На Львівщині фермерка створила прихисток для переселенців та забезпечила їх роботою
Її війна почалася в 2014-му. Рідний Алчевськ, де колись викладала промисловий маркетинг у Вищій школі бізнесу та керувала підприємством, змінила на Галичину. За ці довгі роки війни Катерина Тарасенко вже двічі з нуля створювала ферму. Останню започаткувала разом із місцевим підприємцем Василем Загородним в рамках «Карпатські газди» в селі Загірне на Стрийщині у січні цього року. А вже в березні Катерина Тарасенко несподівано для себе організувала й прихисток для переселенців «Дах над головою»,.
Про це пише SEEDS з посиланням на Бізнес мережі сільських жінок України.
«У Василя Загородного в сусідньому смт. Дашава було непрацююче кафе, у січні планували, мріяли зробити там спортивний центр, але війна внесла свої корективи. Було зрозуміло, що люди поїдуть з території бойових дій, і їх треба десь розміщувати. Вже 1 березня ми приймали перших біженців з Києва. В Інтернет-мережі побачила сайт «Прихисток», де українці, які мали можливість надати прихисток, залишали свої оголошення, і також розмістила об’яву. До 14 березня в нашому притулку «Дах над головою» оселилося 68 осіб з Краматорська, Харкова, Донеччини, Бахмута, Чернігівщини, Київщини. Це було спонтанне рішення, ніяких спеціальних умов для життя в кафе не було. Я звернулася до односельців, до місцевого священика пана Ореста. І люди почали нести все, на що були багаті: матраци, постіль, подушки, ковдри, старі ліжка, речі першої необхідності, продукти», – пригадує Катерина.
Коли є бажання допомогти, врятувати, то про труднощі навіть не думаєш, просто шукаєш будь-які можливості, щоб створити більш комфортні умови для людей, які в мить втратили своє місто, де навчались та працювали, рідний дім, де старіли батьки та народжувалися діти, свою історію: дорогі серцю речі, сімейні фотоальбоми.
«Навіть не очікували, що переселенців буде так багато, витримати навантаження допомогли місцеві: дашавці постійно підтримували прихисток. Один житель привіз цілу тушу свині, сусідка ліпила вареники і зранку приносила, щоб накормити людей», – говорить Катерина.
Коли про прихисток «Дах над головою» розповіло «Радіо Свобода», у Дашаву приїхали представники Інтернаціонального Медичного Корпусу та чеської компанії «Людина в біді», вони привезли нові розкладачки, постіль, подушки, багато іншого, що додало прихистку більше родинного затишку та порядку.
У перші місяці Катерина зверталась до усіх знайомих волонтерів, ті відгукувались і привозили допомогу з Німеччини, Польщі, Іспанії, Франції. Вони бачили, що гуманітарка йде саме переселенцям і вже не чекали на прохання, щоразу, коли була оказія, заїжджали з продуктами та речами першої необхідності.
За десять місяців війни через прихисток пройшло близько 400 осіб. Хтось знаходив кращий варіант для життя, хтось їхав далі, за кордон. Зараз у прихистку постійно перебувають 35-50 людей, більшості просто немає куди повертатися, їх будинки спопелені під час бойових дій. Катерина живе тут же, разом з біженцями, завжди у центрі подій, перша дізнається про побутові складності та бере їх в роботу.
«Щоб не з’їхати з глузду від думок про життя, про майбутнє, всі переселенці працюють, прямо в прихистку. Хто вміє смачно готувати, відповідає за сніданки, обіди та вечері. Хто любить працювати на землі, вирощує городину. Влітку готували запаси на зиму: 200 банок консервованих овочів, салатів, варення, джемів. І все з власного врожаю! В притулку нема найманих працівників, всі на самообслуговуванні. Біженці й самі просять залучати їх до праці, щоб відволікатися від сумних думок. Дружня команда переселенців підтримує ідеальний порядок у притулку, щоб відчувати себе, як вдома», – зауважує Катерина.
Бажаючі працюють на фермі кооперативу «Карпатські газди», а роботи тут досхочу, одних тільки кіз 200 штук, а також кури та свині. Всіх випасти, покормити, за всіма прибрати, а ще доїння кіз та виробництво сиру. Кооператив робить чудові крафтові сири!
«Насамперед це терапія. Коли людина приїжджає і думає про те, що її хата зруйнована, а родичі залишилися десь там, це дуже складно. Знаю з власного досвіду. Одного дня я вже все втратила, тепер нестрашно. Не хочеться самій зациклюватися на втратах і раджу людям, які втекли з-під обстрілів, думати про майбутнє, як з нуля розпочати життя», – Катерина каже про це так спокійно, що не можна не повірити в щирість її слів. І мешканці притулку спираються на віру рятувальниці, бо своєї не завжди вистачає.