182818
178171

Дожилися, Україна вже купує борошно у Білорусі - президент Всеукраїнської асоціації пекарів

Україна, другий найбільший в світі експортер зерна, різко збільшила імпорт пшениці. На початок березня в країну ввезено 14,5 тис тонн борошномельної пшениці з Білорусі. Обсяги, звичайно, невеликі, але якщо порівнювати з показниками аналогічного періоду 2020 року, динаміка вражає – імпорт вже зріс усемеро. Це при тому, що в минулому році урожай пшениці в Україні склав 25,1 млн тонн, а за експортом саме цієї найважливішої зернової культури ми вийшли на п'яте місце в світі – після Росії, ЄС, США та Канади. 

Але і це ще не все. Україна не лише й з початку 2021 року різко збільшила закупівлі зерна за кордоном, а й вп'ятеро збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі.

Про те, хто винен в ситуації, яка вже спровокувала масове зростання цін на продукти харчування, і як українські солдати примудряються з'їдати в 14 разів більше хліба, ніж показує Держкомстат, в бесіді з «Главкомом» розповідає президент Всеукраїнської асоціації пекарів Олександр Тараненко.

- Зростання імпорту борошномельної пшениці всемеро. Цю динаміку можна розцінювати двояко. Хтось може сказати: 14,5 тис тонн – мізер, але ж рік тому було 2,1 тис тонн. Яка небезпека цієї ситуації?

- Дійсно, справа в не в обсягах, справа в тенденції. Це тривожний дзвіночок – значить, щось не в порядку в нашій державі, яка є одним з найбільших експортерів пшениці в світі.

Відразу наголошу, що проблем з продовольчою безпекою немає ніяких. Так, в минулому році урожай пшениці був менше, ніж в 2019-му, коли було зібрано 28,3 млн т. Але її внутрішнє споживання становить близько 7,5 млн т щорічно. Решту експортуємо – згідно з щорічними меморандумами, які підписуються. Експортуємо у два з половиною разiв більше, ніж споживаємо. І все одно постійно залишаються перехідні залишки, до 1,5 млн тонн. У будь-якому випадку зерна в країні цілком достатньо.

Але зараз що вийшло? Світові ціни на пшеницю зростають: споживання зростає. У тому ж Китаї, де постійно піднімається рівень життя. Китайці стали багатшими і багато їдять. У тому числі, м'яса. А для вирощування тварин потрібно зерно. Знову ж таки, можна припустити, що в світі більше стали вживати хлібобулочних виробів через карантин – люди вдома сидять і від нудьги щось постійно жують.

А Україна, як один з найбільших імпортерів, дуже сильно зав'язана на світові ціни на пшеницю. Відповідно, зростають і закупівельні ціни на зерно всередині країни. Ось деякі компанії і вирішили купувати його в Білорусі. Чому б не притримати власну пшеницю, яка з жовтня 2020 року додала в ціні на третину, і не купити білоруську, яка помітно дешевше, і як мінімум, не гірше за якістю?

- Чому такий розкид цін?

- У Білорусі експортний потенціал зерна значно нижчий. Причини – починаючи від відсутності портів і закінчуючи проблемами в міжнародній і внутрішній політиці. Та й менталітет трохи інший. У нас, якщо бачать, що світові ціни зростають на 5%, то накинуть на всякий випадок 10%. У Білорусі такого не станеться, до того ж там жорстке регулювання. Ось тому і ціни на зерно прийнятні.

- А що в Україні відбувається з регулюванням цін на стратегічно важливу продовольчу сировину?

- У нас, на жаль, тепер в цьому відношенні дикий ринок. Негативну роль зіграла нинішня відсутність держави в цих процесах, мова про цінові тенденції на внутрішньому ринку зерна.

Чому раніше не було таких різких стрибків цін? 2003 рік – дуже показовий. Практично все зерно з України вивезли, попри несприятливі прогнози, а потім завозили втридорога з-за кордону. Тоді держава зробила висновки і на певному етапі дуже добре працювали такі структури, як Держрезерв, Аграрний фонд.

Вони діяли як? Ось починається збирання врожаю, ціни, зрозуміло, просідають – йде вал продукції. Трейдери зерно скуповують, до кінця року його вартість зростає, так як йдуть масові продажі. І на нижньому піку ціни держава скуповувала необхідну кількість зерна, а коли ціна починалася підвищуватися, держава вступає в гру і стримувала зростання на внутрішньому ринку. Відбувалася «зернова і борошняна інтервенція», яка дозволяла згладити сезонні стрибки цін.

Крім того, цей механізм сприяв виведенню бізнесу з тіні, адже борошно з державних запасів реалізовувалася підприємствам, що працюють легально, а тіньове виробництво в цій ситуації опинялось в програші.

-  Коли припинилася така практика?

- У 2015-2016 році. Сказали, що, по-перше, це не ринковий механізм. А по-друге, Держрезерв створює запаси, а їх крадуть. Мовляв, сотні тисяч тонн розікрали і тепер ми резервів робити не будемо. У сенсі – зберігати. Але вибачте, це не означає, що даний механізм є неефективним. Те, що у вас крадуть, так є контрольні органи, правоохоронні. А як вони працюють – це інше питання. 

Я ось особисто знаю керівника одного держпідприємства, у якого начебто вкрали близько 30 тис тонн пшениці. Людину «закрили», а через три дні випустили. Вгадайте, чому. Зерно було тоді по $200 з гаком за тонну, за найскромнішими підрахунками – виручка $6 млн. За таку суму можна три дні і посидіти. Головне – знати з ким правильно потім поділитися.

Ми нещодавно з Родіоном Рибчинським, директором союзу «Борошномели України», зустрілися з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком. Обговорили ситуацію.

Була піднята тема забезпечення продовольчої безпеки і утримання цін на соціально значущі продукти харчування. Досягнуто порозуміння, що виробники хлібобулочних виробів в змозі забезпечити ринок якісною продукцією в повному обсязі, в той же час вони не мають можливості утримати ціни в умовах різкого зростання вартості сировини.

Що стосується створення запасів, запропонували: якщо ви боїтеся, що у вас на держпідприємствах зерно вкрадуть або з'їдять миші, давайте зберігати пшеницю на приватних підприємствах. Нехай там створюється стратегічний запас. Всім добре. Приватникам платять за зберігання i охорону. Держава купує на нижньому піку ціни, умовно, 700 тис тонн зерна (саме такий запас необхідний виробникам хлібобулочних виробів, які працюють офіційно). Ось порахуємо. Ціна за тонну зерна в серпні була до 6,6 тис грн. В кінці 2020 року – вже більше 9 тис грн. На такій різниці державі можна прекрасно окупити і зберігання, та переробку. І навіть заробити. Зараз вже ціна близько 11 тис грн за тонну.

А у нас в січні 2021 року мало того, що зросла ціна, так ще і вдвічі-тричі зменшилася кількість пропозицій. Постачальники «сіли на мішки» і стали чекати – сенс продавати борошно по 10 тис. грн, якщо завтра можна продати за 12 тис. грн? Ця ситуація знову ж створює ажіотаж і сприяє зростанню ціни.

- Але якщо завтра ціна буде 9 тис грн за тонну?

- Людині властиво сподіватися на краще. Потрібно відмітити, вичікують зараз не лише дрібні фермери, а навіть Державна продовольчо-зернова корпорація України. Діючі контракти з продажу зерна виконуються, але надлишки – ні, не продають. Чекають.

Ось, до речі, хотів відзначити: ми все говоримо про те, що Україна збільшила імпорт пшениці. Але це пів біди. Є гірше явище – ми збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі. З жовтня по грудень завозили по 700-900 приблизно тонн, а в лютому завезли 4,5 тис тонн. Зростання п'ятикратне. І ось це зовсім тривожно.

- Чому?

- Пшениця – сировина, дешева, ми її переробимо, дамо заробити вітчизняним переробникам. А в ситуації з імпортом борошна заробляють білоруські переробники. Куди ми котимося? Ми починаємо завозити готову продукцію, віддаючи додаткову вартість розбитнішим сусідам! I це навіть не макаронні вироби, це просто борошно!

- До речі, зерно, яке ми купуємо в Білорусі, твердих сортів, і борошно також з нього?

- Ні, звичайне борошномельне.

- Чому в Україні дефіцит зерна твердих сортів?

- Його дуже мало виробляється – 30 тисяч тонн, тобто менше 1% загального обсягу. З наших сортів м'якої пшениці виходять цілком прийнятні макаронні вироби. Якщо хтось каже, що у нього вироби з вітчизняних твердих сортів, він лукавить. Або імпортне щось, або додають імпортну муку. Це як в анекдоті про котлети з перепелиці в ресторані:

– Що, правда, з перепелиці?

– Так, але для поліпшення смакових якостей ми додаємо трошки яловичини, в певних пропорціях.

– Скільки?

– Приблизно один до одного. Одна перепілка і один бик.

Взагалі у нас зараз ринок хлібобулочних виробів майже наполовину в тіні. Ось за офіційними даними Держкомстату, в 2020 році було вироблено близько 50 грам хліба на людину в добу. Вдумайтеся! У блокадному Ленінграді добова норма була 250 грам на працюючого, і 125 грам – на утриманця.

Щоб було наочніше: знаєте, скільки зараз бійцеві української армії потрібно хліба на добу? 720 грам. А за офіційними даними ми споживаємо 50 грам! (Але при цьому в мінімальний споживчий кошик закладають 277 грам). Зрозуміло, що солдат – не типовий споживач, але різниця майже в 15 разів ?!! Питається – де решта в цій статистиці?

- І де, власне?

- У тіні. Зараз в Україні немає державних хлібопекарських підприємств. Є великі приватні – «Київхліб», «Кулиничі», «Хлібні інвестиції», «Хлібодар», «Хлібпром», «Формула смаку». Є середні і багато маленьких, які, як правило, працюють «в чорну». Кілька гривень в ціні хліба – це податки. І у невеликих підприємств це складова відсутня, що дозволяє їм демпінгувати. І, відповідно, відбирати ринок.

- Так компанії маленькі, конкуренції великим підприємствам, які зайшли у найбільші торгові мережі, вони не складають?

- Знаєте, одна блоха – собаці не завада. Але коли їх багато – собаку заїдають. А невеликих пекарень (коли виробництво – кілька тонн на добу, на підприємстві числиться 2-3 людини, а реально більше 30 співробітників) – їх тисячі.

- Отже, яке зараз реальне споживання хліба в Україні?

- Приблизно 200 грам на людину, що б не говорила офіційна статистика. Ось на початку 90-х років вона показувала позамежні цифри, але не забувайте, що тоді хліб дотувався і ним годували худобу і свиней. А після кризи 2008 року пекарні почали йти в тінь, і Держстат тепер показує зовсім безглузді цифри.

Так, споживання трохи падає, змінюється культура споживання. Реклама, людям вселяють, що вранці треба їсти не бутерброд, а сухі сніданки – від хліба товстіють. Але вибачте – солдат з'їдає 720 грамів хліба на день. Ви багато бачили товстих солдат? При мені якось будівельники з'їли в обід буханку на двох. Ви багато бачили товстих будівельників? А якщо сидіти цілими днями біля комп'ютера, лопати булочки і запивати кавою, звісно погладшаєш. Але точно також можна поправитися від ковбаси, мюслів і йогурту. Адже насправді питання всього лише в балансі калорій.

- Чому коли зерно дорожчає, ціни на хліб теж повзуть вгору. А от коли зерно дешевшає, ціна на хліб ніколи не реагує?

- З початку року зерно, і, відповідно, борошно, подорожчали, собівартість хліба виросла на 12%. Але підняти ціну на продукцію відразу не виходить – у нас договори з торговими мережами. А за договором ми повинні за 30 днів їх повідомити, і підняти вартість можемо не більше ніж на 5%. А відстрочка по платежах – 55 днів. Одним словом у мене витрати на борошно зросли сьогодні, я їх заклав в ціну через місяць, а гроші отримаю ще через два. Тобто касовий розрив три місяці, уявляєте?

Зрозуміло, ціни на хліб ми опускати не будемо. Тільки зараз галузь вийшла знову на якийсь прибуток. Ось багато в подорожчанні хліба звинувачують пекарів, але вони особливо на ціну не впливають. Пекар це навіть не переробник, а кухар. Зміна ціни хліба відбулася внаслідок різкого зростання сировини, і в першу чергу – борошна. Плюс дорожчають дріжджі, олія, цукор. 

А подорожчання зерна на внутрішньому ринку викликає ланцюгову реакцію. Воно провокує зростання цін на всі основні продукти харчування. М'ясо птиці, свинина і яловичина, молочна продукція... Корова не буде менше їсти і давати більше молока, її потрібно добре годувати.

До речі, зараз у нас дефіцит молока на переробку. Але ось поляки чомусь незбиране молоко до нас не завозять, продають готову продукцію. Це повертаючись до того, що ми вже дожилися, що борошно купуємо.

Інфографіка gazeta.ua

- Ще рік тому експерти ФАО, продовольчої та сільськогосподарської організації ООН попереджали, що через пандемію коронавірусу може початися дефіцит харчів через порушення логістичних зв'язків. Багато країн почали робити стратегічні запаси зерна, обмежили і навіть зупинили експорт. Це дієвий захід? Може, Україні слід діяти так само?

- Щось жорстко забороняти – теж неправильно. Після зернової кризи 2003 року держава обмежила експорт, але потім стали відбуватися не дуже хороші речі, перекоси. Багато пекарів вклалися в зерно, зробили собі запас, а у нас в 2004 році – знову хороший урожай, ціна впала, образно кажучи, нижче плінтуса. А вивозити не можна. Один мій знайомий на $4 млн «влетів». Умовно, купив зерно по тисячі гривень за тонну, думаючи, що буде півтори, а ціна впала до шестисот. Людина в результаті була змушена продати частину свого бізнесу.

Тому головне – не тотальна заборона, а розумна діяльність держави, створення стратегічного запасу зерна з метою запобігання спекулятивних процесів. Інакше ми будемо постійно мати цінові «гойдалки», ринок буде лихоманити, а платити за все це буде в підсумку кінцевий споживач.

- Уряд зараз веде переговори з виробниками, переробниками i торговими мережами про стримування цін на соціально значущі продукти. Які результати?

- Наша з Родіоном Рибчинським зустріч з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком – це якраз частина згаданих переговорів. Там просто всіх по черзі запрошували, і закликали тримати ціни. Свою позицію ми висловили, а що там з рітейлом та іншим галузям – навіть не знаю. 



Питання приватної залізничної тяги має вирішитися до кінця вересня

Про це заявив міністр інфраструктури України Владислав Криклій, повідомляє пресслужба відомства.

Він сказав, що перед Укрзалізницею поставлене питання узгодити договір про допуск приватних локомотивів вирішено до кінця вересня.

"Цей проєкт є вкрай важливим та очікуваним для бізнесу протягом останніх років. Завдяки йому ще до набрання чинності закону “Про залізничний транспорт” ми зможемо дослідити, як функціонує ринок у зовсім інших умовах – за наявності одразу кількох перевізників. Відпрацюємо технічні та інші особливості в реалізації доступу до залізничної інфраструктури, визначимо можливі ризики в організації безпеки руху під час експлуатації приватних локомотивів”, - розповів Криклій.

Міністр зазначив, що незважаючи на відсутність прогресу в прийнятті нового закону “Про залізничний транспорт України”, Мініфраструктури продовжує реалізовувати плани, визначені Президентом, щодо створення конкурентного ринку залізничних перевезень.

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Вадим Нестеренко: «Важлива не просто врожайність, а кінцевий фінансовий результат»

Підсумки збирання ранніх сільгоспкультур в одному з найбільших агрохолдингів Південно-Сходу України Ristone Holdings прокоментував для Аgroreview.com Вадим Нестеренко – співвласник і голова наглядової ради холдингу.

- Вадиме Григоровичу, в середині весни прогнози у всіх аграріїв Південно-Сходу були похмурі. Як ви оціните результати збору врожаю?

- Урожай не рекордний, але і не критичний, я б назвав його середньо-високим. Як я і припускав раніше, ми зібрали десь 75% від того, що ми збираємо в найкращі роки.

Врожайність пшениці в цьому році в середньому по господарствам 45-50 центнерів з гектара (у рекордні роки доходила до показника в 65 ц/га), ріпак дав середні показники, для нього погодні умови в цьому році були не найкращими. А ось ячмінь порадував – дав дуже хороші показники для цієї культури – 40-45 ц/га. Для холдингу традиційно – чим далі на південь розташоване господарство, тим врожайність нижче. В цілому, це є тенденцією для всього українського АПК.

- А що допомогло вашому холдингу зібрати пристойний урожай? Технології, насіння, добрива?

- Насамперед, звичайно, допомогли травневі дощі, вони, по суті, врятували посіви. Ви ж пам'ятаєте, що осінь була суха, сіяли ми в неоптимальні пізні терміни. Потім боялися, що взимку посіви замерзнуть, але зима була теплою, тут пощастило. Природа все ж таки грає в сільгоспвиробництві домінуючу роль. Безумовно, є така закономірність – від вкладених в технології ресурсів залежить обсяг і якість врожаю. Важливо знайти золоту середину між витратами і результатом. Ми ж взагалі боремося не за врожайність, а за фінансовий результат. Тобто при мінімально необхідних вкладеннях отримати максимальну фінансову віддачу.

Можна, наприклад, внести добрив у п'ять разів більше, ніж визначено нормою, але врожайність при цьому в п'ять разів вище не стане, може, буде більше на 20%, але з точки зору фінансів такі надвитрати не мають економічного сенсу.
Баланс здорової економіки вирощування зернових в холдингу тримається на кількох китах, серед яких я б виділив власне виробництво насіння, суворе дотримання правил сівозміни, боротьба за збереження природної вологи в ґрунті, гарне технічне оснащення господарств.

- Могли б більш детально зупинитися на кожному з них. Наприклад, чому ви вважаєте, що насіння краще не купувати, а вирощувати?

- Всі аграрії, які мають власне насіннєве господарство, знають, як це позначається не стільки на врожайності, скільки на собівартості врожаю. Власне насіння помітно зменшує собівартість вирощування. І, одночасно, додає упевненості. Адже вже не раз люди стикалися з тим, що навіть у купленого в пристойних імпортних фірмах садивного матеріалу, вирощеного в тій же Угорщині, періодично проскакує проблемна партія. Звичайно, такі фірми для збереження власного іміджу швидко реагують на скарги, задовольняють різноманітні претензії, тим не менш, людський фактор присутній і в таких серйозних компаніях.

Коли ж ми використовуємо власний посадковий матеріал, ми чітко розуміємо, що отримаємо на виході. Вирощуючи своє насіння, ми вже заздалегідь бачимо і знаємо, який в кожному з гібридів закладений потенціал зростання. І потім коли вже це насіння сіємо на товарну продукцію, чітко розуміємо, чого очікувати.
Всі сорти ячменю і пшениці ми в основному вирощуємо самі для себе. Вони добре районовані та адаптовані до умов клімату тих територій, де розташовані наші господарства, будь то південь – Дніпропетровська і Запорізька області, або більш північні райони Харківської області.

- Ви згадали про важливість сівозміни, але як застосовувати ці правила у сьогоднішніх умовах, коли більшість господарств має монокультурну спеціалізацію?

- Дотримання вимог сівозміни має істотний вплив на врожай. Посів зернових після кормових культур відразу дає підвищення врожайності, це аксіома. Але, на жаль, сьогодні мало хто займається тваринництвом серйозно, тому у більшості аграріїв, націлених тільки на зернові культури, є проблеми з сівозміною.

Ми розуміємо, що високорентабельних культур залишилося не так багато, по суті це тільки пшениця і соняшник. А сіяти поперемінно ці культури за правилами сівозміни не можна, це гарантована втрата врожайності. Але що робити маленьким господарствам? У них вибору немає.

Наш багатопрофільний холдинг, у нас є тваринництво, ми утримуємо ферми, тому можемо застосовувати правила сівозміни. Я вам скажу так: де поле після кормових засівається зерновими, там відразу помітний ріст урожаю на 20, 25, а то і 30%.

Але все це, передусім, впирається в питання економіки. Ось я вам наведу простий приклад - ми сьогодні чи не кожен день читаємо панічні новини про те, як агрогосподарства спалюють стерню після збору врожаю. Цього робити не можна, але якщо цього не робити, то постає питання про додаткові витрати на кілька обробок землі, що, відповідно, знижує рентабельність господарства. Дим на полях – це наслідок бажання фермерів скоротити витратну частину.

По розуму, потрібно збирати солому, але виникає питання – куди її дівати? Вона завжди йшла в тваринництво, проте галузь ВРХ неухильно скорочується, тому солома – це не додатковий прибуток, а додаткові витрати. А якщо стоїть питання – витратити більше або витратити менше, то наш український фермер, природно, вибирає друге.

Це ще одна грань переваг багатопрофільного агрохолдингу, яким є наш Ristone Holdings. У нас солома йде на приготування кормів для ферм ВРХ, на виготовлення компосту, який застосовується для вирощування грибів на наших підприємствах. У цьому економічні переваги великого багатопрофільного господарства.

А дрібні агрогосподарства вони в основній своїй масі мають одну спеціалізацію – рослинництво експортоорієнтованих культур, все. У них немає ні бажання, ні можливостей розвиватися в бік переробки. І якщо все ж буде прийнятий законопроект 3131, якщо всі аграрії будуть поставлені в однакові умови щодо оплати землі, то дрібні виробники опиняться в ситуації, коли їм доведеться, образно кажучи, «згадати про колгоспи». Тобто думати про кооперацію та укрупнення. Іншого шляху для підвищення рентабельності в АПК немає, без цього у них не буде жодних шансів вижити. Поки багато виживають тільки за рахунок роботи «в чорну», без податків, але нескінченно так тривати не може. Адже ми будуємо правову державу, адже правда?

- Ваш холдинг вклав чимало коштів у придбання гарної імпортної сільгосптехніки. Затрати чималі, а чи вони дали якийсь суттєвий економічний ефект?

- Звичайно, це якість і швидкість обробки землі, збору врожаю. Але на сьогоднішній день придбання хорошої техніки для багатьох господарств стало проблематичним.

Великі агрогосподарства вийшли на досить пристойний технічний рівень не сьогодні, а за ті 10-12 років, коли вони мали можливість користуватися спецрежимом ПДВ. Ці кошти акумулювалися на спецрахунки і використовувалися для розвитку виробництва. Безумовно, мова йде про легальних і працюють в білу агрогосподарствах. Про тих, хто думав про перспективи розвитку, хто пристойно вклався в техніку. Зараз з цим набагато складніше, ПДВ у аграріїв забирають в бюджет.

Я не втомлююся повторювати, що спецрежим ПДВ для аграріїв – це була найкраща, сама не корупційна і найбільш проста в адмініструванні державна підтримка АПК України. Саме в силу своєї некорупційності та прозорості ця пільга давала аграріям хороше зростання конкурентоспроможності, власне кажучи, саме тому лобісти транснаціональних корпорацій продавили її скасування. На мій погляд, першою ознакою формування серйозної державної політики України в галузі АПК стане як раз повернення спецрежиму ПДВ для агровиробників.

- Кліматичні умови, як ми бачимо, всі останні роки стають все більш несприятливими. Як до них пристосовуватися? Є сенс говорити про мережі зрошення, наприклад, для Дніпропетровської області?

- Якщо Південь України турбує нестача вологи, то Захід з року в рік навпаки заливає дощами. Там природне зрошення, часто навіть надлишок вологи, але якщо поля не вимокають, врожайність там вища. Але на Західній Україні ніхто ніколи масштабно зрошенням не займався, цього не вимагають їх кліматичні умови.

Зрошенням як раз намагаються займатися на Півдні, де з кожним роком стає все сухіше, постійно присутня загроза посухи. Однак для переходу до зрошуваного землеробства є одна поки непереборна перешкода – розпайована земля.

Розумієте, один-два пайовика з господарства вийшли, і пропало для зрошення все поле. Це питання економіки і політики в стратегії розвитку АПК. Те, про що ми говорили вище – легалізація всіх земельних та податкових відносин, цивілізований ринок землі і наступні процеси кооперації.

В нинішніх умовах, розмірковуючи про кліматичні загрози, потрібно говорити про сучасні технології обробітку ґрунту. Щоб максимально зберегти природну вологу в грунті, слід зменшувати кількість технічних прийомів обробки землі. Чим менше ти пройшовся культиватором по полю, тим більше ти зберіг вологи.

Над цим і працюють господарства нашого холдингу – як зберегти хоча б невеликі залишки вологи в грунті. Є, звичайно, так звані «нульові технології» no-till, які активно пропагують. Це, якщо пояснити просто, заганяють спеціальну сівалку і сіють по полю. Але ця технологія у нас не дуже придатна. Господарства холдингу працюють за технологією mini-till – тобто мінімально, дбайливо, але все ж обробляємо землю, прибираємо залишки перед посівами, намагаючись максимально зберегти в грунті вологу. Це теж запорука стабільності врожаїв.

- Зрозуміло, що сільськогосподарський рік ще не закінчився, але його екватор вже пройдено. Ваша загальна оцінка економічної ситуації для холдингу?

- Головне полягає в тому, що ми впевненіше стали дивитися у завтрашній день. Багато було занепокоєнь із-за погодних сюрпризів, але в глобальному сенсі вони нам не завадили досягти позитивного економічного результату. Сьогодні і на пізні культури хороші перспективи відкриваються.

Зміна курсу валют теж з нашої точки зору позитивне, оскільки, так чи інакше, у нас є частина експортоорієнтованих зернових позицій і виробництво соняшникової олії. Ставки банківські впали, це теж позитивний момент з точки зору оборотних коштів.

Я не думаю, що все це результат якоїсь цілеспрямованої економічної політики влади, тут скоріш діє збіг багатьох обставин, тон яким задає пандемія коронавіруса. Але все це разом узяте дає перспективу вважати, що нинішній рік з точки зору економіки для холдингу буде набагато успішнішим, ніж попередній.

- Ви згадали про пандемію Сovid-19 і карантин, як, на ваш погляд, вони позначаться на можливості та перспективи цінових продукції АПК?

- Я думаю, що з урахуванням уроків коронавірусу і закриття кордонів, всі країни в цьому році будуть більш активно орієнтуватися на формування досить потужних національних продовольчих запасів. А наша Україна буде орієнтуватися на задоволення їх потреб. Тому що своїх запасів ми практично не формуємо, чомусь завжди фатально впевнені, що нам завжди всього вистачить.

На мій погляд, це неправильний підхід і відсутність осмисленої політики в цьому питанні. Якщо бездумно йти таким шляхом далі, то рано чи пізно ми відправимо все вирощене на експорт і навіть не помітимо, що залишилися ні з чим. Але це ж питання реального суверенітету і самодостатності держави перед обличчям загальносвітових загроз.

Мені так здається, що наші попередні і нинішня державна влада питання про продовольчу безпеку України звикли сприймати просто як слова, як абстрактне і не наповнене реальним змістом гасло. А це неправильно. У держави у цьому питанні повинна бути чітка і вивірена політика.

Сьогодні ситуація така, що АПК України розвивається не завдяки, а всупереч тим умовам, в яких знаходиться. Але на тлі зростання світової загрози нестачі продовольчих ресурсів, саме ця галузь стає для України державноутворюючою. Колись це дійде і до влади, і тоді в нашій країні з'явиться грамотна і перспективна політика для АПК, слова про продовольчу безпеку набудуть реального сенсу і змісту.

 



Роман Гіршфельд: «LOZOVA MACHINERY гідно подолали кризу, стали гнучкішими і більш диверсифікованими»

Роман Гіршфельд, президент компанії LOZOVA MACHINERY, розповів про політику компанії в умовах коронакризи та як вона розширює ринки збуту.

- Розкажіть, будь ласка, про LOZOVA MACHINERY: як компанія витримала удар коронакризи?

‑ LOZOVA MACHINERY – сучасна компанія, яка динамічно розвивається  більш ніж 20 років. Ми випускаємо широку лінійку енергоефективних та інноваційних ґрунтообробних і посівних агрегатів, трейлерів для перевезення продукції й обприскувачів. Ми знаємо, що наша продукція затребувана в усьому світі.

COVID-19 став справжнім випробуванням на міцність як для нас, так  і для всієї світової економіки. Однак в компанії готові до труднощів і вміють з ними гідно справлятися. Ми не зупинялися ні на хвилину, LOZOVA MACHINERY продовжили працювати з дотриманням усіх необхідних санітарних норм і заходів захисту.

Ми запустили певні ділянки виробництва таким чином, щоб мінімізувати взаємний контакт між робітниками. Ряд фахівців компанії переведені на віддалену роботу.

- Як цей форс-мажор позначився на економіці підприємства?

- Незважаючи на кризу, нашій компанії вдалося зберегти стабільність: ми перезапустили деякі процеси, оптимізували витрати, посилили експортно-орієнтовані напрямки і сфокусувалися на роботі з клієнтами. Ми стрімко змінюємося і хочемо використовувати цю кризу для того, щоб повністю перезавантажитися і активізувати абсолютно нові напрямки. Попереду маємо багато планів і нових цікавих проєктів. Переконаний, що компанія гідно пройде цей складний для світової економіки етап і стане сильнішою!

Сьогодні продовжуються відвантаження продукції нашим партнерам і покупцям як новинок, так і серійних виробів. Ми максимально тісно взаємодіємо з дилерами і замовниками, швидко реагуємо на будь-яку ситуацію та намагаємося втілити всі їхні побажання в наших агрегатах. Незабаром будемо впроваджувати знаряддя з вертикальним і ультраповерхневим обробітком ґрунту, працюємо також над агрегатами для підживлення рослин.

- Окрім України, на яких ринках ви розширюєте присутність своєї продукції?

- LOZOVA MACHINERY успішно розвивають ринок Канади і Великобританії, розширюють дилерську мережу і збільшують географію продажів. Ми освоїли канадські провінції на сході – Квебек і Онтаріо, почали продаж в Саскачеван, а також відкрили нові області в Великобританії, зміцнюючи співробітництво з клієнтами і партнерами.

Завдяки консолідації нашої команди, за рік, включаючи кризовий період, продажі техніки до Великобританії і Канади виросли в два рази, а також значно збільшилася дилерська мережа.

‑ Які стратегічні плани компанії в напрямку розширення виробництва?

‑ В квітні 2020 року LOZOVA MACHINERY відкрили нову сучасну виробничу лінію з виготовлення обприскувачів. Плановані обсяги для українського ринку в найближчій перспективі – 50 обприскувачів в рік для України (обприскувачі від 3000 літрів до 6000 літрів) плюс обсяги на експорт.

‑ Які цінності для компанії найважливіші?

‑ Компанія LOZOVA MACHINERY націлена на проектування і виробництво високоякісної, надійної і продуктивної техніки, яка приносить нашим клієнтам максимальний прибуток і робить роботу комфортною, безпечною і ефективною.

При веденні бізнесу LOZOVA MACHINERY дотримуються принципу чесності, прозорості та інформаційної відкритості. Компанія користується довірою і повагою у замовників і ділових партнерів. Торгова марка має велику дилерську мережу по всій території України, а також має офіційні ексклюзивні і регіональні представництва в країнах Європи, Азії, Африки, СНД.

Ми регулярно обмінюємося інформацією, висновками і рекомендаціями з клієнтами і колегами, прагнемо вести конструктивний діалог і рішуче діємо в складних ситуаціях.

Наші цінності допомагають нам ефективно працювати разом і бути єдиною глобальною командою. У наших співробітниках ми цінуємо професіоналізм і знання, відданість справі і прагнення до досягнення поставлених цілей, ми поважаємо особистісні якості наших колег.

‑ Чого очікуєте від такої масштабної події як «УКАБ Агротехнології»?

‑ Ми раді взяти участь у такому важливому і масштабному агрозаході як «УКАБ Агротехнології». У нас найсміливіші і оптимістичні очікування. У показах минулого року наші агрегати відмінно проявили себе в роботі й отримали вищі оцінки аграріїв і експертів галузі. Впевнені, що цей рік не стане винятком.

Нагадаю, що LOZOVA MACHINERY стали першим вітчизняним виробником сільгосптехніки, що приєднався до УКАБ. Наша компанія є постійним учасником активностей, що проводяться асоціацією.

Джерело: прес-служба УКАБ

Ваш вибір 'Подобається'.


Охоплений корупцією Держгеокадастр: новопризначений голова окреслив першочергові завдання

Роман Лещенко став головою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з 11 червня 2020 року. У своїй колонці на Інтерфакс-Україна він окреслив першочергові завдання на новій посаді.

"Я прийняв новий виклик, очоливши  один із найбільш корумпованих державних органів - Держгеокадастр. Я розумію, які складні і масштабні завдання попереду. 

Я бачу історичну місію Держгеокадастру у тому, щоб допомагати Україні ефективно розпоряджатися своїми сільськогосподарськими угіддями та унікальними природними ресурсами, забезпечувати основу для планування та збору надходжень до місцевих бюджетів, сприяти розвитку приватного сектору, особливо у сфері сільського господарства, і, головне – захищати права громадян на землю та забезпечити їм безперешкодний доступ до якісних послуг", - зазначив Роман Лещенко.

За його словами, охоплений тотальною корупцією Держгеокадастр провалив свою місію у попередні роки. Водночас його робота зараз, як ніколи, потрібна, аби допомогти країні швидко подолати негативні наслідки кризи.

"Відтак трансформація Держгеокадастру у вільного від корупції провідного провайдера геопросторових даних відкриває для усіх нас величезні можливості. 

Перше, з чого почну свою роботу на посаді, - це боротьба з розкраданням нашого спільного скарбу – державних земель. Чесним співробітникам із незаплямованою репутацією немає чого боятися, проте будь-які свідчення незаконної або неналежної поведінки будуть негайно розслідуватись.

Друге пріоритетне завдання – докласти всіх можливих зусиль для ухвалення необхідного законодавства, яке забезпечить передачу державних земель у розпорядження органів місцевого самоврядування, дозволить нам спростити та перевести «в цифру» усі процеси управління земельними ресурсами, проводити електронні земельні аукціони, а також створить для фермерів стимули для виходу з тіні та отримання доступу до банківських кредитів і державної підтримки.

Для реалізації нашої місії нам знадобиться підтримка багатьох урядових структур, а також громадянського суспільства, приватного сектору та міжнародних партнерів. Це допоможе нам викривати корупцію на всіх рівнях та боротися із нею, водночас чітко фокусуючи увагу на складних технічних завданнях та відповідному оснащенні нашого персоналу для чесного й гідного служіння країні", - підкреслює Роман Лещенко.

 

Ваш вибір 'Подобається'.


Криза не стане шансом для прориву українського агросектора на світових ринках

Юрій Косюк, аграрний мільярдер, власник МХП, скептично ставиться до пандемії. Карантин, каже він, ще більше мотивував його зануритися у власний бізнес. У той же час, глобальна криза не стане шансом для прориву українського агросектора на світових ринках. Таку точку зору він висловив в інтерв'ю НВ.

Ситуація з коронавірусом, зазначив він, швидше за все «емоційний перегрів». «А для економіки ризиків набагато більше, ніж для здоров’я людей. На зустрічі президента України з представниками великого бізнесу я заявив досить прямо і однозначно: істерія навколо пандемії принесе набагато більше шкоди і смертей, ніж реальний вірус», — сказав Косюк.

Він вказав на серйозні загрози для малого і середнього бізнесу. На думку Косюка, економічна турбулентність пов’язана зі значним ризиком «для тисяч людей, які опинилися на межі виживання в прямому сенсі слова».

Втім, додає Косюк, позиції України на світовому продовольчому ринку навряд чи зміцняться. «Нікуди ми, на жаль, не рвонемо. Так, ми можемо закривати невеликі дірки в продовольчих балансах інших країн, як правило, країн третього світу, але великого прориву в економіці це нам не дасть», — прогнозує він. За його словами, шанс виграшу для України — жорстка увага до питань гігієни і контролю. МХП, додає він, виніс ці уроки після епідемій пташиного і свинячого грипу.

Оцінив мільярдер і поточну ситуацію свого бізнесу, який експортує продовольство в Європу і Азію. «Глобально нічого не змінилося. Через зниження споживання трохи просіла Європа, хоча всі наші підприємства, розташовані там, працюють. Виросли арабські ринки, Африка. Трохи Японія призакрита, але найближчим часом, думаю, все знову відкриється. Загалом, якщо говорити в цілому, картинка без змін», — розповів Косюк.

Ще один фактор ризику для українського агробізнесу — глобальні нафтові війни. «Багато зерна перероблялося на біопаливо, а споживання палива в цілому і біопалива як добавки в інші види палива сильно впало», — каже Косюк. Падіння попиту, пояснив він, буде перевантажувати склади. Через це біржові ціни на зерно в світі будуть ще два наступних роки коливатися разом з ціною на нафту, вважає власник МХП.

Крім волатильності на сировинних ринках, під загрозу сільське господарство України ставить і погода. «У цьому році у нас посуха і тривожна ситуація в деяких регіонах, рівень води у водоймах впав майже на 40%. Для аграрної держави це серйозні ризики, про які потрібно думати вже зараз», — закликав він.

Ваш вибір 'Подобається'.