Україна завжди славилася своїм племінним, робітничим і спортивним конярством серед колишніх республік СРСР. Вік її найстаріших кінних заводів налічує понад 100 років. Багато національних порід здобули славу та повагу не тільки в Україні, а й за її межами.

Керуючий фермою Анатолій Крамар з села Ненадиха Тетіївського району на Київщині вже 10 років розводить коней. Чоловік з дитинства любив тварин і вирішив йти цим шляхом, обравши професію зоотехніка, пише uatv.ua.

“Років 10 тому ми закупили маточне поголів’я у племінного заводу. Це була порода українська верхова. Спостерігаючи за тим, як люди використовують коней в спорті, мені захотілося, щоб і у нас були такі коні. Зараз у нас багато як робочих коней, так і верхових, яких ми продаємо”, – розповідає він.

Окрім української верхової, на фермі Анатолія розводять породу новоолександрівський ваговоз. Цих коней використовують в основному для перевезення вантажів, на фермі на них підвозять корми.

“Для запліднення кобил ми використовуємо німецького вестфальського жеребця. В Україні ця порода найбільше поширена, саме її найчастіше застосовують для покриття українських верхових. Також використовуємо голштинську породу“, – ділиться секретами своєї справи Анатолій Крамар.

За словами фермера, найважче – це привчити коня слухатися людини, щоб він дозволяв сідати собі на спину, міг в упряжці ходити.

“Маленьке лоша ми привчаємо до вуздечки через півроку після народження, коли відлучаємо від мами. Є в нас коні, яких приборкати дуже важко. Але все одно кожного коня можна привчити до того, щоб їздити на ньому верхи”, – вважає Анатолій.
Крамар каже, що для розведення коней важлива наявність хороших луків, де тварини могли б пастися, харчуватися різнотрав’ям і гуляти на волі. Також їм дають повноцінні натуральні корми без ГМО.

“Усі корми вирощуються ось тут, на цих луках, де не застосовуються ніякі добрива, хімія. Сіно, зерно, кукурудза. Овес – найголовніший корм для коня, адже йому потрібна енергія”, – пояснює чоловік.

За день тварина з’їдає 3 кг вівса, 4 кг сіна, 2 кг пшениці. Середній дорослий робочий кінь за рік з’їдає 1,5 тонни вівса, 4-5 тонн сіна, 500 кг висівок, тонну моркви. Також коням потрібна сіль, в рік потрібно приблизно 13 кг (трохи більше кілограма солі на місяць). За добу дорослий кінь може випити до 60-80 л води.

На фермі виробляють кобиляче молоко. Про кисломолочний продукт кумис, який роблять з нього, і про його цілющі властивості українці поінформовані мало. Для виробництва використовують молоко новоолександрівських ваговозів. Верхових коней не доять взагалі.
“У нас багатопрофільне тваринництво. Коні – допоміжний напрямок, для душі. На них просто приємно дивитися, однієї цієї причини достатньо, щоб почати їх розводити”, – резюмує Анатолій Крамар.