсидій.

Тут також має бути кардинально змінена філософія необхідності надання державної допомоги. Є думки, що субсидії в принципі не потрібні, вони шкодять ринковому розвитку.

Щоб уникнути таких закидів, слід підходити до бюджетної політики з активних позицій, і позбутися репутації «вічно бідне село – допоможіть нам». На наш погляд, суб’єктам агробізнесу слід бути не тими, хто випрошує, а тими, хто вимагає. Але для цього мають бути чіткі раціональні аргументи. В такому випадку, субсидії розглядаються як своєрідна «каса взаємодопомоги».

Основними двома аргументами існування такої «каси» є необхідність виправлення ситуації нерівноправної конкуренції з країнами, де є високий рівень такої підтримки, і нерівних можливостей для конкуренції всередині країни (галузеві особливості – термін окупності інвестицій та розміри бізнесу).

І треба істотно змінити принцип отримання субсидій. Він має бути чітко зрозумілим і мати конкурсний (своєрідно – грантовий) характер. В такому випадку бенефіціари чи лобісти тих чи інших програм мають готувати фундаментальні розрахунки щодо дієвості, результативності та ефективності використання цих коштів.

Очевидно, що такий процес має бути завершений до процесу затвердження бюджету на наступний рік, а не придумувати «по ходу»,  як нам пристроїти ці бюджетні кошти.

Джерело: ІЦ УАК



Сьогодні автоматизовані близько 30% всіх наявних в Україні елеваторів

Як нині виглядає сучасна автоматизація елеватора та як уникнути ризиків, реалізуючи цю задачу, – розбиралися разом із  директором департаменту автоматизації та електрифікації компанії KMZ Industries Олексієм Ломакіним.

502.jpg

 «Саме автоматизацією нині у більшості випадків завершується процес зведення будь-якого нового зерносховища, –  розповідає Олексій Ломакін. – Хоча все ще бувають випадки, коли спочатку її не включають до проєкту, керуючись виключно бажанням зекономити. Але далі, проаналізувавши усі етапи будівництва і детально оцінивши обсяг і структуру необхідних інвестицій, зазвичай доходять висновку, що автоматизація  –  у тому числі як свого роду надбудова над електромонтажем – це доволі невеликі кошти, якщо порівняти із загальними вкладеннями у проєкт. Щоб предметно розуміти, про які цифри йдеться, можна скористатися онлайн-калькулятором автоматизації елеватора.

До того ж, переваги від автоматизації суттєві, причому вимірюються вони в тому числі й конкретними цифрами:  термін окупності повністю автоматизованого елеватора, наприклад, на 1,5 року менше порівняно з аналогічним неавтоматизованим. У першу чергу за рахунок мінімізації витрат на персонал, зниження енерговитрат, оптимізації технологічних маршрутів при експлуатації обладнання. Простіше кажучи, ви оптимізуєте майбутні витрати ще до початку роботи вашого зерносховища».

503.jpg

Автоматизація дає можливість:

  1. Збільшити прибуток – за рахунок максимального управління якістю продукції, адже якість = ціна.

  2. Уникнути махінацій – часто цю «опцію» власники ставлять чи не на перше місце у списку переваг. Серед прикладів можливостей автоматизації у цьому напрямку – нещодавно реалізований KMZ Industries проєкт  із розробки та впровадження системи повністю автоматичного пробовідбору із вантажного автомобіля на двох об'єктах «Кернел». За допомогою нейронної мережі в автоматичному режимі система визначає габарити кузова, вибирає, у яких місцях відбирати проби, робить це ідеально точно і безпечно для людей. Завдання оператора – тільки вибрати необхідну кількість проб, все інше здійснюється без втручання працівників. Тож так, окрім іншого, нівелюється ризик виникнення однієї з найпоширеніших махінацій на зерносховищі.

  3. Гарантувати безпеку співробітників: адже зменшується потреба у кількості персоналу і необхідність втручатися у виробничі процеси. А можливість віддаленого управління дозволяє працівникам не перебувати весь час на висоті чи поряд із небезпечним обладнанням.

  4. Стежити за справністю обладнання. Ще один приклад із реалізованих KMZ Industries. – система технічних оглядів і ремонтів ТОіР, яку розробили і впроваджують на елеваторах спеціалісти компанії. Вона вчасно попереджає про необхідність огляду й можливу потребу в заміні деталей, а ще – нагадає експлуатантам про плановий ремонт. Це допомагає запобігати несправностям і аваріям, вчасно замовляти запасні частини й уникати простоїв в найбільш непідходящий момент.

  5. Забезпечувати максимальний контроль над зерносховищем, у тому числі віддалений. 

«Відстеження роботи об’єкта із будь-якої точки світу, де є Інтернет, і власний чат-бот, що за бажанням власника надсилає сповіщення в разі аварійної події або ж узагалі детальні меседжі про кожний рух на об’єкті, – усе це зараз ми впроваджуємо на українських елеваторах, – говорить Олексій Ломакін. – А ще наші програмісти «навчають» елеваторне обладнання через застосування нейронної мережі для досягнення найвищого рівня діджіталізації, коли елеватором можна управляти віддалено, без присутності людей на об’єкті: це справді дуже актуально зараз, в умовах пандемії».

504.png

Як уникнути ризиків на етапі автоматизації?

Спеціалісти радять обов’язково уточняти у компанії-автоматизатора, чи не передбачає програмне забезпечення прихованих витрат на ліцензії за кількість робочих місць, середовище розробки від постачальника контролерів тощо. Важливо й переконатися, щоб апаратна частина, яку вони пропонують (шафи управління і т.п.) була від відомих перевірених брендів, а значить, справді надійна. І щоб інтерфейс програми був зручним і зрозумілим – вашим працівникам із ним щодня працювати, тож добре, якщо його ще й можна буде індивідуально налаштовувати, як це передбачено, наприклад, у смартфоні.

505_0.jpg

«Не забувайте й про те, що технології розвиваються швидко, а задачі елеватора розширюються, – радить Олексій Ломакін. – Тож важливо, аби встановлюване ПЗ передбачало можливість вносити зміни, і право на це мала не лише-компанія-розробник. Інакше ви, так би мовити, ризикуєте стати його заручником.

Незалежно від того, автоматизуєте ви новий чи вже діючий елеватор, раджу працювати виключно із досвідченими підрядниками, що спеціалізуються на автоматизації саме елеваторів, а не «будь-якого об’єкту за будь яку ціну» чи й того гірше – лише окремих елементів. Автоматизуйте краще все зерносховище відразу, або принаймні одразу зробіть проєкт на повну автоматизацію й реалізовуйте його поетапно – це, крім іншого зекономить кошти. Взагалі без проєкту фінальна вартість розробки обійдеться вам удвічі дорожче. 

На діючому елеваторі залучайте до обговорення співробітників, збирайте їхні ідеї, прислухайтеся й до автоматизаторів – погляд незаангажованих сторонніх спеціалістів завжди корисний, аби покращити і удосконалити рутинні процеси. На початку робіть якнайдетальніше ТЗ, а в фіналі – обов’язково тестуйте: навіть найкращим чином реалізований проєкт може потребувати доопрацювань, і це повністю нормально.

І зрештою вповні користуйтеся всіма благами сучасної автоматизацій, збільшуйте прибуток і майте повний контроль над усіма процесами на вашому елеваторі».