Дефіцит добрив в Україні може знизити урожай зернових до 10%
Під час посівної кампанії 2026 року аграрний сектор України стикнеться з низкою викликів, серед яких ключовими залишаються погодні ризики, дефіцит добрив та проблеми з логістикою. За попередніми оцінками, через нестачу добрив існує ризик скорочення врожаю зернових до 10%. Очікуваний обсяг урожаю становить близько 50 млн тонн, при цьому суттєвих змін у структурі посівних площ не прогнозується.
Про це розповідає AgroReview
Погодні та агротехнічні виклики посівної-2026
Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль наголошує, що стан озимих культур після зимівлі є одним із головних факторів, здатних вплинути на майбутню структуру посівів. Коригування площ можливе залежно від того, як перезимують озимі, особливо ріпак та пшениця. У південних областях вже фіксують випадки пошкодження центральних пагонів рослин ріпаку, що загрожує втратою частини посівів. Досі близько третини площ під ріпаком потрапляють до зони ризику через недостатній сніговий покрив, загальна площа посівів цієї культури становить близько 1,1 млн гектарів.
За словами Павла Коваля, у разі зниження густоти посівів ріпаку аграрії можуть залишити їх під живлення та спостерігати за подальшими погодними умовами, адже пересів є фінансово затратним. Озима пшениця також зазнає ризиків через льодову кірку, яка ускладнює доступ кисню до рослин, що може спричинити їх пошкодження. Відлиги та нічні заморозки негативно впливають на стан посівів.
“Якщо, наприклад, певна частина озимого ріпаку загине, а на сьогодні в південних областях з’являється інформація з окремих підприємств, що навіть центральна частина рослинки замерзла. Не бокові листочки, а центральний пагін. Це означає, що, скоріше за все, частина посіву в цих підприємствах буде втрачена”, – розповів Коваль.
У разі втрати озимих культур можливий підсів ярими: пшениця чи ячмінь можуть бути пересіяні відповідними яровими культурами, хоча це призведе до зниження якості зерна. Якщо посіви ріпаку або ячменю будуть знищені, їх планується замінити більш стійкими культурами – кукурудзою, соєю чи соняшником. Ярий ріпак менш популярний через вищий ризик та нижчу ефективність порівняно з озимим: його висівають лише на 150–200 тис. га, тоді як озимий займає понад 1,1 млн га.
Дефіцит аміачної селітри та економічні ризики
Актуальною проблемою залишається нестача аміачної селітри – дефіцит оцінюється до 70% від необхідних обсягів. Вітчизняні виробники не можуть задовольнити попит через енергетичну кризу, високу вартість й обмеженість природного газу. Імпорт аміачної селітри у великому обсязі обмежений через заборону ввезення у глибоководні порти з міркувань безпеки. Частина господарств, які сформували запаси заздалегідь, вже розпочали підживлення або планують його найближчим часом. Як альтернативу розглядають використання менш вибухонебезпечних мінеральних добрив, наприклад, вапнякової селітри, однак її також потрібно шукати на ринку.
Затримка із внесенням добрив може суттєво вплинути на врожайність. Прогнозується, що за відсутності необхідного обсягу мінеральних добрив урожай зернових може знизитися до 10% і більше. Для порівняння, у 2025 році українські аграрії зібрали 57,6 млн тонн зернових.
В економічному плані ситуація ускладнюється через зниження експорту пшениці: на внутрішньому ринку її експортується на 25–30% менше, ніж роком раніше. Зниження обсягів експорту тисне на внутрішні ціни, що впливає на рентабельність виробництва. Зростання витрат на логістику, фрахт та страхування, а також труднощі з транспортуванням погіршують ситуацію, особливо для малих та середніх виробників.
Попри всі труднощі, очікується, що загальна посівна площа залишиться стабільною – на рівні 22–22,5 млн гектарів, включаючи озимі культури. У 2025 році цей показник становив понад 23 млн га. У країні посіяно близько 6 млн га озимих, а врожай пшениці прогнозується на рівні 20 млн тонн, з яких 8–10 млн тонн – харчова пшениця, що дозволяє забезпечити продовольчу безпеку на 2,5–3 роки.
Водночас зазначається, що негативні фактори не впливають на продовольчу безпеку країни, але суттєво позначаються на економічній стабільності аграрної галузі, зокрема на малих, середніх підприємствах, агрохолдингах, трейдерах та постачальниках ресурсів.