Tempo950x100

Tempo300x100

Блонські: Фермерські сироварні набирають обертів в Україні

Блонські: Фермерські сироварні набирають обертів в Україні

AR: Що стало для вас вирішальним критерієм для вибору місця організації господарства: кліматичні особливості, економічні, ментальні? Чому саме Центральна Україна? Чи можливо було створити подібне підприємство на Сході країни?

Вибрали Полтавську область, бо тут живуть наші родичі. На Сході за бажання теж було б реально почати подібний бізнес. Але ми Схід не розглядали, тому що боялися, що з будь-якої областю може статися те, що сталося з Луганськом. Наше підприємство знаходиться в Миргородському районі, селі Вовнянка – сподобався будинок, двір, місце розташування, підійшла ціна. Вибираючи будинок, ми вже знали, чим будемо займатися.

AR: Розкажіть детальніше про ваш проект: як виникла ідея, де шукали ресурси, чи є державна підтримка таких починань, наскільки кліматична і сировинна бази Полтавщини підходять для такого виду виробництва?

Олександр Блонський за професією технолог громадського харчування. У Луганську він працював шеф-кухарем у багатьох ресторанах, був бренд-шефом мережі ресторанів. У Києві на стажуванні один грузин на словах “навчив” варити бринзу і сулугуні. Пізніше в пивоварні “Бірхофф” в Луганську почав варити домашні сири, які користувалися популярністю серед гостей. Минув час. Допоміг відкрити не один ресторан. Почалася війна … Я на 3 місяці вагітності. Виїхали до моїх батьків “відсидітися” на тиждень, потім на два, на місяць … Закінчилися гроші. І на останні 300 грн. Саша закупив молоко і вирішив варити сир і продавати на ринку. Було складно з реалізацією, для місцевих жителів – дорого, та до того ж вони звикли до магазинного продукту. Возив сир на ринок за 60 км, виручених коштів вистачало на заправку машини. Народилася донька Злата, пройшов рік і прийшло розуміння, що в найближчому майбутньому ми не повернемося до Луганська. А отже, щось треба вирішувати з власним житлом. Ось так ми і опинилися під Миргородом. І почали все спочатку. Інший будинок, інша місцевість, інші знайомства. Цієї зими отримали грант для переселенців на розвиток бізнесу, що дало нам можливість зробити великий крок – почали будівництво сирного льоху. Від держави ми жодної підтримки не отримуємо. Звернулися щодо земельної ділянки, але поки відповіли, що немає вільних територій в селі. Скрізь паї. Полтавщина завжди славилася молочними ріками, сировинна база є.

AR: Опишіть, будь ласка, весь цикл виробництва: обслуговування тварин, корми, технології виробництва, зберігання, транспортування.

У нас поки 10 дійних кіз, 18 козенят, 2 порося, 3 теляти, кури, качки. Усі корми купуються, через те, що ми не маємо пайових територій. Господарський двір у нас на орендованій території. Додатково козяче і коров’яче молоко закуповуємо у місцевого населення. Регулярно молоко тестується міні-лабораторією на кілька показників. Є сирна ванна – 300 літрів, де вариться сир. Потім в спеціальних формах створюється сирний згусток. На наступний день сир відправляється в солочную ванну. Потім природним шляхом обсихає. Після всього, в залежності від того, який вид сиру необхідно зробити, він потрапляє в певні умови. Якщо це твердий сир – він обсихає, регулярно перевертається, миється жорсткою щіткою. Якщо це сир з цвіллю – йому необхідна висока вологість. У виробництві сиру, крім молока, молокозгорнувального ферменту і солі, нічого не використовуємо. Консерванти, стартери цвілі, антіплесень, закваски – продукти, які “роблять” сир і “подовжують йому життя”, на нашому виробництві немає.

AR: Які види сиру виготовляєте і в якому співвідношенні один до одного?

Зараз я варю сир з козячого та коров’ячого молока, а також їх змішую. Є свіжий сир (2-3 дні), є тверді (витримані до 2-х міс.), з благородною цвіллю і м’який вершковий. Нещодавно почали робити вершкове масло, поки в ручному форматі, але плануємо купити обладнання. Також зараз йде закладка сиру на витримку – для отримання екстратвердих видів сиру.

AR: Як відбувається реалізація? З якими складнощами в логістиці та технічному відношенні ви стикаєтеся?

У нас є постійні покупці в Миргороді, яким ми постачаємо продукт. Часто люди самі до нас заїжджають додому за сиром, щоб подивитися на наше господарство. Основні продажі – через Facebook, відправляємо Новою поштою по всій Україні. Наразі основна складність полягає в тому, що нас всього лише “дві з половиною людини”: я, мій чоловік і дочка Злата (2,8 років). Катастрофічно не вистачає робочих рук! Сайт та інтернет магазин з нашою продукцією зараз в процесі розробки. Тому прийом замовлень відбувається в ручну через переписку на Facebook. Ми готові дати офіційну роботу людям (тим більше переселенцям): відповідальним, працьовитим, без шкідливих звичок і тим, що мають бодай якусь мету в житті. Але, на жаль, поки що нам такі ще не зустрілися. З приводу логістики: молоко закуповується в сусідньому селі (60 км), важко контролювати якість приймального молока. Тому є в планах розвиток власної козячої ферми до 50 голів, щоб повністю працювати на своїй сировині.

AR: Щодо контролю якості: які ви проходите процедури? Чи складно отримати сертифікацію?

Молоко тестується міні-лабораторією на кілька показників: жирність, вода, антибіотики. Козам на нашій фермі ветеринари роблять необхідні щеплення. Отримання сертифікатів на цех і сир – наші найближчі цілі. Зараз виконуємо необхідні вимоги для цього.

AR: Яким бачите розвиток свого бізнесу? Чи хочете експортувати продукцію в ЄС? Можливо, вже є пропозиції? Наскільки український фермерський сир конкурентно здатний у світових масштабах?

Ми ставимо собі за мету – створення сімейного бізнесу. Ми хочемо, щоб наші діти, онуки продовжували цей бізнес, секрети і навички передавалися у спадок. А продукція – щоб не встигала доходити до магазину, а розходилася ще на фермі. Регулярно надходять пропозиції про співпрацю з магазинами, але ми поки відмовляємося: ми хочемо контролювати якість сиру самі. За світовими брендами ми не женемося, не називаємо свої сири відомими брендами “Дор блю”, “Камембер”, “Пармезан” … Ми готуємо авторські сири, фермерські, домашні. І ми знайшли свого покупця. Плани дуже амбітні! Ми не збираємося зупинятися тільки на виробництві сиру, є в планах й інші продукти. Через те, що ми в “минулому житті” працівники ресторанного бізнесу, є мрія – свій ресторанчик. Чоловік любить готувати, він професіонал своєї справи. Також хочемо розвивати зелений туризм. Що стосується експорту: наш сир вже побував за кордоном, правда “експортували” його самі покупці, його часто беруть на гостинці друзям і близьким.

AR: Які сорти до смаку українському споживачеві?

Виявляється, наші люди люблять козячий сир із блакитною пліснявою. А також дуже “ароматні” і гострі види сирів.

AR: Які фактори ви враховуєте при постановці ціни?

Ми орієнтуємося на середній сегмент, щоб бути доступними за ціною для більшості людей. Хоча наші колеги говорять, що ми продаємо дешево.

AR: Чи стикалися ви з конкурентами? Наскільки подібний бізнес розвинений в Україні?

Ми нікого конкурентами не вважаємо. Фермерські сироварні набирають обертів в Україні. І це чудово, що нарешті у нас є можливість споживати натуральний продукт. У кожної сироварні своя ідея, свій сир, свій смак, свій споживач. Ми всі різні. У нас є друзі, теж сировари. Ми обмінюємося досвідом, порадами, але все одно у кожного продукт виходить різний. Як у кожної господині борщ. Цим нам і цікавий сирний бізнес.

AR: Можливо, є поради, які Ви можете дати фермерам-початківцям (необов’язково в сироварінні). Чи є лайфхаки, які можуть стати в нагоді вашим колегам?

Ми теж початківці. Можу одне сказати: якщо вибрав справу до душі, бачиш кінцевий результат, віриш у свої сили і готовий попрацювати – ти приречений на успіх.

Дар’я Анастасьєва

Ексклюзивно для AgroReview

Перегляди: 18
Читай нас у та
Адреса: https://agroreview.com/content/blonski-fermerski-syrovarni-nabyrayut-obertiv-v-ukrayini
Like
Цікаво
Подобається
Сумно
Нічого сказати