150670

На Волині вирощують елітний італійський фундук

Подружжя Олексія та Ірини Мельників з Волині взялись вирощувати екологічно-чистий фундук. Один гектар вже встигли засадити елітними сортами італійської селекції.

Про це йдеться у сюжеті 12 Каналу

За один сезон волинські садівники з гектару планують збирати по 3 тонни горіхів. Площу саду на наступний рік планують збільшити вдвічі.

«При закладанні саду зіткнулись з проблемою кислих ґрунтів тому в міжряддях висаджували рослини, які впливають на зниження кислотності, окрім цього — вносили бактерії. У планах — займатись вирощуванням саме екологічного чистого фундука», — розповідає Ірина Мельник.

Окрім горіхового саду сімейне господарство Мельників вирощує ревінь, вони одні з перших в області зайнялись виробництвом цієї культури для бізнесу.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Як українець відкрив успішну пасіку і тепер виходить на ринок ЄС

Віктор Пархоменко займається бджільництвом вже 15 років, справу свою дуже любить, а до підопічних ставиться з особливою турботою. За його словами, на великих виробництвах цінний мед, а не бджола. У його господарстві бджола так само важлива, як і її продукт, пише uatv.ua.

“Під час роботи з бджолами мед – це супутній задоволенню продукт. А основна місія – сама бджола. Коли з нею працюєш, уловлюєш її ритм, дивишся, як вона старанно трудиться, хочеться й самому працювати ще краще. Кожен раз, бачачи їхню ідилію, захоплююся!”, – з такою любов’ю говорить про своїх вихованок, називаючи їх “мої дівчата”, пасічник Віктор Пархоменко.

У кожному вулику фермера – по 6 тисяч бджіл. Він працює за технологією, за якої збір меду не шкодить бджолам.

“Бджоли в нашій родині були завжди, я ще з дитинства працював із ними. Після закінчення медичного інституту працював лікарем у Броварах, але бджіл не залишав – тоді це було хобі. Сьогодні у нас велика пасіка – і тепер я думаю, що це моє покликання”, – розповідає Пархоменко.
Пасіка розросталася поступово, все почалося з малого, та коли з’явилося 100 вуликів, постало питання, як мед потраплятиме до споживача.

“Почали з побудови цеху для розфасовки меду, а вже в наступному році плануємо збільшувати пасіку”, – говорить Пархоменко. Крім пасіки у Віктора є магазин, в якому продається все необхідне для роботи з бджолами.
“Із бджолами ми працюємо комплексно, збираємо – крім меду – пилок, пергу, маточне молочко, віск, прополіс. Все, що можна взяти від бджоли”, – сказав фермер.

Також українець хоче вийти на міжнародний ринок. “Плануємо експортувати мед, вже отримали документи та внесені до реєстру експортерів. Зараз шукаємо партнерів, яких зацікавить наша продукція на експорт у країни ЄС і на схід”, – зазначає Віктор Пархоменко.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

На українській органічній фермі намагаються відродити популярні в минулому сорти рослин

“Не думай, що країна зробила для тебе. Думай, що ти зробив для країни”, – ці слова Джона Кеннеді стали девізом для фермера-вченого Андрія Вдовиченко. Журналісти UATV зустрілися з власником ферми, який у своєму господарстві вирощує органічну зелень і томати черрі. Для нашого героя органіка – це не просто мода, це філософія життя, напрям, який несе добро для оточуючих і не шкодить природі.

“Зараз такий час, коли, напевно, кожен відповідальний громадянин повинен думати, що він може зробити для своєї країни, для суспільства, для землі, по якій він ходить. Органічне виробництво – це той напрямок, який несе добро для оточуючих. Це діяльність, що не завдає шкоди природі. На мою думку, органіка є основою якісного харчування. А якісне харчування – це та цеглинка, яка допоможе створити здорову націю. Адже ми – це те, що ми їмо “, – говорить фермер-вчений Андрій Вдовиченко.
Як стверджує фермер, не обов’язково мати профільну базову освіту, щоб бути успішним в органічному сільському господарстві. Навіть навпаки – мислення дилетантів не заангажоване університетською схемою “рослина захворіла – внось хімікати”. Тут потрібно думати ширше, привносити щось своє, радитися з іншими виробниками.

Після захисту кандидатської дисертації Андрій Вдовиченко став директором науково-виробничого підприємства в Київській області. Через деякий час ця організація першою в Україні почала займатися органічним виробництвом. У Андрія було звідки запозичувати досвід: перш, ніж почати свою справу, він побував на багатьох підприємствах різного профілю, які займаються вирощуванням органічних продуктів в європейських країнах вже багато років.
“Півтора-два роки тому я навіть не уявляв, що таке теплиці. Тому було дуже цікаво вникнути в цю справу. Зараз ми побудували перші органічні теплиці. При їх будівництві по максимуму використовувалися екологічні матеріали, наприклад, метал і дерево”, – відзначає Андрій Вдовиченко.

У теплицях фермер вирощує шпинат, кріп, петрушку, коріандр, рукколу, черрі та інші культури. У планах на найближчий час – почати виробництво огірків і перцю.
“Звичайно, крім зарубіжної селекції, нам дуже цікаво повернутися до українських сортів, які в радянські часи користувалися великим попитом. Їх особливість в тому, що вони володіють чудовими смаковими якостями, що зараз дуже важко знайти в сучасних сортах. Тому у своїй роботі ми акцентуємо увагу як на найсучасніших досягненнях селекції (саме органічні сорти), так і на пошуках тих старих дідівських сортів, які ми і наші батьки пам’ятають з дитинства“, – розповідає Андрій Вдовиченко.

За словами фермера, він не женеться за кількістю. Тому в його господарстві і роблять акцент на підборі сортів, які сподобаються насамперед йому самому. Адже головне, щоб продукт був унікальним, і спробувавши один раз, покупець захотів купити його ще раз.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Молодий фермер відкрив інноваційну птахоферму в зоні АТО

Микола П’ятченко відкрив птахоферму у селі Щербинівка, що знаходиться під Торецьком. Свою птахоферму він облаштував сучасною очисною системою, пише “Агро-Центр”.

Фермерством Микола почав займатися ще до війни, тоді він продавав комбікорми. Проте, з приходом війни підприємець втратив всіх клієнтів і тоді вирішив шукати новий напрямок діяльності.

“На останні гроші придбав вживану промислову клітину для птахів і спробував зайнятися розведенням домашніх тварин”, — розповів Микола.

Господар відзначає, що не дивлячись на невеличкі розміри ферми роботи та часу вона потребує багато. Для того аби автоматизувати та осучаснити свою ферму Микола взяв участь у конкурсі для “куркулів”. Саме на виграні кошти він придбав сучасне обладнання та встановив інноваційну очисну систему.

“Зробили яму на 8 кубів, куди потрапляє послід, туди ж додається вода і міксером переміщується. Так легше відкачати рідину”, — запевняє фермер.

Завдяки виграним коштам Микола збільшив поголів’я курей та вже зараз готується отримувати першу продукцію для продажу – яйця. Каже, що вони мають великий попит серед покупців.

Окрім роботи на птахофермі, чоловік знову повернуся до комбікормів. Об’єми виробництва поки не великі, але саме воно дозволяє прогодувати птахів. Зараз у планах чоловіка розширення ферми та створення нових робочих місць.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Як створити прибутковий бізнес на вирощуванні соняшнику

“Любити землю щиро й сердечно” – ці слова для фермера Володимира Габенця стали девізом життя. Ставлення до землі, вважає він, має бути таким же, як до своєї сім’ї, адже вона – жива, і на любов обов’язково відповість хорошим урожаєм. Попри комфортне міське життя, Володимир Васильович вирішив повернутися в рідне село на Житомирщині, де одним із перших на поліській землі став вирощувати соняшник, пише  uatv.ua.

Раніше в цьому регіоні соняшник не культивували. Цю культуру тут почали вирощувати 6-7 років тому. Вибір фермера упав на неї, тому що вона досить прибуткова, соняшник переробляють в Україні, а також із ним можна виходити на експорт. “У 2011 році ми вирішили вперше посіяти соняшник. У перший рік він показав врожайність у 20%, тоді як по Україні вона становила приблизно 17-18%”, – відзначає Володимир Габенець.

Аналітик-маркетолог Роман Шепетько розповів, що наша країна є одним із лідерів з експорту соняшникової олії. Україна відправляє цей продукт приблизно в сто країн світу.
Поліські землі, де вирощує соняшник Володимир Габенець, це зона ризикового землеробства, адже тут піщаний ґрунт. Але це не зупиняє фермера.

“Не в землі проблема. Це не земля повинна бути хороша, а технолог. Сьогодні ми прийшли до такого рівня господарства, що не поступаємося ні європейським країнам, ні іншим аграрним державам”, – говорить Володимир.

У господарстві фермера вирішили додатково не підгодовувати рослину мінеральними компонентами, щоб вона сама добувала собі підживлення. Габенець велике значення надає технологіям, адже якісна техніка дає якісну підготовку ґрунту.
“Це така свобода, коли людина займається справою, яка їй до душі. Земля – ​​це можливість щороку народжуватися заново. Саме моя земля повертає мене кожного року не до весни або літа, а до нового життя. Я радію, коли дивлюся, як визріває соняшник“, – зізнався фермер.

Габенець каже, що дуже радий працювати на землі своїх предків. Він сподівається, що його діти й онуки приєднаються до цієї справи, не забуваючи ніколи, де їхнє коріння.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Без їжі та води: у порту «Чорноморськ» майже два тижні простоює фура з 300 вівцями, половина з яких вже загинули

У поромному терміналі Чорноморського порту від голоду і спраги помирають три сотні овець. Живий вантаж зачинений у фурі – вивезти отару  з порту без дозволів неможливо. Про це йдеться у сюжеті ТСН.

Три сотні овець у тісній фурі у три поверхи опинились у смертельній пастці. Машина не може виїхати за межі порту, натомість господарі не можуть передати  на територію бодай якийсь корм. Тварин неможливо ані нагодувати, ані напоїти. Одна за одною вони конають, а живі стоять на трупах. Сморід довкола - неймовірний.

"Я билася, я зверталася до наших ветеринарів, на що мені відповіли, що нічим допомогти не можуть. Одеса направляє мене на Київ, Київ відправляє мене в Одесу. Я неодноразово стукала в усі двері, на що мені відповідали, що це не їхня проблема і щоб я вирішувала, як хочу. Тварини мучаються, і я страждаю разом з ними", - розповідає власниця овець Олена Севинч.

Власниця овець та добровольці з сусідніх фур намагалися хоч якось підтримати тварин – ламали гілки, збирали довкола суху траву. Але як нагодувати три сотні овець  кількома руками в портовому терміналі?

Вівці експортували поромом до Туреччини. Здорові, оглянуті фахівцями, вони пройшли належний карантин й вирушили через море. Але покупець по свій товар не прийшов, і вантаж повернули  до України. Пором привіз фуру в порт, а далі ситуація зайшла в глухий кут.

Ветеринарна служба заборонила вивозити тварин з території терміналу. Мовляв, хто-зна, яку заразу вони підхопили.  Проте коментувати ситуацію відмовляється.

У департаменті ветмедицини пояснюють - закон забороняє  ввезення тварин з країн, де фіксували спалахи небезпечних хвороб.

"У Туреччині, і в тому числі у 2018-му році, реєструються такі захворювання небезпечні, як ящур, чума дрібних журних, блутан і низка інших. У нас немає підтвердження компетентного органу, що вони не мали там ніякого контакту з іншими тваринами, не вивантажувались і навіть не спускались на територію. Дані тварини підлягають або поверненню назад у Туреччину, або знищенню на території України за кошти власника або перевізника", - каже заступник директора департаменту безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Артем Саєнко.

Тобто потенційно небезпечних тварин треба  вбити та спалити. Але для цього їх також необхідно вивезти за межі порту, аж до Вінницької області, а зробити це без дозволу також неможливо.

Поза камерою власниця розповідає: вирішити питання їй пропонували за хабар, але вона відмовилася. Кинути овець, яких сама ростила, напризволяще теж не може. Тож живе у кабіні фури, у  страшному смороді, вдень і вночі слухаючи, як у муках помирають плоди праці її і співробітників та очікувані заробітки.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview