Ринок землі очима економістів

На думку Мартина Андрія Геннадійовича, зав. каф. землепорядного проектування НУБіП, д.е.н., доцента, існує неабиякий ажіотаж навколо питання мораторію.

По суті, Земельна Реформа в Україні вже давно проведена, вона почалась у 1991 році і дотепер все ніяк не завершиться. Це зумовлено відсутністю чіткої позиції стосовно того, яке сільське господарство країна хоче мати у стратегічній перспективі. Очевидно, що такої ідеалізованої картини сільського господарства, яке є у Європі, Україна не матиме, оскільки в ЕС аграрне виробництво не є класичним бізнесом. Сільське господарство в Європі - це величезний соціальний проект, значні дотації виплачуються в рамках спільної європейської політики на розвиток сільських територій (36% бюджету використовується для підтримання життя 6% населення, яке працює в сільському господарстві і створює 1,5% ВВП ЄС). Наразі у вітчизняному сільському господарстві немає такої кількості робочих місць, яка була ще 10-20 років тому, щорічно Україна втрачає близько 100 тисяч робочих місць у с/г і це цілком об’єктивна тенденція.

Григорій Кукуруза, економіст IMF group Ukraine, так коментує ситуацію:

Може скластися враження, що 450 народних обранців, які сидять у Верховній Раді хочуть взяти національне багатство України, продати його і непогано на цьому заробити. Хоча ситуація насправді протилежна. Україна наразі не є аграрною наддержавою і не може забезпечити достатній рівень продовольчої безпеки. За рейтингом The Economist ми у минулому році опинилися на 63 місці, не дивлячись на рекордні врожаї і потужний експорт. В агросекторі наявна низка економічних диспропорцій, які йому заважають розвиватися. По-перше, будь-яке фермерське господарство, яке хоче розвиватися, змушене брати землю в оренду. 50% земельного фонду, що обробляється, знаходиться в оренді; 60% з цих 50% - у короткостроковій оренді до 10 років. По-друге, з 2000 року у нас впав вміст гумусу в ґрунтах з 3,36% до 3,14%, при цьому землі з вмістом гумусу менше 2,5% чорноземами вже не вважаються. Ігри з продовженням мораторію можуть призвести до того, що за 10-15 років в Україні вже не залишиться чорноземів, про які ми так багато говоримо.

Його думку продовжує Андрій Мартин.

Якщо розглядати питання мораторію з юридичної та економічної точок зору, то, по суті, воно є абсурдним. Якщо поставити питання власнику земельної ділянки: чи хоче він розпоряджатися власним майном, очевидно, що всі власники захочуть мати економічну свободу. Відповідно, мораторій - брутальне обмеження економічних свобод громадян України, він суперечить Конституції, що забороняє звужувати існуючі права і свободи громадян України.

Експерти погоджуються у твердженні, що мораторій надзвичайно зручний для великого агробізнесу, який категорично проти його зняття. Григорій Кукуруза, наголошує на тому, що нагальною проблемою є монополізація: збільшується питома вага агрохолдингів: з 2005 по поточний рік їхня кількість збільшилася з  8 до 17%, а у 1991 році їх взагалі не було. При цьому падають обсяги виробництва малих та середніх фермерів. Причина на думку Андрія Мартина полягає у тому, що за невеликі гроші, які платяться за оренду, можна отримати доступ до найбільшого вітчизняного виробничого активу - землі.

Чому в Україні виросли агрохолдинги - через те, що не потрібно робити шалені інвестиції в придбання землі у власність, ви просто приходите в село, пропонуєте на 100-200 гривень більше орендної плати, ніж платив попередник, і все - це село ваше. І це при тому, що, в середньому, орендна плата за га становить 30-40 доларів, а прибуток з цієї землі сягає 300-500 доларів на рік.

Але різких рухів у зміні на ринку землі на думку Григорія Кукурузи робити не можна.

Мораторій має вводитися поетапно і з певними обмеженнями, якщо ввести його глобально і без обмежень, це дискредитує ринок землі і не захистить малих і середніх фермерів.

Резюмуючи попередні тези, Андрій Мартин акцентує увагу на політизованості питання.

Тема мораторію дуже заполітизована, для опозиції - це електоральний хліб (“земля - душа народу, її продавати не можна”); політики, які при владі, бажають взяти участь у процесі приватизації державної землі. “Якщо на ринок потраплять величезні площі землі, то великої ціни вона не матиме і можна бути недорого приватизувати величезні земельні масиви. Звичайні фермери не матимуть можливості придбати ці землі, купуватимуть їх ті, хто має доступ до фінансових потоків. Обмеження, які пропонуються урядом (200 га в одні руки) також недосконалі. Для Закарпаття це рілля двох сільських рад, а для Луганщини - це кіт наплакав. Наразі складається цікава ситуація, за якої мораторій сам по собі шкідливий і вбив по великому рахунку за останні роки дрібне підприємництво в сільській місцевості, але в силу неформального консенсусу, який склався в країні, знімати цей мораторій ніхто не хоче. Хоча тільки на власності можна побудувати стабільне сільськогосподарське підприємство. Хто буде власником землі в Україні за 10-15 років? Кого б ми хотіли бачити власником? Країна має відповісти на ці питання і під це виписувати законодавство і законодавчі обмеження, які дозволять у перспективі сконцентрувати землю в процесі ринкового обороту саме у тих верств населення, яких би ми хотіли бачити сільгоспвиробниками у середньостроковій перспективі. Власність на землю - потужний фундамент для розбудови сталого сільського господарства, яке має враховувати інтереси усього населення, а не обмеженої кількості суб’єктів господарювання, які фактично використовують одне із найбільших природних багатств нашої країни.

Дар'я Анастасьєва

Ексклюзивно для AgroReview

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Ринок м’яса України – підсумки першого півріччя

  • Поголів’я ВРХ почало відновлюватись;
  • Свинарство швидко втрачає поголів’я;
  • Хвалити експортерів яловичини за успішну диверсифікацію поставок поки ще зарано;
  • Чекаємо на новий рекорд у експорті курятини;
  • Китай рятує українських свинарів як може;
  • Шоковані зростанням цін, українці скоротили споживання м’яса.

 
Виробництво


 

Виробництво яловичини у першому півріччі зросло, за попередніми оцінками, на 2% у порівнянні з відповідним періодом минулого року – зі 104 до 106 тис. тонн.

Зростання цін на молоко, а також безпосередньо на м’ясо повертають інтерес сільських жителів до ідеї утримання корів. Держстат вже декілька місяців показує, що поголів’я ВРХ в категорії господарств населення перевищує торішнє. В комерційному виробництві тенденції до зростання стад поки що не помітно, але не забуваймо, що поголів’я ВРХ в нашій країні більш ніж на 70% знаходиться саме в домогосподарствах. Отже, маємо тенденцію поступового відновлення поголів’я ВРХ, хоча в цілому воно ще менше ніж торік.

Зростання реалізації ВРХ на забій в цьому році також забезпечили господарства населення, тоді як в сільськогосподарських підприємствах – спад. Але як пояснити те, що поголів’я почало відновлюватись тільки кілька місяців тому, а реалізація худоби на забій вже випереджає показники минулого року?

Нажаль, оперативна статистика не дозволяє побачити поточний стан м’ясного бізнесу країни в деталях, але в більш докладній річній статистиці впадає в око збільшення в господарствах населення кількості телят віком до 1 року і бичків станом на 1 січня цього року у порівнянні з початком року минулого. Всі інші статевовікові категорії ВРХ зазнали скорочення. Отже, на фоні загального спаду поголів’я відбувалося нарощування потенціалу саме м’ясного напрямку вітчизняного молочно-м’ясного бізнесу (по факту, 95% поголів’я ВРХ в країні – молочні породи).

Нажаль, таке зростання не буде тривалим, оскільки традиційно в Україні телят тримають не довго. Таким чином, можна було б очікувати уповільнення виробництва яловичини далі, якби не ще один чинник – загроза заразного вузликового дерматиту ВРХ. Ми вже неодноразово вказували на ймовірність короткострокового збільшення реалізації худоби на забій при загрозах епізоотій – так званого «психологічного забою» – і цей фактор ще не «відпрацював» на нашому ринку. Напевно, на щастя. Сподіваємося, що і не відпрацює, але стежимо за ситуацією.

Виробництво свинини за півріччя зменшилося всього на 1% – з 344 до 341 тис. тонн. Ми очікували більшого спаду і збереження виробничого потенціалу в сільськогосподарських підприємствах на майбутнє, але доводиться констатувати, що активна реалізація свиней на забій відбувається одночасно зі стрімким скороченням поголів’я.

Так, станом на 1 липня 2017 року, поголів’я свиней в сільськогосподарських підприємствах було на 10% меншим ніж торік, а в цілому, разом з господарствами населення – на 8% меншим. Відставання від минулого року збільшується – ще 1 січня різниця була на рівні 4% у сільгосппідприємствах і 6% - в цілому. Тобто, саме підприємства забезпечують активну реалізацію на забій за рахунок зменшення поголів’я. Надії на швидке відновлення перекреслюються фактом меншого на 28% поголів’я свиноматок в сільгосппідприємствах станом на початок року.

Пояснити таке самогубство професійного свинарства не можна тільки «психологічним забоєм» через АЧС на тлі сприятливих поточних цін на м’ясо – схоже на втрату підприємців віри у цей бізнес. І це доволі дивно, оскільки виробникам складно жалітися на відсутність попиту на живець, ціни на який зросли з початку року в 1,5 рази! Сподіваємось, що дійсно професійні виробники, які дбають про біобезпеку і не панікують в умовах розповсюдження АЧС, дивляться в майбутнє з більшим оптимізмом і отримають заслужені ринкові бонуси в цій ситуації.

Виробництво курятини у першому півріччі, як і очікувалося, залишилося приблизно на рівні відповідного показника минулого року – 590 тис. тонн проти 587 тис. тонн. Незмінним було також виробництво субпродуктів і жиру – на рівні 76 тис. тонн і 31 тис. тонн відповідно. В результаті, маємо загальну кількість виробленого за півріччя м’яса – 1 млн. 164 тис. тонн; рік тому було стільки ж, в межах похибки.

Ми також очікуємо що загальне виробництво м’яса залишиться на рівні минулого року і у другому півріччі. Ймовірний спад по свинині буде компенсований зростанням виготовлення курятини.
 

Експорт



Примітка: Дані по яловичині і свинині не співпадають з торгівельною статистикою оскільки переведені у еквівалент забійної ваги

Експорт м’яса в цьому році, на відміну від виробництва, прогресує. Помітне зростання відзначається по всіх категоріях, а загальний обсяг в 1,5 рази перевищує торішній показник.

Яловичини вивезено вже 25 тис. тонн у перерахунку на забійну вагу –  проти 13 тис. тонн у першому півріччі минулого року. Тобто, маємо збільшення майже у 2 рази!

Але, якщо в 2016 році найбільшим пунктом призначення для української яловичини був Казахстан, то в цьому році 40% експорту йде в Білорусь. Цікаво, що Білорусь сама є експортером яловичини, причому експортує її в 5 разів більше ніж Україна. Зрозуміло, що стоїть за цими поставками, а якщо ні, то ось ще два факти: 1) майже 100% імпорту яловичини в Білорусь йде з України; 2) майже 100% експорту яловичини з Білорусі йде в Росію.

Отже, напевно, ще передчасно хвалити українських експортерів за успішне відкриття нових ринків замість втраченого російського, хоча нові напрямки все ж таки є – це В’єтнам, Ірак, Єгипет, куди вже стабільно йдуть десятки і сотні тонн на місяць. Загалом, за півріччя частка експорту яловичини у не-СНД країни склала 18%.

Подальший експорт яловичини в цьому році буде залежати від внутрішнього виробництва, а там можуть бути декілька сценаріїв. Але в останні роки у другій половині року вдавалося експортувати більші обсяги ніж у першій.

Експорт свинини, як і очікувалося, збільшився, причому більше ніж в 2 рази! Однак, така пафосна декларація успіхів – не більше, ніж математичний трюк, оскільки мова йде про незначні обсяги – всього 3,8 тис. тонн за півріччя. У недалекому 2015 році у першому півріччі було експортовано 29 тис. тонн (у еквіваленті забійної ваги), хоча майже все тоді йшло в Росію. Зараз близько 75% експорту йде до Грузії, ще 15% – до країн СНД.

Серед нових напрямків можна виділити Гонконг. Також українська статистика показала в цьому році поставку кількома партіями 40 тонн свинини у мусульманську Туреччину, хоча у турецькій статистиці цього імпорту не зареєстровано. Отже, відкриття нових ринків йде, нажаль, дуже повільно.

Проте, радують експортними досягненнями наші птахівники. Україна закріпилася на п’ятому місці серед світових експортерів м’яса птиці в 2016 році, а точніше – на четвертому, якщо вилучити Гонконг, який є перевалочною базою.

Експорт продовжує прогресувати, незважаючи на тимчасові труднощі з пташиним грипом і посилення конкуренції на світовому ринку. За перше півріччя 2017 року вивезено вже 149 тис. тонн м’яса птиці – на 39% більше ніж за відповідний період минулого року. Географія – найрізноманітніша. Серед лідерів-покупців – Єгипет, ЄС, Азербайджан.

Квота на безмитний імпорт курятини з України в ЄС (цього року вона становить 16,8 тис. тонн) розподіляється Європейською Комісією через ліцензії по кварталах, і зазвичай дуже швидко вибирається. Поза квотою сплачується мито у розмірі від 180 євро на тонну, а по найбільш поширених позиціях – 1024 євро за тонну, що вже доволі суттєво.

Сподіваємось на продовження активного експорту курятини у другому півріччі цього року і чекаємо на новий річний рекорд. Такими темпами попередній рекорд, встановлений в минулому році, може бути перекритий вже у вересні-жовтні. 

Імпорт


 
Примітка: Дані по яловичині і свинині не співпадають з торгівельною статистикою оскільки переведені у еквівалент забійної ваги
 

Імпорт також йде доволі активно і випереджає за загальними темпами показники двох попередніх років. Україна була нетто-імпортером м’яса до 2014 року, але різке падіння курсу гривні на деякий час тоді прибрало іноземну конкуренцію з внутрішнього ринку. Однак, український споживач поступово звикає до нових реалій і ціни на м’ясо на внутрішньому ринку йдуть вгору, відкриваючи дорогу імпорту.

Це, однак, менше за все стосується яловичини, яка залишається малодоступним делікатесом для більшості українців, навіть якщо вона місцевого виробництва. Про імпорт не варто і говорити. В цьому році було завезено всього декілька сотень тонн яловичини, переважно з Литви.

Не набагато більшими є, поки що, обсяги імпорту свинини, але тут інша ситуація. Свинина – більш ходовий продукт, а потенціал його внутрішнього виробництва різко падає через скорочення поголів’я. За таких умов ціни в країні очікувано зростають.

Згідно з моніторингом Держстату, середні роздрібні ціни на свинину зросли з початку року на 35%, тоді як курятини – на 11% і навіть яловичини – на 21%. Курс долара США до гривні в цьому році знизився на 1%, отже у доларах ціна зросла ще більше – на 36%.

Світові і європейські ціни теж зростали під впливом активного попиту з боку Китаю та інших країн Східної Азії і це рятувало українських виробників від імпорту свинини, але з квітня ціни в Європі збільшувались вже помітно повільніше, і в кінці червня був зареєстрований їх невеличкий відкат. Загалом, з початку року свинина в ЄС подорожчала у середньому на 20%. Індекс продовольчих цін ФАО на свинину за той же період піднявся на 14%. Таким чином, українські і світові ціни продовжують зближуватись, а значить, загроза імпорту не тільки не минає, але стає все більш реальною.

Імпорт м’яса птиці в цьому році, який склав станом на кінець червня 48 тис. тонн, перевищив показник першого півріччя минулого року на 44%. Дві третини цього обсягу – це поставки замороженої курятини механічного обвалювання з Польщі. Ціна такого імпорту складає менше 40 центів за кг, або 11,50 грн. вже з ПДВ. Квота на безмитний імпорт в Україну м’яса птиці становить цього року 8 400 тонн, але вона вже повністю вибрана. Це, однак, не зупиняє потік імпорту, оскільки при такій ціні можна сплачувати і мито у розмірі 10% (джерело). Очевидно, що такий імпорт буде продовжуватись, більше того – ми очікуємо його збільшення у другому півріччі.
 
Споживання


 

Загальне споживання м’яса у першому півріччі зменшилось, згідно балансу, на 2% – як реакція на стрімке підвищення цін. Найбільше – на 16% – зменшилося споживання яловичини, на 3% менше спожито свинини, тоді як споживання м’яса птиці зросло на 4%. Ще наприкінці минулого року ми припускали, що у зв’язку з підняттям мінімальної зарплатні в цьому році відбудеться перерозподіл доходів, який, в свою чергу, призведе до збільшення попиту на дешеве м’ясо. Ми бачимо, що це відбувається: частка курятини у споживанні зростає.

Далі, по мірі того як споживачі будуть звикати до нових цінників, загальний обсяг споживання може збільшитись і вийти на рівень минулого року. У розрахунку на душу населення, яке зменшується, це буде означати навіть невеличке збільшення споживання.

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Новий вектор олійної індустрії

Створення бренду соняшникової олії не тільки підвищить її рівень і дасть адекватну оцінку, але і виведе Україну на абсолютно новий рівень у світовій агропромисловості. Ми хочемо показати світу - який це продукт і з якої він країни.

Індія і Китай - основні покупці української олії. Можливо, необхідна інвестиційна підтримка держави, щоб соняшникова олія постачалася на ринки збуту під національною маркою. Виходячи з наших досліджень, ми все більше приходимо до висновку, що соняшникова олія на світовому ринку значно недооцінена. Ті ціни, які платять за соняшникову олію, не відображають якості і прекрасних показників із багатьох параметрів, які дозволяють розглядати соняшникову олію як харчовий продукт преміум класу. Це проблема, з якою стикається практично весь масложировий комплекс України. Виходить, що Україна є лідером і у виробництві соняшнику та олії, і в експорті цих продуктів, але ніхто чомусь не говорить про них, як про продукти високого рівня. В результаті такої тенденції відбувається зниження маржі виробників масла і зниження маржі експортерів олії. Ми прогнозуємо, що протягом найближчих 2-4 років ця тенденція буде пануючою, на жаль. Багато вітчизняних виробників і експортерів говорить про ці проблеми. В якості одного з інструментів вирішення цієї проблеми - суперечності між високою якістю і низькою ціною - ми пропонуємо організовувати комунікаційну платформу для обговорення ситуації, що склалася. Наступним кроком є ​​просування національного бренду соняшникової олії як продукту преміум якості. Це повинен бути досить великий проект із просування та інформування споживачів про прекрасні якісні характеристики соняшникової олії. І ми впевнені, що здійснення такого проекту призведе до того, що ціни на соняшникову олію стануть відповідними, а також більш стабільними на світовому ринку. Слід орієнтуватися на світові ціни, через те, що Україна експортує практично 80-85% виробленого масла і ціни всередині країни визначаються світовими цінами, цінами експорту. Досягнувши стабільності на світові ціни, ми прогнозуємо високу ймовірність того, що внутрішні ціни на масло будуть скориговані в бік зниження. А це, в свою чергу, дуже важливий соціальний резонанс мало б з точки зору позицій такої високотехнологічної галузі як маслоекстракційна промисловість.
За словами Юлії Гаркавенко - провідного експерта олійного ринку, кожна олія корисна по-своєму: в одній більше вітаміну Д або ліноленової кислоти, в іншій менше. Якщо проаналізувати виробництво всіх рослинних олій у світі (за винятком нішевих олій), то маємо таку картину: пальмова олія становить 39%, соєва - 30% і лише 10% припадає на частку соняшникової олії. Відносно користі соняшникова олія не поступається іншим, але ціна її в десятки разів менша. Крім того, соняшникова олія не може бути ГМО-продуктом, тоді як 90% сої у світі ГМО.
На жаль, ми не можемо говорити, що буде падіння цін на олію всередині ринку. Перешкодою для цього є інфляція. Вартість олії при врожаї, достатній кількості сировини, за відсутності девальвації гривні, подорожчання палива, виросте рівно відповідно до рівня інфляції. За рахунок споживачів світового ринку нам вдасться знизити вартість олії на ринку внутрішньому. А для цього потрібно просувати наш продукт на світовій арені. 

Дар'я Анастасьєва

Ексклюзивно для AgroReview

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview
Ваш вибір 'Нічого сказати'.

Насіннєвий локомотив українського агробізнесу

Поради експерта
Агрономічні дослідження, які здійснюються виробниками гібридів, залежать від географічного розташування виробництва та збуту певних культур. На них слід орієнтуватися при виборі територій вирощування. Якщо говорити про кукурудзу - то це Айова та Іллінойс - кукурудзяний пояс Сполучених Штатів. В Західній Канаді продається більше ріпаку, тому агрогомічні досліди стосуються цього продукту - все залежить від попиту. Орієнтуючись на споживача, компанії-виробники досліджують всі необхідні території. Компанія DuPont Pioneer має дослідницькі центри скрізь, де вирощується продукти компанії.
Основна порада для фермерів і великих підприємств, які займаються кукурудзою: дивитися на процес комплексно: все починається з того, який гібрид ви хочете вирощувати на якій конкретній території; яка система боротьби з бур'янами і шкідниками. Важливо робити наголос на кореневій системі, адже якісний догляд за кореневою системою - основа агрономічного успіху. Всі поживчі речовини, окрім сонячної енергії і вуглекислого газу, майбутній продукт отримує через кореневу систему.

Зміни клімату
Основним шляхом пристосування до зміни клімату є виведення гібридів і тестування їх саме на тих територіях, де відбувається зміна цього клімату - вирощуються гібриди, пристосовані до таких змін. Глобальне потепління для вирощування кукурудзи має позитивний вплив завдяки збільшенню територій для засіву, і відповідно, збільшення об'ємів урожайності.

Що заважає
Серед основних складнощів у вирощуванні кукурудзи експерти одностайно вказують на ущільнення ґрунту. Це проблема не тільки вітчизняних виробників, а й іноземних, зокрема і лідерів цієї галузі - Сполучених Штатів. Наразі зменшуються об'єми традиційної обробки ґрунтів і вводиться мінімальна, поверхнева або взагалі нульова обробка. Але цей підхід також має свої недоліки: він реалізується здебільшого навесні, і, незважаючи на неглибокі оранки, ґрунт вологий - і ущільний шар утворюється на глибині 5-10 см. А якщо навіть уникнути ущільнення навесні, то за великих обсягів осадків восени під час збору врожаю ущільнення виникає знову.

Світова картина
В кожній країні фермерство прогресує в певному напрямку: наприклад, у Бразилії фермери найкраще здійснюють нульову обробку ґрунту. Це зумовлено відносно вузьким шаром родючого ґрунту. В Аргентині фокусуються на ефективному використанні запасів вологи, здійснюючи мінімальну обробку. У Південній Африці також невелика кількість вологи, і виробникам доводиться збільшувати проміжок у міжрядді. Якщо у нас він становить близько 70-ти см, то у Південній Африці цей проміжок становить 2 метри, відповідно, суттєво зменшується густота.

Ситуація в Україні
Що стосується вітчизняних виробників, вони дуже активно переймають досвід іноземних колег в царині точного землеробства, залучаючи gps у широкозахватній техніці та інші досягнення ІT індустрії. Підбиваючи підсумки, Сенді Ендікотт, яка упродовж останніх 3 років подорожує Україною, вказує на очевидний прогрес на терені агротехнологій. Розрив із американськими колегами малопомітний, через те, що американські спеціалісти досліджують технології десятиліттями, а українські виробники мають можливість одразу застосовувати перевірений світовий досвід. А головне, мають наснагу і бажання розвивати агрономічний сектор країни.

Спілкувалася Дар'я Анастасьєва

Ексклюзивно для AgroReview

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview

Що спричинило «стрибок» на 28% ринку солодких вод ?

У 2016 році на ринку солодких вод було відзначено зростання виробництва, що склало 8%. Дана тенденція збереглася і в I кварталі 2017 роки (стрибок досяг майже 28%). Показник експорту також збільшився на 28%. Про це в коментарі заявили аналітики компанії Pro-Consulting.

«Ринок України характеризується великою пропозицією і вибором як брендів-виробників солодких вод, так і смаків напоїв. У сегменті відзначається досить високий рівень конкуренції, що позитивно впливає на його розвиток в цілому. У той же час варто відзначити, що солодкі напої не є продуктом першої необхідності для українських споживачів. Особливо - на тлі економічної кризи Попит на солодкі води в країні залежить від впливу цілого ряду факторів, до яких відноситься, в першу чергу, падіння купівельної спроможності в зв'язку з різким підвищенням цін на продукти харчування, що призвело до зменшення споживання солодкої води. Також потрібно враховувати сезонність попиту. Влітку продажу товарів в досліджуваному сегменті збільшуються завдяки спекотній погоді. Є також фактор популяризації здорового способу життя.

Мода на здорове харчування сприяє відмові споживачів від солодких і газованих напоїв. Велика пропозиція соків, мінеральної води та інших безалкогольних напоїв скорочує споживання солодких вод. Також потрібно брати до уваги появу мобільних кав'ярень зі свіжоприготовленими солодкими напоями, які успішно конкурують з бутильованої водою. У той же час проведення маркетингових акцій і розіграшів, спрямованих на популяризацію солодкої води як невід'ємного елементу образу і стилю життя, сприяють підвищенню рівня продажів. Також свою роль відіграє збільшення кількості масових заходів (фестивалі, ярмарки, концерти), споживання солодких напоїв під час яких значно зростає », - відзначили в компанії.

Як розповіли аналітики, на ринку солодких вод України переважає продукція національного виробника, частка імпорту становить всього 2%.

«Компанії, що займаються виробництвом цих товарів, орієнтуються на переваги внутрішніх споживачів. Випуск солодкої води в 2012-2017 роках відбувається, виходячи із загальних тенденцій промислового виробництва. Причиною деякого зниження обсягів виробництва солодких вод в 2013-2015 роках стала девальвація національної валюти. Крім того, були втрачені виробничі потужності на території Криму і частини Донбасу. У 2016 році на ринку було відзначено зростання виробництва, що склав 8%. Дана тенденція збереглася і в I кварталі 2017 роки (стрибок досяг майже 28%). Показник експорту також збільшився на 28% », - резюмували експерти.

За матеріалами ГолосUA

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview
Ваш вибір 'Подобається'.

Понаїхали і працюють

Сучасну українську економічну ситуацію в сільському господарстві складно назвати легкою і привабливою для бізнесменів-початківців. Чи можливо в нашій країні організувати високорентабельне виробництво, якщо доводиться все починати з нуля в новому місці? Особливо, коли бізнесмени - переселенці, вимушені виїхати з рідного дому через війну. На наші питання дав відповідь Іван Куличенко, директор фермерського господарства "Грінфілд”.

AgroReview: Чи складно починати все наново в іншому місті?

Живучи в Донецьку, наша діяльність не була пов'язана з сільським господарством. Чому я обрав сільське господарство замість індустрії або чого-небудь іншого? Бо у мене, відповідно до моїх зацікавленостей і планів на життя, повинна бути робота, яка дасть мені достатній обсяг доходів з одного боку, і не буде віднімати весь вільний час з іншого. Вузькотоварне і вузькоспеціалізоване сільське господарство, яке сконцентровано на 1-2 культурах, здатне дати серйозний дохід поруч із, як мінімум, півроком вільного часу.
 
AgroReview: Скільки часу потрібно витратити фермеру-початківцю для оформлення необхідних документів?

Ми оформлювали документи на землю як ОСГ (Особисте селянське господарство) упродовж року. Але як показує практика наших колег, це могло зайняти 3 роки і не дати ніякого результату, цей шлях не такий простий, а досить тернистий. Потрібно не здаватися, наполягати на своєму і не боятися бюрократичних складнощів, із якими доведеться зіткнутися в будь-якому випадку.
 
AgroReview: Що вплинуло на вибір географічного розташування для організації фермерського господарства і продукту вирощування?

Оскільки ми переселенці з Донбасу, і на даний момент проживаємо в Києві, знову далеко переїжджати не хотілося, ми обрали Правобережну Україну, хоча Полтавщину ми теж розглядали. Я проаналізував декілька карт: ґрунтову, кліматичну і також карту сумарного забруднення навколишнього середовища. Зіставивши інформацію, отриману з цих карт, я вибрав район, в якому мені б хотілося займатися своїм господарством - відносно чистий, з досить родючими землями і необхідною кількістю опадів - Андрушівський район Житомирської області. У планах на майбутнє - розширення площі нашого фермерського господарства. Багато сільських мешканців здають свою землю, зайняту кукурудзою і ячменем, в оренду. Ці культури дають мізерну віддачу з гектара, а такі культури як часник здатні давати в 10 разів більшу віддачу, тому вони цікаві для розвитку господарства. У перспективі ми розглядаємо варіанти оренди землі у селян і готові запропонувати їм більш вигідні умови оренди, ніж вони отримують зараз. Фермери, які вирощують зернові, не зможуть з нами змагатися в цьому відношенні.
 
Часник не входить в топ-10 українського експорту, хоча може і повинен входити, як і будь-які інші культури, які потенційно здатні дати більшу віддачу з площ, відведених на їхнє вирощування. Але тут фермери стикаються з певними проблемами, які легко проілюструвати на власному досвіді. Наше новостворене господарство вже в перший рік своєї роботи стало використовувати систему крапельного поливу. У селі, де знаходиться наше господарство, місцеві жителі дивляться на нас як на інопланетян: там в принципі не використовуються ніякі системи поливу, навіть найпримітивніші. Це свідчить про вкрай низький рівень фермерської культури і рівень загальної освіти, про відсутність грошей на всі ці системи. У населеному пункті в принципі відсутній інтернет - люди темні і забиті. Звичайно, із загальної маси виділяються 3-4 фермери, які тримають це село на плаву, обробляють свою землю і землю односельців. Але ці люди вважають доцільнішим вирощувати зернові та сою, тому що це не вимагає особливих навичок, знань, вивчення чогось нового і застосування нових технологій.


 
AgroReview: Наскільки внутрішній ринок заповнений часником і які перспективи експорту цього продукту в Європу?
Україна виробляє близько 10-15% часнику, який споживає. З цього обсягу приблизно 80-85% вирощується в приватних домогосподарствах. Разом із відносно великими, дрібними і середніми спеціалізованими підприємствами, що займаються часником, вирощується мізерна кількість - не більше 2-3% від загального споживання. Говорити про конкуренцію тут не доводиться, тому що тема виробництва часнику, як і багато інших тем агропромислового сектора, знаходиться в повному запустінні. Крім того, значна частина виробленого в Україні часнику, йде на експорт до Європи, паралельно з чим в Україну імпортується більш дешевий і набагато менш якісний китайський часник. Для того, щоб часник краще ріс, китайські аграрії використовують велику кількість гербіцидів, і в кінцевому рахунку такий продукт позбавляється будь-якої користі, і стає шкідливим. Українські фермери також використовують гербіциди, але в більш розумних кількостях.
 
AgroReview: Що заважає українським фермерам вирощувати стільки часнику, скільки необхідно вітчизняному споживачеві?
Вхід в будь-який бізнес містить певні бар'єри. Часниковий бізнес не є винятком. Це пов'язано, по-перше, з тим, що досить велика кількість коштів іде в посадковий матеріал (він дорогий). Потім, якщо розкладати всю структуру вартості, посадка часнику вимагає використання спеціалізованої техніки, якої мало, потрібен досвід вирощування цієї культури саме в промислових масштабах, потрібні технології і, відповідно, значні фінансові вливання. Це все буде, воно знаходиться в стадії активного розвитку, але поки знаходиться на тому етапі, що Україна виробляє буквально мізерну кількість часнику. І та квота в ЄС, яка нам виділена, взагалі практично не заповнена. У минулому році вона становила близько 600-700 тонн і Україна не змогла надати достатню кількість продукту. Поряд із цим, квота Європи для Китаю становила всього 45 тонн часнику, і Китай її значно перевищив.
 
AgroReview: Чи існують дотації від держави для фермерських господарств?
Про державні дотації я не чув. Формально в Законі "Про фермерське господарство" прописана для новостворених господарств прокладка комунікацій: електрики, газу, доріг. Але це все працює вкрай слабо у зв'язку з відсутністю коштів у бюджеті. Є програми з часткової компенсації нової придбаної техніки, але робота цієї допомоги налагоджена таким чином, що переважній більшості фермерів вона не доступні, а левову частку фінансових вливань отримують окремі структури. Це пов'язано з грошима, хабарами, незрозумілими процедурами - загалом, не так все просто, як виглядає на папері.

Дар'я Анастасьєва

Ексклюзивно для AgroReview 

 

Основні агро-події тижня в Telegram-каналі та на -сторінці AgroReview