178171
182818

Заманливі перспективи та поточні виклики: українська аквакультура потребує поштовху

У середньому, 2020-го українці спожили по 15 кг риби та морепродуктів. Це більше за рік попередній, та й загалом цифра останніми роками поступово зростає. З боку іншого, зростання відбувається головним чином за рахунок імпорту. Ну й Україна все ще суттєво не дотягує до 20 кг, рекомендованих ФАО – Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООH.

Такі факти та цифри натякають на важливе завдання.
 
«Сьогодні Україна імпортує  більшість рибної  продукції , яку споживає. Але віримо, що завдяки природним ресурсам, людському та освітньому потенціалу Україна має всі можливості для розвитку аквакультури і здатна не тільки забезпечити власне споживання, а й виходити на зовнішні ринки», – каже Ксенія Сидоркіна, директор Програми USAID з аграрного та сільського розвитку – АГРО.
 
Програма стала одним зі співорганізаторів виставки-форуму «Aquaculture Business Ukraine 2021». Участь у заході взяли близько 200 осіб, так чи інакше пов’язаних з аквакультурою. Учасники з’ясовували, що маємо вже та що потрібно зробити для подальшого розвитку галузі.
   
У планах – спрощення оренди водойм і держпідтримка

Аквакультура — це штучне вирощування риби й інших водних продуктів, гідробіонтів. Здійснюється у повністю або в частково контрольованих умовах – ставки, садки та інше. Саме продукцію цього сектору сільського господарства ми найчастіше купуємо в рибних відділах супермаркетів чи спеціалізованих магазинах.
 
Україна багата на водойми, має протяжне морське узбережжя. Та й розведення риби практикується у нас із давніх давен.
 
«Аквакультура в Україні є третім за значимістю джерелом тваринного білка після вирощування худоби та птиці. Крім того, розвиток сектору робить значний внесок у зайнятість сільського населення та населення прибережних територій», – наголошує Олег Баздуганов, в.о. голови Державного рибного агентства України.
Він перелічує основні види риби, що вирощують в Україні зараз: коропові, райдужну форель, кілька різновидів сомів, карася, стерлядь, осетрів, бестера, вислоноса. Останніми роками дедалі популярнішою стає тилапія. Станом на 1 січня 2021 року в Україні було зареєстровано 4568 профільних підприємств різних форм власності. Загальний обсяг продукції аквакультури становив торік 18,5 тисяч тонн.
 
Очевидно, що галузь має потребу в поштовхові.
 
За словами Олега Баздуганова, нині готовий законопроект, покликаний спростити ведення аквакультури – зокрема, це стосується умов оренди водойм.
«Найближчим часом плануємо ініціювати запровадження нульової ставки ввізного мита на імпорт комбікормів для інтенсивної аквакультури та на дороговартісне обладнання для індустріальної аквакультури, – додає керівник Держрибагентства. – Також будемо просити державу про механізми державної підтримки на кілограм вирощеної риби, компенсацію вартості електроенергії, що використовується для цілей аквакультури суб’єктами господарювання, і компенсацію вартості води».
394.jpg
 
Швидше за все, необхідні для розвитку галузі кроки не мають обмежуватися лише різними компенсаційними механізмами. Всеохопний аналіз проблем і можливостей галузі аквакультури в Україні, кращі практики та рекомендації ще 2017 року було зібрано в Дорожній карті «Розвиток аквакультури в Україні». Її підготували за підтримки Міністерство промисловості, торгівлі та рибальства Норвегії та Норвезько-української торговельної палати.

Іноземний досвід в асортименті
 
На перший погляд, це може виглядати дещо суперечливо – Норвегія є на сьогодні і найбільшим імпортером рибної продукції в  Україну, і державою, що прагне допомогти їй розвинути власну аквакультуру.
 
«Є великі можливості та рішення для розвитку комерційно вигідного співробітництва між країнами, – переконаний, однак, посол Норвегії в Україні Ерік Сведал. – Тут недорога робоча сила, низька вартість оренди на землю, Україна географічно близька до важливих ринків. Це дуже суттєві фактори. Але зараз тут є й багато викликів, таких як регуляторні питання, відсутність кваліфікованого персоналу, кредитних коштів і технологій».
 
Норвегія чи не найкраще позиціонована в якості партнера чи консультанта. Аквакультура є найбільшим сектором економіки цієї країни, її експортна вартість перевищує експорт промислового рибальства. Загалом, Норвегія – друга в світі за обсягами експорту морської рибної продукції, торік її було продано 2,7 млн тонн. Лосось, форель, європейський лобстер і блакитні мідії є основними експортними морепродуктами Норвегії.

Говорячи про співпрацю з Україною в сфері аквакультури, посол Ерік Сведал наголошує на важливому факті: обидві країни є членами Конвенції Пан-Євро-Мед. Це інструмент, який стосується правил походження товарів у рамках угод про вільну торгівлю між договірними сторонами. Наприклад, перероблена в Україні продукція норвезького походження може експортуватися до Євросоюзу на умовах зони вільної торгівлі, що є частиною Угоди про асоціацію.

На форумі було представлено інші потенційно цікаві для України приклади та цифри.

Зокрема, досвід Ізраїлю. Свого часу через високу вартість землі, прісної води та робочої сили там обрали шлях інтенсивної аквакультури. Тобто, спрямованість на якомога більшу «врожайність» із гектару водойми.

Промовисті цифри озвучила Магарита Смирнова, провідний фахівець управління рибного господарства Міністерства сільського господарства Ізраїлю.

«У 1997 році вилов із гектару становив трохи більше 5 тонн риби, у 2011-му вже 7-8 тонн, а нині – 10-20 тонн. Інтенсифікація просто шалена», – розповіла вона. Разом із тим, процесу було притаманне скорочення кількості підприємств галузі (зараз їх усього 35) разом із де-факто збереженням площі водойм.

Особливістю аквакультури в Європі є участь у галузі малого бізнесу, наголосив старший офіцер із рибництва й аквакультури ФАО Гайдар Ферсой.

«У Великій Британії  станом на 2020 рік налічувалося 4100 рибних господарств. Із них лише 5 мають понад 250 співробітників. Натомість у 260 підприємствах працюють від 5 до 9 людей», – наводить він приклад.

До слова, трійка лідерів за споживанням риби в Європі виглядає так: Португалія (56,8 кг на людину на рік), Норвегія (54,3 кг), Іспанія (45,6 кг). 

3,6 мільярда доларів як привабливий приз за реформу галузі
 
Для розвитку будь-якої галузі критично важливими є інвестиції. Вони створюють нові підприємства та робочі місця, приносять нові технології.
 
Аквакультура не виняток. Більше того, вона добре позиціонована для капіталовкладень.
 
«Є низка переваг України для залучення інвестицій у галузь. Споживання риби та морепродуктів у світі продовжує зростати. За прогнозами, за період з 2019 по 2028 роки виробництво аквакультури зросте на 28%, – каже Оксана Ткачук, радник з питань інвестицій компанії UkraineInvest. – Україна має вільну торгівлю з ЄС, яка передбачає звільнення морепродуктів від митних зборів. Фактично, це для нас перепустка до другого за величиною ринку з торгівлі рибними продуктами і найбільшого імпортера риби в світі».
 
Це не всі переваги. Ще Україна має найбільшу площу прісноводних ресурсів, придатних для риболовлі й аквакультур у Європі – понад 1 млн. га. Щоправда, з них нині використовують лише 15%. Крім експортних перспектив, є потенціал до  збільшення споживання на внутрішньому ринку.
397.jpg
 
«За підрахунками аналітиків  UkraineInvest, за умови збільшення виробництва аквакультури на 400 тис. тонн на рік в економіку країни можна залучити близько 3,6 млрд доларів інвестицій, – каже Оксана Ткачук. – 2 млрд на виробництво і 1,6 млрд – на переробку».

UkraineInvest є державною компанією із залучення та підтримки інвестицій в Україні, допомогою якої можна скористатися і за наявності інвестиційних проектів у сфері аквакультури. Тим часом підтримку вже готовий надати Європейський інвестиційний банк.

У кінці минулого року стартував проєкт «Основний кредит для аграрної галузі – Україна». ЄІБ виділяє 400 млн євро, з них до 140 мільйонів – на підтримку аквакультури та рибальства.

«Це перший проєкт за історію незалежності України, коли безпосередньо було зроблено окремий акцент на аквакультурі», – наголошує Дмитро Христенко, ключовий експерт проєкту з питань аквакультури та рибальства. Основними напрямами технічної підтримки є спрощення кредитування для підприємців, зміцнення навичок і нарощування потужностей, дорадництво.

Ну і коли мова зайшла про різні види підтримки та заохочень, то варто згадати ще про такий.

Організатори форуму «Aquaculture Business Ukraine 2021» оголосили конкурс студентських наукових робіт на тему: «Українська аквакультура: шлях до успіху». Конкурсанти мають підготувати наукові роботи за результатами заходу.

«Ми хотіли би почути їхнє бачення – що і як потрібно змінювати, які проводити реформи. Метою є також подальше долучення освічених, талановитих студентів до наших проєктів і співпраця з ними», – підкреслив директор Бюджетної установи «Методично-технологічний центр з аквакультури» Юрій Шарило.

Приз для переможця організатори тримають у секреті, але обіцяють – він сподобається.

Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов’язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО).
 
 Автор: Анатолій Марциновський
 


Земельна реформа: проєкт на грані зриву

Запуск ринку сільгоспземлі, який Верховна Рада благословила з такими боями рік тому і призначила на 1 липня 2021 року, під загрозою. Перша причина: депутати відправились на тритижневий карантин, загрузнувши по вуха в «земельному питанні». Парламент так і не розглянув тисячі правок, що були внесені опозицією у два законопроєкти (№2194 та 2195), які унормовують торгівлю землею. Тобто маємо відсутність нормативної бази. Друга причина – ще глибинніша. Мова про бардак в державних органах, що мали б налагодити і супроводжувати увесь процес. А вишенька на торті –  опозиція, яка намагається заблокувати запуск ринку двома шляхами – через Конституційний суд та референдум.

Тому версії про те, що держава просто не буде готовою до відкриття земельного ринку 1 липня, і «час Х» доведеться переносити, мають все більше підстав для реалізації.

При цьому земля – один з ключових маркерів для президента Володимира Зеленського. Запуск прозорого земельного ринку був одним з пунктів його передвиборчої програми. А на останньому з’їзді партії «Слуга народу» глава держави ще раз похвалився тим, як його команда притиснула до стінки тих, хто роками наживався на тіньових земельних оборудках.

За замислом, все має буде чітко: українці, що хочуть купити землю, зможуть її купити, відповідно українці, які хочуть її продати, також зможуть це зробити. Здавалося б, от вона – ідилія та «рука ринку», що сама все розсудить. Але, як-то кажуть, є нюанси… 


Фактично затятими супротивниками земельної реформи в нинішньому вигляді виступають дві парламентські фракції – «Батьківщина» та ОПЗЖ. 

Фракція Юлії Тимошенко на словах також виступає за ринок землі, але зі своїм баченням – для дрібних фермерів, а не великих агрохолдингів. Сама Юлія Володимирівна недвозначно оголосила, що відкриття земельного ринку в нинішньому вигляді не допустить. Втім «Батьківщина», яка чи то збирається в коаліцію з провладною фракцією, чи то ні, вже свої численні правки до законопроєкту № 2194 відкликала і фактично відкрила шлях до його прийняття. Принаймні до липня депутати якось з ним розберуться.

Але партія Тимошенко грає й на іншому фланзі цього фронту. «Батьківщина» вже давно спрямувала до Конституційного суду два подання. Одне стосується тлумачення 13 та 14 статей Конституції: у суддів запитали, чи при тому статусі землі, що вказаний в Конституції, Верховна Рада може без референдуму приймати рішення про її продаж. Друге подання стосується самого закону, який, на думку представників «Батьківщини», є неконституційним і за формою, і за способом прийняття. 

Також «Батьківщина» збирається проводити референдум щодо ринку землі, який може заблокувати рішення Верховної Ради. Але, зважаючи на те, що президент досі не підписав розпіарений та обіцяний ним ще під час виборів закон про референдум, зробити це поки неможливо. Та рухи в цьому напрямку вже відбуваються. «Батьківщина» вже готує збори громадян щодо організації референдуму. Звісно, багато залежить від формулювання питання, що може бути на нього винесене, але гіпотетично через цей механізм продаж землі таки можна заблокувати.

При цьому в «Батьківщині» припускають, що такий референдум може бути проведений і вже після запуску ринку. Або влада сама злякається власної неготовності до вирішення такого чутливого питання та відтермінує його до кращих часів.

«Теоретично Верховна Рада взагалі може прийняти закон, який перенесе запуск ринку землі, – каже нардеп від «Батьківщини», що представляє подання в Конституційному суді, Сергій Власенко. – Бо, окрім «нормативки», найголовніша проблема — відсутність повної інвентаризації земельних ділянок, є купа спорів щодо них, незрозуміло, хто їхній власник. Наприклад, є території, які незрозуміло, до якого міста належать, хоча це і не землі сільгосппризначення. У нас навіть досі нема єдиної думки, де проходить адміністративний кордон міста Києва».

Власенко зауважує, що нормативна база, яка зараз розглядається парламентом, розбалансовує систему держконтролю – зокрема, повністю прибирається контроль держави над категорією особливо цінних земель. Це питання планується спустити на рівень сільради.

«Є «велика каша» з реформуванням районів, – стверджує нардеп. – Зараз повноваження з контролю за розподілом земель між державою, облрадами, райрадами та громадами повністю розбалансовані. Також цим законопроектом хочуть дозволити власникам ділянок знімати верхній шар грунту та надають їм пріоритетне право на користування надрами на цій землі. Я зараз перебільшую, але, умовно кажучи, можна буде на такій ділянці встановити газову свердловину».

У «Батьківщини» є, скажімо так, «бойове аграрне крило». Яскравим його представником є голова громадської спілки «Союз українського селянства» та експрезидент Асоціації фермерів та землевласників України Іван Томич, який вже давно палко підтримує аграрні ініціативи Юлії Тимошенко. При цьому Томич підкреслює, що не є членом «Батьківщини». На його думку, в нинішньому вигляді відкриття ринку землі в ньому візьмуть участь переважно «схематозники» та спекулянти, а для транснаціональних покупців, якими так люблять лякати пересічних українців, існуючі механізми просто не будуть цікавими. Власне, великі «агробарони» і не приховують, що скупка землі «клаптиками» по 100 га їх не надто приваблює.

Свого часу Томич очолював аграрний комітет в парламенті та пишається тим, що саме він «пробив» закон про виділення земельних паїв в натурі, що регулював отримання землі українцями. Проте, на думку Томича, з 2003 року закон досі не запрацював, а біля шести мільйонів власників землі досі не мають витягів з геокадастру. Проблеми зі з’ясуванням права на землю і можуть призвести до перетворення запуску цього ринку з 1 липня у профанацію.

«До цього часу потрібно зробити ще 90% завдань, яких вимагає земельна реформа, але ні теоретично, ні практично шансів на це нема, – впевнений Томич. – З інвентаризацією землі – також повний хаос. 30% (10–11 млн га) перебувають у тіні – а це десятки мільярдів доларів. Ті, хто її контролюють, ніколи не дозволять, щоб цю землю у них відібрали, – от вам і відповідь на питання, чому земельну ревізію досі не роблять».

Томич повторює мантру політиків від «Батьківщини», що селяни та фермери після запуску ринку землі залишаться ні з чим: «Банківська система не готова і навіть не готується до кредитування під заставу землі. Під нинішні відсотки ніхто нічого купувати не буде. Та навіть за низької ставки фермери не зможуть оформити кредит, бо у них не буде цієї застави. А от аби продати свій гектар за тисячу доларів, повірте, селяни стануть у чергу». Зауважимо, що рівень стартової ціни за гектар землі одразу після запуску ринку очікують в діапазоні $1,5–2 тис.

Ще одне питання – кому саме селяни продаватимуть свою земельку. Наразі до 2024 року ділянки сільськогосподарського призначення можуть придбати лише фізичні особи з українським паспортом і не більше 100 гектарів «в руки». Але лунають думки, що затіяна владою ініціатива з можливим запровадженням подвійного громадянства може бути запланована якраз під відкриття ринку землі для нерезидентів. Офіційно на підтримку подвійного громадянства оголошується аргумент, що другий паспорт має допомогти українцям, які відправляться на заробітки та подальше життя до Євросоюзу, не відмовляючись при цьому від українського громадянства.

Але є підозри, що ця анонсована норма буде працювати «у зворотній бік»: українське громадянство буде роздаватися іноземцям, які завдяки цьому зможуть офіційно купувати українську землю. Такої думки дотримується відомий український адвокат Андрій Федур. При цьому він зазначає, що запустити інститут подвійного громадянства в Україні буде вкрай важко: «Подвійне громадянство можливо запровадити не просто законом, а лише через зміни в статтю 4 першого розділу Конституції. Розумні люди, що її писали, заклали дуже складний механізм внесення таких змін. Це фактично на сьогодні неможливо реалізувати».

Політолог Володимир Фесенко дуже скептично ставиться до планів тим чи іншим чином скасувати земельну реформу. І саме через політичні причини. Нагадаємо, що «Батьківщина» настирливо намагається увійти до коаліції з розхристаною монобільшістю, тож земельна карта може використовуватись як елемент торгів.

«Це може зірвати гру «Батьківщини» щодо взаємодії з Зеленським та його партією, – впевнений Фесенко. – А будь-яке політично резонансне рішення Конституційного суду викличе новий вибух емоцій та якісь дії у відповідь. Президенту вже не можна відступати: сказавши «А» щодо ринку землі, треба говорити «Б». Навіщо тоді взагалі було ініціювати це непопулярне рішення, яке б’є по іміджу та рейтингу? Звісно, проблеми та конфлікти будуть, але блокувати запуск ринку для президента буде ударом по самому собі».

Але нараз схоже на те, що Банкова в екстреному порядку намагається залатати дірки, які раптом виявились за три місяці до «історичної події».

Павло Вуєць, «Главком»

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Зниження ПДВ для аграріїв: боротьба з податковими «скрутками» чи головний біль для бухгалтерів?

Під час семінару мова йшла про зміни до Податкового кодексу України (ПКУ), які вступають у силу з 1 березня 2021 року та стосуються зниження ставки ПДВ до 14% на постачання деяких видів продукції.

Зокрема, згідно з підпунктом «г» п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, ставка у 14% застосовується до операцій з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України живої ВРХ, живих свиней, овець, молока незбираного, пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, соєвих бобів, насіння льону, насіння свиріпи та ріпаку, насіння соняшнику, насіння та плодів інших олійних культур та цукрових буряків, крім операцій з ввезення на митну територію України товарів, визначених у п. 197.18 ст. 197 ПКУ.

Щодо постачання іншої сільгосппродукції на митній території України та імпорт застосовується ставка ПДВ 20%. Експорт усієї сільгосппродукції, як і раніше, здійснюється за ставкою 0%.

Володимир Метелиця, генеральний партнер Центру професійних бухгалтерів, д.е.н., розповів про перехідні операції, тобто ті, в яких перша подія відбулася до 1 березня, а друга — після. За його словами, таких операцій може бути три.

«Наприклад, аванс отриманий до 1 березня 2021 року, а постачання сільгосппродукції зазначених категорій, відбулося після 1 березня 2021 року. У цьому випадку відвантаження здійснюється за ставкою 20%», — говорить він.

Якщо відвантаження здійснюється після 1 березня на суму, що перевищує отриманий до 1 березня аванс, то до суми перевищення буде застосовано ставку 14%.

«Зворотна ситуація у Податковому кодексі не виписана, але, на нашу думку, має застосовуватися аналогічний підхід: якщо відвантаження продукції відбулося до 1 березня, а оплата — після 1 березня, то потрібно застосовувати ставку 20%», — зазначає Володимир Метелиця.

Друга перехідна операція стосується коригування податкових зобов’язань при поверненні авансу або поверненні продукції. Тобто, коли аванс або відвантаження продукції відбулося до 1 березня 2021 року, а їх повернення (частково або повністю) відбувається уже після цієї дати. У такому випадку так само буде застосовуватися ставка у 20%.

Третя перехідна операція стосується зміни ціни. Ставка у 20% буде застосовуватися у розрахунку коригування на зміну ціни, якщо перша подія відбулася до 1 березня, а коригування (друга подія) — після.

«Також необхідно розглянути питання формування податкового кредиту. Якщо перша подія з постачання сільгосппродукції відбулася до 1 березня і покупець сформував по ній податковий кредит за ставкою 20%, то при подальшій реалізації продукції у межах митної території України, цей податковий кредит не буде коригуватися з 20 на 14%», — говорить Володимир Метелиця.

Також він зазначив, що застосовувати ставку у 14% ПДВ мають не лише сільгоспвиробники, а й інші суб’єкти, як наприклад, посередники, якщо постачають чи імпортують сільгосппродукцію, перелічену у підпункті «г» п. 193.1 ПКУ.

Леонід Тулуш, завідувач відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», к.е.н., у свою чергу нагадав, що це вже третя спроба Державної податкової служби запровадити зміни, що унеможливлять маніпуляції з відшкодуванням ПДВ. Перша спроба була у 2015 році, коли запроваджували систему електронного адміністрування (СЕА) ПДВ. Тоді обіцяли, що маніпуляції зникнуть як явище, але цього не відбулося. Наступним етапом стало призупинення блокування податкових накладних, і після нього також кардинальних змін не відбулося.

«Це вже третій етап, і мені хочеться, щоб представники податкових органів розповіли, наскільки ці зміни допоможуть галузі, адже, якщо позитивних зрушень знову не буде, то незрозуміло навіщо робити цей крок. У кожній новації має бути логіка і обґрунтування, як від неї виграють виробники, які витрачають ресурс на її впровадження», — говорить Леонід Тулуш.

За його словами, формально виробникам краще було б, якби ставка лишалася на рівні 20%, а позитивну різницю вони платили не до бюджету, а наприклад, постачальникові техніки.

«Будь-яка зміна у податковому законодавстві, з одного боку, закриває якісь «скрутки», направлена на боротьбу з чимось, а з іншого боку — створює можливості для нових податкових схем. Тому я повністю погоджуюся з тими, хто говорить, що більшість проблем, які ми собі створили цими новаціями, ми поки навіть уявити не можемо. А от очевидних переваг для сільгосппідприємств від цієї податкової новації наразі не видно», — підсумував експерт.

Джерело: УКАБ

Ваш вибір 'Подобається'.


Українські агрохолдинги готуються до відкриття ринку землі

Світовий потенціал

Україна має один з найкращих земельних ресурсів у світі, запевняє Міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко. З цим важко не погодитися — саме завдяки своїй землі наша країна стала потужним гравцем на світовому продовольчому ринку.

У поточному аграрному сезоні Україна впевнено посіла місце у першій десятці світових держав за площами, зайнятими під основні зернові та олійні культури. Так, український ячмінний клин за розміром — 5-й у світі, ріпаковий — 7-й, наше кукурудзяне поле — на 9-й позиції, а по соняшнику ми влаштувалися на 2-му місці. І, схоже, надовго. У найближчих переслідувачів — ЄС, Аргентини та Китаю — під соняшники землі відведено набагато менше. В Україні ж під цією культурою, що стала вже неформальним символом країни, за даними USDA, перебуває більше 25% світових "сонячних" площ.

Величезні масштаби орних земель запорука рекордів, які ставить Україна з року в рік. Наприклад, у 2020 році тільки зернових, зернобобових та олійних аграрії зібрали 82 млн тонн. Заробляти українським аграріям допомагає світова кон’юнктура — під час пандемії ціни на агропродукцію істотно виросли. Проте так триватиме недовго.

Однією з перепоною сталого розвитку агросектору — у якісному та кількісному параметрах — є низька врожайність. Своє місце на аграрних ринках Україна утримує більше за рахунок об’ємів врожаю, проте не його якістю. Якщо врожайність вдалося довести до світових рівнів, то Україна не сходила би з експортних п'єдесталів в рослинництві. Нині по основних зернових культурах і олійних врожайність в цілому по Україні гірше світових орієнтирів приблизно в 1,5 рази. Хіба що крім передових господарств та особливо врожайних сезонів.

Проте причина низької врожайності не в низькій ефективності самих аграріїв, а у відсутності вільного ринку землі. Чому? Все просто — ніхто не стане серйозно інвестувати у землю, коли немає гарантії, що наступного року вона не перейде іншому орендарю. Інша справа, коли земля стає твоєю власністю. Власність, у яку можна інвестувати у будь-якому вигляді — від інноваційної техніки до кращих засобів охорони рослин. Відтак врожайність може зрости до світових стандартів.

І ось незабаром, вже з 1 липня, з'явиться шанс ситуацію виправити — в Україні відкривається ринок сільгоспземлі. Правда, поки що таку можливість народні обранці надали не всім і не одномоментно — передбачена поетапність земельної реформи, вона розтягнута на роки. Найбільшу невизначеність щодо її термінів вносить неясність з датою проведення референдуму, на якому повинно буде вирішуватися питання з допуском нерезидентів до ринку землі.

Але схоже, що вирішення земельної проблеми — це вже питання часу. Й тому для багатьох учасників агроринків зараз потрібно ретельно підготуватися, щоб адекватно відреагувати на найочікуванішу реформу за всю новітню історію України.

До старту залишилося менше п'яти місяців. Дехто рішення вже прийняв і почав концентрувати активи на купівлю землі. Але що мають намір робити інші 99% потенційних учасників земельного ринку? Як на них вплине відкритий ринок землі? Що стане першим викликом? Відповісти на ці питання нам допомогли експерти та ті, для кого земля є не просто активом, а засобом виробництва — компанії, які заробляють на рослинництві.

Локомотив галузі

Фахівці запевняють що земельна реформа стане одним з потужних драйверів розвитку вітчизняного сільського господарства. Після повноцінного відкриття ринку землі український агросектор спроможний додатково збільшити приріст ВВП країни щороку на 1-3%, зазначають автори проекту Національної економічної стратегії-2030.

"Запропонована модель земельної реформи можливо не принесе максимального економічного ефекту, але вона є важливим поступальним кроком, який дозволить отримати позитивні зміни в аграрному секторі. Продуктивність агросектору буде зростати, нові власники будуть зацікавленими у підвищенні ефективності своєї операційної діяльності і у створенні продукції з більшою доданою вартістю", — впевнений експерт аналітичної платформи Easy Business Дмитро Ливч.

Задля отримання якнайбільшого економічного ефекту реформи на агросектор, на переконання експерта, потрібно максимально лібералізувати ринок землі. "Це дозволить забезпечити стале економічне зростання та створить умови для залучення фінансових ресурсів у галузь не тільки з боку великого бізнесу, як це відбувалося на протязі останніх 30 років, а й від менших агрокомпаній. Також це буде сприяти виходу вітчизняних компаній на нові ринки. Економічний ефект від земельної реформи у випадку її ефективної реалізації може складати близько $50-85 млрд сукупного приросту ВВП у наступні 10 років", — стверджує Дмитро Ливч.

Щоб земельний ринок запрацював вже в липні 2021 року, урядовцям та народним депутатам потрібно розробити й прийняти сім законопроєктів та близько 40 інших нормативно-правових актів, підрахували в Мінагрополітики. "Основним з них є законопроєкт № 2194 щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин. Це так звана земельна конституція для місцевих громад, яка відкриває вікно можливостей, передаючи в розпорядження ОТГ ще більшу кількість земельних ресурсів", — наголошує очільник міністерства Роман Лещенко.

"В громадах очікують, що їм передадуть не тільки повноваження з розпорядження землями, які завтра можуть забрати, а передадуть з державної у комунальну власність землі всіх категорій, сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення (крім земель під об’єктами державної власності), в тому числі за межами населених пунктів. Громади зможуть здавати їх в оренду саме так, як роблять це і в межах населених пунктів", — пояснює керівник напряму земельної реформи Програми USAID АГРО Сергій Кубах. Громади зараз більше зацікавлені та сильніше мотивовані щодо ефективного та раціонального використання земельних ресурсів, ніж чиновники центральних органів виконавчої влади, робить висновок експерт. І додає: "Законопроект 2194 містить положення щодо деконцентрації владних повноважень з розпорядження землями та контролю за їх використанням, а також дерегуляцію у сфері землеустрою, що має антикорупційний ефект для всієї аграрної сфери".

Наміри аграріїв

Аграрії в цілому позитивно сприймають відкриття ринку сільгоспземлі в Україні. Ту версію лібералізації обігу земель сільськогосподарського призначення, яка впроваджується з 1 липня 2021 року, багато з них розцінюють значно краще, ніж альтернативу у вигляді продовження мораторію на продаж землі. Позицію аграріїв яскраво підсумовує Всеволод Кожемяко, засновник і генеральний директор групи "Агротрейд", яка обробляє 70,5 тис. га землі в Чернігівській, Сумській, Полтавській та Харківській областях і вирощує там соняшник, кукурудзу, озиму пшеницю, сою та ріпак. "В Україні має бути відкритий та прозорий ринок землі, а люди повинні мати право розпоряджатися своєю власністю. Це крок вперед, до якого ми йшли всі роки незалежності", — наголошує засновник аграрного бізнесу, розпочатого ще в 1998 році.

Підприємці вбачають нові можливості для свого бізнесу у розпочатій земельній реформі. Старт ринку землі в нинішньому році відкриває величезні перспективи для українського бізнесу, каже голова правління, власник групи компаній "Прометей" Рафаель Гороян (земельний фонд — 10 тис. га). У найближчі роки найголовніші інвестиції в український агросектор будуть саме в землю, впевнений голова наглядової ради Ristone Holdings Вадим Нестеренко (66 тис. га). Перспективність реформи підприємці і експерти пояснюють тим, що з’являться можливості інвестувати в зрошення, підвищення якості грунтів, інші дорогі технології, і не боятися втратити ці кошти.

Певна частина представників великого бізнесу вже реально готуються до відкриття земельного ринку, хоча чимало воліють про свої наміри поки що не говорити. Компанії визнають, що земельні питання у них зараз стають одними з пріоритетних. Зокрема такі акценти в своїй діяльності розставили в Ristone Holdings, A.G.R. Group (29 тис. га) та в інших компаніях. До речі, готуються до появи "вікна можливостей" і приватні інвестори, які планують спочатку скуповувати земельні ділянки у фізичних осіб, а потім продавати їх підприємствам. Власне і в агрокомпаніях варіант придбання землі через посередників розглядають як один з цілком можливих. "Оскільки викупи зараз будуть здійснюватися на фізосіб, то всі якраз і вирішують, як це краще робити. Викупляти землю безпосередньо топ-менеджерам (як фізичним особам — Авт), чи купувати через тих людей, які землю розглядають як альтернативу депозитам, з переоформленням потім договорів оренди на тривалий термін", — каже виконавчий директор Agricom Group Петро Мельник (40 тис. га).

Декотрі аграрії зізнаються, що вони вже мають конкретний план дій за новими нормами земельного законодавства. Зокрема, про наміри викупити частину орендованих земель кажуть в холдингу HarvEast (123 тис. га). Про придбання найближчим часом землі, заявляють в групі "Прометей". Це дозволить миколаївській компанії збільшити земельний банк удвічі. Готові купувати землю у пайовиків також і в "Контінентал Фармерз Груп" (195 тис. га). Робити це вони планують виключно заради втримання свого зембанку та за умови дозволу купувати землю іноземному капіталу. Агрохолдинг A.G.R. Group також вже активно вивчає питання про збільшення земельного банку. Мова йде про землі на півдні країни, причому діалог холдинг хоче вести виключно з власниками землі. Трохи раніше керівництво агроіндустріального холдингу МХП (370 тис. га) теж заявляло про готовність купувати ділянки сільгоспземлі, які зараз орендує. Правда, не за будь-яку ціну, а лише, мовляв, за розумну — не більше $1,5-2 тис за гектар.

Кошти для купівлі землі багато хто з підприємців, а особливо фермерів, розраховують віднайти в кредитних установах. Великі підприємства на кшталт холдингу Ristone, зі слів Вадима Нестеренко, готуються до переговорів щодо таких кредитів з міжнародними банками, щоб потім запропонувати своїм пайовикам привабливі умови викупу земельних наділів. А от фермерство, як каже Рафаель Гороян, однозначно ще не готове до придбання землі. Певні сподівання малі та середні господарства покладають на Фонд часткового гарантування кредитів, але закон про його створення Парламент, на жаль, ще не прийняв. Міністр Роман Лещенко сподівається, що закон про Фонд буде прийнято вже в березні.

– Аграрії вже почали виходити в кеш, тобто скорочувати свої інвестиційні програми і накопичувати кошти, щоб невдовзі купити землю. Тому зростання продуктивності агровиробництва в найближчі 5-7 років дещо пригальмується. Але якщо землі на ринку буде пропонуватись мало, приміром по 2% в рік, то інвестпрограми відновляться швидко.  

Разом з цим будуть поступово наростати позитивні ефекти земельної реформи. І в першу чергу в тих сферах аграрного бізнесу, які потребують значних інвестицій — садівництві, ягідництві, тепличному господарстві, зрошувальному землеробстві, підвищенні родючості землі. Позитив у цьому подвійний. Адже саме такі виробництва генерують більшу додану вартість. Буде відбуватися також консолідація земельних масивів, і скоротяться витрати аграріїв на обробку "шахматок". Тому в довгостроковій перспективі, в горизонті 10-15 років реформи розвиток агробізнесу суттєво прискориться. Матимемо реальний позитивний ефект від запуску ринку землі.  

Зменшити корупційну складову у земельній сфері вже зараз суттєво допоможе прийняття законопроєкту № 2194 про передачу державних земель в ОТГ. Це правильний і вкрай потрібний закон.    

– Ми зараз активно проводимо інвентаризацію свого земельного банку, стан договорів оренди, обновляємо інформацію по пайовиках. Зокрема, запланували провести опитування наших пайовиків. Благо, електронна система на 70-80% дозволяє це зробити швидко. Хочемо краще зрозуміти маркетингову ситуацію: хто з пайовиків розглядає питання продажу, хто вже готовий продавати, а хто категорично не хоче це робити. За три місяці ми завершимо апдейт зембанку. Хочемо краще дізнатися про пропозицію і попит на майбутньому ринку. Це дозволить нам більш чітко зайти в 1 липня.  

Поки що відчуття щодо настроїв наших пайовиків неоднозначні. В Луганському кластері ніякого ажіотажу нема, в Чернігівському люди задають питання, а в Житомирському активність проявляють наші конкуренти, сусіди. Там де люди будуть готові, ми вийдемо з пропозиціями. Думаю, що подібна ситуація і в інших компаніях. Обмеження для юридичних осіб по виходу на ринок землі до 2024 року буде відтерміновувати активність власників паїв. Буму на ринку землі з 1 липня я не очікую. Не думаю, що протягом першого року продажі землі стануть масовими.  Зараз,  мабуть, всі компанії займаються формуванням фінансової подушки для майбутніх викупів. Пошук фінансових та юридичних рішень будуть основними завданнями для компаній протягом найближчих місяців, може року. Поки ринок не зрозуміє, по якій схемі більшість підприємств почне працювати.  

На технологічні аграрні процеси це навряд чи суттєво вплине. Адже у всіх договори оренди підписані, скоріш за все, на тривалий термін. Тому і перехід прав власності в найближчі рік-два не створить проблем для аграрного бізнесу. Принаймні, в "Агрікомі" такий перехід не стане підставою для розторгнення відносин. Першочерговим завданням зараз я бачу формування політики щодо реалізації пропозицій з продажу і балансування холдингів.  


– Відкриття ринку землі в нинішньому році відкриває величезні перспективи для українського бізнесу. Я чітко розумію, що коли у землі буде справжній власник, то якість виробництва на цій землі буде покращуватися — адже справжній власник буде інвестувати в зрошення, в дорогі технології, не вбиваючи при цьому землю.  

Що стосується нашої компанії, то, маючи земельний банк у межах 10 тис. га, ми будемо брати участь у придбанні землі. Ми поставили амбіційну мету — найближчим часом отримати ще 10-15 тис. га землі і вийти на показник в 20-25 тис. гектарів сумарно. Тому ми вже зараз йдемо на тривалу оренду землі.  

З огляду на діючі законодавчі обмеження, згідно з якими дозволено купувати не більше 100 гектарів на одну фізичну особу, ми зараз активно укладаємо договори довгострокової оренди. 

У питанні малого фермерства, вважаю, цей сегмент однозначно не готовий фінансово до придбання землі, а отже, буде вимушений звертатися за підтримкою до банківської системи. А от наскільки українські банки будуть готові фінансувати мале фермерство — це вже інше питання, і тут абсолютно важлива позиція держави в намірах підтримки бізнесу. 


– Потенційно ринок землі сприятиме розвитку фермерства та збільшенню кількості агрокомпаній, проте цей процес не буде стрімким. Очікувати якихось суттєвих змін у структурі сільгоспвиробників чекати не варто. Сільгоспвиробництвом займатимуться ті, що вже працюють на землі. Прогнозуємо, що з відкриттям ринку землі аграрії зменшуватимуть інвестиції в придбання техніки, будівництво та модернізацію елеваторів, а вільні кошти будуть направляти на придбання землі.  

Однак через обмеження щодо площі, яку можуть придбати покупці, суттєвого збільшення інвестицій у галузь чекати не варто. Ми вважаємо, що обмеження в 100 га для фізичних осіб та 10 тис. га для юридичних стримуватиме ринок. Стрімкого зростання вартості землі не буде. Проте наразі таке обмеження прийнятне. Люди звикатимуть до думки, що землю можна купити та продати, а страхи, що землю "скуплять та вивезуть" іноземці, зникнуть.  

Початкова вартість гектара землі складатиме близько $1 тис. У цьому ми орієнтуємось на вартість оренди. Зараз річна оренда гектара землі коштує $100-120 при дохідності 10%.  

Говорити про плани нашої компанії щодо придбання землі зарано, адже ми це можемо зробити тільки з 2024 року. Ми й надалі будемо займатися рослинництвом і орендувати паї. Головне, щоб договори були довгостроковими, і можна було планувати сівозміну і поліпшення агрооперацій. 

Разом з тим ми вже бачимо зацікавленість людей щодо продажу землі. На гарячу лінію компанії регулярно телефонують люди з питаннями, чи можуть вони продати пай. Доводиться пояснювати, що для юридичних осіб ринок відкриється не скоро. Люди хочуть нарешті скористатися своїм правом на власність. Ми вкотре переконуємося, що ринок землі треба було запроваджувати вже давно. Не можна обмежувати право людини розпоряджатися своєю власністю. Якщо людина не хоче продавати землю, то й не буде, проте якщо хоче — закон нарешті надасть їй можливість зробити це в законний спосіб.


– Законопроєкт "Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (№ 2194 від 01.10.2019 р.) є зараз першочерговим. Це реформаторський законопроект, який передбачає передачу земель з державної у комунальну власність, децентралізацію повноважень в управлінні земельними ресурсами та дерегуляцію в земельних процедурах. 

Ще одним першочерговим законопроектом є "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) через електронні аукціони" від 01.10.2019 р. №2195 (прийнятий у першому читанні). Цим законопроектом передбачається купівля земельних ділянок (прав на них) державної та комунальної власності виключно через прозорий механізм земельних аукціонів. 

Після їх прийняття двома наступними законопроектами мають стати "Про Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві" від 25.05.2020 р. №3205-2 та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення права працівників державних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій на одержання земельної частки (паю)" від 29.05.2020 р. №3012-2. Перший з них запроваджує нову установу — Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві — з метою покращення доступу аграріїв до дешевого кредитування. Другий — передбачає процедуру забезпечення прав працівників сільськогосподарських підприємств на отримання належного їх земельного паю. 

Варто відзначити, що прийняття кожного земельного закону супроводжується постійною їх адвокацією та подоланням ряду проблем, зумовлених різними владними і політичними конфліктами, "заполітизованістю" земельного питання, тощо. 

Тож важливою віхою земельної реформи можна вважати розробку та прийняття "Пакету законів земельної реформи", що ознаменувало вирішення не тільки питання мораторію, а й проведення цілеспрямованої земельної політики України. 

Джерело: delo.ua

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Міністерство без повноважень: чому новостворене МінАПК не може контролювати експорт агропродукції

Експортери аграрної продукції можуть зіткнутися з проблемами. Міністерство економіки не передало Міністерству аграрної політики, яке відновлює свою роботу 1 березня, контроль над важливим органом — Держпродспоживслужбою. Його планується залишити у складі Міністерства економіки.

Держпродспоживслужба контролює поставки всієї аграрної продукції за кордон, які займають 45% всього експорту, розповідає ексголова відомства Володимир Лапа. На кожну партію продукції видається фітосанітарний (для рослинництва) або ветеринарний (продукції тваринництва) сертифікат. «Служба працює ефективно, система контролю при виробництві агропродукції налагоджена, і всі документи оформляються вчасно», — розповідає Володимир Лапа.

Дієвість Держпродспоживслужби доведена за останні чотири роки тим, що ми експортуємо товари в 156 країн світу, вважає директор Союзу молочних підприємств Вадим Чагаровський. За його словами, це єдиний компетентний орган України, що гарантує контроль якості харчових продуктів, які експортують у країни ЄС.

Роботу служби контролювало Міністерство аграрної політики, але в 2019 році уряд вирішив його ліквідувати, а всі його функції разом з Держпродспоживслужбою передати Міністерству економіки. Таке рішення викликало шквал критики з боку профільних асоціацій та аграрних компаній, тому через два роки Міністерство все-таки вирішили повернути. Його очолив колишній голова Держгеокадастру Роман Лещенко. На початку лютого у відомстві працював тільки він, архіваріус і прибиральниця.

Насамперед від Лещенка очікують реалізації земельної реформи, яка стартує з 1 липня, та реалізацію масштабної програми з будівництва системи зрошення.

Офіційного рішення, що робити з Держпродспоживслужбою, яка зараз підпорядковується Міністерству економіки, — немає. Але в уряді схиляються до розподілу функцій органу і частини повноважень, а саме санітарно-епідеміологічну службу планується передати головному санітарному лікарю Віктору Ляшку і Міністерству охорони здоров’я. При такій схемі роботи експортерам аграрної продукції доведеться звертатися по документи для експорту відразу в Держпродспоживслужбу, Міністерство аграрної політики та санітарно-епідеміологічної служби, що не тільки збільшить терміни оформлення документації, а й значно підвищить корупційні ризики. Затягування з оформленням одного паперу загрожує зривами експортних контрактів, що карається штрафними санкціями.

Якщо реорганізація все-таки відбуватиметься, то експортерам буде складніше працювати. «Ліквідація цього органу означає автоматичне переузгодження всіх дозвільних сертифікатів з нашими торговими партнерами, через що експорт повністю зупиниться на 1,5−3 роки», — попереджає Вадим Чагаровський.

Реформувати Держпродспоживслужбу необхідно, але не потрібно плутати реальну реформу з розчленуванням служби між двома або трьома міністерствами, каже гендиректор аграрної компанії ІМК і президент асоціації Український клуб аграрного бізнесу Алекс Ліссітса. Він вважає, що потрібно зробити Держпродспоживслужбу більш прозорою і гнучкою до викликів бізнесу і спільноти завдяки діджиталізації. «Ділити службу не можна, оскільки на ній зав’язаний весь експорт і не тільки агропродукції. Це може обернутися катастрофічними наслідками для агробізнесу і країни загалом. Дискусія про те, яке міністерство має відповідати за Держпродспоживслужбу, абсолютно недоречна. Більш ефективно вона працювала під контролем Мінагро», — каже експерт.

З проханням відмовитися від поділу повноважень служби до президента, уряду і профільного комітету парламенту звернулися представники аграрних асоціацій.

У листі до прем'єр-міністра Дениса Шмигаля головний експерт з питань законодавства у сфері ветеринарії та безпечності харчових продуктів проекту EU4SaferFood (проект ЄС) Тоні Віл каже, що таке рішення може порушити інтегрований підхід України до проведення державного контролю по всьому ланцюжку «від поля до столу». Зростає ризик проведення некваліфікованого контролю за виробництвом та обігом продукції. «Це може призвести до втрати Україною права на експорт сільськогосподарської продукції до країн ЄС і на інші ринки міжнародного торгового співтовариства», — нагадує він. Крім цього, рішення уряду може спровокувати нові складності під час переговорів з міжнародними кредиторами, які вимагають від України проводити реформи і надають фінансову підтримку. Рішення про розподіл функцій Держпродспоживслужби може бути сприйняте як «крок назад».

Джерело: НВ

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


АПК України: перезавантаження системи управління

За результатами дискусії учасниками було запропоновано пріоритетні принципи ефективної роботи інституцій в агробізнесі.

Якими мають бути засади ефективної роботи Мінагрополітики і системи інших інституцій? Над цими питаннями у своїй аналітичній статті розмірковує  доктор економічних наук, професор ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Олександр Єранкін. 

В Україні  завершується «експеримент», коли країна, яка є важливим гравцем на світових аграрних ринках, працювала без функціонування аграрного міністерства, що є унікальним явищем в світовій економіці. Відповідно, це несло ризики дезорганізації для всієї системи агробізнесу. Проте, відновлення статус-кво має бути не механічним процесом «відкриття колишніх кабінетів». Перезапуск Міністерства аграрної політики і продовольства, на наш погляд, має стати драйвером перезапуску всієї системи управління АПК України для того, щоб аграрний сектор мав здійснити цивілізаційний ривок у своєму розвитку. Фактично аналогом є капітальний ремонт (реновація) будівлі чи приміщення, коли у нас є шанс зробити сучасний інноваційний бізнес-простір.

Але, на жаль, ми спостерігаємо традиційні для нашої країни «утаємничені» підкилимні рухи, коли є всі шанси отримати інституцію із радянськими рудиментами та незрозумілою місією для суспільства. Причиною цього є те, що критично мало в суспільстві ведеться професійної дискусії щодо головних принципів ефективної роботи Міністерства, а, відповідно, і цілої системи інших інституцій, які мають позитивно впливати на розвиток агробізнесу в Україні.

Які ж ці головні принципи?

  1. Чітке формування місії Міністерства (за аналогією – інших інституцій) та його ролі для суспільства і економіки.

Фактично мова йде про саму доцільність існування спеціалізованого аграрного Міністерства, його місії як інституту сучасної ринково-демократичної форми держави. Не секрет, що зараз поширена думка, що Міністерство не потрібне і необхідно мати «залізні» аргументи щодо доказів доцільності його функціонування.

  1. Концентрація груп інтересів – продовольча безпека, агробізнес, сільський розвиток.

У кожної інституції є свої бенефіціари. В нашому випадку – це платники податків та система суспільних інтересів в цілому. Треба чітко сконцентрувати та оформити запити чи очікування тих чи інших стейкхолдерів щодо роботи інституції. Треба також чітко прописати механізми концентрації та юридичного оформлення груп інтересів у певні інституції (галузеві чи професійні асоціації, лобістські структури, суспільні інститути тощо).

  1. Функції Міністерства. Суддя. Конфлікт інтересів. Саморегуляція.

Треба чітко розмежувати роботу інституції щодо виконання загальнодержавних стратегій розвитку та врахування інтересів головних діючих осіб. Очевидно, що практично завжди будуть конфлікти, які треба спрямовувати у конструктивне русло.

І тут мова йде про те, що, на жаль, в Україні спостерігаємо інституціональні «провали» (судова, фіскальна політика, система захисту прав інвесторів). Таким чином, Міністерство (хоча б на цьому етапі) має покласти на себе функцію «формування та забезпечення цивілізованих правил гри», які не можуть бути гарантовані в Україні іншими інституціями. Мова йде про активну саморегуляцію.

  1. Розмежування функцій між міністерствами та інституціями, уникнення дублювання та «сірих зон».

Ще раз про доцільність існування того чи іншого міністерства. Очевидно, що сфера зони впливу буде перетинатися із іншими міністерствами в сфері галузевої взаємодії і конкуренції (наприклад, техніка, добрива, постачання інших ресурсів), міжнародних відносин (допомагати відкривати ринки для вітчизняних виробників), регіонального, соціального розвитку сільської місцевості. Тут не уникнути дублювання і конфліктів за розподіл повноважень і ресурсів. Ще одна загроза – так звані «сірі зони», коли, навпаки, втрачається відповідальність інституцій за ті чи інші процеси.

  1. Стратегічна важливість і гарантії від непродуманих кон’юнктурних дій (раптової ліквідації).

Фактично мова йде про законодавче забезпечення уникнення повторення ситуації 2019 року, коли було несподівано для спільноти ліквідоване аграрне міністерство без надання чіткої аргументації.

Але тут не має бути місце емоціям та бажання «реформ заради реформ». Необхідно законодавчо закріпити критерії, за якими те чи інше міністерство вважається системно утворюючим і має імунітет від «ручного» закриття. Наприклад, очевидно провальною в цілому є діяльність Міністерства охорони здоров’я щодо боротьби з пандемією коронавірусу, проте ні в кого не закрадається думка щодо його ліквідації. Власне стосовно аграрного міністерства мають бути встановлені чіткі критерії, за яких воно не може бути ліквідовано (частка у економіці країни та забезпеченні експортної виручки, роль у продовольчій безпеці країні тощо).

  1. Формування конкурентоспроможної команди інституції. Система мотивації.

Для того, щоб Міністерство чи інша інституція були ефективними в ринковому середовищі, вони самі мають відповідати критеріям сучасної ефективної організації. А це, в першу чергу, персонал, команда, які мають продукувати ідеї та мати можливості їх реалізації. Звичайно, і зарплати або матеріальні винагороди мають бути наближеними до ринкових. Але тут є серйозна ментальна проблема, яку, на жаль, розганяють різні політики-популісти («державний чиновник має отримувати як умовний пенсіонер»).

Але для того, щоб претендувати на високий рівень матеріального забезпечення необхідно чітко розробити систему показників (KPI) для працівників державних інституцій, які є реально досяжними та які можна чітко виміряти чи ідентифікувати.

  1. Активна позиція та адаптивність до змін в ринковому середовищі.

Міністерство або інша інституція має бути осередком для акумуляції інтелектуального капіталу. В результаті, мають народжуватися ініціативи, які можуть кардинально змінювати тенденції, що несуть загрози або не мають перспектив.

Наприклад, стосовно міжнародної аграрної політики. Тут слід кардинально змінювати стереотипи. На жаль, в нашому суспільстві буквально на рівні квазірелігії поширюються бажання мати такий же рівень державної фінансової підтримки аграріїв «як у Європі». Проте очевидним є той факт, що для нас це нереально і ми не маємо шансів навіть наблизитися до цих показників. А головне – забувають про доцільність цього в умовах високого рівня світових цін на продовольство.

Таким чином, Україні слід навіть очолити рух і взаємодію в рамках міжнародних інституцій інших країн, які страждають від високого рівня протекціонізму розвинутих країн, за всебічне зменшення цього явища. Фактично Україна має бути локомотивом розвитку вільного ринку і конкуренції в аграрному світі, що підвищить репутацію країни.

  1.  «Інвестиційний маяк»:  виправлення «провалів» ринку та державного управління.

Міністерство має сформувати потужну систему допомоги своїм стейхолдерам, оскільки бізнес-клімат в Україні ще дуже далекий від бажаного стану. Тут є низка традиційних побажань, вони відомі. Одна із головних функцій в агробізнесі (переважно ринки B2B) – інформаційна. Очевидно, що в цифрову епоху це має бути одним із пріоритетів: швидкість, комплексність, достовірність передачі сигналів учасникам ринку.

Крім того, мають формуватися «пакетні» пропозиції для потенційних інвесторів для входження в ті чи інші сфери агробізнесу, які мають значення для суспільства: тут і інформаційний блок, і блок можливості надання реальної допомоги для інвестора у подоланні специфічних бар’єрів входження в наш агробізнес.

Або візьмемо «найгарячішу» проблему в історії аграрних відносин – ринку сільськогосподарської землі. Не будемо писати про всі аспекти цього «серіалу». Проте очевидним є потреба у ролі Міністерства як «провідника» у світ нової для багатьох українців ментальної реальності. А для цього вже зараз слід мати чітку «дорожню карту» запуску ринку землі.

З точки зору рядового потенційного учасника цього ринку можна запропонувати принцип «світлофору». Суть його полягає у тому, що всі учасники мають легкий і прозорий доступ до інформації про юридичну готовність земельних паїв до участі у ринковому товарообороті. При цьому, що важливо, мова йде не обов’язково про фізичний продаж землі. Адже земельні ресурси – потужний інвестиційний інструмент, який важливий для оцінки бізнесу (отримання кредитів, входження у спільний бізнес, формування акціонерного капіталу тощо).

Отже, земельні паї мають пройти процедуру «верифікації» готовності до торгів. Умовно «зелений» колір мають отримати ті земельні ділянки, які не викликали юридичних суперечностей. При цьому має бути певний час для отримання «претензій» на ці ділянки.

«Жовтий» колір мають отримати ділянки, які ще готуються до верифікації і/чи які мають незначні розбіжності. Проте такі розбіжності можна нескладно усунути (зміщення меж, наприклад).

«Червоний» колір мають отримати ті ділянки, які перебувають у стадії серйозних правових суперечностей (судові позови, сумніви у юридичній прозорості і т.і.).

І ця робота вже має тривати, оскільки виправляти все, коли ринок запрацює, буде набагато важче.

  1. Жити в реальності.

На жаль, і це є світовою тенденцією, що ми остаточно увійшли у світ постправди, коли загрозливого характеру набули тенденції впливу на суспільство популістів, маніпуляторів, кон’юнктурщиків, коли основою інформаційного простору є «альтернативна правда», фейки, маніпуляції.

Тому місія Міністерства та інших інституцій – мінімізувати можливості для маніпулювання спекулятивними настроями. Для цього слід уважно слідкувати за величиною розриву між мріями та бажаннями, з одного боку,  та реаліями і можливостями їх досягти - з іншого, за часовими рамками тих чи інших пропозицій, щоб не допустити маніпуляцій невідомим майбутнім.

Наприклад, це відноситься до відомої проблеми «сировинного прокляття» і обов’язкового виробництва продукції «з доданою вартістю». Часто упускається той факт, що це ще й додана «собівартість», що можливості реалізації такої продукції нездійсненні в тих обсягах, щоб компенсувати відмову від так званого «сировинного» напрямку. І забувається чомусь, що виробництво так званої «примітивної» продукції (зерна, наприклад) – це центр тяжіння низки інноваційних сфер і галузей (IT, технології, техніка, добрива, логістика тощо).

  1. Колективний імунітет на пропозиції без розрахунків.

Будь-які пропозиції щодо втручання в ринкові процеси, щодо розподілу коштів платників податків мають ґрунтуватися на прозорій і зрозумілій системі розрахунків економічного (соціального, екологічного, політичного) ефекту від цих пропозицій на основі зрозумілої і прийнятої методики розрахунків.

  1. Розвиток інституту репутації.

Основний бар’єр для розвитку бізнесу в Україні – відсутність ефективної роботи інституту репутації. Звідси й високі ціни на умови ведення бізнесу (відсотки за кредити, транзакційні витрати, юридичний захист і т.д.). Недовіра «з’їдає» левову частку потенційного інвестиційного ресурсу.

Добре, що робота вже почалася в цьому напряму (створення реєстрів), але до реалізації мети ще далеко. Критерій доброчесності і прозорості має бути головним у відносинах між суб’єктами. Очевидно, що це відноситься до сфери отримання субсидій – пріоритет мають отримати прозорі компанії, доброчесні платники податків.

  1. Кардинальна зміна філософії використання субсидій.

Тут також має бути кардинально змінена філософія необхідності надання державної допомоги. Є думки, що субсидії в принципі не потрібні, вони шкодять ринковому розвитку.

Щоб уникнути таких закидів, слід підходити до бюджетної політики з активних позицій, і позбутися репутації «вічно бідне село – допоможіть нам». На наш погляд, суб’єктам агробізнесу слід бути не тими, хто випрошує, а тими, хто вимагає. Але для цього мають бути чіткі раціональні аргументи. В такому випадку, субсидії розглядаються як своєрідна «каса взаємодопомоги».

Основними двома аргументами існування такої «каси» є необхідність виправлення ситуації нерівноправної конкуренції з країнами, де є високий рівень такої підтримки, і нерівних можливостей для конкуренції всередині країни (галузеві особливості – термін окупності інвестицій та розміри бізнесу).

І треба істотно змінити принцип отримання субсидій. Він має бути чітко зрозумілим і мати конкурсний (своєрідно – грантовий) характер. В такому випадку бенефіціари чи лобісти тих чи інших програм мають готувати фундаментальні розрахунки щодо дієвості, результативності та ефективності використання цих коштів.

Очевидно, що такий процес має бути завершений до процесу затвердження бюджету на наступний рік, а не придумувати «по ходу»,  як нам пристроїти ці бюджетні кошти.

Джерело: ІЦ УАК

Ваш вибір 'Подобається'.