Як українські агрокомпанії ведуть боротьбу із загрозою кадрового колапсу
Про це пише НВ.
Унікальна ситуація виникла на кадровому ринку України загалом і в агарному секторі зокрема. Алекс Ліссітса, голова Ради з питань аграрної освіти при Міністерстві освіти і президент Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), називає її “девальвацією вищої освіти”. І типова вона не тільки для агро, уточнює Ліссітса.
Отже, 17 аграрних університетів, три агроінститути, дві агроакадемії, 86 агроколеджів і технікумів навчають зараз майже 153 тис. студентів. З них 90 тис. — за рахунок держави. Щороку вільний агроринок поповнюється приблизно 30 тис. випускниками. А це, за оцінкою Ліссітси, на 20 тис. більше, ніж здатна прийняти галузь, заради якої організоване це свято освіти. Більш того, ті, хто все-таки конвертує свій диплом в роботу за профілем, практично профнепридатні, оскільки здебільшого не мають сучасних навичків, а часом і несучасних теж.
Втім, це півбіди. Ось як, на думку фахівців УКАБ, виглядає біда на всю її широчінь: по-перше, в країні вже наявний гострий дефіцит кваліфікованих кадрів робочих спеціальностей; по-друге, досвідчені працівники не мають нових знань в агротехнології та недовірливо ставляться до інновацій; по-третє, ті, кому за 40, а це кістяк галузі, важко піддаються навчанню сучасним практикам.
“Дуже великий розрив між групами людей, які відкриті для digital — готові винаходити, розвивати технології, і тими, кому до вподоби амбарна книга, — зазначає Дмитро Скорняков, гендиректор агрохолдингу HarvEast. — Цей технологічний розрив збільшується”.
І ось представники понад 50 агрокомпаній сіли за круглий стіл, склали бюджети та вирішили на основі магістерської програми Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП) заснувати агрошколи під потреби галузі, тобто для себе.
Якщо цей проект буде реалізовано, він буде масштабований на всю країну. Якщо ні, теж буде масштабований, але з урахуванням допущених помилок. Відсутність альтернативи не залишає вибору.
“Бізнес починає впливати на систему освіти і трансформувати її під свої потреби, — каже Ліссітса. — Основне завдання — це перехід від вузькопрофільних фахівців до мультиталантів в агросекторі”.
Людський фактор — все ще потужний бар’єр непереборної сили. Але якщо його відкинути, то на другому місці серед перешкод постане низька кваліфікація працівників сільського господарства, на яких раптово буквально з неба впали космічні технології, в які вкладено величезні інвестиції. І йдеться не тільки про трудівників села, а й про тих, хто працює в офісах за MacBook або iPad.
З усього вищезазначеного Скорняков робить висновок, який у всіх на вустах: “Кадри справді вирішують усе”. Але це коли кадри є. Коли їх немає, все намагаються вирішити відділи кадрів. Але важко шукати робочу силу в темному світі, особливо коли її там немає. Про що свідчить досвід Ірини Мірошник, президента міжнародної групи компаній IMMER Group і члена УКАБ.
“Мені потрібен був агроном, — наводить вона приклад. — Ми цілий рік його шукали”.
До слова, агрономів в країні більш ніж достатньо, їх уже багато років готує сотня агровишів і коледжів. Але серед вже підготовлених не так багато фахівців зі знаннями, що відповідають сучасним вимогам ринку загалом і IMMER Group зокрема.
Ксенія Прожогіна, директор департаменту управління персоналом та комунікацій агрохолдингу МХП, підтверджує, що нібито великий вибір на кадровому ринку — ілюзія. І тому HR-фахівці змушені вдаватися до простих рішень.
“Пошук співробітника з високою кваліфікацією часто-густо передбачає просте переманювання і навіть перекуповування його в інших компаній-флагманів”, — зізнається Прожогіна.
Але навіть ці надзвичайні заходи не здатні вирішити проблему кадрового дефіциту. І все через еволюцію в галузі, яка відбувається на очах одного покоління.
Прожогіна вказує на таку сферу, як точне землеробство. У цій новій ніші ще не існує необхідної кількості готових фахівців зі знанням технологій, навичками в агрономії, інженерії, GPS-позиціонуванні, опрацюванні масивів даних і в IT.
До того ж найближчим часом галузь масово поповниться безпілотною польовою агротехнікою, а отже, з’явиться і вже з’являється попит на фахівців, які суміщають навички механізатора і інженера-пілота з базовими IT-навичками.
“Тому стратегічна мета — підготовка власних кращих фахівців, — резюмує Прожогіна. — Компаніям вигідніше інвестувати в розвиток чинних співробітників”.
Не можна стверджувати, що власне компанії задоволені таким поворотом, коли доводиться самостійно підвищувати кваліфікацію співробітника, піднімаючи її з нуля. Як пояснює Ліссітса, нинішня програма у вишах сформована ще в перші повоєнні роки і пропонує вузьку спеціалізацію.
“П’ять років ми вчимо агронома за фахом захист рослин, потім приводимо його в компанію і вчимо його там ще два роки за всіма іншими напрямами”, — продовжує він.
Щоб покласти край подібній практиці, в УКАБ вирішили започаткувати практику іншу — власними коштом, мізками і ресурсами створити магістерську програму на базі столичного вишу НУБіП.
“По суті, ця програма — початок трансформації всієї аграрної освіти, перехід від класичного радянського устрою до більш сучасного бізнес-орієнтованого”, — резюмує Ліссітса.
Нову освітню програму батьки-засновники назвали Агрокебети (від забутого українського слова кебета — знання, здатність, навик). Набір в цей перший магістерський клас вже розпочато. Причому акцент зроблено не на студентів сільськогосподарських вишів. І ось чому.
Ліссітса роз’яснює, що в численні українські агровиші і коледжі рвонули не тільки ті, хто збирається будувати свою кар’єру в сільському господарстві, але дедалі більше ті, хто просто не зміг подолати поріг і вступити кудись іще. М’яка альтернатива для двієчників. “Тому ми збираємо з агро кращих із гірших і сподіваємося, що вони дадуть нам мегапрорив, — відверто каже Ліссітса. — Нам простіше навчити географа, біолога, айтішника аграрному бізнесу, ніж навчити не найкращого агронома стати менеджером. Ми беремо розумних, амбіційних”.
Найамбітніших навчатимуть найрозумніші. Ірина Мірошник одна з них. Вона і директор з її компанії IMMER Group показуватимуть майстер-класи, читатимуть спецкурси, спираючись на досвід, набутий на міжнародних ринках.
“Маємо неабияке бажання після пілотного проекту запровадити таку систему і в інших агровишах, — підсумовує Ліссітса. — Ця програма — початок трансформації всієї аграрної освіти”.