Заводи будуть виробляти лляну олію замість соняшникової

Виробництво рослинних олій стає все менш вигідною справою — як в Україні, так і в інших країнах. Це підтвердив свіжий звіт FAO: у вересні індекс масел впав на 22% (до 134,9 пункту) в порівнянні з аналогічним періодом 2017 року і на 2,3% до попереднього місяця. З однієї причини — через невпинне зниження світових цін, пише УкрАгроКонсалт.

На 5 жовтня цінник на українську нерафіновану соняшникову олію стояв на рівні $670-675/т FOB (з відвантаженням в порту).

«Вартість соняшникової олії опустилася до найнижчих значень за останні 10 років. В Україні урожай насіння соняшнику в нинішньому році прогнозується дуже високий – до 15 млн тонн і підприємства по виробництву соняшникової олії під зав'язку забезпечені сировиною. Але рентабельність вирощування та переробки насіння соняшнику знизиться, і конкуренція на ринку загостриться», — проаналізував для UBR.ua ситуацію директор консалтингового агентства «УкрАгроКонсалт» Сергій Феофілов.

Тут ми перші і неперевершені — частка України на світовому ринку сирої олії досягає 55%. Наш найближчий конкурент Туреччина, але вона лідирує в сегменті рафінованого продукту. Так що вбивають ціни на світовому ринку саме наші харчові заводи, які ставлять нові і нові рекорди по переробці насіння соняшника. І наступають цим перевиробництвом «на хвіст» свого ж бізнесу.

Для внутрішнього споживання в Україні щорічно потрібно близько 500 тис. тонн олії. Більше нам не треба. Все інше харчовики продають за кордон: в 2017 році на експорт вирушило 5,34 млн т соняшникової олії, а в 2018-му може піти близько 7 млн т.

«До кінця року обсяги виробництва соняшникової олії можуть досягти 7,7 млн т. І більше 90% продукту буде експортуватися, як і в попередні сезони», — спрогнозував генеральний директор асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук.

Зараз українська олійножирова галузь стоїть перед непростим вибором: або пригальмувати свої потужності і скоротити обсяги виробництва, або поступово перемикатися на інші види олійних культур — диверсифікувати бізнес.

Альтернативний варіант: продовжувати знижувати закупівельну ціну на насіння, і нарощувати експорт олії за заниженими цінами — не вважається перспективним. Оскільки наші аграрії все активніше налагоджують експорт насіння соняшнику західним переробникам і ось-ось махнуть рукою на вітчизняні заводи. Одночасно рослинники будуть скорочувати посіви під соняшник.

«Якщо падіння цін на соняшникову олію продовжиться, то в 2019 році можна очікувати зниження посівних площ під соняшником і розширення під іншими олійними культурами», — сказала заступник міністра аграрної політики і продовольства України Ольга Трофімцева.

Вона вважає, що найбільш перспективним в Україні має стати вирощування льону, та виробництво з нього лляної олії. Чиновник зазначила серйозне зростання інтересу до даної культурі: за її даними за 2013-2017 роках український експорт насіння льону виріс в 5,2 рази (до 56,8 тис. тонн), а льняної олії в 3,5 рази (до 9,9 тис. тонн). При цьому експерти відзначають зростаючий попит на цей продукт: тільки потреби Євросоюзу оцінюються в 650 тис. тонн, не кажучи вже про інші регіони. Завдяки цьому рентабельність олійного льону, за словами Трофимцевой, коливається від 43% до 95%, залежно від застосовуваних технологій і врожайності.

Другою альтернативою наших заводів може стати ріпак і ріпакова олія. За даними «Укроліяпрома», потужності з переробки насіння ріпаку в Україні становлять понад 2,5 млн т/рік.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Заробітна плата в сільському господарстві зросла на 24,6%

Крім того, за 8 місяців цього року середня заробітна плата у харчовій промисловості склала 8 060 грн, що на 24,2% більше ніж за відповідний період 2017 року.

Нагадаємо, що за період січень-травень 2018 року середньомісячна заробітна плата у сільському господарстві зросла на 24,5%.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

На Тернопільщині фермеру спалили 3 трактори

Про це повідомляє propozitsiya.com.

«Це однозначно підпал, — каже голова ФГ Олександр Бочаров». «Камери відеоспостереження зафіксували, як троє в масках зайшли на територію, облили невідомою речовиною і підпалили факелом. Два трактори — МТЗ-1523 і МТЗ – 82 — згоріли вщент. Третій – частково», — каже Олександр Бочаров. Приблизні збитки від пошкодження майна — близько 2 млн грн. 

Проте після підпалу роботи не зупинили. «Пригнали два нових трактори і працюємо далі», — запевнив фермер. 

«Попередня версія про підпал підтвердилась», — повідомив начальник відділу комунікації головного управління нацполіції в області Сергій Крета.  Вже порушили кримінальне провадження. Паліям загрожує від 3 до 15 років тюрми.

 

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

ТОП-10 українських агротоварів у світі

Про це повідомив аналітичний департамент Ради з питань експорту продовольства (UFEB) посилаючись на дані Державної фіскальної служби України.

Серед усіх груп товарів перше місце посідають зернові культури, яких цього року було експортовано на суму 4,8 млрд USD. Далі йдуть жири та олії, готові харчові жири, воски (3,2 млрд USD); насіння і плоди олійних рослин, солома і фураж (1,4 млрд USD); м’ясо та їстівні субпродукти (478,9 млн USD); молоко та молочні продукти, яйця птиці, натуральний мед (346,5 млн USD).

Топ-10 ключових товарів, які Україна експортувала на зовнішні ринки за перші 9 місяців 2018 року:

соняшникова олія (2,9 млрд USD);
кукурудза (2,3 млрд USD);
пшениця (2 млрд USD);
свиріпа або ріпак (700 млн USD);
соєві боби (600 млн USD);
ячмінь (460 млн USD);
м’ясо птиці (380 млн USD);
цукор (150 млн USD);
шоколад (119 млн USD);
закриває список соєва олія – загальна вартість експорту становила 117 млн USD.
«У порівнянні з попереднім роком найбільше зріс обсяг продажу м’яса птиці - на 29%, експорт шоколаду збільшився на 21%. Серед товарів, що зросли, також слід відзначити соєву олію (на 18%), насіння свиріпи або ріпаку (15%) та пшеницю (на 6%)», - повідомляють в UFEB.

Сумарний обсяг товару з топ-10 складає 85% від загальної вартості експортованих товарів харчової та аграрної промисловості.

«Основна експортна продукція продовжує бути сировинною. При чому ця продукція  слідує світовим екологічним трендам - зростають обсяги як виробництва, так і продажу органічної продукції. Також потрібно звернути увагу на те, що хоча наразі нашим основним експортним товаром є сировина, ми маємо значний потенціал і для продажу закордон готової продукції. Українські виробники здатні створювати товари, котрі мають високий рівень якості та конкурентоздатності на світовому ринку. Зокрема, про це свідчить зростання обсягу шоколаду, що продається закордон», - зазначає аналітичний відділ Ради з питань експорту продовольства.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Новими стежками: як заробити на мармуровій яловичині, устрицях і спаржі

Проте здебільшого ми продаємо за кордон продукти, які мають невелику вартість і вкрай мінливу ціну, натомість імпортуємо найрізноманітнішу дорогу агропродукцію — товари вторинної переробки. Однак із нашими кліматичними умовами та якістю ґрунтів Україна могла б легко перетворитися на виробника та, потенційно, навіть експортера нішевих культур. І тоді вітчизняні аграрії стали би постачати на внутрішній ринок і до Європи не лише пшеницю чи рапс, а також устриці, мармурову яловичину, моцарелу і трюфелі.

Консервативна аграрка

Нині сільське господарство України перебуває в надто виграшному становищі для інтенсивного зростання. Від 92 до 94% продукції виробляється великими агрохолдингами. Такі компанії володіють достатніми ресурсами та технологіями, проте орієнтуються на продуктові групи, які можна без проблеми збувати великими партіями. Це пшениця, кукурудза, соняшник, ріпак. Здебільшого аграрні холдинги працюють із зовнішніми ринками та шукають контрагентів по всьому світу. Але їхні бізнес-моделі — консервативні, а самі компанії не готові вкладати великі кошти у нові напрямки лише для того, аби збільшити і так достатню дохідність.

Однак в Україні є й більш відкриті для нових форм господарювання фермери, яких сьогодні налічується близько 36 тисяч. Також не варто забувати і про мільйони українців, які працюють на землі, але не мають юридичної реєстрації, бо не розуміють переваг узаконення своєї діяльності, окрім необхідності вести облік, платити податки, не отримувати субсидій і, можливо, чекати час від часу на перевірки від чиновників.

І якщо перша категорія є відносно інертною до нових продуктів, то друга — фермери — може потенційно бути зацікавленою в тому, аби вирощувати деякі рідкісні культури, а також займатися тваринництвом. Великі аграрні холдинги часто декларують неоподаткований прибуток від 250 до 500 дол. на гектар. 
Це — гарний показник, який є результатом планування та економії на масштабі. Але його не можна назвати найкращим, адже для нішевих культур прибуток з гектара може досягати від 1 до 4 тис. дол., а за окремими групами навіть перевищувати 15 тис. дол. на рік.

Новими стежками

Україна традиційно вважається житницею Європи. Така спеціалізація пояснюється не лише нашими природними умовами, але також відносною простотою вирощування пшениці. Та це зовсім не значить, що в Україні не можна вирощувати інші культури чи розвивати тваринництво.

Наприклад, популярною в Європі та на внутрішньому ринку є лохина. З одного гектара, засадженого кущами цієї ягоди, можна отримати близько 12 тонн продукції, продати яку в непереробленому вигляді вдасться по 3–4 дол. за кілограм. Після того, як кущі були висаджені, для збору першого врожаю треба почекати 3–4 роки. А інвестиції у ферму площею в 10 га будуть близько 0,5 млн дол. При цьому кущі плодоносять у середньому 50 років. Таким чином, після того, як ферма почне давати врожай, вона щороку приноситиме не менш як 300 тис. дол. прибутків.

Потенційно гарною нішею є різноманітні пророщені зерна, купувати які готові магазини органічної продукції, супермаркети та кафе, що спеціалізуються на здоровому харчуванні, яке таке популярне у країнах ЄС. Звичайно, тут треба знати технологію, аби максимально ефективно застосовувати наявну площу, а також відповідати стандартам органічної продукції, без яких пророщені зерна не зацікавлять потенційних покупців. Щоб вийти на ринковий обсяг, необхідно інвестувати у виробництво не менш як 10 тис. дол. Також для цього виду продукції вкрай важливим чинником успіху є налагоджена система збуту, адже товар дуже швидко росте, а потім так само швидко псується. Натомість головний плюс цього виду бізнесу — ним можна займатися неподалік великих міст, де і будуть розташовуватися основні точки збуту. Втішати майбутніх фермерів зможе і рентабельність цього бізнесу: вона досягає 50% за умови продуманої системи реалізації.

Цікавою нішею є вирощування трюфелів. Для того, аби отримати на своїй ділянці цей дивовижний і вкрай дорогий гриб, спочатку необхідно засадити її горіхами. Також потрібен доволі немалий термін — від п'яти років, допоки гриби з'являться в ґрунті, та їх можна буде шукати. Увесь цей час у ферму треба буде інвестувати кошти, але й майбутня вигода обіцяє бути чималою. Йдеться про 15–20 тис. дол. з гектара лише на трюфелях. При цьому фермер також може щороку збирати та продавати врожаї горіхів.

Проте тут є певна перешкода. В Україні трюфель занесений до Червоної книги, і офіційно його продавати не можна, навіть якщо мова йде не про дикорослі, а про свідомо вирощені гриби. Тобто для того, щоб цей вид бізнесу отримав легальний статус і зацікавив великих гравці на ринку чи інвесторів, спочатку потрібні законодавчі зміни.

Доволі новим продуктом для України є спаржа. Аби запустити повноцінну ферму, треба розраховувати на планку інвестицій у 12–15 тис. дол. на гектар, враховуючи саджанці і необхідне обладнання. Щодо врожаїв, то спаржа дає від 3– 4 до 10–12 тонн з гектара, а продавати її можна від 4 дол. за кілограм. Зазвичай перший врожай удається зібрати уже через два роки після закладки ферми, а окупити вкладення і почати заробляти можна через п'ять-шість років. Навіть за песимістичних показників ідеться про доволі привабливі суми. Особливо якщо розміри ферми більші за 5 га. За таких умов урожаю вистачатиме для виходу навіть на мережі супермаркетів, більша частина з яких точно не будуть проти зекономити гроші та купувати український товар, свіжіший і дешевший за європейську спаржу.

Нішеві перспективи має не лише рослинництво, а й тваринництво — розведення буйволів, равликів і, звичайно, устриць. Непогано можуть заробити й ті, хто візьметься працювати в ніші мармурової яловичини або захоче розводити кіз.

Так, молодняк для розведення буйволів може коштувати близько 2 тис. дол. за голову, а дорослі буйволи — до 8 тис., плюс витрати на обладнання стійла. Недешево, але у буйволів є серйозний плюс — вони дають дуже жирне молоко, в якому відсоток жиру зазвичай становить близько 8, але може досягати навіть 10. При доволі помірних надоях на рівні 7–10 літрів на добу молоко буйволів підходить під переробку, і з нього можна виробляти різноманітні види сирів, значно збільшуючи додану вартість продукції, яку постачатиме фермерське господарство.

Із м'ясного сегмента цікавою для фермерів може бути мармурова яловичина — сорт м'яса найвищої якості. Для того, аби її отримати, знадобляться в кілька разів більші витрати на закупівлю стад і вирощування корів порівняно із традиційним сегментом. Зате вартість реалізації мармурової яловичини може у 3–10 разів перевищувати ціну за кілограм звичайної продукції. Адже головним конкурентом на ринку буде дороге імпортне м'ясо із США та Європи, а покупцями — ресторани високої кухні та домогосподарства із значним рівнем доходів.

Варто згадати й про розведення устриць. Одна така ферма вже з'явилася під Одесою. Технологія процесу доволі проста і здебільшого потребує від фермера контролю та нагляду. Створення устричної ферми може коштувати від 200 тис. дол., перший "врожай" вдасться зібрати уже через кілька років. Але ціна на устриці, тим паче місцеві і свіжі, дасть змогу окупити інвестиції у таку ферму за два-три роки.

Чи буде попит?

Можна довго говорити про вартість вирощування тих чи інших культур або розведення тварин. Але все одно це аж ніяк не знімає головного запитання: хто купуватиме устриці, спаржу чи лохину?

Насправді тут українські аграрії мають досить багато опцій. Найперший варіант, який спадає на думку, — виходити у великі торговельні мережі. Але він більше підійде уже іменитим фермерам, які прагнуть розширятися. Справа у тому, що торговельні мережі вимагатимуть сертифікати відповідності якості продукції, отримати які доволі дорого та складно. Але від моменту закладання ферми до продажу першого врожаю ситуація у мережі може змінитися, і тоді дорогий сертифікат стане зовсім непотрібним.

Натомість справді вигідна опція — це магазини здорового харчування. Звичайно, і тут не можна буде обійтися без сертифікатів, а подекуди треба буде довести, що продукція є органічною. Але після цього проблем зі збутом не буде. Ринок здорового харчування в Україні важко назвати насиченим постачальниками та висококонкурентним. А тому, якщо цілитися саме на нього як постачальник нішевих культур, можна забезпечити себе роботою на наступні 20–30 років.

Також фермерам, які спеціалізуються на розведенні тварин, може стати у нагоді формат різноманітних ярмарків і власних магазинів. Безперечно, вийти на ринок під своєю торговою маркою — це зовсім недешево. Але тут на руку зіграє ексклюзивність: сьогодні люди радо заплатять навіть значні гроші за м'ясо, якщо вони будуть точно впевнені у його високій якості, натуральності, а також обмеженій доступності, якщо це буде м'ясо, вирощене конкретним постачальником, котрому довіряють. Таким чином можна буде швидко наростити базу із великої кількості лояльних клієнтів, забезпечивши собі хороший ринок збуту.

Не проти українських продуктів і ресторатори. Зараз за імпортні товари вони часто переплачують у 2–10 разів від ціни, яку могли б потенційно платити за овочі та м'ясо, вирощені в Україні. І якщо на ринку з'являться вітчизняні виробники із справді якісною продукцією за адекватні гроші, вони радо стануть купувати їхні товари. Гарний приклад — це популярність устриць, які сьогодні буквально окупували бюджетний і середній сегменти ресторанного ринку в Києві саме через те, що заклади отримали доступ до якісного і недорогого українського продукту.

Хорошим джерелом попиту може стати Інтернет. Сторінки у Facebook та Instagram, красиві фотографії тварин, сиру чи домашнього молока потенційно генеруватимуть фермеру непогані замовлення. Водночас його витрати не включатимуть навіть доставки — за неї заплатить заінтригований клієнт.

Звичайно, не можна не згадати про експорт до країн ЄС — головну амбіцію кожного українського виробника. Але тут, якщо ми говоримо про нішеві культури, вагомими проблемами можуть стати необхідність отримати відповідні сертифікати якості продукції, складність у пошуку покупців та інші торгові перепони. Попри дипломатичні висловлювання про відкритість ринків, більшість країн ЄС захищає власних виробників від конкурентів із третіх країн, особливо якщо йдеться про товари з високою доданою вартістю або нішеві продукти. Тобто спочатку краще все ж націлитися на заміщення імпорту всередині країни, набратися досвіду та зібрати грошей, а вже потім, через 5–10 років, замислюватися про вихід на експорт.

Іще одним перспективним напрямом може стати так званий екологічний туризм. У цьому разі фермер не лише продаватиме власну продукцію, а також запропонує потенційним гостям 5–10 номерів на своєму господарстві із повним пансіоном, що складатиметься із домашньої їжі з власноруч вирощених і приготованих продуктів. Можливість подивитися на випас корів, процес приготування сирів чи відпочити на природі — це рутина для аграрія, але розвага для жителів міст, за яку вони готові платити. Натомість фермери зможуть продавати свою продукцію за ціною готелів і ресторанів середнього сегмента, а також додатково реалізовувати від'їжджаючим туристам багато товарів як сувеніри та гостинці.

Проблеми, які треба вирішити

Проте, незважаючи на значні перспективи, поки важко говорити, що невдовзі українські фермери масово стануть переходити на нішеві культури. Це можна пояснити низкою факторів.

По-перше, вирощування таких культур потребує значних вкладень, а період окупності рідко коли менший за п'ять років. Для світових ринків це хороший показник, але в Україні щось планувати хоча б на три роки важко. А якщо враховувати, що майже всі фермери працюють на внутрішніх ресурсах в умовах інвестиційного голоду, стає зрозумілим, чому вони вважають за краще не виймати коштів з обороту аж на п'ять років, а займаються нехай і набагато менш дохідними, але прогнозованими видами діяльності.

По-друге, існує певний інформаційний вакуум у фермерському середовищі. Більша частина фермерів не надто обізнана про свій потенційний цільовий ринок — ресторани та магазини здорового харчування. Про перспективи експорту своєї продукції вони знають ще менше, адже тут у дію вступає і мовний бар'єр. Подолати проблему нестачі корисних порад і контактів можна шляхом запуску інформаційних продуктів, спрямованих на аграріїв, — це може бути як певна державна ініціатива, так і робота приватних фірм, що зможуть взяти на себе роль посередників між аграріями та потенційними покупцями їх продукції.

По-третє, існує невизначеність, пов'язана із ринком землі, яка суттєво стримує інвестиції аграріїв у розвиток їхніх господарств.

Нарешті, навіть ті аграрії, які експериментували із нішевими культурами, частіше отримували не зовсім вигідні результати. Адже вони не були обізнані з технологіями, вносили в рази менше добрив, а потім не знали, кому продати вирощені продукти. Далі свій негативний досвід вони стали екстраполювати на всі альтернативні культури і поки що не хочуть іти в невідомий сегмент, де вже встигли втратити певні суми.

Сьогодні Україна не лише експортує аграрну продукцію за кордон, а також імпортує велику кількість нішевих культур. Саме на цей ринок потенційно могли б націлитися вітчизняні фермери і запропонувати йому що завгодно — від лохини та спаржі до мармурової яловичини і устриць, аби спочатку витіснити іноземних виробників, а потім і самим задуматися про експорт дорожчої і прибутковішої аграрної продукції.

Джерело: Аграрний тиждень

 

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Аграрії попереджають: Україна може залишитися без власної гречки

Українські аграрії закликають уряд заборонити імпорт російської гречки в Україну, щоб запобігти скороченню власних посівів цієї культури аж до їх повного зникнення. Про це повідомив голова громадської організації "Всеукраїнська аграрна рада" Андрій Дикун, пише УНІАН.

"Чому з Росії не можна, приміром, ввозити в Україну добрива? Багато інших речей не можна завозити в Україну. А ось гречку можна. Зрозуміло, що попереду вибори, що було б дуже добре, аби гречка коштувала дешево. Але чи добре це в довгостроковій перспективі? Тому що ще день, два, три - й ми її не будемо сіяти. Ми втратимо не лише посівні площі, найголовніше - ми втратимо насіння. У нас не буде насіннєвого матеріалу, й більше гречку сіяти ми не зможемо. Ми не зможемо імпортувати насіння з Китаю або з Росії - це зовсім інші кліматичні зони", - сказав Дикун.

Так, у 2018 році імпорт гречки в Україну збільшився на 66,7% - до 20 тис. тонн. При цьому посівні площі під гречкою скоротилися на 42,6% - до 108 тис. га. За прогнозами аграріїв, якщо ситуація не зміниться, то в 2019 році посіви можуть скоротитися ще в два рази - до 40-50 тис. га.

За словами учасника "Всеукраїнської аграрної ради", директора сільськогосподарського підприємства "Перемога" Миколи Малієнка, рентабельність гречки знижується, починаючи з 2015 року. "Раніше ціна на гречку також підвищувалася й падала, але те, що сталося минулого року - приголомшило українських виробників. Ми побачили, що на ринку пропонують у нас купити гречку за ціною 6-8 грн. Тобто, коли в позаминулі роки ціна була 10-12 грн - це було більш-менш рентабельно. Коли ми почали з'ясовувати, в чому причина, чому наші крупзаводи так знизили ціни на закупівлю гречки й зрозуміли, що на ринок України в необмежених кількостях почала надходити як крупа, так і зерно країни-агресора", - сказав він.

При цьому точних даних, чому російська гречка продається в Україні за такими низькими цінами, немає. Можливо, що справа в надлишку виробництва цієї крупи, площі під якою в Росії розширюються.

"Якщо й далі продовжуватиметься бездіяльність державних структур, якщо не буде захищено українського виробника гречки, то на своєму прикладі я можу сказати, що наступного року не буду її сіяти", - підкреслив Малієнко. Також побоювання у зв'язку зі зникненням посівів гречки висловили українські бджолярі. За словами президента громадської організації "Українська спілка пасічників" Володимира Стретовича, цього року був найнижчий збір гречаного меду, попит на який цього року значно зріс.

Разом із тим, директор Білоцерківського комбінату хлібопродуктів Іван Шилов зазначив, що гречка - це перспективна культура для вирощування в Україні. Українські приватні та наукові інституції займаються селекцією цієї культури - в Україні було виведено два нових сорти гречки, які за якостями значно перевершують російські.

Він також зазначив, що однією з головних проблем для розвитку цієї культури є зниження рентабельності, внаслідок необмеженого ввезення гречки з Росії. При цьому заступник директора департаменту землеробства Міністерства аграрної політики та продовольства Леонід Сухомлин зазначив, що зниження попиту на внутрішньому ринку характерне для всіх сільськогосподарських культур, які не орієнтовані на експорт. При цьому він також зазначив, що цього року рентабельність гречки знизилася незначною мірою порівняно з 2017 роком, коли вона становила 33%.

Нагадаємо, у період із серпня по січень 2017/18 МР в Україну було ввезено 6,8 тис. тонн російської зернової гречки, що в 12 разів перевищує аналогічний показник минулого сезону, й понад 2,6 тис. тонн казахстанської гречки, що у понад 5 разів більше показника за серпень-січень минулого сезону. У 2017 році українські аграрії зібрали 180 тис. тонн гречки при врожайності 9,8 ц/га.

 

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview