Індичина в авангарді світового ринку м'яса - Костянтин Литвинюк

AgroReview детально познайомився із усією ланкою виробництва індичини і поспілкувався із Литвинюком Костянтином Володимировичем, керівником компанії "Інделіка" про складнощі і особливості бізнесу індиківництва. 

 

Що може запропонувати “Інделіка” українським фермерам та які перспективи експорту склалися в індиківництві?

На сьогодні існує велика кількість малих фермерів, які готові садити від 500 до 3000/5000/10000 індиків, але не можуть собі дозволити побудувати сертифікований забійних цех, придбати інноваційне сучасне обладнання. Наша компанія може допомогти цим фермерам, і таким чином вони будуть піднімати економіку України і розвиток індиківництва України. Насправді зараз індиківництво росте, потреба в цьому м’ясі росте, і що важливо, - це найкорисніше м’ясо, яке на сьогодні вирощується. І Україна має потужності для того, щоб стати експортером цього продукту в інші країни світу. Багато арабських країн зацікавлені в індичині. Маю надії, що цьогоріч, або на початку наступного року ми отримаємо єврономер і зможемо експортувати до стран ЄС. Квота на продаж індичини вже є, по ціні ми конкурентно здатні, тому не бачу перепон для розширення експортних територій. “Інделіка” має можливості для забою, переробки, фасовки цього м’яса у великих об’ємах. Окрім того, має власний комбікормовий завод, професіоналів, що можуть розробити рецепти за європейськими стандартами. Наша компанія отримує сертифікацію Halal (Сертифікат Халяль - це єдиний документ, що дає можливість експортувати продукти харчування в країни арабо-мусульманського світу - AR), адже ми не використовуємо ні білки тваринного походження, ні стимулятори росту, а це принципово для ринку Арабських Еміратів, Катару й інших країн Сходу. Дотримання всіх норм уважно відслідковується нами і закордонними делегаціями, які контролюють відповідність сертифікації. Країни Сходу - основні замовники м’яса індички. Завданням нашою компанії вважаю також: зацікавити фермерів вирощувати не тільки пшеницю і сидіти взимку вдома на печі, а працювати цілий рік, переходити в інші сфери фермерського господарства, отримувати прибутки і зміцнювати імідж України у світі.

 

Як побудована співпраця з фермерами?

Будь-який фермер, який має пташник, старий коровник, чи свинарник може приїхати до нас, а ми у свою чергу, можемо виставити йому циклограму, надати поголів’я, надати професійні корми і професійний супровід у виробництві й вирощуванні індика. Також ми зобов’язуємося стовідсотково викупити все поголів’я у відповідному віці для переробки. Це дозволить людині заробляти кошти цілорічно, а не як сьогодні: наші фермери звикли працювати влітку, а зимою не знають, куди своїх людей направити - відправляють на біржу, економлять. Робота з індиками допоможе тримати їхні фермерські господарства у стабільності, зробити їх більш економічно вигідними та прогресивними.

 

Чи дійсно Україна закуповує з-за кордону генетичний матеріал для вирощування індиків? Чому це відбувається?

На сьогодні весь генетичний матеріал, курчата добового віку, завозяться, здебільшого, із Німеччини. (“Інделіка” купує генетичний матеріал у своїх німецьких партнерів компанії Moorgut Kartzfehn). У майбутньому, якщо Україна виросте до рівня 50 тисяч тонн на рік виробництва індичини, можливо, ми зробимо інкубатор і завеземо батьківське поголів’я, щоб вирощувати власний генетичний матеріал. Наразі український ринок складається із 20-22 тисяч. І тримати батьківське стадо і інкубатор не вигідно. Ми користуємося послугами наших партнерів, якщо робитимемо власний племзавод, візьмемо за основу їхній досвід, через те, що вони є лідерами у Європі - в Україні закривають 80% ринку поставок по курчатах, у Польщі - 60%, в Росії - 80% ринку, в самій Німеччині - до 60% ринку.

 
Ексклюзивно для AgroReview
Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Олександр Марюхніч: «Аграрна біржа робить ринок продажу деревини цивілізованим...»

Проте у сучасному світі тотальної комп'ютеризації безпосередня присутність людей на торгах поступово відступає на другий план. Тим паче, що часто саме той, «старий», формат аукціонів – широкий плацдарм для зловживань…

– Такі аукціони називаються «голосовими», і на біржах, що здійснюють організацію продажу необробленої деревини мають місце і зараз, – пояснює нам директор Аграрної біржі Олександр Марюхніч. – Зазвичай на них вся деревина купується на підставі «договорняку» про розподіл ресурсу, який відбувається перед початком аукціону, де учасники (покупці) розписують, хто саме та що забирає. У результаті – майже вся деревина продавалася за стартовими цінами, які були нижчими за ринкові. І це тільки верхівка айсберга, коли невеличка група людей, шляхом змови, порушує правила ринкових відносин…

Зрозуміло, що приклади неринкових відносин, які активно використовуються, на цьому не закінчуються. Наприклад, певні лісові господарства під час голосових аукціонів мають право (і активно цим користуються. – Авт.) знімати лоти з продажу, якщо ціна підвищується суттєво. Цим вони формують для себе сприятливу середню ціну для подальшого продажу ресурсу за прямими угодами на користь обраних (вибіркових) лісокористувачами контрагентів. Про яку реальну конкуренцію тут можна вести мову? З іншого боку, непоодинокими є випадки, коли учасники-покупці не вибирають та не оплачують куплений на аукціоні товар, у результаті чого лісовим господарствам завдаються збитки.

– Як працює Аграрна біржа? Чи вдалося щось змінити у відповідних негативних тенденціях? – з такими запитаннями ми звернулися до директора підприємства Олександра Марюхніча.

– Звичайно, упродовж тих 12 років, що працює Аграрна біржа, зроблено багато корисного і позитивного. Нині без зайвого пафосу можна стверджувати – перехід з нашими партнерами на електронний продаж необробленої деревини робить ринок прозорим!

Ми ліквідували як клас так звані «договорняки». На електронних аукціонах торг реальний, товар досягає своєї дійсно ринкової ціни, а попит і пропозиція формується вільно – саме так, як того вимагає чинне європейське законодавство. Наразі аукціони проходять на біржі щокварталу, а додаткові – щотижня.

Не хочу бути голослівним, тому наведу деякі цифри на підтвердження. Наприклад, за даними результатів аукціону з продажу необробленої деревини лісових господарств Київської області ресурсу ІІ кварталу 2017 року, спостерігалось незначне зростання ціни на пиловник сосновий 1 – 3 гатунків усіх діаметрів у середньому на рівні 2-3%. Водночас подекуди було відмічено зростання у межах 18 – 23% на сосну 2 – 3 гатунків діаметру 14 – 19 партій обсягом 50 куб. м по ДП «Іванківське ЛГ» та ДП «Клавдіївське ЛГ».

Щодо листвяних порід, то тут середня зміна ціни помітно вища: зростання ціни на дуб склало 38%, ясен – 13,7%. Це означає, що середня ціна породи після виставлення її на продаж змінилася на відповідний відсоток порівняно з початковою (стартовою). Отож державні підприємства отримають за дуб у середньому на 38% більше доходу, а в бюджет пропорційно потрапить більше податків.

Досить жвава конкуренція також відслідковувалася щодо техсировини для ВТП твердих порід – у середньому ціна зросла на 30,6%, а також дров’яної деревини для технологічних потреб – 15,2% зростання.


Максимальну пропозицію було зафіксовано на рівні 109% від стартової ціни. Це означає, що купівельна вартість окремих лотів зросла більш ніж удвічі. Відповідно, вищі прибуток, податки.


Крім того, створивши власний механізм арбітражу, ми дисциплінуємо гравців і спонукаємо їх до чесної гри. На сьогодні вже є випадки, коли учасників за вчинені порушення під час купівлі деревини та виконання угод із лісовими господарствами оштрафовано. Кошти від таких штрафів надходять на рахунки державних підприємств, фінансово покриваючи наслідки відповідної недобросовісності покупців-порушників.

Водночас учасники, які здійснюють порушення систематично, дискваліфікуються на наступні аукціони. Результати торгу за відповідними партіями товару анулюються, а деревина, разом із залишком непроданої, знову потрапляє на електронні аукціони. Від такого підходу виграють усі – держава наповнює свій бюджет, продавці реалізовують ресурс за ринковими цінами, забезпечуючи виплату заробітної платні, податків та підтримуючи життя соціальної сфери, малий і середній бізнес має реальну можливість придбати ресурс самостійно, не домовляючись із великими переробниками. Що говорити, навіть великі деревообробні заводи приймають відповідні правила, оскільки електронні торги – це зручно з точки зору електронного документообігу, закупівлі сировини не виходячи із власного офісу та не витрачаючи час на переміщення до місця проведення аукціону (як у випадку «голосового»).

На сьогодні в електронній формі проходить продаж необробленої деревини ресурсу Київської, Чернігівської, Харківської, Сумської, Рівненської, Кіровоградської, Тернопільської, Донецької та Луганської областей.

– Олександре Євгеновичу, біржа займається тільки торгівлею деревини, чи є й інші напрями діяльності?

– Слушне запитання. За роки роботи біржа значно розширила ринки власної присутності. Фактично, на сьогодні ми маємо досвід у забезпеченні продажу продукції сільського господарства, необробленої деревини, активів неплатоспроможних банків, проведення земельних торгів, а також аукціонів з відчуження іншого майна.

Підсумовуючи, можна констатувати – Аграрна біржа, перейшовши на електронні механізми продажу майна, робить відповідні ринки цивілізованими і прозорими.                     

Довідка: Аграрна біржа – це єдина державна товарна біржа в Україні. Кабінет Міністрів України створив її 2005 року. Основне завдання – забезпечити проведення Аграрним фондом товарних і фінансових інтервенцій з метою досягнення цінової стабільності на аграрному ринку. Крім того, за результатами торгів Аграрна біржа здійснює формування біржових котирувань та на замовлення клієнтів виконує моніторинг показників ринкового (позабіржового) ціноутворення на окремі групи товарів. Також на біржі команда досвідчених ІТ-фахівців постійно працює над упровадженням інформаційних технологій та створенням нових електронних торгових продуктів.
 

Як стати учасником аукціону?
Для участі в аукціоні треба навчитися працювати в електронній торговій системі, укласти договір з Аграрною біржею, виконати вимоги Регламенту організації та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини на Аграрній біржі та подати заявки. Аукціони проходять в електронній формі з використанням електронної торгової системи.
 

Реєстрація
Для укладення договору з Аграрною біржею слід подати такі документи:
•    копію виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що містить актуальні відомості, а в разі потреби – нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи – підприємця;
•    копію установчих документів, а в разі потреби – їх нотаріально засвідчену копію;
•    копію документа про взяття на облік платника податків;
•    копію документа, що підтверджує статус платника податку на додану вартість або єдиного податку;
•    копію довідки за підписом керівника суб’єкта господарювання щодо обсягу фактично переробленої необробленої деревини за попередній квартал, завірену печаткою;
•    копію документа, що підтверджує призначення керівника та його повноваження (наказ, рішення тощо);
•    копію паспорта і довідки про присвоєння ідентифікаційного податкового номера (реєстраційний номер облікової картки платника податків) керівника учасника;
•    копію документа, що підтверджує повноваження уповноваженої особи (у разі подання документів іншою, ніж керівник, особою);
•    копію паспорта і довідки про присвоєння ідентифікаційного податкового номера (реєстраційний номер облікової картки платника податків) уповноваженої особи (у разі подання документів іншою, ніж керівник, особою);
•    договір з організатором, підписаний учасником у двох примірниках, з відбитком його печатки.
Копії документів на участь в аукціоні повинні бути підписані керівником або уповноваженою особою та засвідчені належним чином.

УВАГА! Відсутність договору з організатором не дає права учаснику брати участь в аукціоні. Відсутність доступу до електронної торгової системи не дає права учаснику брати участь в електронному аукціоні.

За матеріалами: Финансовый контроль

 

 

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Блонські: Фермерські сироварні набирають обертів в Україні

AR: Що стало для вас вирішальним критерієм для вибору місця організації господарства: кліматичні особливості, економічні, ментальні? Чому саме Центральна Україна? Чи можливо було створити подібне підприємство на Сході країни?

Вибрали Полтавську область, бо тут живуть наші родичі. На Сході за бажання теж було б реально почати подібний бізнес. Але ми Схід не розглядали, тому що боялися, що з будь-якої областю може статися те, що сталося з Луганськом. Наше підприємство знаходиться в Миргородському районі, селі Вовнянка - сподобався будинок, двір, місце розташування, підійшла ціна. Вибираючи будинок, ми вже знали, чим будемо займатися.

AR: Розкажіть детальніше про ваш проект: як виникла ідея, де шукали ресурси, чи є державна підтримка таких починань, наскільки кліматична і сировинна бази Полтавщини підходять для такого виду виробництва?

Олександр Блонський за професією технолог громадського харчування. У Луганську він працював шеф-кухарем у багатьох ресторанах, був бренд-шефом мережі ресторанів. У Києві на стажуванні один грузин на словах "навчив" варити бринзу і сулугуні. Пізніше в пивоварні "Бірхофф" в Луганську почав варити домашні сири, які користувалися популярністю серед гостей. Минув час. Допоміг відкрити не один ресторан. Почалася війна ... Я на 3 місяці вагітності. Виїхали до моїх батьків "відсидітися" на тиждень, потім на два, на місяць ... Закінчилися гроші. І на останні 300 грн. Саша закупив молоко і вирішив варити сир і продавати на ринку. Було складно з реалізацією, для місцевих жителів - дорого, та до того ж вони звикли до магазинного продукту. Возив сир на ринок за 60 км, виручених коштів вистачало на заправку машини. Народилася донька Злата, пройшов рік і прийшло розуміння, що в найближчому майбутньому ми не повернемося до Луганська. А отже, щось треба вирішувати з власним житлом. Ось так ми і опинилися під Миргородом. І почали все спочатку. Інший будинок, інша місцевість, інші знайомства. Цієї зими отримали грант для переселенців на розвиток бізнесу, що дало нам можливість зробити великий крок - почали будівництво сирного льоху. Від держави ми жодної підтримки не отримуємо. Звернулися щодо земельної ділянки, але поки відповіли, що немає вільних територій в селі. Скрізь паї. Полтавщина завжди славилася молочними ріками, сировинна база є.

AR: Опишіть, будь ласка, весь цикл виробництва: обслуговування тварин, корми, технології виробництва, зберігання, транспортування.

У нас поки 10 дійних кіз, 18 козенят, 2 порося, 3 теляти, кури, качки. Усі корми купуються, через те, що ми не маємо пайових територій. Господарський двір у нас на орендованій території. Додатково козяче і коров'яче молоко закуповуємо у місцевого населення. Регулярно молоко тестується міні-лабораторією на кілька показників. Є сирна ванна - 300 літрів, де вариться сир. Потім в спеціальних формах створюється сирний згусток. На наступний день сир відправляється в солочную ванну. Потім природним шляхом обсихає. Після всього, в залежності від того, який вид сиру необхідно зробити, він потрапляє в певні умови. Якщо це твердий сир - він обсихає, регулярно перевертається, миється жорсткою щіткою. Якщо це сир з цвіллю - йому необхідна висока вологість. У виробництві сиру, крім молока, молокозгорнувального ферменту і солі, нічого не використовуємо. Консерванти, стартери цвілі, антіплесень, закваски - продукти, які "роблять" сир і "подовжують йому життя", на нашому виробництві немає.

AR: Які види сиру виготовляєте і в якому співвідношенні один до одного?

Зараз я варю сир з козячого та коров'ячого молока, а також їх змішую. Є свіжий сир (2-3 дні), є тверді (витримані до 2-х міс.), з благородною цвіллю і м'який вершковий. Нещодавно почали робити вершкове масло, поки в ручному форматі, але плануємо купити обладнання. Також зараз йде закладка сиру на витримку - для отримання екстратвердих видів сиру.

AR: Як відбувається реалізація? З якими складнощами в логістиці та технічному відношенні ви стикаєтеся?


У нас є постійні покупці в Миргороді, яким ми постачаємо продукт. Часто люди самі до нас заїжджають додому за сиром, щоб подивитися на наше господарство. Основні продажі - через Facebook, відправляємо Новою поштою по всій Україні. Наразі основна складність полягає в тому, що нас всього лише "дві з половиною людини": я, мій чоловік і дочка Злата (2,8 років). Катастрофічно не вистачає робочих рук! Сайт та інтернет магазин з нашою продукцією зараз в процесі розробки. Тому прийом замовлень відбувається в ручну через переписку на Facebook. Ми готові дати офіційну роботу людям (тим більше переселенцям): відповідальним, працьовитим, без шкідливих звичок і тим, що мають бодай якусь мету в житті. Але, на жаль, поки що нам такі ще не зустрілися. З приводу логістики: молоко закуповується в сусідньому селі (60 км), важко контролювати якість приймального молока. Тому є в планах розвиток власної козячої ферми до 50 голів, щоб повністю працювати на своїй сировині.

AR: Щодо контролю якості: які ви проходите процедури? Чи складно отримати сертифікацію?

Молоко тестується міні-лабораторією на кілька показників: жирність, вода, антибіотики. Козам на нашій фермі ветеринари роблять необхідні щеплення. Отримання сертифікатів на цех і сир - наші найближчі цілі. Зараз виконуємо необхідні вимоги для цього.

AR: Яким бачите розвиток свого бізнесу? Чи хочете експортувати продукцію в ЄС? Можливо, вже є пропозиції? Наскільки український фермерський сир конкурентно здатний у світових масштабах?

Ми ставимо собі за мету - створення сімейного бізнесу. Ми хочемо, щоб наші діти, онуки продовжували цей бізнес, секрети і навички передавалися у спадок. А продукція - щоб не встигала доходити до магазину, а розходилася ще на фермі. Регулярно надходять пропозиції про співпрацю з магазинами, але ми поки відмовляємося: ми хочемо контролювати якість сиру самі. За світовими брендами ми не женемося, не називаємо свої сири відомими брендами "Дор блю", "Камембер", "Пармезан" ... Ми готуємо авторські сири, фермерські, домашні. І ми знайшли свого покупця. Плани дуже амбітні! Ми не збираємося зупинятися тільки на виробництві сиру, є в планах й інші продукти. Через те, що ми в "минулому житті" працівники ресторанного бізнесу, є мрія - свій ресторанчик. Чоловік любить готувати, він професіонал своєї справи. Також хочемо розвивати зелений туризм. Що стосується експорту: наш сир вже побував за кордоном, правда "експортували" його самі покупці, його часто беруть на гостинці друзям і близьким.

AR: Які сорти до смаку українському споживачеві?

Виявляється, наші люди люблять козячий сир із блакитною пліснявою. А також дуже "ароматні" і гострі види сирів.

AR: Які фактори ви враховуєте при постановці ціни?

Ми орієнтуємося на середній сегмент, щоб бути доступними за ціною для більшості людей. Хоча наші колеги говорять, що ми продаємо дешево.

AR: Чи стикалися ви з конкурентами? Наскільки подібний бізнес розвинений в Україні?

Ми нікого конкурентами не вважаємо. Фермерські сироварні набирають обертів в Україні. І це чудово, що нарешті у нас є можливість споживати натуральний продукт. У кожної сироварні своя ідея, свій сир, свій смак, свій споживач. Ми всі різні. У нас є друзі, теж сировари. Ми обмінюємося досвідом, порадами, але все одно у кожного продукт виходить різний. Як у кожної господині борщ. Цим нам і цікавий сирний бізнес.

AR: Можливо, є поради, які Ви можете дати фермерам-початківцям (необов'язково в сироварінні). Чи є лайфхаки, які можуть стати в нагоді вашим колегам?

Ми теж початківці. Можу одне сказати: якщо вибрав справу до душі, бачиш кінцевий результат, віриш у свої сили і готовий попрацювати - ти приречений на успіх.

Дар'я Анастасьєва

Ексклюзивно для AgroReview

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Кушнірук: Земельна Реформа сприятиме розвитку малих фермерських господарств

На думку експерта, порівняно із рівнем 80-х, 90-х років минулого століття, зараз спостерігається активний розвиток сільського господарства. Але при цьому відбувається доволі неоднозначний процес: розвиток аграрного сектора відбувається за рахунок укрупнення підприємств. Україна - велика аграрна держава, що має багато землі, особливо, в степній частині. І забезпечити виробництвом всю степну частину за рахунок фермерів просто фізично неможливо. Тому об’єктивно відбувається процес формування великих господарств із великою потужною технікою. І вони поступово вичавлюють не тільки малий, а й середній бізнес із агросектора. Методи роботи агрохолдингів  спрямовані переважно на виробництво і експорт продукції. Товар може мати незначну додану вартість, але за рахунок валу цілком забезпечується ефективність діяльності і прибутковість великих фермерських господарств. До слова, питання прибутковості аграрного сектора на сьогодні відпало абсолютно. Слід лише оптимізувати цю прибутковість. Але у випадку збереження мораторію продовжуватиме відбуватися процес формування великих агрохолдингів, які не дадуть можливості розвиватися всім іншим видам бізнесу. Це небезпечно тим, що 30% українців, які проживають у сільській місцевості, залишаться без роботи. За такого розвитку подій, люди, що не матимуть можливості працювати в малих населених пунктах, будуть змушені їхати у великі міста чи за кордон.

Наразі вже простежується тенденція, за якої знелюднюються цілі області, до прикладу, Чернігівська - там жахлива ситуація. Тому питання Земельної Реформи зводиться до того, яка у нас буде модель життя в сільській місцевості. Чи можуть фермерські господарства конкурувати із агрохолдингами, якщо вони працюють в одній площині? Очевидно, що не зможуть. Велике господарство завжди ефективніше: воно може закупити все дешевше, може використати більш потужну техніку, продати все більшими партіями і отримати додатковий прибуток. Фермер по відношенню до аграрних холдингів - не конкурент. Завдання полягає в тому, щоб побудувати ефективну модель аграрного бізнесу, за якої фермер працюватиме в нішевому сегменті (екологічно чиста продукція, виноградарство, садівництво тощо). Для цього йому не знадобиться 1000 га, достатньо не більше 200 га. Але що необхідно дати фермеру, щоб він зміг ефективно працювати у своєму сегменті? Для того, щоб сад (виноградник чи інший продукт) став прибутковим, знадобиться 10-15 років, відповідно, необхідно, щоб земля знаходилась в руках у людини щонайменше цей період часу. Але мало хто ризикуватиме вкладати кошти в орендовану землю, добре піклуються тільки про свою власність. І прийняття Земельної Реформи спрямоване на стимулювання розвитку малого фермера.

Дар'я Анастасьєва

Ексклюзивно для AgroReview

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Фурсенко: селяни позбавлені права виробляти продукцію і планувати свій розвиток.

На думку експерта, перед тим, як впроваджувати Земельну Реформу, українська влада має поставити перед собою важливе питання і шукати шляхи його вирішення. А саме: якою ми бачимо Україну за 30-50 років: убранізованою з концентрацією населення у великих містах чи децентралізованою із рівномірним розселенням людей по всій території країни? Звідси потрібно відштовхуватися у форматі впровадження ринку землі, обігу земель сільськогосподарського призначення.

На сьогодні великі аграрні підприємства надають величезну підтримку державному бюджету за рахунок валютного прибутку. Якщо аналізувати досвід інших країн, подібну ситуацію можна побачити у Бразилії, сільське населення якої становить 7%. Всі землі належать аграрним компаніям і уряд Бразилії думає: як і які ввести обмеження, щоб повернути ринок селянам. Латвія запровадила ринок землі одразу без обмежень, пенсійні фонди багатьох більш заможних країн, таких як Швеція і Данія, викупили земельні наділи, і латвійські селяни емігрувати працювати у Великобританію. В результаті, у країні, яка статистично має 2,3 мільйони населення, проживає 1,4 мільйони.

Окремо Фурсенко звертає увагу на статус селян.

Ми багато говоримо про фермерів, фермери мають юридичний статус, а селянин, який працює на своєму городі, на своїх 2-3 гектарах? Він не має статусу виробника продукції, тому в статистичні дані він не потрапляє. А насправді, скільки відсотків картоплі виробляє селянин - більше 90%, молока - більше 70%. Це не підприємство, це звичайний сільський мешканець, який працює поза межами законодавчого поля. Ми очікуємо на Пенсійну Реформу, яка передбачатиме 35 років трудового стажу. Де взяти селянину 35 років трудового стажу, попри те, що він кожного ранку встає і працює на своїх ділянках з ранку до ночі? Він не виробник, він не матиме стажу, він не отримуватиме пенсії, куди він поїде? Звичайно, в місто.

Крім того, існує величезна проблема з Земельним Кадастром. В одній із областей країни наразі проводиться пілотний проект, в рамках якого на території новоствореної об’єднаної громади зібрали всіх зацікавлених власників земельних наділів, враховуючи лісників, водників - тих, хто має акт на право власності земельної ділянки.

Виникає цікава ситуація: ми маємо акт на власність 120 га, а кадастр показує значно менше - 93 га. На чиїй стороні правда? Адже, земля одна і та сама. Державні акти на право власності у державних органах, а кількість землі різна. Звідси висновок: що ми будемо продавати? Ми стикнемося із судовими рішеннями. Литва зняла мораторій, але поставила обмеження: власники мають право продавати землю, держава - ні. А ми зараз хочемо продати державні землі, хоча невідомо - де і як вони знаходяться. Ми маємо незрозумілі генеральні плани, межі за рамками населених пунктів не інвентаризовані. Це величезний спектр проблем, який потребує колосальних інвестиції. Держава не займалася цим питанням 25 років, і навряд чи стане займатися тепер, адже незабаром вибори до Парламенту. Натомість громади і звичайні селяни позбавлені права не тільки виробляти продукцію, а планувати свій розвиток.

Дар'я Анастасьєва

Ексклюзивно для AgroReview

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Що дасть Україні нова політика сільського розвитку

Акцент робиться не тільки на розвиток територій, але й на максимальне задоволення потреб та інтересів сільського населення. Причому людський фактор стає домінуючим.
 

Для нашої країни такі підходи є новаційними. Тому ми прискіпливо вивчаємо вдалі практики сільського розвитку успішних країн і, в першу чергу, – Сполучених Штатів Америки, Канади, країн ЄС. А також використовуємо досвід провідних експертів у цій царині, дослухаємося до їх рекомендацій.

Томас Джонс належить якраз до числа таких відомих у світі експертів. Він є професором економіки сільського господарства Університету Френка Міллера та Школи міжнародних відносин Університету Міссурі (США). Він спеціалізується на економіці розвитку сільської місцевості, аналізі економічного впливу, фінансах місцевого самоврядування. Кілька років тому він консультував уряд України у питаннях зміни політики сільського господарства та розвитку сільських регіонів.
Нещодавно Томас Джонс побував у нашій країні. Він охоче відповів на запитання щодо доцільності впровадження нової сільської політики та її перспектив.

- Яка мета вашого перебування в Україні?
- Я приїхав до України задля того, щоб дізнатися, в якому контексті тут розвивається сільська політика. На основі даних, які отримаю, та з урахуванням досвіду США, Канади та країн Європейського Союзу ми разом із науковцями Університету Міссурі підготуємо рекомендації щодо реалізації політики сільського розвитку для українського уряду.

Сільський розвиток на основі лідерства громад повинен розроблятися дуже ретельно, аби відповідати умовам тих країн, де ця програма впроваджується. Наші рекомендації також призначатимуться й місцевим органам влади. Уряд повинен створити умови для відповідної роботи місцевої влади. А остання, в свою чергу, має отримати приклади успішної роботи з територіальними громадами, які теж вибирають власні стратегії. Ми сподіваємося, що зможемо надати ідеї, які стимулюватимуть їхні власні інновації.

Тому нині мені дуже важливо зрозуміти реальну ситуацію, що складається в українській сільській місцевості.

- Ви вже мали нагоду познайомитися з цією ситуацією. Як би ви її охарактеризували?
- Я бував в Україні кілька разів. Вперше - близько 15 років тому. І вже тоді вивчав можливості проведення аграрної та сільської політики. А також розглядав необхідність децентралізації влади.

Відтоді у вашій країні багато зроблено. Процес децентралізації влади вже відбувається. Активно створюються об’єднані територіальні громади. Водночас треба не забувати про те, що консолідовані територіальні громади зможуть забезпечувати процвітання, якщо мають для цього необхідні інструменти, фінансування та сприятливе для місцевого бізнесу регуляторне середовище.

- Що дасть для України нова політика сільського розвитку?
- Добре обґрунтована політика сільського розвитку дозволяє місцевій владі створювати умови, які будуть привабливими для нових роботодавців, інвесторів і, що найважливіше, - для молодих людей, які отримають стимули залишатися працювати в цих громадах, облаштовуватися разом зі своїми сім’ями. Я не випадково кажу, що найліпше ці питання вирішувати місцевій владі, бо вона знає сильні та слабкі сторони своєї території, запити населення.

- Чи пов’язане успішне здійснення політики сільського розвитку зі створенням повноцінного ринку землі в Україні?
- Розвиток сільських громад найперше залежить від двох активів – їх землі та населення. Місцевим органам влади важко ухвалювати правильні рішення, якщо вони не мають упевненості в тому, яким чином використовуватиметься земля, як продаватиметься, як регулюватимуться питання, пов’язані з нею.

Не менш важливим є ще один аспект. Місцеві органи влади потребують стабільної та зрозумілої дохідної бази. Її забезпечують результати праці людей, а також земельні ресурси. Поки питання земельних ресурсів залишається неврегульованим, очікуваної стійкої дохідної бази не буде.

- Проблема в тому, що чимало селян-власників землі сьогодні виступають проти впровадження земельного ринку. Що має зробити українська влада, аби він запрацював найближчим часом?
- Багатьох людей лякають пропоновані зміни, і їх можна зрозуміти. Вони не знають, яких результатів очікувати, тому вважають за краще нічого не робити. Але подальший розвиток України вимагає, щоб один із найбільших її активів – земля – був цілком доступним для економіки. Наразі такого ще немає.

Аби земельний ринок запрацював, потрібно забезпечити всіх його учасників повною інформацією. Необхідно, щоб була велика кількість покупців і продавців, а також цілковита прозорість в роботі цього ринку.

Для того, щоб мати велику кількість покупців, потрібна ефективна фінансова система, яка б дозволила людям мати кошти на придбання землі. Прозорість ринку дозволить нинішнім власникам землі знати, чи отримають вони добру ціну за землю.

Якщо земельний ринок буде створений за такими умовами, якщо його механізми будуть відпрацьовані ретельно та відповідально, він не відлякуватиме потенційних продавців і покупців.

- З якими ще викликами стикаються українські територіальні громади?
- Я думаю, що Україні необхідно модернізувати державні інституції, особливо щодо розробки надійних інформаційних систем. Органи державної влади повинні бути спроможними створювати достовірні дані та робити їх доступними для громадськості на всій території.
Іншим доступним кроком є створення потужних дорадчих служб. У Канаді, Сполучених Штатах Америки, країнах Західної Європи, з якими я найбільше знайомий, процвітання можна пов’язати з поширенням освіти. Там люди навчаються впродовж усього життя. Для України також важливо надавати людям сучасні знання для розвитку.
Ще одне питання. Я бачу багато підприємницьких тенденцій у Києві, деяких інших містах. Але думаю, що необхідно заохочувати підприємницький інноваційний ризик і в сільській місцевості.

 - Ви побували в Кіптівській та Фурсівській об’єднаних територіальних громадах на Чернігівщині. Як ви оцінюєте перспективи їхньої роботи?
- По-моєму, члени обох громад розуміють, що ключем до успіху є їхня консолідація та підтримка місцевих лідерів. Тут усі знають один одного, тому лідерами стають ті, кому найбільше довіряють, хто здатен згуртувати людей, «запалити» своїми ідеями.

В той же час думаю, що сам процес створення об’єднаних територіальних громад відбувався непросто. Люди жили й працювали в певній системі, від якої тепер мали відмовитися. У них виникало багато запитань, і не на кожне знаходилися відповіді.
Перехід від централізованого управління до децентралізованого контролю вимагає налаштування не лише основних підходів, але й безлічі деталей. Має бути баланс між обов’язками та ресурсами, без цього хорошої роботи не буде. Тож процес повинен бути гнучким та в постійному розвитку.

- Політика сільського розвитку здійснюється і в інших країнах світу. Чи можна навести приклади вдалої роботи центральних та місцевих органів влади задля її реалізації?
- Кілька прикладів спадають на думку. Приміром, у Канаді створили Сільський Секретаріат. Він відповідав за підготовку рекомендацій для уряду, для прем’єр-міністра та міністрів про те, як зробити сільську політику більш ефективною.

В Об’єднаному Королівстві, і особливо це стосується Англії, сільській політиці були надані пріоритети. Це означало, що кожне міністерство мало серед основних цілей своєї роботи й показники щодо сільського розвитку.
У Сполучених Штатах Америки на рівні міністерств було створено спеціальну раду, де члени кожного департаменту зустрічалися для обговорення сільської політики.

Аналогічні ради мав кожен штат країни, де представники федерального уряду та органів влади штату, а також органів місцевого самоврядування розглядали різноманітні питання сільського розвитку.

Думаю, в усіх випадках така увага до сільської політики була на користь.

- Що має зробити український уряд, аби прискорити впровадження нової політики сільського розвитку?
- Назву три перші кроки. Насамперед йдеться про розвиток надійного та ефективного ринку землі.

Другий крок – це надійний та ефективний фінансовий ринок. Він має бути доступним не лише для тих, хто бажає придбати землю сільськогосподарського призначення та працювати на ній, але й для місцевих органів влади, щоб вони могли робити стратегічні інвестиції. Бо добре відомо, що для отримання доходів необхідно вкласти попередні інвестиції, на порожньому місці нічого не буде.

А третім кроком має бути встановлення чіткої, збалансованої та справедливої відповідності між обов’язками сільських чи місцевих рад та джерелами надходжень. Механізм не запрацює, якщо, скажімо, обов’язки будуть надто високими, а надходження – низькими.

- А на що слід звернути увагу об’єднаним територіальним громадам та їхнім лідерам?
- Вони не повинні думати, що єдиною хорошою інвестицією є та, що зроблена в споруди, в дороги та інші фізичні речі. Інвестувати також потрібно в людей, у їх знання та професійні навички. Особливо це стосується молоді.
Під час перебування у вашій країні в мене з’явилося багато нових ідей стосовно того, як Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та інші партнери можуть допомогти Україні в розвитку її потенціалу. Я старатимуся просувати їх.

- Як міжнародний експерт і просто як людина ви маєте підвищений інтерес до України. З чим це пов’язано?
- Однією з причин є те, що 1989 року я дуже захопився змінами у світовій політиці, зокрема, в Східній Європі. Тоді з’явилася надія, що світ стає ближчим. Тож я вирішив стати експертом саме з питань Східної Європи.

Друга причина полягає в тому, що родина моєї дружини є емігрантами з Західної України. Я дуже зацікавився історією України і тим, що тут відбувається зараз. Мені хотілося б, аби мої професійні знання стали тут у нагоді.
Сьогодні Україна може скористатися досвідом багатьох успішних країн світу. Я б згадав Ірландію, де мені довелося працювати 25 років тому. Вона перетворилася з найбіднішої країни Євросоюзу на успішну та процвітаючу. Ірландці мають найвищий дохід у ЄС (Ред. - з розрахунку на душу населення). У них було б цікаво повчитися.

Тарас Тернівський,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

 

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview