Питання корму: як забезпечити тил українському тваринництву

Але ми продаємо за кордон масу сировини для виробництва комбікормів, а потім купуємо його в іноземців.

Питання нацбезпеки

Продовольча безпека країни, тобто її можливість забезпечувати саму себе продуктами харчування, не менш важлива, ніж безпека економічна або військова. Здавалося б, в України, як аграрної держави з цим все повинно бути добре за визначенням. Але це не зовсім так. Якщо продукцією рослинництва і ми себе забезпечуємо, і ще півсвіту годувати можемо, то з тваринництвом не все так райдужно.

“У 1980 році в Україні було 27 млн голів великої рогатої худоби, сьогодні, менш ніж через 40 років, ми можемо говорити про 4 млн голів. Якщо так піде і далі, то в 2030 році корову можна буде занести у Червону книгу, — говорить операційний директор компанії UkrLandFarming Галина Ковток. — У чому причина? У виробництва яловичини найдовший термін окупності, це неприбутковий напрямок. Отримувати 10% рентабельності в м’ясному тваринництві — це фантастика, це вищий пілотаж”.

Основу тваринницької галузі в Україні становить поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ), свиней і птиці. При цьому половину худоби вирощує населення, половину — агрогосподарства. Але якщо говорити про ВРХ, то більш 65% його поголів’я міститься на приватних подвір’ях. І лише близько 35% — у сільгосппідприємствах. Промислова відгодівля ВРХ на м’ясо за великим рахунком відсутня — лише деякі господарства цим зараз займаються.

Причина, як не дивно, — брак кормової бази. “Так, рослинництво в Україні в останні два десятки років розвивалося дуже бурхливо, але не кормове. Промислове виробництво м’яса давно вже не має нічого спільного з коровами, які вільно пасуться на зеленій галявині, — пояснив у коментарі для “ДС” фермер з Машівки (під Полтавою) Сергій Веремейчик. — В основі всієї тваринницької галузі спочатку лежить виробництво кормів, і це самостійний, серйозний напрямок аграрного бізнесу. Але у нас на ринку комбікорма дуже дорогі, тому що всі імпортні. Через це невеликим фермерам займатися тваринництвом невигідно”.

Тобто в основі промислового тваринництва лежать комбікорми — їх використання робить тваринництво рентабельним. Але як раз з власним виробництвом комбікормів в України великі проблеми.

[[{“fid”:”535008″,”view_mode”:”default”,”fields”:{“format”:”default”,”field_file_image_alt_text[und][0][value]”:false,”field_file_image_title_text[und][0][value]”:false},”type”:”media”,”field_deltas”:{“1”:{“format”:”default”,”field_file_image_alt_text[und][0][value]”:false,”field_file_image_title_text[und][0][value]”:false}},”attributes”:{“class”:”media-element file-default”,”data-delta”:”1″}}]]

Загадка відходів харчопрому

Статистика за січень-серпень нинішнього року багато говорить фахівцям. “У п’ятірку ключових експортних позицій в ЄС за вказаний період увійшли: зернові — $1,2 млрд, олія — $702,5 млн, насіння олійних — $581,4 млн, залишки та відходи харчової промисловості — $312,8 млн, м’ясо та харчові субпродукти свійської птиці — $169,8 млн, — каже заступник міністра аграрної політики і продовольства України Ольга Трофімцева. — За вказаний період імпорт аграрної продукції з країн ЄС до України збільшився на $336,2 млн порівняно з відповідним періодом 2017 року і склав $1,7 млрд. Найбільше ми імпортували продуктів для годування тварин, м’ясо і субпродукти, насіння олійних культур, кукурудзу”.

Деякі галузі аграрного експорту та імпорту України можуть неабияк здивувати тих, хто не в темі. Ось приклад: за підсумками 2017 р. головна стаття українського експорту до Франції — це “залишки і відходи харчової промисловості”, яких поставили на суму $113,5 млн. Тільки на другому місці — більш зрозумілі “жири і масла тваринного або рослинного походження” (їх продали французам майже на $83 млн).

Статистика українського експорту показує, що “залишки і відходи харчової промисловості” з позначкою “Made in Ukraine” вельми популярні і в Європі, і за її межами. В Європі їх у нас купують 26 країн, деякі — на дуже великі суми. Наприклад, Польща у 2017 р. купила відходів українського харчопрому на $84,8 млн, Іспанія — на $76,3 млн, Італія — на $59,7 млн, Нідерланди — $52,7 млн. Навіть маленьке Монако купує в Україні відходів харчопрому на $1,29 млн в рік — це основна стаття торгівлі наших країн.

Секрет простий: до категорії “Залишки і відходи харчової промисловості” відносяться макуха, що залишається при виробництві рослинної олії, борошно, крупи та гранули з м’яса або м’ясних субпродуктів, риби, а також інші відходи. Все перераховане — цінний кормовий матеріал для тваринництва, основа комбікорму.

Складається абсолютно ненормальна ситуація, коли Україна продає сировину для виготовлення комбікормів, потім купує цей самий комбікорм за кордоном і на цій операції втрачає ту саму частку доданої вартості, яка могла б зробити рентабельним вітчизняне тваринництво.

“Питання комбікормів сьогодні вкрай актуальне. Найчастіше українське зерно купують інші країни, де прямо в портах стоять величезні комплекси комбікормових заводів, і там же на місці з нашого зерна виробляють комбікорм. Цим займаються великі транснаціональні компанії, — розповідає Галина Ковток. — Ми не раз задавалися питанням: чому Україна не може сама заробити ту ж саму додану вартість, на власній території, виробляючи комбікорм і його експортуючи? Прийшли до висновку: тут треба поміняти свідомість агровиробників, культуру продажу продукції. Тому що перешкод технологічних або логістичних, насправді, немає”.

Вітчизняний досвід

Сьогодні ситуація змінюється на краще: великі тваринницькі комплекси, які вирощують ВРХ і діляться на м’ясні, молочні та м’ясомолочні, все частіше створюються великими агрохолдингами, які входження в цей бізнес починають саме з піклування про кормову базу.

Перевага “вертикальних” агрохолдингів в тому, що, крім тварин, вони вирощують зернові та олійні культури, які самі або у формі відходів виробництва йдуть на корм худобі, свиням і птиці. Тваринництво може бути також побічним видом діяльності таких компаній. Великі виробники додатково будують власні комбікормові заводи, обвалочні цехи і навіть м’ясопереробні заводи. Так зв’язуються всі етапи виробництва — від підготовки кормової бази до переробки м’яса та його реалізації.

Приклад тому — UkrLandFarming, велика компанія, яка має близько 50 тис. голів ВРХ. За підсумками 2017 р. вона посіла друге місце на ринку комбікормів України з часткою 6,5% (дані AR-group). Лідер в цьому сегменті — “Миронівський хлібопродукт” з 25,3%, на третьому місці — “Українське зерно” (ГК “Єдність”), що зайняла 6,4% ринку комбікорму.

Головне досягнення 2017 р. на українському ринку комбікормів — незначний приріст (на 3,5%) виробництва кормів для ВРХ, до 592 тис. т. іншим великим “номінаціям” кормовиробництва (корми для птахів, корми для свиней і ін) тенденція зворотна. Сумарний підсумок 2017 р. — трохи більше 6 млн т. У порівнянні з початком 2000-х, коли в Україні обсяги виробництва кормів ледь перевищували 1 млн т, 6 млн т — результат вражаючий. Хоча в 1990 р. вироблялося 16 млн т комбікормів.

Обнадіює те, що сьогодні виробництвом комбікормів в Україні зайнялися великі агрохолдинги, і вони мають значний резерв виробничих потужностей. У топ-10 вітчизняних виробників комбікорму практично всі компанії мають незадіяні потужності з виробництва комбікормів. Так що в реальності ситуація на українському комбікормовому ринку має хороші перспективи до зростання.

Денис Лавникевич

Джерело: Укррудпром