178172
182819

За полтора года мы потеряли 35% компании - председатель совета директоров "Укрлендфарминг" Олег Бахматюк

Про це в ексклюзивному інтерв'ю голови ради директорів "Укрлендфармінг" Олега Бахматюка агентству "Інтерфакс-Україна".

- Агрохолдинг "Авангард" в кінці березня планував на зборах акціонерів затвердити фінансову звітність. Коли вона може бути опублікована, бо востаннє "Авангард" публічно звітувався за перше півріччя 2019 року, а його материнський "Укрлендфармінг" – за перше півріччя 2018 року.

- Це завдяки нашим славним правоохоронним структурам: вони нас так почистили і по серверах, і по документах, що ми собі ради не можемо дати. Минулого року ми чотири-п’ять місяців переживали буремні часи, в нас було багато "гостей", які з собою забирали матеріали та інші носії. Окрім документів постраждали ще й люди, бо далеко не всі витримували такий тиск, особливо в цих підрозділах, що займалися бухгалтерією, звітністю, юридичними питаннями. В нас персонал компанії зменшився на 30%, в основному, звісно, у тваринництві й птахівництві, але пішло й чимало фінансового персоналу. Однак зараз все поновлюємо та намагаємося звести докупи. Хоча це важко, бо носії ніхто й не думає повертати.

- Які ваші основні здобутки за минулий рік та перший квартал цього? Вдалося отримати якійсь зиск зі зростання світових цін на зернові та олію чи вас спіткала доля МХП, який днями звітував про значне зростання собівартості?

- Так, на жаль, ми зіткнулися з такими ж проблемами, як і МХП, й інші подібні виробники. Для "Авангарду" було болючим подорожчання сировинних інгредієнтів, зокрема олійно-жирової групи, жому та зернових.

Друга проблема, якої не було в інших - за минулий рік "Авангард" скоротив на 50% обсяг виробництва. Ми зараз 170 млн яйця на місяць виробляємо, а виробляли близько 300 млн, а в травні – 350 млн! З них 170 млн у травні ми віддали на експорт, а цього місяця відправимо на експорт може 20 млн.

- Таке падіння експорту!?

- Так! Ці шановні, в лапках, розказують що коли силова структура "кошмарить" будь-яку економічну структуру, то нема ніяких наслідків. Але ось вам наочний приклад. У нас було сім торгових домів: у Гонконзі, Сінгапурі, Малайзії, Іраку, Ліберії, Саудівській Аравії та в Дубаї. Ми залишили тільки в Дубаї. Ми витратили на відкриття торгових домів шість років і близько $25-30 млн. Але суть навіть не в доларах, а в принципі, бо ви самі розумієте, що таке зайти на ту територію й довести піковий експорт яйця до 150-170 млн на місяць.

В чому питання експорту? Це гроші в дорозі. Доставка до Сінгапуру – це 45 днів, Гонконг – ще кілька днів. Плюс ти маєш постачальнику дати відтермінування. Фактично на обслуговування цього в нас були кредитні лінії на $60-70 млн. Та завдяки доблесним діям НАБУ нам закрили всі кредитні лінії, й ми були змушені майже повністю закрити експортний напрямок. Держава нас не підтримала, та ще й пандемія ускладнила саму логістику: зробила її довшою та дорожчою на 30%.

Тобто до загальних проблем сектору додалася ще й ця репутаційна війна. Закрили фактично 12 птахофабрик, зараз буде закрита 13-та. Падіння 50% - це більше, ніж втрати від агресії в Криму, Донецьку та Луганську, які склали 35%. Потім ми трохи відновили виробництво, але завдяки діям (директора НАБУ Артема) Ситника знову втратили половину та звільнили близько 5,5 тис. людей по "Авангарду" й ще близько 7 тис. у тваринництві.

У тваринництві в нас було 52 тис. поголів’я, а зараз лишилося 15,7 тис. Тому воно також потребує ще обігових коштів, яких у нас, на жаль немає, бо закриваються кредитні лінії. Будемо об’єктивні, навряд чи тваринництво вже відновиться.

Намагаємося зберегти сільгоспбізнес. Ми сіємо, але всі через оці дії НАБУ вимагають від нас передоплату, тоді як конкуренти мають якусь відстрочку. У нас же все - міндобрива, паливо,засоби захисту рослин - все по передоплаті. Тож які результати? Вже півтора року стоїмо в жорсткому цейтноті, п’ять місяців взагалі був постійний шторм, але вижили, працюємо. Зберегли колектив 17 тис. людей.

- А скільки було на піку? Біля 30 тис?

- На піку колись було 32,2 тис, а зараз - 17,3-17,5 тис. За півтора року ми звільнили близько 13-13,5 тис. людей. Ще раз повторюсь: два основних напрямки - птахівництво і тваринництво, бо вони потребували кредитних ресурсів. Ця ситуація склалася за рахунок репутаційного терору, який ведеться проти компанії та особисто на мене як акціонера впродовж останніх півтора року.

- В липні 2020 року ви казали, що у вас 27 птахофабрик. Зараз кажете, що 13-та буде закрита. Тобто майже половина?

- Так, 12 вже закрили, ще дві на закритті. Ще Донецька буде закрита…

- Тобто у вас залишилось 12-13 птахофабрик, які працюють…

- Діючих на сьогодні 13.

- А що із земельним банком?

- Він зменшився на 170 тис. га і зараз складає 470-475 тис. га.

- Тобто земельний банк і елеватори вам вдалося зберегти?

- Так. Якщо й він піде під скорочення, то вже не буде 17 тис. людей. Наразі маємо відсіятися, правильно провести посівну при повній відсутності кредитування. Ми підготувалися до цього. Нам вдвічі важче, аніж всім, але старатимемося пройти це.

- Зростання цін на яйця, кукурудзу та інші зернові вам хоч трохи допомогло?

- Зростанням цін на зерно та кукурудзу ми не скористалися, тому що мусили продавати товар швидко: відсутність обігових коштів не передбачає можливості "грати в довгу".

Зростання цін на яйця вимушене. Ми йдемо на нульову рентабельність і навіть з невеличким мінусом. Тому що ціни на корми ростуть швидше, ніж росте попит і ціна на яйця.

- МХП стверджує, що до 30-40% зростання собівартості у них по м’ясу на внутрішньому ринку: зерно, тепло, е/е, паливо.

- Все дуже просто: в ціні м’яса птиці 76% - комбікорм, в ціні яйця – 74-78% комбікорм. Це базовий елемент. Окрім того, що ростуть енергоносії, комунальні платежі, треба підвищувати людям зарплати.

Собівартість в нас зростає ще й тому, що коли підприємство виробляє 350 млн яйця на місяць, то це одні постійні витрати на яйце, а коли завдяки діям наших правоохоронних органів вдвічі менше – то вони суттєво вищі. Це я знову про наше вимушене згортання експорту. "Авангард" міг би додатково експортувати мінімум на $10 млн в місяць, але ж ці чиновники ніколи в житті не побудували жодного торгового шляху й не пробували виходити на ринок Сінгапуру чи Гонконгу, де тебе ніхто не знає й тобі не дуже раді. Тож це закриття додало мінімум 20 копійок до собівартості яйця, а може й більше. Я вже не кажу про те, що ми менше податків стали платити.

- Які очікування від цього року? Припустимо, що все зберігатиметься в такому стані, як зараз. Вам вдасться втримати компанію в нинішньому розмірі?

- Я точно намагатимусь це зробити. Не хочу сказати, що за останні півтора року став сильнішим чи мудрішим, але навчився жити в умовах, яких багатьом не побажаю. Звісно, це не може тривати нескінченно. Ви також розумієте, що будь-яка оборона врешті решт відступає. Нехай не так різко, але якщо за півтора року ми загубили 35% компанії, то напевно за цей рік можемо загубити ще 15% чи 10%. І ви ж розумієте, що не можна відрізати до безкінечності, що є точки, з яких вже не повертаються.

Я апелюю до здорового глузду. Нещодавно Печерський суд прийняв рішення, яке знову не виконує генпрокурор. Тому що кон’юнктура та всякі активісти вищі за закон. І вимога (суду – ІФ) навіть не закрити справу, хоч вона порушена незаконно, а передати іншому будь-якому органу слідства - ДБР, СБУ, прокуратурі… Мені все рівно з ким, але щоб не було особистого конфлікту з Ситником. Півтора місяця не виконується це рішення суду, але я ще сподіваюсь. Ми далі стукатимемо у двері. Відкриються чи ні, ніхто не знає. Звісно, що я здаватись не збираюся, буду групувати зусилля та боротися за справедливість.

- Ви раніше активно прогнозували, що вага сільгосппродукції у світовій торгівлі зростатиме. Минулий рік, схоже, це підтвердив: з кризою багато чого подешевшало, а ось агропродукція якраз зросла в ціні. Наскільки ця тенденція збережеться після того, як людство подолає проблему COVID?

- Україна зараз в аграрному або, ширше, в сировинному тренді. Зокрема, бачимо, як зростала ціна на залізну руду. Але світ фундаментально зміниться впродовж наступних трьох-п’яти років, у тому числі через цю пандемію. Змінюються підходи й засоби комунікації між країнами, створюватимуться центри за географічним і політичним принципом. Це суттєво впливатиме на економіку. Вже зараз Китаєм, Сінгапуром, Кореєю та Японією створена величезна євразійська спільнота, до якої не увійшла лише Індія. Там орієнтовно 12-16 країн, де проживає майже 30% населення світу й зосереджено стільки ж світової економіки. Потім ЄС зі своїми проблемами. США. Росія, яка зараз із різних причин прибивається до Китаю. Ці фактори будуть скеровувати економічні й політичні речі.

Другий фактор – це величезна кількість грошей. Подивіться, за 100 днів Байден вже дав програму на $1,9 трлн, і ще фактично затверджено $3 трлн, загалом майже $5 трлн. Це 20% від ВВП США і 5% від світового ВВП буде влито в одну з економік. Що таке гроші? Це еквівалент товару й послуг. Якщо товару й послуг у світі стало менше, бо ВВП багатьох країн впав, а грошей стало більше й ще більшатиме, оскільки за прогнозами вакцинація розтягнеться на наступні два роки, то це веде до знецінення грошей. Триватиме світова інфляція. Наприклад, я знаходжусь у Швейцарії, Австрії, де здійснюють величезні вливання в підтримку протекціонізму економічних можливостей: виплату зарплати, оренди, доходів. Тобто без вироблення продукції відбувається величезне накопичення ресурсу, грошей. Подивіться, як рекордно зросли депозити в ЄС. Є величезний надлишок ресурсу і його потрібно бодай кудись розмістити.

Ну от як може компанія "Тесла" коштувати $800 млрд? Тому що 50% всього споживання пішло на фінансовий сектор, бо реальний сектор завжди потребує часу й інфраструктурного розподілу цих коштів: куди і на що? Щоб за $100 млн побудувати, умовно, п’ять елеваторів, потрібно мінімум три місяці вивчати матеріали. А тут просто вийшов на екран і за секунду забив у табличку.

Що позачергово зростає? Те, що ти споживаєш безпосередньо. Тому в цьому тренді є продукти харчування: зерно, олійні… Це стосується й усіх сировинних речей: дорожчатимуть нафта, руда, метали.

Тобто Україна зараз в тренді. Наступні три роки Україні, гадаю, не потрібна буде зовнішня допомога. Україна, на жаль, була сировинною державою й експортувала навіть своїх людей на роботу. Але зараз це її перевага в короткостроковій перспективі, яку можна використати для інноваційних, інфраструктурних речей. Світ зараз явно прямує до протекціонізму. Якщо подивитись оту програму США на $3 трлн, то половина спрямовується на інфраструктурні проекти, а половина, умовно, це "роздача слонів" - стимуляція попиту та згладжування соціальних негативів. В України таких можливостей немає, але в України є сировинна можливість. Я вважаю, що тренд буде лише на зростання.

От чому зараз росте ціна й, кажуть, великий попит на кукурудзу? Бо на початку року був прогноз, що Китай закупить на зовнішньому ринку 12 млн тонн, потім - 24, а зараз - 32. Я спілкуюся з аналітиками Сінгапуру, Шанхаю, і вважаю, що Китай купуватиме доти, допоки буде можливість. Чим більше він купить на склад, тим більшою в нього буде подушка безпеки. Інша річ, що він не може вийти і сказати відразу, що купує 50 млн тонн, бо ціна на кукурудзу одразу зросте до $350 за тонну. Тому він купує по 220, 230, 240, 250. І те саме відбувається із соєю. І все одно торгівельне сальдо в Китаю позитивне - $560 млрд. Та ще й резервів $7 трлн. Ціна в Китаї на $100-120 вища, аніж у світі. Він стимулює свого аграрного виробника, щоб він там вирощував культури. Тому що насправді в Китаї при 100 млн га землі лише 30 млн га, яку можна обробляти. І їх рівень технологій найефективніший у світі при тому, що земля і клімат не найкращі. Це їхня стратегія.

Окрім Китаю, в цій євразійській спільноті Японія, яка імпортує 92% продуктів харчування, Корея, яка імпортує 78%, Індонезія, яка є найбільшим імпортером. Тут тренд в наш бік очевидний. В нас побудований непоганий агросектор, який може генерувати 65 млн тонн зернових і 15 млн тонн олійних, є великі можливості з постачання руди. Обсяг поставок української продукції в країни ASEAN може становити до $10-15 млрд на рік в грошовому еквіваленті. Вважаю, що під гарантії поставок української сировини на ці ринки можна залучити до $100 млрд під поставки на 10 років. Тож ми можемо їм зробити їм цікаву пропозицію: ви зацікавлені імпортувати нашу продукцію на мільярди доларів? Тоді ми запрошуємо вас в інфраструктурну сферу: дороги, мости, порти, приватизація "Укрзалізниці" тощо. Наразі ми не учасники, а, в кращому випадку, спостерігачі цього процесу. А тут ми можемо стати суб’єктними, можливо, не надто, але достатньо для того, щоб перевести в економічну площину.

Другий напрям – близький Схід та Північна Африка. Наприклад, Саудівська Аварія. Цей регіон менший, але також цікавий. Для нас що важливо? Щоб зріс рівень економічного добробуту, покращилася інфраструктура життя й можливості кожного. Це можна зробити тільки через інвестиційні, інноваційні речі, покращення логістики. А далі правильність будування доданої вартості й просування на ринках. Але це наступний етап, і дай Боже до цього дійти. Мені в Еміратах показували фото 40-річної давнини: це була найвідсталіша країна регіону. І як вона змінилася. Ось ця концентрація можливостей змінила країну.

- В Україні з 1 липня стартує перший етап ринку землі. Як це вплине на вашу компанію? Ви казали, що у вас близько 200 тис. орендодавців. Запуск ринку землі стане для вас проблемою чи можливістю?

- Я позитивно оцінюю цей ринок землі. Ми вийдемо з цієї "совкової" парадигми вигаданих речей. Запуск ринку землі - це позитивна система для банків, тому що з’явиться система застави. Хоч, звісно, обмеження купівлі тільки фізособами й тільки 100 га на першому етапі (до 2024 року – ІФ) забороняють вихід на ринок великих гравців, які могли б запропонувати достойну ціну тому, хто продає.

Моя стратегія від самого початку – бути компанією, яка не є власником землі. Якщо подивитись у світі, то понад 70% аграрної продукції вироблено на орендованих землях. Є компанії, які здають в оренду - переважно великі фонди або ріел-естейт, які забирають певну дохідність - 3% чи 9% на рік. А є технологічні компанії: вони будують елеватори, закуповують трактори, вибудовують процеси від самого початку й платять орендну плату власникам землі.

Втім, мені як орендарю запуск землі не надто вигідний. Напевно, він збільшить конкуренцію, але він вибудує правила. Чи будемо ми готові? Ми цього не знаємо. Час покаже. Будь-яка зміна комфортного середовища на початку некомфортна. Але, вважаю, вона приведе до кращого, правильнішого ринку й певних можливостей банківської системи. І хоча 100 га – це несерйозно для ринку, але це добре для початку.



Дожили, Украина уже покупает муку в Беларуси - президент Всеукраинской ассоциации пекарей

Україна, другий найбільший в світі експортер зерна, різко збільшила імпорт пшениці. На початок березня в країну ввезено 14,5 тис тонн борошномельної пшениці з Білорусі. Обсяги, звичайно, невеликі, але якщо порівнювати з показниками аналогічного періоду 2020 року, динаміка вражає – імпорт вже зріс усемеро. Це при тому, що в минулому році урожай пшениці в Україні склав 25,1 млн тонн, а за експортом саме цієї найважливішої зернової культури ми вийшли на п'яте місце в світі – після Росії, ЄС, США та Канади. 

Але і це ще не все. Україна не лише й з початку 2021 року різко збільшила закупівлі зерна за кордоном, а й вп'ятеро збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі.

Про те, хто винен в ситуації, яка вже спровокувала масове зростання цін на продукти харчування, і як українські солдати примудряються з'їдати в 14 разів більше хліба, ніж показує Держкомстат, в бесіді з «Главкомом» розповідає президент Всеукраїнської асоціації пекарів Олександр Тараненко.

- Зростання імпорту борошномельної пшениці всемеро. Цю динаміку можна розцінювати двояко. Хтось може сказати: 14,5 тис тонн – мізер, але ж рік тому було 2,1 тис тонн. Яка небезпека цієї ситуації?

- Дійсно, справа в не в обсягах, справа в тенденції. Це тривожний дзвіночок – значить, щось не в порядку в нашій державі, яка є одним з найбільших експортерів пшениці в світі.

Відразу наголошу, що проблем з продовольчою безпекою немає ніяких. Так, в минулому році урожай пшениці був менше, ніж в 2019-му, коли було зібрано 28,3 млн т. Але її внутрішнє споживання становить близько 7,5 млн т щорічно. Решту експортуємо – згідно з щорічними меморандумами, які підписуються. Експортуємо у два з половиною разiв більше, ніж споживаємо. І все одно постійно залишаються перехідні залишки, до 1,5 млн тонн. У будь-якому випадку зерна в країні цілком достатньо.

Але зараз що вийшло? Світові ціни на пшеницю зростають: споживання зростає. У тому ж Китаї, де постійно піднімається рівень життя. Китайці стали багатшими і багато їдять. У тому числі, м'яса. А для вирощування тварин потрібно зерно. Знову ж таки, можна припустити, що в світі більше стали вживати хлібобулочних виробів через карантин – люди вдома сидять і від нудьги щось постійно жують.

А Україна, як один з найбільших імпортерів, дуже сильно зав'язана на світові ціни на пшеницю. Відповідно, зростають і закупівельні ціни на зерно всередині країни. Ось деякі компанії і вирішили купувати його в Білорусі. Чому б не притримати власну пшеницю, яка з жовтня 2020 року додала в ціні на третину, і не купити білоруську, яка помітно дешевше, і як мінімум, не гірше за якістю?

- Чому такий розкид цін?

- У Білорусі експортний потенціал зерна значно нижчий. Причини – починаючи від відсутності портів і закінчуючи проблемами в міжнародній і внутрішній політиці. Та й менталітет трохи інший. У нас, якщо бачать, що світові ціни зростають на 5%, то накинуть на всякий випадок 10%. У Білорусі такого не станеться, до того ж там жорстке регулювання. Ось тому і ціни на зерно прийнятні.

- А що в Україні відбувається з регулюванням цін на стратегічно важливу продовольчу сировину?

- У нас, на жаль, тепер в цьому відношенні дикий ринок. Негативну роль зіграла нинішня відсутність держави в цих процесах, мова про цінові тенденції на внутрішньому ринку зерна.

Чому раніше не було таких різких стрибків цін? 2003 рік – дуже показовий. Практично все зерно з України вивезли, попри несприятливі прогнози, а потім завозили втридорога з-за кордону. Тоді держава зробила висновки і на певному етапі дуже добре працювали такі структури, як Держрезерв, Аграрний фонд.

Вони діяли як? Ось починається збирання врожаю, ціни, зрозуміло, просідають – йде вал продукції. Трейдери зерно скуповують, до кінця року його вартість зростає, так як йдуть масові продажі. І на нижньому піку ціни держава скуповувала необхідну кількість зерна, а коли ціна починалася підвищуватися, держава вступає в гру і стримувала зростання на внутрішньому ринку. Відбувалася «зернова і борошняна інтервенція», яка дозволяла згладити сезонні стрибки цін.

Крім того, цей механізм сприяв виведенню бізнесу з тіні, адже борошно з державних запасів реалізовувалася підприємствам, що працюють легально, а тіньове виробництво в цій ситуації опинялось в програші.

-  Коли припинилася така практика?

- У 2015-2016 році. Сказали, що, по-перше, це не ринковий механізм. А по-друге, Держрезерв створює запаси, а їх крадуть. Мовляв, сотні тисяч тонн розікрали і тепер ми резервів робити не будемо. У сенсі – зберігати. Але вибачте, це не означає, що даний механізм є неефективним. Те, що у вас крадуть, так є контрольні органи, правоохоронні. А як вони працюють – це інше питання. 

Я ось особисто знаю керівника одного держпідприємства, у якого начебто вкрали близько 30 тис тонн пшениці. Людину «закрили», а через три дні випустили. Вгадайте, чому. Зерно було тоді по $200 з гаком за тонну, за найскромнішими підрахунками – виручка $6 млн. За таку суму можна три дні і посидіти. Головне – знати з ким правильно потім поділитися.

Ми нещодавно з Родіоном Рибчинським, директором союзу «Борошномели України», зустрілися з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком. Обговорили ситуацію.

Була піднята тема забезпечення продовольчої безпеки і утримання цін на соціально значущі продукти харчування. Досягнуто порозуміння, що виробники хлібобулочних виробів в змозі забезпечити ринок якісною продукцією в повному обсязі, в той же час вони не мають можливості утримати ціни в умовах різкого зростання вартості сировини.

Що стосується створення запасів, запропонували: якщо ви боїтеся, що у вас на держпідприємствах зерно вкрадуть або з'їдять миші, давайте зберігати пшеницю на приватних підприємствах. Нехай там створюється стратегічний запас. Всім добре. Приватникам платять за зберігання i охорону. Держава купує на нижньому піку ціни, умовно, 700 тис тонн зерна (саме такий запас необхідний виробникам хлібобулочних виробів, які працюють офіційно). Ось порахуємо. Ціна за тонну зерна в серпні була до 6,6 тис грн. В кінці 2020 року – вже більше 9 тис грн. На такій різниці державі можна прекрасно окупити і зберігання, та переробку. І навіть заробити. Зараз вже ціна близько 11 тис грн за тонну.

А у нас в січні 2021 року мало того, що зросла ціна, так ще і вдвічі-тричі зменшилася кількість пропозицій. Постачальники «сіли на мішки» і стали чекати – сенс продавати борошно по 10 тис. грн, якщо завтра можна продати за 12 тис. грн? Ця ситуація знову ж створює ажіотаж і сприяє зростанню ціни.

- Але якщо завтра ціна буде 9 тис грн за тонну?

- Людині властиво сподіватися на краще. Потрібно відмітити, вичікують зараз не лише дрібні фермери, а навіть Державна продовольчо-зернова корпорація України. Діючі контракти з продажу зерна виконуються, але надлишки – ні, не продають. Чекають.

Ось, до речі, хотів відзначити: ми все говоримо про те, що Україна збільшила імпорт пшениці. Але це пів біди. Є гірше явище – ми збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі. З жовтня по грудень завозили по 700-900 приблизно тонн, а в лютому завезли 4,5 тис тонн. Зростання п'ятикратне. І ось це зовсім тривожно.

- Чому?

- Пшениця – сировина, дешева, ми її переробимо, дамо заробити вітчизняним переробникам. А в ситуації з імпортом борошна заробляють білоруські переробники. Куди ми котимося? Ми починаємо завозити готову продукцію, віддаючи додаткову вартість розбитнішим сусідам! I це навіть не макаронні вироби, це просто борошно!

- До речі, зерно, яке ми купуємо в Білорусі, твердих сортів, і борошно також з нього?

- Ні, звичайне борошномельне.

- Чому в Україні дефіцит зерна твердих сортів?

- Його дуже мало виробляється – 30 тисяч тонн, тобто менше 1% загального обсягу. З наших сортів м'якої пшениці виходять цілком прийнятні макаронні вироби. Якщо хтось каже, що у нього вироби з вітчизняних твердих сортів, він лукавить. Або імпортне щось, або додають імпортну муку. Це як в анекдоті про котлети з перепелиці в ресторані:

– Що, правда, з перепелиці?

– Так, але для поліпшення смакових якостей ми додаємо трошки яловичини, в певних пропорціях.

– Скільки?

– Приблизно один до одного. Одна перепілка і один бик.

Взагалі у нас зараз ринок хлібобулочних виробів майже наполовину в тіні. Ось за офіційними даними Держкомстату, в 2020 році було вироблено близько 50 грам хліба на людину в добу. Вдумайтеся! У блокадному Ленінграді добова норма була 250 грам на працюючого, і 125 грам – на утриманця.

Щоб було наочніше: знаєте, скільки зараз бійцеві української армії потрібно хліба на добу? 720 грам. А за офіційними даними ми споживаємо 50 грам! (Але при цьому в мінімальний споживчий кошик закладають 277 грам). Зрозуміло, що солдат – не типовий споживач, але різниця майже в 15 разів ?!! Питається – де решта в цій статистиці?

- І де, власне?

- У тіні. Зараз в Україні немає державних хлібопекарських підприємств. Є великі приватні – «Київхліб», «Кулиничі», «Хлібні інвестиції», «Хлібодар», «Хлібпром», «Формула смаку». Є середні і багато маленьких, які, як правило, працюють «в чорну». Кілька гривень в ціні хліба – це податки. І у невеликих підприємств це складова відсутня, що дозволяє їм демпінгувати. І, відповідно, відбирати ринок.

- Так компанії маленькі, конкуренції великим підприємствам, які зайшли у найбільші торгові мережі, вони не складають?

- Знаєте, одна блоха – собаці не завада. Але коли їх багато – собаку заїдають. А невеликих пекарень (коли виробництво – кілька тонн на добу, на підприємстві числиться 2-3 людини, а реально більше 30 співробітників) – їх тисячі.

- Отже, яке зараз реальне споживання хліба в Україні?

- Приблизно 200 грам на людину, що б не говорила офіційна статистика. Ось на початку 90-х років вона показувала позамежні цифри, але не забувайте, що тоді хліб дотувався і ним годували худобу і свиней. А після кризи 2008 року пекарні почали йти в тінь, і Держстат тепер показує зовсім безглузді цифри.

Так, споживання трохи падає, змінюється культура споживання. Реклама, людям вселяють, що вранці треба їсти не бутерброд, а сухі сніданки – від хліба товстіють. Але вибачте – солдат з'їдає 720 грамів хліба на день. Ви багато бачили товстих солдат? При мені якось будівельники з'їли в обід буханку на двох. Ви багато бачили товстих будівельників? А якщо сидіти цілими днями біля комп'ютера, лопати булочки і запивати кавою, звісно погладшаєш. Але точно також можна поправитися від ковбаси, мюслів і йогурту. Адже насправді питання всього лише в балансі калорій.

- Чому коли зерно дорожчає, ціни на хліб теж повзуть вгору. А от коли зерно дешевшає, ціна на хліб ніколи не реагує?

- З початку року зерно, і, відповідно, борошно, подорожчали, собівартість хліба виросла на 12%. Але підняти ціну на продукцію відразу не виходить – у нас договори з торговими мережами. А за договором ми повинні за 30 днів їх повідомити, і підняти вартість можемо не більше ніж на 5%. А відстрочка по платежах – 55 днів. Одним словом у мене витрати на борошно зросли сьогодні, я їх заклав в ціну через місяць, а гроші отримаю ще через два. Тобто касовий розрив три місяці, уявляєте?

Зрозуміло, ціни на хліб ми опускати не будемо. Тільки зараз галузь вийшла знову на якийсь прибуток. Ось багато в подорожчанні хліба звинувачують пекарів, але вони особливо на ціну не впливають. Пекар це навіть не переробник, а кухар. Зміна ціни хліба відбулася внаслідок різкого зростання сировини, і в першу чергу – борошна. Плюс дорожчають дріжджі, олія, цукор. 

А подорожчання зерна на внутрішньому ринку викликає ланцюгову реакцію. Воно провокує зростання цін на всі основні продукти харчування. М'ясо птиці, свинина і яловичина, молочна продукція... Корова не буде менше їсти і давати більше молока, її потрібно добре годувати.

До речі, зараз у нас дефіцит молока на переробку. Але ось поляки чомусь незбиране молоко до нас не завозять, продають готову продукцію. Це повертаючись до того, що ми вже дожилися, що борошно купуємо.

Інфографіка gazeta.ua

- Ще рік тому експерти ФАО, продовольчої та сільськогосподарської організації ООН попереджали, що через пандемію коронавірусу може початися дефіцит харчів через порушення логістичних зв'язків. Багато країн почали робити стратегічні запаси зерна, обмежили і навіть зупинили експорт. Це дієвий захід? Може, Україні слід діяти так само?

- Щось жорстко забороняти – теж неправильно. Після зернової кризи 2003 року держава обмежила експорт, але потім стали відбуватися не дуже хороші речі, перекоси. Багато пекарів вклалися в зерно, зробили собі запас, а у нас в 2004 році – знову хороший урожай, ціна впала, образно кажучи, нижче плінтуса. А вивозити не можна. Один мій знайомий на $4 млн «влетів». Умовно, купив зерно по тисячі гривень за тонну, думаючи, що буде півтори, а ціна впала до шестисот. Людина в результаті була змушена продати частину свого бізнесу.

Тому головне – не тотальна заборона, а розумна діяльність держави, створення стратегічного запасу зерна з метою запобігання спекулятивних процесів. Інакше ми будемо постійно мати цінові «гойдалки», ринок буде лихоманити, а платити за все це буде в підсумку кінцевий споживач.

- Уряд зараз веде переговори з виробниками, переробниками i торговими мережами про стримування цін на соціально значущі продукти. Які результати?

- Наша з Родіоном Рибчинським зустріч з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком – це якраз частина згаданих переговорів. Там просто всіх по черзі запрошували, і закликали тримати ціни. Свою позицію ми висловили, а що там з рітейлом та іншим галузям – навіть не знаю. 



Партнеры поневоле. Владелец агрохолдинга о том, как "отжимают" его бизнес

Во времена правления Виктора Януковича в Украине ходило немало историй о том, как близкие к правящему клану люди отжимали любой сколь-нибудь перспективный бизнес. История от главы наблюдательного совета одного из крупнейших на юго-востоке Украины агрохолдингов Вадима Нестеренко – именно из этой серии. В откровенном интервью он рассказал, как ему сделали предложение, от которого нельзя отказаться, что он за это получил и как все это привело к открытому конфликту сейчас, спустя десять лет после навязанного "партнерства".

 

- Вадим Григорьевич, расскажите, как и когда началась Ваша история отношений с "сильными мира сего"?

 - Период правления Януковича действительно сопровождался массовым "отжимом" или переформатированием большинства крупных и заметных бизнесов. В разных регионах Украины, в зависимости от личности тех, кто их контролировал от имени "семьи", эти процессы были более беспредельными или более мягкими. Наша Днепропетровская область была отдана одной из групп влияния, а губернатором стал молодой и перспективный Александр Вилкул. И я вам скажу, это был далеко не самый худший вариант - в область не допускались другие донецкие группировки. Тогда на посту губернатора Вилкул думал о своей политической и государственной перспективе, старался создавать видимость отсутствия на территории беспредела , поскольку громкие скандалы могли повредить государственной карьере. Однако бывший руководитель Днепропетровской области о себе и своих интересах не забывал. Его "бизнес-модель" представляла собой не силовой "отжим" чужих предприятий, а тайное вхождение в этот бизнес на условиях 50 на 50: "отдай мне половину - и у тебя не будет проблем". Во всяком случае, с моим предприятием использовалась именно эта схема. При этом просьбой и условием нашей договоренности с Вилкулом десятилетней давности было соблюдение конфиденциальности. За эти десять лет я ни разу не нарушил этих договоренностей, хотя порой это создавало определенные проблемы для самого бизнеса.

Итак, к 2010 году я создал приличный многопрофильный аграрный холдинг и был его единственным бенефициаром. Мы обрабатывали около 50 тысяч гектаров земли, выполняли все свои обязательства, владельцы паев нам доверяли, холдинг рос. Следующий, 2011 год, стал для холдинга в каком-то смысле переломным. Мы развивались и всерьез задумались о расширении бизнеса за счет переработки. На тот момент для аграриев считалось правильным и интересным дойти непосредственно до покупателя, до прилавка магазина. И вот в этом момент мне поступило предложение от бизнесмена Константина Паршина, который в пропорции 50 на 50 со своими партнерами, я их называть не буду, владел Днипромлыном и хлебозаводом №10. Паршин сообщил мне о желании партнеров выйти из бизнеса и предложил выкупить их долю. Идея заинтересовала: наши агропредприятия производили много продовольственного зерна, и мы могли выстроить всю производственную цепочку от поля до магазина. Сделка с партнерами Паршина была непростая, но она состоялась, и мы зашли с долей 50% в Днипромлын и на "десятку", причем по договоренности с Паршиным хозяйственными делами предприятий занимались мы.

Насколько я понимаю, эта сделка не осталась незамеченной, ведь Днипромлын занимал лидирующее положение и в регионе, и в целом по Украине, да и десятый хлебозавод всерьез нацелился на лидерство в хлебном рынке.

Я не буду связывать одно с другим, чего не знаю – того не знаю, но в том же 2011 году у Паршина возникли проблемы с властью и правоохранителями, он был задержан в Киеве и оказался в СИЗО. Вроде как оружие у него нашли. Но мы продолжали с Константином работать, он через своих представителей оставался полноценным партнером. В том же,в 2011 году вдруг Паршин передает мне, что он больше не может заниматься этим бизнесом и хочет продать свою долю конкретному покупателю. После я узнал, что представитель Паршина встречался с представителем  Вилкула, были переговоры, в итоге сделка состоялась. Паршин уступил свою долю Вилкулу, цену сделки я не знаю, меня не посвящали. Естественно, оформили долю не на самого Вилкула - он же был госслужащим высокого ранга и не мог иметь отношения к бизнесу. Тогда, по итогам смены партнера, я где-то даже нашел в этом позитивные моменты, честно говоря, это лучше, чем если бы разгорелась война за долю Паршина с участием "донецких".

При Вилкуле у нас распределение функционала по хлебозаводу и Днепромлыну осталось таким же, как при Паршине. Я занимался производством, представители Вилкула взяли на себя вопросы безопасности, финансы, юридическое сопровождение.

Напомню, что я нигде, никогда и ни при каких обстоятельствах не озвучивал наличие партнера. Формально для всех, включая банковские учреждения, говорилось, что я являюсь единственным собственником.

Вот так мы начали работать, проблем во взаимоотношениях никогда не было. Но практически сразу у Вилкула возникла новая идея. Мы встретились, и Александр Юрьевич заявил, что хочет войти на таких же условиях - 50 на 50 - во все активы холдинга.

- Вам это предложение показалось интересным?

- Нет. Я это предложение не воспринял с позитивом. По агропредприятиям холдинга мне не нужны были партнеры, там бизнес развивался, давал прибыль и возможность для инвестиций и расширения.

Вилкул привел мне тогда самый весомый аргумент. Сказал: "ну смотри сам, решать тебе, холдинг заметный, им уже интересуются разные донецкие кланы, можешь не удержать – придут, разорвут, отнимут". Тогда это стало предложением, от которого, как говорится, было трудно отказаться. Вы ж помните, какие в эти годы были проблемы у бизнеса, который не мог защищаться.

Мы долго с Вилкулом обсуждали и торговались, в итоге оценили все активы, включая хлебозавод и Днепромлын, в условные 50 миллионов долларов. Вилкул обязался выплатить 25 миллионов своей доли. 12 с половиной отдал сразу, вторую половину отдал спустя время, но уже не деньгами, а различным непрофильным имуществом.

Я тогда, наверное, немного сглупил и деньги не забрал себе, как прибыль от продажи активов, а запустил их в оборотные средства теперь уже совместного холдинга. Да, благодаря этому бизнес существенно капитализировался, это сказалось на качестве роста и развития. Но если бы я мог тогда посмотреть на ту сделку с сегодняшних позиций, я бы, конечно, долю в основных активах аграрной части холдинга не продавал бы…

Дальше наш теперь уже совместный бизнес набирал обороты, устойчиво развивался, вопросов по разделу прибыли не возникало. Вкладывались достаточно большие деньги в расширение земельного банка, в покупку еще четырех, а затем и пятого хлебозавода в регионе. В этих инвестициях была необходимость, поскольку именно хлебозаводы обеспечивали ту минимальную загруженность Днипромлына, которая позволяла ему достичь черты стабильной рентабельности и обеспечить техническую модернизацию. Короче говоря, я делал то, что люблю и умею – развивал холдинг, создавал сбалансированное и прибыльное производство.

На этой здоровой инерции развития мы вкатились и с большим трудом пережили политический и экономический кризис 2014 года. Подчеркну, что ни в том, ни в последующих годах холдинг не допустил ни малейшего сбоя в выполнении кредитных обязательств перед банками, перед партнерами, по платежам в бюджет и владельцам паев. У многих тогда был соблазн "кинуть" банки с российскими корнями, используя понятную политическую мотивацию. Но для меня важнее репутация, поэтому мы рассчитались по кредитам со всеми.

Хотя в целом экономика бизнеса была сложной и с 2014 года показатели рентабельности были не самыми лучшими. Вы же помните, как в три раза взлетел курс, покупательский спрос на внутреннем рынке упал, закупочные и потребительские цены не успевали за затратной частью. Цены на муку, на хлеб всегда отстают с большим временным лагом от роста цен на составляющие себестоимости этой продукции.  Всё это мы пережили, не утратив основных финансовых позиций холдинга. Но что-то в этом бизнесе уже перестало устраивать самого Вилкула, да и сам он начал серьезно меняться.

Александр Юрьевич, как топ-чиновник правительства Азарова, объективно скажу, пережил в этих непростых 2014-2015 годах массу личных проблем и нервных моментов, откровенного террора, связанных с Майданом, потерял должность. Плюс последующее непрохождение его политсилы в Раду, а значит – неучастие в большой политике.

Не только я, но и многие начали замечать эту тенденцию - на момент карьерного взлета Вилкул очень строго следил за тем, чтобы держать слово и выполнять взятые на себя обязательства. В этом, насколько я понимаю, основным стимулом для него был вопрос репутации, который важен для любого карьерного политика. Когда же карьерный взлет прервался, в нем начали время от времени проявляться другие качества, которые ранее не были видны.

В нашем совместном бизнесе переломным стал прошлый 2019 год. Тот год, в который посевную мы вели по курсу доллара почти под 30, а продавали урожай по курсу 24. Такая ситуация была не только в нашем холдинге, это была проблема всех аграриев – показатели урожая хорошие, а финансовые показатели - плохие.

Для тех, кто работает на земле, такие негативные годы конечно, крайне неприятны, но в общем привычны, бывает и хуже. Для тех же, кто от земли имеет только дивиденды, такая ситуация видится катастрофой, ведь они недополучили прибыль, на которую рассчитывали. Большой бизнес всегда связан с большими рисками и большими инвестициями, мы работаем сегодня в интересах завтрашнего дня. Ну, а у моего партнера, возможно, были какие-то личные планы на прибыль, возможно это были выборы, но завтрашнего дня он ждать не захотел. Вот тогда Вилкул и пришел ко мне и предложил мне выкупить его долю в бизнесе.

- Озвученные предложения были приемлемы для Вас?

- Первый вариант, который я ему предложил, был паритетным – я выхожу из перерабатывающей части холдинга, то есть ему остаются Днипромлын и хлебозаводы, где прибыль более прогнозируема, а мне – агрохозяйства со всеми их рисками и кредитами. Почему было такое предложение? Потому, что оценивать активы холдинга и доли в деньгах было абсолютно нереальным делом. Стоимость активов принципиально изменилась: то, что раньше, к примеру, стоило 10 миллионов, после 2014 года фактически стало стоить не более 3-5 миллионов. Нужно было найти взаимовыгодный паритет, чтобы расходиться без претензий друг к другу. Вилкул с моим предложением согласился.

Он назначил своим представителем на процедуру раздела активов Максима Романенко, очень четко подчеркнув при этом, что Романенко озвучивает позицию Вилкула и имеет от него все необходимые для этого полномочия.

Мы начали подготовку сделки. Работа эта долгая. Но в июне 2020 года на совместной встрече Вилкул выразил сомнение в том, что сможет самостоятельно вести мукомольный и хлебный бизнес, что эти активы трудно продать, поэтому он настаивает на том, чтобы продать мне полностью свою долю в холдинге. Речь шла и о корпоративных правах, и о целостном имущественном комплексе. Была названа и цена - 20 миллионов долларов, она базировалась на результатах оценки активов, проведенной экспертами Романенко. Сумма, на мой взгляд, была завышенной и не соответствовала нынешним рыночным условиям и перспективам. Тем не менее, просчитав все возможности и риски, я принял решение согласиться на сделку на условиях Вилкула.

Естественно, все наши договоренности были неформальными. Все прекрасно понимают, что в наших условиях заключить формальную сделку на бумаге крайне трудно, а порой и невозможно, слишком сложно оформлены права собственности, доли партнеров и тому подобное. Это, опять же, реалии Украины - так оформлено большинство бизнесов, и большинство крупных сделок держится на честном слове участников договоренностей. Поэтому наши договоренности зафиксированы не на бумаге, а в переписке в мессенджерах, и я храню эту переписку, все сканы, поскольку в них содержатся все нюансы переговоров. Суть итоговых договоренностей такова: я до конца 2020 года поэтапно выплачиваю оговоренную сумму, а Вилкул и его представители, на которых были записаны доли, выходят из всех активов холдинга.

В июле 2020 должен был быть реализован первый этап сделки, стоимостью в 6 миллионов долларов. Сторона Вилкула на этом этапе выходит из агропредприятий холдинга, переписывая свои доли на моих представителей, а мы в качестве гарантии сделки переписываем на них те предприятия, которые будем выкупать на втором этапе. Я приготовил 6 миллионов долларов наличными – таково было условие. Это легальные деньги с моих банковских счетов, они есть в моей декларации о доходах.

Первый транш в эквиваленте 2,25 миллионов долларов был передан уполномоченному представителю Вилкула 16 июля 2020 года в Киеве. Фамилию посредника пока называть не буду, но фамилия эта известна всем. Важно подчеркнуть другое: то, что деньги для передачи на место привез официальный инкассатор банка, они были переданы представителю Вилкула.

Второй транш в размере 3,75 миллионов долларов я 24 июля передал лично Вилкулу в присутствии многочисленных свидетелей, там работали видеокамеры – то есть вся процедура передачи денег четко зафиксирована. Это произошло после того, как нотариально были подписаны документы по переоформлению собственников агрохозяйств. Собственно говоря, Александр Юрьевич на сегодняшний день в разговорах со мной не отрицает факта получения денег. Может, завтра что-то изменится, но живых свидетелей и видеофиксации хватает для того, чтобы подтвердить и доказать факт передачи денег.

В этот же день 24 июля обе стороны сделки формализировали договоренности у нотариуса: мы вошли, они вышли из агропредприятий. Готовился следующий этап сделки на 2 и 12 миллионов долларов.  И вдруг 1 сентября мы узнаем, что нас банально "кинули".

- Расскажите об этом подробнее, если можно.

- Первый факт мошенничества, о котором стало известно - это агрохозяйство Добробут. 24 июля я отдаю за него деньги и официально переоформляю с участием нотариуса на своих людей. Но 1 сентября выясняется, что существуют заверенные у того же нотариуса противоположенные по смыслу документы, датированные 7 июля – то есть до получения денег. Я утверждаю, что брали они деньги уже задумав обмануть, заранее оформив фиктивные документы по Добробуту.

Вскоре по Добробуту всплыла еще одна красноречивая деталь. Выращенный в хозяйстве урожай семечек входил в сделку, был оговорен и оплачен. Но люди Романенко, прикрываясь откровенной силовой поддержкой полиции области, о чем есть много видеоматериалов в интернете, убрали и вывезли этот урожай. То есть фактически украли.

Это произошло уже после того, как в юридическом поле был зафиксирован корпоративный спор. По закону полиция должна была передать урожай на ответственное хранение до разрешения спора в суде, но ее представители позволили людям Романенко вывезти и продать семечку с 3,5 тысяч гектаров. Для сделки общей стоимостью в 20 миллионов долларов это уже совсем какая-то циничная мелочность. От кого она исходит – от заказчика или от исполнителя, мне пока судить трудно. Эти факты стали достоянием общественности, поскольку в учредителях Добробута есть ветераны силовых структур, к ним на помощь пришла общественность, прошли пресс-конференции… Но никакие из этих действий не смогли остановить предполагаемый мной преступный сговор рейдеров и так называемых "правоохранителей". Учредители Добробута вынуждены были обратиться в Офис президента, откуда материалы были переданы в Управление внутренних расследований МВД. В данный момент ведется следствие по этому делу. А далее ситуация стала развиваться очень быстро.

Следующий факт мошенничества: сторона Вилкула подает иски и пытается отменить смену собственников в уже проданных ими агрохозяйствах, за которые уже получены деньги. Мотивация демонстративно смешная и беспредельная - мол, люди Романенко, когда оформляли передачу своих имущественных прав, подсунули нотариусу фиктивные нотариальные документы о согласии на сделку их жен. А теперь через суд отзывают это согласие. Если перевести такую мотивацию с юридического на понятный язык, то заявители публично признаются, что они воспользовались заведомо недействительным и фиктивным документом, чтобы ввести нотариуса в заблуждение и совершить мошеннические действия. То есть люди открыто признаются и берут на себя уголовную статью. На что они надеются?

Четвертый факт. Параллельно через суд запускается процедура фиктивного банкротства Днипромлына и хлебозавода №10, целостные имущественные комплексы переписываются на связанное с рейдерами третье лицо. Наглость исполнителей и всеядность некоторых судей меня искренне удивляют – все участвующие в судебных процессах о фиктивном банкротстве фирмы зарегистрированы по одному и тому же адресу, связанному с Романенко.

- Скажите, а вы обсуждали развитие событий с самим Вилкулом?

- Да, я с ним общался. Он говорит, что не при делах, что все это делает Романенко. Почти дословно это звучит так: "Романенко сошел с ума, действует неадекватно, я на него повлиять не могу и ничего сделать не могу". Это как понимать? Это же аргументы уровня детского сада.

Получается, что какой-то Романенко пытается кинуть меня в многомиллионной сделке, но он по сути точно так же пытается кинуть и своего работодателя Вилкула? Тогда, по логике, если мы с Вилкулом оба добросовестные участники сделки, а исполнитель не выполняет ее условия, то мы ведь должны совместно действовать против, говоря словами Вилкула, "сошедшего с ума Романенко"? Но никаких совместных действий Вилкул не предлагает - отмалчивается и делает вид, что стоит в стороне от нашей общей проблемы.

Кстати, точно по такому же сценарию Вилкул два года назад расходился с бизнесом Касьянова. Там был многопрофильный бизнес - агрохозяйства и свинооткормочный комплекс, и тоже так же были разделены доли 50 на 50. Касьянова захотели кинуть, Романенко точно так же действовал по беспределу, и точно так же Вилкул "стоял в стороне". Мне тогда Касьянов в сердцах сказал: "ты же видишь на что эти люди способны, имей в виду – будешь следующим". Я тогда не поверил, все-таки у нас с Вилкулом в активе почти 10 лет разумных и честных партнерских отношений. Но теперь я знаю, насколько прав был Касьянов и как глубоко ошибался я.

- Ваши дальнейшие действия?

- Сегодня время призывов к совести и ответственности прошло. Теперь речь уже идет о выяснении наших финансовых отношений со стороной Вилкула в суде. Уголовное дело по факту мошенничества открыто на уровне Главного следственного управления МВД. Нанесенный мне ущерб вполне конкретен, он легко подсчитывается и переводится в цифры. Во-первых, речь идет о 6 миллионах долларов наличными, передача которых представителю Вилкула и самому Вилкулу зафиксирована и задокументирована. Во-вторых, это рыночная стоимость имущества и корпоративных прав пяти хлебозаводов, ООО Днипромлын и сопутствующих предприятий холдинга, которая тоже зафиксирована документально. В-третьих, это стоимость активов тех агрохозяйств, сделку по продаже доли в которых люди Романенко теперь оформляют через суд как недействительную и ничтожную.

Я чувствую себя вполне уверенно, мне есть чем подтвердить свои исковые требования. И привычки отступать перед беспределом у меня нет.

Источник: КорреспонденТ.net



Государство пренебрегает продовольственной безопасностью: скоро придется завозить зерно и муку

Про це пише на своїй сторінці у  Фейсбук Ігор Уманський, колишній міністр фінансів.

«Боротьба із пандемією» витіснила майже все з порядку денного у деяких головах. 
Ціни на житній хліб, батон тощо з початку року зростали приблизно у двічі швидше за інфляцію. І найближчим часом це зростання може лише прискоритися. 
Причини? Посуха, неврожай і не тільки в Україні. Цього та наступного року попит на «прості» продукти харчування (хліб, макарони, молоко тощо) стрімко збільшується. Ми матимемо зовсім інші структури та баланси в усіх сегментах. 

До відома, річне споживання лише пшениці складе близько 9 млн.т, залишки на сьогодні за різними оцінками ще лишаються близько 10 млн.т. Покищо (!) дефіциту на ринку немає. Але тенденція на найближчі місяці зрозуміла вже! Сподівання на інтервенції держави марні - у Держрезерві «миші подохли». При цьому, експорт зерна продовжується, ціни як на зерно, так і на цукор, масло, енергоносії, логістику також зростають. Держава перестала контролювати хоча б щось - закономірний результат «реформ».  

Що далі? Пекарі ще два місяці тому попереджали Уряд, що ситуація загрозлива. Втрачаємо час! А далі доведеться вже завозити зерно та, що ймовірніше, борошно. Борошно, яке зараз в інших країнах виробляють з українського зерна. Не потрібно повторювати «історію з масками», коли вивезли задешево, а потім довелося завозити у рази дорожче", - підкреслив Ігор Уманський. 

Що можна зробити вже зараз? 
1.Негайно зупинити експорт зерна та провести інвентаризацію усіх залишків зернових у розрізі регіонів та номенклатури. 
2. Скласти нарешті ключові баланси на продовольчу групу - у розрізі як виробнцва, так і споживання. 
3. Забезпечити державний контроль за цінами на основні складові виробництва зокрема хлібо-булочні та макаронні вироби.
4. Визначити як один із ключових постулатів державної економічної політики - експорт із України будь-якої сировини без бодай мінімальної переробки у найближчі роки стане неможливий. 
5. Визначити кінцеві терміни та етапність запровадження цього рішення за кожною групою товарів - бізнес має отримати час на перелаштування та створити в Україні потужності із переробки та виробництва із цієї сировини товарів кінцевого споживання. 

"Якщо зараз цього не зробити та знехтувати продовольчою безпекою (в умовах «замороження» соціальних стандартів, пандемічної та економічної криз), то майже гарантовано за декілька місяців отримаємо «голодні бунти» щонайменше!", - резюмував Ігор Уманський.



Как защитить свою землю от нечестных «дельцов» - советы Минюста

Таку думку висловила заступниця міністра юстиції з питань державної реєстрації Ольга Оніщук в інтерв’ю Укрінформу, відповідаючи на запитання щодо порад громадянам, як захистити свою землю від нечесних “ділків”.

“Раджу всім власникам землі потурбуватися про належне оформлення документів, що посвідчують право власності, присвоєння кадастрового номеру ділянці і внесення відповідних відомостей до ДРП. Якщо речове право зафіксовано лише на паперових носіях, наприклад, на руках є державний акт на землю старого зразка і коректні відомості про земельні володіння досі не відображені у ДЗК, варто спершу подбати про присвоєння ділянці кадастрового номеру, а потім — про офіціалізацію статусу власника землі у ДРП”, - зазначила Оніщук.

Водночас вона уточнила, що “так звані державні акти на землю старого зразка є дійсними, тобто держава їх визнає”.

“Проте сьогодні головною умовою для проведення будь-яких юридичних операцій із землею є присвоєння їй кадастрового номеру, а запорукою захисту майна від шахрайських оборудок — оцифрування відповідних відомостей: внесення їх до ДРП”, - зауважила Оніщук.

Вона наголосила, що це “базові правила майнової гігієни, яких обов’язково потрібно дотримуватися”.

“Якщо говорити про скасування в Україні з 1 липня 2021 року заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності, то ми сподіваємося, що це стане потужним імпульсом для розвитку української аграрної галузі й залучення інвестицій, але аж ніяк не активізації «реєстраційного» рейдерства. Ще є над чим працювати. Скажімо, потрібно забезпечити повне перенесення із Державного реєстру земель у Державний земельний кадастр (ДЗК) відомостей про земельні ділянки, що перебувають у приватній власності або у користуванні фізичних та юридичних осіб”, - розповіла заступниця міністра.

За її словами, задля спрощення процедур оформлення правочинів щодо земельних ділянок потрібно надати нотаріусам можливість самостійного формувати витяг із Державного земельного кадастру, а також — запровадити обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів оренди земельної ділянки, як додаткової гарантії законності договору і дієвого запобіжника від шахрайських дій.



"Страна фактически разграблена, землю уже поделили" - председатель Госгеокадастра

В українців вкрали одну "Словаччину". Саме такими є масштаби втрачених державою сільськогосподарських земель, якщо вірити Держгеокадастру.

Хоча це не зовсім так. Словаччина за територією, насправді, трохи менша, і не дотягує до тих шокуючих цифр, які напередодні озвучив очільник земельного відомства Роман Лещенко.

5 мільйонів гектарів. Саме стільки державної землі, за його даними, за роки незалежності було виведено у приватну власність через "схеми" з безоплатною приватизацією.

Голова земельного відомства каже, що увесь цей час влада обманювала громадян, надаючи неправдиві дані про баланс державної землі. Усі ці роки очільники Держгеокадастру запевняли, що держава володіє 10,4 мільйонами га земель, але це виявилось фікцією.

Однак те, що розповів в інтерв’ю Економічній правді нинішній голова відомства, може шокувати навіть найбільш досвідчених корупціонерів. Оборудки, зловживання, погрози, зовнішні втручання і таємниче зникнення землі, яка дорівнює площі двох областей.

В розмові з ЕП Лещенко в подробицях розповів, що показав аудит відомства, як держава втратила землю, як здійснювались зовнішні втручання в земельний кадастр, та як його погрожували "обнулити".  

Як держава втратила землю

— В одному зі своїх постів у Фейсбуці ви писали, що президент поставив вам завдання: навести лад в Держгеокадастрі та повернути цей державний орган в правове поле. Як ви це збираєтеся робити?

— Коли мене призначили керівником (10 червня 2020 року. – ЕП) ми разом з новою командою розпочали роботу за трьома базовими напрямами. Перше – це аудит системи реєстрації земельних ділянок. Друге – технічний аудит земельної бази. Третє – це аналіз інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Коли ми почали аудит, то одразу відчули внутрішню протидію цьому процесу. Ми  побачили серйозні проблеми в системі, зокрема, відсутність запобіжника "подвійній приватизації". Всі IT-спеціалісти, які безпосередньо обслуговували документообіг, звільнилися. Щоб довести процеси до ладу, ми зупинили на два місяці – у липні-серпні – реєстрацію земельних ділянок.

— Що показав аудит?

— Виявилось, що з середини 2013 року до 2020 року з державної в приватну власність через механізм безоплатної приватизації було виведено більше 700 тисяч гектарів землі. Тобто, йдеться про територію однієї невеликої європейської країни.

Коли ми почали з’ясовувати саму механіку цієї безоплатної приватизації, то виявили, що в системі реєстрації речових прав у Міністерства юстиції і в системі Державного земельного кадастру відсутні верифікатори первинного набувача земельної ділянки при безоплатній приватизації.

Тобто, немає процедури перевірки особи у двох системах. (йдеться про те, що не було обліку громадян, які скористалися правом безоплатної приватизації, і була відсутня інформація, хто отримав одну ділянку, а хто – 10. –  ЕП).

— Хто відповідає за наявність та перевірку таких верифікаторів – міністерство юстиції чи Держгеокадастр?

— У Міністерства юстиції є реєстр речових прав на нерухоме майно, а у Держгеокадастра – на землю. Вони синхронізовані протоколом обміну даних, але кожен живе своїм життям. Ми унікальна країна: у нас земля реєструється окремо, а нерухомість окремо. Хоча в усьому цивілізованому світі реєстри об’єднані, і земля є первинна щодо всього, що є на цій землі.

В Україні ж фактично система документообігу в Мінюсті одна, в Земельному кадастрі – своя. Ми переконані, що це все було зроблено штучно.

Ми зробили аудит існуючого з 2013 року електронного реєстру лише на 27% і виявили тисячі дублюючих записів. Є групи людей, які отримували земельні ділянки по 2 гектари енну кількість разів, часто – в дуже вигідних місцях.

Це люди наближені до чиновників. Вони, наприклад, могли бути пов’язані з отриманням земельних ділянок в Житомирській області, де видобувають ільменіти, або в Рівненській області – де бурштин.

— Скільки землі державної власності взагалі сьогодні лишилось?

— Коли вам казали, що в країні 10 мільйонів гектарів земель державної власності, то це була брехня. Країна фактично розграбована. Залишилося надзвичайно мало – близько 2 мільйонів га ми передаємо в об'єднані територіальні громади, і лишається вільних 0,75 мільйона га.

30 років держава жила у викривленому дзеркалі. Держгеокадастр інституційно існував як механізм дерибану української землі державної форми власності з метою її акумулювання в окремих сім’ях, які сьогодні є надзвичайно багатими і можуть бути учасниками окремого земельного Forbes.

Всі аграрні холдинги просто відпочивають зі своїми орендними правами на фоні тих власників, які сьогодні тримають землі. Не просто чорноземи, а землі, під якими знаходяться унікальні корисні копалини.

Деякі з цих людей досі розповідають, що земельна реформа Україні не потрібна. Проте я знаю, скільки в них землі, де вона знаходиться, якими надрами вони володіють і чому вони "переживають", щоб українська земля, не дай Бог, у вагонах не поїхала в Китай.

 

— Яку максимальну кількість ділянок отримувала одна особа?

— Десять ділянок і більше. Деякі громадяни навіть не знали, що вони скористалися своїм правом на два гектари землі десять разів. Тобто, це "схема" з підробкою документів, звичайне шахрайство.

Скуповували паспорти по 800–1000 гривень, люди підписували відповідні документи і їх просто використовували для безоплатної приватизації. Окреме питання з учасниками бойових дій. На жаль, їх теж використовували в таких ситуаціях. Є ситуації, коли учасник бойових дій звертається для отримання земельної ділянки, а згідно з нашим реєстром, він вже скористався своїм правом і не раз.

Тобто, це була відпрацьована організована злочинна система, в якій безоплатну приватизацію вивели в окремий вид діяльності і сформували під це в 2013 році спеціальний правовий статус.

В чому тут цинізм ситуації? Закон передбачає, що можна отримати за процедурою безоплатної приватизації земельну ділянку до 2 га для ведення "особистого селянського господарства" (ОСГ). Такі земельні ділянки не підпадають під дію мораторію, їх можна продавати, купувати, здавати в заставу, навіть іноземцю продати – взагалі без проблем.

Тож, в той час, коли політики боролись за продовження мораторію на продаж землі і рвали на собі сорочки, мільйони гектарів землі в правовому статусі ОСГ уже вільно продавались і усіх це влаштовувало.

— Для реєстрації земельної ділянки достатньо було паспорта?

— Так, достатньо було паспорта і клопотання. А в клопотанні громадянин пише, що він ніколи раніше не користувався правом безоплатної приватизації. І коли ми бачимо, що він уже п'ять разів отримував землю, то іде по частині 1 статті 91 Кримінального Кодексу – шахрайство.

Уже є більше 100 кримінальних справ, по яких МВС зараз проводить відповідний аналіз.

Коли ми намагаємося притягнути до відповідальності посадову особу, керівника управління, то з’ясовується, що в системі не було наказу чи доручення голови Держгеокадастру щодо ідентифікації особи, наприклад, через перевірку відомостей в частині наявності ідентифікаційного коду.

— У випадку відкриття судових справ, хто винен: громадянин України, який оформив на себе 10 ділянок, чи чиновник з Держгеокадастру, який надав ці ділянки?

— Чиновник з Держгеокадастру теж буде відповідати. У Земельному Кодексі є статті, які зобов’язують перевіряти факт наявності земельної ділянки.

У Житомирські області, наприклад, є ситуація, коли за один-два місяці одному тому ж самому громадянину один і той же самий керівник головного управління видає кілька земельних ділянок. Одна – під бурштин, одна – під ільменіт, це титанові залежі в Хорошівському (Володарськ-Волинському) районі, за які там стріляють, інша – окрема земельна ділянка на фасаді Житомирської траси.

Це все відпрацьована схема. Паралельно ми з’ясували, що в системі електронного документообігу Держгеокадастру є "липові" накази, за якими здійснювалась реєстрація ділянок. Тобто, люди отримували земельні ділянки, але в системі електронного документообігу їх немає.

— Попередні керівники Держгеокадастру знали про ці схеми?

— Принцип роботи Держгеокадастру з 2013 року формувався на рівні так званих команд. З 2013 до 2014 року була донецька команда. Історично склалося так, що в Держгеокадастрі, Державній архітектурно-будівельній інспекції (ДАБІ) і Держгеонадрах завжди були куратори. Тому що надра, земля і будівництво – тісно пов’язані.

В донецькій команді були свої легендарні особистості і по них є десятки журналістських розслідувань.

Після Майдану був рік перехідного міжсезоння, але 2015-2020 – це вже епоха так званої "вінницької" команди. Формально змінювався тільки керівник Держгеокадастру, але вся середня ланка чітко була або в родинних відносинах, або в "корпоративних" відносинах.

Після мого приходу ми з центрального апарату звільнили більше ста людей. Проте вони не втратили роботу, а автоматично перейшли працювати в центральні апарати інших міністерств, де залишаються працювати представники "вінницької" команди. Наприклад, я звільнив одного з моїх заступників, а через шість годин він став заступником міністра екології (згаданий заступник – Олександр Краснолуцький. – ЕП).

Люди, які останні п'ять років контролювали Держгеокадастр, в тому числі контролювали і ДАБІ, і Держгеонадра. І коли ми аналізуємо безоплатну приватизацію по країні, то чітко бачимо, скільки десятків тисяч гектарів державної землі вивели в приватну власність у Вінницькій області.

— В яких областях найбільш кричуща ситуація?

— Там їх чимало. Найбільша динаміка – це Одеська область. Вся прибережна смуга за п’ять років повністю була "вирізана". Київська область – все, що в радіусі 70 кілометрів від столиці, все "порізано". Полтавська область – газові родовища, Житомирська область – ільменіти, бурштин, поклади міді.

Коли "вінницька" команда контролювала Держгеонадра, вони володіли всією необхідною інформацією щодо корисних копалин. На них накладали по 2 га безоплатної приватизації і отримували там землю.

Тільки унікальні запаси титану в Хорошівському та Коростенському районах Житомирської області оцінюються від 1,5 до 2 мільярдів доларів. Газові родовища на Полтавщині оцінюються мільярдами.

— Правоохоронці займаються пошуком винних?

— Разом з Державним бюро розслідувань і безпосередньо Службою безпеки України ми 10 вересня отримали ухвалу Печерського районного суду і до кінця жовтня повністю вивантажимо систему документообігу, по якій вже з правоохоронцями будемо робити аудит.

Ключі доступу до цієї системи були в групи осіб за межами України. Фактично сторонні люди управляли документооборотом і "відконтрольовували" відповідні процеси щодо розкрадання земельних ділянок.

Про "обнулення" земельного кадастру, зовнішні втручання в систему і земельних рейдерів з АТО 

— Ви сказали, що другим етапом аудиту був технічний. Які його результати?

— Коли ми зупинили систему реєстрації, щоб провести аудит, то перше, що нас цікавило  – скільки земель передали під безоплатну приватизацію.

Друге – як ця "безоплатка" відбувалася, чи є випадки подвійної, потрійної приватизації? Чи були протиправні втручання в систему? Чи люди поза межами Державного земельного кадастру (ДЗК) мали можливість втручатися в роботу системи? Чи є захист документообігу?

Після отриманих відповідей були відкриті кримінальні провадження, правоохоронці зайшли з відповідними обшуками, виїмками на певні підприємства.

Головна перемога за ці сто днів роботи в тому, що ми зробили нарешті бекап (резервна копія. – ЕП) системи державного земельного кадастру та системи електронного документообігу. Завдяки СБУ. Тобто, зроблена резервна копія системи кадастру і правоохоронні органи зараз контролюють ситуацію.

Також зараз стартував незалежний технічний аудит, який проводять фахівці Світового Банку.

— Навіщо робити фактично дублікат двох систем з інформацією про стан земельних ресурсів в Україні? Це взагалі законно?

— Коли ми почали аудит, на мене особисто вийшли з погрозами: "початком твого кінця буде те, що ми просто обнулимо систему". Тобто, сторонні люди мали програмно-технічні можливості "обнулити" всю систему Держгеокадастру з даними. Попереднє керівництво штучно сформувало такі обставини, щоб електронний кадастр, вся інформаційна земельна система була в повітрі.

Державна земельна кадастрова карта (ДЗК) знаходиться сьогодні на прострочених системах зберігання даних без будь-яких гарантійних зобов’язань. Фактично вона висить в повітрі. Немає обслуговування від постачальника, немає належного фінансування.

В кінці 2019 року був проведений фейковий тендер під окремо взятого учасника – ТОВ "Фірма "Кит". СБУ і ДБР з’ясували, що службові особи Держгеокадастру за попередньою змовою з цією фірмою шляхом обману заволоділи 37 мільйонами гривень держпідприємства "ДЗК".

Так, у грудні 2019 року через систему закупівель Prozorro провели тендери і компанія поставила обладнання, яке не відповідає відповідним параметрам. Через це у нас закінчилося гарантійне обслуговування інформаційних систем. А це терабайти інформації, це вся земля нашої держави.

Але це ще півбіди. Крім того, що база висіла в повітрі, встановлені факти протиправного втручання в неї. Сторонні люди мали програмно-технічний код, завдяки чому змінювали коди цільового призначення окремих об’єктів нерухомості у великих містах.

— Можете пояснити більш детально?

— Що це означає? Наприклад, є торговий центр в місті Києві, який сплачує податки, зокрема і земельний, як комерційний об’єкт. Податкова в автоматичному режимі, за номером КВЕДу, виставляє такому рахунок на оплату податків через державне казначейство, частина з яких сплачується до місцевого бюджету.

Ми встановили, що у великих містах – Харків, Львів, Одеса – відбулася зміна статусу об’єкта з комерційного призначення на промисловий і фактично бюджет втрачав більше половини доходів по земельному податку.

— Можете назвати торгові центри в Києві, по яким є факти зміни статусу об’єкта?

— Таких фактів дуже багато. За нашими оцінками, міський бюджет міста Києва через такі схеми по земельному податку недоотримав близько мільярда гривень. Все це тривало роками і я говорив про це Віталію Володимировичу (Віталій Кличко, мер Києва. – ЕП), коли зустрічався з його командою.

Проте зміна коду цільового призначення – це "квіточки" на фоні того, як змінювали контури земельних ділянок, коли між двома ділянками утворювали ще одну.

Це яскраво видно в Конча-Заспі, де "створювалося" таким чином чимало нових земельних ділянок. Частина з них реєструвалися на "липових" документах. Якщо взяти елітні приміські райони Києва, то є земельні ділянки, на які є 2-3 власники з різними документами. При цьому між цими ділянками утворені інші земельні ділянки. І це, фактично, колапс.

Обухівське управління Держгеокадастру горіло кілька разів, документи зникали, відновлювалися і так далі. При цьому можновладці, які безпосередньо там проживають, самі між собою воюють і породжують такі речі.

Колишні президенти так само не соромилися цієї схеми і використовували такий механізми реєстрації. На жаль, таких речей дуже багато є не тільки біля Києва, а й біля Львова.

Ми фіксуємо жахливі речі, пов’язані з природно-заповідним фондом. Буквально недавно в природно-заповідному парку, навпроти Тустані, "нарізали" під садівництво  землю природозаповідного фонду. Бо там, буцімто, земля сільськогосподарського призначення. Ми скасували накази.

Загалом виходить, що система Державного земельного кадастру знаходилася в управлінні окремих суб’єктів, які взагалі ніякого відношення до посадових осіб не мали. На цьому вони робили окремий бізнес. Будь-який файл у кадастрі можна було просто обнулити, змінити і на основі цього робити рейдерські захоплення.

— У 2017 році перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк спільно з Державним агентством електронного  урядування та Transparency International Ukraine представили технологію Blockchain, яка мала б унеможливити стороннє втручання в систему даних кадастру. Вона взагалі працює?

— Система Blockchain – це фейк. Це просто кидалася пилюка в очі.

Система Blockchain працює тоді, коли в тебе коректно внесені відомості в системі кадастру або будь-якій іншій інформаційній системі. А коли в тебе кадастр не повністю наповнений, і землі сільськогосподарського призначення, наприклад, знаходяться прямо в річці Дніпро, або в кадастрі острів з’являється нізвідки, то це не працює.

На цьому проєкті просто гарно відмили міжнародні донорські кошти. Наших міжнародних партнерів просто використали. Жодного проектно-технічного рішення Blockchain немає. Це все було просто фейком.

— Ви можете сказати, хто вам погрожував щодо обнулення інформаційної кадастрової системи?

— Колишні посадові особи Держгеокадастру, які безпосередньо були залучені до процесу реалізації відповідних заходів. При цьому вони дуже коректно пояснювали правові наслідки такої роботи.

Їхня логіка така – турбулентність влади велика, люди приходять і йдуть. Так вони хотіли показати мою інституційну недієздатність на посаді. Казали, що я ніколи не був на державній службі, що я просто "пацан, селянин, колгоспник і з позором звідси піду". Тому з самого початку діалог не склався.

Вимоги, які вони ставили, зводилися до того, що контрольовані особи продовжуватимуть здійснювати таку ж саму роботу.

Ми одразу налагодили зв'язок з правоохоронними органами і почали працювати над збереженням даних, бо це питання національної безпеки. Все так само як з ДАБІ. Різні тільки механізми й підходи.

— Вам особисто чи вашій сім’ї погрожували?

— Два місяці тому голова ГО "Всеукраїнська асоціація учасників бойових дій" В’ячеслав Вовченко увірвався в офіс моєї дружини, закрив її в кабінеті і погрожував. Мовляв, якщо я не буду виконувати його команди, ця історію дуже погано закінчиться. Потім була спроба викрадення моїх дітей із садочка. Через це президент забезпечив мене державною охороною.

Пан Вовченко – це класичний випадок суб’єкта, який "розриває" державні підприємства. Саме така доля спіткала  ДП "Дослідне господарство "Озерна" у Білоцерківському районі, яке належить Національній академії аграрних наук.

Інша історія із землею – він підготував близько 1500 заяв на виділення по 2 га з ДП "Конярство України" в Кіровоградській області для учасників бойових дій. Це при тому, що жоден з цих учасників бойових дій не був з Кіровоградської області. Всі вони переважно з Київської області. При цьому 55 осіб з цих  учасників бойових дій скористались правом безоплатної приватизації раніше.

Найцікавіше те, що по ДП "Конярство України" знищені акти постійного користування землею і Вовченко каже, що ця земля нічийна. Але ми знайшли архівні копії актів, які підтверджують державний статус цих земель.

— Учасників бойових дій в зоні АТО часто використовують для рейдерського захоплення земель в регіонах.

— Трагедія полягає в тому, що є учасники бойових дій, які роками не отримують земельні ділянки. А ця організація – комерційна. Маючи відповідні зв’язки і тиск, вона займається незаконним відчуженням державних земель.

Кілька тижнів тому Вовченко перекривав траси під Києвом, привозив вінки до Держгеокадастру та погрожував мені та членам моєї родини. Фактично він є класичним рейдером, який розриває державні активи, кошмарить фермерів.

Уже відкриті кримінальні провадження по факту залякування фермерів, які "добровільно" відмовлялися від своїх земельних ділянок і по два гектари оформляли на учасників бойових дій. Є ціла сітка таких угруповань у регіонах, які ніякого відношення до порядних учасників ветеранських організацій взагалі не мають.

Чому безоплатну приватизацію треба припинити 

— Якою є схема виведення великих земельних масивів через безоплатну приватизацію?

— Класична історія формування земельних масивів тисячами гектарів по Україні зводиться до стандартної парадигми: землю оформлюють на бухгалтера, водіїв, коханок, троюрідних братів, кумів, колишніх працівників, благодійні фонди, осіб, які мають відносини нотаріального характеру, пов’язані борговими розписками.

Одна із "схем" – землі передають, але дають боргові розписки на мільйони доларів, щоб у випадку, якщо людина не погасить, то заставний інструмент – це земля, яка в нього перебуває у власності. Ми по реєстрах це бачили.

Фактично у кожній області сформовані сім’ї, які володіють, великими масивами землі. Є умовно клан вінницький, донецький, дніпропетровський, київський. Але залежно від груп регіональних еліт, клан ділиться по сферах впливу. Наприклад, у мене по Вінницькій області є громадянин, який має 5000 довіреностей на відчуження земельних ділянок для учасників бойових дій.

— Виходить, що звичайна людина, яка ще не скористалася своїм правом безоплатної приватизації на два гектари, уже не матиме можливості це зробити. Що взагалі з цим робити?

— Безоплатна приватизація, введена в 2001 році Земельним Кодексом, була прийнята комуністами і соціалістами як схема дерибану української землі. Вона була закладена з механізмом мораторію. Логіка процесу така: землі сільськогосподарського призначення продавати не можна, бо на них діє мораторій, а по два гектари привілейованим громадянам можна.

Де 10 млн га земель державної власності? Моя відповідь: дивіться, будь ласка, в корінь безоплатної приватизації. Країну за 30 років незалежності розграбували через цей механізм. Це базова "схема".

При цьому є факти отримання двох гектарів тримісячними дітьми, тринадцятирічними, десятирічними, чиновниками, їх дітьми, коханками, міністрами і так далі. Один із народних депутатів в Конча-Заспі на членів своєї сім’ї в режимі безоплатної приватизації отримав земельні ділянки по 2 га.

— Що з цим робити, яке тут може бути рішення?

— Зупинити шляхом відповідної монетизації. Треба публічно сказати громадянам України, що земель сільськогосподарського призначення в Україні менше 33 мільйонів. У нас немає 42 мільйони га земель.

В Україні був некоректно порахований баланс землі. Ми брехали суспільству про те, що в нас є земля. Ми користувалися формою "зем-6" з 70-х років для обліку і вважали, що в нас є ця земля. У нас її немає.

Країну грабували, не давали точних даних. Всі керівники Держгеокадастру, які були до мене, керівництву держави повідомляли некоректні цифри. Нема ні десяти, ні семи мільйонів гектарів державної землі. Цифри щодо кількості землі сільськогосподарського призначення, які висять сьогодні на сайті Держгеокадастру – 43,8 мільйона – некоректні.

Досі не відбулася демаркація державного кордону України. Країна 30 років не має своїх меж як держава. Ми не маємо точних цифр по калькуляції своєї землі, тому що не встановили межі кордонів.

Підприємство, яке відповідає за демаркацію кордонів, десятки мільйонів гривень списувало на бензини, на зарплати і нічого не робило.

Тому весь баланс землі в Україні, зазначений в енциклопедії Великобританії та Вікіпедії, є брехливим і некоректним. Ми не можемо наводити будь-який порядок в економіці, коли ми не маємо навіть банального балансу землі.

— Чи конституційною буде зупинка безоплатної приватизації землі, якщо це передбачено Земельним кодексом?

— Це буде конституційно, якщо ми внесемо зміни до Земельного кодексу і зафіксуємо монетизацію безоплатної приватизації в першу чергу для учасників бойових дій.

В чому найбільша проблема? В нас нема вже що роздавати. Для тих учасників бойових дій, які у нас є сьогодні в черзі, землі вже немає.

Моя пропозиція наступна: нам треба здійснити монетизацію виплат учасникам бойових дій. Більше 70% учасників бойових дій, які отримали по 2 га, відчужували цю землю і отримали відповідну грошову винагороду. Середньостатистично це приблизно десь тисяча доларів гектар.

Тобто, ми можемо здійснити виплати і не видавати землю. Як це зробити? Дуже просто, треба ухвалити законопроект №2195 про електронні аукціони, і чітко прописати, що на землях НААН, Міністерства оборони, Пенітенціарної служби, Міністерства освіти, всіх державних підприємств, у тому числі і Міністерства економічного розвитку, заборонені договори про спільну діяльність.

Бо на цих землях сидять бандити, криміналітет, там стріляють, вбивають, а обробляють ці землі фактично люди і компанії народних депутатів.