178171
182818

За півтора року ми загубили 35% компанії - голова ради директорів "Укрлендфармінгу" Олег Бахматюк

Про це в ексклюзивному інтерв'ю голови ради директорів "Укрлендфармінг" Олега Бахматюка агентству "Інтерфакс-Україна".

- Агрохолдинг "Авангард" в кінці березня планував на зборах акціонерів затвердити фінансову звітність. Коли вона може бути опублікована, бо востаннє "Авангард" публічно звітувався за перше півріччя 2019 року, а його материнський "Укрлендфармінг" – за перше півріччя 2018 року.

- Це завдяки нашим славним правоохоронним структурам: вони нас так почистили і по серверах, і по документах, що ми собі ради не можемо дати. Минулого року ми чотири-п’ять місяців переживали буремні часи, в нас було багато "гостей", які з собою забирали матеріали та інші носії. Окрім документів постраждали ще й люди, бо далеко не всі витримували такий тиск, особливо в цих підрозділах, що займалися бухгалтерією, звітністю, юридичними питаннями. В нас персонал компанії зменшився на 30%, в основному, звісно, у тваринництві й птахівництві, але пішло й чимало фінансового персоналу. Однак зараз все поновлюємо та намагаємося звести докупи. Хоча це важко, бо носії ніхто й не думає повертати.

- Які ваші основні здобутки за минулий рік та перший квартал цього? Вдалося отримати якійсь зиск зі зростання світових цін на зернові та олію чи вас спіткала доля МХП, який днями звітував про значне зростання собівартості?

- Так, на жаль, ми зіткнулися з такими ж проблемами, як і МХП, й інші подібні виробники. Для "Авангарду" було болючим подорожчання сировинних інгредієнтів, зокрема олійно-жирової групи, жому та зернових.

Друга проблема, якої не було в інших - за минулий рік "Авангард" скоротив на 50% обсяг виробництва. Ми зараз 170 млн яйця на місяць виробляємо, а виробляли близько 300 млн, а в травні – 350 млн! З них 170 млн у травні ми віддали на експорт, а цього місяця відправимо на експорт може 20 млн.

- Таке падіння експорту!?

- Так! Ці шановні, в лапках, розказують що коли силова структура "кошмарить" будь-яку економічну структуру, то нема ніяких наслідків. Але ось вам наочний приклад. У нас було сім торгових домів: у Гонконзі, Сінгапурі, Малайзії, Іраку, Ліберії, Саудівській Аравії та в Дубаї. Ми залишили тільки в Дубаї. Ми витратили на відкриття торгових домів шість років і близько $25-30 млн. Але суть навіть не в доларах, а в принципі, бо ви самі розумієте, що таке зайти на ту територію й довести піковий експорт яйця до 150-170 млн на місяць.

В чому питання експорту? Це гроші в дорозі. Доставка до Сінгапуру – це 45 днів, Гонконг – ще кілька днів. Плюс ти маєш постачальнику дати відтермінування. Фактично на обслуговування цього в нас були кредитні лінії на $60-70 млн. Та завдяки доблесним діям НАБУ нам закрили всі кредитні лінії, й ми були змушені майже повністю закрити експортний напрямок. Держава нас не підтримала, та ще й пандемія ускладнила саму логістику: зробила її довшою та дорожчою на 30%.

Тобто до загальних проблем сектору додалася ще й ця репутаційна війна. Закрили фактично 12 птахофабрик, зараз буде закрита 13-та. Падіння 50% - це більше, ніж втрати від агресії в Криму, Донецьку та Луганську, які склали 35%. Потім ми трохи відновили виробництво, але завдяки діям (директора НАБУ Артема) Ситника знову втратили половину та звільнили близько 5,5 тис. людей по "Авангарду" й ще близько 7 тис. у тваринництві.

У тваринництві в нас було 52 тис. поголів’я, а зараз лишилося 15,7 тис. Тому воно також потребує ще обігових коштів, яких у нас, на жаль немає, бо закриваються кредитні лінії. Будемо об’єктивні, навряд чи тваринництво вже відновиться.

Намагаємося зберегти сільгоспбізнес. Ми сіємо, але всі через оці дії НАБУ вимагають від нас передоплату, тоді як конкуренти мають якусь відстрочку. У нас же все - міндобрива, паливо,засоби захисту рослин - все по передоплаті. Тож які результати? Вже півтора року стоїмо в жорсткому цейтноті, п’ять місяців взагалі був постійний шторм, але вижили, працюємо. Зберегли колектив 17 тис. людей.

- А скільки було на піку? Біля 30 тис?

- На піку колись було 32,2 тис, а зараз - 17,3-17,5 тис. За півтора року ми звільнили близько 13-13,5 тис. людей. Ще раз повторюсь: два основних напрямки - птахівництво і тваринництво, бо вони потребували кредитних ресурсів. Ця ситуація склалася за рахунок репутаційного терору, який ведеться проти компанії та особисто на мене як акціонера впродовж останніх півтора року.

- В липні 2020 року ви казали, що у вас 27 птахофабрик. Зараз кажете, що 13-та буде закрита. Тобто майже половина?

- Так, 12 вже закрили, ще дві на закритті. Ще Донецька буде закрита…

- Тобто у вас залишилось 12-13 птахофабрик, які працюють…

- Діючих на сьогодні 13.

- А що із земельним банком?

- Він зменшився на 170 тис. га і зараз складає 470-475 тис. га.

- Тобто земельний банк і елеватори вам вдалося зберегти?

- Так. Якщо й він піде під скорочення, то вже не буде 17 тис. людей. Наразі маємо відсіятися, правильно провести посівну при повній відсутності кредитування. Ми підготувалися до цього. Нам вдвічі важче, аніж всім, але старатимемося пройти це.

- Зростання цін на яйця, кукурудзу та інші зернові вам хоч трохи допомогло?

- Зростанням цін на зерно та кукурудзу ми не скористалися, тому що мусили продавати товар швидко: відсутність обігових коштів не передбачає можливості "грати в довгу".

Зростання цін на яйця вимушене. Ми йдемо на нульову рентабельність і навіть з невеличким мінусом. Тому що ціни на корми ростуть швидше, ніж росте попит і ціна на яйця.

- МХП стверджує, що до 30-40% зростання собівартості у них по м’ясу на внутрішньому ринку: зерно, тепло, е/е, паливо.

- Все дуже просто: в ціні м’яса птиці 76% - комбікорм, в ціні яйця – 74-78% комбікорм. Це базовий елемент. Окрім того, що ростуть енергоносії, комунальні платежі, треба підвищувати людям зарплати.

Собівартість в нас зростає ще й тому, що коли підприємство виробляє 350 млн яйця на місяць, то це одні постійні витрати на яйце, а коли завдяки діям наших правоохоронних органів вдвічі менше – то вони суттєво вищі. Це я знову про наше вимушене згортання експорту. "Авангард" міг би додатково експортувати мінімум на $10 млн в місяць, але ж ці чиновники ніколи в житті не побудували жодного торгового шляху й не пробували виходити на ринок Сінгапуру чи Гонконгу, де тебе ніхто не знає й тобі не дуже раді. Тож це закриття додало мінімум 20 копійок до собівартості яйця, а може й більше. Я вже не кажу про те, що ми менше податків стали платити.

- Які очікування від цього року? Припустимо, що все зберігатиметься в такому стані, як зараз. Вам вдасться втримати компанію в нинішньому розмірі?

- Я точно намагатимусь це зробити. Не хочу сказати, що за останні півтора року став сильнішим чи мудрішим, але навчився жити в умовах, яких багатьом не побажаю. Звісно, це не може тривати нескінченно. Ви також розумієте, що будь-яка оборона врешті решт відступає. Нехай не так різко, але якщо за півтора року ми загубили 35% компанії, то напевно за цей рік можемо загубити ще 15% чи 10%. І ви ж розумієте, що не можна відрізати до безкінечності, що є точки, з яких вже не повертаються.

Я апелюю до здорового глузду. Нещодавно Печерський суд прийняв рішення, яке знову не виконує генпрокурор. Тому що кон’юнктура та всякі активісти вищі за закон. І вимога (суду – ІФ) навіть не закрити справу, хоч вона порушена незаконно, а передати іншому будь-якому органу слідства - ДБР, СБУ, прокуратурі… Мені все рівно з ким, але щоб не було особистого конфлікту з Ситником. Півтора місяця не виконується це рішення суду, але я ще сподіваюсь. Ми далі стукатимемо у двері. Відкриються чи ні, ніхто не знає. Звісно, що я здаватись не збираюся, буду групувати зусилля та боротися за справедливість.

- Ви раніше активно прогнозували, що вага сільгосппродукції у світовій торгівлі зростатиме. Минулий рік, схоже, це підтвердив: з кризою багато чого подешевшало, а ось агропродукція якраз зросла в ціні. Наскільки ця тенденція збережеться після того, як людство подолає проблему COVID?

- Україна зараз в аграрному або, ширше, в сировинному тренді. Зокрема, бачимо, як зростала ціна на залізну руду. Але світ фундаментально зміниться впродовж наступних трьох-п’яти років, у тому числі через цю пандемію. Змінюються підходи й засоби комунікації між країнами, створюватимуться центри за географічним і політичним принципом. Це суттєво впливатиме на економіку. Вже зараз Китаєм, Сінгапуром, Кореєю та Японією створена величезна євразійська спільнота, до якої не увійшла лише Індія. Там орієнтовно 12-16 країн, де проживає майже 30% населення світу й зосереджено стільки ж світової економіки. Потім ЄС зі своїми проблемами. США. Росія, яка зараз із різних причин прибивається до Китаю. Ці фактори будуть скеровувати економічні й політичні речі.

Другий фактор – це величезна кількість грошей. Подивіться, за 100 днів Байден вже дав програму на $1,9 трлн, і ще фактично затверджено $3 трлн, загалом майже $5 трлн. Це 20% від ВВП США і 5% від світового ВВП буде влито в одну з економік. Що таке гроші? Це еквівалент товару й послуг. Якщо товару й послуг у світі стало менше, бо ВВП багатьох країн впав, а грошей стало більше й ще більшатиме, оскільки за прогнозами вакцинація розтягнеться на наступні два роки, то це веде до знецінення грошей. Триватиме світова інфляція. Наприклад, я знаходжусь у Швейцарії, Австрії, де здійснюють величезні вливання в підтримку протекціонізму економічних можливостей: виплату зарплати, оренди, доходів. Тобто без вироблення продукції відбувається величезне накопичення ресурсу, грошей. Подивіться, як рекордно зросли депозити в ЄС. Є величезний надлишок ресурсу і його потрібно бодай кудись розмістити.

Ну от як може компанія "Тесла" коштувати $800 млрд? Тому що 50% всього споживання пішло на фінансовий сектор, бо реальний сектор завжди потребує часу й інфраструктурного розподілу цих коштів: куди і на що? Щоб за $100 млн побудувати, умовно, п’ять елеваторів, потрібно мінімум три місяці вивчати матеріали. А тут просто вийшов на екран і за секунду забив у табличку.

Що позачергово зростає? Те, що ти споживаєш безпосередньо. Тому в цьому тренді є продукти харчування: зерно, олійні… Це стосується й усіх сировинних речей: дорожчатимуть нафта, руда, метали.

Тобто Україна зараз в тренді. Наступні три роки Україні, гадаю, не потрібна буде зовнішня допомога. Україна, на жаль, була сировинною державою й експортувала навіть своїх людей на роботу. Але зараз це її перевага в короткостроковій перспективі, яку можна використати для інноваційних, інфраструктурних речей. Світ зараз явно прямує до протекціонізму. Якщо подивитись оту програму США на $3 трлн, то половина спрямовується на інфраструктурні проекти, а половина, умовно, це "роздача слонів" - стимуляція попиту та згладжування соціальних негативів. В України таких можливостей немає, але в України є сировинна можливість. Я вважаю, що тренд буде лише на зростання.

От чому зараз росте ціна й, кажуть, великий попит на кукурудзу? Бо на початку року був прогноз, що Китай закупить на зовнішньому ринку 12 млн тонн, потім - 24, а зараз - 32. Я спілкуюся з аналітиками Сінгапуру, Шанхаю, і вважаю, що Китай купуватиме доти, допоки буде можливість. Чим більше він купить на склад, тим більшою в нього буде подушка безпеки. Інша річ, що він не може вийти і сказати відразу, що купує 50 млн тонн, бо ціна на кукурудзу одразу зросте до $350 за тонну. Тому він купує по 220, 230, 240, 250. І те саме відбувається із соєю. І все одно торгівельне сальдо в Китаю позитивне - $560 млрд. Та ще й резервів $7 трлн. Ціна в Китаї на $100-120 вища, аніж у світі. Він стимулює свого аграрного виробника, щоб він там вирощував культури. Тому що насправді в Китаї при 100 млн га землі лише 30 млн га, яку можна обробляти. І їх рівень технологій найефективніший у світі при тому, що земля і клімат не найкращі. Це їхня стратегія.

Окрім Китаю, в цій євразійській спільноті Японія, яка імпортує 92% продуктів харчування, Корея, яка імпортує 78%, Індонезія, яка є найбільшим імпортером. Тут тренд в наш бік очевидний. В нас побудований непоганий агросектор, який може генерувати 65 млн тонн зернових і 15 млн тонн олійних, є великі можливості з постачання руди. Обсяг поставок української продукції в країни ASEAN може становити до $10-15 млрд на рік в грошовому еквіваленті. Вважаю, що під гарантії поставок української сировини на ці ринки можна залучити до $100 млрд під поставки на 10 років. Тож ми можемо їм зробити їм цікаву пропозицію: ви зацікавлені імпортувати нашу продукцію на мільярди доларів? Тоді ми запрошуємо вас в інфраструктурну сферу: дороги, мости, порти, приватизація "Укрзалізниці" тощо. Наразі ми не учасники, а, в кращому випадку, спостерігачі цього процесу. А тут ми можемо стати суб’єктними, можливо, не надто, але достатньо для того, щоб перевести в економічну площину.

Другий напрям – близький Схід та Північна Африка. Наприклад, Саудівська Аварія. Цей регіон менший, але також цікавий. Для нас що важливо? Щоб зріс рівень економічного добробуту, покращилася інфраструктура життя й можливості кожного. Це можна зробити тільки через інвестиційні, інноваційні речі, покращення логістики. А далі правильність будування доданої вартості й просування на ринках. Але це наступний етап, і дай Боже до цього дійти. Мені в Еміратах показували фото 40-річної давнини: це була найвідсталіша країна регіону. І як вона змінилася. Ось ця концентрація можливостей змінила країну.

- В Україні з 1 липня стартує перший етап ринку землі. Як це вплине на вашу компанію? Ви казали, що у вас близько 200 тис. орендодавців. Запуск ринку землі стане для вас проблемою чи можливістю?

- Я позитивно оцінюю цей ринок землі. Ми вийдемо з цієї "совкової" парадигми вигаданих речей. Запуск ринку землі - це позитивна система для банків, тому що з’явиться система застави. Хоч, звісно, обмеження купівлі тільки фізособами й тільки 100 га на першому етапі (до 2024 року – ІФ) забороняють вихід на ринок великих гравців, які могли б запропонувати достойну ціну тому, хто продає.

Моя стратегія від самого початку – бути компанією, яка не є власником землі. Якщо подивитись у світі, то понад 70% аграрної продукції вироблено на орендованих землях. Є компанії, які здають в оренду - переважно великі фонди або ріел-естейт, які забирають певну дохідність - 3% чи 9% на рік. А є технологічні компанії: вони будують елеватори, закуповують трактори, вибудовують процеси від самого початку й платять орендну плату власникам землі.

Втім, мені як орендарю запуск землі не надто вигідний. Напевно, він збільшить конкуренцію, але він вибудує правила. Чи будемо ми готові? Ми цього не знаємо. Час покаже. Будь-яка зміна комфортного середовища на початку некомфортна. Але, вважаю, вона приведе до кращого, правильнішого ринку й певних можливостей банківської системи. І хоча 100 га – це несерйозно для ринку, але це добре для початку.

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Дожилися, Україна вже купує борошно у Білорусі - президент Всеукраїнської асоціації пекарів

Україна, другий найбільший в світі експортер зерна, різко збільшила імпорт пшениці. На початок березня в країну ввезено 14,5 тис тонн борошномельної пшениці з Білорусі. Обсяги, звичайно, невеликі, але якщо порівнювати з показниками аналогічного періоду 2020 року, динаміка вражає – імпорт вже зріс усемеро. Це при тому, що в минулому році урожай пшениці в Україні склав 25,1 млн тонн, а за експортом саме цієї найважливішої зернової культури ми вийшли на п'яте місце в світі – після Росії, ЄС, США та Канади. 

Але і це ще не все. Україна не лише й з початку 2021 року різко збільшила закупівлі зерна за кордоном, а й вп'ятеро збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі.

Про те, хто винен в ситуації, яка вже спровокувала масове зростання цін на продукти харчування, і як українські солдати примудряються з'їдати в 14 разів більше хліба, ніж показує Держкомстат, в бесіді з «Главкомом» розповідає президент Всеукраїнської асоціації пекарів Олександр Тараненко.

- Зростання імпорту борошномельної пшениці всемеро. Цю динаміку можна розцінювати двояко. Хтось може сказати: 14,5 тис тонн – мізер, але ж рік тому було 2,1 тис тонн. Яка небезпека цієї ситуації?

- Дійсно, справа в не в обсягах, справа в тенденції. Це тривожний дзвіночок – значить, щось не в порядку в нашій державі, яка є одним з найбільших експортерів пшениці в світі.

Відразу наголошу, що проблем з продовольчою безпекою немає ніяких. Так, в минулому році урожай пшениці був менше, ніж в 2019-му, коли було зібрано 28,3 млн т. Але її внутрішнє споживання становить близько 7,5 млн т щорічно. Решту експортуємо – згідно з щорічними меморандумами, які підписуються. Експортуємо у два з половиною разiв більше, ніж споживаємо. І все одно постійно залишаються перехідні залишки, до 1,5 млн тонн. У будь-якому випадку зерна в країні цілком достатньо.

Але зараз що вийшло? Світові ціни на пшеницю зростають: споживання зростає. У тому ж Китаї, де постійно піднімається рівень життя. Китайці стали багатшими і багато їдять. У тому числі, м'яса. А для вирощування тварин потрібно зерно. Знову ж таки, можна припустити, що в світі більше стали вживати хлібобулочних виробів через карантин – люди вдома сидять і від нудьги щось постійно жують.

А Україна, як один з найбільших імпортерів, дуже сильно зав'язана на світові ціни на пшеницю. Відповідно, зростають і закупівельні ціни на зерно всередині країни. Ось деякі компанії і вирішили купувати його в Білорусі. Чому б не притримати власну пшеницю, яка з жовтня 2020 року додала в ціні на третину, і не купити білоруську, яка помітно дешевше, і як мінімум, не гірше за якістю?

- Чому такий розкид цін?

- У Білорусі експортний потенціал зерна значно нижчий. Причини – починаючи від відсутності портів і закінчуючи проблемами в міжнародній і внутрішній політиці. Та й менталітет трохи інший. У нас, якщо бачать, що світові ціни зростають на 5%, то накинуть на всякий випадок 10%. У Білорусі такого не станеться, до того ж там жорстке регулювання. Ось тому і ціни на зерно прийнятні.

- А що в Україні відбувається з регулюванням цін на стратегічно важливу продовольчу сировину?

- У нас, на жаль, тепер в цьому відношенні дикий ринок. Негативну роль зіграла нинішня відсутність держави в цих процесах, мова про цінові тенденції на внутрішньому ринку зерна.

Чому раніше не було таких різких стрибків цін? 2003 рік – дуже показовий. Практично все зерно з України вивезли, попри несприятливі прогнози, а потім завозили втридорога з-за кордону. Тоді держава зробила висновки і на певному етапі дуже добре працювали такі структури, як Держрезерв, Аграрний фонд.

Вони діяли як? Ось починається збирання врожаю, ціни, зрозуміло, просідають – йде вал продукції. Трейдери зерно скуповують, до кінця року його вартість зростає, так як йдуть масові продажі. І на нижньому піку ціни держава скуповувала необхідну кількість зерна, а коли ціна починалася підвищуватися, держава вступає в гру і стримувала зростання на внутрішньому ринку. Відбувалася «зернова і борошняна інтервенція», яка дозволяла згладити сезонні стрибки цін.

Крім того, цей механізм сприяв виведенню бізнесу з тіні, адже борошно з державних запасів реалізовувалася підприємствам, що працюють легально, а тіньове виробництво в цій ситуації опинялось в програші.

-  Коли припинилася така практика?

- У 2015-2016 році. Сказали, що, по-перше, це не ринковий механізм. А по-друге, Держрезерв створює запаси, а їх крадуть. Мовляв, сотні тисяч тонн розікрали і тепер ми резервів робити не будемо. У сенсі – зберігати. Але вибачте, це не означає, що даний механізм є неефективним. Те, що у вас крадуть, так є контрольні органи, правоохоронні. А як вони працюють – це інше питання. 

Я ось особисто знаю керівника одного держпідприємства, у якого начебто вкрали близько 30 тис тонн пшениці. Людину «закрили», а через три дні випустили. Вгадайте, чому. Зерно було тоді по $200 з гаком за тонну, за найскромнішими підрахунками – виручка $6 млн. За таку суму можна три дні і посидіти. Головне – знати з ким правильно потім поділитися.

Ми нещодавно з Родіоном Рибчинським, директором союзу «Борошномели України», зустрілися з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком. Обговорили ситуацію.

Була піднята тема забезпечення продовольчої безпеки і утримання цін на соціально значущі продукти харчування. Досягнуто порозуміння, що виробники хлібобулочних виробів в змозі забезпечити ринок якісною продукцією в повному обсязі, в той же час вони не мають можливості утримати ціни в умовах різкого зростання вартості сировини.

Що стосується створення запасів, запропонували: якщо ви боїтеся, що у вас на держпідприємствах зерно вкрадуть або з'їдять миші, давайте зберігати пшеницю на приватних підприємствах. Нехай там створюється стратегічний запас. Всім добре. Приватникам платять за зберігання i охорону. Держава купує на нижньому піку ціни, умовно, 700 тис тонн зерна (саме такий запас необхідний виробникам хлібобулочних виробів, які працюють офіційно). Ось порахуємо. Ціна за тонну зерна в серпні була до 6,6 тис грн. В кінці 2020 року – вже більше 9 тис грн. На такій різниці державі можна прекрасно окупити і зберігання, та переробку. І навіть заробити. Зараз вже ціна близько 11 тис грн за тонну.

А у нас в січні 2021 року мало того, що зросла ціна, так ще і вдвічі-тричі зменшилася кількість пропозицій. Постачальники «сіли на мішки» і стали чекати – сенс продавати борошно по 10 тис. грн, якщо завтра можна продати за 12 тис. грн? Ця ситуація знову ж створює ажіотаж і сприяє зростанню ціни.

- Але якщо завтра ціна буде 9 тис грн за тонну?

- Людині властиво сподіватися на краще. Потрібно відмітити, вичікують зараз не лише дрібні фермери, а навіть Державна продовольчо-зернова корпорація України. Діючі контракти з продажу зерна виконуються, але надлишки – ні, не продають. Чекають.

Ось, до речі, хотів відзначити: ми все говоримо про те, що Україна збільшила імпорт пшениці. Але це пів біди. Є гірше явище – ми збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі. З жовтня по грудень завозили по 700-900 приблизно тонн, а в лютому завезли 4,5 тис тонн. Зростання п'ятикратне. І ось це зовсім тривожно.

- Чому?

- Пшениця – сировина, дешева, ми її переробимо, дамо заробити вітчизняним переробникам. А в ситуації з імпортом борошна заробляють білоруські переробники. Куди ми котимося? Ми починаємо завозити готову продукцію, віддаючи додаткову вартість розбитнішим сусідам! I це навіть не макаронні вироби, це просто борошно!

- До речі, зерно, яке ми купуємо в Білорусі, твердих сортів, і борошно також з нього?

- Ні, звичайне борошномельне.

- Чому в Україні дефіцит зерна твердих сортів?

- Його дуже мало виробляється – 30 тисяч тонн, тобто менше 1% загального обсягу. З наших сортів м'якої пшениці виходять цілком прийнятні макаронні вироби. Якщо хтось каже, що у нього вироби з вітчизняних твердих сортів, він лукавить. Або імпортне щось, або додають імпортну муку. Це як в анекдоті про котлети з перепелиці в ресторані:

– Що, правда, з перепелиці?

– Так, але для поліпшення смакових якостей ми додаємо трошки яловичини, в певних пропорціях.

– Скільки?

– Приблизно один до одного. Одна перепілка і один бик.

Взагалі у нас зараз ринок хлібобулочних виробів майже наполовину в тіні. Ось за офіційними даними Держкомстату, в 2020 році було вироблено близько 50 грам хліба на людину в добу. Вдумайтеся! У блокадному Ленінграді добова норма була 250 грам на працюючого, і 125 грам – на утриманця.

Щоб було наочніше: знаєте, скільки зараз бійцеві української армії потрібно хліба на добу? 720 грам. А за офіційними даними ми споживаємо 50 грам! (Але при цьому в мінімальний споживчий кошик закладають 277 грам). Зрозуміло, що солдат – не типовий споживач, але різниця майже в 15 разів ?!! Питається – де решта в цій статистиці?

- І де, власне?

- У тіні. Зараз в Україні немає державних хлібопекарських підприємств. Є великі приватні – «Київхліб», «Кулиничі», «Хлібні інвестиції», «Хлібодар», «Хлібпром», «Формула смаку». Є середні і багато маленьких, які, як правило, працюють «в чорну». Кілька гривень в ціні хліба – це податки. І у невеликих підприємств це складова відсутня, що дозволяє їм демпінгувати. І, відповідно, відбирати ринок.

- Так компанії маленькі, конкуренції великим підприємствам, які зайшли у найбільші торгові мережі, вони не складають?

- Знаєте, одна блоха – собаці не завада. Але коли їх багато – собаку заїдають. А невеликих пекарень (коли виробництво – кілька тонн на добу, на підприємстві числиться 2-3 людини, а реально більше 30 співробітників) – їх тисячі.

- Отже, яке зараз реальне споживання хліба в Україні?

- Приблизно 200 грам на людину, що б не говорила офіційна статистика. Ось на початку 90-х років вона показувала позамежні цифри, але не забувайте, що тоді хліб дотувався і ним годували худобу і свиней. А після кризи 2008 року пекарні почали йти в тінь, і Держстат тепер показує зовсім безглузді цифри.

Так, споживання трохи падає, змінюється культура споживання. Реклама, людям вселяють, що вранці треба їсти не бутерброд, а сухі сніданки – від хліба товстіють. Але вибачте – солдат з'їдає 720 грамів хліба на день. Ви багато бачили товстих солдат? При мені якось будівельники з'їли в обід буханку на двох. Ви багато бачили товстих будівельників? А якщо сидіти цілими днями біля комп'ютера, лопати булочки і запивати кавою, звісно погладшаєш. Але точно також можна поправитися від ковбаси, мюслів і йогурту. Адже насправді питання всього лише в балансі калорій.

- Чому коли зерно дорожчає, ціни на хліб теж повзуть вгору. А от коли зерно дешевшає, ціна на хліб ніколи не реагує?

- З початку року зерно, і, відповідно, борошно, подорожчали, собівартість хліба виросла на 12%. Але підняти ціну на продукцію відразу не виходить – у нас договори з торговими мережами. А за договором ми повинні за 30 днів їх повідомити, і підняти вартість можемо не більше ніж на 5%. А відстрочка по платежах – 55 днів. Одним словом у мене витрати на борошно зросли сьогодні, я їх заклав в ціну через місяць, а гроші отримаю ще через два. Тобто касовий розрив три місяці, уявляєте?

Зрозуміло, ціни на хліб ми опускати не будемо. Тільки зараз галузь вийшла знову на якийсь прибуток. Ось багато в подорожчанні хліба звинувачують пекарів, але вони особливо на ціну не впливають. Пекар це навіть не переробник, а кухар. Зміна ціни хліба відбулася внаслідок різкого зростання сировини, і в першу чергу – борошна. Плюс дорожчають дріжджі, олія, цукор. 

А подорожчання зерна на внутрішньому ринку викликає ланцюгову реакцію. Воно провокує зростання цін на всі основні продукти харчування. М'ясо птиці, свинина і яловичина, молочна продукція... Корова не буде менше їсти і давати більше молока, її потрібно добре годувати.

До речі, зараз у нас дефіцит молока на переробку. Але ось поляки чомусь незбиране молоко до нас не завозять, продають готову продукцію. Це повертаючись до того, що ми вже дожилися, що борошно купуємо.

Інфографіка gazeta.ua

- Ще рік тому експерти ФАО, продовольчої та сільськогосподарської організації ООН попереджали, що через пандемію коронавірусу може початися дефіцит харчів через порушення логістичних зв'язків. Багато країн почали робити стратегічні запаси зерна, обмежили і навіть зупинили експорт. Це дієвий захід? Може, Україні слід діяти так само?

- Щось жорстко забороняти – теж неправильно. Після зернової кризи 2003 року держава обмежила експорт, але потім стали відбуватися не дуже хороші речі, перекоси. Багато пекарів вклалися в зерно, зробили собі запас, а у нас в 2004 році – знову хороший урожай, ціна впала, образно кажучи, нижче плінтуса. А вивозити не можна. Один мій знайомий на $4 млн «влетів». Умовно, купив зерно по тисячі гривень за тонну, думаючи, що буде півтори, а ціна впала до шестисот. Людина в результаті була змушена продати частину свого бізнесу.

Тому головне – не тотальна заборона, а розумна діяльність держави, створення стратегічного запасу зерна з метою запобігання спекулятивних процесів. Інакше ми будемо постійно мати цінові «гойдалки», ринок буде лихоманити, а платити за все це буде в підсумку кінцевий споживач.

- Уряд зараз веде переговори з виробниками, переробниками i торговими мережами про стримування цін на соціально значущі продукти. Які результати?

- Наша з Родіоном Рибчинським зустріч з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком – це якраз частина згаданих переговорів. Там просто всіх по черзі запрошували, і закликали тримати ціни. Свою позицію ми висловили, а що там з рітейлом та іншим галузям – навіть не знаю. 



Партнери мимоволі. Власник агрохолдингу про те, як "віджимають" його бізнес

За часів правління Віктора Януковича в Україні ходило чимало історій про те, як близькі до правлячого клану люди віджимали будь-який хоч трохи перспективний бізнес. Історія від голови наглядової ради одного з найбільших на південному сході України агрохолдингів Вадима Нестеренка – саме з цієї серії. У відвертому інтерв'ю він розповів, як йому зробили пропозицію, від якої не можна відмовитися, що він за це отримав і як все це призвело до відкритого конфлікту зараз, через десять років після нав'язаного "партнерства".
 
- Вадиме Григоровичу, розкажіть, як і коли почалася Ваша історія взаємин із "сильними світу цього"?
 
 - Період правління Януковича дійсно супроводжувався масовим "віджиманням" або переформатуванням більшості великих і помітних бізнесів. У різних регіонах України, залежно від особи тих, хто їх контролював від імені "сім'ї", ці процеси були більш свавільними або більш м'якими. Наша Дніпропетровська область була віддана одній з груп впливу, а губернатором став молодий і перспективний Олександр Вілкул. І я вам скажу, це був далеко не найгірший варіант – в область не допускалися інші донецькі угруповання. Тоді на посаді губернатора Вілкул думав про свою політичну і державну перспективу, намагався створювати видимість відсутності на території свавілля, оскільки гучні скандали могли зашкодити державній кар'єрі. Однак колишній керівник Дніпропетровської області про себе і свої інтереси не забував. Його "бізнес-модель" являла собою не силове "віджимання" чужих підприємств, а таємне входження в цей бізнес на умовах 50 на 50: "віддай мені половину – і в тебе не буде проблем". У всякому разі, з моїм підприємством вживалася саме ця схема. При цьому проханням і умовою нашої домовленості з Вілкулом десятирічної давності було дотримання конфіденційності. За ці десять років я жодного разу не порушив цих домовленостей, хоча часом це створювало певні проблеми для самого бізнесу.
 
Отже, до 2010 року я створив пристойний багатопрофільний аграрний холдинг і був його єдиним бенефіціаром. Ми обробляли близько 50 тисяч гектарів землі, виконували всі свої зобов'язання, власники паїв нам довіряли, холдинг ріс. Наступний, 2011 рік, став для холдингу в якомусь сенсі переломним. Ми розвивалися і всерйоз замислилися про розширення бізнесу за рахунок переробки. На той момент для аграріїв вважалося правильним і цікавим дійти безпосередньо до покупця, до прилавка магазину. І ось у цей момент мені надійшла пропозиція від бізнесмена Костянтина Паршина, який у пропорції 50 на 50 зі своїми партнерами, я їх називати не буду, володів Дніпромлином і хлібозаводом №10. Паршин повідомив мені про бажання партнерів вийти з бізнесу і запропонував викупити їхню частку. Ідея зацікавила: наші агропідприємства виробляли багато продовольчого зерна, і ми могли вибудувати весь виробничий ланцюжок від поля до магазину. Угода з партнерами Паршина була непростою, але вона відбулася, і ми зайшли з часткою 50% у Дніпромлин і на "десятку", причому за домовленістю з Паршиним господарськими справами підприємств займалися ми.
 
Наскільки я розумію, ця угода не залишилася непоміченою, адже Дніпромлин мав лідерське становище і в регіоні, і в цілому по Україні, та й десятий хлібозавод всерйоз націлився на лідерство на хлібному ринку.
 
Я не буду пов'язувати одне з другим, чого не знаю – того не знаю, але в тому ж 2011 році у Паршина виникли проблеми з владою і правоохоронцями, він був затриманий у Києві й опинився у СІЗО. Ніби як зброю у нього знайшли. Але ми продовжували з Костянтином працювати, він через своїх представників залишався повноцінним партнером. У тому ж, у 2011 році раптом Паршин передає мені, що він більше не може займатися цим бізнесом і хоче продати свою частку конкретному покупцеві. Потім я дізнався, що представник Паршина зустрічався з представником Вілкула, були переговори, у підсумку операція відбулася. Паршин поступився своєю часткою Вілкулу, ціну угоди я не знаю, мене не ознайомлювали. Природно, оформили долю не на самого Вілкула - він же був держслужбовцем високого рангу і не міг мати відношення до бізнесу. Тоді, за підсумками зміни партнера, я десь навіть знайшов у цьому позитивні моменти, чесно кажучи, це краще, ніж якби розгорілася війна за частку Паршина за участю "донецьких".
 
За Вілкула у нас розподіл функціоналу щодо хлібозаводу та Дніпромлина залишився таким самим, як за Паршина. Я займався виробництвом, представники Вілкула взяли на себе питання безпеки, фінанси, юридичний супровід.
 
Нагадаю, що я ніде, ніколи і за жодних обставин не озвучував наявність партнера. Формально для всіх, включаючи банківські установи, говорилося, що я є єдиним власником.
 
Ось так ми почали працювати, проблем у взаєминах ніколи не було. Але практично відразу у Вілкула виникла нова ідея. Ми зустрілися, і Олександр Юрійович заявив, що хоче увійти на таких самих умовах - 50 на 50 - в усі активи холдингу.
 
- Вам ця пропозиція здалася цікавою?
 
- Ні. Я цю пропозицію не сприйняв з позитивом. По агропідприємствах холдингу мені не потрібні були партнери, там бізнес розвивався, давав прибуток і можливість для інвестицій і розширення.
 
Вілкул навів мені тоді найвагоміший аргумент. Сказав: "Ну дивися сам, вирішувати тобі, холдинг помітний, їм уже цікавляться різні донецькі клани, можеш не втримати - прийдуть, розірвуть, віднімуть". Тоді це стало пропозицією, від якої, як то кажуть, було важко відмовитися. Ви ж пам'ятаєте, які в ці роки були проблеми у бізнесу, який не міг захищатися.
 
Ми довго з Вілкулом обговорювали і торгувалися, у підсумку оцінили всі активи, включаючи хлібозавод і Дніпромлин, в умовні 50 мільйонів доларів. Вілкул зобов'язався виплатити 25 мільйонів своєї частки. 12 з половиною віддав відразу, другу половину віддав через певний час, але вже не грошима, а різним непрофільних майном.
 
Я тоді, напевно, трохи зробив дурницю і гроші не забрав собі як прибуток від продажу активів, а запустив їх в оборотні кошти тепер уже спільного холдингу. Так, завдяки цьому бізнес істотно капіталізувався, це позначилося на якості зростання і розвитку. Але якби я міг тоді подивитися на ту угоду із сьогоднішніх позицій, я б, звичайно, частку в основних активах аграрної частини холдингу не продавав би ...
 
Далі наш тепер уже спільний бізнес набирав обертів, стійко розвивався, питань щодо розподілу прибутку не виникало. Вкладалися чималі гроші в розширення земельного банку, у купівлю ще чотирьох, а потім і п'ятого хлібозаводу в регіоні. У цих інвестиціях була необхідність, оскільки саме хлібозаводи забезпечували ту мінімальну завантаженість Дніпромлина, яка дозволяла йому досягти межі стабільної рентабельності і забезпечити технічну модернізацію. Коротше кажучи, я робив те, що люблю і вмію - розвивав холдинг, створював збалансоване і прибуткове виробництво.
 
На цій здоровій інерції розвитку ми вкотилися і з великими труднощами пережили політичну та економічну кризу 2014 року. Зауважу, що ні в тому, ні в наступних роках холдинг не допустив жодного збою у виконанні кредитних зобов'язань перед банками, перед партнерами, щодо платежів до бюджету і власникам паїв. У багатьох тоді була спокуса "кинути" банки з російським корінням, використовуючи зрозумілу політичну мотивацію. Але для мене важливіше репутація, тому ми розрахувалися за кредитами з усіма.
 
Хоча в цілому економіка бізнесу була складною і з 2014 року показники рентабельності були не найкращими. Ви ж пам'ятаєте, як утричі злетів курс, купівельний попит на внутрішньому ринку впав, закупівельні та споживчі ціни не встигали за витратною частиною. Ціни на борошно, на хліб завжди відстають з великим тимчасовим лагом від зростання цін на складові собівартості цієї продукції. Все це ми пережили, не втративши основних фінансових позицій холдингу. Але щось у цьому бізнесі вже перестало влаштовувати самого Вілкула, та й сам він почав серйозно змінюватися.
 
Олександр Юрійович, як топ-чиновник уряду Азарова, об'єктивно скажу, пережив у цих непростих 2014-2015 роках масу особистих проблем і нервових моментів, відвертого терору, пов'язаних з Майданом, втратив посаду. Плюс подальше непроходження його політсили в Раду, а отже - неучасть у великій політиці.
 
Не тільки я, але й багато хто почав помічати цю тенденцію – на момент кар'єрного зльоту Вілкул дуже суворо стежив за тим, щоб тримати слово і виконувати взяті на себе зобов'язання. У цьому, наскільки я розумію, основним стимулом для нього було питання репутації, яке важливе для будь-якого кар'єрного політика. Коли ж кар'єрний зліт перервався, в ньому почали раз у раз виявлятися інші якості, які раніше не було видно.
 
У нашому спільному бізнесі переломним став 2019 рік. Той рік, у який посівну ми вели за курсом долара майже під 30, а продавали урожай за курсом 24. Така ситуація була не тільки в нашому холдингу, це була проблема всіх аграріїв – показники врожаю хороші, а фінансові показники – погані.
 
Для тих, хто працює на землі, такі негативні роки звичайно, вкрай неприємні, але загалом звичні, буває і гірше. Для тих же, хто від землі має тільки дивіденди, така ситуація бачиться катастрофою, адже вони недоотримали прибуток, на який розраховували. Великий бізнес завжди пов'язаний з великими ризиками і великими інвестиціями, ми працюємо сьогодні в інтересах завтрашнього дня. Ну, а у мого партнера, можливо, були якісь особисті плани на прибуток, можливо, це були вибори, але завтрашнього дня він чекати не захотів. Ось тоді Вілкул і прийшов до мене і запропонував мені викупити його частку в бізнесі.
 
- Озвучені пропозиції були прийнятні для Вас?
 
- Перший варіант, який я йому запропонував, був паритетним – я виходжу з переробної частини холдингу, тобто йому залишаються Дніпромлин і хлібозаводи, де прибуток більш прогнозований, а мені – агрогосподарства з усіма їхніми ризиками і кредитами. Чому була така пропозиція? Тому, що оцінювати активи холдингу і частки в грошах було абсолютно нереальною справою. Вартість активів принципово змінилася: те, що раніше, наприклад, коштувало 10 мільйонів, після 2014 року фактично стало коштувати не більше 3-5 мільйонів. Потрібно було знайти взаємовигідний паритет, щоб розходитися без претензій один до одного. Вілкул з моєю пропозицією погодився.
 
Він призначив своїм представником на процедуру розподілу активів Максима Романенка, дуже чітко наголосивши при цьому, що Романенко озвучує позицію Вілкула і має від нього всі необхідні для цього повноваження.
 
Ми почали підготовку угоди. Робота ця довга. Але в червні 2020 року на спільній зустрічі Вілкул висловив сумнів у тому, що зможе самостійно вести борошномельний і хлібний бізнес, що ці активи важко продати, тому він наполягає на тому, щоб продати мені повністю свою частку в холдингу. Йшлося і про корпоративні права, і про цілісний майновий комплекс. Була названа і ціна – 20 мільйонів доларів, вона базувалася на результатах оцінки активів, проведеної експертами Романенка. Сума, на мій погляд, була завищеною і не відповідала нинішнім ринковим умовам і перспективам. Проте, прорахувавши всі можливості і ризики, я прийняв рішення погодитися на угоду на умовах Вілкула.
 
Природно, всі наші домовленості були неформальними. Всі чудово розуміють, що в наших умовах укласти формальну угоду на папері вкрай важко, а часом і неможливо, занадто складно оформлені права власності, частки партнерів тощо. Це, знову ж таки, реалії України – так оформлено більшість бізнесів, і більшість великих угод тримається на чесному слові учасників домовленостей. Тому наші домовленості зафіксовані не на папері, а в листуванні в месенджерах, і я зберігаю це листування, всі скани, оскільки в них містяться всі нюанси переговорів. Суть підсумкових домовленостей така: я до кінця 2020 року поетапно виплачую обумовлену суму, а Вілкул та його представники, на яких були записані частки, виходять з усіх активів холдингу.
 
У липні 2020-го мав бути реалізований перший етап угоди, вартістю в 6 мільйонів доларів. Сторона Вілкула на цьому етапі виходить з агропідприємств холдингу, переписуючи свої частки на моїх представників, а ми як гарантію угоди переписуємо на них ті підприємства, які будемо викуповувати на другому етапі. Я приготував 6 мільйонів доларів готівкою – такою була умова. Це легальні гроші з моїх банківських рахунків, вони є в моїй декларації про доходи.
 
Перший транш в еквіваленті 2,25 мільйонів доларів був переданий уповноваженому представнику Вілкула 16 липня 2020 року в Києві. Прізвище посередника поки називати не буду, але це прізвище відоме всім. Важливо наголосити на іншому: те, що гроші для передачі на місце привіз офіційний інкасатор банку, вони були передані представнику Вілкула.
 
Другий транш у розмірі 3,75 мільйонів доларів я 24 липня передав особисто Вілкулу в присутності численних свідків, там працювали відеокамери - тобто вся процедура передачі грошей чітко зафіксована. Це сталося після того, як нотаріально були підписані документи з переоформлення власників агрогосподарств. Власне кажучи, Олександр Юрійович на сьогоднішній день у розмовах зі мною не заперечує факту отримання грошей. Може, завтра щось зміниться, але живих свідків і відеофіксації вистачає для того, щоб підтвердити і довести факт передачі грошей.
 
Цього самого дня 24 липня обидві сторони угоди формалізували домовленості у нотаріуса: ми увійшли, вони вийшли з агропідприємств. Готувався наступний етап угоди на 2 і 12 мільйонів доларів. І раптом 1 вересня ми дізнаємося, що нас банально "кинули".
 
- Розкажіть про це докладніше, якщо можна.
 
- Перший факт шахрайства, про який стало відомо – це агрогосподарство Добробут. 24 липня я віддаю за нього гроші й офіційно переоформлюю за участю нотаріуса на своїх людей. Але 1 вересня з'ясовується, що існують завірені у того самого нотаріуса протилежні за змістом документи, датовані 7 липня - тобто до отримання грошей. Я стверджую, що брали вони гроші, вже задумавши обдурити, заздалегідь оформивши фіктивні документи щодо Добробуту.
 
Незабаром щодо Добробуту спливла ще одна промовиста деталь. Вирощений у господарстві урожай насіння входив в угоду, був обговорений і оплачений. Але люди Романенка, прикриваючись відвертою силовою підтримкою поліції області, про що є багато відеоматеріалів в інтернеті, зібрали і вивезли цей урожай. Тобто фактично вкрали.
 
Це сталося вже після того, як в юридичному полі був зафіксований корпоративний спір. Згідно із законом поліція повинна була передати урожай на відповідальне зберігання до вирішення спору в суді, але її представники дозволили людям Романенка вивезти і продати насіння з 3,5 тисяч гектарів. Для угоди загальною вартістю у 20 мільйонів доларів це вже зовсім якась цинічна дріб'язковість. Від кого вона виходить – від замовника або від виконавця, мені поки що сказати важко. Ці факти стали надбанням громадськості, оскільки в засновниках Добробуту є ветерани силових структур, до них на допомогу прийшла громадськість, пройшли прес-конференції ... Але ніякі вживання цих заходів не змогли зупинити передбачувану мною злочинну змову рейдерів і так званих "правоохоронців". Засновники Добробуту змушені були звернутися до Офісу президента, звідки матеріали були передані в Управління внутрішніх розслідувань МВС. На даний момент ведеться слідство у цій справі. А далі ситуація стала розвиватися дуже швидко.
 
Наступний факт шахрайства: сторона Вілкула подає позови і намагається скасувати зміну власників у вже проданих ними агрогосподарствах, за які вже отримані гроші. Мотивація демонстративно смішна і безмежна - мовляв, люди Романенка, коли оформляли передачу своїх майнових прав, підсунули нотаріусу фіктивні нотаріальні документи про згоду на операцію їхніх дружин. А тепер через суд відкликають цю згоду. Якщо перевести таку мотивацію з юридичної на зрозумілу мову, то заявники публічно зізнаються, що вони скористалися свідомо недійсним і фіктивним документом, щоб ввести нотаріуса в оману і зробити шахрайські дії. Тобто люди відкрито зізнаються і беруть на себе кримінальну статтю. На що вони сподіваються?
 
Четвертий факт. Паралельно через суд запускається процедура фіктивного банкрутства Дніпромлина і хлібозаводу №10, цілісні майнові комплекси переписуються на пов'язану з рейдерами третю особу. Нахабство виконавців і всеїдність деяких суддів мене щиро дивують - усі фірми, які беруть участь у судових процесах про фіктивне банкрутство, зареєстровані за однією і тією ж адресою, пов'язаною з Романенком.
 
- Скажіть, а ви обговорювали розвиток подій із самим Вілкулом?
 
- Так, я з ним спілкувався. Він каже, що не у справах, що все це робить Романенко. Майже дослівно це звучить таким чином: "Романенко збожеволів, діє неадекватно, я на нього вплинути не можу і нічого зробити не можу". Це як розуміти? Це ж аргументи рівня дитячого садка.
 
Виходить, що якийсь Романенко намагається кинути мене в багатомільйонній угоді, але він по суті точно так само намагається кинути і свого роботодавця Вілкула? Тоді, за логікою, якщо ми з Вілкулом обидва сумлінні учасники угоди, а виконавець не виконує її умови, то ми ж повинні спільно діяти проти, кажучи словами Вілкула, "Романенка, який зійшов з розуму"? Але ніяких спільних дій Вілкул не пропонує – відмовчується і вдає, що стоїть осторонь від нашої спільної проблеми.
 
До речі, за таким самим сценарієм Вілкул два роки тому розходився з бізнесом Касьянова. Там був багатопрофільний бізнес – агрогосподарства і комплекс з вигодовування свиней, і теж так само були розділені частки 50 на 50. Касьянова захотіли кинути, Романенко так само діяв свавільно, і так само Вілкул "стояв осторонь". Мені тоді Касьянов спересердя сказав: "Ти ж бачиш на що ці люди здатні, май на увазі – будеш наступним". Я тоді не повірив, все-таки у нас з Вілкулом в активі майже 10 років розумних і чесних партнерських взаємин. Але тепер я знаю, наскільки правий був Касьянов і як глибоко помилявся я.
 
- Ваші подальші дії?
 
- Сьогодні час закликів до совісті і відповідальності минув. Тепер мова вже йде про з'ясування наших фінансових відносин зі стороною Вілкула в суді. Кримінальну справу за фактом шахрайства відкрито на рівні Головного слідчого управління МВС. Завданий мені збиток цілком конкретний, він легко підраховується і перекладається в цифри. По-перше, мова йде про 6 мільйонів доларів готівкою, передача яких представнику Вілкула і самому Вілкулу зафіксована і задокументована. По-друге, це ринкова вартість майна і корпоративних прав п'яти хлібозаводів, ТОВ Дніпромлин і супутніх підприємств холдингу, яка теж зафіксована документально. По-третє, це вартість активів тих агрогосподарств, операцію з продажу частки в яких люди Романенка тепер оформляють через суд як недійсну і незначну.
 
Я відчуваю себе цілком упевнено, мені є чим підтвердити свої позовні вимоги. І звички відступати перед свавіллям у мене немає.
 
Ваш вибір 'Подобається'.


Держава нехтує продовольчою безпекою: незабаром доведеться завозити зерно та борошно

Про це пише на своїй сторінці у  Фейсбук Ігор Уманський, колишній міністр фінансів.

«Боротьба із пандемією» витіснила майже все з порядку денного у деяких головах. 
Ціни на житній хліб, батон тощо з початку року зростали приблизно у двічі швидше за інфляцію. І найближчим часом це зростання може лише прискоритися. 
Причини? Посуха, неврожай і не тільки в Україні. Цього та наступного року попит на «прості» продукти харчування (хліб, макарони, молоко тощо) стрімко збільшується. Ми матимемо зовсім інші структури та баланси в усіх сегментах. 

До відома, річне споживання лише пшениці складе близько 9 млн.т, залишки на сьогодні за різними оцінками ще лишаються близько 10 млн.т. Покищо (!) дефіциту на ринку немає. Але тенденція на найближчі місяці зрозуміла вже! Сподівання на інтервенції держави марні - у Держрезерві «миші подохли». При цьому, експорт зерна продовжується, ціни як на зерно, так і на цукор, масло, енергоносії, логістику також зростають. Держава перестала контролювати хоча б щось - закономірний результат «реформ».  

Що далі? Пекарі ще два місяці тому попереджали Уряд, що ситуація загрозлива. Втрачаємо час! А далі доведеться вже завозити зерно та, що ймовірніше, борошно. Борошно, яке зараз в інших країнах виробляють з українського зерна. Не потрібно повторювати «історію з масками», коли вивезли задешево, а потім довелося завозити у рази дорожче", - підкреслив Ігор Уманський. 

Що можна зробити вже зараз? 
1.Негайно зупинити експорт зерна та провести інвентаризацію усіх залишків зернових у розрізі регіонів та номенклатури. 
2. Скласти нарешті ключові баланси на продовольчу групу - у розрізі як виробнцва, так і споживання. 
3. Забезпечити державний контроль за цінами на основні складові виробництва зокрема хлібо-булочні та макаронні вироби.
4. Визначити як один із ключових постулатів державної економічної політики - експорт із України будь-якої сировини без бодай мінімальної переробки у найближчі роки стане неможливий. 
5. Визначити кінцеві терміни та етапність запровадження цього рішення за кожною групою товарів - бізнес має отримати час на перелаштування та створити в Україні потужності із переробки та виробництва із цієї сировини товарів кінцевого споживання. 

"Якщо зараз цього не зробити та знехтувати продовольчою безпекою (в умовах «замороження» соціальних стандартів, пандемічної та економічної криз), то майже гарантовано за декілька місяців отримаємо «голодні бунти» щонайменше!", - резюмував Ігор Уманський.



Як захистити свою землю від нечесних «ділків» - поради Мін’юсту

Таку думку висловила заступниця міністра юстиції з питань державної реєстрації Ольга Оніщук в інтерв’ю Укрінформу, відповідаючи на запитання щодо порад громадянам, як захистити свою землю від нечесних “ділків”.

“Раджу всім власникам землі потурбуватися про належне оформлення документів, що посвідчують право власності, присвоєння кадастрового номеру ділянці і внесення відповідних відомостей до ДРП. Якщо речове право зафіксовано лише на паперових носіях, наприклад, на руках є державний акт на землю старого зразка і коректні відомості про земельні володіння досі не відображені у ДЗК, варто спершу подбати про присвоєння ділянці кадастрового номеру, а потім — про офіціалізацію статусу власника землі у ДРП”, - зазначила Оніщук.

Водночас вона уточнила, що “так звані державні акти на землю старого зразка є дійсними, тобто держава їх визнає”.

“Проте сьогодні головною умовою для проведення будь-яких юридичних операцій із землею є присвоєння їй кадастрового номеру, а запорукою захисту майна від шахрайських оборудок — оцифрування відповідних відомостей: внесення їх до ДРП”, - зауважила Оніщук.

Вона наголосила, що це “базові правила майнової гігієни, яких обов’язково потрібно дотримуватися”.

“Якщо говорити про скасування в Україні з 1 липня 2021 року заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності, то ми сподіваємося, що це стане потужним імпульсом для розвитку української аграрної галузі й залучення інвестицій, але аж ніяк не активізації «реєстраційного» рейдерства. Ще є над чим працювати. Скажімо, потрібно забезпечити повне перенесення із Державного реєстру земель у Державний земельний кадастр (ДЗК) відомостей про земельні ділянки, що перебувають у приватній власності або у користуванні фізичних та юридичних осіб”, - розповіла заступниця міністра.

За її словами, задля спрощення процедур оформлення правочинів щодо земельних ділянок потрібно надати нотаріусам можливість самостійного формувати витяг із Державного земельного кадастру, а також — запровадити обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів оренди земельної ділянки, як додаткової гарантії законності договору і дієвого запобіжника від шахрайських дій.

Ваш вибір 'Подобається'.


"Країна фактично розграбована, землю уже поділили" - голова Держгеокадастру

В українців вкрали одну "Словаччину". Саме такими є масштаби втрачених державою сільськогосподарських земель, якщо вірити Держгеокадастру.

Хоча це не зовсім так. Словаччина за територією, насправді, трохи менша, і не дотягує до тих шокуючих цифр, які напередодні озвучив очільник земельного відомства Роман Лещенко.

5 мільйонів гектарів. Саме стільки державної землі, за його даними, за роки незалежності було виведено у приватну власність через "схеми" з безоплатною приватизацією.

Голова земельного відомства каже, що увесь цей час влада обманювала громадян, надаючи неправдиві дані про баланс державної землі. Усі ці роки очільники Держгеокадастру запевняли, що держава володіє 10,4 мільйонами га земель, але це виявилось фікцією.

Однак те, що розповів в інтерв’ю Економічній правді нинішній голова відомства, може шокувати навіть найбільш досвідчених корупціонерів. Оборудки, зловживання, погрози, зовнішні втручання і таємниче зникнення землі, яка дорівнює площі двох областей.

В розмові з ЕП Лещенко в подробицях розповів, що показав аудит відомства, як держава втратила землю, як здійснювались зовнішні втручання в земельний кадастр, та як його погрожували "обнулити".  

Як держава втратила землю

— В одному зі своїх постів у Фейсбуці ви писали, що президент поставив вам завдання: навести лад в Держгеокадастрі та повернути цей державний орган в правове поле. Як ви це збираєтеся робити?

— Коли мене призначили керівником (10 червня 2020 року. – ЕП) ми разом з новою командою розпочали роботу за трьома базовими напрямами. Перше – це аудит системи реєстрації земельних ділянок. Друге – технічний аудит земельної бази. Третє – це аналіз інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Коли ми почали аудит, то одразу відчули внутрішню протидію цьому процесу. Ми  побачили серйозні проблеми в системі, зокрема, відсутність запобіжника "подвійній приватизації". Всі IT-спеціалісти, які безпосередньо обслуговували документообіг, звільнилися. Щоб довести процеси до ладу, ми зупинили на два місяці – у липні-серпні – реєстрацію земельних ділянок.

— Що показав аудит?

— Виявилось, що з середини 2013 року до 2020 року з державної в приватну власність через механізм безоплатної приватизації було виведено більше 700 тисяч гектарів землі. Тобто, йдеться про територію однієї невеликої європейської країни.

Коли ми почали з’ясовувати саму механіку цієї безоплатної приватизації, то виявили, що в системі реєстрації речових прав у Міністерства юстиції і в системі Державного земельного кадастру відсутні верифікатори первинного набувача земельної ділянки при безоплатній приватизації.

Тобто, немає процедури перевірки особи у двох системах. (йдеться про те, що не було обліку громадян, які скористалися правом безоплатної приватизації, і була відсутня інформація, хто отримав одну ділянку, а хто – 10. –  ЕП).

— Хто відповідає за наявність та перевірку таких верифікаторів – міністерство юстиції чи Держгеокадастр?

— У Міністерства юстиції є реєстр речових прав на нерухоме майно, а у Держгеокадастра – на землю. Вони синхронізовані протоколом обміну даних, але кожен живе своїм життям. Ми унікальна країна: у нас земля реєструється окремо, а нерухомість окремо. Хоча в усьому цивілізованому світі реєстри об’єднані, і земля є первинна щодо всього, що є на цій землі.

В Україні ж фактично система документообігу в Мінюсті одна, в Земельному кадастрі – своя. Ми переконані, що це все було зроблено штучно.

Ми зробили аудит існуючого з 2013 року електронного реєстру лише на 27% і виявили тисячі дублюючих записів. Є групи людей, які отримували земельні ділянки по 2 гектари енну кількість разів, часто – в дуже вигідних місцях.

Це люди наближені до чиновників. Вони, наприклад, могли бути пов’язані з отриманням земельних ділянок в Житомирській області, де видобувають ільменіти, або в Рівненській області – де бурштин.

— Скільки землі державної власності взагалі сьогодні лишилось?

— Коли вам казали, що в країні 10 мільйонів гектарів земель державної власності, то це була брехня. Країна фактично розграбована. Залишилося надзвичайно мало – близько 2 мільйонів га ми передаємо в об'єднані територіальні громади, і лишається вільних 0,75 мільйона га.

30 років держава жила у викривленому дзеркалі. Держгеокадастр інституційно існував як механізм дерибану української землі державної форми власності з метою її акумулювання в окремих сім’ях, які сьогодні є надзвичайно багатими і можуть бути учасниками окремого земельного Forbes.

Всі аграрні холдинги просто відпочивають зі своїми орендними правами на фоні тих власників, які сьогодні тримають землі. Не просто чорноземи, а землі, під якими знаходяться унікальні корисні копалини.

Деякі з цих людей досі розповідають, що земельна реформа Україні не потрібна. Проте я знаю, скільки в них землі, де вона знаходиться, якими надрами вони володіють і чому вони "переживають", щоб українська земля, не дай Бог, у вагонах не поїхала в Китай.

 

— Яку максимальну кількість ділянок отримувала одна особа?

— Десять ділянок і більше. Деякі громадяни навіть не знали, що вони скористалися своїм правом на два гектари землі десять разів. Тобто, це "схема" з підробкою документів, звичайне шахрайство.

Скуповували паспорти по 800–1000 гривень, люди підписували відповідні документи і їх просто використовували для безоплатної приватизації. Окреме питання з учасниками бойових дій. На жаль, їх теж використовували в таких ситуаціях. Є ситуації, коли учасник бойових дій звертається для отримання земельної ділянки, а згідно з нашим реєстром, він вже скористався своїм правом і не раз.

Тобто, це була відпрацьована організована злочинна система, в якій безоплатну приватизацію вивели в окремий вид діяльності і сформували під це в 2013 році спеціальний правовий статус.

В чому тут цинізм ситуації? Закон передбачає, що можна отримати за процедурою безоплатної приватизації земельну ділянку до 2 га для ведення "особистого селянського господарства" (ОСГ). Такі земельні ділянки не підпадають під дію мораторію, їх можна продавати, купувати, здавати в заставу, навіть іноземцю продати – взагалі без проблем.

Тож, в той час, коли політики боролись за продовження мораторію на продаж землі і рвали на собі сорочки, мільйони гектарів землі в правовому статусі ОСГ уже вільно продавались і усіх це влаштовувало.

— Для реєстрації земельної ділянки достатньо було паспорта?

— Так, достатньо було паспорта і клопотання. А в клопотанні громадянин пише, що він ніколи раніше не користувався правом безоплатної приватизації. І коли ми бачимо, що він уже п'ять разів отримував землю, то іде по частині 1 статті 91 Кримінального Кодексу – шахрайство.

Уже є більше 100 кримінальних справ, по яких МВС зараз проводить відповідний аналіз.

Коли ми намагаємося притягнути до відповідальності посадову особу, керівника управління, то з’ясовується, що в системі не було наказу чи доручення голови Держгеокадастру щодо ідентифікації особи, наприклад, через перевірку відомостей в частині наявності ідентифікаційного коду.

— У випадку відкриття судових справ, хто винен: громадянин України, який оформив на себе 10 ділянок, чи чиновник з Держгеокадастру, який надав ці ділянки?

— Чиновник з Держгеокадастру теж буде відповідати. У Земельному Кодексі є статті, які зобов’язують перевіряти факт наявності земельної ділянки.

У Житомирські області, наприклад, є ситуація, коли за один-два місяці одному тому ж самому громадянину один і той же самий керівник головного управління видає кілька земельних ділянок. Одна – під бурштин, одна – під ільменіт, це титанові залежі в Хорошівському (Володарськ-Волинському) районі, за які там стріляють, інша – окрема земельна ділянка на фасаді Житомирської траси.

Це все відпрацьована схема. Паралельно ми з’ясували, що в системі електронного документообігу Держгеокадастру є "липові" накази, за якими здійснювалась реєстрація ділянок. Тобто, люди отримували земельні ділянки, але в системі електронного документообігу їх немає.

— Попередні керівники Держгеокадастру знали про ці схеми?

— Принцип роботи Держгеокадастру з 2013 року формувався на рівні так званих команд. З 2013 до 2014 року була донецька команда. Історично склалося так, що в Держгеокадастрі, Державній архітектурно-будівельній інспекції (ДАБІ) і Держгеонадрах завжди були куратори. Тому що надра, земля і будівництво – тісно пов’язані.

В донецькій команді були свої легендарні особистості і по них є десятки журналістських розслідувань.

Після Майдану був рік перехідного міжсезоння, але 2015-2020 – це вже епоха так званої "вінницької" команди. Формально змінювався тільки керівник Держгеокадастру, але вся середня ланка чітко була або в родинних відносинах, або в "корпоративних" відносинах.

Після мого приходу ми з центрального апарату звільнили більше ста людей. Проте вони не втратили роботу, а автоматично перейшли працювати в центральні апарати інших міністерств, де залишаються працювати представники "вінницької" команди. Наприклад, я звільнив одного з моїх заступників, а через шість годин він став заступником міністра екології (згаданий заступник – Олександр Краснолуцький. – ЕП).

Люди, які останні п'ять років контролювали Держгеокадастр, в тому числі контролювали і ДАБІ, і Держгеонадра. І коли ми аналізуємо безоплатну приватизацію по країні, то чітко бачимо, скільки десятків тисяч гектарів державної землі вивели в приватну власність у Вінницькій області.

— В яких областях найбільш кричуща ситуація?

— Там їх чимало. Найбільша динаміка – це Одеська область. Вся прибережна смуга за п’ять років повністю була "вирізана". Київська область – все, що в радіусі 70 кілометрів від столиці, все "порізано". Полтавська область – газові родовища, Житомирська область – ільменіти, бурштин, поклади міді.

Коли "вінницька" команда контролювала Держгеонадра, вони володіли всією необхідною інформацією щодо корисних копалин. На них накладали по 2 га безоплатної приватизації і отримували там землю.

Тільки унікальні запаси титану в Хорошівському та Коростенському районах Житомирської області оцінюються від 1,5 до 2 мільярдів доларів. Газові родовища на Полтавщині оцінюються мільярдами.

— Правоохоронці займаються пошуком винних?

— Разом з Державним бюро розслідувань і безпосередньо Службою безпеки України ми 10 вересня отримали ухвалу Печерського районного суду і до кінця жовтня повністю вивантажимо систему документообігу, по якій вже з правоохоронцями будемо робити аудит.

Ключі доступу до цієї системи були в групи осіб за межами України. Фактично сторонні люди управляли документооборотом і "відконтрольовували" відповідні процеси щодо розкрадання земельних ділянок.

Про "обнулення" земельного кадастру, зовнішні втручання в систему і земельних рейдерів з АТО 

— Ви сказали, що другим етапом аудиту був технічний. Які його результати?

— Коли ми зупинили систему реєстрації, щоб провести аудит, то перше, що нас цікавило  – скільки земель передали під безоплатну приватизацію.

Друге – як ця "безоплатка" відбувалася, чи є випадки подвійної, потрійної приватизації? Чи були протиправні втручання в систему? Чи люди поза межами Державного земельного кадастру (ДЗК) мали можливість втручатися в роботу системи? Чи є захист документообігу?

Після отриманих відповідей були відкриті кримінальні провадження, правоохоронці зайшли з відповідними обшуками, виїмками на певні підприємства.

Головна перемога за ці сто днів роботи в тому, що ми зробили нарешті бекап (резервна копія. – ЕП) системи державного земельного кадастру та системи електронного документообігу. Завдяки СБУ. Тобто, зроблена резервна копія системи кадастру і правоохоронні органи зараз контролюють ситуацію.

Також зараз стартував незалежний технічний аудит, який проводять фахівці Світового Банку.

— Навіщо робити фактично дублікат двох систем з інформацією про стан земельних ресурсів в Україні? Це взагалі законно?

— Коли ми почали аудит, на мене особисто вийшли з погрозами: "початком твого кінця буде те, що ми просто обнулимо систему". Тобто, сторонні люди мали програмно-технічні можливості "обнулити" всю систему Держгеокадастру з даними. Попереднє керівництво штучно сформувало такі обставини, щоб електронний кадастр, вся інформаційна земельна система була в повітрі.

Державна земельна кадастрова карта (ДЗК) знаходиться сьогодні на прострочених системах зберігання даних без будь-яких гарантійних зобов’язань. Фактично вона висить в повітрі. Немає обслуговування від постачальника, немає належного фінансування.

В кінці 2019 року був проведений фейковий тендер під окремо взятого учасника – ТОВ "Фірма "Кит". СБУ і ДБР з’ясували, що службові особи Держгеокадастру за попередньою змовою з цією фірмою шляхом обману заволоділи 37 мільйонами гривень держпідприємства "ДЗК".

Так, у грудні 2019 року через систему закупівель Prozorro провели тендери і компанія поставила обладнання, яке не відповідає відповідним параметрам. Через це у нас закінчилося гарантійне обслуговування інформаційних систем. А це терабайти інформації, це вся земля нашої держави.

Але це ще півбіди. Крім того, що база висіла в повітрі, встановлені факти протиправного втручання в неї. Сторонні люди мали програмно-технічний код, завдяки чому змінювали коди цільового призначення окремих об’єктів нерухомості у великих містах.

— Можете пояснити більш детально?

— Що це означає? Наприклад, є торговий центр в місті Києві, який сплачує податки, зокрема і земельний, як комерційний об’єкт. Податкова в автоматичному режимі, за номером КВЕДу, виставляє такому рахунок на оплату податків через державне казначейство, частина з яких сплачується до місцевого бюджету.

Ми встановили, що у великих містах – Харків, Львів, Одеса – відбулася зміна статусу об’єкта з комерційного призначення на промисловий і фактично бюджет втрачав більше половини доходів по земельному податку.

— Можете назвати торгові центри в Києві, по яким є факти зміни статусу об’єкта?

— Таких фактів дуже багато. За нашими оцінками, міський бюджет міста Києва через такі схеми по земельному податку недоотримав близько мільярда гривень. Все це тривало роками і я говорив про це Віталію Володимировичу (Віталій Кличко, мер Києва. – ЕП), коли зустрічався з його командою.

Проте зміна коду цільового призначення – це "квіточки" на фоні того, як змінювали контури земельних ділянок, коли між двома ділянками утворювали ще одну.

Це яскраво видно в Конча-Заспі, де "створювалося" таким чином чимало нових земельних ділянок. Частина з них реєструвалися на "липових" документах. Якщо взяти елітні приміські райони Києва, то є земельні ділянки, на які є 2-3 власники з різними документами. При цьому між цими ділянками утворені інші земельні ділянки. І це, фактично, колапс.

Обухівське управління Держгеокадастру горіло кілька разів, документи зникали, відновлювалися і так далі. При цьому можновладці, які безпосередньо там проживають, самі між собою воюють і породжують такі речі.

Колишні президенти так само не соромилися цієї схеми і використовували такий механізми реєстрації. На жаль, таких речей дуже багато є не тільки біля Києва, а й біля Львова.

Ми фіксуємо жахливі речі, пов’язані з природно-заповідним фондом. Буквально недавно в природно-заповідному парку, навпроти Тустані, "нарізали" під садівництво  землю природозаповідного фонду. Бо там, буцімто, земля сільськогосподарського призначення. Ми скасували накази.

Загалом виходить, що система Державного земельного кадастру знаходилася в управлінні окремих суб’єктів, які взагалі ніякого відношення до посадових осіб не мали. На цьому вони робили окремий бізнес. Будь-який файл у кадастрі можна було просто обнулити, змінити і на основі цього робити рейдерські захоплення.

— У 2017 році перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк спільно з Державним агентством електронного  урядування та Transparency International Ukraine представили технологію Blockchain, яка мала б унеможливити стороннє втручання в систему даних кадастру. Вона взагалі працює?

— Система Blockchain – це фейк. Це просто кидалася пилюка в очі.

Система Blockchain працює тоді, коли в тебе коректно внесені відомості в системі кадастру або будь-якій іншій інформаційній системі. А коли в тебе кадастр не повністю наповнений, і землі сільськогосподарського призначення, наприклад, знаходяться прямо в річці Дніпро, або в кадастрі острів з’являється нізвідки, то це не працює.

На цьому проєкті просто гарно відмили міжнародні донорські кошти. Наших міжнародних партнерів просто використали. Жодного проектно-технічного рішення Blockchain немає. Це все було просто фейком.

— Ви можете сказати, хто вам погрожував щодо обнулення інформаційної кадастрової системи?

— Колишні посадові особи Держгеокадастру, які безпосередньо були залучені до процесу реалізації відповідних заходів. При цьому вони дуже коректно пояснювали правові наслідки такої роботи.

Їхня логіка така – турбулентність влади велика, люди приходять і йдуть. Так вони хотіли показати мою інституційну недієздатність на посаді. Казали, що я ніколи не був на державній службі, що я просто "пацан, селянин, колгоспник і з позором звідси піду". Тому з самого початку діалог не склався.

Вимоги, які вони ставили, зводилися до того, що контрольовані особи продовжуватимуть здійснювати таку ж саму роботу.

Ми одразу налагодили зв'язок з правоохоронними органами і почали працювати над збереженням даних, бо це питання національної безпеки. Все так само як з ДАБІ. Різні тільки механізми й підходи.

— Вам особисто чи вашій сім’ї погрожували?

— Два місяці тому голова ГО "Всеукраїнська асоціація учасників бойових дій" В’ячеслав Вовченко увірвався в офіс моєї дружини, закрив її в кабінеті і погрожував. Мовляв, якщо я не буду виконувати його команди, ця історію дуже погано закінчиться. Потім була спроба викрадення моїх дітей із садочка. Через це президент забезпечив мене державною охороною.

Пан Вовченко – це класичний випадок суб’єкта, який "розриває" державні підприємства. Саме така доля спіткала  ДП "Дослідне господарство "Озерна" у Білоцерківському районі, яке належить Національній академії аграрних наук.

Інша історія із землею – він підготував близько 1500 заяв на виділення по 2 га з ДП "Конярство України" в Кіровоградській області для учасників бойових дій. Це при тому, що жоден з цих учасників бойових дій не був з Кіровоградської області. Всі вони переважно з Київської області. При цьому 55 осіб з цих  учасників бойових дій скористались правом безоплатної приватизації раніше.

Найцікавіше те, що по ДП "Конярство України" знищені акти постійного користування землею і Вовченко каже, що ця земля нічийна. Але ми знайшли архівні копії актів, які підтверджують державний статус цих земель.

— Учасників бойових дій в зоні АТО часто використовують для рейдерського захоплення земель в регіонах.

— Трагедія полягає в тому, що є учасники бойових дій, які роками не отримують земельні ділянки. А ця організація – комерційна. Маючи відповідні зв’язки і тиск, вона займається незаконним відчуженням державних земель.

Кілька тижнів тому Вовченко перекривав траси під Києвом, привозив вінки до Держгеокадастру та погрожував мені та членам моєї родини. Фактично він є класичним рейдером, який розриває державні активи, кошмарить фермерів.

Уже відкриті кримінальні провадження по факту залякування фермерів, які "добровільно" відмовлялися від своїх земельних ділянок і по два гектари оформляли на учасників бойових дій. Є ціла сітка таких угруповань у регіонах, які ніякого відношення до порядних учасників ветеранських організацій взагалі не мають.

Чому безоплатну приватизацію треба припинити 

— Якою є схема виведення великих земельних масивів через безоплатну приватизацію?

— Класична історія формування земельних масивів тисячами гектарів по Україні зводиться до стандартної парадигми: землю оформлюють на бухгалтера, водіїв, коханок, троюрідних братів, кумів, колишніх працівників, благодійні фонди, осіб, які мають відносини нотаріального характеру, пов’язані борговими розписками.

Одна із "схем" – землі передають, але дають боргові розписки на мільйони доларів, щоб у випадку, якщо людина не погасить, то заставний інструмент – це земля, яка в нього перебуває у власності. Ми по реєстрах це бачили.

Фактично у кожній області сформовані сім’ї, які володіють, великими масивами землі. Є умовно клан вінницький, донецький, дніпропетровський, київський. Але залежно від груп регіональних еліт, клан ділиться по сферах впливу. Наприклад, у мене по Вінницькій області є громадянин, який має 5000 довіреностей на відчуження земельних ділянок для учасників бойових дій.

— Виходить, що звичайна людина, яка ще не скористалася своїм правом безоплатної приватизації на два гектари, уже не матиме можливості це зробити. Що взагалі з цим робити?

— Безоплатна приватизація, введена в 2001 році Земельним Кодексом, була прийнята комуністами і соціалістами як схема дерибану української землі. Вона була закладена з механізмом мораторію. Логіка процесу така: землі сільськогосподарського призначення продавати не можна, бо на них діє мораторій, а по два гектари привілейованим громадянам можна.

Де 10 млн га земель державної власності? Моя відповідь: дивіться, будь ласка, в корінь безоплатної приватизації. Країну за 30 років незалежності розграбували через цей механізм. Це базова "схема".

При цьому є факти отримання двох гектарів тримісячними дітьми, тринадцятирічними, десятирічними, чиновниками, їх дітьми, коханками, міністрами і так далі. Один із народних депутатів в Конча-Заспі на членів своєї сім’ї в режимі безоплатної приватизації отримав земельні ділянки по 2 га.

— Що з цим робити, яке тут може бути рішення?

— Зупинити шляхом відповідної монетизації. Треба публічно сказати громадянам України, що земель сільськогосподарського призначення в Україні менше 33 мільйонів. У нас немає 42 мільйони га земель.

В Україні був некоректно порахований баланс землі. Ми брехали суспільству про те, що в нас є земля. Ми користувалися формою "зем-6" з 70-х років для обліку і вважали, що в нас є ця земля. У нас її немає.

Країну грабували, не давали точних даних. Всі керівники Держгеокадастру, які були до мене, керівництву держави повідомляли некоректні цифри. Нема ні десяти, ні семи мільйонів гектарів державної землі. Цифри щодо кількості землі сільськогосподарського призначення, які висять сьогодні на сайті Держгеокадастру – 43,8 мільйона – некоректні.

Досі не відбулася демаркація державного кордону України. Країна 30 років не має своїх меж як держава. Ми не маємо точних цифр по калькуляції своєї землі, тому що не встановили межі кордонів.

Підприємство, яке відповідає за демаркацію кордонів, десятки мільйонів гривень списувало на бензини, на зарплати і нічого не робило.

Тому весь баланс землі в Україні, зазначений в енциклопедії Великобританії та Вікіпедії, є брехливим і некоректним. Ми не можемо наводити будь-який порядок в економіці, коли ми не маємо навіть банального балансу землі.

— Чи конституційною буде зупинка безоплатної приватизації землі, якщо це передбачено Земельним кодексом?

— Це буде конституційно, якщо ми внесемо зміни до Земельного кодексу і зафіксуємо монетизацію безоплатної приватизації в першу чергу для учасників бойових дій.

В чому найбільша проблема? В нас нема вже що роздавати. Для тих учасників бойових дій, які у нас є сьогодні в черзі, землі вже немає.

Моя пропозиція наступна: нам треба здійснити монетизацію виплат учасникам бойових дій. Більше 70% учасників бойових дій, які отримали по 2 га, відчужували цю землю і отримали відповідну грошову винагороду. Середньостатистично це приблизно десь тисяча доларів гектар.

Тобто, ми можемо здійснити виплати і не видавати землю. Як це зробити? Дуже просто, треба ухвалити законопроект №2195 про електронні аукціони, і чітко прописати, що на землях НААН, Міністерства оборони, Пенітенціарної служби, Міністерства освіти, всіх державних підприємств, у тому числі і Міністерства економічного розвитку, заборонені договори про спільну діяльність.

Бо на цих землях сидять бандити, криміналітет, там стріляють, вбивають, а обробляють ці землі фактично люди і компанії народних депутатів.