«Ми цього року двічі сіяли і двічі нічого не зібрали», - аграрії Одещини на межі повного банкрутства

Урожай озимих в області втрачено на понад 300 тис га. Частину цих площ агровиробники пересіяли ярими культурами – кукурудзою, соняшником, просом. Однак, через несприятливу погоду вони втратили і цей урожай, передає прес-служба ВАР.

«Ми цього року два рази сіяли і два рази нічого не зібрали. У Бессарабії 80% господарств, у яких загинули озимі, спромоглись, позичивши гроші в банках, посіяти ярі. Станом на сьогодні близько 30% площ уже загинуло. Ще на відсотках 30 бачимо, що немає шансів щось зібрати. Тому приблизно відсотків під 70 – це повторна загибель уже пересіяних культур», – зазначає керівник «Компанії Агро Юг» з Білгород-Дністровського району Одещини Олександр Денисенко.

Аграрій розповідає, що крім засухи полями «пройшлась» і буря, яка перейшла у град. В результаті у його господарстві вибило 82 га соняшнику і 130 га проса.  
В Ізмаїльському районі Одещини чимало господарств пересіяли площі озимих, однак тепер змушені кукурудзу переробляти на силос, а поля із соняшником – передисковувати: урожаю немає.

«Їх сіяли після пшениці, ячменю, ріпаку, – розповідає керівник «СФГ Ратушненка М.І.» Микола Ратушненко. –  Попередні культури витягнули на себе весь залишок вологи. Наприкінці травня дощі трохи пройшли, але вони були локальними і у вигляді злив, тому позитиву від них ніякого: все стекло і земля залишилась такою ж  сухою. Рослини піднялись до 50-60 см. Кукурудза навіть не викинула мітелку, а соняшник у деяких місцях головку сформував, а у деяких – ні. Ми у своєму господарстві нічого не пересівали. Після загибелі озимих, передискували ці площі і залишили під паром: не бачили економічної вигоди у пересіві», – розповідає агровиробник.

На урожай ярих сподівались і в господарстві Юрія Яловчука ТОВ «Колос», яке знаходиться у Великомихайлівському районі Одещини. Однак, перспективи невтішні.

«Ми посіяли восени пшеницю, ріпак, ячмінь, а з навесні з ярих – теж ячмінь, горох, кукурудзу, соняшник.  Загалом із 2 тисяч гектар зібрали всього 500 тонн зерна. Ріпак пропав ще з осені, а урожайність інших озимих – 2-3 ц з 1 га. Тисячу га ми взагалі не збирали. Думали, що за рахунок кукурудзи виправимо становище. Але вона висохла. І всю кукурудзу, яку ми посіяли на зерно, доводиться косити на силос. Маємо надію ще на соняшник, але втрачаємо її щодня, бо він також сохне. У нас 450 пайовиків. Згідно із договором, їм потрібно видати по 2 тонни зерна, на що треба 900 тонн. А ми маємо всього 500, тому наразі прийняли рішення видавати половину», – каже сільгоспвиробник. Податкові

Втрата двох урожаїв та ще й після попереднього неурожайного року – катастрофічна для агровиробників. Наразі немає чим платити орендну плату та податки. Аграрії відзначають: у регіоні наростає соціальна напруга, яка буде лише посилюватись. Місцеві бюджети недоотримають значні суми коштів.

Разом з тим, ще у травні Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства обіцяло виділити кошти для компенсації збитків за втрачені посіви озимих. Однак, аграрії так нічого і не отримали. Більше того: цього тижня Міністр Мінекономрозвитку Ігор Петрашко заявив, що «механізму виділення коштів на безповоротній основі для компенсації втрат аграріїв міністерство так і не знайшло».

«Це не відповідає дійсності: механізм відшкодування збитків аграріям є і Всеукраїнська Аграрна Рада неодноразово наголошувала на цьому та  пропонувала його до розгляду та реалізації. Про пропозиції ВАР чудово знають і в Міністерстві, і в уряді. Адже ми це питання підіймали ще навесні і озвучували під час наради з аграріями, яка відбулась після їхнього протесту під стінами Кабміну та Офісу Президента», – наголошує заступник голови ВАР Денис Марчук.    

Зокрема, Всеукраїнською Аграрною Радою пропонується:

перерозподілити кошти бюджетної програми «Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників», на яку виділено 4 млрд. грн, шляхом внесення змін до постанови уряду від 8 лютого 2017 р. № 77.  На один із її напрямків – «Фінансова  підтримка заходів в агропромисловому комплексі шляхом здешевлення кредитів» – передбачено 1,2 млрд грн. Кошти саме цього напрямку можна спрямувати на компенсацію збитків аграріям, які постраждали від посухи;

гроші для агровиробників можливо виділити також із резервного фонду бюджету. Умови використання таких коштів передбачають їх повернення. Однак, через внесення змін до пункту 11 Порядку використання коштів резервного фонду бюджету можливо передбачити виділення коштів на безповоротній основі суб'єктам господарювання. Зокрема, в разі загрози продовольчій безпеці України, спричиненої наслідками надзвичайних ситуацій природного характеру.

ВАР закликає Мінекономрозвитку, уряд та парламент використати обидва запропоновані механізми для виділення коштів!

Ваш вибір 'Подобається'.

Що чекає на українську цукрову галузь?

Про це свідчать данні Держстату України.

Значне падіння обсягів виробництва спричинене багатьма факторами.

По-перше, зібрана площа у 2019 році порівняно з попереднім роком скоротилась на 35,4 тис. га (або на 8,3%) до 166,3 тис. га. А посівна площа під цей коренеплід скала 220, 6 тис. га, що на 20,2% менше, порівняно з 2018 роком. На кінець 2019 року врожайність цукрових буряків складала 423,9 ц/га, що на 46,3 ц/га менше, порівняно з 2018 роком.  Щодо прогнозів на поточний сезон, експерти НАЦУ Укрцукор повідомляють, що окрім очікуваного зменшення посівних площ, сезон 2020/21 характеризується і менш сприятливими погодними умовами що, в свою чергу, може суттєво вплинути на врожайність, яка у минулому році суттєво знизилася.

По-друге, у 2019 вартість вирощування 1 ц цукрових буряків зросла на 5,4% (до 104 грн 20 коп. за 1 ц). Найбільшу частку у структурі витрат на їх виробництво мають мінеральні добрива (у 2019 - 18,1% та у 2018 - 19,8%). Витрати мінеральних добрив на 100 ц у 2019 році склали приблизно 3 грн, а в 2018 році - 7 грн. Можливо, аграрії почали застосовувати дешевші добрива, що могло позначитися на врожайності цукрових буряків.

По-третє, ситуація з цінами на цукор у 2019 році стала головною причиною скорочення посівних площ під цукровий буряк. При цьому  ситуація з вартістю цього продукту на світовому ринку є неоднозначною. Якщо 2019 рік був періодом зниження цін на цукор та характеризувався значним профіцитом цукру у світі, то сезон 2020/21 має інші перспективи. Вартість ф’ючерсів на цукор у Нью-Йорку у 2020 році склала 328 $/т, що є максимальним показником за останні два роки. Це пояснюється тим, що через падіння котирувань на головні товари (у зв’язку з пандемією) інвестори вирішили вкладати кошти в цукор. Скорочення виробництва цього продукту у низці країн призвело до певного дефіциту цукру у світі у 2019/20 МР. У 2019/20 МР  значно скоротився експорт цукру з України. При цьому нарощення його виробництва в Росії до 7,3 млн т тиснуло на світовий ринок. Не варто забувати й про те, що сучасна мода на здорове харчування передбачає виключення цукру з раціону. В свою чергу, це теж може позначитися на скороченні попиту. Проте, поки що світові експерти прогнозують дефіцит цукру у наступні три роки, тож бачимо активне інвестування в цей продукт і зростання на нього ціни. 

Щодо виробництва цукру в Україні, то 2019 році працював 31 цукровий завод. Найбільше цукру було виготовлено на заводах  ТОВ Фірма «Астарта-Київ» - 301, 5 тис. т, ТзОВ «Радехівський цукор» - 296,3 тис. т та ТОВ Агрофірма «Світанок» - 88,6 тис. т. Загалом на заводах було перероблено 1,48 млн. т цукру, що на 18,6% менше, порівняно з 2018 роком. Для порівняння: у 2018 році відбулося скорочення виробництва цього продукту на 15%.

Отже, тенденція щодо зменшення посівних площ під цукровими буряками, обсягів його виробництва, зниження  урожайності, прогнозів щодо складних погодних умов на 2020/21 МР, свідчить про складні часи для цукрової галузі України на майбутній сезон. Однак, поточна ситуація з котируваннями цін на цей продукт на світовому ринку дає надію на те, що наш виробник активно переорієнтується у бік експорту та в новому сезоні обсяги виробництва цукру принаймні не зменшаться.

Беляєва Катерина, аналітичний департамент УАК

Ваш вибір 'Нічого сказати'.

Заплати шість тисяч гривень: влада готує податковий "сюрприз" фермерам

Близько 7 мільйонів українців, за даними Держслужби з питань геодезії, картографії та кадастру, мають земельні паї - у середньому близько чотирьох гектарів кожен. 4,7 мільйона власників паїв є одноосібниками - тобто обробляють свої паї самостійно. Решта паїв здаються в оренду великим агрофірмам чи холдингам.

Протягом останніх років українці дедалі частіше відмовляються здавати землю в оренду і вирішують обробляти її самостійно, констатував у розмові з DW голова Комітету підприємців агропромислового комплексу при Торговельно-промисловій палаті (ТПП) України Олег Юхновський: "Після 2014 року тенденція до розірвання договорів оренди пришвидшилася. Відтоді на селі зростає підприємницький дух, дрібний бізнес непогано розвивається. Це створило проблеми для великих компаній". Конкуренція за землю зростає, додає він.

Представник ТПП однак застерігає, що відродження мікрофермерства може зупинити новий законопроєкт № 3131 щодо детінізації виробництва сільськогосподарської продукції, підготований понад 30-ма народними депутатами фракції правлячої партії "Слуга народу" та кількома з групи "Довіра". Він, за словами Юхновського, ляже насамперед на плечі одноосібників.

Основним нововведенням зареєстрованого ще у лютому законопроєкту є запровадження мінімальної податкової сплати з кожного гектара землі сільгосппризначення. У червні проєкт отримав "зелене світло" на прийняття за основу від комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики і включений до порядку денного парламенту. Доповідачем за ним визначений народний депутат від "Слуги народу" Мар'ян Заблоцький. 

Великі проти дрібних?

Одноосібники обробляють свої паї самостійно, вирощують сільгосппродукцію для задоволення власних потреб, а також для реалізації. Вони платять лише земельний податок, який, за підрахунками опитаних DW експертів, становить у середньому 140 гривень на гектар. Але оскільки розмір земельного податку встановлюють громади, виходячи з нормативної грошової оцінки землі, то він може становити до 300 гривень за гектар. Доходи від продажу сільськогосподарської продукції декларують ті одноосібники, хто вирощує її на власних земельних ділянках площею понад 2 гектари. І тільки тоді виникає необхідність сплатити 18 відсотків податку з цього доходу.

Тим часом великий агробізнес закидає одноосібникам, що вони зловживають можливістю не звітувати про доходи. Таку критику поділяє Алекс Ліссітса, виконавчий директор "ІМК" - одного з найбільших агрохолдингів України. "Всі мають платити податки. А у нас 30 відсотків землі обробляється "по-чорному", неофіційно", - наголошує топменеджер. Він підтримує  законопроєкт № 3131, і один з його головних аргументів - можливі додаткові надходження для об'єднаних територіальних громад (ОТГ). "Одна з основних форм наповнення бюджету ОТГ - земля сільськогосподарського призначення. Тому потрібно запроваджувати спеціальний податок на землю для того, щоб цей податок залишався у сільській місцевості й знову ж таки працював на місцеву громаду", - вважає Ліссітса. А проєкт № 3131 і передбачає мінімальний податок за гектар землі - незалежно від того, скільки заробив одноосібник.

Ліссітса - багаторічний президент Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), що об'єднує низку крупних гравців аграрного ринку. Він посилається на німецький досвід: у Німеччині, мовляв, всі фермери - і дрібні, і великі - подають податкові декларації і перебувають у рівних умовах. А українські власники паїв, за його словами, часто не декларують прибутки від вирощеного на своїй землі врожаю.

Щоправда, у цьому порівнянні є один нюанс: німецькі аграрії отримують на кожен гектар належної їм землі близько 280 євро субсидії з фондів Євросоюзу - байдуже, що вони вирощують і чи вирощують щось взагалі. Натомість у разі ухвалення проєкту № 3131 в Україні закон працюватиме з точністю до навпаки. Фермерів змусять із кожного гектара щороку платити до місцевих бюджетів близько півтори тисячі гривень (п'ять відсотків від нормативної оцінки землі, за розрахунками авторів законопроєкту) - незалежно від доходу. Для пересічного "одноосібника" з його чотирма гектарами це означатиме рахунок у шість тисяч гривень. Цей податок, вважають прихильники закону, ще й завадить спекуляціям на ринку землі. Адже її буде невигідно утримувати, нічого не вирощуючи.

"Це - "віджим" землі"

Натомість економіст Київської школи економіки Олег Нів'євський вважає законопроєкт № 3131 вкрай небезпечним. "Це просто land grab, як англійською називається феномен силового витіснення дрібних фермерів з їхньої землі великими агрокомпаніями. Таким чином будуть просто "віджимати" землю в одноосібників", - застерігає аналітик аграрного сектора. Він прогнозує, що селян змусять позбуватися землі, утримувати яку багатьом стане невигідно.

Крім того, Нів'євський не погоджується зі звинуваченнями на адресу одноосібників у нечесній конкуренції. Адже і великі підприємства, каже експерт, платять мінімум податків завдяки спрощеній четвертій групі оподаткування. "Вони платять близько 300 гривень з гектара єдиного податку, який замінює собою два податки: земельний і податок на прибуток", - констатує експерт Київської школи економіки. Щодо решти податків, таких як ПДВ на паливо, насіння або добрива, то, за словами Нів'євського, юридичні особи не є кінцевими платниками і тому можуть їх нейтралізувати при продажі своєї продукції, переклавши на кінцевого споживача. Натомість одноосібники не є юридичними особами і не мають такої можливості. "Якщо одноосібник дуже чесний і вирішить задекларувати весь дохід з проданої кукурудзи, йому доведеться заплатити 18 відсотків податку з доходу як фізичній особі. У перерахунку на чистий прибуток податкове навантаження в такому разі буде приблизно 50 відсотків. І це при тому, що великі агрохолдинги платять близько п'яти відсотків від прибутку", - критикує експерт.

Утім, судячи з того, хто відстоюватиме законопроєкт № 3131 у Верховній Раді, лобі у нього потужне. Адже ще рік тому Весукраїнська аграрна рада, що об'єднує представників середнього і малого агробізнесу, закликала президента Володимира Зеленського не брати у виборчий список "Слуги народу" Мар'яна Заблоцького - визначеного доповідача за проєктом закону. І вже тоді йому закидали зв'язки з власниками агрохолдингу "Кернел" із земельним банком у півмільйона гектарів та регулярне лобіювання вигідних холдингу законопроєктів.

"Селянам потрібна підтримка"

У Світовому банку, який консультує українську владу у питанні аграрних реформ, коментуючи законопроєкт № 3131, зазначили, що підтримують детінізацію, але становищем дрібних фермерів стурбовані. "Щоб отримати повну вигоду від земельної реформи, вкрай важливо допомогти малим фермерам вийти з тіні. Це дало б їм можливість отримати доступ до банківського кредитування під заставу їхньої землі", - зазначив у коментарі DW аналітик Світового банку Клаус Дайнінгер. Він наголошує, що дрібні фермери мають робити свій внесок у відродження сільської місцевості, однак законодавство про земельні податки має базуватись на ширшому аналізі ситуації в агросекторі.

Алекс Ліссітса з УКАБ вважає, що для захисту малих фермерів достатньо буде збільшити адресні дотації. "Нехай уряд перенаправить всі передбачені щороку у держбюджеті 5-7 мільярдів гривень дотацій в аграрній галузі на потреби дрібних фермерів", - пропонує в коментарі DW виконавчий директор агрохолдингу "ІМК". Крім того, вважає президент УКАБ, можна говорити і про збільшення неоподатковуваного мінімуму замість нинішнього одного гектара.

"Це більше схоже на штрафні санкції"

Олег Юхновський з ТПП обурюється: "Це більше схоже не на податок, а на конфіскацію чи на штрафні санкції проти дрібних фермерів. У той час, як уряди багатьох держав по всьому світу думають, як підтримати дрібний бізнес в умовах пандемії, в Україні фактично хочуть вбити підприємницьку ініціативу на селі". 

Хоч формально новий податок і поширюватиметься на всіх, але агрофірми і холдинги його фактично не платитимуть. Як пояснюють опитані DW експерти, оскільки всі разом податки, які платять юрособи, включно з ПДВ, зазвичай становлять більше, ніж 1500 гривень у перерахунку з гектара, платити їм за законопроєктом № 3131 нічого додатково не доведеться.

Джерело: dw.com

Ваш вибір 'Нічого сказати'.

Сортооновлення – запорука зростання врожайності

Сорт - найдешевший засіб підвищення врожайності, поліпшення якості продукції, зниження її собівартості, а саме це і є головною метою вирощування кожної культури.

Сорт - це сукупністю споріднених рослин тієї чи іншої культури, створеної шляхом селекції. Йому притаманні певні спадкові морфологічні, біологічні, високі господарськоцінні ознаки та властивості. Проте потенційні можливості сорту можуть бути реалізовані лише за високої якості насіння - чистосортності, схожості, стійкості до ураження хворобами і шкідниками. Будь-який добре відселектований сорт стійко зберігає свої спадкові якості в ряді поколінь. Однак, у процесі розмноження з різних причин спостерігається зниження показників якості насіння, що призводить до погіршення сорту. Збереження сортових якостей можливе тільки при добре налагодженому насінництві.

Тому в насінництві вирішується два взаємопов’язані завдання. Перше з них - розмноження високоякісного сортового насіння нових, введених у виробництво сортів до розмірів, що забезпечують потребу господарств у ньому. Проте, в процесі масового розмноження і тривалого вирощування якість сортів погіршується. Тому друге завдання насінництва - збереження сортових і врожайних якостей насіння всіх рекомендованих до вирощування сортів. 

Сортооновлення — це заміна сортового насіння в господарствах насінням цих самих сортів, але вищих генерацій.

Сортооновлення в товарних господарствах необхідно проводити базовим насінням (супереліта, еліта) або сертифікованим насінням першої генерації в певні строки, прийняті науково-дослідною установою в зоні її діяльності.  

Урожайність сортів залежить від дії багатьох факторів, тому завданням насінництва є збереження генетичного потенціалу продуктивності, який сорт мав при виведенні.

В науковій літературі немає єдиної думки щодо значення генерацій. Одна група дослідників встановила, що за врожайністю між генераціями сортового насіння істотної різниці практично не спостерігається, інші вважають, що врожайність послідовно знижується від базового насіння до віддалених генерацій.

Вплив генерації на якість насіння вивчали в Миронівському інституті пшениці імені М. В. Ремесла. Наукові досліди проводились за схемою, яка дозволяла порівняння базового насіння з сертифікованим насінням низьких генерацій, вирощеним не в господарствах, а на полях інституту, тобто в ідентичних умовах.

Одержані данні показують, що посівні якості – маса 1000 насінин, енергія проростання і лабораторна схожість базового насіння і наступних генерацій були майже одинакові.

Значне зниження врожайності в порівнянні з базовим насінням починається вже з другої генерації – на 2,6 ц/га, 4-ої – на 3,4 ц/га, 6-ої – на 4,4 ц/га.

При посіві насінням 2-ої і наступних генерацій зменшувались кількість продуктивних стебел на одиницю площі, число і маса зерен в колосі, що призводило до зниження маси зерна з 1м2 і з га.

Тому для вчасного проведення сортооновлення суб’єкту господарювання необхідно дотримуватися певних правил:

-      посів проводити насінням не нижче 2-ї генерації;

-      сортооновлення проводити насінням категорії базове (супереліта, еліта), або сертифіковане, але не нижче 1-ї генерації;

-      дотримуватись технології вирощування сільськогосподарських культур, особливо на насінницьких ділянках, з метою збереження сортових та посівних якостей насіння.

Зерновиробництво для нашої держави є найбільш пріоритетною та стратегічно важливою галуззю агропромислового комплексу,  а тому без підвищення ефективності системи насінництва неможливий подальший  його ефективний розвиток.

Європейський та світовий досвід свідчить про те, що своєчасна сортозаміна і сортооновлення є надійним резервом збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Отже, суб’єктам господарювання необхідно постійно здійснювати впровадження у виробництво високоякісного насіння нових перспективних сортів і високих генерацій, що в свою чергу повинно сприяти підвищенню ефективності виробництва зерна та має істотно вплинути на рівень конкурентоспроможності вітчизняного товарного зерна на міжнародному зерновому ринку.

Джерело: прес-служба Держпродспоживслужби

Ваш вибір 'Нічого сказати'.

Чи варто очікувати на здешевлення ягід та фруктів

Чому ціни на фрукти в деяких регіонах України ставлять все нові й нові рекорди та чи варто очікувати на їх здешевлення?

Фруктова розкіш
Наразі в Україні вартість практично всіх видів фруктів і ягід вища ніж в минулому році. Гуртом суницю садову реалізують від 35 до 45 гривень за кіло. Для порівняння в аналогічний період минулого року вартість цієї ягоди становила приблизно 25-30 гривень. 

Черешню українські виробники відвантажують в середньому по 40-45 гривень за кіло, що на 35% більше ніж в кінці червня 2019 року.

"Основною причиною такого подорожчання фруктів і ягід є несприятливі погодні умови протягом весни 2020 року. В Україні було зафіксовано кілька хвиль заморозків, остання з яких спостерігалася в другій половині травня",– говорить виконавчий директор Української плодоовочевої асоціації Семен Крамаренко.

Експерт додає, що низькі температури в кінці травня і початку червня, які супроводжувалися рясними дощами, не сприяли швидкому дозріванню фруктів і ягід. До того ж такі природні катаклізми серйозно вплинули на якість ягід. Отже, пропозицію на ринку обмежено, а якість продукції не завжди відповідає очікуванням споживачів. Варто відзначити, що цього тижня почався сезон місцевих персиків і абрикосів, однак ціни на них також значно вищі, ніж роком раніше. Персик садівники пропонують по 27-40 гривень за кіло (на 34% вище ніж у минулому році), а абрикоси – 20-30 гривень за кілограм (на 15% дорожче ніж в минулому році).

"Зараз у зв'язку з підвищенням температури повітря пропозиція фруктів і ягід зростає. Точно можна сказати, що вартість черешні, вишні, абрикос і персиків найближчим часом знижуватимуться, однак ціновий рівень буде вищий за минулорічний, бо урожай в цьому сезоні гірший",– вважає Семен Крамаренко.

Економіст Борис Кушнірук погоджується з колегою. Він додає, вочевидь, цьогоріч були не зовсім сприятливі умови для фруктів, бо в період вегетації рослин тобто тоді, коли мало відбуватись формування кісточкових, були заморозки. Відповідно в 2020 році з фруктами ситуація буде значно гірша ніж в 2019. Крім того, дощі наче й були, але коли їх забагато і вони рясні – не дуже сприятливо для вирощування фруктів. Це природний фактор на який людина вплинути не може.

Пандемія і ціни

На переконання голови Української Асоціації постачальників торговельних мереж Олексія Дорошенко, ціни на фрукти та ягоди будуть вищими через пандемію порушено багато економічних зав'язків, тому спостерігатимуться перепади цін.

"В окремих регіонах ягоди і фрукти можуть "просісти" в ціні. В певній області зберуть непоганий врожай, але його не так багато аби перевезти в іншу. Цінові коливання будуть, бо зараз на Закарпатті полуниці має бути все більше і більше, але перевезти її – велика проблема, зокрема через дощі",– зауважує Олексій Дорошенко.

Ціни на фрукти у нас можуть рік від року суттєво відрізнятись. Згадуючи південь країни, варто сказати, що там має велике значення наявність на полях чи в садах системи крапельного зрошування. Адже в регіоні дощі не часті гості, тому зі зволоженням потрібна допомога.

"Якщо ми створимо умови при яких впровадиться крапельне зрошення, то врожайність вирівняється. Але фермер таку систему робитиме лише якщо це його власна земля, бо йдеться про капітальні вкладення",– вважає Борис Кушнірук.

Ще є питання складів. Така продукція потребує якісного зберігання. На жаль, поки що ми маємо прородну модель – як Бог дав так і буде. Оскільки, приміром, будувати сховище окреме фермерське господарство неспроможне, це дуже дорого. Аби його побудувати необхідно щоби держава стимулювала створення кооперації. Аби кооперативи займались будівництвом з допомогою держави (бюджетне фінансування тощо).

Є й проблема переробки. Зібрав поганий врожай – виробник програв, наступний рік хороший і знову програв через низьку ціну. В роки гарної врожайності можна було б не продавати за безцінь продукцію, а переробляти. Проте за існуючої моделі ведення бізнесу важко розраховувати на стабільну вартість продукції щоб це було вигідно і споживачам і тим, хто займається виробництвом.

Джерело: 24tv.ua

Ваш вибір 'Нічого сказати'.

Ціни на хліб: як вплине новий врожай та криза

В Україні поступово почали збирати врожай зернових. Яким він буде в ці нелегкі часи. Вочевидь, що суха зима, дощова весна та спекотне літо – мали негативний вплив на майбутній врожай. Не кажучи про паводки в деяких регіонах нашої країни та пандемію.

Урожайний-неурожайний рік

На переконання експертів, не потрібно панікувати – Україна буде з хлібом. Ми вирощуємо стільки зернових, що їх вистачає не лише для внутрішнього споживання. 

"Врожай у нас буде. Зберемо менше ніж 2019 року, але навіть цього нам більш ніж вистачить для власного споживання. Україна експортує 70% того, що вирощує. На внутрішньому ринку ціна залежатиме винятково від світової, де все більш-менш стабільно",– розповідає голова Національної Ради економічного розвитку Олексій Дорошенко.

Погоджується з колегою і голова ГС "Аграрний союз України" Генадій Новіков. На його переконання, врожай буде непоганий, окрім частини Миколаївської, Одеської, Херсонської, Запорізької областей. В цих областях постраждало 10% від посіяного і там врожай буде від 0 до 50% від можливого. Втрати будуть, але там де на полях є зрошення – очікують пристойний врожай. Загалом, зернових планують зібрати трошки менше ніж минулоріч, але не критично для України та формування ціни.

"Вартість, яка формується по ячменю свідчить – ціновий тренд буде минулорічний. За ячмінь хочуть отримати ціну 2019 року – це 4-4200 (з ПДВ та за готівку). В цій ситуації, як завжди, зиск отримають посередники",– переконаний Генадій Новіков.

Цікаве ціноутворення
Питання в тому, що вартість хлібу трошки підвищиться. Адже ціна на світовому ринку зросла ще у березні, потім трошки впала. В Україні такого підвищення ціни ми ще не бачили. Як пояснює Олексій Дорошенко, наші продавці підвищення ціни розтягнули на певний час. Експерт впевнений, що вартість хлібу потроху зростатиме, починаючи з серпня.

"На 1% чи й трошки більше відсотків ми побачимо здорожчання хліба. Це данина світовим тенденціям. Хоч у нас врожай прогнозується й не такий, як минулого року, проте він буде непоганий. Врожай у світі прогнозується приблизно на рівні минулого року", – додає Дорошенко.

Щоправда, Генадій Новіков зазначає, що в Україні є певна особливість: не кількість врожаю впливає на ціну. Вартість у нас взагалі незрозуміло як формується. Хоча нас переконують у тому, що ціна ринкова, але в Україні пшениця другого-третього класу, врожаю 2018 року, коштувала 6,5 -7 тисяч гривень за тонну. Минулого року ця ж пшениця вже вартувала 4,200 – 4,500 тисяч гривень. Тобто на 30% пшениця впала в ціні.

"Ще у 2019 році я б сказав – немає причин для здорожчання хліба, основний компонент якого – борошно, а воно на 30% здешевшало. Але в 2019 році, одразу після збирання врожаю зерно коштувало 4,300, а через 6 місяців воно ж приблизно 5 тисяч. І тоді хлібопекарі почали казати про необхідність підвищувати ціну хліба через подорожчання зерна",– розповідає деталі Генадій Новіков.

Експерт пояснює, що ціна на хліб формувалась у 2018 році, коли зерно коштувало 6-7 тисяч гривень за тону. Вочевидь, тоді хлібопеки працювали не у збиток. Але, коли ціна в 2019 році з 4300 піднялась до 5 тисяч гривень за тонну, хлібопеки одразу ж розпочали розмови про підвищення вартості своєї продукції.

Новіков додає, що у нас викривлений процес формування ціни. Нам здається, що на ринку зерна багато гравців, але всі вони транснаціональні, якщо подивитись на кінцевого бенефіціара. Уже є продаж зерна врожаю цього року.

"Мені, як керівнику господарства, за останні 5 днів було приблизно 100 дзвінків з пропозицією купити зерно за "кеш". Жодної пропозиції купити "по перерахунку". Маю питання – у нас немає обліку грошей? Подзвонив у профільне міністерство із запитанням – що відбувається. Мені відповіли, що вони вирішують це питання – вже є кілька проєктів електронного обрахунку зерна",– дивується Генадій Новіков.

Ще одна проблема аграріїв полягає в тому, що банківська система аграрний бізнес не кредитує. Тому фермери змушені задешево продавати зерно з-під комбайна і не мають змоги чекати поки його вартість зросте. Адже після збирання врожаю одразу ж починається посівна, яка потребує грошей.

У держави є багато інструментів аби регулювати це питання. Немає проблем у держави зробити запаси зерна аби хлібопеки за зрозумілою та встановленою державою, але не збитковою чи без занадто завищеною, купували зерно протягом року.

Насамкінець, експерти заспокоюють українців – цінової загрози для вартості хліба немає. Про недостачу зерна для українців не йшлось, навіть аби ці дощі не пройшли. Наше виробництво в рази перевищує внутрішнє споживання.


Джерело: 24tv.ua

Ваш вибір 'Подобається'.