Вітчизняну лохину стало вигідно продавати як в Україні, так і на експорт
В середині літа цього року українським виробникам лохини (чорниці садової) через низькі закупівельні ціни в європейських експортерів стало вигідніше продавати лохину на внутрішньому ринку, пише landlord.ua.
За даними гуртових компаній, наприкінці червня у найближчого конкурента України в цьому ягідному сегменті — Польщі — ціни на лохину встановилися на рівні EUR3,5–4,5/кг, в той час, як внутрішні гуртові ціни продукту склали 220–220 грн/кг (близько EUR7–7,5/кг).
Потім на українському ринку ягід розпочався традиційний обвал цін, пов‘язаний зі збільшенням пропозиції. Звісно, що значно просіли і ціни на лохину — у липні вони «відкотилися» до позначки EUR2/кг у виробника і лише на початку серпня позитивна цінова динаміка відновилася і ягода знову здорожчала до EUR3,3/кг.
Спробуємо розібратися, що стоїть за цією сухою статистикою цінового коливання.
По-перше, як відзначили фахівці, цьогорічна динаміка є дещо непритаманною для лохини — падіння цін буле найбільше за останній період. Площі під культурою в Україні за 5 років збільшилися втричі і продовжують стрімко зростати. Всього ж в Україні є близько 1 млн га площ, де може культивуватися ця культура. І, навіть, за цих обставин, українська ягода у розпал сезону була на 30–35% дорожча за польську.
По-друге, для українських фермерів зараз є резервний канал збуту — внутрішній ринок, ціни на якому у розпал сезону були вищі ніж експортні. Внутрішнього попиту ще вистачає для того, щоб остаточно збалансувати ринок, але він стрімко росте. Скажімо, у минулому році було вирощено до 2500 т лохини. Більш точної інформації поки не існує — частково лохину вирощують на присадибних ділянках, і вона поступає на внутрішній ринок. З цього об‘єму було експортовано 1900 т ягоди, тобто 76–95% врожаю (60% експорту припало на ЄС). Даних за цей рік немає, але вже ясно, що ситуація змінилася на користь внутрішнього попиту.
По-третє, на ринку був додатковий понижуючий фактор — імпортна лохина, яка була ввезена в Україну ще до початку сезону вітчизняної ягоди. Зрозуміло, що з огляду на зростаючу пропозицію української продукції обсяги імпорту швидко скоротяться майже до нуля. Лохина буде завозитися хіба що у зимові місяці і то, за умови, що вітчизняні виробники не зможуть налагодити низькотемпературне зберігання.
По-четверте, фахівці вважають, що сезон–2018 для української лохини все ж був вдалим. Навесні українські фермери сподівались, що експортні ціни не впадуть нижче EUR3/кг. Зовні, виглядає, що ці сподівання не виправдалися, але, за даними асоціації «Укрсадпром», середня експортна ціна української лохини була на рівні $3823/т (або приблизно EUR3,3/кг). Справа в тому, що в Україні віддають перевагу лохині ранніх і середніх сортів, в той час, як пізні сорти займають долю у 25%. Погодні умови у тій же Польщі дозволяють працювати майже виключно з пізніми сортами. Тому в українських фермерів залишається непогана ринкова перевага і можливість продати ягоду за високими цінами початку сезону.
І, нарешті, останнє. Згідно доповіді «Покращення доступу українського агробізнесу до експортних ринків», яку підготував Секретаріат з підтримки експорту української продовольчої та аграрної продукції (спільний проект FAO і ЄБРР), лохина є лідером за темпами зростання виробництва серед так званих м’яких ягід на світовому ринку. Якщо за останні 20 років валовий збір найбільш популярної ягоди у світі — суниці садової (або полуниці) — збільшився в 1,7 разів, то врожай лохини за той самий період виріс одразу в 25 разів. Більш того, практично у всіх країнах лохина залишається лідером за темпами зростання споживання, що робить цей сегмент усе більш привабливим для потенційних експортерів.
Ці тенденції можна помітити і на українському ринку — за останнє десятиріччя лохина з маловідомої ягоди перетворилася на одну з популярних культур. За даними Секретаріату, станом на початок 2016 року, загальна площа промислових плантацій під лохиною в Україні становила лише 700 га. Зараз, як витікає з наявної інформації, вона вже становить близько 2000 га і продовжує стрімко збільшуватися. Це вже можна порівняти з площами інших європейських продуцентів — Польщі (3500 га), Іспанії (2500 га) і Німеччини (2000 га).