178171
182818

Розумне сільське господарство готове до доповненої та віртуальної реальності

Все більше нових технологій стають невід'ємною частиною сільського господарства. Робототехніка, Інтернет речей, різноманітні датчики, безпілотники та системи аналізу даних є в арсеналі майже всіх фермерів. Іноді може навіть здаватися, що нічого нового вже не вигадають.Однак слід також розглянути технології доповненої та віртуальної реальності, оскільки вони можуть покращити чинні процеси, контролювати умови, збільшувати врожайність та зменшувати проблеми, пов'язані зі шкідниками.

Як працюють технології доповненої та віртуальної реальності?

Якщо ви коли-небудь грали в покер у Макао у 2050 році або ловили покемонів на вулицях рідного міста, ви вже маєте певний досвід роботи з AR, або доповненою реальністю. Ця технологія бере реальний світ і збагачує його додатковим текстом, графікою, звуками чи іншими медіа. Зазвичай це відбувається через візуальну гарнітуру або через екран смартфона або планшета.

Технологія AR дозволяє глибше зрозуміти реальний світ навколо вас. Наприклад, фермер, який носить AR-гарнітуру, міг би самостійно керувати ремонтом власних машин. Потрібна лише відповідна гарнітура, сама техніка та спеціальна програма. Інформація про деталі та інструкції з ремонту відображатимуться на дисплеї по мірі ремонту. Або той же фермер міг би розглянути якості та функції потенційної покупки, навіть не виходячи зі свого офісу, маючи можливість обертати та взаємодіяти з товаром за власним бажанням, і навіть розмістити його у своєму власному оточенні, щоб побачити, чи підходить він. Наприклад, AR-симулятор John Deere дозволяє побачити, як трактор John Deere 6M буде виглядати на полі або у подвір’ї фермера. У найближчі роки все більше компаній будуть пропонувати такі варіанти AR.

На відміну від AR, VR (віртуальна реальність) створює власний світ і занурює вас у нього. На сьогодні, у всякому разі поки що, ця технологія має менше застосувань для сільського господарства. Проте вона є досить цікавою та багатообіцяючою.

Корови в Матриці

Минулого року одна з ферм у Московській області Росії поекспериментувала зі створенням віртуального світу для корів за допомогою гарнітури VR. Унікальна імітація була розроблена з урахуванням особливостей зору великої рогатої худоби, а саме – слабшим сприйняттям зелених та синіх тонів та кращим сприйняттям червоних. На дисплеї гарнітури корови бачили сонячне літнє поле, що мало на меті покращити кількість та якість молока у стада.

Хоча це може здатися не дуже реалістичним, на перший погляд, багато досліджень показують пряму кореляцію між екологічними умовами та виробництвом молока. Фермери по всьому світу випробували все, починаючи від спеціального освітлення, що має задавати хороший настрій, використання класичної музики та звуків телят, до збільшення ігрового простору та встановлення щіток для чухання корів. Пряме когнітивне стимулювання за допомогою моделювання VR є логічним наступним кроком у пошуку кращих виробничих заходів.

Доповнена реальність, датчики та сільське господарство

Розумне фермерство застосовується з середини 1980-х років, коли США зробили GPS доступним для цивільного населення. З тих пір розумні технології перетворились на багатомільярдний бізнес, що охоплює відстеження худоби, обслуговання обладнання, вимірювання показників ґрунту та збирання врожаю. Дані, отримані з датчиків, дозволили зрозуміти зернові культури та худобу на найглибшому рівні. Технологія AR виносить дані інтелектуальних технологій на новий рівень, дозволяючи:

  • прискорене навчання, коли персонал може швидко дізнатись про нові процеси або згадати вже відомі. Сюди входить важлива, але часто використовувана інформація, як-от правильний спосіб закріплення пошкодженої деталі на такому необхідному і дорогому обладнанні, як доїлки або трактори. Оскільки технологія доповненої реальності пропонує керовану візуалізацію складної інформації, витрати на персонал часто можна зменшити, оскільки потрібно утримувати менше експертів;
  • складний навчальний набір даних, що складається з послідовних зображень сільськогосподарських культур, вбудовують в алгоритми ШІ. Зараз цей проект розробляється ініціативою Plant Vision. Ця група має на меті створити спільну головну книгу ШІ, яка допоможе виробникам по всьому світу збільшувати врожайність, одночасно обмежуючи негативний вплив сільського господарства на навколишнє середовище за допомогою даних доповненої реальності. Дані записуються в інфрачервоному, ультрафіолетовому та RGB-кольоровому спектрі та передаються користувачам. Ранні прогнози даних передбачають, що врожайність може покращитися на цілих 500% для певних сільськогосподарських культур за допомогою такого аналізу даних;
  • покращену ідентифікацію комах та якості ґрунту. Візуалізація врожаю та його оточення в режимі реального часу дозволить майже миттєво ідентифікувати шкідників та відповідні рекомендації щодо боротьби з ними, а також забезпечить оцінку якості земель;
  • швидше прийняття рішень за рахунок кращого розуміння візуалізованих даних. Переважна частина населення – майже 2/3 – це люди, які навчаються наочно. Це означає, що візуально відображені дані на екрані доповненої реальності набагато легше засвоюються, ніж ті самі дані, записані у 15- або 20-сторінковому звіті. Мало того, що дані сприйматимуться швидше, вони ще й будуть краще зрозумілими, що призведе до прийняття кращих рішень.

Всі технології розумного сільського господарства отримають значний поштовх у найближчі місяці із наближенням розгортання мереж 5G у світі. Але це буде особливо вигідно для використання AR та VR, які вимагають більших швидкостей передачі даних. У міру зростання цих мереж технології AR / VR стануть все більш поширеними в таких різноманітних секторах, як роздрібна торгівля, уряд, виробництво та сільське господарство. І хоча більші підприємства вже можуть мати доступ до необхідних швидкостей обслуговування, впровадження 5G у повсякденні мережі дозволить дрібним фермерам також скористатися цими технологіями.



Зробити малих фермерів ефективнішими та прибутковішими: рецепт агрохабу

«Доступ до знань та інформації, сервісних послуг та якісних засобів виробництва є нині однією з ключових проблем для мікро та малих сільгоспвиробників, – наголошує Юрій Бакун, експерт Програми USAID з аграрного та сільського розвитку – АГРО. 70% виробників в Україні відчувають потребу в  якісному технологічному та навчальному супроводі».

Що може бути ефективним та доступним для аграріїв інструментом цієї підтримки?

Принаймні одним із таких у програмі бачать створення та функціонування центрів агрокомпетенцій, які можуть стати осередками агрохабів на локальному рівні. Про модель таких осередків та можливі способи підтримки аграріїв ними йшлося на кількаденних онлайн дискусіях під загальною назвою «Агрохаби – від ідеї до капіталізації в Україні». 

Селяни та дрони – час знайомитися 

Чи  багато малих сільгоспвиробників в Україні використовують дрони? На жаль, ні. І не лише малих. Безпілотниками нині користуються лише 10% сільгосппідприємств на близько 10% українських сільгоспземель. 

Таку цифру наводить Наталія Табінська, експертка  програми АГРО з надання сервісних послуг для агровиробників.

«Сьогодні навіть не всі великі та середні виробники користуються цими технологіями, – констатує вона. – Тоді як  безпілотні літальні апарати можна використовувати для досліджень важкодоступних земель, проводити за їхньої допомоги ґрунтові зйомки, ідентифікувати проблемні ділянки, здійснювати контроль якості внесення добрив та якості посівів, проводити безпосередню хімічну обробку полів. Зрештою, використовувати для охорони врожаю».

Дрони над полями – це цікаво та сучасно. Звісно, не лише до них немає нині доступу у малих сільгоспвиробників. Наталія Табінська перераховує інші очевидні потреби: індивідуальні консультації, тренінги та навчання, ознайомлення з успішним досвідом інших, дорадчі послуги для територіальних громад, доступ до лабораторій, отримання якісних засобів виробництва, агрегація. 

Стратегічна мета центрів агрокомпетенцій – підвищити ефективність та прибутковість малого агробізнесу через надання йому підтримки та більшого доступу до  цих інструментів зростання.

Теоретично, різними сучасними послугами малі агровиробники можуть скористатися і тепер. Пропозицій на ринку чимало, однак є й очевидні перешкоди.  В одних випадках це  зависокі ціни, в інших – брак інтересу великих постачальників чи надавачів послуг до індивідуальної співпраці з дрібними клієнтами. 

Центри агрокомпетенцій – що це?

Запропоновані програмою АГРО моделі центрів, які забезпечують потреби агровиробників у засобах виробництва, сервісних та інформаційно-консультаційних послугах на місцевому рівні можуть допомогти у подоланні цих бар’єрів. Окрім іншого, центри агрокомпетенцій можуть стати своєрідними клубами за інтересами для малих виробників – допомагати там, де поодинці вирішити питання важко.  

Разом із традиційними дорадчими послугами, розроблена  програмою модель передбачає низку напрямів, націлених саме на доступ до нових технологій та методів господарювання.

Перший – точне землеробство. Йдеться про використання фермерами згаданих вище дронів. Доцільність оснащення центрів агрокомпетенцій такими апаратами обгрунтовано в розробленій програмою АГРО моделі. При цьому важливо організувати навчання, відповідний технологічний та програмний супровід для фахівців, які будуть здатні працювати з безпілотниками та здійснювати аналіз на підставі отриманих через дрони даних. 

Другий  напрям – діагностика в польових та лабораторних умовах. 

«Сьогодні малі та середні виробники майже не користуються послугами лабораторій. Це той напрям, який однозначно покаже свою ефективність, якщо ця послуга буде доступнішою», – вважає Наталія Табінська. Вона перераховує можливі дослідження, яких потребує сучасне  ефективне агровиробництво: аналіз ґрунту та вимірювання його вологості, аналіз води, насіннєвого матеріалу, аналіз овочів та фруктів на залишки нітратів, листова діагностика рослин та мікроекспертиза рослин. Очікується, що діагностичний та лабораторний супровід також стане частиною агрохабів. 

Третій напрям – постачання малим фермерам засобів сільськогосподарського виробництва та якісний сервісний супровід. Саме тут може спрацювати ефект «клубу за інтересами».

Виробників та дистриб'юторів  якісного насіннєвого матеріалу, добрив, засобів захисту рослин сьогодні багато. Вони мають кваліфікований персонал, здатний забезпечити консультаційний супровід аграрія. Однак, знову ж, великі компанії воліють працювати з клієнтами, які мають значні потреби у засобах виробництва. Працювати  поодинці з мікро- та малим бізнесом – нерентабельно. І агрохаб може стати своєрідним містком між такими постачальниками та малими фермерами.

«Форми співпраці можуть  бути різними, – каже Наталія Табінська. – Наприклад,  агрохаб проводить конкурс на укладення угод з тими чи іншими дистриб’юторами, що пакетно постачають потрібні малим фермерам засоби: насіння, добрива, засоби захисту. Таким чином наш агровиробник отримає доступ і до якісних засобів, і до  кваліфікованої інформації про них».

Цей напрям важливий ще з однієї причини. За різними оцінками, нині на ринку 25-30% засобів захисту рослин є фальсифікатом, а в елементі дрібної фасовки ця частка може зростати до 50-90%. Так само великі ризики існують на ринку мінеральних добрив, насіннєвого та посадкового матеріалу.

Ну й четвертий, «нетрадиційний» напрям підтримки агровиробників – агрегація. Тобто, колективний збут малими виробниками вирощеної продукції, перетворення низки дрібних партій на більші оптові. Для фермерів це означає вищі прибутки та більшу прогнозованість їхньої роботи.

Скільки це коштує

Центри агрокомпетенцій можуть бути приватними, комунальними або кооперативної форми власності. Програма АГРО розробила маркетингову стратегію таких центрів, проаналізувала сильні та слабкі сторони запропонованої моделі, способи подолання ризиків. Представила фінансову модель їх створення та можливі варіанти цінової політики.

Отже, скільки це може коштувати?

Можливі два варіанти, які  відрізняються підготовкою, спектром та глибиною надання послуг. Відповідно, є різними і за обсягом необхідних для їх запуску інвестицій.

Для започаткування першої моделі потрібно близько 635 тис. грн. Такий центр матиме лабораторію на базове лабораторне та діагностичне обладнання, відносно недорогий дрон із можливостями дослідити та обміряти ділянку.

Друга модель вартістю близько 5 млн. грн означатиме наявність лабораторії з більшими можливостями, дорожчий дрон із більшою кількістю функцій та здатністю обробки насаджень за допомогою пестицидів та агрохімікатів, ґрунтовнішим наданням традиційних дорадчих послуг – агротехнологічний супровід, юридичні консультації та інше. 

Джерелами фінансування можуть бути як приватні кошти, кошти з місцевих бюджетів, а також проєктні кошти з проєктів міжнародної технічної допомоги.
У тому числі від програми АГРО. Саме зараз триває оголошений нею конкурс на отримання субгранту «Створення центрів агрокомпетенцій/агрохабів з надання комплексних послуг для агровиробників плодово-овочевої та ягідної продукції». Участь у конкурсі можуть  взяти суб’єкти підприємницької діяльності, неурядові громадські організації та бізнес-асоціації. Заявники повинні бути готовими співінвестувати не менше 30% від загальної суми бюджету проєкту. Заявки приймають до 5 березня 2021 року.

З розрахунком на партнерів

Залежно від обраної фінансової моделі, агрохаб може бути укомплектовано різною кількістю фахівців, здатних надавати консультації та супровід малим агровиробникам. Однак, у будь-якому разі привабливою є й взаємовигідна співпраця з постачальниками засобів сільгоспвиробництва та послуг. Чи готові до цього потенційні партнери?
 
Компанія «Укравіт» – найбільший український виробник препаратів для хімічного захисту сільськогосподарських культур промислового та приватного секторів. Має власне виробництво сучасних високоефективних пестицидів та агрохімікатів, у тому числі добрив з мікроелементами та засобів для знищення побутових шкідників. У її структурі є Інститут здоров’я рослин з потужним лабораторно-науковим комплексом.

Компанія добре позиціонована для роботи на місцях, в тому числі з агрохабами.
«Маємо 17 регіональних представництв зі спеціалістами, які займаються безпосередньо агрономічним супроводом, – розповідає керівник Сервісно-технологічного відділу компанії Сергій Сальников. – Також вони допомагають замовникам підібрати те чи інше дослідження, відібрати за потреби зразки. Надаємо будь-який  агрономічний супровід.  Відкриті до всіх, у кого є зацікавленість у співпраці».
 
Сергій Сальников зауважує, що останнім часом зростає інтерес малих виробників до проведення лабораторних досліджень.
 
Велика  транснаціональна компанія «Yara» постачає свою продукцію у понад 60 країн. Вона спеціалізується на засобах живлення рослин і точному землеробстві, що дозволяє фермерам покращити врожайність та підвищити якість продукції.
 
«Компанія вже має схожий досвід кооперації. Наприклад, на ринку Аргентини ми працюємо з дорадчими службами, малими фермерськими господарствами і створюємо щось на кшталт агрохабів, – говорить про перспективи співпраці з центрами агрокомпетенцій Микола Панчук, керівник напряму цифрових технологій компанії. – Були би раді створювати щось в Україні, однак поки не просунулися настільки далеко в силу певних ринкових і політичних обставин».
 
Ну й насамкінець знову про безпілотники. Drone.UA – потужна компанія, у складі якої функціонують власні інженерні та виробничі підрозділи, центр із обробки даних. Вона є імпортером і дистриб’ютором продукції найбільш популярних торгових марок.
 
«Я три роки тому казав, що дрони обприскувати поля не будуть ніколи. Не вірив у  це», – на своєму прикладі ілюструє швидкі зміни співзасновник компанії Валерій Яковенко. За його словами, ситуацію кардинально змінило суттєве здешевлення послуг безпілотників – торік ціна обробки поля ними впала до рівня наземної обробки. 
 
Тож ідея дронів в агрохабах цілком реальна. Водночас Валерій наголошує, що  центрам на початках потрібна буде сервісна та навчальна підтримка.
 
«Без навчання ніяк, – переконаний він. – Ми пропонуємо нашим клієнтам два дні теорії і три-чотири дні практичних занять у полі. Ми не вчимо, як треба літати – а як правильно картувати поле та підготувати його до роботи, формувати пілотну команду. Радимо, кого треба найняти, а кого не варто, як вибрати додаткове обладнання. Важливим є розташування громади, полів та багато інших нюансів».
 
Це вже практичні поради для тих, хто візьметься за створення центрів агрокомпетенцій та агрохабів, які мають усі шанси вже незабаром стати реальністю.
 
Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов’язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО) за посиланням.

Автор - Анатолій Марциновський

 

 
 
 



Не лише сало: як українські устриці стали доступним делікатесом

Андрій Пігулевський - один з тих, хто стояв у витоків нової гастрономічної моди, а його компанія "Устриці Скіфії" дозволила вивести її мало не на масовий рівень.

Води Тилігульського лиману стали новим домом для мешканців, побачити яких у цих краях вже заледве хтось сподівався.

"Для устриці дуже важлива солоність води. Чим вона вища - тим устриця краще почувається, частіше дихає. Тому ми обрали це місце", - розповідає Андрій Пігулевський.

Не лише сало - як українські устриці стали доступним делікатесом

Хоча колись устриці були звичними представниками фауни для українського Причорномор'я.

"Якщо копнути глибше в історію, ми побачимо, що цей регіон завжди був устричним. Абсолютно всі древні поселення завалені устричними мушлями", - продовжує власник ферми.

До 1907 року, за його словами, українське узбережжя від Ізмаїла до Севастополя було найбільшим експортером устриць у світі на ту мить.

"Не виробником - Франція і США виробляли більше, але звідси вивозили 11-13 мільйонів устриць щороку. Українську устрицю їли в Парижі, в Санкт-Петербурзі, в Москві, навіть в Норвегії навіть, Швеції".

Чорноморська устриця становила такий інтерес, бо це - окремий вид, зі своїми особливостями і смаком.

Однак у 20 столітті цей вид майже зник - через екологічні катастрофи. Спершу змінилася солоність його води, через що устриць стало значно менше. А потім ті, що лишилися, почали страждати від хижака, який потрапив до Чорного моря на днищах кораблів - рапани.

Тож зараз у лимані вирощують тихоокеанську гігантську устрицю. Її на стадії малька закуповують у Франції - Андрій їздить туди кілька разів на рік, відколи заснував свою справу у 2014-му.

В Україні приблизно за півтора роки його дорощують до розмірів, достатніх для того, аби їсти.

Цей промисел ручний - устриць селять у спеціальних сітках, які періодично перетрушують - щоб молюски не "приростали" одне до одного, а мушля формувалася правильної форми. Взагалі цей процес називається тріажем, але на фермі просто кажуть, що "виховують" молюсків.

Щороку тут вирощують приблизно 20 тон устриць. Це маленьке підприємство - невелике господарство у Франції може вирощувати вдесятеро більше. Тому на "Устрицях Скіфії" працюють менше десяти людей.

Відновлювати довелося не лише популяцію молюска, але й культуру його споживання.

"Коли я починав реалізовувати свій перший врожай, словосполучення "українська устриця" викликало у багатьох насмішку, нерозуміння або навіть недовіру", - каже Андрій.

Тому, можливо, 20 тон - це не так вже й мало. Вони, здебільшого, роз'їжджаються до великих українських міст. Але загалом компанія працює з чотирма торговими мережами і трьома сотнями ресторанів, цілий рік доставляючи устрицю по всій країні.

Не лише сало - як українські устриці стали доступним делікатесом

Тепер Україна входить у п'ятірку європейських лідерів за обсягом споживання устриць.

"Українці люблять морепродукти і зокрема устриці, з кожним роком ринок споживання зростає, і для багатьох наших співвітчизників устриця стала вже звичним продуктом у щоденному раціоні", - розповідає власник ферми.

Як наслідок, попит, за його словами, вже перевищує можливості ферми.

Одна з причин такого успіху - доступна ціна. Скуштувати українську устрицю можна за 30-40 гривень.

Але і це не межа - Андрій хоче в майбутньому вийти на 15-20 гривень за штуку.
За словами підприємця, це цілком реально. Щоправда, зараз є кілька перешкод для подальшого розвитку.

Перша - очевидна. Коронавірус боляче вдарив по індустрії гостинності.

"Мій дистриб'юторський бізнес дуже постраждав від ковіду, багато ресторанів закрилися, багато вивели устриці з меню. Періодичні локдауни взагалі звели торгівлю устрицями майже на нуль", - пояснює Андрій Пігулевський.

Хоча загалом ситуацію за рік допомогло вирівняти саме господарство на березі лиману. Окрім власне ферми там є невеликий ресторан на відкритому повітрі, який щороку додає щось нове - і до меню, і до інфраструктури.

Окрім їжі і напоїв, там тепер можна отримати екскурсію і докладніше дізнатися про устричний промисел.

Влітку тут юрбилися черги туристів - за словами Андрія, господарство стало одним із найвідвідуваніших місць на півдні України.

Ще одна проблема - це те, що Андрій називає законодавчим вакуумом у сфері аквакультури, оскільки вирощування морепродуктів все ще є досить екзотичним заняттям для України.

Не лише сало - як українські устриці стали доступним делікатесом

"Важливі питання, які дозволили б тисячам підприємців освоювати море і лагуни, залишилися без уваги законодавців".

Він, проте, сподівається, що вже до закінчення чинної каденції Верховної Ради все ж вдасться привернути увагу депутатів і врегулювати "такий важливий елемент продовольчої безпеки в Україні".

Попри перешкоди, Андрій Пігулевський налаштований рухатися далі.

Окрім зниження вартості, він має й амбітніші плани. Зокрема, відновити популяцію чорноморської устриці.

Експерименти з цією метою тривають вже другий рік і, за словами Андрія, приблизно 30% популяції, що бере в них участь, вижило.

"Це дає надію, що вони дадуть потомство, певною мірою вже адаптоване до умов лиману і Чорного моря".

Але навіть той тихоокеанський молюск, який зараз вирощують у лимані, має відмінний від решти смак за рахунок середовища вирощування, і експерти з легкістю можуть розпізнати його унікальність.

Андрій радить куштувати їх свіжими і сирими - із додаванням хіба що свіжого соку лимона.

"Устриці - це моя пристрасть, якій я присвятив усе своє життя", - каже він.

Джерело: ВВС-Україна



Три історії успіху українців, які знайшли себе у фермерстві

Українські фермери здатні здивувати. Справжній мед та медові смаколики, вишукані сири за традиційними європейськими рецептами, свіжа полуниця під замовлення та багато іншого — і все це з доставкою по всій країні. А головне — з потужним бекграундом кожної історії успіху.

Полуниця і враження
Слоган фермерського господарства ФайнаBerry — «Ми вирощуємо полуницю і враження». І дійсно, воно пропонує клієнтам не тільки свіжу полуницю, врожай якої збирають аж з травня по листопад, а ще й додаткові розваги. Ферма розташована неподалік Львова, і власники вирішили також зайняти агротуристичну нішу. Сюди можна приїхати разом із родиною та позбирати ягоди просто з поля, влаштувати пікнік на свіжому повітрі або фотосесію у лавандовому полі. А полуницю — не тільки отримати з доставкою, а й навіть передплатити та смакувати цілий сезон.

Відкрив цю ферму Микола Стецьків, ветеран батальйону «Львів», разом із дружиною Іванною. Після повернення з АТО йому прийшлося довго шукати себе, і зрештою центр зайнятості порадив відкрити власну справу. Микола пройшов навчання для підприємців та почав із невеличкої полуничної плантації на 10 сотках. Перші роки прийшлось вчитися на власних помилках: неправильно дібраний ґрунт, невдалі сорти ягід, непристосовані для них теплиці. Але зрештою вийшло перевести ферму на прибутковий рівень. Складний 2020 рік теж додав проблем, але Микола готовий до нових викликів: «Ми змушені рухатися вперед і адаптуватися, ми змушені змінюватися, бо світ змінюється швидше», — говорить він.

Особливі сири за традиційними рецептами
Одесит Олександр Доброжанський — засновник органічної ферми «Ліхтенфельд». Наполовину етнічний німець, він вирішив заснувати власну справу у селі Кудрявка на Одещині, де колись жили німецькі колоністи. Це екологічно чиста місцевість, віддалена від промислових об'єктів, і тут за старовинними європейськими рецептами та традиційною технологією Олександр виготовляє різноманітні плісняві й тверді сири та займається виноробством.

До війни Олександр працював на керівних посадах у великих компаніях, але після АТО не захотів повертатися до великого бізнесу. Ідея сироварні виникла з розрахунку: поруч є багато дешевої сировини, молока, але вона швидко псується. А ось сир — це саме той продукт, якому час іде на користь.

Зараз «Ліхтенфельд» пропонує близько десяти видів сирів (за рецептами Емменталя, Грюйєра, Стілтона та інших), а також паштети, соуси та шнапси. Все за традиційними рецептами, виготовлено вручну та відправляється по всій країні.

Мед щасливих бджіл
На Вінничині, у селі Куковка, розташована пасіка ветерана Сергія Бондаренка — засновника компанії «Медобар. Мед щасливих бджіл». Сергій з дитинства знався на бджолах — і в дідуся була власна пасіка, і колись допомагав знайомому бджоляреві. Повернутися до цього заняття він вирішив ще в АТО — коли був вільний час, роздумував, чим зайнятися в мирному житті, і побратим якось порадив зробити пасіку.

Сергій полюбив свою справу, що стала не тільки власним бізнесом, але й способом психологічної реабілітації. «Коли я приходжу на пасіку і починаю працювати біля вуликів, то для мене просто нічого не існує. У мене є пасіка, є бджоли й усе», — зізнається він.

Зараз «Медобар» пропонує не тільки справжній мед з різнотрав'я та соняшника, а ще й смаколики з меду, горіхів, сухофруктів та ягід. Нові ідеї вигадує дружина Сергія — Марія, а перевіряють на смак найприскіпливіше журі - їхні діти. Для створення ласощів використовуються лише натуральні продукти без термічної обробки, зокрема, й горішки з власного саду. Нещодавно подружжя вигадало новий продукт — пасту-суміш перетертої сушеної малини (теж зі своєї ферми) та меду. А в планах — розширювати асортимент, посадити ще кілька видів горіхів та фруктові дерева, щоб самим готувати сухофрукти.

Джерело: НВ



Україні загрожують серйозні проблеми з урожаєм: метеорологи назвали ризики снігового апокаліпсису й дали прогноз на весну

Про це пише OBOZREVATEL.

На сході можуть бути проблеми з урожаєм

Начальниця відділу агрометеорології Українського гідрометцентру Тетяна Адаменко говорить, що незважаючи на снігопади, які покрили частину території України, ситуація з урожаєм цього року буде нерівномірною.

"Те, що зараз Київ завалений снігом, ще не означає, що так всюди. У нас Херсонська, Одеська, Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська та більша частина Харківської областей практично без снігу. Сніговий покрив заввишки 1-3 см – це майже нічого", – говорить Адаменко.

Вона сподівається, що нинішній циклон покриє снігом Одеську й Миколаївську області, а ось ситуація на решті території поки під питанням.

"Щоб зберегти посіви озимих, необхідна висота снігу понад 5 см за морозу нижче ніж -15 градусів. Поки ми спостерігаємо, що в тих районах, де вже були морози навіть до -23, сніговий покрив високий, до 40 см, й урожай збережеться. Але зараз ми чекаємо сильне похолодання, яке протримається до 19 лютого, і стає тривожно за ті регіони, де снігу практично немає", – каже Адаменко.

Багато снігу – багато вологи

Після двох років посухи цьогоріч фермери України можуть сподіватися на те, що земля буде наповнена вологою.

"Спрогнозувати опади на весну зараз неможливо. Але що стосується снігу, то він ліг на не дуже промерзлий ґрунт, висота промерзання становила всього 15-20 см. Це говорить про те, що під час танення волога не скотиться в річки, хоча це теж непогано. А піде в ґрунт і створить запас води. А в тих регіонах, де зараз немає снігу або його шар дуже тонкий, з приходом морозів земля може сильно промерзнути. І тоді там виникнуть серйозні проблеми з озимими", – розповідає спеціалістка.

Синоптикиня зазначає, що слідом за Одеською областю проблемною стала Луганська. Восени там по 50-60 днів не було дощів. "Я знаю навіть випадки, коли люди посіяли озимі, а вони не зійшли й доводилося пересівати", – підкреслює Адаменко.

Самі фермери з Луганщини розповідали, що через посуху в них уже пропало до 30% врожаю озимих. Оскільки рослини хоч і зійшли, але не змогли розпуститися, тобто вони зіпсувалися.

А ось фермер Василь Драч із Черкаської області такій погоді радий. "У нас земля не промерзла, а снігу багато. Це означає, що буде багато вологи і врожай буде хороший. До цього ми три роки жили за посухи. Коли земля на метр має бути зволожена, у нас волога була на кілька сантиметрів. Тому ми дуже сподіваємося на цей рік. Головне тепер, щоб під час танення не утворилася крижана скоринка і рослини не задихнулися", – каже Драч.

Яка весна нас чекає

Якою буде цьогорічна весна, українські синоптики поки не наважуються сказати. Але якщо вірити раннім прогнозам, а точніше раннім тенденціям на погодні умови весни від західних учених, то нас чекає теплий сезон із помірними опадами.
Більш прохолодну погоду обіцяють Західній Європі, сюди можуть заходити холодні повітряні маси. І навіть проникати в Центральну Європу. А ось чим ближче на схід, тим погода буде теплішою. І температура повітря навіть може бути вищою за норму. Хоча не виключено й тимчасові похолодання, але вони будуть рідше, ніж зазвичай.

Що стосується опадів, то вони прогнозуються помірними. Але тенденції до посухи не спостерігається. А в районі Британських островів і Скандинавії кількість опадів буде навіть вищою за норму



Соняшник. Важливі елементи живлення

Плануєте сіяти соняшник у сезоні - 2021 - тоді ця інформація саме для вас. Бо ця культура має певні особливості оптимального живлення, окрім стандартних NPK, зазначають в «Інституті здоров’я рослин», і їх варто враховувати, якщо прагнете отримати щедрий врожай.

«Надзвичайно важливим для культури є й магній, оскільки його дефіцит знижує масу тисячі насінин. Однак варто звернути увагу на його співвідношення з калієм, оскільки елементи можуть перешкоджати засвоєнню одне одного. Втричі більша, ніж у зернових, потреба соняшника в сірці: за її нестачі гальмується ріст і розвиток рослини. На розвиток надземної частини та кореневої системи впливає також забезпеченість культури кальцієм: за його дефіциту затримується ріст листків, спостерігається їх хлоротичність, вони можуть відмирати», - консультує науковий співробітник Інституту Сергій Сальніков.

Читайте також: Перевіряємо якість та безпечність посівного матеріалу

Щодо мікроелементів, Сергій акцентує на потребі соняшника в борі, марганці, молібдені, залізі, міді та цинку. За дефіциту бору соняшник повільніше розвивається, кошики деформуються, сім’янки не виповнюються, і спостерігається зменшення врожаю. За нестачі марганцю стебло формується тоншим і слабшим, на листках з’являються хлорози, а молібдену - проявляються міжжилкові хлорози на молодих листках. Дефіцит заліза спричиняє порушення процесів фотосинтезу; візуально він проявляється у пожовтінні молодих листків. А недостатня забезпеченість міддю, хоч культура й потребує її у незначних кількостях, може призвести до загибелі сходів, оскільки цей елемент відповідає за стресостійкість, бере участь у диханні, накопиченні білків, фіксуванні азоту та ще ряді життєво важливих процесів. Щодо цинку, то він важливий для ростових процесів; за його дефіциту порушується азотний обмін та синтез білків, знижується стійкість рослин до різного роду стресів.

Згідно з науковими даними, на формування 1 т продукції соняшника потрібно: N-55 кг, Р-24 кг, КО2-110 кг, Са-60 кг, МgО-20 кг, S-30 кг, Fe- 88 г, Mn-60 г, Zn-50 г, В-65 г, Сu-12 г, Мо-0,5 г.

Крім того, варто взяти до уваги доступність елементів живлення, на яку можуть впливати різноманітні фактори, як то: рівень рН ґрунту, вологість, вміст органічної речовини та інші показники. Тож обирайте комплексне дослідження ґрунту полів під соняшник. 

 

Ваш вибір 'Нічого сказати'.