Ветеранський бізнес: як зробити гроші з часнику
Виростити – половина справи, треба ще приготувати з нього спецію №1 і здивувати ринок
Із 37-річним Володимиром Скосогоренком, який разом із побратимами заснував підприємство з промовистою назвою «Мій часничок», ми познайомилися в його рідній Вінниці, де у місцевому технічному університеті саме відкривали Центр ветеранського розвитку. Знайомство було яскравим, оскільки Володя має харизму, дуже відкритий до спілкування, а йому справді є що розповісти, і надзвичайно проактивний. Наш герой воював у перші роки російської агресії, має досвід повернення з фронту в мирне буття. Його рецепт успішної боротьби за свою мрію, пошуків однодумців та безупинного самовдосконалення є дуже показовим і корисним тим ветеранам, які ще перебувають у вирі боїв, але котрі рано чи пізно повернуться у свої громади й родини.
В цьому їх повинна підтримати держава. Мусить дати їм зрозуміти: ми про вас не забули, кожен з вас – цінний та важливий. І генерувати під ці наративи можливості та інструменти самореалізації. На кшталт тих грантових програм та ініціатив, які вже впроваджує Мінветеранів. Те, що вони дійсно працюють, вже перевірив особисто на собі наш герой.
Сам себе потяг з болота до стартапу
До війни Володимир трохи попрацював у державних органах, мав фах юриста. Потім робив клепані кольчуги на замовлення для історичних реконструкторів. Затим – участь у Революції гідності, згодом – робота помічником кухаря. А коли на Сході розгорілося, вирішив йти на військову службу. Призвали на посаду кухаря, а став помічником гранатометника. Служив у 3-му батальйоні оперативного призначення Нацгвардії, виконував бойові завдання на Луганщині. Перед поверненням додому часто уявляв картинку майбутнього, як то воно буде. Був упевнений: всього, що хочеться, зможе досягнути.
«А реальність все перевернула. Звільнявся 2015-го на милицях, прооперований, у 29 років. Попереду – шість місяців відновлення. Куди йти і чим зайнятися? – пригадує. – Спілок ветеранських, які б підказали, що робити і куди прямувати, не було. Мав сам себе рятувати. Як Мюнхгаузен з болота…
Стан, каже, такий, що ти не розумієш, чого хочеш насправді й кому потрібен зі своїми тарганами в голові. Якось спостерігав за безхатьками і думав: «Гм, та в них життя майже як в окопі. Не митися, не голитися, спати зовсім не на дивані. Все так знайоме». Отакі страшні асоціації спалахували підсвідомо. «Дуже тоді підтримала й допомагала моя майбутня дружина, вона повертала повсякчас до реальності і проактивності», – згадує перший час після фронту Володимир.
Спершу колишній нацгвардієць захопився психологією, активно шукав себе в собі й викладав на курсах «Україна-Норвегія» (проєкт з розвитку підприємництва в середовищі військовослужбовців), як трансформувати бойовий досвід у цивільне життя. Саме тоді виникла ідея, що потрібно якось об’єднуватися, аби заробляти. Почав промацувати нішу, але скрізь потрібні були чималі інвестиції, а грантових програм бракувало.
Володимир вирішив залучити основний ресурс – власні 2 га пайової землі. Зв’язався з фермером, який займався вирощуванням часнику. Креатив підходу був саме у переробці часнику і створенні корисного продукту. Тож це історія про те, як учасники бойових дій можуть кооперуватися з аграріями, аби згенерувати на продукті якнайбільше доданої вартості.
Від давленого часничку – до високої кухні
Часникова паста – це те, що ви б отримали з часникодавки, але вже готове й запаковане. Дуже добре йде до соусів, гарячих страв, грилю, салатів, багато хто любить додавати такої гостроти навіть у бутерброд з ковбасою.
«Наші партнери тоді виготовляли часникову пасту для м’ясокомбінатів, великих хлібопекарських підприємств. Ми зрозуміли, що клієнтську базу продукту слід розширювати, – пояснює суть своєї бізнес-ідеї Володимир. – І почали розробляти технологію виробництва часникової пасти з довшим терміном зберігання – до пів року в холодильнику після відкриття баночки». В такий спосіб люди економлять час і нерви, не потрібно зберігати головки часнику, чистити, вичавлювати чи натирати. Цілком вписується у сучасний тренд економії часу без шкоди гастро-задоволенням.
Думка цікава, але виглядала недовершеною, аж поки ветеран із товаришами не відвідав одну з виставок, де дізнався про технологію виробництва чорного часника. Продукт достатньо дорогий, але й унікальний водночас. А головне – дуже популярний нині серед адептів здорового харчування і грає неабияку роль у високій кухні. Ще у 2021-му чорний часник коштував 900 грн за кілограм! Адже для його виробництва беруть спеціальні сорти часнику, з більшою місткістю цукрів. Ферментують у обладнанні й за рахунок визначених температури, вологості та хімічних реакцій він стає чорним. Причому змінює не лише колір, а й смак та свій характерний запах, зовсім, за висловом підприємця, «перестаючи бути схожим на себе». Багато хто каже, що він подібний до чорнослива. Ще й корисні властивості часнику посилюються завдяки ферментації. Приміром, він добре розріджує густу кров і допомагає регулювати кров’яний тиск. Словом – те, що треба для хорошого бізнесу.
Команда Скосогоренка взялася за справу. Спершу намагалася запропонувати деяким виробникам взяти продукт під свій бренд, щоб спростити собі задачу. Але ті не хотіли мати справу з настільки новим продуктом. Тоді ризикнули піти шляхом розвитку цієї теми самотужки. Це важка робота, пов’язана з просуванням товару, але ж цікава і тримає у діловому тонусі постійно.
«Виготовляємо часникову пасту, пюре і чорний часник, – розповідає підприємець. – Приміром, одна точка шаурми використовує на день кілограм часнику для соусу. Часник потрібно закупити, помити, обробити. У нас він герметично закритий, а якість підтверджена лабораторними дослідженнями».
Володимир навіть надіслав у Міноборони пояснення, чому цей продукт економічно вигідний для використання у війську. Наприклад, часник купують за щонайменше 100 гривень за кілограм. У середньому 10-20% ще піде на відходи. А скільки вартує робота однієї людини, яка за годину може перечистити не більше 3 кг часнику? А ще його слід помити, правильно зберігати… А тут усе готове, в літровій банці. Узяв ложку, зачерпнув скільки треба, вкинув у казан, і страва на цілу роту готується!
Не святі гранти отримують
Будь-яку ідею треба фінансово зарядити, щоб розвинути якнайшвидше. А у Володимира не було якогось родинного статку – мама швачка, а батько кранівник. Розраховувати мусив лише на свої сили, допитливість, знання та енергійність. І удача посміхнулася, коли подався на гранти від Українського фонду стартапів USF і від GALITE INTERNATIONAL, що підтримував початок соціальної бізнес-діяльності. Кошти пішли на закупівлю потрібного обладнання. Але день, коли «Мій часничок» мав почати їх витрачати, випав на горезвісне 24 лютого 2022-го. Ініціативи довелося призупинити, хоч потім ветерани таки реалізували цей грант. Реалізували – і думали далі, як розвиватися. Якось Володимир побачив оголошення про конкурс Українського ветеранського фонду Мінветеранів #Варто.0 і одразу вирішив: йдемо.
Все вдалося. «Тепер реалізовуємо заплановану програму й звітуємо про її виконання, – розповідає ветеран. – Наші грантові історії розвінчали міфи про те, що отак запросто не можна щось здобути, що «роздають гроші лише для своїх». І коли прийшли ці кошти, я подумав: «Ого, виявляється, так можна!».
Коли подаєтеся на такий грант, слід досконало розуміти власну справу і саме це показувати у своїй заявці, радить чоловік. А співпрацювати з УВФ Мінветеранів, каже, досить комфортно. Просять обов’язково ходити на інтерв’ю й розповідати про свою історію та прогрес, ставляться людяно. Фонд дуже допомагає в розбудові ветеранського бізнес-ком’юніті, щоб було зручно спілкуватися й започатковувати корисну колаборацію. Так, цьогоріч «Мій часничок» у межах пілоту залучає ще одного ветерана, щоб він вирощував підготовлений партнерами насіннєвий матеріал. Із технологією йому допоможуть, а врожай гарантовано піде на переробку. Загалом, різні ветеранські проєкти можуть один одного підштовхувати до прогресу, впевнений Володимир.
«Хочемо й далі масштабуватися, бо немає бажання зупинятися на чомусь малому. Є мрія збудувати завод, щоб технологічно вийти на вищий рівень та більші об’єми, – ділиться планами він. – Адже в середньому українець з’їдає за рік приблизно 1 кг часнику. Тобто ринок справді великий».
Щоб виходити на закордонний ринок, треба ще трохи наростити «м’яска», визнає підприємець. Поглядає одним оком на ринки Великої Британії, Польщі, Іспанії. Та до кожної з них потрібен свій підхід, аби бути там успішним. З окремою маркетинговою стратегією, аби клієнт зрозумів, чому продукт вартий уваги.
А поточною задачею власного бізнесу Скосогоренко вважає виживання і допомогу хлопцям та дівчатам на фронті. Щоб мали, куди повернутися та було кому їм підказати, як знайти себе після завершення військової служби.
До слова про повернення з війни і швидкість адаптації. Чи доцільно вчорашньому воїну стрімголов шукати свою нішу в бізнесі?
«Потрібно спершу пригальмувати, поволі прислухатися до себе і вивчити власні спроможності, ідеї, промоніторити, що відбувається навколо. На фронті все стається дуже швидко, а на мирній територій процеси не такі стрімкі, й це наших хлопців та дівчат трохи злить, – пояснює Володимир. – Декому здається: у мене купа сил та енергії, що чекати? Але не так все просто».
Краще відпочити, набратися сил, зрозуміти, чого хочеш. І так – аж поки чітко не сформулюється мрія-стратегія, радить побратимам ветеран-бізнесмен.
На його переконання, бойовий досвід можна і потрібно трансформувати у будь-яку сферу життя, адже на полі бою відпрацьовується успішна стратегія виживання. Бізнес – теж своєрідна війна, де не можна розслаблятися до втрати контролю.
Слід розуміти, які корисні навички з’явилися після фронту і як ними користуватися, каже Володимир. Зазвичай ветерани добре вміють прораховувати ризики й переваги, майбутні дії. Можуть помічати значно більше, аніж інші, впевнений наш герой, звикли корегувати плани по ситуації. А рішучості і витримки в українського ветерана стільки, що на цілу бізнес-імперію вистачить.
Автор: Геннадій Карпюк
Джерело: Укрінформ