178171
182818

Як дрони, екороботи та GPS-системи ростять нам врожаї

Великі агрофірми покладатися лиш на природні багатства і робочі руки давно вже не можуть. На допомогу їм прийшли розробники хитромудрих технологій, що дозволяють процеси спростити, уточнити, полегшити, все наперед прорахувати… Рішення, що використовуються нині у світі, вражають. А ще більше вражає й радує, що і наші аграрії задніх не пасуть та на інвестиціях у смарт-рішення останніми роками не економлять. Щоправда, не у кожного вітчизняного господарства на те є кошти… Але на прикладі одного з найбільших і найсучасніших агрокомбінатів Польщі ТОВ “Кєтш” можемо бачити, яким чином на теренах західної сусідки України провідні аграрії навіть на держпідприємстві запроваджують інновації, що дозволяють підвищувати врожайність, а відтак і прибутки, одночасно дбаючи про людей та навколишнє середовище. Таке враження, що й у нас великі масові зміни не за горами.

СІЛЬСЬКЕ НА МЕЖІ З КОСМІЧНИМ

Крістіна Кузнецова, заступниця директора UHBDP (український проєкт бізнес-розвитку плодоовочівництва), до пандемії багато подорожувала за кордоном, вивчаючи досвід іноземних інновацій. Вивчати насправді є що. От хоч би й теплиці шейха в Абу-Дабі на пісках посеред пустелі, що особливо вразили експертку: для виробництва овочів і фруктів беруть воду з моря та знесолюють її. Сучасні технології дозволяють вирощувати овочі, зелень, виноград (всього близько 50 видів рослин) без натяку на чорнозем, подача і розрахунок вологи автоматизовані, а для боротьби зі шкідниками (дивно, звідки взялися у пустелі) використовують не хімікати, а, скажімо, органічну суміш часнику. Або ж методики IMP (Integrated Pest Management) – це коли проти шкідників виставляють їхніх природних ворогів: проти фруктових мошок випускають колонію сонечок, що їх з’їдають і гинуть самі, коли закінчується харч.

Крістіна Кузнецова

Крістіна перелічує кілька особливо, на її погляд, вдалих і доречних смарт-рішень, що вже успішно застосовуються в економічно успішних країнах світу. Безпілотні трактори теж у переліку є. «Якось познайомилась із компанією у Німеччині, що пропонує знищувати бур’яни на полі спеціальним лазером. Машина їздить по полю та «відстрілює» будяки – пошкоджує їх і рослини гинуть, – розповідає експертка. – Також у Європі впроваджують для боротьби з бур’янами систему Ecorobotix – автономного робота, якій працює на сонячних батарейках. Здійснює екологічне та економне прополювання, вносить пестициди».

Ecorobotix

Серед побаченого Крістіну особливо вразила іспанська розробка Agrobot: Agricultural Robots – робот, який акуратно збирає полуницю, а ізраїльські технології – вирощування м’яса (білку) з клітин у спеціальних контейнерах. Дуже ефективно спрацьовує додаток зі сканером від «AgroCares», що дозволяє агрономам і фермерам відслідковувати стан родючості ґрунту безпосередньо на полі в період вегетації й перевіряти варіацію стану ґрунту в межах різних зон поля.

Agrobot

AgroCares

Ще одне цікаве рішення – «Лікування по фотографії». Сфотографувавши хвору-кволу рослину, система пропонує можливі «діагнози». Завдяки технології OCR (оптичне розпізнавання символів) та аналізу попереднього накопиченого досвіду, програма може одразу визначити, якою конкретно хворобою пошкоджена кукурудза.

Xarvio field manager

 

«В Україні доступний українською мовою Xarvio field manager, що розпізнає бур’яни та хвороби, класифікує й підраховує комах, аналізує пошкодження листя, проростання насіння та навіть рівень азоту в рослинах, – розповідає Крістіна. – Хоча, за моїми спостереженнями, поки що не набув широкого застосування: інформація залишається не точною і все одно потрібно око фітопатолога, щоб винести остаточний вердикт». 

ДРОН УСЬОМУ ГОЛОВА

Застосування безпілотників у сільському господарстві – це вже окрема сфера. Так, внесення засобів захисту дронами в Китаї, за словами Кузнецової, звична справа. Місцеві органи влади в Китаї заохочують фермерів використовувати дрони та вносити хімію на поля саме ними. Отримання ліцензії пілота дрона займає 15 днів. Компанії, які виробляють та продають дрони, мають центри навчання й видачі ліцензії пілотам.

XAG

«Наприклад, співзасновник агрокомпанії XAG має у своєму флоті 42000 дронів, які здійснюють 1,2 мільйона польотів для проведення польових робіт на добу протягом сезону, – розповідає експертка. – Він стверджує, що внесення пестицидів дронами відбувається в 50 разів швидше, ніж традиційною технікою (обприскувачем)». У Бразилії дрони використовують, щоб зменшити використання гербіцидів на полях, засіяних соєю, каже Кузнецова. Для цього дрон спочатку облітає поля та робить їх високоякісні зображення. Наприклад, за 90 хвилин польоту дрон моделі eBee X облітає до 500 гектарів. На основі зображень створюється мапа зараженості бур’янами, вона використовується для точного внесення гербіцидів. «Цей підхід у середньому зменшив використання гербіцидів на 52% для фермерів у сезоні 2018/19 у Бразилії», – уточнює експертка.

eBee X

В Україні є власна компанія-виробник дронів для обприскування посівів, яка зараз працює над проєктом такого собі «рою» дронів, розповідає Крістіна. «Ідея така: на поле приїжджає машина, в ній, скажімо, 6 «дроників», вони вилітають одночасно і роблять обробку 100-гектарного поля за 20 хвилин (інакше на це витрачалося б 3-5 годин», – пояснює вона.

І взагалі у нас послуга моніторингу дронами вже є досить поширеною, на неї є попит. «Я спостерігаю за розвитком ринку моніторингу дронами через знімки з 2015 року, і на той час необхідно було створювати ринок, розказувати, що взагалі таке – ці знімки та яка з них користь, – пригадує експертка. – Наразі він дуже розвинений – близько 10 компаній пропонують такі послуги».

LoRa

Також українські виробники активно встановлюють датчики для моніторингу полів й управління теплицями (останнім часом ці технології (LORA) знизились в ціні, що зробило їх ще доступнішими для аграріїв). Роль датчиків – збирати інформацію про зволоженість та температуру ґрунту, концентрацію азоту. «Великий мінус – коли по полю іде техніка, є вірогідність пошкодити датчики. В теплицях використовувати простіше, це досить поширено і недорого в Україні, – розповідає Крістіна. – А фермер із телефона може вмикати вентиляцію, провітрювання, опалення, полив, світло».

ЗЕКОНОМИТИ ВДАСТЬСЯ, ЗАМІНИТИ ЛЮДИНУ – НІ

Аграрні інновації в Україні теж не дивина – з 2014-2015 років цей напрям успішно розвивається, каже Сергій Ярошенко, провідний інженер групи сервісу систем точного землеробства МХП-Урожайна країна. «Всі сучасні технології успішно впроваджуються у нас. Навіть часом оперативніше, аніж у Польщі, де підприємства аграрні дрібніші, а їх можливості більш обмежені, аніж в українських агрохолдингів. І ми активніше в інновації інвестуємо», – пояснює він.

Сергій Ярошенко / Фото: latifundist.com

Так, наприклад, з 2014 року на українських полях уже освоєна система автопілоту трактора. Він автоматично виїздить на потрібну лінію з точністю до 2 см і виконує задану операцію – посів, культивацію, внесення добрив. «А точний посів – це гроші. Потрібен, щоб не використовувати зайвий матеріал, не виникло додаткової конкуренції рослин, які в тісняві дають до 30% менше урожайності, – пояснює Сергій. – А завдяки точності посівів лише на посівному матеріалі економимо 4-7% коштів».

Добрива вносяться диференційно на основі карт, розроблених різними лабораторіями. Спочатку підприємство випробувало новий спосіб на дослідних ділянках, а нині левову частину кукурудзи засіяно диференційовано і лишається тільки фіксувати результативність.

От із дронами в «Урожайній країні» поки не поспішають. Кілька років тому пробували, та масштабно застосувати не виходило – замала норма внесення речовин у безпілотника, до 5-7 л на га. «Дрони можуть покрити 90-100 га на добу, а для підприємства з великими площами того замало, враховуючи, що один обприскувач за зміну закриває 300-400 га, – прояснює Сергій. – Тому чекаємо нових рішень із дронами, що могли б покрити нашу потребу». А от для точкового внесення безпілотники дуже доречні: якщо поля біля сіл, відправляють саме їх, щоб не розпилювати хімікати на заселену зону. Дрони розпиляють точно по краю поля, і всі задоволені, каже Ярошенко. «А ще вони незамінні для обстеження полів після злив, бур, коли треба перевірити, чи якісно виконані роботи», – пояснює провідний інженер.

Все частіше аграрії звертаються до даних супутників – все точніші вдається дістати прогнози. А аналізуючи їхні дані за кілька років, можна робити висновки про більш чи менш продуктивні зони поля і відповідно обирати стратегію посівів на майбутнє. Та що казати – трактори також обладнані системами, що автоматизує обробку ґрунту максимально. Машина сама виїде, куди вказано, набере швидкість, виконає завдання, розвернеться… «Участі оператора вже ніби й не треба. Але не можемо бути впевнені, що з місцевістю все гаразд – а раптом ямка, стовп, інша перешкода? – пояснює експерт. – Погоджуюся з думкою, що ці нові технології не замінять людину, але допоможуть виконати її роботу краще».

НЕ ТРЕНД, А ВИКЛИК ЧАСУ

Оскільки вище вже згадувалася наша сусідка Польща, давайте познайомимося з тим, як працюють польські аграрії, ближче.

Польща хоч і не вражає, може, надвеликими об’єднаннями, зате розвинула цілу інноваційну стратегію. Інновації тут не точкові, а стабільно й надійно впроваджені навіть без участі приватного капіталу. Так, вищезгаданий агрокомбінат “Кєтш”, розташований в Опольському воєводстві на південному заході Польщі – державний. Це сільськогосподарське підприємство володіє 9,2 тис. гектарів земель та пасовищ (з яких 8,5 тис. га орних земель), займається як рослинництвом (вирощування пшениці, кукурудзи, ріпака, цукрового буряка), так і тваринництвом (утримує 9 тис. голів корів, з яких понад 3,7 тис. дійних, та кількасот коней гуцульської породи).

Державна власність польської агрофірми не повинна вводити в оману. Підприємство є самодостатнім, не дотується з боку держави, а його підходам до організації та ефективності праці можна позаздрити.

“Я не маю впливу на погоду, формування ринку (скільки коштуватимуть пшениця чи ріпак на світових ринках), але маю вплив на кошти, які я можу витратити на вирощування культур, оптимізувати їх використання», – каже з цього приводу голова правління агрокомбінату Маріуш Сікора.

Маріуш Сікора

Сучасне сільське господарство швидко цифровізується, пояснює він. Зараз впровадження новітніх технологій – це не модний тренд, а виклик часу.

«Хто б міг подумати ще кілька років тому, що тракторист на полі зможе управляти трактором, не торкаючись керма, а зараз це вже стає нормою”, – говорить керівник агрофірми.

Це польське підприємство акцентує особливу увагу на підвищенні врожайності культур, точності виконання польових робіт (так зване smart-управління) та оптимальне використання людських ресурсів.

 

ДО ВРОЖАЙНОСТІ ЧЕРЕЗ СЕЛЕКЦІЮ ТА GPS-СИСТЕМИ

В ТОВ “Кєтш” щороку ретельно підбирають насіння нових сортів культур, які найкраще підходять під породу ґрунтів, якими володіє агрофірма. Для цього використовують щорічні дані щодо нових сортів культур, підготовлених Центральним закладом досліджень сортів сільськогосподарських культур (COBORU) Польщі. Навіть це не гарантує високу врожайність у конкретній агрофірмі – ґрунти різні. Тому агрофірмам доводиться експериментувати. “Ми ретельно підбираємо сорти з цього переліку, які підходять під нашу землю. Для цього нам не потрібні лабораторії: ми маємо невеликі дослідні поля, де сіється насіння нових сортів культур”, – пояснює Сікора.

За його словами, лише кукурудзи сільгосппідприємство випробовує на своїх полях 140 нових сортів, так само робиться з пшеницею, ріпаком і цукровим буряком. Якщо якісь із них демонструють дуже хороші показники врожайності – у наступному році вони засіваються у промислових масштабах.

Польське агропідприємство робить ставку на точність виконання польових робіт, що дає можливість використовувати рівно стільки посівних культур чи міндобрив, а також палива для роботи сільськогосподарської техніки, скільки це необхідно. Для цього на техніці встановлюються GPS-системи точного місцезнаходження на полі.

“Це не лише допомагає заощаджувати фінансові ресурси, але також є важливим фактором дбання про екологію”, – підкреслює Сікора.

Агрофірма має великі ділянки полів, кожне з яких розміром приблизно 100 га. Відтак, агротехніка в посівних кампаніях є великогабаритною, навіть до 12-ти метрів завширшки. Часом погодне вікно для виконання польових робіт є нетривалим і потрібно працювати цілодобово. Раніше, працюючи вночі, тракторист, аби уникнути необроблених відрізків поля, робив накладку в 1-2 метри. Тобто, у деяких місцях робота, фактично, виконувалася двічі, а загальна площа цих накладок на одному полі становила навіть 5-10 га. Це призводило до перевитрат, зокрема палива і часу праці тракториста, який вже міг би працювати на іншому полі. Тому, вдалим рішенням було встановлення GPS-систем на сільгосптехніці, що дає можливість обробляти землю з точністю до 2 см.

“Зараз тракторист може не тримати кермо в руках, система сама визначатиме маршрут руху з точністю до сантиметра”, – розповідає керівник агрофірми.

Ще одним новим цифровим рішенням, яке агрофірма намагається втілити в життя, є розрахунок часу роботи тракториста в полі. Для цього у сільгосптехніці також планується встановлення спеціальних датчиків.

“Йдеться про те, скільки з 8-ми чи 12-ти годин праці тракторист реально орав, а скільки часу заправляв транспортний засіб, їхав на поле, виконував ремонтні чи інші роботи, відпочивав”, – пояснює пан Сікора.

 

ЦИФРОВІ КАРТИ ПОЛІВ

Якщо можна сіяти поле з філігранною точністю, то чому не піти і на крок далі? Агрофірма створила цифрову карту своїх угідь, яку завантажують у комп’ютери сільгосптехніки і, наприклад, регулюють інтенсивність застосування міндобрив.

“Поле – це завжди мозаїка: десь ямка, десь вологіше, десь сухіше, десь врожайність вища, десь нижча. Детальна цифрова карта якості ґрунту у конкретних місцях завантажується, наприклад, в комп’ютери розкидачів міндобрив. Відтак, їдучи трактор збільшує кількість міндобрив, де це потрібно, або зменшує, де в цьому немає необхідності”, – розповідає аграрій.

Бази цифрових карт агрофірмі створили зовнішні IT-компанії на базі аналізу ґрунту у конкретних місцях поля. Причому створення цифрових карт полів на базі фізичного аналізу ґрунтів, це вже майже учорашній день. Зараз такі карти вже успішно робляться на базі супутникових знімків полів.

На підставі таких знімків спеціальні програми можуть проаналізувати якість земель навіть без механічного отримання зразків ґрунту.

“IT-компанії ще вчаться створювати точні цифрові карти, які б точно корелювалися з аналізом механічного аналізу ґрунту. Але майбутнє – саме за картами на базі супутникових знімків”, – переконаний Сікора. Ще б пак – це також і значна економія коштів.

Для створення такого роду цифрових карт полів агрофірма співпрацює з польськими та іноземними IT-компаніями. Воно того варте: smart-рішення дозволяють дозовано використовувати міндобрива, що добре з екологічної точки зору, чи регулювати густоту посіву, наприклад буряка чи кукурудзи. Крім того, цифрова система дозволяє вирівнювати врожайність культури по цілому полю, відтак зростає її закупівельна ціна.

За словами пана Сікори, застосування “розумних” цифрових рішень дозволяє на одному гектарі заощаджувати до 1 тис. злотих (приблизно 7,5 тис. грн). Ще й працювати навчилися практично безвідходно.

Маріуш Сікора

“Такого поняття, що ми щось вивозимо на смітник, просто не існує. Немає такої культури, яку ми не використали б”, – підкреслює Сікора.

Відходи тваринного походження працюють у закритому циклі. Зокрема, рідкі відходи з коров’ячих ферм збираються у гігантські контейнери круглої форми, які згодом використовуються для удобрення полів. Тверді відходи висушуються і використовуються в якості сухої підстилки у корівниках. Зручно й вигідно.

 

Виходить, що хороші й корисні зміни однаково добре приживаються хоч в Україні, хоч у Польщі – бо вигідні й продиктовані часом. Ринок примушує підтягуватися усіх, інновації стали не розкішшю, а вимогою до його учасників.

ЗАВДАННЯ №2 – ПРАВИЛЬНО ПРОДАТИ

Технології технологіями, а й без перегляду схем збуту – успіху сьогодні не досягнеш. «Маркетингова інновація – це, наприклад, коли дрібні виробники в Словенії продають свої продукти через спеціальні кіоски-автомати. Всього кілька кнопок – і не треба продавців, приміщень, щоб придбати молоко, яйця, фрукти-овочі. Під час карантину – виявилось, саме те, що треба. Крім того, за словами Крістіни, в Європі турбуються про долю некондиційної продукції. «Нещодавно обговорювали з колегами по UHBDP рішення, які б допомогли вирішити проблему викидання на смітник нестандартної продукції, другого сорту, який не змогли продати, – пояснює суть завдання Кузнецова. – Капусту, буряк, що не підійшли за параметрами, викидають або лишають у полі. Але ми вже чули про різні ініціативи переробки такої продукції або її використання в сфері КаБаРе (кафе-бари-ресторани)». Так, вже зо 5 років тому вперше досвідом ділився супермаркет у Швейцарії, який залюбки продає нестандартні овочі, позиціонує їх особливо – і продає дорожче. Також Крістіна згадує про ресторан у Берні, де готують лише з тих продуктів, які фермери збирались викидати або ж залишили в полі й не збирали. «5 років тому такі проєкти здавалися нереальними для України, але бачу, що занепокоєність суспільства відходами, переробкою сміття зростає і скоро українці будуть готові (можливо) повторювати досвід швейцарців». 

 

Автори: Юрій Банахевич Тетяна Негода 

Джерело: Укрінформ

Ваш вибір 'Подобається'.


Спільна переробка для малих фермерів: як це може відбуватися

Продаж вирощених овочів чи фруктів перекупникам просто з поля або саду – ситуація, досить типова для малих українських агровиробників.

Для багатьох «швидкі» гроші виглядають привабливими, однак насправді це палка з двома кінцями. На другому – відсутність нових ринків збуту та нових технологій, стратегії розвитку бізнесу загалом.

Така ситуація значною мірою об’єктивна, адже переробка та подальший продаж продукції вимагає інвестицій в обладнання та відповідних знань. Однак дещо можна зробити навіть за несприятливих умов спільними зусиллями фермерів, місцевої влади і держави.

«З боку дрібних виробників є великий запит на входження дрібного виробника в системний ринок», – стверджує Євген Мельник, керівник Одеської обласної сільськогосподарської дорадчої служби.

Євген є автором дослідження можливих бізнес моделей спільних виробничих потужностей, проведеного в рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку – АГРО. Усі охочі можуть отримати доступ до документів дослідження після заповнення анкети.

«Кінцевою метою цього дослідження буде підтримка двох пілотних проєктів, відібраних згодом в результаті конкурсу», – анонсує Олександр Приходько, менеджер програми з розвитку аграрних ринків.

683.jpg

«Короткий ланцюг» для малого фермера

Переробка сировини з подальшою реалізацією в тій місцевості, де її було вирощено – це нині європейський тренд. Так званий «короткий ланцюг постачання» вигідний усім.

Селянин отримує вищий прибуток, адже переробка означає більшу додану вартість. Споживач – свіжу продукцію та довіру до неї, адже і виробник, і ферми, поля чи сади – ось, поряд. У громаді виникають нові робочі місця, зростають надходження до місцевого бюджету. Локальна харчова продукція є одним із важливих елементів розвитку туризму.

«Ми дослідили, що при розвитку місцевого виробництва десь 30-40 % кінцевої ціни продукту залишаються в громаді в якості зарплати та прибутку підприємства, податків. Купівельна спроможність громади зростає також за рахунок створення нових робочих місць. Це суттєвий важіль розвитку», – каже Євген Мельник.

Основою для цього є розташовані в громаді потужності для переробки сировини. Однак малому українському виробнику самостійно інвестувати в недешеве обладнання малореально – тож варіантом стає спільна переробка вирощеної продукції. Саме на цьому було сконцентровано дослідження Програми АГРО.

Євген Мельник наводить приклад польської гміни Двікози, де 2016 року було створено муніципальний переробний центр. Це неподалік України, у Свєнтокшиштському воєводстві.

Центр у Двікозах надає місцевим фермерам низку послуг із переробки та продажу продукції – існує аж шість моделей на вибір. Такий широкий асортимент забезпечує обладнання центру.

Це – установки для фізичної, механічної та термічної обробки фруктів і овочів; камера для сушіння трав, фруктів та овочів місткістю 4500 кг продукту; яблукочистка, дробарка для фруктів, прес для соку, проточний пастеризатор із наливкою соку, пастеризатор для банки з консервами, масляний прес, морозильна камера швидкої заморозки, пакувальні машини для продуктів, машина для морозива та інше.

Із цього опису легко уявити можливості муніципального центру та, відповідно, переваги для місцевих малих сільгоспвиробників. У гміні є торгові точки, де продають локальний продукт. І не лише вироблений на потужностях центру – а й інших виробників, адже ідеєю є популяризація продукції місцевих виробників у цілому.

Важливими для такого успіху є регуляторні норми. У ЄС і на загальноєвропейському, і на державному рівнях сприяють розвитку локального виробництва через різні інструменти та преференції, покликані заохотити місцеве виробництво харчових продуктів і збут неподалік місць вирощування сировини.

«Країни Європи приділяють велику увагу просуванню продукції малих фермерів, – каже Євген Мельник. – Важливим фактором є гнучкий підхід до таких виробників продуктів харчування. Це, зокрема, підтримка традиційних методів виробництва та фермерів, що виготовляють продукт у малих обсягах чи тільки для локального споживання».

491.jpg

Що і як може бути в Україні

Однак повернімося до українських реалій. За схожих потреб та інтересів європейських та українських малих фермерів, умови суттєво відрізняються. Скажімо, в Україні на законодавчому рівні немає визначення «локального виробника» – відповідно, немає й подібних до європейських регуляторних умов. Схоже, найближчим часом вони й не з’являться.

«Проблема у відсутності документу, який би регулював певні вид діяльності малого виробника, – додає Євген Мельник. – Правила треба шукати в десятках законів чи підзаконних актів».

Проте і за таких умов існують можливості для руху вперед, які варто використовувати.

Цілком ймовірною є якась форма муніципального центру з переробки сировини за прикладом згаданого польського. Також у дослідженні Програми АГРО було запропоновано кілька моделей об’єднання зусиль самих малих виробників для спільного використання потужностей із переробки.

Одна з них – створення власне підприємства, що надавало би послуги з переробки давальницької сировини.

Такий центр міг би переробляти продукцію за відносно нескладними технологіями. Важливою в цьому випадкові є гарантована наявність сировини – тобто, коли є достатньо фермерів, які виробляють продукції більше, ніж можуть продати у свіжому вигляді. Відповідно, можуть постачати її на переробку.

За формою власності це може бути сільськогосподарський обслуговуючий кооператив або товариство з обмеженою відповідальністю.

У кожної форми є переваги й мінуси. 

Наприклад, кооператив більше привабливий з точки зору можливості залучення додаткового фінансування з боку держави чи міжнародних програм. Однак  в українських реаліях непросто організувати переробку на базі СОК: складна структура управління, недосконалість законодавства, часом учасникам складно домовитися про спільне рішення тощо.

ТОВ – більше прозора структура організації спільного виробництва, в рамках товариства фактично відбувається фінансова кооперація. Серед іншого, таким чином вирішується проблема важкодоступності банківських кредитів для дрібних сільгоспвиробників.

Друга можлива модель – дрібний фермер користується послугами місцевого підприємства, що вже працює у сфері переробки продукції. Тобто, самостійно переробляє аналогічну сировину, випускає подібну продукцію, але для інших ринків збуту.

Така схема є привабливою для малих виробників за низки умов.

Наприклад, у фермера недостатньо сировини для налагодження власної переробки. Або він хоче заощадити на капітальних витратах – купівлі обладнання. Підприємство-партнер має необхідні дозвільні документи, що сприяє зменшенню часу для виведення нової продукції на ринок. Або треба протестувати ринок новими продуктами, випустивши обмежену партію. І так далі.

Звісно, тут також можуть бути нюанси. Скажімо, у підприємства – партнера мають бути вільні виробничі потужності, цикл переробки власної сировини не повинен співпадати з циклом переробки сировини на замовлення. Складними можуть бути договірні відносини – часом власники переробних підприємств не зацікавлені в розвитку потенційних конкурентів.

682.jpg

Історії успіху та неуспіху

В Україні поки що навряд чи можна знайти відповідник такого успішного муніципального переробного центру, як у польських Двікозах.

Натомість Євген Мельник наводить приклад, коли успіху в переробці не сталося – однак очевидними є помилки, на яких можна вчитися.

Проєкт «Створення мережі з розвитку та маркетингу місцевої агро харчової та традиційної продукції» реалізовували в трьох населених пунктах Одещини. Там планували створити невеликі центри для переробки овочів. За ідеєю, місцеві мешканці могли з власної сировини виготовити продукцію для власного ж споживання. Центри було забезпечено базовим обладнанням для переробки овочів.

«Досвід роботи цих центрів показав, що проблемою є відсутність належної структури управління, – розповідає Євген Мельник. – Сподівалися, що от в людей є сировина – вони будуть приходити, щоб це переробляти. Мовляв, такий центр буде пріорі користуватися попитом».

Однак саме по собі так не сталося, тож професійний менеджмент обов'язково потрібен. Це тим більше важливо з огляду на те, що такі центри не мають власної сировинної бази. І коли на ринку складаються високі ціни на овочі, населенню простіше реалізувати продукцію в свіжому вигляді, ніж займатися переробкою.

Отже, на ці речі варто звертати увагу при створенні муніципальних чи інших центрів із переробки продукції.

Водночас є непогані приклади спільного використання потужностей переробних підприємств, що вже існують. 

Скажімо, у тій же Одеській області сільськогосподарський виробник цукрової кукурудзи замовив на консервному заводі ТОВ «Агро ЛТД» випуск консервованої солодкої кукурудзи у вакуумній упаковці під власною торговою маркою «Пан Садовник». Тут якраз збіглися згадані вище умови – в заводу були вільні потужності, «Агро ЛТД» не випускало продукцію, яку замовив виробник. Відповідно, не виникало конкуренції зі збутом власної продукції.

476.jpg

У будь-якому разі, дослідження програми АГРО доводить, що ідея спільної переробки продукції малих агровиробників в Україні досить перспективна. Малих фермерів і фізосіб багато, вони вирощують чимало та часто однорідну продукцію. Однак для реалізації перспектив багато залежить від світогляду виробника та бачення майбутнього.

«Якщо в малого виробника в планах просто працювати на оптовика, то ці моделі йому не будуть цікавими, – підсумовує Приходько. – В іншому випадку важливою є стратегія – щодо розвитку бізнесу і присутності на ринку».


Автор - Анатолій Марциновський

Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов«язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО).



Земельна реформа: про що слід пам’ятати власникам землі

З 1 липня набирає чинності закон, яким передбачено запуск обігу землі сільськогосподарського призначення в Україні. Заступниця міністра юстиції Ольга Оніщук у рамках Всеукраїнського форуму "Україна-30. Земля", який транслювався в ефірі Українського радіо, розповіла, що треба зробити власникам земельних ділянок перед запуском ринку землі.

Як захиститися від шахраїв
Оніщук пояснила, що до відкриття ринку землі має бути готова не лише держава, а мають бути готові власники земельних ділянок.

"Наразі ми ментально влаштовані таким чином, що нам завжди здається, що хтось має подбати про нашу власність. Але перш за все про нашу власність ми маємо подбати самі. Тому є два правила майнової гігієни, яких потрібно дотримуватись власникам землі напередодні запуску ринку землі", — сказала вона.

Перше правило — подбайте про присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру. Це є так званий аграрний паспорт для землі і без такого кадастрового номера здійснити жодної юридичної операції із землею буде неможливо. Друге — подбайте, щоб речові права на земельну ділянку, тобто оренда або власність, були обов'язково внесені до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оніщук розповіла, що у більшості людей право на землю знаходиться лише на паперових носіях. Якщо такі права знаходяться лише на паперах — це відкритий шлях до шахрая, який можна підробити документи й звернутися, наприклад, до нотаріуса з підробленим документом. Крім того, коли немає відцифрованих даних у реєстрі, ніхто не знає, хто власник, окрім того органу, який видавав документ, в архіві якого знаходиться другий примірник документа.

Як відцифрувати документи
Про відцифровку можна подбати і до 1 липня, і після через звернення до нотаріуса, державного чи приватного, або до державного реєстратора. Нині державні реєстратори приймають у центрах надання адміністративних послуг, які вже є майже в кожній об'єднаній територіальній громаді.

"Тому підніміть ваші документи, зверніться до нотаріуса або до державного реєстратора і подбайте про внесення даних до реєстру. Ваш документ буде відсканований у державний реєстр і в кольоровій копії будем там знаходитися", — пояснила заступниця міністра.

За її словами, це означає, що якщо шахрай звернеться до нотаріуса з підробленим документом, нотаріус зможе перевірити, як виглядає справжній документ шляхом відкриття документу із розділу державного реєстру і порівняти його. За досвідом, якщо нотаріус бачить скан-копію оригіналу документа, то підробити його ідеально практично неможливо. Тобто наявність документа в реєстрі дає змогу нотаріусу переконатися в тому, що це підробка, у разі, якщо звертаються шахраї.

Що робити, якщо ділянка не у власності
Оніщук нагадала про поняття "рейдерства", яке не внесено в законодавство, але існує в народі.

"У нас є кілька видів рейдерства, на які мають реагувати ті чи інші органи. Це може бути два види рейдерства", — сказала вона.

Перше — це реєстраційне рейдерство, коли здійснена незаконна реєстраційна дія державним реєстратором. Тоді людині треба звертатись зі скаргою на дії державних реєстраторів до Міністерства юстиції, до Офісу протидії рейдерству. За словами Оніщук, Мін'юст зможе допомогти.

Друге — на підставі підробки документів, то варто звертатися до Національної поліції. Це шахрайство, це вже кримінальна справа, яка має бути розслідувана. Наразі Міністерство юстиції не має повноважень реагувати на такі порушення.

Оніщук зазначила, що також складніша ситуація у реєстрі нерухомості: там ситуація складніша, оскільки об'єктів нерухомості більше, між бізнесу. І наразі є проблема із накопиченням карантинних скарг.

"Підробка документів трапляється лише тоді, коли громадяни не подбали про оцифровку прав. Тому насправді дуже просто самому себе захистити для того, щоб потім не звертатися ні до Офісу протидії рейдерству, ні до Національної поліції. Дотримання правил майнової гігієни — це, дійсно, внесок кожного українця в майбутнє власності в України", — наголосила заступниця міністра.

Про що слід пам’ятати власникам землі з 1 липня
Оніщук наголосила, що не варто поспішати та потрібно бути готовими до того, що буде низка викликів тоді, коли тільки розпочинається впровадження реформи.

"Ми не можемо передбачити всього. Як держава ми повинні швидко реагувати на будь-які виклики, які будуть виникати в процесі запровадження реформи, але власники земельних ділянок мають не поспішати, а спостерігати та думати, чи варто відчужувати землю, чи варто її обробляти тощо", — сказала вона.

За її словами, слід приймати зважені рішення для того, щоб потім зрозуміти, що їх ніхто не вводить в оману. Власники свідомо підуть до нотаріуса, почитають договір, нотаріус роз'яснить їм всі права, вони поставлять підписи та отримають кошти. І потім казати про те, що ці кошти були занадто малими чи ще якісь речі — вже буде неправильно.

"Це їхнє волевиявлення. Не можна продати два рази. Якщо ви вважаєте, що ціна буде не достатньою, яка вас не задовольняє, не продавайте", — підсумувала вона.

Джерело: Суспільне

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Плата за землю – українців хочуть змусити викуповувати свої ділянки або оформляти їх в оренду

Ще один скандал навколо земельного законодавства. У Верховній Раді зареєстрований і готується до розгляду проєкт закону, який пропонує скасувати інститут постійного землекористування, в тому числі для співвласників багатоквартирних будинків та звичайних громадян, тобто фізичних осіб. Законопроект №5385 від 15 квітня в березні був оприлюднений для громадського обговорення на сайті Міністерства економрозвитку. Однак у парламент він внесений як депутатський, а не урядовий законопроєкт.

Сайт "Сегодня" розповідає, що таке інститут постійного землекористування і як його скасування відіб'ється на звичайних громадянах.

Архаїзм радянської доби
Як записано в Земельному кодексі (ст. 92), право постійного користування земельною ділянкою – це право розпоряджатися і користуватися землею, яка перебуває у державній та комунальній власності, без встановленого терміну. Такі ділянки були і будуть виділятися абсолютно безкоштовно.

Наразі земля може надаватися в постійне користування земельними ділянками тільки деяким категоріям юридичних осіб:

- підприємствам і організаціям державної або комунальної власності;
- установам освіти;
- громадським організаціям;
- підприємствам людей із інвалідністю;
- релігійним структурам;
- деяким стратегічним підприємствам (наприклад, "Укрзалізниці");
- ОСББ (товариствам співвласників багатоквартирних будинків).

Однак за радянських часів і в Земельному кодексі, який діяв до 2002 року, ділянки надавалися в постійне користування також фізособам – для ведення фермерського або особистого підсобного господарства. При цьому право постійного користування, згідно із законом, передається у спадок. А тому і в наші дні багато українців володіють земельними ділянками на правах постійних землекористувачів.

Крім того, багато кооперативні житлові будинки, а також гаражно-будівельні та дачні кооперативи також володіють землею на правах постійного землекористування, як це було передбачено старими земельними законами. Так що скасування інституту постійного землекористування може торкнутися багатьох.

"Право постійного користування є спадщиною радянських часів і наразі ніде, крім пострадянських держав, не використовується. За час незалежності України перелік суб'єктів, які мають право розпоряджатися землею на праві постійного користування, поступово звужувалося, і сьогодні громадяни (крім співвласників багатоквартирного будинку) не мають право отримувати земельні ділянки на праві постійного користування", – говорить юрист Сергій Портной, керівник однойменного юридичного офісу.

Що змінює законопроєкт
Як говориться в пояснювальній записці до законопроекту №5385, Земельний кодекс, прийнятий в 2002 році, зобов'язував всіх суб'єктів права постійного землекористування переоформити землю або на право власності, або на право оренди. Однак в 2005 році Конституційний суд визнав цю норму недійсною – на тій підставі, що вона нібито звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод громадян.

Новий законопроєкт, по суті, просто прибирає поняття "постійне користування земельними ділянками" з законодавчого поля. Тобто фактично знову зобов'яже землекористувачів змінити форму власності.

У ряді випадків в текстах законів термін "постійне користування" пропонується замінити на інші: "користування", "господарське відання" або "оперативне управління". Зокрема, ділянки землі, на яких побудовані житлові багатоповерхівки, і прибудинкові території пропонується безкоштовно передати в оперативне управління та господарське відання передати керуючим організаціям. А власниками цих ділянок будуть вважатися співвласники багатоквартирних будинків.

А ось в майбутньому взяти землю в оперативне управління або господарське відання зможуть тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, державні і комунальні установи і деякі стратегічні підприємства. Всі комерційні організації (в тому числі будівельні) повинні будуть викуповувати ділянки.

Звичайні українці повинні будуть оформити оренду або викупити свою землю
Фізичні особи більше не зможуть отримувати земельні ділянки в постійне користування. Але ті, хто володів землею на таких правах до вступу в силу цього закону, зможуть на таких же умовах володіти землею і надалі. Однак здавати цю землю в оренду або продавати вони, як і раніше, не зможуть, поки не переоформлять на інших умовах. До того ж законопроєкт нагадує: місцева влада має право вилучати землі, які перебувають у постійному користуванні, для будь-яких потреб.

По суті, фізособи рано чи пізно повинні будуть переоформити право користування. Законопроект надає їм вибір: або оформити оренду землі терміном на 50 років, або викупити ділянку, розтягнувши виплати на 30 років.

Сергій Портной вважає, що законопроєкт тільки приводить законодавство у відповідність до ситуації, що склалася.

"У зв'язку з низькою практичністю права постійного користування більшість громадян вже переоформили таке право на власність або оренду. Отже, скасування інституту постійного користування землею для громадян буде фактичним приведенням законодавчого регулювання у відповідність до фактичної ситуації і ситуації, що є загальносвітовою практикою. Якби держава ще ввело спрощений механізм переоформлення права постійного користування, це було б оптимально для тих громадян, хто ще не переоформив право постійного користування на іншу форму права", – говорить Сергій Портной.

Заступник голови комітету з аграрного права Асоціації правників України Андрій Гевко вважає цей законопроєкт досить прогресивним.

"Право постійного користування було досить негнучким. По суті, користувач мав право довічно розпоряджатися ділянкою, але продати або здати ділянку в оренду у нього не було можливості. Через це існувала купа різних схем для обходу цієї заборони", – аргументує Андрій Гевко.

При цьому він попереджає, що хто сьогодні володіє землею на праві постійного користування, потрібно бути готовим до того, що доведеться нести додаткові витрати.

"Згідно із законопроектом, фізичні особи, як і юридичні особи приватного права, можуть переоформити право постійного користування на право оренди строком на 50 років, а також право викупу земельної ділянки з 30-річним розстрочкою платежу. При цьому окремий порядок укладення договору оренди цим проектом не передбачено. І, по суті, відповідно до закону "Про оренду землі", він повинен бути платним. Хоча ті, хто переоформить право постійного землекористування на право оренди, повинні звільнятися від сплати адміністративного збору", – пояснює Андрій Гевко.

Що стосується багатоквартирних будинків, то земельні ділянки державної і комунальної власності, на яких вони розташовані, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що знаходяться у спільній сумісній власності власників квартир і нежитлових приміщень у будинку, планується передавати у власність співвласникам багатоквартирного будинку безоплатно, констатує юрист. По крайней мере, згідно з чинним законодавством, власники житлових приміщень у багатоквартирних будинках не є платниками земельного податку.



Ситуація на світових ринках зернових стає все більш напруженою

Підготовлений ФАО прогноз світового виробництва зернових у 2020 році був підвищений на 1,7 млн ​​тонн до 2 767 млн ​​тонн, що на 2,1 відсотки більше, ніж було вироблено в 2019 році. Це підвищення прогнозу в порівнянні з попереднім місяцем майже повністю обумовлено переглядом у бік підвищення прогнозів виробництва фуражних зернових в ряді країн Африки. По рису офіційні особи в Корейській Народно-Демократичній Республіці та Гвінеї представили дані про зниження валового виробництва в порівнянні з більш ранніми прогнозами ФАО на величину, що перевищує зростання виробництва в Мадагаскарі, в результаті чого прогноз виробництва рису в світі в 2020 році був дещо знижений, але , проте, залишається безпрецедентно високим.

Прогноз світового споживання зернових в сезоні 2020-2021 років був підвищений в порівнянні з квітневим прогнозом на 6,0 млн тонн до 2 783 млн тонн, що на 2,7 відсотки більше, ніж у 2019-2020 роках. Проведене в цьому місяці коригування прогнозу в бік підвищення пов’язане зі збільшенням на 4,2 млн тонн прогнозу споживання кукурудзи в 2020-2021 роках головним чином в силу більш високого, ніж очікувалося раніше, споживання на корми в Китаї і Сполучених Штатах Америки. В результаті цього прогноз загального споживання фуражних зернових переглянутий і передбачає перевищення рівня 2019-2020 років на 3,4 відсотки. Передбачається, що майже 60 відсотків приросту споживання фуражних зернових на корми в порівнянні з минулим роком буде припадати на Китай. Загальний обсяг споживання пшениці в сезоні 2020-2021 років змінився згідно з прогнозами поточного місяця незначно і передбачає збільшення в порівнянні з рівнем минулого сезону на 1,7 відсотки, причому найбільш значущим фактором очікуваного приросту (вперше з сезону 2011-2012 років) стане передбачуване зростання споживання на корми, який майже повністю буде припадати на Китай. У порівнянні з квітневим прогнозом новий прогноз ФАО по світовому споживанню рису в 2020-2021 роках змінений незначно: очікується приріст на 1,9 відсотки в порівнянні з попереднім роком при рекордно високому рівні, який обумовлений очікуваним збільшенням обсягу споживання на продовольчі потреби і відновленням обсягів закупівель на корми.

Прогноз ФАО щодо обсягів запасів зернових в світі на кінець сільськогосподарського сезону 2021 року переглянутий у бік пониження на 2,8 млн тонн до 805 млн тонн, і тепер він на 2,3 млн тонн нижче рівня початку сезону. В результаті цього перегляду (в сукупності з очікуваним зростанням споживання) загальносвітовий показник співвідношення запасів зернових і їх споживання становить 28,3 відсотки проти 29,6 відсотки в сезон 2019-2020 років, що є найнижчим показником за останні сім років. Прогноз по запасах фуражних зернових в світі знижений на 4,1 млн тонн у порівнянні з прогнозом минулого місяця; це на 7,4 відсотки нижче обсягу запасів на початок сезону, що обумовлено головним чином ймовірністю зниження запасів кукурудзи в США і Китаї. Відповідно до незначно переглянутими в порівнянні з минулим місяцем в бік збільшення прогнозу світових запасів пшениці очікується, що вони можуть збільшитися на 2,8 відсотки в порівнянні з початком сезону, причому в Китаї це збільшення в порівнянні з минулим роком складе більше 40 відсотків. Після перегляду в бік збільшення на 400 000 тон запаси рису в світі станом на кінець сезону 2020-2021 років передбачаються на рівні початку сезону, оскільки скорочення запасів (в першу чергу в Бангладеш, Індонезії та Китаї) можуть бути компенсовані нарощуванням запасів в Індії, США і Таїланді.

Згідно з прогнозами, обсяг світової торгівлі зерновими в сезоні 2020-2021 років досягне 467 млн ​​тонн, що трохи вище квітневого прогнозу, а в порівнянні з минулим роком вище на 5,9 відсотки. Прогноз за обсягами світової торгівлі фуражними зерновими в 2020-2021 роках (липень – червень) в порівнянні з минулим місяцем практично не змінився і як і раніше передбачає значний приріст (9,2 відсотки) проти рівня сезону 2019-2020 років головним чином у зв’язку з ймовірними рекордними обсягами закупівель Китаєм кукурудзи і ячменю. Очікується, що торгівля пшеницею в сезоні 2020-2021 років (липень – червень) виросте на 2,0 відсотки в порівнянні з оцінками по сезону 2019-2020 років за рахунок очікуваного зростання в порівнянні з минулим роком імпортного попиту з боку Китаю, Марокко і Пакистану . Прогноз ФАО за обсягом світової торгівлі рисом в 2021 календарному році залишився практично незмінним у порівнянні з квітневим і передбачає його збільшення на 6,4 відсотка в порівнянні з рівнем 2020 року.

Джерело: УЗА

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Як свинарство стало рентабельнішим за птахівництво

Свинарство непомітно випередило птахівництво за рівнем рентабельності інвестицій повідомляє MeatNews із посиланням на Асоціацію “М’ясної галузі”.

Навіть у період пандемії COVID-19, свинарі зуміли випередити виробників курятини по рентабельності інвестицій і наростити поголів’я свиней. У той же час, за даними Держстату України, поголів’я птиці зменшилося.

Однак рівень прибутку у свинарстві розподілений нерівномірно, пояснює Микола Бабенко – виконавчий директор Асоціації “М’ясної галузі” та гендиректор Центру підвищення ефективності в тваринництві. Високу рентабельність за рік отримують репродуктори – продавці 25 кг поросят для відгодівельників, у самих відгодівельників рентабельність по року була в 10 разів менша. Наприклад,  у 2019-2020 рр собівартість 25 кг поросят могла бути в межах 700 грн/голова, тоді як середня ціна продажу трималася на рівні 2000 грн/голова – втричі більше ніж витрати. Свиноматки за рік дають 2,2 приплоди, отже репродуктори могли легко заробляти 400% рентабельності інвестицій в рік.

У той же час прибуток відгодівельників з однієї відгодованої свині складав 550 грн/голова при собівартості відгодівлі 4400 грн/голова. З трьома оборотами за рік – 40% рентабельність інвестицій в рік, тобто в 10 разів менше.

Для порівняння у 2020 році, за даними Євростату, вартість 25 кг поросят для відгодівлі у Нідерландах була 1000 грн/голова, тобто в 2 рази дешевше ніж в Україні.

Чому споживачам важливо розуміти як розподілений прибуток у свинарстві?
Наприкінці 2020 року неочікувано подорожчали корми на 50%. Це подорожчання неоднаково торкнулося всього ланцюга, більш чутливими до подорожчання кормів виявилися відгодівельники. Причина – вищі витрати коштів на відгодівлю і їх брак при купівлі річного запасу зернових у жнива (липень-жовтень 2020 року), коли традиційно ціни на зернові найнижчі.

Репродуктори ж, як правило, мають достатньо обігових коштів і формують запаси зернових у цей період на рік вперед.

Далі на ринку почалися маніпуляції і спроби тиску на підняття ціни на свиней у 2021 році. Від ціни на живих свиней залежить і ціна на свинину для населення.

Всі експерти вже відмітили подорожчання олії, цукру, яєць, курятини та інших продуктів, а свинина по відношенню до 2020 року не подорожчала, а навіть стала дешевшою.

Чому свинина дешевшає?
Попередні роки населення сплачувало, щонайменше, зайві 20 грн/кг свинини. Тут мова про перевитрати, які стали масовим явищем в українському свинарстві. Висока ціна за свинину, яку платили споживачі, лише «розслабила» виробників свинини і деякі з них просто перестали рахувати собівартість свиней у процесі вирощування, а фальшування з генетикою і кормами, перевитрати у свинарстві – стали масовим явищем. Як наслідок – собівартість свиней в Україні найвища в Європі.

Підтвердженням, що українські свині стали  найдорожчими в Європі є:

1. Збільшення імпорту свинини в рази, щомісяця, по відношенню до аналогічного періоду попереднього року.
2. Вдвічі вища ціна в Україні на 25 кг поросят.
3. При меншій на 30% ціні на корми в Україні вищі на 40% витрати кормів у собівартості свиней в Україні у порівнянні з країнами ЄС. Про це свідчать статистичні дані міжнародної мережі дослідників ефективності в свинарстві InterPIG.

Підприємства м’ясної галузі об’єктивно оцінюють ситуацію у вітчизняному свинарстві, тому докладають всіх зусиль, щоб допомогти українським свинарям знизити собівартість свиней, хоча б до рівня країн ЄС.

Щодо імпорту дешевшої свинини, в Асоціації «М’ясної галузі» вважають, що не імпорт свинини потрібно забороняти, а створювати можливості для експорту. Для експорту української свинини потрібні:

-Хороша генетика свиней;
- Низька собівартість;
- Унеможливлення нелегального продажу свиней інфікованих АЧС.

 

Ваш вибір 'Нічого сказати'.