182819
178172

Почему украинцы едят импортную картошку

Про ці та інші проблеми галузі розповіла Gazeta.ua виконавчий директор Асоціації виробників картоплі Оксана Руженкова.

- Торік було вироблено 20,7 млн т картоплі, з яких 98% вирощено господарствами населення. Сільгосппідприємствами - 367 тис. т. Чому картоплю у нас вирощують переважно приватні домогосподарства, а не промислові виробники?

— Державна статистика не відповідає дійсності, тому що не переглядалася мінімум останні шість. А насправді понад 20 років. Україна втратила частину Донецької, Луганської областей та Крим, а цифри залишилися такі ж самі. Ніхто не знає точної кількості населення, бо перепису давно не було. Востаннє замір площ під картоплею в домогосподарствах проводився в 1998 році. За цей час багато чого змінилося. Люди змінили структуру виробництва на присадибних ділянках, відводячи землі під культури, які є прибутковими. Якщо це овочі, то з`явилися нішеві, наприклад, рожеві або чорні томати, чорний часник, спаржа, спеції тощо. За нашими спостереженнями, впродовж останніх п'яти років домогосподарства щороку скорочують площі під картоплею на 10 відсотків. А поблизу крупних мегаполісів узагалі відмовляються від картоплярства – на базарі купити легше.

Так, переважну більшість картоплі в Україні вирощують домогосподарства. Але ще шість років тому в загальній структурі виробництва промислово вирощена картопля займала 30 відсотків, а зараз скоротилася до 1,8 відсотка. Навіть такі підприємства, які раніше відводили під картоплю по 1 тисячі гектар і залишилися в цьому сегменті, в кращому випадку мають зараз під картоплею 250-300 га. Вони не вважають за доцільне збільшувати площі, тому що це ризиковано. Якщо впаде відпускна ціна до рівня попередніх 5 років, це однозначний збиток.

- А як щодо великих виробників картоплі?

— Великі виробники картоплі пішли з ринку або скоротили свої площі. Внутрішній ринок був перенасичений продукцією, яка не мала виходу на зовнішні ринки. Виробники, розуміючи, що їхня продукція впродовж 5 років стала збитковою і коштувала 2,3-2,7 гривень за кілограм при собівартості виробництва 4,5-6 гривень, скорочували площі під картоплею із щорічним кроком у 10-15 відсотків. Поки ціна була мінімальною ринок України ні для кого не представляв інтересу. Але перший же рік посухи наочно показав, що таке відсутність будь-яких перепон і захистів внутрішнього ринку – його засипали імпортною картоплею звідусіль, що змусило виробників узагалі закинути картоплярство. І дійсно, навіщо ним займатися, якщо держава не сприяє розвитку переробної промисловості жодними діями, а лише на словах імітує зацікавленість.

- Чому ціна низька? З чим це пов'язано?

— Україна не має власної переробки картоплі. Так, є 3 чіпсових заводи, 2 крохмальних (5 за сприятливої ринкової кон`юктури). Але немає жодного потужного з виготовлення картоплі фрі. Завод у місті Мена на Чернігівщині спроможний переробити 50 тисяч тонн сировини, але жодного разу на ці показники не виходив. Збанкрутувала через засилля на ринку білоруського продукту, що продається за демпінговими цінами, єдина лінія з виробництва картопляного пюре. Навіть у розробленій Держпрограмі з розвитку промислового картоплярства порядок компенсації будівництва переробних підприємств і допомоги пошуку інвесторів відсутні. Якщо просто завезти імпортне обладнання для переробної галузі, то мінімальний експортний ПДВ становить 1 млн євро. Підприємець має взяти ці кошти в кредит під 27 відсотків річних. Це неабиякий фінансовий тягар.

Як правило у дрібних виробників немає обігових коштів на будівництво переробних підприємств. Великі ж агрохолдинги не вважають за доцільне інвестувати у цей напрямок. Як наслідок, відбулося банкрутство галузі.

Наші сусіди, на відміну від України, є економічно грамотними і ведуть доволі агресивну економічну політику по захопленню зовнішніх ринків. Ідеться про країни ЄС, які закрили свої ринки для овочевої та картопляної продукції з України. Ми не маємо змоги легко експортувати щось в Євросоюз, бо поставки є квотованими. Аналогічно вчинили країни Митного Союзу.

Натомість український ринок відкритий для всіх. Тому потерпаємо від засилля імпортних продуктів, бо не спроможні себе убезпечити. На тій робочій групі зі складання балансів держава навідріз відмовилася враховувати думки експертів ринку, які чітко вказували, що Україна не виробляє більше 12-14 мільйонів тонн картоплі. Визнавати помилки, тверезо оцінювати ситуацію і знаходити правильні рішення – не наша фішка.

- Торік профільні міністерство та асоціація написали програму розвитку промислового картоплярства. Вона має декілька стратегічних цілей, а саме стимулювати розвиток промислового виробництва, збільшення обсягів виробництва картоплі та продукції з неї, розвиток насінництва, збільшення зайнятості населення - плюс 10 тисяч нових робочих місць та інші. Чи відбудуться позитиві зрушення в галузі?

— Держава просто змушена була піти виробникам картоплі назустріч. Наша громадська організація була, за оцінками збоку, неадекватно активною і ми мали для цього підстави. Адже маючи статистичні 20,7 мільйонів тонн валу картоплі, держава по факту перетворилася на імпортнозалежну. Саме промислове господарство диктує ціну на ринку через супермаркети, які приймають картоплю на реалізацію. Контракт з одним постачальником супермаркета це мінімум 1 тисяча тонн на місяць – це одна камера картоплесховища і 50 фур-двадцятитонників. Кожна торгівельна мережа, а їх трохи більше двадцяти, має 2-3 таких постачальників. Кожен промисловий виробник повинен вирощувати і зберігати сумарно десь 6-10 тисяч тонн картоплі, щоб забезпечити собі такий канал збуту як супермаркет.

Щоб підтримати цей сегмент економіки і розроблялася програма підтримки промислового картоплярства, перше, на чому варто зробити наголос, – сертифіковане насіння. Якщо фермерське господарство купує сертифіковану насіннєву картоплю, яка коштує великі гроші, то держава має бути готова компенсувати цю суму на 50 відсотків, або ж більше ніж на 250 тисяч гривень. Це не велика сума, тому що витрати насіння на один гектар землі становить 3,2 тонни. Вартість насіння на сьогоднішній день на другу репродукцію становить 12 гривень за кілограм, а на першу - 22 гривні за кілограм, еліта стартує від 32 гривень за кілограм. Неважко порахувати скільки потрібно картоплі і скільки вона буде коштувати у розрахунку на 1 гектар землі. А у промислового виробника картоплі, що працює з супермаркетом, мінімум 50 гектарів картоплі.

Також у програмі передбачено компенсації на встановлення систем зрошення, будівництво картоплесховищ, придбання обладнання для передреалізаційної підготовки. За кожним напрямком є перелік документів, які фермер має надати в орган влади, аби отримати державну дотацію.

- Ця програма вже діє?

— Зараз маємо серйозну проблему - програма держпідтримки не підписана ані міністром економіки, ані міністром аграрної політики. Лобіювання цього питання – першочергове завдання асоціації. Якщо програма не підписана, то не набуває чинності. Навіть якщо буде механізм отримання компенсацій, він не запрацює. Це виклик на найближчі 2-3 місяці.

- Знайти посадковий матеріал цього року вже проблема? Наразі відбувається імпорт насіння картоплі. Звідки в основному імпортуємо? Оскільки росте попит, то є потенціал для українських виробників у вирощуванні насіннєвої картоплі?

— Санкційний список мав з'явитися 1 січня цього року, але 20 січня Міністерство економіки навіть не починало розгляд подань від громадських організацій. Нещодавно Асоціація отримала повідомлення, що Антимонопольний комітет проти заборони імпорту російської картоплі на територію України. Тому що це, мовляв, лобіювання інтересів власних виробників, а у нас ринкова економіка. Тут бачимо некоректну поведінку чиновників усіх рівнів, бо громадські організації не повинні виконувати їхні посадові обов'язки. Міністерство економіки та Антимонопольний комітет чомусь вирішили, що вони є рецензентами, а не виконавчою владою, що Асоціація має сама боронити внутрішній ринок і стимулювати розвиток економіки.

- Які саме міжнародні стандарти та акти ЄС існують і чи важко дотримуватися їх під час вирощування, зберігання та транспортування картоплі?

— Торік Україна займалася нормалізацією чотирьох карантинних євродиректив щодо картоплі. Вони стосуються попередження розвитку картопляної нематоди, раку картоплі, бурої та кільцевої гнилі. Згадаємо про те, що кожні додаткові фітосанітарні перевірки це, в першу чергу, фінансовий тягар для господарства. Крім того, українські інспектори не хочуть їздити по полях, бо вважають себе державними службовцями. Інспектор, який ходить полем, робить підкопи, складає картоплю в мішки і везе її в лабораторію – міф, а не реальність.

Україні потрібно розширити перелік лабораторій, де могли б досліджуватися карантинні організми в картоплі вітчизняного виробництва. Зараз бульбові карантинні організми у повному спектрі виявляються лабораторіями в Чернігівській і Житомирській областях. Треба підключити до досліджень Херсонщину, Львівщину, Волинь, Тернопільщину, посиливши і сертифікувавши їхню дослідну базу.

- Що зараз відбувається у картопляній галузі? Вже почали садити ранні сорти? В яких областях?

— На Херсонщині садять ранню картоплю у відкритий ґрунт, яка згодом буде спрямована і на експорт. Методика надранньої посадки неодноразово випробовувалася. Були роки, коли на Півдні картоплю садили в 20-х числах лютого. На посаджену бульбу насипається доволі високий гребінь, і цей шар землі захищає картоплину від перемерзання. Є варіант садіння картоплі в сформовані з осені гребені. Після посадки - вкривають агроволокном. Навіть якщо випаде сніг, то це не проблема. Ультраранні сорти картоплі не бояться приморозків, які можуть бути навіть на початку травня. Бувають проблеми, але вони незначні. При застосуванні стимуляторів росту і внесенні добрив ситуацію можна виправити на краще. Надранній посів – це можливість захопити вологу, яка життєво необхідна для будь-якої рослини і картоплі зокрема.



Партнеры поневоле. Владелец агрохолдинга о том, как "отжимают" его бизнес

Во времена правления Виктора Януковича в Украине ходило немало историй о том, как близкие к правящему клану люди отжимали любой сколь-нибудь перспективный бизнес. История от главы наблюдательного совета одного из крупнейших на юго-востоке Украины агрохолдингов Вадима Нестеренко – именно из этой серии. В откровенном интервью он рассказал, как ему сделали предложение, от которого нельзя отказаться, что он за это получил и как все это привело к открытому конфликту сейчас, спустя десять лет после навязанного "партнерства".

 

- Вадим Григорьевич, расскажите, как и когда началась Ваша история отношений с "сильными мира сего"?

 - Период правления Януковича действительно сопровождался массовым "отжимом" или переформатированием большинства крупных и заметных бизнесов. В разных регионах Украины, в зависимости от личности тех, кто их контролировал от имени "семьи", эти процессы были более беспредельными или более мягкими. Наша Днепропетровская область была отдана одной из групп влияния, а губернатором стал молодой и перспективный Александр Вилкул. И я вам скажу, это был далеко не самый худший вариант - в область не допускались другие донецкие группировки. Тогда на посту губернатора Вилкул думал о своей политической и государственной перспективе, старался создавать видимость отсутствия на территории беспредела , поскольку громкие скандалы могли повредить государственной карьере. Однако бывший руководитель Днепропетровской области о себе и своих интересах не забывал. Его "бизнес-модель" представляла собой не силовой "отжим" чужих предприятий, а тайное вхождение в этот бизнес на условиях 50 на 50: "отдай мне половину - и у тебя не будет проблем". Во всяком случае, с моим предприятием использовалась именно эта схема. При этом просьбой и условием нашей договоренности с Вилкулом десятилетней давности было соблюдение конфиденциальности. За эти десять лет я ни разу не нарушил этих договоренностей, хотя порой это создавало определенные проблемы для самого бизнеса.

Итак, к 2010 году я создал приличный многопрофильный аграрный холдинг и был его единственным бенефициаром. Мы обрабатывали около 50 тысяч гектаров земли, выполняли все свои обязательства, владельцы паев нам доверяли, холдинг рос. Следующий, 2011 год, стал для холдинга в каком-то смысле переломным. Мы развивались и всерьез задумались о расширении бизнеса за счет переработки. На тот момент для аграриев считалось правильным и интересным дойти непосредственно до покупателя, до прилавка магазина. И вот в этом момент мне поступило предложение от бизнесмена Константина Паршина, который в пропорции 50 на 50 со своими партнерами, я их называть не буду, владел Днипромлыном и хлебозаводом №10. Паршин сообщил мне о желании партнеров выйти из бизнеса и предложил выкупить их долю. Идея заинтересовала: наши агропредприятия производили много продовольственного зерна, и мы могли выстроить всю производственную цепочку от поля до магазина. Сделка с партнерами Паршина была непростая, но она состоялась, и мы зашли с долей 50% в Днипромлын и на "десятку", причем по договоренности с Паршиным хозяйственными делами предприятий занимались мы.

Насколько я понимаю, эта сделка не осталась незамеченной, ведь Днипромлын занимал лидирующее положение и в регионе, и в целом по Украине, да и десятый хлебозавод всерьез нацелился на лидерство в хлебном рынке.

Я не буду связывать одно с другим, чего не знаю – того не знаю, но в том же 2011 году у Паршина возникли проблемы с властью и правоохранителями, он был задержан в Киеве и оказался в СИЗО. Вроде как оружие у него нашли. Но мы продолжали с Константином работать, он через своих представителей оставался полноценным партнером. В том же,в 2011 году вдруг Паршин передает мне, что он больше не может заниматься этим бизнесом и хочет продать свою долю конкретному покупателю. После я узнал, что представитель Паршина встречался с представителем  Вилкула, были переговоры, в итоге сделка состоялась. Паршин уступил свою долю Вилкулу, цену сделки я не знаю, меня не посвящали. Естественно, оформили долю не на самого Вилкула - он же был госслужащим высокого ранга и не мог иметь отношения к бизнесу. Тогда, по итогам смены партнера, я где-то даже нашел в этом позитивные моменты, честно говоря, это лучше, чем если бы разгорелась война за долю Паршина с участием "донецких".

При Вилкуле у нас распределение функционала по хлебозаводу и Днепромлыну осталось таким же, как при Паршине. Я занимался производством, представители Вилкула взяли на себя вопросы безопасности, финансы, юридическое сопровождение.

Напомню, что я нигде, никогда и ни при каких обстоятельствах не озвучивал наличие партнера. Формально для всех, включая банковские учреждения, говорилось, что я являюсь единственным собственником.

Вот так мы начали работать, проблем во взаимоотношениях никогда не было. Но практически сразу у Вилкула возникла новая идея. Мы встретились, и Александр Юрьевич заявил, что хочет войти на таких же условиях - 50 на 50 - во все активы холдинга.

- Вам это предложение показалось интересным?

- Нет. Я это предложение не воспринял с позитивом. По агропредприятиям холдинга мне не нужны были партнеры, там бизнес развивался, давал прибыль и возможность для инвестиций и расширения.

Вилкул привел мне тогда самый весомый аргумент. Сказал: "ну смотри сам, решать тебе, холдинг заметный, им уже интересуются разные донецкие кланы, можешь не удержать – придут, разорвут, отнимут". Тогда это стало предложением, от которого, как говорится, было трудно отказаться. Вы ж помните, какие в эти годы были проблемы у бизнеса, который не мог защищаться.

Мы долго с Вилкулом обсуждали и торговались, в итоге оценили все активы, включая хлебозавод и Днепромлын, в условные 50 миллионов долларов. Вилкул обязался выплатить 25 миллионов своей доли. 12 с половиной отдал сразу, вторую половину отдал спустя время, но уже не деньгами, а различным непрофильным имуществом.

Я тогда, наверное, немного сглупил и деньги не забрал себе, как прибыль от продажи активов, а запустил их в оборотные средства теперь уже совместного холдинга. Да, благодаря этому бизнес существенно капитализировался, это сказалось на качестве роста и развития. Но если бы я мог тогда посмотреть на ту сделку с сегодняшних позиций, я бы, конечно, долю в основных активах аграрной части холдинга не продавал бы…

Дальше наш теперь уже совместный бизнес набирал обороты, устойчиво развивался, вопросов по разделу прибыли не возникало. Вкладывались достаточно большие деньги в расширение земельного банка, в покупку еще четырех, а затем и пятого хлебозавода в регионе. В этих инвестициях была необходимость, поскольку именно хлебозаводы обеспечивали ту минимальную загруженность Днипромлына, которая позволяла ему достичь черты стабильной рентабельности и обеспечить техническую модернизацию. Короче говоря, я делал то, что люблю и умею – развивал холдинг, создавал сбалансированное и прибыльное производство.

На этой здоровой инерции развития мы вкатились и с большим трудом пережили политический и экономический кризис 2014 года. Подчеркну, что ни в том, ни в последующих годах холдинг не допустил ни малейшего сбоя в выполнении кредитных обязательств перед банками, перед партнерами, по платежам в бюджет и владельцам паев. У многих тогда был соблазн "кинуть" банки с российскими корнями, используя понятную политическую мотивацию. Но для меня важнее репутация, поэтому мы рассчитались по кредитам со всеми.

Хотя в целом экономика бизнеса была сложной и с 2014 года показатели рентабельности были не самыми лучшими. Вы же помните, как в три раза взлетел курс, покупательский спрос на внутреннем рынке упал, закупочные и потребительские цены не успевали за затратной частью. Цены на муку, на хлеб всегда отстают с большим временным лагом от роста цен на составляющие себестоимости этой продукции.  Всё это мы пережили, не утратив основных финансовых позиций холдинга. Но что-то в этом бизнесе уже перестало устраивать самого Вилкула, да и сам он начал серьезно меняться.

Александр Юрьевич, как топ-чиновник правительства Азарова, объективно скажу, пережил в этих непростых 2014-2015 годах массу личных проблем и нервных моментов, откровенного террора, связанных с Майданом, потерял должность. Плюс последующее непрохождение его политсилы в Раду, а значит – неучастие в большой политике.

Не только я, но и многие начали замечать эту тенденцию - на момент карьерного взлета Вилкул очень строго следил за тем, чтобы держать слово и выполнять взятые на себя обязательства. В этом, насколько я понимаю, основным стимулом для него был вопрос репутации, который важен для любого карьерного политика. Когда же карьерный взлет прервался, в нем начали время от времени проявляться другие качества, которые ранее не были видны.

В нашем совместном бизнесе переломным стал прошлый 2019 год. Тот год, в который посевную мы вели по курсу доллара почти под 30, а продавали урожай по курсу 24. Такая ситуация была не только в нашем холдинге, это была проблема всех аграриев – показатели урожая хорошие, а финансовые показатели - плохие.

Для тех, кто работает на земле, такие негативные годы конечно, крайне неприятны, но в общем привычны, бывает и хуже. Для тех же, кто от земли имеет только дивиденды, такая ситуация видится катастрофой, ведь они недополучили прибыль, на которую рассчитывали. Большой бизнес всегда связан с большими рисками и большими инвестициями, мы работаем сегодня в интересах завтрашнего дня. Ну, а у моего партнера, возможно, были какие-то личные планы на прибыль, возможно это были выборы, но завтрашнего дня он ждать не захотел. Вот тогда Вилкул и пришел ко мне и предложил мне выкупить его долю в бизнесе.

- Озвученные предложения были приемлемы для Вас?

- Первый вариант, который я ему предложил, был паритетным – я выхожу из перерабатывающей части холдинга, то есть ему остаются Днипромлын и хлебозаводы, где прибыль более прогнозируема, а мне – агрохозяйства со всеми их рисками и кредитами. Почему было такое предложение? Потому, что оценивать активы холдинга и доли в деньгах было абсолютно нереальным делом. Стоимость активов принципиально изменилась: то, что раньше, к примеру, стоило 10 миллионов, после 2014 года фактически стало стоить не более 3-5 миллионов. Нужно было найти взаимовыгодный паритет, чтобы расходиться без претензий друг к другу. Вилкул с моим предложением согласился.

Он назначил своим представителем на процедуру раздела активов Максима Романенко, очень четко подчеркнув при этом, что Романенко озвучивает позицию Вилкула и имеет от него все необходимые для этого полномочия.

Мы начали подготовку сделки. Работа эта долгая. Но в июне 2020 года на совместной встрече Вилкул выразил сомнение в том, что сможет самостоятельно вести мукомольный и хлебный бизнес, что эти активы трудно продать, поэтому он настаивает на том, чтобы продать мне полностью свою долю в холдинге. Речь шла и о корпоративных правах, и о целостном имущественном комплексе. Была названа и цена - 20 миллионов долларов, она базировалась на результатах оценки активов, проведенной экспертами Романенко. Сумма, на мой взгляд, была завышенной и не соответствовала нынешним рыночным условиям и перспективам. Тем не менее, просчитав все возможности и риски, я принял решение согласиться на сделку на условиях Вилкула.

Естественно, все наши договоренности были неформальными. Все прекрасно понимают, что в наших условиях заключить формальную сделку на бумаге крайне трудно, а порой и невозможно, слишком сложно оформлены права собственности, доли партнеров и тому подобное. Это, опять же, реалии Украины - так оформлено большинство бизнесов, и большинство крупных сделок держится на честном слове участников договоренностей. Поэтому наши договоренности зафиксированы не на бумаге, а в переписке в мессенджерах, и я храню эту переписку, все сканы, поскольку в них содержатся все нюансы переговоров. Суть итоговых договоренностей такова: я до конца 2020 года поэтапно выплачиваю оговоренную сумму, а Вилкул и его представители, на которых были записаны доли, выходят из всех активов холдинга.

В июле 2020 должен был быть реализован первый этап сделки, стоимостью в 6 миллионов долларов. Сторона Вилкула на этом этапе выходит из агропредприятий холдинга, переписывая свои доли на моих представителей, а мы в качестве гарантии сделки переписываем на них те предприятия, которые будем выкупать на втором этапе. Я приготовил 6 миллионов долларов наличными – таково было условие. Это легальные деньги с моих банковских счетов, они есть в моей декларации о доходах.

Первый транш в эквиваленте 2,25 миллионов долларов был передан уполномоченному представителю Вилкула 16 июля 2020 года в Киеве. Фамилию посредника пока называть не буду, но фамилия эта известна всем. Важно подчеркнуть другое: то, что деньги для передачи на место привез официальный инкассатор банка, они были переданы представителю Вилкула.

Второй транш в размере 3,75 миллионов долларов я 24 июля передал лично Вилкулу в присутствии многочисленных свидетелей, там работали видеокамеры – то есть вся процедура передачи денег четко зафиксирована. Это произошло после того, как нотариально были подписаны документы по переоформлению собственников агрохозяйств. Собственно говоря, Александр Юрьевич на сегодняшний день в разговорах со мной не отрицает факта получения денег. Может, завтра что-то изменится, но живых свидетелей и видеофиксации хватает для того, чтобы подтвердить и доказать факт передачи денег.

В этот же день 24 июля обе стороны сделки формализировали договоренности у нотариуса: мы вошли, они вышли из агропредприятий. Готовился следующий этап сделки на 2 и 12 миллионов долларов.  И вдруг 1 сентября мы узнаем, что нас банально "кинули".

- Расскажите об этом подробнее, если можно.

- Первый факт мошенничества, о котором стало известно - это агрохозяйство Добробут. 24 июля я отдаю за него деньги и официально переоформляю с участием нотариуса на своих людей. Но 1 сентября выясняется, что существуют заверенные у того же нотариуса противоположенные по смыслу документы, датированные 7 июля – то есть до получения денег. Я утверждаю, что брали они деньги уже задумав обмануть, заранее оформив фиктивные документы по Добробуту.

Вскоре по Добробуту всплыла еще одна красноречивая деталь. Выращенный в хозяйстве урожай семечек входил в сделку, был оговорен и оплачен. Но люди Романенко, прикрываясь откровенной силовой поддержкой полиции области, о чем есть много видеоматериалов в интернете, убрали и вывезли этот урожай. То есть фактически украли.

Это произошло уже после того, как в юридическом поле был зафиксирован корпоративный спор. По закону полиция должна была передать урожай на ответственное хранение до разрешения спора в суде, но ее представители позволили людям Романенко вывезти и продать семечку с 3,5 тысяч гектаров. Для сделки общей стоимостью в 20 миллионов долларов это уже совсем какая-то циничная мелочность. От кого она исходит – от заказчика или от исполнителя, мне пока судить трудно. Эти факты стали достоянием общественности, поскольку в учредителях Добробута есть ветераны силовых структур, к ним на помощь пришла общественность, прошли пресс-конференции… Но никакие из этих действий не смогли остановить предполагаемый мной преступный сговор рейдеров и так называемых "правоохранителей". Учредители Добробута вынуждены были обратиться в Офис президента, откуда материалы были переданы в Управление внутренних расследований МВД. В данный момент ведется следствие по этому делу. А далее ситуация стала развиваться очень быстро.

Следующий факт мошенничества: сторона Вилкула подает иски и пытается отменить смену собственников в уже проданных ими агрохозяйствах, за которые уже получены деньги. Мотивация демонстративно смешная и беспредельная - мол, люди Романенко, когда оформляли передачу своих имущественных прав, подсунули нотариусу фиктивные нотариальные документы о согласии на сделку их жен. А теперь через суд отзывают это согласие. Если перевести такую мотивацию с юридического на понятный язык, то заявители публично признаются, что они воспользовались заведомо недействительным и фиктивным документом, чтобы ввести нотариуса в заблуждение и совершить мошеннические действия. То есть люди открыто признаются и берут на себя уголовную статью. На что они надеются?

Четвертый факт. Параллельно через суд запускается процедура фиктивного банкротства Днипромлына и хлебозавода №10, целостные имущественные комплексы переписываются на связанное с рейдерами третье лицо. Наглость исполнителей и всеядность некоторых судей меня искренне удивляют – все участвующие в судебных процессах о фиктивном банкротстве фирмы зарегистрированы по одному и тому же адресу, связанному с Романенко.

- Скажите, а вы обсуждали развитие событий с самим Вилкулом?

- Да, я с ним общался. Он говорит, что не при делах, что все это делает Романенко. Почти дословно это звучит так: "Романенко сошел с ума, действует неадекватно, я на него повлиять не могу и ничего сделать не могу". Это как понимать? Это же аргументы уровня детского сада.

Получается, что какой-то Романенко пытается кинуть меня в многомиллионной сделке, но он по сути точно так же пытается кинуть и своего работодателя Вилкула? Тогда, по логике, если мы с Вилкулом оба добросовестные участники сделки, а исполнитель не выполняет ее условия, то мы ведь должны совместно действовать против, говоря словами Вилкула, "сошедшего с ума Романенко"? Но никаких совместных действий Вилкул не предлагает - отмалчивается и делает вид, что стоит в стороне от нашей общей проблемы.

Кстати, точно по такому же сценарию Вилкул два года назад расходился с бизнесом Касьянова. Там был многопрофильный бизнес - агрохозяйства и свинооткормочный комплекс, и тоже так же были разделены доли 50 на 50. Касьянова захотели кинуть, Романенко точно так же действовал по беспределу, и точно так же Вилкул "стоял в стороне". Мне тогда Касьянов в сердцах сказал: "ты же видишь на что эти люди способны, имей в виду – будешь следующим". Я тогда не поверил, все-таки у нас с Вилкулом в активе почти 10 лет разумных и честных партнерских отношений. Но теперь я знаю, насколько прав был Касьянов и как глубоко ошибался я.

- Ваши дальнейшие действия?

- Сегодня время призывов к совести и ответственности прошло. Теперь речь уже идет о выяснении наших финансовых отношений со стороной Вилкула в суде. Уголовное дело по факту мошенничества открыто на уровне Главного следственного управления МВД. Нанесенный мне ущерб вполне конкретен, он легко подсчитывается и переводится в цифры. Во-первых, речь идет о 6 миллионах долларов наличными, передача которых представителю Вилкула и самому Вилкулу зафиксирована и задокументирована. Во-вторых, это рыночная стоимость имущества и корпоративных прав пяти хлебозаводов, ООО Днипромлын и сопутствующих предприятий холдинга, которая тоже зафиксирована документально. В-третьих, это стоимость активов тех агрохозяйств, сделку по продаже доли в которых люди Романенко теперь оформляют через суд как недействительную и ничтожную.

Я чувствую себя вполне уверенно, мне есть чем подтвердить свои исковые требования. И привычки отступать перед беспределом у меня нет.

Источник: КорреспонденТ.net



Государство пренебрегает продовольственной безопасностью: скоро придется завозить зерно и муку

Про це пише на своїй сторінці у  Фейсбук Ігор Уманський, колишній міністр фінансів.

«Боротьба із пандемією» витіснила майже все з порядку денного у деяких головах. 
Ціни на житній хліб, батон тощо з початку року зростали приблизно у двічі швидше за інфляцію. І найближчим часом це зростання може лише прискоритися. 
Причини? Посуха, неврожай і не тільки в Україні. Цього та наступного року попит на «прості» продукти харчування (хліб, макарони, молоко тощо) стрімко збільшується. Ми матимемо зовсім інші структури та баланси в усіх сегментах. 

До відома, річне споживання лише пшениці складе близько 9 млн.т, залишки на сьогодні за різними оцінками ще лишаються близько 10 млн.т. Покищо (!) дефіциту на ринку немає. Але тенденція на найближчі місяці зрозуміла вже! Сподівання на інтервенції держави марні - у Держрезерві «миші подохли». При цьому, експорт зерна продовжується, ціни як на зерно, так і на цукор, масло, енергоносії, логістику також зростають. Держава перестала контролювати хоча б щось - закономірний результат «реформ».  

Що далі? Пекарі ще два місяці тому попереджали Уряд, що ситуація загрозлива. Втрачаємо час! А далі доведеться вже завозити зерно та, що ймовірніше, борошно. Борошно, яке зараз в інших країнах виробляють з українського зерна. Не потрібно повторювати «історію з масками», коли вивезли задешево, а потім довелося завозити у рази дорожче", - підкреслив Ігор Уманський. 

Що можна зробити вже зараз? 
1.Негайно зупинити експорт зерна та провести інвентаризацію усіх залишків зернових у розрізі регіонів та номенклатури. 
2. Скласти нарешті ключові баланси на продовольчу групу - у розрізі як виробнцва, так і споживання. 
3. Забезпечити державний контроль за цінами на основні складові виробництва зокрема хлібо-булочні та макаронні вироби.
4. Визначити як один із ключових постулатів державної економічної політики - експорт із України будь-якої сировини без бодай мінімальної переробки у найближчі роки стане неможливий. 
5. Визначити кінцеві терміни та етапність запровадження цього рішення за кожною групою товарів - бізнес має отримати час на перелаштування та створити в Україні потужності із переробки та виробництва із цієї сировини товарів кінцевого споживання. 

"Якщо зараз цього не зробити та знехтувати продовольчою безпекою (в умовах «замороження» соціальних стандартів, пандемічної та економічної криз), то майже гарантовано за декілька місяців отримаємо «голодні бунти» щонайменше!", - резюмував Ігор Уманський.



Как защитить свою землю от нечестных «дельцов» - советы Минюста

Таку думку висловила заступниця міністра юстиції з питань державної реєстрації Ольга Оніщук в інтерв’ю Укрінформу, відповідаючи на запитання щодо порад громадянам, як захистити свою землю від нечесних “ділків”.

“Раджу всім власникам землі потурбуватися про належне оформлення документів, що посвідчують право власності, присвоєння кадастрового номеру ділянці і внесення відповідних відомостей до ДРП. Якщо речове право зафіксовано лише на паперових носіях, наприклад, на руках є державний акт на землю старого зразка і коректні відомості про земельні володіння досі не відображені у ДЗК, варто спершу подбати про присвоєння ділянці кадастрового номеру, а потім — про офіціалізацію статусу власника землі у ДРП”, - зазначила Оніщук.

Водночас вона уточнила, що “так звані державні акти на землю старого зразка є дійсними, тобто держава їх визнає”.

“Проте сьогодні головною умовою для проведення будь-яких юридичних операцій із землею є присвоєння їй кадастрового номеру, а запорукою захисту майна від шахрайських оборудок — оцифрування відповідних відомостей: внесення їх до ДРП”, - зауважила Оніщук.

Вона наголосила, що це “базові правила майнової гігієни, яких обов’язково потрібно дотримуватися”.

“Якщо говорити про скасування в Україні з 1 липня 2021 року заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності, то ми сподіваємося, що це стане потужним імпульсом для розвитку української аграрної галузі й залучення інвестицій, але аж ніяк не активізації «реєстраційного» рейдерства. Ще є над чим працювати. Скажімо, потрібно забезпечити повне перенесення із Державного реєстру земель у Державний земельний кадастр (ДЗК) відомостей про земельні ділянки, що перебувають у приватній власності або у користуванні фізичних та юридичних осіб”, - розповіла заступниця міністра.

За її словами, задля спрощення процедур оформлення правочинів щодо земельних ділянок потрібно надати нотаріусам можливість самостійного формувати витяг із Державного земельного кадастру, а також — запровадити обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів оренди земельної ділянки, як додаткової гарантії законності договору і дієвого запобіжника від шахрайських дій.



"Страна фактически разграблена, землю уже поделили" - председатель Госгеокадастра

В українців вкрали одну "Словаччину". Саме такими є масштаби втрачених державою сільськогосподарських земель, якщо вірити Держгеокадастру.

Хоча це не зовсім так. Словаччина за територією, насправді, трохи менша, і не дотягує до тих шокуючих цифр, які напередодні озвучив очільник земельного відомства Роман Лещенко.

5 мільйонів гектарів. Саме стільки державної землі, за його даними, за роки незалежності було виведено у приватну власність через "схеми" з безоплатною приватизацією.

Голова земельного відомства каже, що увесь цей час влада обманювала громадян, надаючи неправдиві дані про баланс державної землі. Усі ці роки очільники Держгеокадастру запевняли, що держава володіє 10,4 мільйонами га земель, але це виявилось фікцією.

Однак те, що розповів в інтерв’ю Економічній правді нинішній голова відомства, може шокувати навіть найбільш досвідчених корупціонерів. Оборудки, зловживання, погрози, зовнішні втручання і таємниче зникнення землі, яка дорівнює площі двох областей.

В розмові з ЕП Лещенко в подробицях розповів, що показав аудит відомства, як держава втратила землю, як здійснювались зовнішні втручання в земельний кадастр, та як його погрожували "обнулити".  

Як держава втратила землю

— В одному зі своїх постів у Фейсбуці ви писали, що президент поставив вам завдання: навести лад в Держгеокадастрі та повернути цей державний орган в правове поле. Як ви це збираєтеся робити?

— Коли мене призначили керівником (10 червня 2020 року. – ЕП) ми разом з новою командою розпочали роботу за трьома базовими напрямами. Перше – це аудит системи реєстрації земельних ділянок. Друге – технічний аудит земельної бази. Третє – це аналіз інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Коли ми почали аудит, то одразу відчули внутрішню протидію цьому процесу. Ми  побачили серйозні проблеми в системі, зокрема, відсутність запобіжника "подвійній приватизації". Всі IT-спеціалісти, які безпосередньо обслуговували документообіг, звільнилися. Щоб довести процеси до ладу, ми зупинили на два місяці – у липні-серпні – реєстрацію земельних ділянок.

— Що показав аудит?

— Виявилось, що з середини 2013 року до 2020 року з державної в приватну власність через механізм безоплатної приватизації було виведено більше 700 тисяч гектарів землі. Тобто, йдеться про територію однієї невеликої європейської країни.

Коли ми почали з’ясовувати саму механіку цієї безоплатної приватизації, то виявили, що в системі реєстрації речових прав у Міністерства юстиції і в системі Державного земельного кадастру відсутні верифікатори первинного набувача земельної ділянки при безоплатній приватизації.

Тобто, немає процедури перевірки особи у двох системах. (йдеться про те, що не було обліку громадян, які скористалися правом безоплатної приватизації, і була відсутня інформація, хто отримав одну ділянку, а хто – 10. –  ЕП).

— Хто відповідає за наявність та перевірку таких верифікаторів – міністерство юстиції чи Держгеокадастр?

— У Міністерства юстиції є реєстр речових прав на нерухоме майно, а у Держгеокадастра – на землю. Вони синхронізовані протоколом обміну даних, але кожен живе своїм життям. Ми унікальна країна: у нас земля реєструється окремо, а нерухомість окремо. Хоча в усьому цивілізованому світі реєстри об’єднані, і земля є первинна щодо всього, що є на цій землі.

В Україні ж фактично система документообігу в Мінюсті одна, в Земельному кадастрі – своя. Ми переконані, що це все було зроблено штучно.

Ми зробили аудит існуючого з 2013 року електронного реєстру лише на 27% і виявили тисячі дублюючих записів. Є групи людей, які отримували земельні ділянки по 2 гектари енну кількість разів, часто – в дуже вигідних місцях.

Це люди наближені до чиновників. Вони, наприклад, могли бути пов’язані з отриманням земельних ділянок в Житомирській області, де видобувають ільменіти, або в Рівненській області – де бурштин.

— Скільки землі державної власності взагалі сьогодні лишилось?

— Коли вам казали, що в країні 10 мільйонів гектарів земель державної власності, то це була брехня. Країна фактично розграбована. Залишилося надзвичайно мало – близько 2 мільйонів га ми передаємо в об'єднані територіальні громади, і лишається вільних 0,75 мільйона га.

30 років держава жила у викривленому дзеркалі. Держгеокадастр інституційно існував як механізм дерибану української землі державної форми власності з метою її акумулювання в окремих сім’ях, які сьогодні є надзвичайно багатими і можуть бути учасниками окремого земельного Forbes.

Всі аграрні холдинги просто відпочивають зі своїми орендними правами на фоні тих власників, які сьогодні тримають землі. Не просто чорноземи, а землі, під якими знаходяться унікальні корисні копалини.

Деякі з цих людей досі розповідають, що земельна реформа Україні не потрібна. Проте я знаю, скільки в них землі, де вона знаходиться, якими надрами вони володіють і чому вони "переживають", щоб українська земля, не дай Бог, у вагонах не поїхала в Китай.

 

— Яку максимальну кількість ділянок отримувала одна особа?

— Десять ділянок і більше. Деякі громадяни навіть не знали, що вони скористалися своїм правом на два гектари землі десять разів. Тобто, це "схема" з підробкою документів, звичайне шахрайство.

Скуповували паспорти по 800–1000 гривень, люди підписували відповідні документи і їх просто використовували для безоплатної приватизації. Окреме питання з учасниками бойових дій. На жаль, їх теж використовували в таких ситуаціях. Є ситуації, коли учасник бойових дій звертається для отримання земельної ділянки, а згідно з нашим реєстром, він вже скористався своїм правом і не раз.

Тобто, це була відпрацьована організована злочинна система, в якій безоплатну приватизацію вивели в окремий вид діяльності і сформували під це в 2013 році спеціальний правовий статус.

В чому тут цинізм ситуації? Закон передбачає, що можна отримати за процедурою безоплатної приватизації земельну ділянку до 2 га для ведення "особистого селянського господарства" (ОСГ). Такі земельні ділянки не підпадають під дію мораторію, їх можна продавати, купувати, здавати в заставу, навіть іноземцю продати – взагалі без проблем.

Тож, в той час, коли політики боролись за продовження мораторію на продаж землі і рвали на собі сорочки, мільйони гектарів землі в правовому статусі ОСГ уже вільно продавались і усіх це влаштовувало.

— Для реєстрації земельної ділянки достатньо було паспорта?

— Так, достатньо було паспорта і клопотання. А в клопотанні громадянин пише, що він ніколи раніше не користувався правом безоплатної приватизації. І коли ми бачимо, що він уже п'ять разів отримував землю, то іде по частині 1 статті 91 Кримінального Кодексу – шахрайство.

Уже є більше 100 кримінальних справ, по яких МВС зараз проводить відповідний аналіз.

Коли ми намагаємося притягнути до відповідальності посадову особу, керівника управління, то з’ясовується, що в системі не було наказу чи доручення голови Держгеокадастру щодо ідентифікації особи, наприклад, через перевірку відомостей в частині наявності ідентифікаційного коду.

— У випадку відкриття судових справ, хто винен: громадянин України, який оформив на себе 10 ділянок, чи чиновник з Держгеокадастру, який надав ці ділянки?

— Чиновник з Держгеокадастру теж буде відповідати. У Земельному Кодексі є статті, які зобов’язують перевіряти факт наявності земельної ділянки.

У Житомирські області, наприклад, є ситуація, коли за один-два місяці одному тому ж самому громадянину один і той же самий керівник головного управління видає кілька земельних ділянок. Одна – під бурштин, одна – під ільменіт, це титанові залежі в Хорошівському (Володарськ-Волинському) районі, за які там стріляють, інша – окрема земельна ділянка на фасаді Житомирської траси.

Це все відпрацьована схема. Паралельно ми з’ясували, що в системі електронного документообігу Держгеокадастру є "липові" накази, за якими здійснювалась реєстрація ділянок. Тобто, люди отримували земельні ділянки, але в системі електронного документообігу їх немає.

— Попередні керівники Держгеокадастру знали про ці схеми?

— Принцип роботи Держгеокадастру з 2013 року формувався на рівні так званих команд. З 2013 до 2014 року була донецька команда. Історично склалося так, що в Держгеокадастрі, Державній архітектурно-будівельній інспекції (ДАБІ) і Держгеонадрах завжди були куратори. Тому що надра, земля і будівництво – тісно пов’язані.

В донецькій команді були свої легендарні особистості і по них є десятки журналістських розслідувань.

Після Майдану був рік перехідного міжсезоння, але 2015-2020 – це вже епоха так званої "вінницької" команди. Формально змінювався тільки керівник Держгеокадастру, але вся середня ланка чітко була або в родинних відносинах, або в "корпоративних" відносинах.

Після мого приходу ми з центрального апарату звільнили більше ста людей. Проте вони не втратили роботу, а автоматично перейшли працювати в центральні апарати інших міністерств, де залишаються працювати представники "вінницької" команди. Наприклад, я звільнив одного з моїх заступників, а через шість годин він став заступником міністра екології (згаданий заступник – Олександр Краснолуцький. – ЕП).

Люди, які останні п'ять років контролювали Держгеокадастр, в тому числі контролювали і ДАБІ, і Держгеонадра. І коли ми аналізуємо безоплатну приватизацію по країні, то чітко бачимо, скільки десятків тисяч гектарів державної землі вивели в приватну власність у Вінницькій області.

— В яких областях найбільш кричуща ситуація?

— Там їх чимало. Найбільша динаміка – це Одеська область. Вся прибережна смуга за п’ять років повністю була "вирізана". Київська область – все, що в радіусі 70 кілометрів від столиці, все "порізано". Полтавська область – газові родовища, Житомирська область – ільменіти, бурштин, поклади міді.

Коли "вінницька" команда контролювала Держгеонадра, вони володіли всією необхідною інформацією щодо корисних копалин. На них накладали по 2 га безоплатної приватизації і отримували там землю.

Тільки унікальні запаси титану в Хорошівському та Коростенському районах Житомирської області оцінюються від 1,5 до 2 мільярдів доларів. Газові родовища на Полтавщині оцінюються мільярдами.

— Правоохоронці займаються пошуком винних?

— Разом з Державним бюро розслідувань і безпосередньо Службою безпеки України ми 10 вересня отримали ухвалу Печерського районного суду і до кінця жовтня повністю вивантажимо систему документообігу, по якій вже з правоохоронцями будемо робити аудит.

Ключі доступу до цієї системи були в групи осіб за межами України. Фактично сторонні люди управляли документооборотом і "відконтрольовували" відповідні процеси щодо розкрадання земельних ділянок.

Про "обнулення" земельного кадастру, зовнішні втручання в систему і земельних рейдерів з АТО 

— Ви сказали, що другим етапом аудиту був технічний. Які його результати?

— Коли ми зупинили систему реєстрації, щоб провести аудит, то перше, що нас цікавило  – скільки земель передали під безоплатну приватизацію.

Друге – як ця "безоплатка" відбувалася, чи є випадки подвійної, потрійної приватизації? Чи були протиправні втручання в систему? Чи люди поза межами Державного земельного кадастру (ДЗК) мали можливість втручатися в роботу системи? Чи є захист документообігу?

Після отриманих відповідей були відкриті кримінальні провадження, правоохоронці зайшли з відповідними обшуками, виїмками на певні підприємства.

Головна перемога за ці сто днів роботи в тому, що ми зробили нарешті бекап (резервна копія. – ЕП) системи державного земельного кадастру та системи електронного документообігу. Завдяки СБУ. Тобто, зроблена резервна копія системи кадастру і правоохоронні органи зараз контролюють ситуацію.

Також зараз стартував незалежний технічний аудит, який проводять фахівці Світового Банку.

— Навіщо робити фактично дублікат двох систем з інформацією про стан земельних ресурсів в Україні? Це взагалі законно?

— Коли ми почали аудит, на мене особисто вийшли з погрозами: "початком твого кінця буде те, що ми просто обнулимо систему". Тобто, сторонні люди мали програмно-технічні можливості "обнулити" всю систему Держгеокадастру з даними. Попереднє керівництво штучно сформувало такі обставини, щоб електронний кадастр, вся інформаційна земельна система була в повітрі.

Державна земельна кадастрова карта (ДЗК) знаходиться сьогодні на прострочених системах зберігання даних без будь-яких гарантійних зобов’язань. Фактично вона висить в повітрі. Немає обслуговування від постачальника, немає належного фінансування.

В кінці 2019 року був проведений фейковий тендер під окремо взятого учасника – ТОВ "Фірма "Кит". СБУ і ДБР з’ясували, що службові особи Держгеокадастру за попередньою змовою з цією фірмою шляхом обману заволоділи 37 мільйонами гривень держпідприємства "ДЗК".

Так, у грудні 2019 року через систему закупівель Prozorro провели тендери і компанія поставила обладнання, яке не відповідає відповідним параметрам. Через це у нас закінчилося гарантійне обслуговування інформаційних систем. А це терабайти інформації, це вся земля нашої держави.

Але це ще півбіди. Крім того, що база висіла в повітрі, встановлені факти протиправного втручання в неї. Сторонні люди мали програмно-технічний код, завдяки чому змінювали коди цільового призначення окремих об’єктів нерухомості у великих містах.

— Можете пояснити більш детально?

— Що це означає? Наприклад, є торговий центр в місті Києві, який сплачує податки, зокрема і земельний, як комерційний об’єкт. Податкова в автоматичному режимі, за номером КВЕДу, виставляє такому рахунок на оплату податків через державне казначейство, частина з яких сплачується до місцевого бюджету.

Ми встановили, що у великих містах – Харків, Львів, Одеса – відбулася зміна статусу об’єкта з комерційного призначення на промисловий і фактично бюджет втрачав більше половини доходів по земельному податку.

— Можете назвати торгові центри в Києві, по яким є факти зміни статусу об’єкта?

— Таких фактів дуже багато. За нашими оцінками, міський бюджет міста Києва через такі схеми по земельному податку недоотримав близько мільярда гривень. Все це тривало роками і я говорив про це Віталію Володимировичу (Віталій Кличко, мер Києва. – ЕП), коли зустрічався з його командою.

Проте зміна коду цільового призначення – це "квіточки" на фоні того, як змінювали контури земельних ділянок, коли між двома ділянками утворювали ще одну.

Це яскраво видно в Конча-Заспі, де "створювалося" таким чином чимало нових земельних ділянок. Частина з них реєструвалися на "липових" документах. Якщо взяти елітні приміські райони Києва, то є земельні ділянки, на які є 2-3 власники з різними документами. При цьому між цими ділянками утворені інші земельні ділянки. І це, фактично, колапс.

Обухівське управління Держгеокадастру горіло кілька разів, документи зникали, відновлювалися і так далі. При цьому можновладці, які безпосередньо там проживають, самі між собою воюють і породжують такі речі.

Колишні президенти так само не соромилися цієї схеми і використовували такий механізми реєстрації. На жаль, таких речей дуже багато є не тільки біля Києва, а й біля Львова.

Ми фіксуємо жахливі речі, пов’язані з природно-заповідним фондом. Буквально недавно в природно-заповідному парку, навпроти Тустані, "нарізали" під садівництво  землю природозаповідного фонду. Бо там, буцімто, земля сільськогосподарського призначення. Ми скасували накази.

Загалом виходить, що система Державного земельного кадастру знаходилася в управлінні окремих суб’єктів, які взагалі ніякого відношення до посадових осіб не мали. На цьому вони робили окремий бізнес. Будь-який файл у кадастрі можна було просто обнулити, змінити і на основі цього робити рейдерські захоплення.

— У 2017 році перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк спільно з Державним агентством електронного  урядування та Transparency International Ukraine представили технологію Blockchain, яка мала б унеможливити стороннє втручання в систему даних кадастру. Вона взагалі працює?

— Система Blockchain – це фейк. Це просто кидалася пилюка в очі.

Система Blockchain працює тоді, коли в тебе коректно внесені відомості в системі кадастру або будь-якій іншій інформаційній системі. А коли в тебе кадастр не повністю наповнений, і землі сільськогосподарського призначення, наприклад, знаходяться прямо в річці Дніпро, або в кадастрі острів з’являється нізвідки, то це не працює.

На цьому проєкті просто гарно відмили міжнародні донорські кошти. Наших міжнародних партнерів просто використали. Жодного проектно-технічного рішення Blockchain немає. Це все було просто фейком.

— Ви можете сказати, хто вам погрожував щодо обнулення інформаційної кадастрової системи?

— Колишні посадові особи Держгеокадастру, які безпосередньо були залучені до процесу реалізації відповідних заходів. При цьому вони дуже коректно пояснювали правові наслідки такої роботи.

Їхня логіка така – турбулентність влади велика, люди приходять і йдуть. Так вони хотіли показати мою інституційну недієздатність на посаді. Казали, що я ніколи не був на державній службі, що я просто "пацан, селянин, колгоспник і з позором звідси піду". Тому з самого початку діалог не склався.

Вимоги, які вони ставили, зводилися до того, що контрольовані особи продовжуватимуть здійснювати таку ж саму роботу.

Ми одразу налагодили зв'язок з правоохоронними органами і почали працювати над збереженням даних, бо це питання національної безпеки. Все так само як з ДАБІ. Різні тільки механізми й підходи.

— Вам особисто чи вашій сім’ї погрожували?

— Два місяці тому голова ГО "Всеукраїнська асоціація учасників бойових дій" В’ячеслав Вовченко увірвався в офіс моєї дружини, закрив її в кабінеті і погрожував. Мовляв, якщо я не буду виконувати його команди, ця історію дуже погано закінчиться. Потім була спроба викрадення моїх дітей із садочка. Через це президент забезпечив мене державною охороною.

Пан Вовченко – це класичний випадок суб’єкта, який "розриває" державні підприємства. Саме така доля спіткала  ДП "Дослідне господарство "Озерна" у Білоцерківському районі, яке належить Національній академії аграрних наук.

Інша історія із землею – він підготував близько 1500 заяв на виділення по 2 га з ДП "Конярство України" в Кіровоградській області для учасників бойових дій. Це при тому, що жоден з цих учасників бойових дій не був з Кіровоградської області. Всі вони переважно з Київської області. При цьому 55 осіб з цих  учасників бойових дій скористались правом безоплатної приватизації раніше.

Найцікавіше те, що по ДП "Конярство України" знищені акти постійного користування землею і Вовченко каже, що ця земля нічийна. Але ми знайшли архівні копії актів, які підтверджують державний статус цих земель.

— Учасників бойових дій в зоні АТО часто використовують для рейдерського захоплення земель в регіонах.

— Трагедія полягає в тому, що є учасники бойових дій, які роками не отримують земельні ділянки. А ця організація – комерційна. Маючи відповідні зв’язки і тиск, вона займається незаконним відчуженням державних земель.

Кілька тижнів тому Вовченко перекривав траси під Києвом, привозив вінки до Держгеокадастру та погрожував мені та членам моєї родини. Фактично він є класичним рейдером, який розриває державні активи, кошмарить фермерів.

Уже відкриті кримінальні провадження по факту залякування фермерів, які "добровільно" відмовлялися від своїх земельних ділянок і по два гектари оформляли на учасників бойових дій. Є ціла сітка таких угруповань у регіонах, які ніякого відношення до порядних учасників ветеранських організацій взагалі не мають.

Чому безоплатну приватизацію треба припинити 

— Якою є схема виведення великих земельних масивів через безоплатну приватизацію?

— Класична історія формування земельних масивів тисячами гектарів по Україні зводиться до стандартної парадигми: землю оформлюють на бухгалтера, водіїв, коханок, троюрідних братів, кумів, колишніх працівників, благодійні фонди, осіб, які мають відносини нотаріального характеру, пов’язані борговими розписками.

Одна із "схем" – землі передають, але дають боргові розписки на мільйони доларів, щоб у випадку, якщо людина не погасить, то заставний інструмент – це земля, яка в нього перебуває у власності. Ми по реєстрах це бачили.

Фактично у кожній області сформовані сім’ї, які володіють, великими масивами землі. Є умовно клан вінницький, донецький, дніпропетровський, київський. Але залежно від груп регіональних еліт, клан ділиться по сферах впливу. Наприклад, у мене по Вінницькій області є громадянин, який має 5000 довіреностей на відчуження земельних ділянок для учасників бойових дій.

— Виходить, що звичайна людина, яка ще не скористалася своїм правом безоплатної приватизації на два гектари, уже не матиме можливості це зробити. Що взагалі з цим робити?

— Безоплатна приватизація, введена в 2001 році Земельним Кодексом, була прийнята комуністами і соціалістами як схема дерибану української землі. Вона була закладена з механізмом мораторію. Логіка процесу така: землі сільськогосподарського призначення продавати не можна, бо на них діє мораторій, а по два гектари привілейованим громадянам можна.

Де 10 млн га земель державної власності? Моя відповідь: дивіться, будь ласка, в корінь безоплатної приватизації. Країну за 30 років незалежності розграбували через цей механізм. Це базова "схема".

При цьому є факти отримання двох гектарів тримісячними дітьми, тринадцятирічними, десятирічними, чиновниками, їх дітьми, коханками, міністрами і так далі. Один із народних депутатів в Конча-Заспі на членів своєї сім’ї в режимі безоплатної приватизації отримав земельні ділянки по 2 га.

— Що з цим робити, яке тут може бути рішення?

— Зупинити шляхом відповідної монетизації. Треба публічно сказати громадянам України, що земель сільськогосподарського призначення в Україні менше 33 мільйонів. У нас немає 42 мільйони га земель.

В Україні був некоректно порахований баланс землі. Ми брехали суспільству про те, що в нас є земля. Ми користувалися формою "зем-6" з 70-х років для обліку і вважали, що в нас є ця земля. У нас її немає.

Країну грабували, не давали точних даних. Всі керівники Держгеокадастру, які були до мене, керівництву держави повідомляли некоректні цифри. Нема ні десяти, ні семи мільйонів гектарів державної землі. Цифри щодо кількості землі сільськогосподарського призначення, які висять сьогодні на сайті Держгеокадастру – 43,8 мільйона – некоректні.

Досі не відбулася демаркація державного кордону України. Країна 30 років не має своїх меж як держава. Ми не маємо точних цифр по калькуляції своєї землі, тому що не встановили межі кордонів.

Підприємство, яке відповідає за демаркацію кордонів, десятки мільйонів гривень списувало на бензини, на зарплати і нічого не робило.

Тому весь баланс землі в Україні, зазначений в енциклопедії Великобританії та Вікіпедії, є брехливим і некоректним. Ми не можемо наводити будь-який порядок в економіці, коли ми не маємо навіть банального балансу землі.

— Чи конституційною буде зупинка безоплатної приватизації землі, якщо це передбачено Земельним кодексом?

— Це буде конституційно, якщо ми внесемо зміни до Земельного кодексу і зафіксуємо монетизацію безоплатної приватизації в першу чергу для учасників бойових дій.

В чому найбільша проблема? В нас нема вже що роздавати. Для тих учасників бойових дій, які у нас є сьогодні в черзі, землі вже немає.

Моя пропозиція наступна: нам треба здійснити монетизацію виплат учасникам бойових дій. Більше 70% учасників бойових дій, які отримали по 2 га, відчужували цю землю і отримали відповідну грошову винагороду. Середньостатистично це приблизно десь тисяча доларів гектар.

Тобто, ми можемо здійснити виплати і не видавати землю. Як це зробити? Дуже просто, треба ухвалити законопроект №2195 про електронні аукціони, і чітко прописати, що на землях НААН, Міністерства оборони, Пенітенціарної служби, Міністерства освіти, всіх державних підприємств, у тому числі і Міністерства економічного розвитку, заборонені договори про спільну діяльність.

Бо на цих землях сидять бандити, криміналітет, там стріляють, вбивають, а обробляють ці землі фактично люди і компанії народних депутатів.



Вадим Нестеренко: «Рейдеры - это не covid-19, с рейдерами мы справимся быстрее»

О причинах и скрытых смыслах происходящего мы говорим с главой наблюдательного совета холдинга Вадимом Нестеренко.

- Вадим Григорьевич, судя по всему, ваш аргохолдинг тоже не миновала участь рейдерских захватов?

- Да, и здесь есть закономерность - чем сложнее экономическая ситуация в стране, тем сильней активизируются рейдеры. Особенно, если речь идет об успешных и прибыльных предприятиях. Сегодня рейдеры захватили входящие в группу предприятий нашего холдинга ООО Днепромлын и ООО Хлебзавод № 10 в Днепре.

Мы сейчас прикладываем все усилия, чтобы вернуть предприятия. Скажу откровенно, задача не простая, поскольку очень сложно добиться поддержки правоохранительных органов в области.

- Так, а что сегодня происходит с самим холдингом?

- В финансовом плане всё хорошо. Залог успешного развития холдинга, которое мы демонстрируем более двадцати лет – его многопрофильность, единая производственная цепочка, в которой взаимосвязаны разные предприятия, возможность маневрирования средствами, как собственными, так и заемными.

У холдинга 26 направлений деятельности. Хлебо-мучное направление, которое сейчас пытаются у нас украсть, наиболее рискованное и в финансовом плане далеко не сверхприбыльное, я бы даже сказал, что наиболее тяжелое в плане бизнеса. Хлебопекарная отрасль - она специфическая, имеет очень серьезное социальное давление, в ней множество экономических, социальных, политических ограничений. Здесь тончайшая грань между рентабельностью и социальной ответственностью, ведь хлеб - это едва ли не основной продукт для обнищавших украинцев, на него невозможно резко поднимать цены. Как бы выжил хлебозавод в условиях, когда бешено растут тарифы на электроэнергию, размер минимальной зарплаты, затраты на производство и ингредиенты хлебобулочной продукции, а цены на готовую продукцию поднять можно буквально на 2-3%, не более. Не выжил бы завод, если бы не имел финансовой и сырьевой поддержки со стороны предприятий всего холдинга. Здесь должна быть выстроена эффективная политика привлечения внутреннего и внешнего финансового ресурса, речь идет о кредитовании во имя стабильного развития. О том, о чем понятия не имеют рейдеры.

- Я недавно слушала одну из их пресс-конференций и немного не поняла логики. С одной стороны вас обвиняют в том, что холдинг берет кредиты, с другой стороны - гордятся тем, что в развитие Днипромлына и Хлебозавода 10 вкладывались эффективные инвестиции. Вы можете объяснить это противоречие и рассказать более подробно о кредитно-инвестиционной политике холдинга?

- Для начала скажу, что я как и вы тоже удивился отсутствием элементарной логики. Тот же Днипромлын или Хлебозаводы холдинга 8 лет стабильно развиваются, но при этом «всё плохо» и нужно возвращать заимствованные средства. А давайте зададим встречный вопрос - за счет чего происходит развитие в бизнесе? Прежде всего, за счет грамотно выстроенного и обоснованного привлечения кредитных средств, это фундаментальное правило бизнеса. Другой вопрос, что кредиты нужно брать на новые технологии и новые производства, а не на яхты и вертолеты.

Мне легко говорить о наших финансах и кредитной политике, поскольку Ristone Holdings строго придерживается международных стандартов финансовой отчетности и консалтинга. С 2012 года нашим партнером является международное объединение аудиторских и консультационных компаний BDO со штаб-квартирой в Бельгии, являющееся пятой в мире после «большой четвёрки» аудиторской и консалтинговой структурой. Все движения средств, соотношение заемных и собственных ресурсов, обоснованность инвестиционных проектов – всё прозрачно и соответствует мировым стандартам и нормативам. Именно поэтому все наши проекты развития, все инвестиции дают в итоге ожидаемый результат.

Например, благодаря этим инвестициям мы в 2018 году ввели в эксплуатацию высокотехнологичный и современнейший в регионе масло-экстракционный завод. Причем, строили его за счет собственной прибыли, а кредитная линия была открыта для пополнения оборотных средств на закупку сырья для переработки. А как по-другому? Все, кто в этой отрасли не имеет кредитования на «оборотку», они давно обанкротились и ушли с рынка. А у нас по итогам финансового года стабильная прибыль, которая позволяет обслуживать кредит и аккумулировать средства на дальнейшее развитие предприятия.

В целом у нас действует негласное, но твердое правило, согласно которому развитие аграрных предприятий холдинга финансируется за счет прибыли, в этом секторе есть стабильная рентабельность. С перерабатывающими предприятиями ситуация другая. Когда мы покупали Днепромлын, предприятие было в очень сложном финансово - экономическом состоянии. Чтобы оно поднялось хотя бы до точки рентабельности, Днипромлын должен перерабатывать 10 тысяч тонн продовольственной пшеницы в месяц. Только то, что свыше – это теоретически можно назвать прибылью, но конечно при стабильных ценах на зерно и муку. Так вот 10 тысяч тонн у Днипромлына не было, поскольку не было рынка сбыта, потребностей одного 10-го хлебзавода не хватало, чтобы загрузить мукомольное производство. Частично мы это сделали за счет увеличения розницы, используя и расфасовку, и мешок, находя клиентов для вагонных норм. Но рост был медленным, а убытки росли. Поэтому руководство холдинга пришло к выводу, что без приобретения дополнительных хлебозаводов мы выйти на точку рентабельности не сможем.

Приняли решение - приобрели за кредитные средства ещё 4 хлебозавода в регионе, как постоянных потребителей продукции Днипромлына. Расчет оказался верным, мы смогли загрузить мощности предприятия до уровня рентабельности. Это обоснованная и взвешенная стратегия развития бизнеса - в комплексе и взаимодействии всех предприятий холдинга. Поэтому нельзя выдернуть из структуры Ristone Holdings одно или два благополучных предприятия и надеяться, что это благополучие будет вечным.

Меня искренне удивляет наивность тех, кто решил что можно «отжать» Днипромлын, как стабильный бизнес, и спокойно его доить. Нет, так не получится. Всё взаимосвязано, везде присутствуют взаимные финансовые обязательства и экономические связи. И не нужно удивляться кредитам и кредитным обязательствам, в структуре холдинга они спокойно и планово обслуживаются, дают возможность повышать рентабельность хозяйств.

Ну а Днипромлын, пока он законным порядком через судебные решения вернется в холдинг, вполне может оказаться банкротом. Рейдеры это не учли, а когда всё подсчитали и прослезились, стали спешно перекидывать свою ответственность со своей больной головы на мою здоровую.

На одну из пресс-конференции рейдеры вытащили руководство Днипромлына и 10-го хлебзавода. Те, конечно, люди подневольные, подчинились, хотя по бегающим глазам было видно, что чувствуют они себя не в своей тарелке. Оба директора в один голос рассказывают о том, что на предприятиях за последние годы существенно обновились техника и технологии, радуются тому, что в предприятия инвестировали достаточное количество средств для развития. Ну, так договаривайте – расскажите о кредитах, как об источниках инвестирования, о вытекающих из них финансовых обязательствах, о финансовых планах. Нет, об этом молчат. Расскажите, как долго будете оставаться на плаву без этих инвестиций – тоже молчат. А финансовый директор Днипромлына могла бы смело добавить, что именно с её приходом на должность сложилась та финансовая ситуация, о которой она так драматически рассказывала. Два года назад она не знала ситуацию, и год назад не знала? «Прозрела» только тогда, когда появились рейдеры? Это смешно слушать.

- Скажите, а как вы оцениваете их высказывания о том, что у холдинга финансовые проблемы?

- Оцениваю как больную фантазию, не подтвержденную цифрами и фактами. Финансовое состояние холдинга стабильное, идет в расчетных параметрах, и нет никаких предпосылок для того, чтобы оно изменилось к худшему. Я так думаю, что главная цель такого рода заявлений рейдеров – отвести внимание от себя и выкинуть сфальсифицированную информацию для банков, которые остро реагируют на подобного рода слухи. Банкиры правильно реагируют, однако, у каждого из них на столе лежит кредитное досье клиента. Из досье нашего холдинга следует, что даже в самые тяжелые 2014-15 годы, когда многие заемщики «кидали» свои банки, ссылаясь на курс доллара и прочие непреодолимые препятствия, мы обслуживали свои кредиты в соответствии с кредитным договором. Когда некоторые фирмы уходили от платежей под «политическими» лозунгами о том, что их банк «неправильный», у него там какие-то «российские корни» или «связь с беглым президентом, с Путиным» или еще с кем то, а тогда это было массовым явлением, наш холдинг никогда не прятался за подобного рода ерунду. Мы были, есть и будем надежным финансовым партнером. У нас на первом месте не разовая сиюминутная выгода, а долгосрочная репутация.

Riston Holdings не ради красного словца или лишнего сертификата официально стал членом Европейской Бизнес Ассоциации (EBA), это философия нашего бизнеса – работать прозрачно, стабильно, соответствовать критериям ЕВА. Кредитующие нас банки об этом знают, претензий по обслуживанию кредитов к нам не было и не будет, собственно говоря, лучшее подтверждение тому – наша сегодняшняя работа с кредитными линиями.

- Так в чем тогда смысл этих информационных атак на холдинг, если есть результаты международного аудита, и вы спокойно можете погасить реальными цифрами любую клевету?

- Вы же не забывайте, что речь идет о рейдерах, а у них свои понятия о честности и о правилах игры. Рейдеры сегодня очень занервничали, во-первых, они понимают, что рано или поздно им придется за все свои действия ответить. Во-вторых, они пытаются всем арсеналом своих рейдерских и коррупционных методов надавить на предприятия холдинга. Например, договариваются каким-то образом, мы-то с вами понимаем каким, и насылают внеплановые проверки. Докатились до физических угроз нашим работникам, от которых требуют сфальсифицировать бухгалтерскую документацию, чтобы фиктивным образом уйти от долгов. Ничего этого у них не получится. Дай Бог, чтобы не дохозяйничались до того, что не будут иметь возможность своевременно платить зарплату персоналу.

Я прекрасно понимаю, что процесс возвращения предприятий будет долгим и нелегким. Прежде всего потому, что в нашем случае произошел специфический вид рейдерства, я бы его назвал «воровство на доверии» - при непосредственном участии руководящего менеджмента предприятия. У нас сейчас заключены контракты с двумя новыми авторитетными юридическими фирмами, поскольку главный юрист предприятия сегодня выходит на пресс-конференции с табличкой не «юрист», а «совладелец». Потребовалось достаточно много времени, чтобы сформулировать тексты заявлений в правоохранительные органы и исковых требований в соответствии с процессуальными и юридическими нормами. Но этот процесс идет, уже стали понятными многие юридические нюансы механизма захвата предприятий холдинга, и холдинг от своей правды и восстановления справедливости не отступится.

Но при этом я, дорожа своей деловой репутацией, просто обязан предупредить всех бизнес-партнеров о том, что поскольку не могу контролировать хозяйственную деятельность захваченных предприятий, то не могу брать на себя ответственность за результаты этого хозяйствования.

В первую очередь я официально предупредил Аграрный фонд Украины о том, что если они имеют намерение передать на хранение в Днепромлын запасы государственного резерва продовольственного сырья, то риски такого решения в первую очередь ложатся на именно на руководство Фонда. Чем глубже будут увязать рейдеры в финансовых проблемах, тем более очевидными представляются их будущие попытки быстро перевести предприятие в стадию фиктивного или полноценного банкротства. И куда при этом попадет государственное зерно, что с ним случится – это вопрос со многими неизвестными. Я бы так не рисковал. Если менеджеры АФУ думают по-другому, это их персональный риск и персональная ответственность.

А в целом наш Ristone Holdings продолжает работать в стабильном режиме. Мы не свернули ни одной инвестиционной программы, выходим в этом году на хорошие финансовые результаты, аккуратно и своевременно погашаем свои кредитные обязательства. Если бизнес честный и прозрачный, если он построен на точном экономическом расчете и планировании, на уважении к партнерам, то такой бизнес финансово стабилен и развивается даже в условиях кризиса. А рейдеры, это ведь не covid-19, с которым пока не может справиться весь мир. С рейдерами мы справимся.