Вадим Нестеренко: «У нинішньому парламенті нікому захищати інтереси селян. Це вже очевидно»
В останню передноворічну суботу аграрний комітет ВР переважною кількістю голосів несподівано прийняв рішення про законопроект №2178-10, порушивши тим самим меморандум фракцій і депутатських груп про порядок підготовки законопроекту до другого читання. Про те, до чого може призвести такий поспіх, ми розмовляємо з головою наглядової ради агрохолдингу Ristone Holdings і екс-депутатом Верховної ради 8 скликання Вадимом Нестеренко.
– Вадиме Григоровичу, ви належите до тих українських аграріїв, які працювали в органах влади, ви були депутатом ВР, розумієте регламент Ради і те, як готуються законопроекти. Як, по-вашому, чи позначиться поспіх у підготовці законопроекту про ринок землі на його якості?
– Безумовно, позначиться, і дуже негативно. Такого масштабу законопроект, що несе за собою дуже серйозні наслідки для України, повинен готуватися, по-перше, строго у відповідності з регламентом Ради. Зокрема, пункт 6 статті 16 закону про парламентські комітети вимагає розгляду всіх без винятку поправок до законопроекту в проміжку між першим і другим читанням. Ми ж всі розуміємо, що за один суботній день всі чотири тисячі поправок розглянути неможливо, навіть якщо частина з них дублюють один одного. По-друге, розглянутий законопроект взагалі не є проектом закону про функціонування ринку сільгоспземель, він лише дає дозвіл на продаж і вводить деякі обмеження, на кшталт розміру разової покупки, і не більше. У законопроекті немає реальних запобіжних механізмів ні проти концентрації земельних масивів, ні проти земельних спекуляцій і афер, не прописана роль держави в контролі за збереженням якості українських чорноземів у процесі їх експлуатації.
Підкреслю, що я прихильник введення ринку землі, але регульованого ринку, контрольованого і такого, що враховує соціальні інтереси мешканців сільських територій України. Взагалі, це біда нашого законодавства, воно, як правило, носить миттєвий і політичний, а не стратегічний і державний характер.
Від цього і проблеми, в тому числі і з українським АПК. І повірте мені, я дуже добре розумію, про що кажу.
Ось ви згадали те, що я був депутатом Верховної Ради. На жаль, у нас досі аграрії, як і представники інших галузей, змушені йти у депутати і чиновники, щоб хоч якось донести в коридори влади свої реальні проблеми. Вдумайтеся, в країні, якій пророкують майбутнє аграрної супердержави, в якій третина населення живе і працює у сільській місцевості, немає політичної сили, яка б обстоювала інтереси селян у Верховній Раді. Аграрії втомилися від порожніх обіцянок політиків. Ситуація змушує аграріїв залишати свій бізнес і займатися політикою, щоб через депутатство від мажоритарних округів хоч якось допомагати зупинити деградацію АПК і села.
У країнах традиційної та розвиненої демократії цю роль грають професійні політики, яким виборці доручають відстоювати свої конкретні інтереси. А хто політики у нас? Яка їх якість? Хто в новому парламенті буде відстоювати інтереси селян? Дивіться: в шести сільських виборчих округах Дніпропетровщини серед нинішніх депутатів немає жодного аграрія, інтереси сільських жителів представляють в Раді міські адвокати, волонтери, підприємці, або, в кращому випадку, люди, які зареєстрували сільгосппідприємства в 2019 році під вибори. Що вони знають про реальні проблеми села?
Я з повагою ставлюся до всіх обраних нардепів, але щиро не можу зрозуміти, як і чому в комітеті з АПК нинішнього скликання Ради виявилися заступник директора АТП або столичний адвокат, а підкомітет з соціальної політики АПК та розвитку сільських територій очолив молодий тележурналіст.
Зі свого депутатського досвіду знаю, щоб відстояти законопроект на користь села та аграріїв, потрібно, в першу чергу, володіти всіми нюансами теми, оперувати цифрами і фактами, знати реальний стан справ, щоб вести професійний і аргументований діалог, коли на комітет приходять міністри і чиновники Кабміну. Я пам’ятаю аргументовані принципові дискусії аграріїв навколо кожного урядового законопроекту. Я працював в цьому комітеті. І коли дивлюся на те, що зараз відбувається, і як приймають нові закони, мені стає сумно за майбутнє агробізнесу і простих селян.
Для всіх очевидно, що законопроект про ринок землі обговорюють не з позиції селян і аграріїв, а з позиції партійної дисципліни. Так, власне, і не обговорюють, а відкрито ігнорують всі зауваження та поправки.
– От ви говорите про «партійну дисципліну», але в Раді минулого скликання самі були в партії Порошенко БПП «Солідарність»…
– Хто вам таке сказав? Це ви начиталися тих дурниць і наклепу, які про мене поширювали політичні конкуренти? Знаєте, на мить відволікся від теми, але я мрію про ті часи, коли в Україні, як у всіх цивілізованих країнах світу, з’явиться, нарешті, закон про кримінальну відповідальність ЗМІ за свідомий і навмисний наклеп. У новому законопроекті про Нацраду з телебачення і радіомовлення ця норма з’явилася. А мені довелося всі неповні п’ять років депутатства витримувати жорстокий прес публічно поширюваної брехні, за яку ніхто так і не поніс відповідальності. У наші суди з такими позовами йти марно. Пробували. А безкарність породжує всю ту брехню, бруд, фейки, якими «славиться» українська політика і заповнений інформаційний простір. Це, до речі кажучи, дуже тяжка репутаційна плата за необхідність відстоювати у вищих ешелонах влади інтереси своїх виборців.
А тепер що стосується «партійності» і «партійної дисципліни». Давайте по порядку. Підніміть будь-які документи і переконайтеся, що за всі роки незалежної України я жодного дня не перебував ні в якій партії. На 38 мажоритарному окрузі балотувався як самовисуванець, це легко перевіряється. Також легко зрозуміти, що працювати в Раді і реально впливати на те, щоб в округ йшло фінансування на відновлення інфраструктури, щоб мати можливість впливати на прийняті закони, депутат-одинак не може, потрібно записуватися у фракцію і використовувати всі її можливості. Цього вимагали від мене в 2014 році мої виборці, їм потрібні були не виступи з трибуни, а реальна допомога округу. По сайту ВР так само легко перевірити, що я ніколи не голосував за вимогами партійної дисципліни, у мене була і є власна думка, а корективи в неї могли вносити тільки виборці. Ні за одне моє голосування мені не соромно.
Хочу підкреслити ще одну важливу деталь. У нас політика на місцях будується тільки на одному – на очорненні конкурента. Мені одні і ті ж критики по черзі дорікали в тому, що я був у “Партії регіонів”, але це є брехнею. Потім дорікали в тому, що я «ганьблю БПП», не голосуючи за одіозні законопроекти Яценюка і Гройсмана, а у фіналі хором дорікнули в «роботі з БПП». Насправді, це політична кон’юнктура і нічого більше. На політичного опонента потрібно повісити ярлик «злочинна влада» і вилити побільше «чорнухи».
– Але ж ви погоджувалися працювати у владних структурах, працювали з тим же Вілкулом в облдержадміністрації. Навіщо?
– От бачите, знову спотворення фактів. Я з Вілкулом не працював. Якщо мова йде про 2013-й, коли я менше року працював в обласній адміністрації, губернатором був Колесніков. А Вілкул працював в уряді.
Але суть в іншому. Мене запросили на посаду віце-губернатора з АПК не за політичні погляди і партійність, не за гарні очі, а за організаторські здібності і професійне розуміння проблем галузі та шляхів їх вирішення, так мені, принаймні, сказали, коли запрошували. Десь з кінця 90-х років мої агропідприємства були безумовними лідерами АПК області, сюди возили і міністрів, і екс-міністрів, влаштовували на їх базі всеукраїнські семінари і наради. Думаю, що саме тому пізніше я отримав пропозицію стати на громадських засадах радником губернатора з аграрних питань вже від БПП – Резніченко.
А знаєте, чим серед іншого довелося займатися в 2013 році на посаді віце-губернатора? Наприклад, воювати з правонаступниками санстанції, які влаштували терор фермерам області, звинувачуючи їх в числі іншого, і в тому, що трактористи і комбайнери користуються для обслуговування техніки… брудними ганчірками і не розставляють на полях контейнери для їх утилізації. Я возив в сільські райони губернатора і на конкретних прикладах показував проблему і те, як її вирішити. А будучи народним депутатом, я, як підірваний, носився між кабінетами Кабміну, ОДА, райрад, щоб привести на округ гроші і відремонтувати дороги, відновити будинки культури та дитячі садки. У тому ж Новомосковську після мене залишилася реконструйована центральна площа міста європейського рівня.
В Україні дуже люблять говорити про необхідність у владі професіоналів, налаштованих на результат. А на практиці все виходить інакше: політиканство і кадрова деградація. У цій божевільній кадровій політиці важливо не те, що ти вмієш і знаєш, а яка у тебе політичне забарвлення.
Так от, повертаючись до теми нашої розмови. В мою бутність депутатом, такий законопроект про землі, який зараз буде голосуватися, просто не пройшов би профільний комітет Ради. Ми б збудували його окремим законом про ринок землі, а не просто «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України…». Ми врахували в законі всі нюанси, винесли законопроект на широке експертне обговорення, і не дозволили б собі поспіху, розуміючи особливо тяжкі наслідки будь-навмисної або випадкової помилки законодавців. І вже точно дали б у цьому законі відповіді на всі питання, які сьогодні змушують нервувати і панікувати фермерів, селян, власників паїв, самоврядування ОТГ.
Ви ж розумієте, інтереси якої кількості українців зачіпає відкриття ринку землі! Це повинні зрозуміти і наші нинішні законодавці. Але, думаю, що більшість з них мають уявлення про український АПК та його проблеми тільки на основі свого знайомства з овочевими прилавками в супермаркетах, до речі, заповненими імпортною продукцією. Ви бачили в «Сільпо» цінник з текстом «Картопля. Країна-виробник – Франція»? Розумієте, наскільки це абсурдно?
Аграрії чекають від політиків справедливих і потрібних законів, жителі сіл чекають державну програму соціально-економічного розвитку сільських територій, ОТГ чекають реальної фінансової децентралізації. Але реалізувати ці очікування у влади, схоже, просто нікому.