182818
178171

Спільна переробка для малих фермерів: як це може відбуватися

Продаж вирощених овочів чи фруктів перекупникам просто з поля або саду – ситуація, досить типова для малих українських агровиробників.

Для багатьох «швидкі» гроші виглядають привабливими, однак насправді це палка з двома кінцями. На другому – відсутність нових ринків збуту та нових технологій, стратегії розвитку бізнесу загалом.

Така ситуація значною мірою об’єктивна, адже переробка та подальший продаж продукції вимагає інвестицій в обладнання та відповідних знань. Однак дещо можна зробити навіть за несприятливих умов спільними зусиллями фермерів, місцевої влади і держави.

«З боку дрібних виробників є великий запит на входження дрібного виробника в системний ринок», – стверджує Євген Мельник, керівник Одеської обласної сільськогосподарської дорадчої служби.

Євген є автором дослідження можливих бізнес моделей спільних виробничих потужностей, проведеного в рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку – АГРО. Усі охочі можуть отримати доступ до документів дослідження після заповнення анкети.

«Кінцевою метою цього дослідження буде підтримка двох пілотних проєктів, відібраних згодом в результаті конкурсу», – анонсує Олександр Приходько, менеджер програми з розвитку аграрних ринків.

683.jpg

«Короткий ланцюг» для малого фермера

Переробка сировини з подальшою реалізацією в тій місцевості, де її було вирощено – це нині європейський тренд. Так званий «короткий ланцюг постачання» вигідний усім.

Селянин отримує вищий прибуток, адже переробка означає більшу додану вартість. Споживач – свіжу продукцію та довіру до неї, адже і виробник, і ферми, поля чи сади – ось, поряд. У громаді виникають нові робочі місця, зростають надходження до місцевого бюджету. Локальна харчова продукція є одним із важливих елементів розвитку туризму.

«Ми дослідили, що при розвитку місцевого виробництва десь 30-40 % кінцевої ціни продукту залишаються в громаді в якості зарплати та прибутку підприємства, податків. Купівельна спроможність громади зростає також за рахунок створення нових робочих місць. Це суттєвий важіль розвитку», – каже Євген Мельник.

Основою для цього є розташовані в громаді потужності для переробки сировини. Однак малому українському виробнику самостійно інвестувати в недешеве обладнання малореально – тож варіантом стає спільна переробка вирощеної продукції. Саме на цьому було сконцентровано дослідження Програми АГРО.

Євген Мельник наводить приклад польської гміни Двікози, де 2016 року було створено муніципальний переробний центр. Це неподалік України, у Свєнтокшиштському воєводстві.

Центр у Двікозах надає місцевим фермерам низку послуг із переробки та продажу продукції – існує аж шість моделей на вибір. Такий широкий асортимент забезпечує обладнання центру.

Це – установки для фізичної, механічної та термічної обробки фруктів і овочів; камера для сушіння трав, фруктів та овочів місткістю 4500 кг продукту; яблукочистка, дробарка для фруктів, прес для соку, проточний пастеризатор із наливкою соку, пастеризатор для банки з консервами, масляний прес, морозильна камера швидкої заморозки, пакувальні машини для продуктів, машина для морозива та інше.

Із цього опису легко уявити можливості муніципального центру та, відповідно, переваги для місцевих малих сільгоспвиробників. У гміні є торгові точки, де продають локальний продукт. І не лише вироблений на потужностях центру – а й інших виробників, адже ідеєю є популяризація продукції місцевих виробників у цілому.

Важливими для такого успіху є регуляторні норми. У ЄС і на загальноєвропейському, і на державному рівнях сприяють розвитку локального виробництва через різні інструменти та преференції, покликані заохотити місцеве виробництво харчових продуктів і збут неподалік місць вирощування сировини.

«Країни Європи приділяють велику увагу просуванню продукції малих фермерів, – каже Євген Мельник. – Важливим фактором є гнучкий підхід до таких виробників продуктів харчування. Це, зокрема, підтримка традиційних методів виробництва та фермерів, що виготовляють продукт у малих обсягах чи тільки для локального споживання».

491.jpg

Що і як може бути в Україні

Однак повернімося до українських реалій. За схожих потреб та інтересів європейських та українських малих фермерів, умови суттєво відрізняються. Скажімо, в Україні на законодавчому рівні немає визначення «локального виробника» – відповідно, немає й подібних до європейських регуляторних умов. Схоже, найближчим часом вони й не з’являться.

«Проблема у відсутності документу, який би регулював певні вид діяльності малого виробника, – додає Євген Мельник. – Правила треба шукати в десятках законів чи підзаконних актів».

Проте і за таких умов існують можливості для руху вперед, які варто використовувати.

Цілком ймовірною є якась форма муніципального центру з переробки сировини за прикладом згаданого польського. Також у дослідженні Програми АГРО було запропоновано кілька моделей об’єднання зусиль самих малих виробників для спільного використання потужностей із переробки.

Одна з них – створення власне підприємства, що надавало би послуги з переробки давальницької сировини.

Такий центр міг би переробляти продукцію за відносно нескладними технологіями. Важливою в цьому випадкові є гарантована наявність сировини – тобто, коли є достатньо фермерів, які виробляють продукції більше, ніж можуть продати у свіжому вигляді. Відповідно, можуть постачати її на переробку.

За формою власності це може бути сільськогосподарський обслуговуючий кооператив або товариство з обмеженою відповідальністю.

У кожної форми є переваги й мінуси. 

Наприклад, кооператив більше привабливий з точки зору можливості залучення додаткового фінансування з боку держави чи міжнародних програм. Однак  в українських реаліях непросто організувати переробку на базі СОК: складна структура управління, недосконалість законодавства, часом учасникам складно домовитися про спільне рішення тощо.

ТОВ – більше прозора структура організації спільного виробництва, в рамках товариства фактично відбувається фінансова кооперація. Серед іншого, таким чином вирішується проблема важкодоступності банківських кредитів для дрібних сільгоспвиробників.

Друга можлива модель – дрібний фермер користується послугами місцевого підприємства, що вже працює у сфері переробки продукції. Тобто, самостійно переробляє аналогічну сировину, випускає подібну продукцію, але для інших ринків збуту.

Така схема є привабливою для малих виробників за низки умов.

Наприклад, у фермера недостатньо сировини для налагодження власної переробки. Або він хоче заощадити на капітальних витратах – купівлі обладнання. Підприємство-партнер має необхідні дозвільні документи, що сприяє зменшенню часу для виведення нової продукції на ринок. Або треба протестувати ринок новими продуктами, випустивши обмежену партію. І так далі.

Звісно, тут також можуть бути нюанси. Скажімо, у підприємства – партнера мають бути вільні виробничі потужності, цикл переробки власної сировини не повинен співпадати з циклом переробки сировини на замовлення. Складними можуть бути договірні відносини – часом власники переробних підприємств не зацікавлені в розвитку потенційних конкурентів.

682.jpg

Історії успіху та неуспіху

В Україні поки що навряд чи можна знайти відповідник такого успішного муніципального переробного центру, як у польських Двікозах.

Натомість Євген Мельник наводить приклад, коли успіху в переробці не сталося – однак очевидними є помилки, на яких можна вчитися.

Проєкт «Створення мережі з розвитку та маркетингу місцевої агро харчової та традиційної продукції» реалізовували в трьох населених пунктах Одещини. Там планували створити невеликі центри для переробки овочів. За ідеєю, місцеві мешканці могли з власної сировини виготовити продукцію для власного ж споживання. Центри було забезпечено базовим обладнанням для переробки овочів.

«Досвід роботи цих центрів показав, що проблемою є відсутність належної структури управління, – розповідає Євген Мельник. – Сподівалися, що от в людей є сировина – вони будуть приходити, щоб це переробляти. Мовляв, такий центр буде пріорі користуватися попитом».

Однак саме по собі так не сталося, тож професійний менеджмент обов'язково потрібен. Це тим більше важливо з огляду на те, що такі центри не мають власної сировинної бази. І коли на ринку складаються високі ціни на овочі, населенню простіше реалізувати продукцію в свіжому вигляді, ніж займатися переробкою.

Отже, на ці речі варто звертати увагу при створенні муніципальних чи інших центрів із переробки продукції.

Водночас є непогані приклади спільного використання потужностей переробних підприємств, що вже існують. 

Скажімо, у тій же Одеській області сільськогосподарський виробник цукрової кукурудзи замовив на консервному заводі ТОВ «Агро ЛТД» випуск консервованої солодкої кукурудзи у вакуумній упаковці під власною торговою маркою «Пан Садовник». Тут якраз збіглися згадані вище умови – в заводу були вільні потужності, «Агро ЛТД» не випускало продукцію, яку замовив виробник. Відповідно, не виникало конкуренції зі збутом власної продукції.

476.jpg

У будь-якому разі, дослідження програми АГРО доводить, що ідея спільної переробки продукції малих агровиробників в Україні досить перспективна. Малих фермерів і фізосіб багато, вони вирощують чимало та часто однорідну продукцію. Однак для реалізації перспектив багато залежить від світогляду виробника та бачення майбутнього.

«Якщо в малого виробника в планах просто працювати на оптовика, то ці моделі йому не будуть цікавими, – підсумовує Приходько. – В іншому випадку важливою є стратегія – щодо розвитку бізнесу і присутності на ринку».


Автор - Анатолій Марциновський

Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов«язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО).



Плата за землю – українців хочуть змусити викуповувати свої ділянки або оформляти їх в оренду

Ще один скандал навколо земельного законодавства. У Верховній Раді зареєстрований і готується до розгляду проєкт закону, який пропонує скасувати інститут постійного землекористування, в тому числі для співвласників багатоквартирних будинків та звичайних громадян, тобто фізичних осіб. Законопроект №5385 від 15 квітня в березні був оприлюднений для громадського обговорення на сайті Міністерства економрозвитку. Однак у парламент він внесений як депутатський, а не урядовий законопроєкт.

Сайт "Сегодня" розповідає, що таке інститут постійного землекористування і як його скасування відіб'ється на звичайних громадянах.

Архаїзм радянської доби
Як записано в Земельному кодексі (ст. 92), право постійного користування земельною ділянкою – це право розпоряджатися і користуватися землею, яка перебуває у державній та комунальній власності, без встановленого терміну. Такі ділянки були і будуть виділятися абсолютно безкоштовно.

Наразі земля може надаватися в постійне користування земельними ділянками тільки деяким категоріям юридичних осіб:

- підприємствам і організаціям державної або комунальної власності;
- установам освіти;
- громадським організаціям;
- підприємствам людей із інвалідністю;
- релігійним структурам;
- деяким стратегічним підприємствам (наприклад, "Укрзалізниці");
- ОСББ (товариствам співвласників багатоквартирних будинків).

Однак за радянських часів і в Земельному кодексі, який діяв до 2002 року, ділянки надавалися в постійне користування також фізособам – для ведення фермерського або особистого підсобного господарства. При цьому право постійного користування, згідно із законом, передається у спадок. А тому і в наші дні багато українців володіють земельними ділянками на правах постійних землекористувачів.

Крім того, багато кооперативні житлові будинки, а також гаражно-будівельні та дачні кооперативи також володіють землею на правах постійного землекористування, як це було передбачено старими земельними законами. Так що скасування інституту постійного землекористування може торкнутися багатьох.

"Право постійного користування є спадщиною радянських часів і наразі ніде, крім пострадянських держав, не використовується. За час незалежності України перелік суб'єктів, які мають право розпоряджатися землею на праві постійного користування, поступово звужувалося, і сьогодні громадяни (крім співвласників багатоквартирного будинку) не мають право отримувати земельні ділянки на праві постійного користування", – говорить юрист Сергій Портной, керівник однойменного юридичного офісу.

Що змінює законопроєкт
Як говориться в пояснювальній записці до законопроекту №5385, Земельний кодекс, прийнятий в 2002 році, зобов'язував всіх суб'єктів права постійного землекористування переоформити землю або на право власності, або на право оренди. Однак в 2005 році Конституційний суд визнав цю норму недійсною – на тій підставі, що вона нібито звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод громадян.

Новий законопроєкт, по суті, просто прибирає поняття "постійне користування земельними ділянками" з законодавчого поля. Тобто фактично знову зобов'яже землекористувачів змінити форму власності.

У ряді випадків в текстах законів термін "постійне користування" пропонується замінити на інші: "користування", "господарське відання" або "оперативне управління". Зокрема, ділянки землі, на яких побудовані житлові багатоповерхівки, і прибудинкові території пропонується безкоштовно передати в оперативне управління та господарське відання передати керуючим організаціям. А власниками цих ділянок будуть вважатися співвласники багатоквартирних будинків.

А ось в майбутньому взяти землю в оперативне управління або господарське відання зможуть тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, державні і комунальні установи і деякі стратегічні підприємства. Всі комерційні організації (в тому числі будівельні) повинні будуть викуповувати ділянки.

Звичайні українці повинні будуть оформити оренду або викупити свою землю
Фізичні особи більше не зможуть отримувати земельні ділянки в постійне користування. Але ті, хто володів землею на таких правах до вступу в силу цього закону, зможуть на таких же умовах володіти землею і надалі. Однак здавати цю землю в оренду або продавати вони, як і раніше, не зможуть, поки не переоформлять на інших умовах. До того ж законопроєкт нагадує: місцева влада має право вилучати землі, які перебувають у постійному користуванні, для будь-яких потреб.

По суті, фізособи рано чи пізно повинні будуть переоформити право користування. Законопроект надає їм вибір: або оформити оренду землі терміном на 50 років, або викупити ділянку, розтягнувши виплати на 30 років.

Сергій Портной вважає, що законопроєкт тільки приводить законодавство у відповідність до ситуації, що склалася.

"У зв'язку з низькою практичністю права постійного користування більшість громадян вже переоформили таке право на власність або оренду. Отже, скасування інституту постійного користування землею для громадян буде фактичним приведенням законодавчого регулювання у відповідність до фактичної ситуації і ситуації, що є загальносвітовою практикою. Якби держава ще ввело спрощений механізм переоформлення права постійного користування, це було б оптимально для тих громадян, хто ще не переоформив право постійного користування на іншу форму права", – говорить Сергій Портной.

Заступник голови комітету з аграрного права Асоціації правників України Андрій Гевко вважає цей законопроєкт досить прогресивним.

"Право постійного користування було досить негнучким. По суті, користувач мав право довічно розпоряджатися ділянкою, але продати або здати ділянку в оренду у нього не було можливості. Через це існувала купа різних схем для обходу цієї заборони", – аргументує Андрій Гевко.

При цьому він попереджає, що хто сьогодні володіє землею на праві постійного користування, потрібно бути готовим до того, що доведеться нести додаткові витрати.

"Згідно із законопроектом, фізичні особи, як і юридичні особи приватного права, можуть переоформити право постійного користування на право оренди строком на 50 років, а також право викупу земельної ділянки з 30-річним розстрочкою платежу. При цьому окремий порядок укладення договору оренди цим проектом не передбачено. І, по суті, відповідно до закону "Про оренду землі", він повинен бути платним. Хоча ті, хто переоформить право постійного землекористування на право оренди, повинні звільнятися від сплати адміністративного збору", – пояснює Андрій Гевко.

Що стосується багатоквартирних будинків, то земельні ділянки державної і комунальної власності, на яких вони розташовані, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що знаходяться у спільній сумісній власності власників квартир і нежитлових приміщень у будинку, планується передавати у власність співвласникам багатоквартирного будинку безоплатно, констатує юрист. По крайней мере, згідно з чинним законодавством, власники житлових приміщень у багатоквартирних будинках не є платниками земельного податку.



Ситуація на світових ринках зернових стає все більш напруженою

Підготовлений ФАО прогноз світового виробництва зернових у 2020 році був підвищений на 1,7 млн ​​тонн до 2 767 млн ​​тонн, що на 2,1 відсотки більше, ніж було вироблено в 2019 році. Це підвищення прогнозу в порівнянні з попереднім місяцем майже повністю обумовлено переглядом у бік підвищення прогнозів виробництва фуражних зернових в ряді країн Африки. По рису офіційні особи в Корейській Народно-Демократичній Республіці та Гвінеї представили дані про зниження валового виробництва в порівнянні з більш ранніми прогнозами ФАО на величину, що перевищує зростання виробництва в Мадагаскарі, в результаті чого прогноз виробництва рису в світі в 2020 році був дещо знижений, але , проте, залишається безпрецедентно високим.

Прогноз світового споживання зернових в сезоні 2020-2021 років був підвищений в порівнянні з квітневим прогнозом на 6,0 млн тонн до 2 783 млн тонн, що на 2,7 відсотки більше, ніж у 2019-2020 роках. Проведене в цьому місяці коригування прогнозу в бік підвищення пов’язане зі збільшенням на 4,2 млн тонн прогнозу споживання кукурудзи в 2020-2021 роках головним чином в силу більш високого, ніж очікувалося раніше, споживання на корми в Китаї і Сполучених Штатах Америки. В результаті цього прогноз загального споживання фуражних зернових переглянутий і передбачає перевищення рівня 2019-2020 років на 3,4 відсотки. Передбачається, що майже 60 відсотків приросту споживання фуражних зернових на корми в порівнянні з минулим роком буде припадати на Китай. Загальний обсяг споживання пшениці в сезоні 2020-2021 років змінився згідно з прогнозами поточного місяця незначно і передбачає збільшення в порівнянні з рівнем минулого сезону на 1,7 відсотки, причому найбільш значущим фактором очікуваного приросту (вперше з сезону 2011-2012 років) стане передбачуване зростання споживання на корми, який майже повністю буде припадати на Китай. У порівнянні з квітневим прогнозом новий прогноз ФАО по світовому споживанню рису в 2020-2021 роках змінений незначно: очікується приріст на 1,9 відсотки в порівнянні з попереднім роком при рекордно високому рівні, який обумовлений очікуваним збільшенням обсягу споживання на продовольчі потреби і відновленням обсягів закупівель на корми.

Прогноз ФАО щодо обсягів запасів зернових в світі на кінець сільськогосподарського сезону 2021 року переглянутий у бік пониження на 2,8 млн тонн до 805 млн тонн, і тепер він на 2,3 млн тонн нижче рівня початку сезону. В результаті цього перегляду (в сукупності з очікуваним зростанням споживання) загальносвітовий показник співвідношення запасів зернових і їх споживання становить 28,3 відсотки проти 29,6 відсотки в сезон 2019-2020 років, що є найнижчим показником за останні сім років. Прогноз по запасах фуражних зернових в світі знижений на 4,1 млн тонн у порівнянні з прогнозом минулого місяця; це на 7,4 відсотки нижче обсягу запасів на початок сезону, що обумовлено головним чином ймовірністю зниження запасів кукурудзи в США і Китаї. Відповідно до незначно переглянутими в порівнянні з минулим місяцем в бік збільшення прогнозу світових запасів пшениці очікується, що вони можуть збільшитися на 2,8 відсотки в порівнянні з початком сезону, причому в Китаї це збільшення в порівнянні з минулим роком складе більше 40 відсотків. Після перегляду в бік збільшення на 400 000 тон запаси рису в світі станом на кінець сезону 2020-2021 років передбачаються на рівні початку сезону, оскільки скорочення запасів (в першу чергу в Бангладеш, Індонезії та Китаї) можуть бути компенсовані нарощуванням запасів в Індії, США і Таїланді.

Згідно з прогнозами, обсяг світової торгівлі зерновими в сезоні 2020-2021 років досягне 467 млн ​​тонн, що трохи вище квітневого прогнозу, а в порівнянні з минулим роком вище на 5,9 відсотки. Прогноз за обсягами світової торгівлі фуражними зерновими в 2020-2021 роках (липень – червень) в порівнянні з минулим місяцем практично не змінився і як і раніше передбачає значний приріст (9,2 відсотки) проти рівня сезону 2019-2020 років головним чином у зв’язку з ймовірними рекордними обсягами закупівель Китаєм кукурудзи і ячменю. Очікується, що торгівля пшеницею в сезоні 2020-2021 років (липень – червень) виросте на 2,0 відсотки в порівнянні з оцінками по сезону 2019-2020 років за рахунок очікуваного зростання в порівнянні з минулим роком імпортного попиту з боку Китаю, Марокко і Пакистану . Прогноз ФАО за обсягом світової торгівлі рисом в 2021 календарному році залишився практично незмінним у порівнянні з квітневим і передбачає його збільшення на 6,4 відсотка в порівнянні з рівнем 2020 року.

Джерело: УЗА

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Як свинарство стало рентабельнішим за птахівництво

Свинарство непомітно випередило птахівництво за рівнем рентабельності інвестицій повідомляє MeatNews із посиланням на Асоціацію “М’ясної галузі”.

Навіть у період пандемії COVID-19, свинарі зуміли випередити виробників курятини по рентабельності інвестицій і наростити поголів’я свиней. У той же час, за даними Держстату України, поголів’я птиці зменшилося.

Однак рівень прибутку у свинарстві розподілений нерівномірно, пояснює Микола Бабенко – виконавчий директор Асоціації “М’ясної галузі” та гендиректор Центру підвищення ефективності в тваринництві. Високу рентабельність за рік отримують репродуктори – продавці 25 кг поросят для відгодівельників, у самих відгодівельників рентабельність по року була в 10 разів менша. Наприклад,  у 2019-2020 рр собівартість 25 кг поросят могла бути в межах 700 грн/голова, тоді як середня ціна продажу трималася на рівні 2000 грн/голова – втричі більше ніж витрати. Свиноматки за рік дають 2,2 приплоди, отже репродуктори могли легко заробляти 400% рентабельності інвестицій в рік.

У той же час прибуток відгодівельників з однієї відгодованої свині складав 550 грн/голова при собівартості відгодівлі 4400 грн/голова. З трьома оборотами за рік – 40% рентабельність інвестицій в рік, тобто в 10 разів менше.

Для порівняння у 2020 році, за даними Євростату, вартість 25 кг поросят для відгодівлі у Нідерландах була 1000 грн/голова, тобто в 2 рази дешевше ніж в Україні.

Чому споживачам важливо розуміти як розподілений прибуток у свинарстві?
Наприкінці 2020 року неочікувано подорожчали корми на 50%. Це подорожчання неоднаково торкнулося всього ланцюга, більш чутливими до подорожчання кормів виявилися відгодівельники. Причина – вищі витрати коштів на відгодівлю і їх брак при купівлі річного запасу зернових у жнива (липень-жовтень 2020 року), коли традиційно ціни на зернові найнижчі.

Репродуктори ж, як правило, мають достатньо обігових коштів і формують запаси зернових у цей період на рік вперед.

Далі на ринку почалися маніпуляції і спроби тиску на підняття ціни на свиней у 2021 році. Від ціни на живих свиней залежить і ціна на свинину для населення.

Всі експерти вже відмітили подорожчання олії, цукру, яєць, курятини та інших продуктів, а свинина по відношенню до 2020 року не подорожчала, а навіть стала дешевшою.

Чому свинина дешевшає?
Попередні роки населення сплачувало, щонайменше, зайві 20 грн/кг свинини. Тут мова про перевитрати, які стали масовим явищем в українському свинарстві. Висока ціна за свинину, яку платили споживачі, лише «розслабила» виробників свинини і деякі з них просто перестали рахувати собівартість свиней у процесі вирощування, а фальшування з генетикою і кормами, перевитрати у свинарстві – стали масовим явищем. Як наслідок – собівартість свиней в Україні найвища в Європі.

Підтвердженням, що українські свині стали  найдорожчими в Європі є:

1. Збільшення імпорту свинини в рази, щомісяця, по відношенню до аналогічного періоду попереднього року.
2. Вдвічі вища ціна в Україні на 25 кг поросят.
3. При меншій на 30% ціні на корми в Україні вищі на 40% витрати кормів у собівартості свиней в Україні у порівнянні з країнами ЄС. Про це свідчать статистичні дані міжнародної мережі дослідників ефективності в свинарстві InterPIG.

Підприємства м’ясної галузі об’єктивно оцінюють ситуацію у вітчизняному свинарстві, тому докладають всіх зусиль, щоб допомогти українським свинарям знизити собівартість свиней, хоча б до рівня країн ЄС.

Щодо імпорту дешевшої свинини, в Асоціації «М’ясної галузі» вважають, що не імпорт свинини потрібно забороняти, а створювати можливості для експорту. Для експорту української свинини потрібні:

-Хороша генетика свиней;
- Низька собівартість;
- Унеможливлення нелегального продажу свиней інфікованих АЧС.

 

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Елеватори активно готуються до нового сезону

Як виглядає ідеальна підготовка, що і як перевіряти й коли залучати сторонніх спеціалістів – розповідають представники найбільшого українського виробника елеваторного обладнання KMZ Industries, який вчора оголосив про об’єднання елеваторного напрямку компанії ТОВ «Варіант Агро Буд» із ПрАТ «Карлівський машинобудівний завод».

Весна на елеваторах – час відповідальний. Тут повсюдно зачищають силоси, перевіряють стан обладнання, проводять ремонтні роботи, якщо потрібно – замінюють зношене футерування.  

Це допомагає підприємствам зустріти сезон у всеозброєнні й убезпечитися від аварійних простоїв з вини несправного обладнання.

«Існує три типи обов’язкових регулярних оглядів елеватора, – пояснює  Вячеслав Степанчук, директор із монтажу та будівництва компанії KMZ Industries. – Щоденний, плановий і, так би мовити, глобальний – міжсезонний огляд. Кожен із них має своє місце в послідовності оглядів, повинен проводитися у певний часовий період, і всі вони важливі для безперешкодної експлуатації обладнання». 

432.jpg

Щоденний огляд 

Проводиться персоналом елеватора. 
- Силоси: тут перевіряють, щоб фундаменти не мали видимих кренів і тріщин, а стінові панелі та ребра жорсткості – деформацій. Також потрібно переконатися, що відсутні протікання, не порушені гідроізоляція й антикорозійний захист. 
- Транспортне обладнання оглядається на предмет сторонніх шумів і вібрацій, підвищених температур підшипникових вузлів, а також чи не просипається продукція в самопливних системах. 

«Усі невідповідності та відхилення обов’язково фіксуються в журналах щоденного огляду обладнання, – додає експерт. – Якщо їх можна швидко усунити, це робиться силами персоналу зерносховища. Також на підставі даних оглядів ухвалюються рішення щодо проведення позапланового огляду».

Плановий огляд 

Проводиться відповідно до внутрішнього регламенту проведення оглядів: окрім іншого, відкриваються кришки обладнання, оглядаються приводні/натяжні вузли, натягнення ланцюгів/стрічок, контролюється прямолінійність і плавність ходу тягових органів. 

«Усі дії так само обов’язково фіксуються, а невідкладні проблеми оперативно усуваються, – говорить Вячеслав Степанчук. – І саме на основі планового огляду плануються поточні та капітальні ремонти обладнання».

Міжсезонний огляд 

Проводиться до та після сезону роботи елеватора. Тут обладнання оглядається максимально ретельно: в тому числі вимірюються товщини самопливних систем, оцінюється стан футерування, за необхідності замінюють вузли й деталі обладнання. 

Особлива увага – зерносушарці

Перед новим сезоном спеціалісти радять перевірити в цьому обладнанні зону гарячого повітря й холодну зону, секції нагрівання й охолодження, розвантажувальний бункер і жалюзі – за потреби їх ретельно очищують.  

За результатами перевірки очищення можуть також потребувати вентилятори, завантажувальний і розвантажувальний конвеєри. Оглядають також АСУ ТП сушарки та функції режимів роботи, електричні кабелі, датчики температури та рівня. 

Перевіряють затягнення болтів, особливо тих, що кріплять сушарку, вентилятори та пальник. Змащують усі елементи, що потребують змащення, згідно з паспортом виробника.

«А от газове приєднання та пальники перевіряють за допомогою відповідних сервісних компаній, – наголошує експерт. – За результатами потрібно отримати відповідний звіт».

Огляд від виробника

Крім того, деякі компанії запрошують для такого огляду сервісну бригаду від виробника: він як ніхто інший зацікавлений в грамотній експлуатації обладнання. 
«Огляд за нашої участі в першу чергу корисний власнику та головному інженеру, – уточнює Вячеслав Степанчук. – Не секрет, що під час роботи технічний персонал може внести зміни в конструктив, відключити датчики або ж просто припускатися помилок. Звісно, у звітах буде вказано, що все обладнання в робочому стані й не потребує жодних ремонтів. А далі? Далі – виникають різного роду неприємні «сюрпризи» у вигляді аварій чи простоїв. 

Професійний же погляд незацікавлених у приховуванні недоліків спеціалістів допоможе виявити огріхи в експлуатації й запропонувати коригуючі дії. Або ж за відсутності таких порушень підтвердити, що служба експлуатації працює ефективно, підготувати детальний звіт, провести консультації й надати рекомендації щодо питань, які цікавлять спеціалістів».

431.jpg

Автоматизація – на захисті обладнання

Спеціалісти наголошують: у справі захисту обладнання – а для цього в тому числі вчасного планування ремонтів – надзвичайно корисна автоматизація. 

«В програмному забезпеченні, розробленому KMZ Industries цю задачу виконує модуль «ТО і ремонт», –  наводить приклад Вячеслав Степанчук. – Він безперервно збирає дані з датчиків вібрації, датчиків температури редукторів і натяжних та приводних станцій, а також датчиків, що відповідають за безпечну експлуатацію, – підпору, швидкості, датчика сходження стрічки. 

Використовуючи ці дані плюс закладену інформацію по ресурсу кожного окремого обладнання, програма вчасно просигналізує про можливі проблеми, заздалегідь попередить про необхідність огляду й можливу потребу в заміні деталей та нагадає про плановий ремонт. 

Це допоможе попередити аварії, вчасно замовляти запасні частини для планових ремонтів, уникати простоїв і таким чином уникати серйозних фінансових втрат».

Відповідальність – на плечі професіоналів

Останнім часом популярності набирають не лише огляди від виробника, а й повне сервісне обслуговування елеваторів. Ця послуга дозволяє власнику перекласти профілактику, техобслуговування та необхідні ремонти на плечі висококваліфікованих зовнішніх фахівців і відмовитися від утримання власного штату для цих цілей.

«Грамотне обслуговування обладнання надзвичайно важливе для його довготривалої ефективної експлуатації, і сьогодні ми готові пропонувати таку послугу українським елеваторам, – зазначає Вячеслав Степанчук. – До того ж, завдяки нещодавньому об’єднанню KMZ Industries й «Варіант Агро Буд» наша технічна й сервісна команди стали ще більш потужними – це дає нам змогу бути мобільнішими, ближчими до клієнта й серед іншого забезпечувати також і кваліфіковане обслуговування елеваторів».  



Заманливі перспективи та поточні виклики: українська аквакультура потребує поштовху

У середньому, 2020-го українці спожили по 15 кг риби та морепродуктів. Це більше за рік попередній, та й загалом цифра останніми роками поступово зростає. З боку іншого, зростання відбувається головним чином за рахунок імпорту. Ну й Україна все ще суттєво не дотягує до 20 кг, рекомендованих ФАО – Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООH.

Такі факти та цифри натякають на важливе завдання.
 
«Сьогодні Україна імпортує  більшість рибної  продукції , яку споживає. Але віримо, що завдяки природним ресурсам, людському та освітньому потенціалу Україна має всі можливості для розвитку аквакультури і здатна не тільки забезпечити власне споживання, а й виходити на зовнішні ринки», – каже Ксенія Сидоркіна, директор Програми USAID з аграрного та сільського розвитку – АГРО.
 
Програма стала одним зі співорганізаторів виставки-форуму «Aquaculture Business Ukraine 2021». Участь у заході взяли близько 200 осіб, так чи інакше пов’язаних з аквакультурою. Учасники з’ясовували, що маємо вже та що потрібно зробити для подальшого розвитку галузі.
   
У планах – спрощення оренди водойм і держпідтримка

Аквакультура — це штучне вирощування риби й інших водних продуктів, гідробіонтів. Здійснюється у повністю або в частково контрольованих умовах – ставки, садки та інше. Саме продукцію цього сектору сільського господарства ми найчастіше купуємо в рибних відділах супермаркетів чи спеціалізованих магазинах.
 
Україна багата на водойми, має протяжне морське узбережжя. Та й розведення риби практикується у нас із давніх давен.
 
«Аквакультура в Україні є третім за значимістю джерелом тваринного білка після вирощування худоби та птиці. Крім того, розвиток сектору робить значний внесок у зайнятість сільського населення та населення прибережних територій», – наголошує Олег Баздуганов, в.о. голови Державного рибного агентства України.
Він перелічує основні види риби, що вирощують в Україні зараз: коропові, райдужну форель, кілька різновидів сомів, карася, стерлядь, осетрів, бестера, вислоноса. Останніми роками дедалі популярнішою стає тилапія. Станом на 1 січня 2021 року в Україні було зареєстровано 4568 профільних підприємств різних форм власності. Загальний обсяг продукції аквакультури становив торік 18,5 тисяч тонн.
 
Очевидно, що галузь має потребу в поштовхові.
 
За словами Олега Баздуганова, нині готовий законопроект, покликаний спростити ведення аквакультури – зокрема, це стосується умов оренди водойм.
«Найближчим часом плануємо ініціювати запровадження нульової ставки ввізного мита на імпорт комбікормів для інтенсивної аквакультури та на дороговартісне обладнання для індустріальної аквакультури, – додає керівник Держрибагентства. – Також будемо просити державу про механізми державної підтримки на кілограм вирощеної риби, компенсацію вартості електроенергії, що використовується для цілей аквакультури суб’єктами господарювання, і компенсацію вартості води».
394.jpg
 
Швидше за все, необхідні для розвитку галузі кроки не мають обмежуватися лише різними компенсаційними механізмами. Всеохопний аналіз проблем і можливостей галузі аквакультури в Україні, кращі практики та рекомендації ще 2017 року було зібрано в Дорожній карті «Розвиток аквакультури в Україні». Її підготували за підтримки Міністерство промисловості, торгівлі та рибальства Норвегії та Норвезько-української торговельної палати.

Іноземний досвід в асортименті
 
На перший погляд, це може виглядати дещо суперечливо – Норвегія є на сьогодні і найбільшим імпортером рибної продукції в  Україну, і державою, що прагне допомогти їй розвинути власну аквакультуру.
 
«Є великі можливості та рішення для розвитку комерційно вигідного співробітництва між країнами, – переконаний, однак, посол Норвегії в Україні Ерік Сведал. – Тут недорога робоча сила, низька вартість оренди на землю, Україна географічно близька до важливих ринків. Це дуже суттєві фактори. Але зараз тут є й багато викликів, таких як регуляторні питання, відсутність кваліфікованого персоналу, кредитних коштів і технологій».
 
Норвегія чи не найкраще позиціонована в якості партнера чи консультанта. Аквакультура є найбільшим сектором економіки цієї країни, її експортна вартість перевищує експорт промислового рибальства. Загалом, Норвегія – друга в світі за обсягами експорту морської рибної продукції, торік її було продано 2,7 млн тонн. Лосось, форель, європейський лобстер і блакитні мідії є основними експортними морепродуктами Норвегії.

Говорячи про співпрацю з Україною в сфері аквакультури, посол Ерік Сведал наголошує на важливому факті: обидві країни є членами Конвенції Пан-Євро-Мед. Це інструмент, який стосується правил походження товарів у рамках угод про вільну торгівлю між договірними сторонами. Наприклад, перероблена в Україні продукція норвезького походження може експортуватися до Євросоюзу на умовах зони вільної торгівлі, що є частиною Угоди про асоціацію.

На форумі було представлено інші потенційно цікаві для України приклади та цифри.

Зокрема, досвід Ізраїлю. Свого часу через високу вартість землі, прісної води та робочої сили там обрали шлях інтенсивної аквакультури. Тобто, спрямованість на якомога більшу «врожайність» із гектару водойми.

Промовисті цифри озвучила Магарита Смирнова, провідний фахівець управління рибного господарства Міністерства сільського господарства Ізраїлю.

«У 1997 році вилов із гектару становив трохи більше 5 тонн риби, у 2011-му вже 7-8 тонн, а нині – 10-20 тонн. Інтенсифікація просто шалена», – розповіла вона. Разом із тим, процесу було притаманне скорочення кількості підприємств галузі (зараз їх усього 35) разом із де-факто збереженням площі водойм.

Особливістю аквакультури в Європі є участь у галузі малого бізнесу, наголосив старший офіцер із рибництва й аквакультури ФАО Гайдар Ферсой.

«У Великій Британії  станом на 2020 рік налічувалося 4100 рибних господарств. Із них лише 5 мають понад 250 співробітників. Натомість у 260 підприємствах працюють від 5 до 9 людей», – наводить він приклад.

До слова, трійка лідерів за споживанням риби в Європі виглядає так: Португалія (56,8 кг на людину на рік), Норвегія (54,3 кг), Іспанія (45,6 кг). 

3,6 мільярда доларів як привабливий приз за реформу галузі
 
Для розвитку будь-якої галузі критично важливими є інвестиції. Вони створюють нові підприємства та робочі місця, приносять нові технології.
 
Аквакультура не виняток. Більше того, вона добре позиціонована для капіталовкладень.
 
«Є низка переваг України для залучення інвестицій у галузь. Споживання риби та морепродуктів у світі продовжує зростати. За прогнозами, за період з 2019 по 2028 роки виробництво аквакультури зросте на 28%, – каже Оксана Ткачук, радник з питань інвестицій компанії UkraineInvest. – Україна має вільну торгівлю з ЄС, яка передбачає звільнення морепродуктів від митних зборів. Фактично, це для нас перепустка до другого за величиною ринку з торгівлі рибними продуктами і найбільшого імпортера риби в світі».
 
Це не всі переваги. Ще Україна має найбільшу площу прісноводних ресурсів, придатних для риболовлі й аквакультур у Європі – понад 1 млн. га. Щоправда, з них нині використовують лише 15%. Крім експортних перспектив, є потенціал до  збільшення споживання на внутрішньому ринку.
397.jpg
 
«За підрахунками аналітиків  UkraineInvest, за умови збільшення виробництва аквакультури на 400 тис. тонн на рік в економіку країни можна залучити близько 3,6 млрд доларів інвестицій, – каже Оксана Ткачук. – 2 млрд на виробництво і 1,6 млрд – на переробку».

UkraineInvest є державною компанією із залучення та підтримки інвестицій в Україні, допомогою якої можна скористатися і за наявності інвестиційних проектів у сфері аквакультури. Тим часом підтримку вже готовий надати Європейський інвестиційний банк.

У кінці минулого року стартував проєкт «Основний кредит для аграрної галузі – Україна». ЄІБ виділяє 400 млн євро, з них до 140 мільйонів – на підтримку аквакультури та рибальства.

«Це перший проєкт за історію незалежності України, коли безпосередньо було зроблено окремий акцент на аквакультурі», – наголошує Дмитро Христенко, ключовий експерт проєкту з питань аквакультури та рибальства. Основними напрямами технічної підтримки є спрощення кредитування для підприємців, зміцнення навичок і нарощування потужностей, дорадництво.

Ну і коли мова зайшла про різні види підтримки та заохочень, то варто згадати ще про такий.

Організатори форуму «Aquaculture Business Ukraine 2021» оголосили конкурс студентських наукових робіт на тему: «Українська аквакультура: шлях до успіху». Конкурсанти мають підготувати наукові роботи за результатами заходу.

«Ми хотіли би почути їхнє бачення – що і як потрібно змінювати, які проводити реформи. Метою є також подальше долучення освічених, талановитих студентів до наших проєктів і співпраця з ними», – підкреслив директор Бюджетної установи «Методично-технологічний центр з аквакультури» Юрій Шарило.

Приз для переможця організатори тримають у секреті, але обіцяють – він сподобається.

Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов’язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО).
 
 Автор: Анатолій Марциновський
 
Ваш вибір 'Подобається'.