178171

Інноваційна іригація земель: чи наступить ера відродження

Відтак вже спільними зусиллями бізнесу, науки і державних органів взялися за розвиток інноваційної іригації в Україні. Для створення майданчику обміну ідеями ВГО УАК разом із Київським міжнародним контрактовим ярмарком у рамках Міжнародної виставки ІнтерАгро 2020 організувала конференцію, присвячену зрошенню земель.  Чи наступить ера відродження галузі – однозначно, що так. Коли ж чекати ефективних зрушень?

Традиційно прийнято говорити про реформування системи державного регулювання, усунення штучних невиправданих бар'єрів, роботу над помилками та впровадження кращого світового досвіду. Однак цього разу учасники конференції зосередили увагу довкола таких пріоритетних завдань:

на що робити ставку, коли йдеться про зрошення в нашій країні і світі;
якою є економіка використання водних ресурсів  і як впровадити інноваційні систем зрошення, нові технології обробітку ґрунту та живлення рослин.
Якщо предметніше, то для ефективної експлуатації вже наявної мережі систем зрошення і дренажу та для будівництва нових систем потрібно розуміти:  хто має бути власником водних ресурсів, чи мають вони бути тільки державними і де брати кошти на їх ефективне використання.

У заході взяли участь Тарас Висоцький (Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства), Вячеслав Розгон (Держводагентство України), Ірина Грузінська (Офіс ефективного регулювання), Раїса Вожегова (Інститут зрошуваного землеробства НААН), Олександер Ковалів (Інститут агроекології і природокористування НААН), Сергій Іващенко (Українська зернова асоціація), В’ячеслав Шебанін (Миколаївський НАУ), Михайло Ромащенко (Інститут водних проблем і меліорації НААН), Анатолій Кузьмич (компанія «Нетафім»), Владислав Разкевич (компанія «Евкаліпт-Р»). Дискусію модерував президент ВГО УАК Леонід Козаченко.

За даними Офісу ефективного регулювання, сільськогосподарські товаровиробники, що впроваджують сучасні системи зрошення, можуть збільшити урожайність на 30 – 50%. Все залежить від культур та територіального розташування земельних ділянок. Держводагенство інформувало, що в 2017 році в Україні обліковувалося близько 5,5 млн га меліорованих, у тому числі 2,2 млн га зрошуваних і 3,3 млн га осушуваних земель, з відповідною інфраструктурою. Лише незначна частина наявної інфраструктури є модернізованою. Крім того, потенціал для розширення площі поливу оцінюється у 1,5 – 1,8 млн га земель. Відтак, інвестиційна привабливість поливних систем зростає. Експерти кажуть про $3 млрд інвестицій, що потрібні для модернізації наявних систем, аби додатково проводити полив на 1,2 млн га земель, а також про $2,5 млрд інвестицій на відновлення дренажних систем на площі 2 млн га. Вартість встановлення системи зрошення оцінюється у $3000–3500 на гектар, проте вже сьогодні розумні системи зрошення заощаджують кошти аграріям. Інвестовані кошти повертаються протягом 3 – 5 років.

Наталія Зарицька, аналітичний департамент УАК

Ваш вибір 'Подобається'.

Чи сіятиме Україна в грудні?

Пізня озима сівба є вже традиційною для українських аграріїв, оскільки стали частішими і жорсткими посушливі умови в серпні-вересні, що змушує зрушувати терміни проведення посівної. І озима посівна 2020 р. не стала винятком.

Згідно з даними Укргідрометеоцентру, кумулятивна кількість опадів в період з 1 серпня по 20 вересня 2020 р. на більшості території України не перевищувала 10-30% від норми, що менше, ніж під час посухи 2015 г. У зв'язку з цим вчені рекомендували змістити строки сівби на другу декаду вересня - першу декаду жовтня. У той же час в деяких регіонах ризик затягування посівної аж до першої декади грудня є високим, якщо це дозволять зробити погодні умови.

«Згадуючи посівну 2015 р., можна відзначити, що, згідно з даними профільного міністерства, досить активно сівба тоді здійснювалася в листопаді і навіть в першій половині грудня. Так, за підсумками листопада 2015 р. було засіяно близько 274 тис. га озимою пшеницею (4% від загальної посівної площі під культурою) і близько 126 тис. га - озимим ячменем (12%). Що стосується збільшення посівних площ в грудні, то ці значення могли бути обумовлені коригуванням даних у деяких регіонах і не відображати реальної картини сівби, але фактом залишається дуже пізня посівна, яка формує ризики зниження врожайності за рахунок входу в зиму в недостатньо розвиненому стані», - зазначив начальник служби бізнес-проектів ІА «АПК-Інформ» Андрій Купченко.

У той же час, додав аналітик, підсумкові дані щодо врожаю 2016 р. показали, що навіть в умовах такої пізньої посівної врожайність озимої пшениці збільшилася на 8% (до 42,2 ц/га), а озимого ячменю - на 16% (до 36,2 ц/га). Безумовно, ключовий вплив на виробничі показники озимих культур мають погодні умови в зимовий період і в період весняної вегетації, але, з іншого боку, дані значення показують, що пізня сівба не є такою критичною для формування майбутнього врожаю.

Для формування врожаю озимих культур 2021 р. окрім дефіциту вологи характерний ще й дефіцит оперативної інформації щодо посівної кампанії, що буде впливати на формування ринкової ситуації і цінових трендів. Оперативна інформація про хід осінньої посівної, яка з'явилася тільки 30 вересня, показує, що станом на 28 вересня озимою пшеницею засіяно 1,5 млн га з прогнозованих 6,1 млн га (25%), що є мінімальним показником за 10 останніх років, при порівнянних підсумкових площах під даною культурою.

«Так, в 2019 р. на аналогічну дату озимою пшеницею було засіяно 2,9 млн. га, в схожому через погодні умови 2015 р. - 2,8 млн. га. Найближчим до поточного показника виявилося значення 2013 р., коли на звітну дату було посіяно лише 1,8 млн га озимої пшениці», - резюмував А.Купченко.

Джерело: АПК-інформ

Ситуація критична: врожайність пшениці впала по всій території України

2020 рік - рік випробувань та перешкод для всього світу і аграрії України не виключення. Тепла зима і прохолодна весна, особливо в квітні-травні, дощі та повені ставили врожаї аграріїв під велике питання, передає прес-служба УКАБ.

На початку вересня Держстат розмістив дані щодо обсягів виробництва, урожайності та зібраної площі сільськогосподарських культур за їх видами по регіонах. Так, нарешті, з’явилися більш-менш офіційні дані зборів пшениці.

На жаль, вони є не втішними для більшості областей України.
Збори пшениці на 1 вересня 2020 року склали 25,096 млн т, що майже на 3,5 млн т менше ніж це було минулого року. Врожайність пшениці по всій території України впала на 3,6 ц/га до 38,7 ц/га в порівнянні з аналогічним періодом (на 1 вересня) 2019 року.

Більше всього постраждали такі області: Вінницька – -12,6 ц/га (43.9 ц/га в 2020 році); Одеська – - 12.5ц/га (18.8 ц/га в 2020 році); Хмельницька – -10.9 ц/га (47.3 ц/га в 2020 році); Черкаська – -10.6 ц/га (44.3 ц/га в 2020 році) та Київська – -9.9 ц/га (43.7 ц/га в 2020 році).

Ситуація доволі критична, адже навіть для ринку пшениці це втрачені мільйони доларів – (3,5 млн т*211,3 дол/т = 739 млн $). Загалом, втрати аграріїв в 2020 році вимірюються мільярдами доларів США.

«Екстремальна посуха в центрі та на півдні України, зокрема в Бессарабії, спричинила суттєві втрати врожаю та оголила наріжну проблему агросектору - недорозвиненість страхування посів сільгоспкультур. Відсутність діючих програм страхування та неспроможність держави покривати збитки, завдані надзвичайними погодними умовами, залишили багатьох сільгоспвиробників сам-на-сам перед загрозою банкрутства. Саме тому перезапуск агрострахування в найближчі терміни є одним з ключових пріоритетів аграрної політики», - коментує ситуацію Роман Сластьон, генеральний директор УКАБ.

my-visual_49073973 (1)

Застосування біологічного інсектициду Бітоксибацилін-БТУ в садівництві

Головним чином мова йде про скорочення застосування хімічних засобів, високотоксичних препаратів, як результат - зменшення пестицидного навантаження на садові агроценози, а також в майбутньому, як перспективний напрямок перехід на вирощування екологічно безпечної продукції.

Одним з таких біологічно препаратів є інсектицид Бітоксибацилін-БТУ, який інтенсивно використовується при вирощуванні плодової і ягідної продукції. Діюча речовина препарату - живі клітини бактерій Bacillus thuringiensis, а також, продукти їх життєдіяльності, ендо- та екзотоксини. Потрапляючи в кишечник шкідників бактерії починають розвиватися, комахи припиняють харчуватися, втрачають активність і незабаром гинуть. Препарат ефективний проти більшості плодожерок, молей, листокруток, попелиць, пильщиків, кліщів і інших  комах, які шкодять плодовим і ягідним культурам. При використанні препарату в садівництві ефективною нормою вважається внесення 5-7 л / га. У разі несприятливих погодних умов (низькі температури), інтенсивного наростання популяції шкідників або в залежності від їх стадій розвитку, норму використання препарату можна збільшити до 10-15 л / га.

Потрібно пам'ятати, що біологічні агенти контролю шкідників не мають моментального стоп ефекту, і при їх використанні не потрібно чекати максимального поширення шкідників, а вносити завчасно при їх виявленні. Періодичність обробок також залежить від поширення шкідливого об'єкта, погодних умов і коливається від 5-7 днів у весняний період і початку літа, до 10-14 днів у другій половині вегетації.

Так які ж переваги ми отримуємо при використанні біоінсектеціда Бітоксибацилін-БТУ?

Ми зберігаємо корисну ентомофауну, яка буде розвиватися в вашому саду і допомагати вам боротися зі шкідниками. Препарат має короткий термін очікування і його можна використовувати незадовго до збору врожаю. Бітоксибацилін-БТУ не викликає резистентності у комах шкідників, не накопичується в фруктах і ягодах.

Найбільші покупці української олії - дослідження

Компанія Stark Shipping підготувала щорічне дослідження «Експорт української олії з портів України». Аналіз відображає період з 1 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року.

У дослідженні опубліковані дані по всіх країнах, які купували українську олію, а також наводиться Рейтинг компаній-експортерів і фрахтувальників.

Рекордний показник

У 2019-2020 маркетинговому році морським шляхом Україна експортувала 6,63 млн т рослинної олії (+300 тис. тонн). Танкерами було відправлено 5,69 млн тонн, в контейнерах - 933 тис. тонн. Це рекордний показник для України. При цьому контейнерні відправки за рік зросли на 42%.

Сьогодні на олію, за відповідний календарний період, припадає 5% всього українського експорту, який здійснюється морським шляхом (не враховуючи контейнерні відправки).

Індія - кожна третя тонна

Індія імпортує 33,1% української соняшникової олії і залишається незмінним лідером рейтингу. У 2019-2020 МР ця країна скоротила імпорт наших рослинних олій відразу на 16% в порівнянні з попереднім сезоном. Пов'язано це з тим, що в даний час серйозну конкуренцію українській соняшниковій олії на ринку Індії складає соняшникова олія з російського ринку. Тільки в цьому сезоні з Чорноморських портів Росії в Індію було експортовано 457,5 тисяч тонн, що на 309,4 тисяч тонн більше ніж у попередньому МР. Таке зростання експорту пов'язане зі збільшенням пропозиції, сприятливою ціновою кон'юнктурою і зростанням впевненості у індійських покупців щодо якості російської продукції.

Китай продовжує нарощувати імпорт олії - плюс 11% проти попереднього МР. Але ця цифра могла бути вище, якби не велика конкуренція з боку Росії (752,7 тис. тонн рослинної олії в цьому сезоні проти 227,7 тис. тонн в минулому МР). Такий високий попит на соняшникову олію з боку КНР залишається через скорочення внутрішньої переробки олійної сировини і відповідно зниження виробництва рослинних олій.

ЄС. В умовах дії зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, триває нарощування експорту соняшникової олії в європейські країни - до 32% від загального числа відправок. Основне зростання показали: Іспанія + 23%, Італія + 10%, Франція + 100%. Але є ряд країн, які в цьому МР показали негативну динаміку імпорту: Великобританія -15%, Португалія -61% і Греція -9%. Вперше Україною партія соняшникової олії була експортована до Румунії.

В цілому перша п'ятірка країн покупців української олії виглядає так:

Індія  - 1 883 358 тонн (33,1% ринку)
Китай - 968 124 тонн (17,0%)
Нідерланди - 593 034 тонн (10,4%)
Ірак - 487 335 тонн (8,6%)
Іспанія - 484 100 (8,5%)

Перші 6 компаній - 80% ринку

Перша шістка компаній лідерів серед експортерів соняшникової олії залишається незмінною і в цьому році. На частку шести найбільших компаній припадає майже 80% ринку. Але зростання кількості експортованої олії простежується не у кожної з компаній.

Топ експортерів (всі види олії, без урахування контейнерів) виглядає так:

Kernel - 1 467 219 тонн (25,8% ринку)
Cofco - 944 232 тонн (16,6%)
Bunge 603 660 тонн (10,6%)
Alfa Trading (Wilmar) 575 074 тонн (10,1%)
Cargill 457 528 тонн (8,0%)
Allseeds 450 217 тонн (7,9%)

Перше місце як експортер займає компанія Kernel, яка відправила 1,467 млн ​​тонн, що на 5% більше, ніж в попередньому році. Крім того, в цьому році компанія продовжує нарощувати співпрацю з терміналами ABS і Nika-Tera, а також перевалку за допомогою барж.

Підрозділ Kernel швейцарська торгова компанія Avere Commodities SA поставила на міжнародні ринки 1,571 млн т рослинної олії, що на 28% більше ніж у попередньому МР. Дана цифра становить 28% від всього обсягу експортованої Україною олії. Компанія почала фрахтувати річкові баржі для догрузок основних судів - 20'516 тонн. Також в цьому сезоні компанія стала купувати олію на Російському ринку, цифра склала 58'736 тонн. Істотно розширився ряд країн, в які йдуть поставки: Китай (165'450 тонн), Судан (13'150 тонн), Саудівська Аравія (14'570 тонн), Малайзія (11'220 тонн), Оман (3'000 тонн) , ОАЕ (2'500 тонн).

COFCO експортувала в цьому сезоні 944 тис. тонн олії, що на 10% більше попереднього. В основному компанія виробляла відвантаження з терміналів: Евері (40%), ЮПСС (24%) в Миколаївському порту, О'Лірі (19%) в Чорноморську і Маріупольського морського порту (16%). Частина вантажу (10'350 тонн) була довантажена баржами на зовнішньому рейді Миколаївського порту.

Четвертий сезон поспіль компанія Bunge займає 3-є місце рейтингу експортерів, в цьому МР цифра склала 603'660 тонн олії. І незважаючи на те, що компанія як фрахтувальник відправила на 12% менше ніж у минулому сезоні, їй вдалося зберегти за собою позицію в трійці лідерів рейтингу. На 17% виріст обсяг річкових поставок олії, що вироблена в Дніпрі на маслоекстракційному заводі компанії, після чого її за допомогою барж доставляють в морські порти для перевантаження на основне судно.

278.png

Ваш вибір 'Подобається'.

Гастрономічні ідеї: як закарпатські підприємці випустили нові продукти під час пандемії

Zaholovok.com.ua підготував три смачних історії з Ужгорода, герої яких побачилиCOVID-19 не кінець світу, а можливості для розвитку та консолідації.

Непоєднувані смаки для «антикризового» меню

Олександр Ляхін вже 8 років виробляє закарпатські пряники. Колись з дружиною на Різдво у батьків побачив пряниковий будиночок , з того часу популяризує ці солодощі. ТМ «Закарпатський пряник» випускає 35 різних видів пряної продукції, планує запустити ще 8 рецептур. Але новий «антикоронавірусний» продукт зовсім не пряниковий. Хоча й з тіста.

«Ми, як і всі, закрилися на карантин у березні і перейшли у онлайн замовлення. На карантині була можливість обдумати процеси, створити новинки і більш поглибитись у таку інтелектуальну роботу.  У кав`ярні, де пряники, ми запустили  невеличку кухню, де можна перекусити. І однією з родзинок стала піца з лекваром і бринзою, - розповідає Олександр Ляхін, власник ТМ «Закарпатський пряник». Здається, що ці компоненти абсолютно не можна поєднати, але всім подобається, відгуки є позитивними».

Олександр власне і є автором оригінальної піци. « Сидів о першій ночі за комп`ютером: вигадував, вигадував, хотів зробити якусь цікаву  піцу. Якщо брати класичну закуску, до вина це сир і леквар або мед. І це дуже цікаве поєднання сиру з солодким. Тому виникла ідея зробити таку піцу. Наступного дня я прийшов на роботу, розповів колективу. Вони спочатку подивилися на мене такими круглими очима, але спробували і їм сподобалось. Всі очікують, що ця піца солодка, але вона не є такою. Леквар практично без цукру», - пояснює винахідник..

Для піци використовують овечу бриндзу місцевого виробництва – із Селиської сироварні, леквар варять самі. Саме тепер готуються запаси леквара на наступний сезон. Минулого року, щоб отримати 50-55 літрів продукту, закупили 200 кг слив.

Особливо припав до душі новий гастрономічний винахід місцевим споживачам. За словами Олександра Ляхіна, туристи пробують, але поки не так часто. Більше полюбляють основну продукцію - пряники. До речі, виготовляються вони із сливовим лекваром теж. «Найоригінальніший і найпопулярніший -- це пряник з нашим закарпатським лекваром. На другому місті -- фундук в шоколаді, далі горіх, родзинки, мак, перець чілі. З перцем, мабуть, в світі ніде немає.  Його дуже добре купують туристи. Місцеві в основному купують медові пряники, з горіхами, маком, фундуком в них більш класичні смаки»,- розповідає Олександр.

На початку жовтня «Закарпатський пряник» знову запускає новий продукт-- медові коржі для тортів. Більшість продукції, яка присутня на ринку, за словами Олександра, пов`язана з медом лише назвою. «Там немає меду: або він штучний, або абсолютно не їстівний. На основі цих коржів ми будемо готувати класичний Мезешколач. Це чотири шари тіста з сметанним кремом та різними горіхами, таких буде декілька видів», - ділиться антикризовими планами закарпатський виробник.

Хліб, який роздавав король Штефан

16 березня цього року, коли вся сфера громадського харчування закрилась на невизначений термін, командаВалентина Штефаньо, відомого в цілій Україні закарпатського кондитера, вирішила переформатувати роботу. «Ми почали виготовляти те, щоб було б цікаве на кожен день. Не тільки раз у тиждень, як тістчека чи торт. Почали робити хліб, - розповілає Валентин. - Розробили більше різновидів хліба на заквасках. Це такий асортимент, який дозволяв нам працювати щодня, хоча і не  у звичному обсязі. У результаті підприємство тільки тиждень було на карантині, в інший час працювали «на винос».  Цей час був для того, що можна було придумати щось нове. І ми його використали, пропрацювали досить непогано».

Зараз пекарня готує  10-12 сортів різного хліба, акцент робиться на хліб на заквасках. По-перше, це -- здорове харчування, по-друге, можливість зберігати замішаний хліб в холодильній камері при температурі  +4 – +5 градусів, і випікати за потреби, пояснюють у пекарні.

Та головною «антикризовою фішкою» Штефаня став хліб Сирний Штефан. «Того дня я їхав на роботу. Пам’ятаю, на вулицях було взагалі пусто, жодної людини, собаки чи кота, - згадує, як виникла ідея новинки Валентин Штефаньо. - У пекарні я приготував хліб на заквасці і вирішив  поексперементувати з готовим тістом, додати якийсь закарпатський інгредієнт. Подумав: непогано, якщо це буде сир. У нас же винний регіон, Вино, хліб і сир -- це їжа, яка  буде постійно з людьми. Я знайшов Селиський сир, дуже смачний, і додав його до хліба. Трохи змінив технологію. Спочатку це був хліб більше м`який, але потім я вирішив: до вина потрібно щось хрусткіше із скоринкою і змінив його форму. Так народився цей хліб. Назву допоміг придумати Федір Шандор, він знайшов історію про короля Штефана. Про те, як він платив людям не грошима, а їжею. Ця їжа була більш багатою, бо це були люди «Штефана». Тому ми назвали хліб «Сирний Штефан».

Спочатку у пекарні ми не встигали навіть випікати цей хліб, за день розкуповували 90 хлібин і замовляли ще. Зараз виробництво випускає щодня від 30 до 50 «Штефанів». Людям подобається, каже Валентин, покупці навіть рахують відстані по Ужгороду «штефанами», за скільки десятків метрів можна з’їсти всю хлібину. Додому таку смакоту донести складно.

Відомий кондитер, який пережив за час роботи не одну кризу, каже: «В якийсь момент, коли приходить криза, бізнес повинен швидко, мобільно переорієнтуватися. Я не кажу, що повністю змінити свою сферу діяльності, а підлаштуватися під умови. Тому, що так або інакше ми повинні пережити цей коронавірус, він не вічний. І було б добре, щоб ми його пережили з мінімальними втратами».

Напій, який має зробити Ужгород центром «пивних» гурманів

Крафтова пивоварня Yuber в Ужгороді відкрилася наприкінці минулого року, у листопаді почали працювати у тестовому режимі, у грудні пивоварня отримала ліцензію.  А потім прийшов коронавірус і зіпсував масштабні плани. Вже у червні виробництво набрало обертів і випустило іменне пиво міста -- «Ужгородське».

«Почали з того, що привезли каміон продукції -12 сортів солоду з Чехії, Німеччини та США, - каже Юрій Бережник, господар пивоварні. -- Я купив в одних з найкращих виробників пива в Чехії технологію та рецептуру. Допомагав у запуску виробництва теж чеський пивовар, фахівець, який 27 років працював на заводі у Пльзені, 18 з яких був головним пивоваром.  Я мав свою уяву, як запустити процес, але ми все зробили, як рекомендували чехи».

У приміщеннях із солодом сторожами - коти. Продукція недешева і якісна, миші йдуть не гірше, ніж клієнти на пиво.

Юрій Бережник коротко пояснює процес пивоваріння та демонструє обладнання: «30 градусна рідина закачується у чан, 2 години проходить температурні режими, щоб була ферментація. Поті надходить у чани для фільтрації, знову у варочний чан і з додаванням хмелю. Після того, як пиво зварене, міряється рівень цукру, рідина охолоджується.  вариться, після чого пиво готове, міряється цукор, готове можна охолоджувати.

Ми не працюємо поки що 100%, бо обладнання дуже дороге. Запускаємося поступово, потужність пивоварні - 300 тис.літрів, наразі ми виготовляємо 100 тис. літрів. Якби не було коронавірусу, ми б працювали на повну потужність. Три місяці карантина нас вбили і незрозуміло, коли це все закінчиться. Але все влаштовано так, що у будь-який момент ми можемо довстановити обладнання і розширити виробництво».

У пивоварні спеціальна базальтова підлога, яка не піддається впливу кислот та іншим руйнівним процесам. Так само багато інших речей, які  витримують агресивне середовище.

Юрій Бережник розказує, що з початку реалізації своєї ідеї зіштовхнувся з купою скептиків, але хотів зробити справді якісний місцевий продукт, за який не соромно. «Я не мав завдання зробити тільки пивоварню, продавати кудись пиво і не відповідати за продукт. Пивоваріння, особливо крафтове, -- це культура, до котрої Україна лише йде. Ми на початковій стадії. Потрохи крафтові виробники забирають ринок у не дуже чесних пивоварвів –монополістів, які під себе зробили закони з купою перепон для малих виробників. Я розраховував на одну суму. Думав впишемся у 300-400 тис. євро, коли приїхали чехи пояснили, що потрібно мінімум 700-800 тис.євро. У результаті на все пішло півтора мільйона євро». 

Криза, навіть світового коронавірусного рівня, - не привід згортати виробництво, переконують всі три герої нашої історії. Це час мобілізувати всі ідеї, які не мали часу на доопрацювання, привід обєднатися з іншими виробниками та запропонувати цікаві продукти. Які принесуть успіх підприємству і задоволення споживачам.

 Ірина Бреза