186395

Вадим Нестеренко: «Роль АПК стає все важливішою для України, тому всупереч ситуації ми не зупиняємо інвестиції в розвиток холдингу»

Глава наглядової ради агрохолдингу «РистонХолдинг» Вадим Григорович Нестеренко розповів нашому кореспонденту про те, з якими проблемами стикаються потенційні інвестори в український АПК, про дисбаланс внутрішнього і зовнішнього ринку сільгосппродукції, і про те, чому холдинг сьогодні не зупиняє свої інвестиційні програми.

- Вадиме Григоровичу, ваш «РистонХолдинг» - це багатопрофільна група господарств, а значить має свою специфіку з точки зору прибутковості тих чи інших галузей. Про виробництво зерна на експорт ми вже говорили, давайте обговоримо галузі, в яких відбувається наступний етап створення доданої вартості, але які вимагають досить великих інвестицій. Наприклад, виробництво соняшникової олії, тваринництво. Як ви оцінюєте перспективи цих підрозділів холдингу?

- Що стосується екстракційного заводу, який вийшов на запуск планових потужностей зовсім недавно, то ми вже другий рік отримуємо непогані фінансові результати і бачимо хороші перспективи. Тому зовсім недавно провели по ОЕЗ нараду з фахівцям, фінансистами та прийняли рішення збільшувати в півтора - два рази потужність заводу. Для цього є підстави.

По-перше, ми за ці два роки по-справжньому освоїли технологічний процес, навчилися працювати з максимальною віддачею. Інвестиції були вкладені великі, завод по-хорошому сучасний, енергоефективний, економічний. По-друге, соняшник як сировину з України нікуди не дінеться навіть в контексті зміни кліматичних умов, які позначаються на зернових.

В цьому році ми ввели в експлуатацію на ОЕЗ третю чергу будівництва - новий елеватор під зберігання сировини, з цього сезону він почне на повну потужність приймати насіння. Є достатня кількість ємностей під зберігання олії. Тобто нам для збільшення обсягів виробництва досить просто додати ще одну сучасну лінію і ще один екстрактор, який переробляє макуху на олію і шрот.

Обсяг інвестицій в дворазове збільшення обсягу виробництва ОЕЗ становить близько 6-7 мільйонів доларів. Капіталізація холдингу дозволяє нам самостійно інвестувати такі кошти без залучення зовнішнього фінансування, і ми це будемо робити.

- Так, світова кон'юнктура робить виробництво соняшникової олії в довгостроковій перспективі вигідним. Але чи не перетвориться в підсумку АПК України в один великий працюючий на експорт ОЕЗ, а всі поля будуть засіяні виключно соняшником? При цьому ціни на олію на внутрішньому ринку будуть нескінченно зростати?

- Жартома можна сказати, що все може бути саме так, поки ситуація розвивається в цьому напрямку. Але ситуацію потрібно розглядати з різних точок зору.

Зізнаюся, що розширити площі під соняшником в господарствах холдингу часом хочеться, але це буде неправильно. Є певні агрономічні норми сівозміни. Ми їх дотримуємося, щоб не виснажувати землю, адже в кінцевому рахунку - це головний наш актив, і грамотне поводження з ним - запорука нормальних перспектив в майбутньому. Звичайно, багато хто вже сіють соняшник рік через рік, але це неправильно, гонитва за швидким прибутком до добра не доведе.
Ви маєте рацію в тому, що сьогодні сектор переробки соняшникової олії багатьом видався дуже привабливим. Але при цьому не потрібно забувати, що технології агросектора складніше, ніж у багатьох інших галузях економіки, більш залежні від природних факторів. В результаті багато «одноразових» інвесторів вкладали гроші в ОЕЗ, але в підсумку далеко не всі впоралися з налагодженням технології та моделі виробництва. Тому сьогодні інвестори багатьох побудованих в останні роки олійніх заводів, особливо невеликих, виявилися в ситуації, коли в якийсь момент їм просто не вистачило оборотних коштів. І вони масово шукають можливості здати ці підприємства комусь в оренду. Наприклад, той же Кернел, який активно бере ці ОЕЗи собі в роботу, якщо вони підходять йому по локаціях і логістиці. Тому, вкласти інвестиції і побудувати завод - це ще не все. Потрібно вміти з ним працювати і в умовах гарної кон'юнктури, і в умовах її спаду.

Наш ОЕЗ вибудував хорошу модель організації та технології виробництва. До 35% сировини - це власний урожай підприємств холдингу, що дає нам можливість працювати стабільно і не «з коліс», у нас немає жодного дня зупинки через відсутність сировини.

Що ж стосується цін внутрішнього ринку на продукцію, то це питання не до аграріїв. Це питання до уряду, який не може впоратися з ситуацією. Щоб стабілізувати ціни на олію в роздробі, потрібні цільові точкові дотації. Причому спочатку влада повинна прорахувати і змоделювати результат своїх дій, а вже потім приймати рішення. Ні в якому разі не на оборот, як вийшло з регулюванням цін на ПММ - ввели граничні націнки, а в підсумку виявилися перед загрозою дефіциту бензину. Точно так же може статися й з маслом, якщо при собівартості тонни в 45 тисяч виставити вимогу продавати його по 40 тисяч - олія просто пропаде в продажу на внутрішньому ринку.

Наші реалії полягають у тому, що уряд не освоїв механізм державно-ринкового партнерства з вітчизняними виробниками, воно їм в принципі і не треба. Влада сьогодні обслуговує інтереси імпортерів агросировини, оскільки саме таку роль нам визначили на світовому ринку.

- Пам'ятається в минулому році ви говорили про низьку рентабельність підгалузі ВРХ в холдингу, у вас формувалися плани по оптимізації ферм. Ситуація змінилась?

- На жаль ні. Тому ми займаємося оптимізацією - з майже десятка наявних в господарствах холдингу ферм ВРХ сьогодні ми концентруємо їх на двох базових господарствах.

У цього питання є передісторія. Ми свого часу намагалися тримати ферми в кожному господарстві, змістом такої політики холдингу була підтримка села - ми зберігали легальні робочі місця, зарплати, податки в місцевий бюджет. Сьогодні ж економіка і ринок праці такі, що більшість працездатних їдуть на сезонні заробітки в ту ж Польщу, рентабельність м'ясного виробництва вкрай низька і утримання ферм втратило реальний економічний сенс. Але повністю від тваринництва ми відмовлятися не хочемо, тому приміряємо до нього нові економічно моделі.

Наприклад, ми свого часу вклали серйозні інвестиції в будівництво сучасного молочного комплексу з якісним імпортним обладнанням. На жаль, сьогодні вона не має того рівня рентабельності, на який ми розраховували. Хоча б тому, що коли ми інвестували в цю молочну ферму, курс долара був 8, а сьогодні 27, але при цьому вартість молока піднялася від 5 до 12 гривень. Цифри явно суперечать один одному і не мають відношення до економіки. Так, наша молочно-товарна ферма працює, звичайно, в плюс, але не в такій плюс, щоб з'явилося бажання продовжувати інвестиції в розвиток молочної галузі. Тобто ферма працювати буде, але поки без збільшення обсягів, а в перспективі - подивимося.

- Але ж Україні потрібно і молоко, ну смішно, справді, імпортувати в нашу багатющу можливостями для тваринництво країну молочні продукти з Польщі. Як вам здається, не вирішить цю проблему ініціатива влади про розвиток мережі сімейних молочних ферм?

- Закони економіки діють однаково і щодо великого агрогосподарства, і щодо сільського подвір'я. Якщо немає прибутку, то ніякі ініціативи результатів не дадуть. Ви подивіться сьогодні на села - скільки там залишилося корів? Одиниці. Ну і не забувайте всі супутні обставини, зокрема, готується ринок землі, передачу землі у відання рад ОТГ.

Я вам чесно зізнаюся, що будучи народним депутатом щиро вірив в те, що якщо забрати право розпорядження землею від скнари і корупціонерів в державний земельний кадастр та передати це право громадам, то вони захочуть і зможуть навести порядок із землекористуванням. Сьогодні ж я на практиці бачу, що дрібні шахраї в ОТГ ні чим не краще великих - також дерибанять і роздають землю наліво і направо, не думаючи про інтереси людей у ​​власних громадах. При цьому в масових масштабах відводять під орні землі сільські пасовища і сіножати. Як в таких умовах селяни можуть тримати корів? Та ніяк. Тому ніякі навіть грантові програми сімейних молочних ферм серйозних результатів дати не можуть. З такою політикою держави, точніше - з відсутністю будь-якої реальної політики в відношення села і АПК, щодо молочної галузі та ВРХ, років через 10-15 у нас корів, на жаль, взагалі може не залишитися.

- Ваш холдинг буквально з моменту створення активно займався свинарством. Які перспективи у цій галузі?

- У свинарстві сьогодні та ж історія, що і з ВРХ, з різних причин галузь пішла вниз. Головна серед цих причин полягає в тому, що 75% в собівартості м'яса становить ціна комбікормів. А ціна на зернову групу, яка прив'язана до експортних позицій і тому зростає, а уряд нічого з цим зробити не може, досягає 200 доларів за пшеницю або ячмінь. В результаті ми отримуємо цінову вилку: кілограм свинини в Європі становить 90 євроцентів, що в перекладі на наші гроші приблизно 30 гривень з ПДВ, а у наших виробників собівартість кілограма порядку 37-38 гривень. При закупівельній ціні в 32-34 гривні українські свинарі отримують мінус, тому потихеньку згортають і скорочують виробництво. І всі сьогодні, хто планував інвестувати в свинарство, всі стали на паузу. Тепер ситуація повністю залежить від ринку, регулювати який уряд не вміє або не хоче. Якщо ціни на зерно трохи підуть вниз, а ціни на свинину вгору, галузь отримає якийсь шанс на виживання.

Ну, а ми в холдингу не сидимо склавши руки в очікуванні чудес, як і раніше працюємо над інвестиційним проектом, пов'язаним з виробництвом свинини. Опрацьовуємо варіанти і нюанси, але остаточного рішення щодо інвестування ще не прийняли.

Ми хочемо збільшити кількість постановочних місць під свиноматки, збільшити їх кількість, поміняти повністю генетику - завести більш ефективне поголів'я, збільшити площі під відгодівлю. Власне, звичайна історія - за правилами свинарства, які рідко хто зараз дотримується, потрібно кожні шість років міняти поголів'я. Але це процес дуже дорогий, і крім того це перерва в роботі ферм як мінімум на півтора року, тому багато хто намагається ці правила ігнорувати, а в підсумку опускають рентабельність свіноферми до критичного рівня.

З моєї точки зору, можливо сьогодні і є якраз той самий кращий час, коли потрібно зайнятися зміною поголів'я, оскільки в цьому бізнесі все одно йде мінус, а значить є сенс і необхідність зупинитися і оновитися. Буквально минулого тижня ми проводили в холдингу нараду і близькі до прийняття рішення по одній з наших ферм - провести зачистку, поміняти поголів'я і готуватися до нового витка споживчого попиту на продукцію.

- А де ви знайдете інвестора для такого не дешевого проекту в галузі з умовною рентабельністю? І в чому ваш фінансовий інтерес?

- Як правило, в таких проектах модель інвестування виглядає наступним чином: існує імпортне сучасне обладнання, наприклад, німецьке або польське, і саме під це обладнання існує пул європейських фінансистів, який здійснює кредитування з відстрочкою платежів. Тобто в європейських країнах стимулюють власне виробництво і стимулюють потенційних клієнтів купувати це обладнання. Таке інвестиційне кредитування складає приблизно 50% інвестицій, а другу половину коштів на будівництво вишукує саме господарство. Фінансовий стан холдингу дозволяє почати проект на таких умовах.

Чому ми готові вкладати кошти в тваринництво? Це перший, нехай і невеликий, але крок до виробництва доданої вартості, оскільки ми тут з сировини, в даному випадку з зерна, виробляємо наступний продукт - м'ясо та молоко. Наступний етап переробки - м'ясні та молочні вироби. Те, що у нас виробляється виключно на внутрішній ринок. Це мінус. Плюс в тому, що ми вміємо працювати на перспективу.

Звичайно, сьогодні ми бачимо тільки те, що держава не хоче або не вміє регулювати український внутрішній ринок продовольства, точково стимулювати і допомагати виробникам, щоб обсяги ринку зростали, а ціни були доступними для більшості споживачів. Так, як це відбувається у всіх цивілізованих країнах Європи. Поки у нас держава цікавить тільки експортні позиції - зерно і соняшникова олія, у цього сектору АПК є преференції і певна підтримка, а внутрішній ринок продовольства повністю випав з сфери уваги влади. Але чому б не помріяти про те, що у нас з'явиться україно-орієнтована влада?

Наш інтерес у свинарстві полягає в тому, що по-перше, ми починаємо не з нуля. Якби мені хтось сказав сьогодні, мовляв, піди в чисте поле і інвестуй в свинарник, я б цим точно не займався. А холдинг вже має напрацьовану базу і результативний досвід, є колективи і хороші фахівці. І втрачати такі напрацювання, такий капітал досвіду - це неправильно з точки зору перспектив бізнесу.

З нашим досвідом і фінансовою стабільністю, холдинг може дозволити собі працювати на перспективу. До того ж, як правило останніх десятиліть, ситуація в свинарстві йде по синусоїді - кілька років підйом, потім такий же спад. Ми плануємо вбудуватися в цю синусоїду, щоб відразу вийти на стабільний прибуток.

Ну і, врешті-решт, є ж питання продовольчої безпеки України, людей потрібно годувати, і якщо уряд не готовий про це думати, то відповідальний агробізнес все ж намагається вибудувати таку модель, яка і прибуток дає, і відгукується на перспективні соціальні запити.

- Останнє запитання вам може здатися смішним, але я його все ж задам вам, як творцеві багатопрофільного агрохолдингу - держава сьогодні хоч чимось допомагає інвестиціям у вітчизняний АПК?

- Держава сьогодні зайнята ринком землі і, мабуть, більше нічим. Я відстежую економічну і політичну ситуацію навколо АПК, недавно не втримав сміху, коли почув заяву якогось чиновника або чийогось радника про те, що агрогосподарства отримали скільки то там мільярдів гривень кредиту під нуль відсотків, але це все вкрай далеко від українських реалій . Я не знаю, звідки вони там таких фахівців набрали, в якій реальності живуть ці люди, звідки вони отримують інформацію. Повторюся, що ніякої системної політики щодо українського АПК у держави немає.

Те, що у нашого холдингу відмінні фінансові показники, це не завдяки державі, а навпаки - всупереч багатьом державним рішенням. Поки ми, по суті справи, якщо говорити про роботу на внутрішній ринок, як-то виживаємо. Але я не втрачаю надії на те, що рано чи пізно, краще звичайно, щоб раніше, Україна повернеться обличчям до себе і до своїх інтересів, в яких роль АПК з кожним роком стає все важливішою.



Обмеження імпорту добрив знизить конкурентноздатність аграрної продукції

Останнім часом в Україні досить важко знайти і придбати якісні мінеральні добрива. При цьому вони відчутно подорожчали. У майбутньому можлива ще одна перешкода - обмеження джерел постачання добрив, оскільки може бути введено квотування чи взагалі заборона імпортну мінеральних добрив.

Як вплинуть на український ринок добрив та безпосередньо аграріїв потенційні санкції чи обмеження, в ефірі Agro FM розповідав Роман Сластьон, генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу (УКАБ).

- Романе, на якій стадії знаходиться розгляд питання введення квот на імпортні добрива?

- Історія з квотуваннями почалася минулого року. Тоді вдалося переконати більшість представників міжвідомчої комісії, зокрема з Мінекономіки, а також достукалися до Президента, і в результаті вибороти нормальний, вільний, конкурентний ринок.

Зараз ситуація на ринку добрив залишається складною: досі не припинено монопольне становище вітчизняного виробника, який часом зловживає своїм становищем.

Питання квотування ніби-то закрите: комісія прийняла правильне рішення не вводити квоти, тож маємо можливість імпорту, щоб балансувати ринок. Але не все так просто. З боку компанії "Остхем Україна" був поданий позов до Окружного адміністративного суду Києва, який 31 березня прийняв рішення - зобов'язати комісію ввести квоти. Терміном до 20 травня можна подати апеляцію і спробувати оскаржити це чергове одіозне рішення Окружного адміністративного суду Києва. Саме над цим зараз і працює аграрна спільнота. Потрібно, щоб представники Мінекономіки і безпосередньо міжвідомчої комісії подали обґрунтовану апеляцію щодо того, що зараз немає жодних підстав для змін в регулюванні ринку добрив.

- Як реагують на ситуацію народні депутати?

- Народні депутати втручалися в міру можливостей, адже це питання, яке турбувало багатьох. Зокрема депутати від Аграрного комітету Верховної Ради, безпосередньо зверталися до Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігоря Петрашка з тим, щоб він висловив свою позицію, дав бачення розвитку подій і того, яким чином Мінекономіки буде відстоювати позицію по недоцільності введення квот.

- Тобто Мінекономіки зайняло сторону аграріїв?

- На жаль, позицію безпосередньо міністра і досі не вдалося почути, незважаючи на численні звернення народних депутатів. Відомо, що Мінекономіки подало апеляційну скаргу щодо рішення суду. Однак, дивним чином це було зроблено буквально за один день після отримання рішення. Маючи 30 днів на підготовку скарги, мені здається, можна було б краще вивчити документ, викласти аргументацію і мотивацію, якісніше підійти до написання і подання цієї апеляційної скарги. Сподіваюся, що міжвідомча комісія проведе більш ґрунтовну роботу, і ми не побачимо "зливу справи".

- Також піднімається питання обмеження імпорту добрив з Білорусі. За окремими позиціями ця країна контролює вагому частку ринку, зокрема 55% по імпорту КАСу. По NPK альтернативу білоруським препаратам дуже важко знайти, оскільки вони містять дешевий калій, а в Україні висококалійні добрива майже не вироблялися. І  хоча загалом українське виробництво у 8 раз більше, ніж той обсяг, що завозять з Білорусі, тим не менш, його можуть обмежити. Наскільки це вразить аграрну сферу?

- Після рішення суду це друга новина, яка реально турбує сільгоспвиробників, тому що при закритому російському ринку, альтернативи не так багато. У нас обмежені можливості. Є доволі серйозна диверсифікація імпорту добрив по країнам. Білорусь та інші постачальники займають свою, зрозумілу нішу. Калій фактично виробляється у Білорусі, і "Сумихімпром" імпортує білоруський калій для виробництва власних комплексних добрив. В Україні немає розроблених родовищ ні фосфоритів-апатитів, ні калію, тобто будь-які комплексні добрива містять імпортні складові. Тому мрії про власне виробництво і повне забезпечення комплексними препаратами - це нонсенс. Якщо закриють Білорусь, проблема буде очевидною. Сільгоспвиробники й так не вносять достатньо поживних елементів у ґрунт, втрачаючи родючість ґрунтів.

- Добрива на українському ринку дорожчі, ніж в інших країнах, а експортні ціни часто є нижчими. Траплялися ситуації, коли білоруські добрива продавалися в Україні дорожче, ніж в Польщі на $10-15. 

- Так, ринок України по добривам є преміальним, про це знають усі. Така ситуація недосконалої конкуренції склалася через  обмеження, надмірну концентрацію виробництва азотних добрив в одній групі, плюс контроль над одним більш-менш значимим виробником комплексних добрив ("Сумихімпром"). Тож виникає дивна ситуація, коли компанії експортують за нижчими цінами, ніж постачають внутрішньому сільгоспвиробнику. Тобто фактично несуть додаткові витрати, щоб доставити продукцію до порту, перевантажити на судно, і відправити до країни-імпортера. Тим часом вітчизняний сільгоспвиробник, розташований прямісінько біля заводу, отримує ті самі добрива значно дорожче!

Питання не тільки в ціні, а й і в якості. Наші виробники комплексних добрив дуже часто не можуть забезпечити стабільної або належної якості за гранулометричним складом, водорозчинністю, іншими параметрами. Тому й віддають перевагу більш якісному продукту, хоча він і дорожчий.

- Що більші обсяги виробництва добрив, то ймовірнішими провали з якості, особливо враховуючи брак аміаку та сірчаної кислоти. Сірка подорожчала удвічі в квітні місяці, фосфорна кислота зросла у ціні на $200, тож дешевшати добрива точно не можуть. Маємо величезний відрив України від світової ціни по фосфорних добривах, що компенсується восени. Тож чи дійсно імпорт шкодить українським хімічним виробникам?

- За статистикою останніх двох років ввезення добрив з-за кордону не перешкоджає вітчизняним заводам. Ситуація кардинально змінилася після введення ембарго на російські добрива в липці 2019 року. Зараз спостерігаються найкращі показники виробництва за останні 5-6 років, за прибутковістю мало б бути так само, але ймовірно впливають попередні борги.

Сільгоспвиробники будуть із задоволенням купувати і продукт вітчизняного виробництва, якщо він матиме адекватну ціну, та за умови гарантованої поставки. Бо всі ще добре пам'ятають історію 2017 року, коли з незрозумілих причин хімзаводи просто зупинилися, і було прийняте рішення не виробляти продукцію, за яку вже була внесена передоплата. Аграрії не розуміли, як повернути кошти чи отримати продукцію, замовлену під весняну посівну кампанію.

- Один з аргументів, який надавався на засіданнях стосовно квот, - те, що дуже багато імпортних добрив - це насправді російська продукція, просто перефасована. Між тим у нас багато литовських, польських добрив. Чи можливе таке перефасування взагалі? Адже в такому разі потрібно підробити сертифікат походження, що є кримінальною справою. Принаймні я не знаю жодного розслідування стосовно підробки сертифікату.

- Це один з міфів і страхів, які намагаються роздути прихильники введення обмежень на імпорт добрив. Наче б то є глобальна змова, і Росія намагається зайти зі своїми добривами через Литву, Білорусь, Грузію, Туреччину, Болгарію. Виходить так, що з усіх боків відслідковується "рука Кремля". Окрім нашого національного виробника. Це виглядає дещо дивним.

Це дійсно міф. Таких випадків, принаймні масштабних, точно не було, тому що економічно не зовсім вигідно. Імпортують зазвичай великі компанії, які давно працюють на цьому ринку, дбають про свій імідж, тож такі тіньові схеми - точно не їхня справа.

- За даними аналітиків агенції "Інфоіндустрія", на складах залишилося багато не використаних українських і навіть іноземних добрив. Тобто під весняну посівну було закуплено менше засобів, ніж зазвичай, а попереду чекають подальші обмеження. Якою буде ситуація восени та навесні наступного року з урахуванням цих обмежень?

- Ситуація складна і вона змінюється дуже швидко. Ми боролися з квотуванням, аж тут нові звістки щодо обмежень цілого спектру білоруських препаратів, азотно-фосфорних, комплексних, КАС. Чітких документів і відомостей, на жаль, немає. Це закрита інформація з боку Мінекономіки. Тому прогнозувати щось складно, імпортерам важко розраховувати якісь обсяги, і цілком можливо, що восени спостерігатиметься певний дефіцит, навіть з урахуванням наявних залишків.

- Чи можливе раптове ведення квот чи ембарго, на початку літа? І  наскільки вірогідне повторення таких сценарію 2017-2019 років, коли несподівано вводилися обмеження, ціни на залишки добрив шалено зростали, а окремі виробники залишалися із заарештованим товаром?

- Квоти прийняти настільки швидко навряд чи вдасться. Розгляд апеляційної скарги триватиме щонайменше 2-3 місяці. Крім того, якщо після апеляції збережеться розпорядження про введення квот, потрібно зібрати комісію, на це потрібен ще один місяць. Тим не менш ризик введення обмежень до кінця року є доволі високим.

Лімітування по білоруським добривам можуть прийняти дійсно швидко, тому що це не настільки регламентована процедура. Таке рішення може викликати ефект бумеранга: у відповідь на забору експорту, Білорусь може зробити зустрічний хід і припинити постачання калію. Звідки тоді "Сумихімпром" буде брати сировину? Адже калій з Узбекистану не покриває усі потреби. З урахуванням логістики, Україна не зможе збільшити виробництво  NPK, тим більше що є брак інших компонентів. Події будуть розвиватися протягом літа і реальні наслідки побачимо лише на початку осені. Але Загроза того, що подібні рішення будуть прийняти в перші місяці літа, існує. І те, як процес розвивається зараз, створює ще більше підґрунтя для цих ризиків.

- У випадку не введення квот, чи можливе виключення Білорусі з переліку постачальників задля отримання очікуваного ефекту (скорочення імпорту шляхом повної заборони, санкцій, тощо)?

- Можливий, проте я схиляюся до думки, що нинішня ситуація - це прагнення повністю і одночасно "закрутити гайки" з усіх боків. Питання стосується і квотування, і постачання добрив з Білорусі, як країни, що має одне з найбільших родовищ калію. Цей елемент вона постачає до величезної кількості країн. Тож, припустимо, ми припинимо брати калій у Білорусі, і будемо закуповувати його в Узбекистані, чи в Канаді, наприклад. Але логістичне плече робить таку схему економічно не вигідною. За такого підходу вітчизняній сільгосппродукції, зерну, олії, буде дуже важко конкурувати на міжнародних ринках, тому що її собівартість буде "зашкалювати" через усі ці додаткові витрати. І все через прагнення створити тепличні умови для окремих заводів! Це точно хибний підхід.

Розмову вів Дмитро Гордейчук, керівник аналітичного агентства "Інфоіндустрія"

Джерело: УКАБ



Глава Рістон Холдингу: У сировинної країни - сировинні закони і правила

На сьогодні Україна повністю вбудувалася в систему поставок сировини на експорт, остаточно сформувалася як сировинний придаток світової економіки. При цьому власним внутрішнім ринком продуктів харчування держава майже не займається, посилаючись на наявність "важливіших проблем". Про це заявляє Вадим Нестеренко, бенефіціар і глава наглядової ради Рістон Холдингу - найбільшого агрохолдингу південного сходу України. І додає: у найближчій перспективі імпортозалежність за продуктами харчування і загублена продовольча безпека може стати для країни проблемою номер один.

- Давайте почнемо з "гарячої" теми - ситуації з цінами на соняшникову олію. Як відомо, Україна є одним з найбільших в світі експортерів соняшникової олії, проте зараз цей продукт в роздробі подорожчав практично вдвічі. У чому причина такого цінового стрибка?

- Ціна на олію в Україні перебуває в прямій і повній залежності від світових цін, оскільки сьогодні ми повністю прилаштувалися в систему поставок сировини на експорт, остаточно сформувалися як сировинний придаток світової економіки. А світові ціни на соняшник і продукти його переробки істотно піднялися і мають тенденцію до подальшого зростання. Що, до речі, дуже добре для українських виробників соняшнику. Виробників соняшникової олії ця тенденція зачіпає в меншій мірі, оскільки навіть на тлі зростання вартості сировини маржу вони тримають з року в рік однакову.

Що стосується внутрішнього ринку: є проблема відносини держави. Якби вона була зацікавлена в стабільності цін на продукти харчування, вона ввела б систему дотацій для виробників продуктів на внутрішній ринок. Замість цього знижується до 14% ПДВ для виробників сировини, але переробник все одно платить 20%. В результаті завод, який розливає олію для українських магазинів, отримує сировину з 14% ПДВ, а віддає готову продукцію з 20%. І як за такої моделі не підвищаться роздрібні ціни?

Що стосується олійноекстракційного заводу Рістон Холдингу - він виробляє сиру олію і шрот виключно на експорт, нас ця податкова вилка торкається, власне, тому завод відпрацював маркетинговий рік стабільно і з прибутком. Мушу зауважити, що плюс до хорошої кон'юнктури у нас дає результат і модель організації виробництва. Ми в меншій мірі залежимо від постачальників: 30-35% сировини - це власний урожай підприємств холдингу. Це дає нам можливість працювати стабільно і не допускати жодного дня простою. Тільки влітку плануємо зупинитися на двомісячний плановий ремонт до нового сезону, але це загальна практика для олійноекстракційних заводів.

- Чи не вийде так, що в Україні всі поля засіють соняшником, на який стабільно зростають ціна і попит? А продукти харчування для внутрішнього ринку країні доведеться імпортувати?

- Зараз тенденція виглядає саме так: виробництво продуктів на внутрішній ринок "убивається" державою і стає економічно невигідним виробникам. Тут і низька прибутковість через слабку купівельну спроможність населення, і монополізація, і податкова політика (наприклад, вже згадана різниця в ПДВ). З усього цього випливає орієнтація великих гравців АПК на сировинну продукцію, у виробництві якої мінімально задіяна ручна праця. У підсумку в український ритейл потрапляють імпортні красиво упаковані продукти, які в своїх країнах мають дотації на експорт, адже вони часто дешевші. Подивіться - згідно з директивою ЄС, ПДВ на продукти харчування в багатьох країнах Європи становлять 5-7%, а не 20%. Але у нас воліють тупцювати на одних і тих же граблях.

Тобто у сировинної країни - сировинні закони і правила. Облаштуванням внутрішнього ринку ніхто не займається, посилаючись на наявність "важливіших проблем", хоча в найближчій перспективі імпортозалежність за продуктами харчування і загублена продовольча безпека насправді стане проблемою номер один.

Більше того, в цій ситуації криється і ще одна проблема. Наша влада постійно говорить, що хоче повернути в країну українців, які працюють за кордоном. А чим їх зайняти? Де вони будуть працювати? Якби в Україні не прибрали спецрежим ПДВ для аграріїв, якби за аналогією з Польщею дотували і заохочували створення переробних підприємств в АПК - робочих місць була б маса, а на полицях магазинів лежали б не польські і турецькі, а українські продукти.

А повертаючись до питання про "поля соняшнику", скажу: сьогодні немає жодних реальних механізмів регулювання попиту і пропозиції з боку держави. Відсутність регуляторної політики веде до перекосів. Виробник йде в ті сектори, де він може зараз і сьогодні отримати найбільший прибуток. Більшість дрібних фермерів і агропідприємств живуть одним днем, тому бездумно реагують на миттєву кон'юнктуру, не думаючи про завтрашній день, сіють соняшник по соняшнику тощо. Тому будь-які, навіть найбільш абсурдні фантазії, у нас можуть втілитися з великою часткою ймовірності.

- А що Ви думаєте щодо активно обговорюваних в країні законів про ринок землі?

- Якщо говорити про наші закони, то у них в назвах і в преамбулі завжди закладені правильні ідеї. Але коли починаєш читати текст з олівцем в руках - бачиш, що диявол криється в деталях...

Прийнятий в Раді 28 квiтня законопроект 2194 коментувати поки неможливо. Ідея його правильна - повернути землю в розпорядження ОТГ. Але наші закони - це завжди закони про лазівки. Потрібна публікація остаточної редакції закону, з нею повинні ретельно попрацювати юристи холдингу. Я з досвіду своєї роботи у Верховній Раді скажу, що такі "слизькі" закони переписуються і уточнюються в день голосування, вносяться поправки з голосу, потім вже проголосований закон остаточно готують до підсумкової публікації. Тому що там буде в цьому законі, поки точно ніхто не знає, якісь деталі і нюанси можуть спливти і через рік. Це в традиції нашої Ради - сотні разів міняти формулювання, всіх заплутати, а потім сідати і всі хором обурюватися, що документ вийшов неякісним.

Мене більше цікавить той законопроект, який вже пройшов Кабмін, але не дійшов до ВР - про консолідацію земельних масивів, закон, який дозволить "укрупнювати угіддя до економічно обґрунтованого рівня" і дає право власнику земельної ділянки вимагати обміну сусідньої ділянки на рівноцінний, в тому числі, через суд.

Сама ідея цього закону правильна і актуальна. Поясню на прикладі. Чверть століття тому, коли наше господарство Орельська першим в області пройшло шлях від колгоспу до агрофірми, колишні колгоспники передали в управління свої земельні паї. Тоді вони ще мали на руках не держакти на землю, а сертифікати. Нагадаю, сертифікат просто підтверджує право на пай, а держакт виділяє цю землю в натурі, з конкретними координатами і кадастровим номером.

Сертифікат був корисний тим, що дозволяв людям на своїй землі починати власний бізнес, формувати приватні підприємства. А держакт спочатку закладав в цю історію майбутні конфлікти, адже в підсумку всі колишні колгоспні земельні масиви перетворилися на клаптеву ковдру, на шахову дошку з клітинок різних власників. Плани і бажання у власників паїв з часом змінюються, люди об'єднують паї для спільного господарювання, потім розходяться, виникають нові конфігурації. Якби земельний пай не виділяли в натурі, тоді хоч щороку можна було б спокійно змінюватися, але зберегти при цьому цілісність земельного масиву. Це важливо в тому числі і з точки зору вартості цього масиву - земля тим дорожча, чим ефективніше її можна використовувати. І велике поле з 20 паїв завжди ефективніше, ніж три паї, розкиданих по різних місцях цього поля. Але у нас все вийшло навпаки, і цю проблему потрібно вирішувати в законодавчому полі.

Тому я вітаю саму ідею законопроекту щодо консолідації земель сільгосппризначення. Але що в ньому буде записано, які механізми в нього закладуть - це вже інше питання.

- Як думаєте, можливість продавати паї викличе у селян ажіотаж і конфлікти?

- Скасований мораторій на продаж землі, крім іншого, містив у собі превентивний захист власників паїв від їхнього відчуження будь-яким шахрайським способом. Безумовно, тепер цей захист буде знято. Я передбачаю чимало спроб відібрати у людей паї через електронний реєстр, з використанням підроблених рішень судів тощо. Особливо це торкнеться категорії одиноких і літніх власників землі, у яких немає молодих і грамотних родичів, готових підставити плече в судово-кримінальних розборках. І звичайно, велика кількість таких "кримінальних" паїв випаде на ринок, збиваючи ціни.

Взагалі, в нашій країні право власності - річ дуже розмита і нечітка. Якщо у тебе немає можливості боротися за свою власність різними методами, із залученням достатнього ресурсу, то можеш втратити її дуже навіть швидко.

А якщо брати ситуацію в цілому, я не бачу найближчим часом великої маси охочих продати землю. Можна припускати, що в перший рік проявляти активність з продажами буде до 5% власників паїв. Люди наївно вірять в те, що вони отримають за свій пай величезні гроші, тому поспішати не будуть, будуть придивлятися і прицінюватися. Знадобиться рік-два, щоб земельний ринок устоявся, щоб власники паїв переконалися в тому, що ціна на землю ось така і іншої не буде.

Вже є чимало прикладів, як до нас в господарства приходять люди зі словами "хочемо продати пай". Запитуємо: а що ви за нього хочете? Відповідають, мовляв, хочемо за пай купити квартиру, машину і ще якийсь кіоск поставити для власного бізнесу. Ясна річ, що жоден пай таких грошей не вартує.

- Чи є якась загроза від шахрайств з паями для великого агробізнесу? Наприклад, на великому земельному масиві вашого агрогосподарства хтось викупить два-три паї і заявить, що буде вести там власний бізнес. Чи створить це проблеми?

- Допускаю. І швидше за все ці паї за безцінь і по кілька штук на кожному великому полі будуть викуповувати "спеціалізовані організації". Щоб не назвати їх рейдерськими - назву юридичними. Викуповувати будуть, звичайно, не для вирощування овочів, а щоб створити проблему агрогосподарству, що обробляє поле. І потім цю проблему будуть "продавати" агрогосподарству, щоб викуповувало паї вже за іншою ціною. Таке цілком може бути.

Але ось як раз наш агрохолдинг ця тема не лякає. Оскільки ми вже скоро майже рік перебуваємо під спробами рейдерського захоплення, ведемо успішну і результативну боротьбу, перемагаємо в ній, то юридичного досвіду і сил у нас достатньо. Це важливо, з урахуванням того, що у нас в країні постійно змінюються механізми протистояння з рейдерами. Я досить добре розумію, що може бути і як з цим можна боротися. Сьогодні аграріям України, на жаль, більш необхідні саме такі знання і досвід, ніж знання агротехніки або фінансів.

- На якій стадії зараз ваша результативна боротьба з рейдерами?

- Активно ведеться кримінальна справа, спірне майно перебуває в процесі передачі в управління Нацагентства з управління активами.

Але я вам скажу так: будь-яка корпоративна війна, як би вона не називалася журналістами - рейдерство, конфлікт або ще якось - зрештою, завершується тим, що сторони домовляються.

У нас в державі, на жаль, немає вичерпного і ефективного механізму захисту прав власника, про що я вже сьогодні говорив. Можна, звичайно, вірити в якусь абстрактну справедливість або в правову державу, але ми ж вже не діти, ми повинні бути реалістами. Тому підсумком корпоративних суперечок завжди є внутрішній договір, в якому закріплюються інтереси однієї й іншої сторони, з урахуванням, звичайно, їхніх позицій на момент домовленості.

Моя позиція така - краще поганий мир, ніж хороша перемога в занадто довгій і виснажливій війні. І якщо буде якась нехай і невелика можливість завершити конфлікт в процесі мирних переговорів, я вважаю, що це потрібно робити. Тому що будь-яка війна - це втрати, збитки, це відволікання ресурсів з бізнесу, і як наслідок - уповільнення розвитку. Недоотриманий через "бойові дії" прибуток в підсумку може виявитися вищим, ніж вартість майна, про який йде суперечка. Крім того, в цій темі присутня і соціальна складова, про яку не можна забувати. Безумовно, основних втрат зазнають власники бізнесу. Але не забувайте, що за моїми плечима долі і інтереси тисяч людей, які працюють на підприємствах Рістон Холдингу, інтереси їхніх сімей. Я бачу, як уповільнюють темпи роботи підприємства, що перебувають в центрі конфлікту, але ж це несе трудовим колективам загрозу втрати роботи і доходів. Не в моїх принципах ігнорувати інтереси простих людей, тим більше що я знаю особисто майже всіх співробітників холдингу.

Так, у нас хороші позиції в цьому конфлікті, але я не спраглий крові тих, хто програв, хоча вони в мене її попили за ці півтора року досить. У мене немає бажання будь-що посадити всіх учасників цих махінацій у в'язницю, як це передбачає закон. Адже це знищить не тільки їхні кар'єри, а й майбутнє. Між миром і війною я завжди готовий вибрати переговори, пошук якогось нехай і компромісного, рішення. Але і терпіти на свою адресу свавілля, брехню і наклеп не маю наміру. Я відкритий для переговорів. Якщо друга сторона зробить кроки в бік пошуків миру і компромісу - будемо розмовляти, обговорювати умови. В цьому питанні я оптиміст.

Джерело: Корреспондент.net 

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


За півтора року ми загубили 35% компанії - голова ради директорів "Укрлендфармінгу" Олег Бахматюк

Про це в ексклюзивному інтерв'ю голови ради директорів "Укрлендфармінг" Олега Бахматюка агентству "Інтерфакс-Україна".

- Агрохолдинг "Авангард" в кінці березня планував на зборах акціонерів затвердити фінансову звітність. Коли вона може бути опублікована, бо востаннє "Авангард" публічно звітувався за перше півріччя 2019 року, а його материнський "Укрлендфармінг" – за перше півріччя 2018 року.

- Це завдяки нашим славним правоохоронним структурам: вони нас так почистили і по серверах, і по документах, що ми собі ради не можемо дати. Минулого року ми чотири-п’ять місяців переживали буремні часи, в нас було багато "гостей", які з собою забирали матеріали та інші носії. Окрім документів постраждали ще й люди, бо далеко не всі витримували такий тиск, особливо в цих підрозділах, що займалися бухгалтерією, звітністю, юридичними питаннями. В нас персонал компанії зменшився на 30%, в основному, звісно, у тваринництві й птахівництві, але пішло й чимало фінансового персоналу. Однак зараз все поновлюємо та намагаємося звести докупи. Хоча це важко, бо носії ніхто й не думає повертати.

- Які ваші основні здобутки за минулий рік та перший квартал цього? Вдалося отримати якійсь зиск зі зростання світових цін на зернові та олію чи вас спіткала доля МХП, який днями звітував про значне зростання собівартості?

- Так, на жаль, ми зіткнулися з такими ж проблемами, як і МХП, й інші подібні виробники. Для "Авангарду" було болючим подорожчання сировинних інгредієнтів, зокрема олійно-жирової групи, жому та зернових.

Друга проблема, якої не було в інших - за минулий рік "Авангард" скоротив на 50% обсяг виробництва. Ми зараз 170 млн яйця на місяць виробляємо, а виробляли близько 300 млн, а в травні – 350 млн! З них 170 млн у травні ми віддали на експорт, а цього місяця відправимо на експорт може 20 млн.

- Таке падіння експорту!?

- Так! Ці шановні, в лапках, розказують що коли силова структура "кошмарить" будь-яку економічну структуру, то нема ніяких наслідків. Але ось вам наочний приклад. У нас було сім торгових домів: у Гонконзі, Сінгапурі, Малайзії, Іраку, Ліберії, Саудівській Аравії та в Дубаї. Ми залишили тільки в Дубаї. Ми витратили на відкриття торгових домів шість років і близько $25-30 млн. Але суть навіть не в доларах, а в принципі, бо ви самі розумієте, що таке зайти на ту територію й довести піковий експорт яйця до 150-170 млн на місяць.

В чому питання експорту? Це гроші в дорозі. Доставка до Сінгапуру – це 45 днів, Гонконг – ще кілька днів. Плюс ти маєш постачальнику дати відтермінування. Фактично на обслуговування цього в нас були кредитні лінії на $60-70 млн. Та завдяки доблесним діям НАБУ нам закрили всі кредитні лінії, й ми були змушені майже повністю закрити експортний напрямок. Держава нас не підтримала, та ще й пандемія ускладнила саму логістику: зробила її довшою та дорожчою на 30%.

Тобто до загальних проблем сектору додалася ще й ця репутаційна війна. Закрили фактично 12 птахофабрик, зараз буде закрита 13-та. Падіння 50% - це більше, ніж втрати від агресії в Криму, Донецьку та Луганську, які склали 35%. Потім ми трохи відновили виробництво, але завдяки діям (директора НАБУ Артема) Ситника знову втратили половину та звільнили близько 5,5 тис. людей по "Авангарду" й ще близько 7 тис. у тваринництві.

У тваринництві в нас було 52 тис. поголів’я, а зараз лишилося 15,7 тис. Тому воно також потребує ще обігових коштів, яких у нас, на жаль немає, бо закриваються кредитні лінії. Будемо об’єктивні, навряд чи тваринництво вже відновиться.

Намагаємося зберегти сільгоспбізнес. Ми сіємо, але всі через оці дії НАБУ вимагають від нас передоплату, тоді як конкуренти мають якусь відстрочку. У нас же все - міндобрива, паливо,засоби захисту рослин - все по передоплаті. Тож які результати? Вже півтора року стоїмо в жорсткому цейтноті, п’ять місяців взагалі був постійний шторм, але вижили, працюємо. Зберегли колектив 17 тис. людей.

- А скільки було на піку? Біля 30 тис?

- На піку колись було 32,2 тис, а зараз - 17,3-17,5 тис. За півтора року ми звільнили близько 13-13,5 тис. людей. Ще раз повторюсь: два основних напрямки - птахівництво і тваринництво, бо вони потребували кредитних ресурсів. Ця ситуація склалася за рахунок репутаційного терору, який ведеться проти компанії та особисто на мене як акціонера впродовж останніх півтора року.

- В липні 2020 року ви казали, що у вас 27 птахофабрик. Зараз кажете, що 13-та буде закрита. Тобто майже половина?

- Так, 12 вже закрили, ще дві на закритті. Ще Донецька буде закрита…

- Тобто у вас залишилось 12-13 птахофабрик, які працюють…

- Діючих на сьогодні 13.

- А що із земельним банком?

- Він зменшився на 170 тис. га і зараз складає 470-475 тис. га.

- Тобто земельний банк і елеватори вам вдалося зберегти?

- Так. Якщо й він піде під скорочення, то вже не буде 17 тис. людей. Наразі маємо відсіятися, правильно провести посівну при повній відсутності кредитування. Ми підготувалися до цього. Нам вдвічі важче, аніж всім, але старатимемося пройти це.

- Зростання цін на яйця, кукурудзу та інші зернові вам хоч трохи допомогло?

- Зростанням цін на зерно та кукурудзу ми не скористалися, тому що мусили продавати товар швидко: відсутність обігових коштів не передбачає можливості "грати в довгу".

Зростання цін на яйця вимушене. Ми йдемо на нульову рентабельність і навіть з невеличким мінусом. Тому що ціни на корми ростуть швидше, ніж росте попит і ціна на яйця.

- МХП стверджує, що до 30-40% зростання собівартості у них по м’ясу на внутрішньому ринку: зерно, тепло, е/е, паливо.

- Все дуже просто: в ціні м’яса птиці 76% - комбікорм, в ціні яйця – 74-78% комбікорм. Це базовий елемент. Окрім того, що ростуть енергоносії, комунальні платежі, треба підвищувати людям зарплати.

Собівартість в нас зростає ще й тому, що коли підприємство виробляє 350 млн яйця на місяць, то це одні постійні витрати на яйце, а коли завдяки діям наших правоохоронних органів вдвічі менше – то вони суттєво вищі. Це я знову про наше вимушене згортання експорту. "Авангард" міг би додатково експортувати мінімум на $10 млн в місяць, але ж ці чиновники ніколи в житті не побудували жодного торгового шляху й не пробували виходити на ринок Сінгапуру чи Гонконгу, де тебе ніхто не знає й тобі не дуже раді. Тож це закриття додало мінімум 20 копійок до собівартості яйця, а може й більше. Я вже не кажу про те, що ми менше податків стали платити.

- Які очікування від цього року? Припустимо, що все зберігатиметься в такому стані, як зараз. Вам вдасться втримати компанію в нинішньому розмірі?

- Я точно намагатимусь це зробити. Не хочу сказати, що за останні півтора року став сильнішим чи мудрішим, але навчився жити в умовах, яких багатьом не побажаю. Звісно, це не може тривати нескінченно. Ви також розумієте, що будь-яка оборона врешті решт відступає. Нехай не так різко, але якщо за півтора року ми загубили 35% компанії, то напевно за цей рік можемо загубити ще 15% чи 10%. І ви ж розумієте, що не можна відрізати до безкінечності, що є точки, з яких вже не повертаються.

Я апелюю до здорового глузду. Нещодавно Печерський суд прийняв рішення, яке знову не виконує генпрокурор. Тому що кон’юнктура та всякі активісти вищі за закон. І вимога (суду – ІФ) навіть не закрити справу, хоч вона порушена незаконно, а передати іншому будь-якому органу слідства - ДБР, СБУ, прокуратурі… Мені все рівно з ким, але щоб не було особистого конфлікту з Ситником. Півтора місяця не виконується це рішення суду, але я ще сподіваюсь. Ми далі стукатимемо у двері. Відкриються чи ні, ніхто не знає. Звісно, що я здаватись не збираюся, буду групувати зусилля та боротися за справедливість.

- Ви раніше активно прогнозували, що вага сільгосппродукції у світовій торгівлі зростатиме. Минулий рік, схоже, це підтвердив: з кризою багато чого подешевшало, а ось агропродукція якраз зросла в ціні. Наскільки ця тенденція збережеться після того, як людство подолає проблему COVID?

- Україна зараз в аграрному або, ширше, в сировинному тренді. Зокрема, бачимо, як зростала ціна на залізну руду. Але світ фундаментально зміниться впродовж наступних трьох-п’яти років, у тому числі через цю пандемію. Змінюються підходи й засоби комунікації між країнами, створюватимуться центри за географічним і політичним принципом. Це суттєво впливатиме на економіку. Вже зараз Китаєм, Сінгапуром, Кореєю та Японією створена величезна євразійська спільнота, до якої не увійшла лише Індія. Там орієнтовно 12-16 країн, де проживає майже 30% населення світу й зосереджено стільки ж світової економіки. Потім ЄС зі своїми проблемами. США. Росія, яка зараз із різних причин прибивається до Китаю. Ці фактори будуть скеровувати економічні й політичні речі.

Другий фактор – це величезна кількість грошей. Подивіться, за 100 днів Байден вже дав програму на $1,9 трлн, і ще фактично затверджено $3 трлн, загалом майже $5 трлн. Це 20% від ВВП США і 5% від світового ВВП буде влито в одну з економік. Що таке гроші? Це еквівалент товару й послуг. Якщо товару й послуг у світі стало менше, бо ВВП багатьох країн впав, а грошей стало більше й ще більшатиме, оскільки за прогнозами вакцинація розтягнеться на наступні два роки, то це веде до знецінення грошей. Триватиме світова інфляція. Наприклад, я знаходжусь у Швейцарії, Австрії, де здійснюють величезні вливання в підтримку протекціонізму економічних можливостей: виплату зарплати, оренди, доходів. Тобто без вироблення продукції відбувається величезне накопичення ресурсу, грошей. Подивіться, як рекордно зросли депозити в ЄС. Є величезний надлишок ресурсу і його потрібно бодай кудись розмістити.

Ну от як може компанія "Тесла" коштувати $800 млрд? Тому що 50% всього споживання пішло на фінансовий сектор, бо реальний сектор завжди потребує часу й інфраструктурного розподілу цих коштів: куди і на що? Щоб за $100 млн побудувати, умовно, п’ять елеваторів, потрібно мінімум три місяці вивчати матеріали. А тут просто вийшов на екран і за секунду забив у табличку.

Що позачергово зростає? Те, що ти споживаєш безпосередньо. Тому в цьому тренді є продукти харчування: зерно, олійні… Це стосується й усіх сировинних речей: дорожчатимуть нафта, руда, метали.

Тобто Україна зараз в тренді. Наступні три роки Україні, гадаю, не потрібна буде зовнішня допомога. Україна, на жаль, була сировинною державою й експортувала навіть своїх людей на роботу. Але зараз це її перевага в короткостроковій перспективі, яку можна використати для інноваційних, інфраструктурних речей. Світ зараз явно прямує до протекціонізму. Якщо подивитись оту програму США на $3 трлн, то половина спрямовується на інфраструктурні проекти, а половина, умовно, це "роздача слонів" - стимуляція попиту та згладжування соціальних негативів. В України таких можливостей немає, але в України є сировинна можливість. Я вважаю, що тренд буде лише на зростання.

От чому зараз росте ціна й, кажуть, великий попит на кукурудзу? Бо на початку року був прогноз, що Китай закупить на зовнішньому ринку 12 млн тонн, потім - 24, а зараз - 32. Я спілкуюся з аналітиками Сінгапуру, Шанхаю, і вважаю, що Китай купуватиме доти, допоки буде можливість. Чим більше він купить на склад, тим більшою в нього буде подушка безпеки. Інша річ, що він не може вийти і сказати відразу, що купує 50 млн тонн, бо ціна на кукурудзу одразу зросте до $350 за тонну. Тому він купує по 220, 230, 240, 250. І те саме відбувається із соєю. І все одно торгівельне сальдо в Китаю позитивне - $560 млрд. Та ще й резервів $7 трлн. Ціна в Китаї на $100-120 вища, аніж у світі. Він стимулює свого аграрного виробника, щоб він там вирощував культури. Тому що насправді в Китаї при 100 млн га землі лише 30 млн га, яку можна обробляти. І їх рівень технологій найефективніший у світі при тому, що земля і клімат не найкращі. Це їхня стратегія.

Окрім Китаю, в цій євразійській спільноті Японія, яка імпортує 92% продуктів харчування, Корея, яка імпортує 78%, Індонезія, яка є найбільшим імпортером. Тут тренд в наш бік очевидний. В нас побудований непоганий агросектор, який може генерувати 65 млн тонн зернових і 15 млн тонн олійних, є великі можливості з постачання руди. Обсяг поставок української продукції в країни ASEAN може становити до $10-15 млрд на рік в грошовому еквіваленті. Вважаю, що під гарантії поставок української сировини на ці ринки можна залучити до $100 млрд під поставки на 10 років. Тож ми можемо їм зробити їм цікаву пропозицію: ви зацікавлені імпортувати нашу продукцію на мільярди доларів? Тоді ми запрошуємо вас в інфраструктурну сферу: дороги, мости, порти, приватизація "Укрзалізниці" тощо. Наразі ми не учасники, а, в кращому випадку, спостерігачі цього процесу. А тут ми можемо стати суб’єктними, можливо, не надто, але достатньо для того, щоб перевести в економічну площину.

Другий напрям – близький Схід та Північна Африка. Наприклад, Саудівська Аварія. Цей регіон менший, але також цікавий. Для нас що важливо? Щоб зріс рівень економічного добробуту, покращилася інфраструктура життя й можливості кожного. Це можна зробити тільки через інвестиційні, інноваційні речі, покращення логістики. А далі правильність будування доданої вартості й просування на ринках. Але це наступний етап, і дай Боже до цього дійти. Мені в Еміратах показували фото 40-річної давнини: це була найвідсталіша країна регіону. І як вона змінилася. Ось ця концентрація можливостей змінила країну.

- В Україні з 1 липня стартує перший етап ринку землі. Як це вплине на вашу компанію? Ви казали, що у вас близько 200 тис. орендодавців. Запуск ринку землі стане для вас проблемою чи можливістю?

- Я позитивно оцінюю цей ринок землі. Ми вийдемо з цієї "совкової" парадигми вигаданих речей. Запуск ринку землі - це позитивна система для банків, тому що з’явиться система застави. Хоч, звісно, обмеження купівлі тільки фізособами й тільки 100 га на першому етапі (до 2024 року – ІФ) забороняють вихід на ринок великих гравців, які могли б запропонувати достойну ціну тому, хто продає.

Моя стратегія від самого початку – бути компанією, яка не є власником землі. Якщо подивитись у світі, то понад 70% аграрної продукції вироблено на орендованих землях. Є компанії, які здають в оренду - переважно великі фонди або ріел-естейт, які забирають певну дохідність - 3% чи 9% на рік. А є технологічні компанії: вони будують елеватори, закуповують трактори, вибудовують процеси від самого початку й платять орендну плату власникам землі.

Втім, мені як орендарю запуск землі не надто вигідний. Напевно, він збільшить конкуренцію, але він вибудує правила. Чи будемо ми готові? Ми цього не знаємо. Час покаже. Будь-яка зміна комфортного середовища на початку некомфортна. Але, вважаю, вона приведе до кращого, правильнішого ринку й певних можливостей банківської системи. І хоча 100 га – це несерйозно для ринку, але це добре для початку.



Чому українці їдять імпортну картоплю

Про ці та інші проблеми галузі розповіла Gazeta.ua виконавчий директор Асоціації виробників картоплі Оксана Руженкова.

- Торік було вироблено 20,7 млн т картоплі, з яких 98% вирощено господарствами населення. Сільгосппідприємствами - 367 тис. т. Чому картоплю у нас вирощують переважно приватні домогосподарства, а не промислові виробники?

— Державна статистика не відповідає дійсності, тому що не переглядалася мінімум останні шість. А насправді понад 20 років. Україна втратила частину Донецької, Луганської областей та Крим, а цифри залишилися такі ж самі. Ніхто не знає точної кількості населення, бо перепису давно не було. Востаннє замір площ під картоплею в домогосподарствах проводився в 1998 році. За цей час багато чого змінилося. Люди змінили структуру виробництва на присадибних ділянках, відводячи землі під культури, які є прибутковими. Якщо це овочі, то з`явилися нішеві, наприклад, рожеві або чорні томати, чорний часник, спаржа, спеції тощо. За нашими спостереженнями, впродовж останніх п'яти років домогосподарства щороку скорочують площі під картоплею на 10 відсотків. А поблизу крупних мегаполісів узагалі відмовляються від картоплярства – на базарі купити легше.

Так, переважну більшість картоплі в Україні вирощують домогосподарства. Але ще шість років тому в загальній структурі виробництва промислово вирощена картопля займала 30 відсотків, а зараз скоротилася до 1,8 відсотка. Навіть такі підприємства, які раніше відводили під картоплю по 1 тисячі гектар і залишилися в цьому сегменті, в кращому випадку мають зараз під картоплею 250-300 га. Вони не вважають за доцільне збільшувати площі, тому що це ризиковано. Якщо впаде відпускна ціна до рівня попередніх 5 років, це однозначний збиток.

- А як щодо великих виробників картоплі?

— Великі виробники картоплі пішли з ринку або скоротили свої площі. Внутрішній ринок був перенасичений продукцією, яка не мала виходу на зовнішні ринки. Виробники, розуміючи, що їхня продукція впродовж 5 років стала збитковою і коштувала 2,3-2,7 гривень за кілограм при собівартості виробництва 4,5-6 гривень, скорочували площі під картоплею із щорічним кроком у 10-15 відсотків. Поки ціна була мінімальною ринок України ні для кого не представляв інтересу. Але перший же рік посухи наочно показав, що таке відсутність будь-яких перепон і захистів внутрішнього ринку – його засипали імпортною картоплею звідусіль, що змусило виробників узагалі закинути картоплярство. І дійсно, навіщо ним займатися, якщо держава не сприяє розвитку переробної промисловості жодними діями, а лише на словах імітує зацікавленість.

- Чому ціна низька? З чим це пов'язано?

— Україна не має власної переробки картоплі. Так, є 3 чіпсових заводи, 2 крохмальних (5 за сприятливої ринкової кон`юктури). Але немає жодного потужного з виготовлення картоплі фрі. Завод у місті Мена на Чернігівщині спроможний переробити 50 тисяч тонн сировини, але жодного разу на ці показники не виходив. Збанкрутувала через засилля на ринку білоруського продукту, що продається за демпінговими цінами, єдина лінія з виробництва картопляного пюре. Навіть у розробленій Держпрограмі з розвитку промислового картоплярства порядок компенсації будівництва переробних підприємств і допомоги пошуку інвесторів відсутні. Якщо просто завезти імпортне обладнання для переробної галузі, то мінімальний експортний ПДВ становить 1 млн євро. Підприємець має взяти ці кошти в кредит під 27 відсотків річних. Це неабиякий фінансовий тягар.

Як правило у дрібних виробників немає обігових коштів на будівництво переробних підприємств. Великі ж агрохолдинги не вважають за доцільне інвестувати у цей напрямок. Як наслідок, відбулося банкрутство галузі.

Наші сусіди, на відміну від України, є економічно грамотними і ведуть доволі агресивну економічну політику по захопленню зовнішніх ринків. Ідеться про країни ЄС, які закрили свої ринки для овочевої та картопляної продукції з України. Ми не маємо змоги легко експортувати щось в Євросоюз, бо поставки є квотованими. Аналогічно вчинили країни Митного Союзу.

Натомість український ринок відкритий для всіх. Тому потерпаємо від засилля імпортних продуктів, бо не спроможні себе убезпечити. На тій робочій групі зі складання балансів держава навідріз відмовилася враховувати думки експертів ринку, які чітко вказували, що Україна не виробляє більше 12-14 мільйонів тонн картоплі. Визнавати помилки, тверезо оцінювати ситуацію і знаходити правильні рішення – не наша фішка.

- Торік профільні міністерство та асоціація написали програму розвитку промислового картоплярства. Вона має декілька стратегічних цілей, а саме стимулювати розвиток промислового виробництва, збільшення обсягів виробництва картоплі та продукції з неї, розвиток насінництва, збільшення зайнятості населення - плюс 10 тисяч нових робочих місць та інші. Чи відбудуться позитиві зрушення в галузі?

— Держава просто змушена була піти виробникам картоплі назустріч. Наша громадська організація була, за оцінками збоку, неадекватно активною і ми мали для цього підстави. Адже маючи статистичні 20,7 мільйонів тонн валу картоплі, держава по факту перетворилася на імпортнозалежну. Саме промислове господарство диктує ціну на ринку через супермаркети, які приймають картоплю на реалізацію. Контракт з одним постачальником супермаркета це мінімум 1 тисяча тонн на місяць – це одна камера картоплесховища і 50 фур-двадцятитонників. Кожна торгівельна мережа, а їх трохи більше двадцяти, має 2-3 таких постачальників. Кожен промисловий виробник повинен вирощувати і зберігати сумарно десь 6-10 тисяч тонн картоплі, щоб забезпечити собі такий канал збуту як супермаркет.

Щоб підтримати цей сегмент економіки і розроблялася програма підтримки промислового картоплярства, перше, на чому варто зробити наголос, – сертифіковане насіння. Якщо фермерське господарство купує сертифіковану насіннєву картоплю, яка коштує великі гроші, то держава має бути готова компенсувати цю суму на 50 відсотків, або ж більше ніж на 250 тисяч гривень. Це не велика сума, тому що витрати насіння на один гектар землі становить 3,2 тонни. Вартість насіння на сьогоднішній день на другу репродукцію становить 12 гривень за кілограм, а на першу - 22 гривні за кілограм, еліта стартує від 32 гривень за кілограм. Неважко порахувати скільки потрібно картоплі і скільки вона буде коштувати у розрахунку на 1 гектар землі. А у промислового виробника картоплі, що працює з супермаркетом, мінімум 50 гектарів картоплі.

Також у програмі передбачено компенсації на встановлення систем зрошення, будівництво картоплесховищ, придбання обладнання для передреалізаційної підготовки. За кожним напрямком є перелік документів, які фермер має надати в орган влади, аби отримати державну дотацію.

- Ця програма вже діє?

— Зараз маємо серйозну проблему - програма держпідтримки не підписана ані міністром економіки, ані міністром аграрної політики. Лобіювання цього питання – першочергове завдання асоціації. Якщо програма не підписана, то не набуває чинності. Навіть якщо буде механізм отримання компенсацій, він не запрацює. Це виклик на найближчі 2-3 місяці.

- Знайти посадковий матеріал цього року вже проблема? Наразі відбувається імпорт насіння картоплі. Звідки в основному імпортуємо? Оскільки росте попит, то є потенціал для українських виробників у вирощуванні насіннєвої картоплі?

— Санкційний список мав з'явитися 1 січня цього року, але 20 січня Міністерство економіки навіть не починало розгляд подань від громадських організацій. Нещодавно Асоціація отримала повідомлення, що Антимонопольний комітет проти заборони імпорту російської картоплі на територію України. Тому що це, мовляв, лобіювання інтересів власних виробників, а у нас ринкова економіка. Тут бачимо некоректну поведінку чиновників усіх рівнів, бо громадські організації не повинні виконувати їхні посадові обов'язки. Міністерство економіки та Антимонопольний комітет чомусь вирішили, що вони є рецензентами, а не виконавчою владою, що Асоціація має сама боронити внутрішній ринок і стимулювати розвиток економіки.

- Які саме міжнародні стандарти та акти ЄС існують і чи важко дотримуватися їх під час вирощування, зберігання та транспортування картоплі?

— Торік Україна займалася нормалізацією чотирьох карантинних євродиректив щодо картоплі. Вони стосуються попередження розвитку картопляної нематоди, раку картоплі, бурої та кільцевої гнилі. Згадаємо про те, що кожні додаткові фітосанітарні перевірки це, в першу чергу, фінансовий тягар для господарства. Крім того, українські інспектори не хочуть їздити по полях, бо вважають себе державними службовцями. Інспектор, який ходить полем, робить підкопи, складає картоплю в мішки і везе її в лабораторію – міф, а не реальність.

Україні потрібно розширити перелік лабораторій, де могли б досліджуватися карантинні організми в картоплі вітчизняного виробництва. Зараз бульбові карантинні організми у повному спектрі виявляються лабораторіями в Чернігівській і Житомирській областях. Треба підключити до досліджень Херсонщину, Львівщину, Волинь, Тернопільщину, посиливши і сертифікувавши їхню дослідну базу.

- Що зараз відбувається у картопляній галузі? Вже почали садити ранні сорти? В яких областях?

— На Херсонщині садять ранню картоплю у відкритий ґрунт, яка згодом буде спрямована і на експорт. Методика надранньої посадки неодноразово випробовувалася. Були роки, коли на Півдні картоплю садили в 20-х числах лютого. На посаджену бульбу насипається доволі високий гребінь, і цей шар землі захищає картоплину від перемерзання. Є варіант садіння картоплі в сформовані з осені гребені. Після посадки - вкривають агроволокном. Навіть якщо випаде сніг, то це не проблема. Ультраранні сорти картоплі не бояться приморозків, які можуть бути навіть на початку травня. Бувають проблеми, але вони незначні. При застосуванні стимуляторів росту і внесенні добрив ситуацію можна виправити на краще. Надранній посів – це можливість захопити вологу, яка життєво необхідна для будь-якої рослини і картоплі зокрема.

Ваш вибір 'Нічого сказати'.


Дожилися, Україна вже купує борошно у Білорусі - президент Всеукраїнської асоціації пекарів

Україна, другий найбільший в світі експортер зерна, різко збільшила імпорт пшениці. На початок березня в країну ввезено 14,5 тис тонн борошномельної пшениці з Білорусі. Обсяги, звичайно, невеликі, але якщо порівнювати з показниками аналогічного періоду 2020 року, динаміка вражає – імпорт вже зріс усемеро. Це при тому, що в минулому році урожай пшениці в Україні склав 25,1 млн тонн, а за експортом саме цієї найважливішої зернової культури ми вийшли на п'яте місце в світі – після Росії, ЄС, США та Канади. 

Але і це ще не все. Україна не лише й з початку 2021 року різко збільшила закупівлі зерна за кордоном, а й вп'ятеро збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі.

Про те, хто винен в ситуації, яка вже спровокувала масове зростання цін на продукти харчування, і як українські солдати примудряються з'їдати в 14 разів більше хліба, ніж показує Держкомстат, в бесіді з «Главкомом» розповідає президент Всеукраїнської асоціації пекарів Олександр Тараненко.

- Зростання імпорту борошномельної пшениці всемеро. Цю динаміку можна розцінювати двояко. Хтось може сказати: 14,5 тис тонн – мізер, але ж рік тому було 2,1 тис тонн. Яка небезпека цієї ситуації?

- Дійсно, справа в не в обсягах, справа в тенденції. Це тривожний дзвіночок – значить, щось не в порядку в нашій державі, яка є одним з найбільших експортерів пшениці в світі.

Відразу наголошу, що проблем з продовольчою безпекою немає ніяких. Так, в минулому році урожай пшениці був менше, ніж в 2019-му, коли було зібрано 28,3 млн т. Але її внутрішнє споживання становить близько 7,5 млн т щорічно. Решту експортуємо – згідно з щорічними меморандумами, які підписуються. Експортуємо у два з половиною разiв більше, ніж споживаємо. І все одно постійно залишаються перехідні залишки, до 1,5 млн тонн. У будь-якому випадку зерна в країні цілком достатньо.

Але зараз що вийшло? Світові ціни на пшеницю зростають: споживання зростає. У тому ж Китаї, де постійно піднімається рівень життя. Китайці стали багатшими і багато їдять. У тому числі, м'яса. А для вирощування тварин потрібно зерно. Знову ж таки, можна припустити, що в світі більше стали вживати хлібобулочних виробів через карантин – люди вдома сидять і від нудьги щось постійно жують.

А Україна, як один з найбільших імпортерів, дуже сильно зав'язана на світові ціни на пшеницю. Відповідно, зростають і закупівельні ціни на зерно всередині країни. Ось деякі компанії і вирішили купувати його в Білорусі. Чому б не притримати власну пшеницю, яка з жовтня 2020 року додала в ціні на третину, і не купити білоруську, яка помітно дешевше, і як мінімум, не гірше за якістю?

- Чому такий розкид цін?

- У Білорусі експортний потенціал зерна значно нижчий. Причини – починаючи від відсутності портів і закінчуючи проблемами в міжнародній і внутрішній політиці. Та й менталітет трохи інший. У нас, якщо бачать, що світові ціни зростають на 5%, то накинуть на всякий випадок 10%. У Білорусі такого не станеться, до того ж там жорстке регулювання. Ось тому і ціни на зерно прийнятні.

- А що в Україні відбувається з регулюванням цін на стратегічно важливу продовольчу сировину?

- У нас, на жаль, тепер в цьому відношенні дикий ринок. Негативну роль зіграла нинішня відсутність держави в цих процесах, мова про цінові тенденції на внутрішньому ринку зерна.

Чому раніше не було таких різких стрибків цін? 2003 рік – дуже показовий. Практично все зерно з України вивезли, попри несприятливі прогнози, а потім завозили втридорога з-за кордону. Тоді держава зробила висновки і на певному етапі дуже добре працювали такі структури, як Держрезерв, Аграрний фонд.

Вони діяли як? Ось починається збирання врожаю, ціни, зрозуміло, просідають – йде вал продукції. Трейдери зерно скуповують, до кінця року його вартість зростає, так як йдуть масові продажі. І на нижньому піку ціни держава скуповувала необхідну кількість зерна, а коли ціна починалася підвищуватися, держава вступає в гру і стримувала зростання на внутрішньому ринку. Відбувалася «зернова і борошняна інтервенція», яка дозволяла згладити сезонні стрибки цін.

Крім того, цей механізм сприяв виведенню бізнесу з тіні, адже борошно з державних запасів реалізовувалася підприємствам, що працюють легально, а тіньове виробництво в цій ситуації опинялось в програші.

-  Коли припинилася така практика?

- У 2015-2016 році. Сказали, що, по-перше, це не ринковий механізм. А по-друге, Держрезерв створює запаси, а їх крадуть. Мовляв, сотні тисяч тонн розікрали і тепер ми резервів робити не будемо. У сенсі – зберігати. Але вибачте, це не означає, що даний механізм є неефективним. Те, що у вас крадуть, так є контрольні органи, правоохоронні. А як вони працюють – це інше питання. 

Я ось особисто знаю керівника одного держпідприємства, у якого начебто вкрали близько 30 тис тонн пшениці. Людину «закрили», а через три дні випустили. Вгадайте, чому. Зерно було тоді по $200 з гаком за тонну, за найскромнішими підрахунками – виручка $6 млн. За таку суму можна три дні і посидіти. Головне – знати з ким правильно потім поділитися.

Ми нещодавно з Родіоном Рибчинським, директором союзу «Борошномели України», зустрілися з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком. Обговорили ситуацію.

Була піднята тема забезпечення продовольчої безпеки і утримання цін на соціально значущі продукти харчування. Досягнуто порозуміння, що виробники хлібобулочних виробів в змозі забезпечити ринок якісною продукцією в повному обсязі, в той же час вони не мають можливості утримати ціни в умовах різкого зростання вартості сировини.

Що стосується створення запасів, запропонували: якщо ви боїтеся, що у вас на держпідприємствах зерно вкрадуть або з'їдять миші, давайте зберігати пшеницю на приватних підприємствах. Нехай там створюється стратегічний запас. Всім добре. Приватникам платять за зберігання i охорону. Держава купує на нижньому піку ціни, умовно, 700 тис тонн зерна (саме такий запас необхідний виробникам хлібобулочних виробів, які працюють офіційно). Ось порахуємо. Ціна за тонну зерна в серпні була до 6,6 тис грн. В кінці 2020 року – вже більше 9 тис грн. На такій різниці державі можна прекрасно окупити і зберігання, та переробку. І навіть заробити. Зараз вже ціна близько 11 тис грн за тонну.

А у нас в січні 2021 року мало того, що зросла ціна, так ще і вдвічі-тричі зменшилася кількість пропозицій. Постачальники «сіли на мішки» і стали чекати – сенс продавати борошно по 10 тис. грн, якщо завтра можна продати за 12 тис. грн? Ця ситуація знову ж створює ажіотаж і сприяє зростанню ціни.

- Але якщо завтра ціна буде 9 тис грн за тонну?

- Людині властиво сподіватися на краще. Потрібно відмітити, вичікують зараз не лише дрібні фермери, а навіть Державна продовольчо-зернова корпорація України. Діючі контракти з продажу зерна виконуються, але надлишки – ні, не продають. Чекають.

Ось, до речі, хотів відзначити: ми все говоримо про те, що Україна збільшила імпорт пшениці. Але це пів біди. Є гірше явище – ми збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі. З жовтня по грудень завозили по 700-900 приблизно тонн, а в лютому завезли 4,5 тис тонн. Зростання п'ятикратне. І ось це зовсім тривожно.

- Чому?

- Пшениця – сировина, дешева, ми її переробимо, дамо заробити вітчизняним переробникам. А в ситуації з імпортом борошна заробляють білоруські переробники. Куди ми котимося? Ми починаємо завозити готову продукцію, віддаючи додаткову вартість розбитнішим сусідам! I це навіть не макаронні вироби, це просто борошно!

- До речі, зерно, яке ми купуємо в Білорусі, твердих сортів, і борошно також з нього?

- Ні, звичайне борошномельне.

- Чому в Україні дефіцит зерна твердих сортів?

- Його дуже мало виробляється – 30 тисяч тонн, тобто менше 1% загального обсягу. З наших сортів м'якої пшениці виходять цілком прийнятні макаронні вироби. Якщо хтось каже, що у нього вироби з вітчизняних твердих сортів, він лукавить. Або імпортне щось, або додають імпортну муку. Це як в анекдоті про котлети з перепелиці в ресторані:

– Що, правда, з перепелиці?

– Так, але для поліпшення смакових якостей ми додаємо трошки яловичини, в певних пропорціях.

– Скільки?

– Приблизно один до одного. Одна перепілка і один бик.

Взагалі у нас зараз ринок хлібобулочних виробів майже наполовину в тіні. Ось за офіційними даними Держкомстату, в 2020 році було вироблено близько 50 грам хліба на людину в добу. Вдумайтеся! У блокадному Ленінграді добова норма була 250 грам на працюючого, і 125 грам – на утриманця.

Щоб було наочніше: знаєте, скільки зараз бійцеві української армії потрібно хліба на добу? 720 грам. А за офіційними даними ми споживаємо 50 грам! (Але при цьому в мінімальний споживчий кошик закладають 277 грам). Зрозуміло, що солдат – не типовий споживач, але різниця майже в 15 разів ?!! Питається – де решта в цій статистиці?

- І де, власне?

- У тіні. Зараз в Україні немає державних хлібопекарських підприємств. Є великі приватні – «Київхліб», «Кулиничі», «Хлібні інвестиції», «Хлібодар», «Хлібпром», «Формула смаку». Є середні і багато маленьких, які, як правило, працюють «в чорну». Кілька гривень в ціні хліба – це податки. І у невеликих підприємств це складова відсутня, що дозволяє їм демпінгувати. І, відповідно, відбирати ринок.

- Так компанії маленькі, конкуренції великим підприємствам, які зайшли у найбільші торгові мережі, вони не складають?

- Знаєте, одна блоха – собаці не завада. Але коли їх багато – собаку заїдають. А невеликих пекарень (коли виробництво – кілька тонн на добу, на підприємстві числиться 2-3 людини, а реально більше 30 співробітників) – їх тисячі.

- Отже, яке зараз реальне споживання хліба в Україні?

- Приблизно 200 грам на людину, що б не говорила офіційна статистика. Ось на початку 90-х років вона показувала позамежні цифри, але не забувайте, що тоді хліб дотувався і ним годували худобу і свиней. А після кризи 2008 року пекарні почали йти в тінь, і Держстат тепер показує зовсім безглузді цифри.

Так, споживання трохи падає, змінюється культура споживання. Реклама, людям вселяють, що вранці треба їсти не бутерброд, а сухі сніданки – від хліба товстіють. Але вибачте – солдат з'їдає 720 грамів хліба на день. Ви багато бачили товстих солдат? При мені якось будівельники з'їли в обід буханку на двох. Ви багато бачили товстих будівельників? А якщо сидіти цілими днями біля комп'ютера, лопати булочки і запивати кавою, звісно погладшаєш. Але точно також можна поправитися від ковбаси, мюслів і йогурту. Адже насправді питання всього лише в балансі калорій.

- Чому коли зерно дорожчає, ціни на хліб теж повзуть вгору. А от коли зерно дешевшає, ціна на хліб ніколи не реагує?

- З початку року зерно, і, відповідно, борошно, подорожчали, собівартість хліба виросла на 12%. Але підняти ціну на продукцію відразу не виходить – у нас договори з торговими мережами. А за договором ми повинні за 30 днів їх повідомити, і підняти вартість можемо не більше ніж на 5%. А відстрочка по платежах – 55 днів. Одним словом у мене витрати на борошно зросли сьогодні, я їх заклав в ціну через місяць, а гроші отримаю ще через два. Тобто касовий розрив три місяці, уявляєте?

Зрозуміло, ціни на хліб ми опускати не будемо. Тільки зараз галузь вийшла знову на якийсь прибуток. Ось багато в подорожчанні хліба звинувачують пекарів, але вони особливо на ціну не впливають. Пекар це навіть не переробник, а кухар. Зміна ціни хліба відбулася внаслідок різкого зростання сировини, і в першу чергу – борошна. Плюс дорожчають дріжджі, олія, цукор. 

А подорожчання зерна на внутрішньому ринку викликає ланцюгову реакцію. Воно провокує зростання цін на всі основні продукти харчування. М'ясо птиці, свинина і яловичина, молочна продукція... Корова не буде менше їсти і давати більше молока, її потрібно добре годувати.

До речі, зараз у нас дефіцит молока на переробку. Але ось поляки чомусь незбиране молоко до нас не завозять, продають готову продукцію. Це повертаючись до того, що ми вже дожилися, що борошно купуємо.

Інфографіка gazeta.ua

- Ще рік тому експерти ФАО, продовольчої та сільськогосподарської організації ООН попереджали, що через пандемію коронавірусу може початися дефіцит харчів через порушення логістичних зв'язків. Багато країн почали робити стратегічні запаси зерна, обмежили і навіть зупинили експорт. Це дієвий захід? Може, Україні слід діяти так само?

- Щось жорстко забороняти – теж неправильно. Після зернової кризи 2003 року держава обмежила експорт, але потім стали відбуватися не дуже хороші речі, перекоси. Багато пекарів вклалися в зерно, зробили собі запас, а у нас в 2004 році – знову хороший урожай, ціна впала, образно кажучи, нижче плінтуса. А вивозити не можна. Один мій знайомий на $4 млн «влетів». Умовно, купив зерно по тисячі гривень за тонну, думаючи, що буде півтори, а ціна впала до шестисот. Людина в результаті була змушена продати частину свого бізнесу.

Тому головне – не тотальна заборона, а розумна діяльність держави, створення стратегічного запасу зерна з метою запобігання спекулятивних процесів. Інакше ми будемо постійно мати цінові «гойдалки», ринок буде лихоманити, а платити за все це буде в підсумку кінцевий споживач.

- Уряд зараз веде переговори з виробниками, переробниками i торговими мережами про стримування цін на соціально значущі продукти. Які результати?

- Наша з Родіоном Рибчинським зустріч з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком – це якраз частина згаданих переговорів. Там просто всіх по черзі запрошували, і закликали тримати ціни. Свою позицію ми висловили, а що там з рітейлом та іншим галузям – навіть не знаю. 

Ваш вибір 'Подобається'.