“Покарати вбивць батька – справа честі”. Андрій Вадатурський розповів про росіян, зерновий коридор і бізнес

“Покарати вбивць батька – справа честі”. Андрій Вадатурський розповів про росіян, зерновий коридор і бізнес
Фото: з відкритих джерел

Андрій Вадатурський очолив Нібулон після вбивства росіянами батька. Щоб втримати компанію із $415 млн збитків, він делегує повноваження і підготував три плани на 2023 рік.

20 років українська агрокомпанія “Нібулон” створювала з нуля суттєво дешевшу альтернативу залізниці та автомобільним шляхам – перевезення річками до моря. Для цього їй довелося йти у нову сферу й будувати власний флот, розповідав засновник компанії Олексій Вадатурський. Герой України Вадатурський збудував компанію з 7000 працівників і флот із понад 80 суден. Навряд чи засновник агроімперії припускав, що цей флот боронитиме Миколаїв від російської навали, а його люди – будуть гинути на війні.

Загалом компанія вклала у річкову логістику, флот та зернові термінали $2 млрд. Велика війна не просто “заморозила” ці інвестиції, але й змусила витрачати у рази більше. Окупанти пошкодили й розікрали майна на $415 млн і забрали третину землі. Відновлення триватиме роками. 

Уже чотири місяці СЕО і єдиним власником великого агровиробника Нібулон є Андрій Вадатурський. Очоливши компанію за трагічних обставин, бізнесмен опинився перед кількома викликами: велика перебудова, виживання у штормі війни та пошук вбивць батька. Про бізнес і втрати Вадатурський-молодший говорить стримано твердим і часом суворим голосом. У нього є на це підстави.  

31 липня російська ракета С-300 убила обох батьків підприємця, Олексія та Раїсу Вадатурських. Ракета влучила чітко у спальню подружжя, розповідали в Офісі президента. Ця трагедія стала не єдиною за воєнну історію Нібулону. 

За кілька місяців росіяни розстріляли з протитанкових ракет буксир із трьома працівниками компанії. Вадатурський-молодший каже, що тепер він відповідає за майбутнє п’ятьох дітей загиблих. Він так само  твердий і у намірі встановити вбивць.

У інтерв’ю для LIGA.net Андрій Вадатурський говорив про розслідування смерті батька, особливостях роботи зернового коридору, підбив підсумки роботи компанії за воєнний рік. А також – розказав про майбутні зміни та інвестиційні плани бізнесу.

Війна: баржі Нібулону виконують завдання

– Донедавна воєнна активність компанії була невідома. Лише після загибелі Олексія Опанасовича голова Миколаївської ОВА розповів про блокування баржами водних підходів до міста. Як і коли було ухвалено це рішення? 

На такі запитання варто відповідати  уже після війни. Цим ще займався мій батько. Баржі ставилися у перші три-п’ять днів війни. Нас ще ніхто не просив прибрати баржі, вони виконують певне завдання – перекривають вхід в акваторію порту Миколаєва. Тому не варто про це говорити. 

Я дуже обережно до цього ставлюся. З початку війни ми дуже зменшили висвітлення діяльності компанії. Я не хочу, щоб за це платили наші співробітники своїми життями. Дуже багато наших людей лишились на окупованій території. Там все моніториться – ви навіть не уявляєте, як це моніториться. 

– Це ж не перша воєнна діяльність Нібулону?

Мало хто знає, але в 2014 році мій батько допомагав будувати блокпости навколо Миколаєва. Ми допомагали армії і вклали у це кілька мільйонів доларів. Ми теж передали чотири БТР, які були закріплені за Народним Рухом Миколаєва (партія Народний Рух. – Ред.). Ми тоді найняли 3000 людей для охорони Миколаївської області. 

Іноземні банки не розуміли, навіщо ми це робимо і були проти таких ініціатив. 

– Ви і кораблі для прикордонників будували… 

Ми хотіли будувати військовий флот, але іноземні банки не хотіли це робити. Таким було і є їхнє ставлення. Умовно “Кукурудзу вирощувати – будь ласка. Технології, кораблі, катери – ні”. 

Я думаю, таке наше (України. – Ред.) сумне майбутнє: у нас буде 30-40% людей від тих, що були до війни, у нас будуть вкладати кошти у с/г. Але не буде зацікавлених інвесторів у технології. І це, на жаль, буде задовольняти всіх, крім українців. 

Як працює зерновий коридор

– Forbes склав рейтинг компаній, які змогли вивезти найбільше продукції “зерновим коридором”. В першу чергу це – Кернел, УкрЛендФармінг і лише на п’ятому місці – ви. Від чого залежить те, хто найбільше зерна вивіз?

Найбільше може експортувати той, хто краще може контролювати весь логістичний процес. У нас немає термінала в портах, які залучені в ініціативу. Тому ми маємо прийти і попроситись до когось. Звичайно, нас розглядають як конкурентів і дають дозвіл за залишковим принципом.

– А як взагалі визначається, хто першим стає у чергу в коридорі?

Система прозора лише на половину. Прозора – лише коли судно пройшло перевірку (у разі виходу з Босфорської протоки і вже йде Чорним морем. – Ред.) і уже є в українській системі. Але черга, що формується до перевірки, – непрозора (у Мармуровому морі, внутрішні води Туреччини. – Ред.). Мені невідомо про факти корупції з українського боку.

Питання в тому, що черга у Мармуровому морі – ми про неї нічого не знаємо. Не знаємо, яке судно за чергою – це невизначеність. Ми знаємо лише номер і яка черга формується вже тут.

– Тобто ось цей “вакуум” виникає на турецькій стороні.

Ні. Це турецька сторона з погляду географії, тому що іншого проходу в Чорне море не існує. Але до вторгнення РФ, Туреччина пропускала судна без затримки. Це все зроблено навмисно тільки з боку РФ.

Логістика

– Як зараз виглядає експорт зерна з України? Які є основні шляхи?

Раніше найбільш конкурентно було річками йти вниз до портів. Зараз є три шляхи вивезення продукції. Створено зерновий коридор, “solidarity lines” через Дунай і залізниця. Якщо ефективно працюватиме коридор, то “Дунай” не буде ефективним через ціну перевезень на кордоні.  

– Відомо, що росіяни навмисно в рази гальмують роботу коридору. Як саме це виглядає?

Сьогодні приходить судно і воно стоїть майже 30 днів. Вони (росіяни. – Ред.) приходять на судно і тупо, як барани, дивляться-перевіряють порожній трюм. Це створює чергу. Кожен день – мінус один долар на тонні, тобто мінус $30 на тонні у разі експорту, які сплачує український фермер тільки за перевірку. І вони контролюють експорт з України. Вони знають, хто, куди, скільки відвантажує. 

Навіщо? Хтось дійсно думає, що Україна постачає зброю зерновими терміналами? Ні. Вони намагаються контролювати ресурси: газ, нафта і зерно. Вони продають своє дорожче, а Україні намагаються завадити продавати. Вони намагаються знищити українське с/г виробництво.

– Зараз працюють усі ваші зернові термінали?

Ні. Деякі опинились на окупованих територіях і деякі на річках, якими зараз немає судноплавства. Але з приємних новин – ми вчора запустили термінал у Миколаєві. 

– Ви запускаєте Миколаївський термінал з надією на те, що порт міста долучать до зернової угоди?

Кінбурнська коса ще підконтрольна росіянам. Тому у нас ще нема судноплавства, Миколаїв, Херсон, річки – не працюють. Інвестиції, які ми робили останні 20 років, – не працюють. 

Будемо сподіватись, що ЗСУ звільнять Кінбурнську косу. 30-35% експорту зерна проходило через Миколаївські термінали, їх – 16. Це збільшить конкурентність і знизить ціну перевалки. 

– Тобто залучення порту в ініціативу залежить від Кінбурна.

Росіяни обстрілювали наш буксир. Обстрілювали протитанковими ракетами приватний не військовий флот, він не може дати відсіч. Ніхто не візьме на себе відповідальність, якщо росіяни робитимуть такі речі.  

У нас троє людей загинуло на цьому буксирі. Це моя особиста відповідальність перед їхніми дітьми. Я вважаю, що у мене додатково є п’ятеро дітей, про яких будемо дбати – це діти загиблих. Ми знайдемо людей, які це зробили.

– А якщо говорити саме про експорт Нібулону? як зараз виглядають ваші ланцюги постачання?

Все зерно, яке вивозилось річками і далі через Миколаїв, почали вивозити автотранспортом і залізницею. По суті так почали вивозити все. Тому вартість логістики зросла у 40 разів.

Втрати: земля й зерно на $69 млн

– Чи намагалися ви відстежити, куди поїхало вкрадене у Нібулону зерно? Як ця інформація може допомогти вимагати компенсацію у майбутньому?

Наші люди, що там лишилися (в окупації. – Ред.), спочатку надавали нам інформацію. Але у них перевіряли телефони, і вони припинили це робити. Російська компанія зібрала наше зерно на майже 20 000 га землі, відправили на експорт як російське зерно. Ми знаємо хто. Вони досі контролюють деякі наші підприємства. 

Цинічно, що навіть Путін розповідає про суперврожай у Росії. Але це не суперврожай і здобутки – це вони просто легалізують крадене зерно.

Ми збираємо цю інформацію, готуємось до процесуальних дій. Через супутники можна отримати дані навіть заднім числом. Росіяни, які грабують, навіть не розуміють, наскільки вони відсталі в технологіях.

– Збираєте докази для суду?

Тут три питання. Перше – доказова база: як я можу довести, що це саме Росія винна, що підприємство розбомбили чи вкрали зерно? Друге – юрисдикція: де саме судитися, в Україні? Росія тоді скаже, що не мала можливості захищатись в українському суді. 

Третє – виконання рішення суду й отримання компенсацій: якщо і буде рішення суду, то що з цим робити? Ось тому має бути і військовий, і військово-економічний трибунал, які зможуть вирішити всі три питання в короткі терміни і відразу після закінчення війни.

Життя після окупації

– Ви казали, що розмінування сільськогосподарських угідь може тривати десятиліттями. Чи під час ваших жнив проводили розмінування? 

Ми не збирали врожай (на деокупованих територіях. – Ред.), тому що не проводили розмінування. Вирви на полях, тобто те, що ми бачимо – не проблема. Проблема у тому, чого ми не бачимо. Дороги між полями треба переорювати у глибину до пів метра – через можливість знаходження там протитанкових мін. Є поля, які теж треба орати. 

ДСНС технічно і фінансово не може вирішити всі ці питання. Їх пріоритет – критична інфраструктура. Сільгоспвиробникам треба буде під керівництвом Мінагро вирішити це питання централізовано.

Ми готові вкласти кошти, щоб придбати обладнання. Але ми не маємо права проводити ці роботи: потрібні дозволи і фахівці. 

– Скільки може тривати розмінування ваших територій?

Математика проста: один день війни – це один місяць розмінування. Сьогодні у нас роботи вже на 300 місяців.

– Скільки це може коштувати для вас?

Зараз ми рахуємо, у кожній області – свій підхід. Повністю все орати буде дуже дорого: $1000-$2000 на гектар. Це вартість землі на сьогодні. Питання компромісу між меншими витратами та меншою ймовірністю, що все буде чисто, і навпаки. Ми не можемо ризикувати життями людей, тому простого рішення немає.  

Результати

– З якими результатами компанія завершує надскладний 2022 рік?

В 2021 році ми експортували 5,6 млн тонн зерна. В 2022-му – 1,82 млн тонн (30%). Це для розуміння того, як живе компанія. Це відбивається і на доході. Збитки від війни на сьогодні – $415 млн.

Ми працювали з маленькою маржею. Наша додана вартість – привезти річкою зерно від фермерів до портів. У нас доставляння зерна від елеватора до судна коштувало $5. В липні ціна доходила до $154, зараз – до $120. Все вивозиться машинами, залізницею до барж.

У нас 22 000 га залишились на тимчасово непідконтрольній території. Ми там не збирали врожай. Ми втратили $27 млн – це зерно, яке ми лишили в полях. 

Тому ми збирали урожай на 50 000 га, які лишились. Зерно, яке було на елеваторах, що залишилися на непідконтрольних територіях, – майже $42 млн.

– Уже оцінювали, скільки можете зібрати у 2023 році?

Будемо сіяти тільки на території, яку контролюємо. Врожайність буде менша. Україна пшениці посіяла на 40% менше. Її врожайність теж буде менша. Багато кукурудзи досі в полях. Це означає, що землю не підготують до посіву. Тобто ми посіємо менше й отримаємо на 20% менше врожаю ячменю, кукурудзи і соняшнику. Думаю, багато землі буде просто під пар (не засіяна. – Ред.).

Головне – отримати прибуток, менший, але прибуток. Намагаємось оптимізувати ці процеси і виживати.

Щодо урожаю – в 2021 році ми досягли рекорду (107 млн тонн по країні. – Ред.). Я думаю, в 2023 році врожай буде на 40-50% менший. Навіть якщо війна закінчиться сьогодні, ефект будемо відчувати ще три-чотири роки мінімум – доки запрацюють банки, відновлять інфраструктуру, техніку. 

Ціль агресора – завдати шкоди. Це йому вдається. Як результат війни – виробники, недоотримують кошти. Це далі передається ланцюжком, і споживачі змушені платити більше. Це стосується продукції як в Україні, так і на світових ринках. Ми вже бачимо, що кількість людей в світі, що перебувають у зоні ризику голоду, зростає. Ситуація буде тільки погіршуватися, якщо українські виробники не отримають достатню підтримку. 

– У вас був великий кредитний портфель, зокрема – від “міжнародників” типу ЄБРР. Зараз вдається залучати кредити?

Банки усі висловлюють розуміння, але кажуть, що нічого не можуть зробити. І сьогодні наша компанія не може отримати навіть мільйон чи два мільйони доларів кредиту. 

– Чому? Через воєнні ризики?

Причин багато. Зокрема, нерозуміння важливості приватного сектора в Україні. Ніхто сьогодні бізнесу кошти не дає. Допомагають державі, хоч і повільно. 

Треба законодавчо чи політично заморозити виплату відсотків і повернення кредитів. Це означає – дати бізнесу можливість вижити. Друге – треба дати бізнесу залучати кошти на  ринку під інші правила, розуміючи політичні ризики.

Третє – треба звернутися до G7, щоб вони застрахували політичні ризики. Щоб міжнародні приватні банки могли видавати кредити українському бізнесу під гарантії. Такі прецеденти в історії є, і вони були успішні. І четверте – потрібна підтримка наших банків.

– Як розв’язуєте проблеми з кредитами компанії?

Зараз ми намагаємось домовитися з банками, як нам жити під час війни. Ніхто в світі не проходив через те, що проходить Україна. Я запропонував, що має бути закон. Сьогодні треба заморозити, після війни – відновитись. 

Я казав банкам, що “ми втратили 20-30% вартості компанії через Росію”, але у вас є шанси відібрати інші 70%. Є банки які пішли проти нас до суду, щоб повернути кошти, замість того, щоб знайти рішення, яке працювало б для обох сторін. 

Компанія “Нібулон” до війни була здоровим бізнесом, якому банки були дуже раді позичати, бо це було вигідно та надійно. Я впевнений, що ми залишимося успішним бізнесом і відновимо втрачене, тому банкам було б вигідніше, щоб ми змогли повністю стабілізувати бізнес та відновитися і в майбутньому продовжити платити їм. 

– Багато компаній впродовж місяців не могли отримати від держави відшкодування ПДВ. Проблема сягала 72 млрд грн і часто стосувалась агробізнесу. У вас були проблеми з поверненням ПДВ?

Спочатку були. На початок війни ми мали заплатити виробникам, які завезли нам продукцію. Держава знайшла можливість повернути, що в умовах війни є насправді великим досягненням і дуже відповідальним кроком держави щодо бізнесу.

Ми отримали ПДВ і цими коштами розрахувались із банками, постачальниками. Завдяки ПДВ ми погасили борги перед постачальниками на 1 млрд грн.

Нові проєкти

– За час війни ви почали будувати новий термінал у Ізмаїлі, на Дунаї. Він уже навіть частково працює. Коли ви його добудуєте?

Це залежить від фінансування і того, як працює коридор. Ми продовжуємо добудовувати.

– Будувати й вкладати гроші під час війни – ризик. У чому суть цієї інвестиції?

Термінал на Дунаї – це стратегічний проєкт, який не залежить від “коридору” та забаганок росіян. Він працюватиме і буде особливо важливим, коли неефективно працює зерновий “коридор”. Якщо так буде, цей термінал буде єдиним вікном. 

– Скільки ви вже вклали у цей термінал?

Уже близько $10 млн. Банки не дали ні копійки. Усе це – наші обігові кошти.

– Ви очікували, що “Ізмаїл” буде пропускати 300 000 тонн зерна за місяць. Скільки наразі він перевалює?

Сьогодні виходимо на 120 000 – 150 000 тонн. З кінця січня зможемо вийти на 300 000 тонн, коли термінал буде добудований.

Майбутнє

– Ви підкреслювали, що у вас – інший стиль управління бізнесом, ніж у вашого батька. Наприкінці листопада ви сказали, що до кінця року підготуєте план трансформації компанії. Чи є вже розуміння, як змінюватиметься Нібулон?

Основні напрямки залишаються, пріоритет – підтримка співробітників. Будемо вчити, допомагати їм приймати рішення на місцях. Я – за делегування повноважень на місця.

Краще побудувати армію і дати агроному можливість швидко прийняти рішення, але  також і відповідати за нього. Я хочу провести таку реформу децентралізації в компанії. Це дасть людям можливість заробляти премії, які прив’язані до результату.

– У що тоді будете вкладати у 2023 році?

Є три плани. Якщо банки не даватимуть кошти – режим виживання, збереження. Будемо вкладати в людей, підтримувати, вчити. Якщо будуть виділяти певні кошти – будемо вкладати у ремонт, бо побиті і елеватори, і техніка. 

Третій шлях залежатиме від закінчення війни. Ми маємо відбудувати пошкоджену інфраструктуру і розвивати с/г виробництво-переробку навколо неї.

– Останнє питання. Вас називали спадкоємцем Нібулону, людиною, що продовжує головну справу вашого батька. Після його загибелі над розслідуванням почала працювати приватна компанія. Чи є просування у ньому? 

Просування є, розслідування ще не завершено, я уже бачив попередні результати. Є також і розслідування СБУ. Моя ідея – залучити фахівців, які мають доступ до  сучасних технологій, щоб об’єднати дані і знати правду. Я думаю, ми на заключній стадії. 

– Доступ до технологій – це ви про супутники?

Так. Багато чого цікавого можна отримати через технології. Я навіть не очікував, наскільки багато. Думаю, росіяни, які це робили, про це навіть не думали.

Ми також будемо розслідувати усі інші злочини, пов’язані з компанією. Злочинці мають бути покарані. Ті, хто вбивав наших співробітників, має відповісти за свої злочини. Це справа честі.

Читай нас у та
Адреса: https://agroreview.com/content/pokaraty-vbyvcz-batka-sprava-chesti-andrij-vadaturskyj-rozpoviv-pro-rosiyan-zernovyj-korydor-i-biznes
Like
Цікаво
Подобається
Сумно
Нічого сказати