Вадим Нестеренко: «Хотіли покарати Росію, а покарали у підсумку українських аграріїв»
Один із найбільших агрохолдингів Південного Сходу України Ristone Holdings, всупереч погодним умовам нинішнього року, показав високу врожайність з озимих. Але голова наглядової ради холдингу Вадим Нестеренко звернув увагу на одну рукотворну проблему, яка раптом виникла і в найближчі роки негативно позначиться на українських аграріях. Особливо болючим це питання буде для агрогосподарств південно-східних регіонів України.
Вадиме Григоровичу, погодні умови в цьому маркетинговому році підготували українським аграріям сюрприз за сюрпризом. Як пережили ці сюрпризи господарства вашого холдингу? Ви вже готові говорити про врожайність з озимих культур?
– Так, погодні умови в цьому році взагалі обернулися з ніг на голову. Раніше у нас в регіоні традиційно була волога осінь і суха весна, в цьому сезоні ми отримали все навпаки – суху осінь і дуже вологі весну та початок літа. Звісно, це незвичні і дуже складні умови. Ми відсіялися восени в суху землю, що вже дуже погано, але зима прийшла дуже м’яка, тому навіть слабкі посіви вижили, а навесні вони отримали багато вологи.
У господарствах холдингу такі нестандартні природні умови для озимих в мінус не спрацювали. Урожай, якщо порівнювати з останніми десятьма роками, у нас вище середнього. У цифрах це приблизно так: середня врожайність останніх років – 42 ц/га, в цьому році в наших господарствах – 52-53 центнери.
Я ось для порівняння наведу цифри ресурсу latifundist.com, який в онлайні моніторить хід збору врожаю в Україні, спираючись на офіційну статистику. Станом на кінець липня у нашій Дніпропетровській області ми маємо середні цифри врожайності озимої пшениці 43,68 ц/га, ячменю – 37,24 ц/га. Холдинг на цьому тлі виглядає гідно.
Безумовно, врожайність у господарствах залежить від багатьох чинників – від грамотної сівозміни, від виконання агротехнічних норм і правил, від якості сільгосптехніки. Все це коштує грошей і не малих, але в даному випадку вкладення Ristone Holdings повністю окупилися.
Але в контексті нинішніх погодних катаклізмів мені б хотілося зробити акцент на іншому – на насіннєвому матеріалі. Насіння повинні бути не тільки стійкими, кліматично стабільними, стресостійкими, вони насамперед повинні бути дуже точно районовані. Це принципово важливо, щоб проявилися всі потенційні можливості і спрацювали всі захисні механізми насіннєвого матеріалу. А у нас із цим в країні є складнощі.
Ми кожної посівної засіваємо контрольні поля насінням різної селекції, щоб знайти оптимальний варіант. З багаторічного досвіду наших господарств я хочу сказати, що в наших кліматичних умовах найбільшу віддачу дає посівний матеріал Кубансько-Краснодарської селекції.
Так, ми користуємося насінням власної української селекції. Більш того, в нашому холдингу Агрофірма ім. Горького сама вирощує посівний матеріал і є базовим господарством Одеського селекційно-генетичного інституту, співпрацює з Київським інститутом фізіології рослин і генетики НАН України. Це якісне насіння, але його спочатку пристосовують під кліматичні особливості саме цих регіонів – південної Одещини та значно більш північної Київщини. А кліматичні особливості нашого регіону за температурою і за рівнем вологи значно більше відповідають Кубані, Ставропіллю, Краснодарському краю. Тому саме такий посівний матеріал для нас є найбільш урожайним і стійким до природних катаклізмів. Це практичний досвід, і він підтверджений десятиліттями.
Але ж сьогодні українські аграрії мають величезний вибір якісного європейського посівного матеріалу. Чому не скористатися ним?
– Ми перепробували практично все, що є на ринку. І є питання. Два роки тому навіть проводили експеримент і посіяли 10 імпортних сортів насіння пшениці з Австрії, Німеччини, США, Канади. Результат виявився приблизно однаковим з тим матеріалом, який ми вирощуємо в холдингу, різниця менше, ніж плюс-мінус 5 центнерів з гектара. А ось ціни на насіння відрізняються чи не в два рази. Але навіть не це найголовніше. Є два інших важливіших фактори.
По-перше, єврокомпанії не продають насіння класу супереліти, з яких ми можемо самостійно отримувати репродукції. І нехай в рекламі такого насіннєвого матеріалу пишуть, що його можна використовувати 5 або 8 років, фактично це не працює.
З іншого боку, коли ми брали для себе п’ять тон кубанського насіння супереліти, то згодом могли самостійно виробляти для себе насіння репродукції на кілька сезонів. У європейських виробників посівного матеріалу принцип інший – вони продають насіння, якщо можна так висловитися, одноразового посіву, для них це бізнес і суперелітою ніхто не торгує. І в українських аграріїв відразу з’являються питання до економіки посівної кампанії.
По-друге, якщо говорити про насіннєвий матеріал від європейських фірм, то середньостатистичні кліматичні умови в країнах Європи все ж істотно відрізняються від українських загалом, і від умов нашого Південно-Східного регіону зокрема. Я б не назвав такий посівний матеріал районованим, наприклад, для Дніпропетровщини. Те насіння, що досить точно відповідає кількості опадів і температурному режиму тієї ж Франції, у нас стійкого хорошого врожаю не дає з цілком об’єктивних причин. Разово, в якийсь рік, умови районування можуть збігтися, але це разовий збіг. Будувати на ньому довгострокову економіку не можна.
А ось кубанський посівний матеріал, як показує наш багаторічний практичний досвід, максимально районований під умови Дніпропетровської області, Запорізької, Харківської, Донецької, Луганської. Під наші перепади температур, посухи і кількість опадів.
У цьому сезоні ми досіяли залишки того насіннєвого матеріалу, який брали на кубанських селекційних станціях в стандарті супереліти. Ми на цьому зерні протрималися з довоєнного періоду до сьогоднішнього дня. А далі що робити?
Кабмін постановою № 269 від 29 березня 2021 ввів заборону на ввезення пшениці, сумішей пшениці і жита, країною походження якої є РФ. Логіки цієї заборони я не розумію.
Логіка полягає в тому, що Україна, як і ЄС, збільшує обсяг економічних санкцій проти країни-агресора…
– Ви точно впевнені, що це санкції проти РФ, а не проти українських аграріїв?
Дивіться, Україна ніколи не імпортувала і не імпортує з Росії товарне зерно для переробки. Навіщо? Україна за підсумками 2020 року обіймає 5 позицію в світовому рейтингу найбільших експортерів пшениці.
Українські аграрії імпортували з РФ виключно посівний матеріал елітного класу, який нам підходить за своїми показниками і який нам критично потрібен, щоб забезпечити стабільні врожаї. Це видно з обсягів ввезеного з Росії зерна. Але наша влада підійшла до цього питання дилетантським методом: хтось побачив в митних звітах, що ввозиться, наприклад, 50 або 100 т пшениці, значить можна цю позицію вводити в санкційні обмеження і забороняти. Нікому навіть на думку не спало уточнити – що імпортується і навіщо. Незважаючи на наявність профільного міністерства, ніхто не подумав про те, що потрібно вивчити і проаналізувати питання. Головне голосно заявити про санкції, які з огляду на мізерні обсяги зерна для Росії як комариний укус.
Я в цій темі бачу два аспекти. Перший – це те, що своїми необдуманими діями Кабінет міністрів завдав шкоду власним українським аграріям. А в глобальному сенсі – це шкода українській економіці і державному бюджету, оскільки відсутність якісно районованого посівного матеріалу може негативно позначитися і на врожайності, і на наступному експорті товарного зерна, відповідно, на надходженнях до бюджету.
Другий аспект – це питання про справедливість і послідовність. Якщо не торгуємо з агресором, то не торгуємо. Це стосується всіх. Але якщо подивитися статистичні дані товарообігу з країною-агресором, то розумієш, що справи йдуть зовсім не так. Мої аграрії мене запитують, чому солярку з РФ і Білорусі імпортувати можна, а посівний матеріал не можна? Чому російським газом користуватися через посередників і транспортувати його через нашу ГТС в Європу можна, добрива російські купувати можна, а насіння пшениці не можна? Хто може пояснити цю нелогічну логіку дій влади? І такий список можна продовжувати довго.
Може відповідь в тому, що обсяг поставок насіннєвого матеріалу в Україну від єврокомпаній становить 140-150 мільйонів доларів на рік? І ми слухняно обслуговуємо чужі інтереси, прибираючи їхнього конкурента з нашого ринку?
– Я не хотів би починати гадати, чи є в цій ситуації, що склалася на ринку насіннєвого матеріалу лобізм, і в чиїх він інтересах, або ми стикаємося тільки з політикою, яка в нашій країні давно, на жаль, керує економікою. Скажу коротко: хотіли покарати Росію – покарали у підсумку українських аграріїв.