Ринок землі очима економістів
На думку Мартина Андрія Геннадійовича, зав. каф. землепорядного проектування НУБіП, д.е.н., доцента, існує неабиякий ажіотаж навколо питання мораторію.
По суті, Земельна Реформа в Україні вже давно проведена, вона почалась у 1991 році і дотепер все ніяк не завершиться. Це зумовлено відсутністю чіткої позиції стосовно того, яке сільське господарство країна хоче мати у стратегічній перспективі. Очевидно, що такої ідеалізованої картини сільського господарства, яке є у Європі, Україна не матиме, оскільки в ЕС аграрне виробництво не є класичним бізнесом. Сільське господарство в Європі – це величезний соціальний проект, значні дотації виплачуються в рамках спільної європейської політики на розвиток сільських територій (36% бюджету використовується для підтримання життя 6% населення, яке працює в сільському господарстві і створює 1,5% ВВП ЄС). Наразі у вітчизняному сільському господарстві немає такої кількості робочих місць, яка була ще 10-20 років тому, щорічно Україна втрачає близько 100 тисяч робочих місць у с/г і це цілком об’єктивна тенденція.
Григорій Кукуруза, економіст IMF group Ukraine, так коментує ситуацію:
Може скластися враження, що 450 народних обранців, які сидять у Верховній Раді хочуть взяти національне багатство України, продати його і непогано на цьому заробити. Хоча ситуація насправді протилежна. Україна наразі не є аграрною наддержавою і не може забезпечити достатній рівень продовольчої безпеки. За рейтингом The Economist ми у минулому році опинилися на 63 місці, не дивлячись на рекордні врожаї і потужний експорт. В агросекторі наявна низка економічних диспропорцій, які йому заважають розвиватися. По-перше, будь-яке фермерське господарство, яке хоче розвиватися, змушене брати землю в оренду. 50% земельного фонду, що обробляється, знаходиться в оренді; 60% з цих 50% – у короткостроковій оренді до 10 років. По-друге, з 2000 року у нас впав вміст гумусу в ґрунтах з 3,36% до 3,14%, при цьому землі з вмістом гумусу менше 2,5% чорноземами вже не вважаються. Ігри з продовженням мораторію можуть призвести до того, що за 10-15 років в Україні вже не залишиться чорноземів, про які ми так багато говоримо.
Його думку продовжує Андрій Мартин.
Якщо розглядати питання мораторію з юридичної та економічної точок зору, то, по суті, воно є абсурдним. Якщо поставити питання власнику земельної ділянки: чи хоче він розпоряджатися власним майном, очевидно, що всі власники захочуть мати економічну свободу. Відповідно, мораторій – брутальне обмеження економічних свобод громадян України, він суперечить Конституції, що забороняє звужувати існуючі права і свободи громадян України.
Експерти погоджуються у твердженні, що мораторій надзвичайно зручний для великого агробізнесу, який категорично проти його зняття. Григорій Кукуруза, наголошує на тому, що нагальною проблемою є монополізація: збільшується питома вага агрохолдингів: з 2005 по поточний рік їхня кількість збільшилася з 8 до 17%, а у 1991 році їх взагалі не було. При цьому падають обсяги виробництва малих та середніх фермерів. Причина на думку Андрія Мартина полягає у тому, що за невеликі гроші, які платяться за оренду, можна отримати доступ до найбільшого вітчизняного виробничого активу – землі.
Чому в Україні виросли агрохолдинги – через те, що не потрібно робити шалені інвестиції в придбання землі у власність, ви просто приходите в село, пропонуєте на 100-200 гривень більше орендної плати, ніж платив попередник, і все – це село ваше. І це при тому, що, в середньому, орендна плата за га становить 30-40 доларів, а прибуток з цієї землі сягає 300-500 доларів на рік.
Але різких рухів у зміні на ринку землі на думку Григорія Кукурузи робити не можна.
Мораторій має вводитися поетапно і з певними обмеженнями, якщо ввести його глобально і без обмежень, це дискредитує ринок землі і не захистить малих і середніх фермерів.
Резюмуючи попередні тези, Андрій Мартин акцентує увагу на політизованості питання.
Тема мораторію дуже заполітизована, для опозиції – це електоральний хліб (“земля – душа народу, її продавати не можна”); політики, які при владі, бажають взяти участь у процесі приватизації державної землі. “Якщо на ринок потраплять величезні площі землі, то великої ціни вона не матиме і можна бути недорого приватизувати величезні земельні масиви. Звичайні фермери не матимуть можливості придбати ці землі, купуватимуть їх ті, хто має доступ до фінансових потоків. Обмеження, які пропонуються урядом (200 га в одні руки) також недосконалі. Для Закарпаття це рілля двох сільських рад, а для Луганщини – це кіт наплакав. Наразі складається цікава ситуація, за якої мораторій сам по собі шкідливий і вбив по великому рахунку за останні роки дрібне підприємництво в сільській місцевості, але в силу неформального консенсусу, який склався в країні, знімати цей мораторій ніхто не хоче. Хоча тільки на власності можна побудувати стабільне сільськогосподарське підприємство. Хто буде власником землі в Україні за 10-15 років? Кого б ми хотіли бачити власником? Країна має відповісти на ці питання і під це виписувати законодавство і законодавчі обмеження, які дозволять у перспективі сконцентрувати землю в процесі ринкового обороту саме у тих верств населення, яких би ми хотіли бачити сільгоспвиробниками у середньостроковій перспективі. Власність на землю – потужний фундамент для розбудови сталого сільського господарства, яке має враховувати інтереси усього населення, а не обмеженої кількості суб’єктів господарювання, які фактично використовують одне із найбільших природних багатств нашої країни.
Ексклюзивно для AgroReview