Як може змінитися земельне законодавство і чому ці зміни не на краще

Як може змінитися земельне законодавство і чому ці зміни не на краще
Фото: з відкритих джерел

Уявіть, що маєте земельний банк у три мільйони гектарів. Можете вільно розпоряджатися землею: роздавати наліво й направо в обмін на гроші чи інші послуги, здавати в оренду, своїм — дешево, але з відплатою, чужим — дорого, але хай стають «ріднішими». Фактично ви — сюзерен з якогось ХІІ сторіччя. От таким сюзереном стане офіс президента, якщо контрольований ним уряд доведе до кінця заплановані зміни в управлінні державними сільгоспземлями.

Земля не давала спокою жодній владі. Вочевидь не тому, що можновладці хотіли нарешті навести лад у цій царині. Але ця спроба відхопити і собі земельки, певно, найзухваліша.

Усі попередні рази загарбницькі схеми бодай якось намагалися прикрити фіговим листком реформ, оптимізації чи хоча б кращих практик. Цього разу навіть не намагаються — за багатосторінковими поправками до стосу законодавства читається таке: державними сільгоспземлями розпоряджатиметься уряд як йому заманеться, а решту це не обходить. Оце так нахабство!

Мова йде, для розуміння, про більш як три мільйони гектарів земель сільськогосподарського призначення у держвласності, або про 7,5% від узагалі всіх наших сільгоспземель. В українських латифундистів-важковаговиків земельні банки у 300–500 тис. га, для розуміння.

Звісно, питань до якості господарювання на державних с/г землях, тим паче зараз, купа. Хворобу запущено роками. Симптоми класичні: неефективність власників, зношеність ресурсів і деградація самих ґрунтів, бардак у документах, аж до їхньої втрати, тіньові схеми з орендою, мінімізація плати за землю, хронічна збитковість тощо. Ніде правди діти, сфера давно потребує змін.

На жаль, зміни, передбачені урядовим законопроєктом №7588, не є змінами на краще.

По-перше, законопроєкт передбачає вилучення, за рішенням уряду, землі у державних підприємств, установ чи організацій із подальшою їхньою передачею… іншим державним підприємствам.

Чекайте, а де ж логіка? Ми приймаємо зміни до законодавства, бо ДП є неефективними землевласниками. Але впевнені, що інші ДП будуть ефективними? Причому перелік тих самих «ефективних» у проєкті відсутній, законотворці не деталізують, кому ж саме Кабмін може одноосібним рішенням (неринково і, цілком можливо, корупційно) віддати землі. Жодних критеріїв, за якими уряд визначатиме, у кого забрати й кому передати сільгоспземлі, у проєкті також немає, хоча його вже готують до другого читання. Зручно, але якось надто далеко від кращих практик, погодьтеся.

По-друге, чимало питань і до пропозиції подальшої передачі землю в оренду строком на 50 років. Загалом строк нормальний, якщо ми говоримо про інвестора, який отримав землю, взявши участь у земельних торгах, змагаючись із конкурентами, та вклав свої кревні у цю справу. Але ж ні, мова про абсолютно непрозору передачу одноосібним рішенням уряду, яке ще й зацементується на наступні 50 років. А чи не занадто?

Читачі, які в темі, певно, вже запитали себе: як це взагалі можливо? Адже земля у ДП в постійному користуванні, там узагалі за законом ніякої оренди бути не може. Ваша правда. Саме тому уряд, який хотів би не лише наділяти землями як середньовічний феодал, а й мати з тих земель більше зиску, пропонує перетворити ДП, у яких є сільгоспділянки площею не менш як 100 га, на ТОВки. А землю, яка зараз у них у постійному користуванні, — здавати їм в оренду. Або не їм, а іншим ТОВкам, чи не ТОВкам — це вже як Кабмін вирішить.

Тут, до речі, є ще один пікантний момент: працівники сільськогосподарських ДП узагалі-то можуть претендувати на паї, а от працівники ТОВок — точно ні. І проєкт це питання просто оминає. Та це вже як плакати за збіглим молоком, коли хата згоріла…

Тим паче що є найцікавіше — «по-третє»: укладення договору оренди землі здійснюватиметься «без прийняття рішення відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування». Отже, ми приймаємо зміни до законодавства, бо неефективне землекористування «зменшує можливі надходження до місцевих бюджетів та впливає на добробут місцевих громад», як пояснюють автори проєкту. Але разом із тим усуваємо громади від найважливішого — визначення вартості тієї оренди на наступні 50 років.

Якось навіть незручно нагадувати законотворцям, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є однією з форм плати за землю, тобто місцевим податком. І коли вже пішла така гульня, то, може, тоді й до Податкового кодексу треба вносити зміни? Бо виходить, що громади мають вести облік орендарів, звітувати про сплату, пояснювати податковій, чому так, а не інак… от тільки на сам розмір оренди взагалі не впливають. І це вже не кажучи про таке «не комільфо», як втручання центральної влади у місцеві податки.

На додачу в законопроєкт вписані ще й «наглядачі» від парламенту, аби Кабмін працював як належить. Зокрема, проєктом визначено «контрольні функції» для земельного комітету Ради, хоча комітети не є самостійними суб’єктами парламентського контролю й узагалі-то створюються для законопроєктної роботи. Але й цього мало. У Міжвідомчій комісії — дорадчому органі, який готуватиме урядові пропозиції про передачу цілісних майнових комплексів, — серед членів представники не лише Фонду держмайна та Держгеокадастру, а й парламентського комітету разом із народним депутатом, який «обраний у одномандатному виборчому округу, на території якого розташований цілісний майновий комплекс». Ми не писатимемо очевидного, що це корупційно, але точно маємо написати неочевидне — це неконституційно. Основний Закон не дарма відділяє виконавчу владу від законодавчої, і, певно, одного бажання «слуг народу» максимально використати час, що їм залишився, замало, аби це змінювати.

На жаль, вищезгаданими пропозиціями претензії до законопроєкту не вичерпуються, але чи є сенс продовжувати?

Очевидно, що готується чи не найбільша земельна афера з можливих, яка дозволить в абсолютно непрозорий спосіб, рішенням украй несамостійного уряду, перерозподілити три мільйони гектарів сільгоспземель між «своїми» та за прийнятною для них ціною оренди, причому на наступні п’ятдесят років. Зважаючи, що на Банковій війни ще не виграли, а до виборів уже готуються, земля — хороший актив, вона легко конвертується і в кеш, і в регіональну лояльність. Вартує того, щоб потоптатися по Конституції та здоровому глузду.

Автор: Юлія Самаєва

Джерело: Дзеркало тижня

Читай нас у та
Адреса: https://agroreview.com/content/yak-mozhe-zminytysya-zemelne-zakonodavstvo-i-chomu-czi-zminy-ne-na-krashhe
Like
Цікаво
Подобається
1
Сумно
Нічого сказати