178172
182819

Дожили, Украина уже покупает муку в Беларуси - президент Всеукраинской ассоциации пекарей

Україна, другий найбільший в світі експортер зерна, різко збільшила імпорт пшениці. На початок березня в країну ввезено 14,5 тис тонн борошномельної пшениці з Білорусі. Обсяги, звичайно, невеликі, але якщо порівнювати з показниками аналогічного періоду 2020 року, динаміка вражає – імпорт вже зріс усемеро. Це при тому, що в минулому році урожай пшениці в Україні склав 25,1 млн тонн, а за експортом саме цієї найважливішої зернової культури ми вийшли на п'яте місце в світі – після Росії, ЄС, США та Канади. 

Але і це ще не все. Україна не лише й з початку 2021 року різко збільшила закупівлі зерна за кордоном, а й вп'ятеро збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі.

Про те, хто винен в ситуації, яка вже спровокувала масове зростання цін на продукти харчування, і як українські солдати примудряються з'їдати в 14 разів більше хліба, ніж показує Держкомстат, в бесіді з «Главкомом» розповідає президент Всеукраїнської асоціації пекарів Олександр Тараненко.

- Зростання імпорту борошномельної пшениці всемеро. Цю динаміку можна розцінювати двояко. Хтось може сказати: 14,5 тис тонн – мізер, але ж рік тому було 2,1 тис тонн. Яка небезпека цієї ситуації?

- Дійсно, справа в не в обсягах, справа в тенденції. Це тривожний дзвіночок – значить, щось не в порядку в нашій державі, яка є одним з найбільших експортерів пшениці в світі.

Відразу наголошу, що проблем з продовольчою безпекою немає ніяких. Так, в минулому році урожай пшениці був менше, ніж в 2019-му, коли було зібрано 28,3 млн т. Але її внутрішнє споживання становить близько 7,5 млн т щорічно. Решту експортуємо – згідно з щорічними меморандумами, які підписуються. Експортуємо у два з половиною разiв більше, ніж споживаємо. І все одно постійно залишаються перехідні залишки, до 1,5 млн тонн. У будь-якому випадку зерна в країні цілком достатньо.

Але зараз що вийшло? Світові ціни на пшеницю зростають: споживання зростає. У тому ж Китаї, де постійно піднімається рівень життя. Китайці стали багатшими і багато їдять. У тому числі, м'яса. А для вирощування тварин потрібно зерно. Знову ж таки, можна припустити, що в світі більше стали вживати хлібобулочних виробів через карантин – люди вдома сидять і від нудьги щось постійно жують.

А Україна, як один з найбільших імпортерів, дуже сильно зав'язана на світові ціни на пшеницю. Відповідно, зростають і закупівельні ціни на зерно всередині країни. Ось деякі компанії і вирішили купувати його в Білорусі. Чому б не притримати власну пшеницю, яка з жовтня 2020 року додала в ціні на третину, і не купити білоруську, яка помітно дешевше, і як мінімум, не гірше за якістю?

- Чому такий розкид цін?

- У Білорусі експортний потенціал зерна значно нижчий. Причини – починаючи від відсутності портів і закінчуючи проблемами в міжнародній і внутрішній політиці. Та й менталітет трохи інший. У нас, якщо бачать, що світові ціни зростають на 5%, то накинуть на всякий випадок 10%. У Білорусі такого не станеться, до того ж там жорстке регулювання. Ось тому і ціни на зерно прийнятні.

- А що в Україні відбувається з регулюванням цін на стратегічно важливу продовольчу сировину?

- У нас, на жаль, тепер в цьому відношенні дикий ринок. Негативну роль зіграла нинішня відсутність держави в цих процесах, мова про цінові тенденції на внутрішньому ринку зерна.

Чому раніше не було таких різких стрибків цін? 2003 рік – дуже показовий. Практично все зерно з України вивезли, попри несприятливі прогнози, а потім завозили втридорога з-за кордону. Тоді держава зробила висновки і на певному етапі дуже добре працювали такі структури, як Держрезерв, Аграрний фонд.

Вони діяли як? Ось починається збирання врожаю, ціни, зрозуміло, просідають – йде вал продукції. Трейдери зерно скуповують, до кінця року його вартість зростає, так як йдуть масові продажі. І на нижньому піку ціни держава скуповувала необхідну кількість зерна, а коли ціна починалася підвищуватися, держава вступає в гру і стримувала зростання на внутрішньому ринку. Відбувалася «зернова і борошняна інтервенція», яка дозволяла згладити сезонні стрибки цін.

Крім того, цей механізм сприяв виведенню бізнесу з тіні, адже борошно з державних запасів реалізовувалася підприємствам, що працюють легально, а тіньове виробництво в цій ситуації опинялось в програші.

-  Коли припинилася така практика?

- У 2015-2016 році. Сказали, що, по-перше, це не ринковий механізм. А по-друге, Держрезерв створює запаси, а їх крадуть. Мовляв, сотні тисяч тонн розікрали і тепер ми резервів робити не будемо. У сенсі – зберігати. Але вибачте, це не означає, що даний механізм є неефективним. Те, що у вас крадуть, так є контрольні органи, правоохоронні. А як вони працюють – це інше питання. 

Я ось особисто знаю керівника одного держпідприємства, у якого начебто вкрали близько 30 тис тонн пшениці. Людину «закрили», а через три дні випустили. Вгадайте, чому. Зерно було тоді по $200 з гаком за тонну, за найскромнішими підрахунками – виручка $6 млн. За таку суму можна три дні і посидіти. Головне – знати з ким правильно потім поділитися.

Ми нещодавно з Родіоном Рибчинським, директором союзу «Борошномели України», зустрілися з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком. Обговорили ситуацію.

Була піднята тема забезпечення продовольчої безпеки і утримання цін на соціально значущі продукти харчування. Досягнуто порозуміння, що виробники хлібобулочних виробів в змозі забезпечити ринок якісною продукцією в повному обсязі, в той же час вони не мають можливості утримати ціни в умовах різкого зростання вартості сировини.

Що стосується створення запасів, запропонували: якщо ви боїтеся, що у вас на держпідприємствах зерно вкрадуть або з'їдять миші, давайте зберігати пшеницю на приватних підприємствах. Нехай там створюється стратегічний запас. Всім добре. Приватникам платять за зберігання i охорону. Держава купує на нижньому піку ціни, умовно, 700 тис тонн зерна (саме такий запас необхідний виробникам хлібобулочних виробів, які працюють офіційно). Ось порахуємо. Ціна за тонну зерна в серпні була до 6,6 тис грн. В кінці 2020 року – вже більше 9 тис грн. На такій різниці державі можна прекрасно окупити і зберігання, та переробку. І навіть заробити. Зараз вже ціна близько 11 тис грн за тонну.

А у нас в січні 2021 року мало того, що зросла ціна, так ще і вдвічі-тричі зменшилася кількість пропозицій. Постачальники «сіли на мішки» і стали чекати – сенс продавати борошно по 10 тис. грн, якщо завтра можна продати за 12 тис. грн? Ця ситуація знову ж створює ажіотаж і сприяє зростанню ціни.

- Але якщо завтра ціна буде 9 тис грн за тонну?

- Людині властиво сподіватися на краще. Потрібно відмітити, вичікують зараз не лише дрібні фермери, а навіть Державна продовольчо-зернова корпорація України. Діючі контракти з продажу зерна виконуються, але надлишки – ні, не продають. Чекають.

Ось, до речі, хотів відзначити: ми все говоримо про те, що Україна збільшила імпорт пшениці. Але це пів біди. Є гірше явище – ми збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі. З жовтня по грудень завозили по 700-900 приблизно тонн, а в лютому завезли 4,5 тис тонн. Зростання п'ятикратне. І ось це зовсім тривожно.

- Чому?

- Пшениця – сировина, дешева, ми її переробимо, дамо заробити вітчизняним переробникам. А в ситуації з імпортом борошна заробляють білоруські переробники. Куди ми котимося? Ми починаємо завозити готову продукцію, віддаючи додаткову вартість розбитнішим сусідам! I це навіть не макаронні вироби, це просто борошно!

- До речі, зерно, яке ми купуємо в Білорусі, твердих сортів, і борошно також з нього?

- Ні, звичайне борошномельне.

- Чому в Україні дефіцит зерна твердих сортів?

- Його дуже мало виробляється – 30 тисяч тонн, тобто менше 1% загального обсягу. З наших сортів м'якої пшениці виходять цілком прийнятні макаронні вироби. Якщо хтось каже, що у нього вироби з вітчизняних твердих сортів, він лукавить. Або імпортне щось, або додають імпортну муку. Це як в анекдоті про котлети з перепелиці в ресторані:

– Що, правда, з перепелиці?

– Так, але для поліпшення смакових якостей ми додаємо трошки яловичини, в певних пропорціях.

– Скільки?

– Приблизно один до одного. Одна перепілка і один бик.

Взагалі у нас зараз ринок хлібобулочних виробів майже наполовину в тіні. Ось за офіційними даними Держкомстату, в 2020 році було вироблено близько 50 грам хліба на людину в добу. Вдумайтеся! У блокадному Ленінграді добова норма була 250 грам на працюючого, і 125 грам – на утриманця.

Щоб було наочніше: знаєте, скільки зараз бійцеві української армії потрібно хліба на добу? 720 грам. А за офіційними даними ми споживаємо 50 грам! (Але при цьому в мінімальний споживчий кошик закладають 277 грам). Зрозуміло, що солдат – не типовий споживач, але різниця майже в 15 разів ?!! Питається – де решта в цій статистиці?

- І де, власне?

- У тіні. Зараз в Україні немає державних хлібопекарських підприємств. Є великі приватні – «Київхліб», «Кулиничі», «Хлібні інвестиції», «Хлібодар», «Хлібпром», «Формула смаку». Є середні і багато маленьких, які, як правило, працюють «в чорну». Кілька гривень в ціні хліба – це податки. І у невеликих підприємств це складова відсутня, що дозволяє їм демпінгувати. І, відповідно, відбирати ринок.

- Так компанії маленькі, конкуренції великим підприємствам, які зайшли у найбільші торгові мережі, вони не складають?

- Знаєте, одна блоха – собаці не завада. Але коли їх багато – собаку заїдають. А невеликих пекарень (коли виробництво – кілька тонн на добу, на підприємстві числиться 2-3 людини, а реально більше 30 співробітників) – їх тисячі.

- Отже, яке зараз реальне споживання хліба в Україні?

- Приблизно 200 грам на людину, що б не говорила офіційна статистика. Ось на початку 90-х років вона показувала позамежні цифри, але не забувайте, що тоді хліб дотувався і ним годували худобу і свиней. А після кризи 2008 року пекарні почали йти в тінь, і Держстат тепер показує зовсім безглузді цифри.

Так, споживання трохи падає, змінюється культура споживання. Реклама, людям вселяють, що вранці треба їсти не бутерброд, а сухі сніданки – від хліба товстіють. Але вибачте – солдат з'їдає 720 грамів хліба на день. Ви багато бачили товстих солдат? При мені якось будівельники з'їли в обід буханку на двох. Ви багато бачили товстих будівельників? А якщо сидіти цілими днями біля комп'ютера, лопати булочки і запивати кавою, звісно погладшаєш. Але точно також можна поправитися від ковбаси, мюслів і йогурту. Адже насправді питання всього лише в балансі калорій.

- Чому коли зерно дорожчає, ціни на хліб теж повзуть вгору. А от коли зерно дешевшає, ціна на хліб ніколи не реагує?

- З початку року зерно, і, відповідно, борошно, подорожчали, собівартість хліба виросла на 12%. Але підняти ціну на продукцію відразу не виходить – у нас договори з торговими мережами. А за договором ми повинні за 30 днів їх повідомити, і підняти вартість можемо не більше ніж на 5%. А відстрочка по платежах – 55 днів. Одним словом у мене витрати на борошно зросли сьогодні, я їх заклав в ціну через місяць, а гроші отримаю ще через два. Тобто касовий розрив три місяці, уявляєте?

Зрозуміло, ціни на хліб ми опускати не будемо. Тільки зараз галузь вийшла знову на якийсь прибуток. Ось багато в подорожчанні хліба звинувачують пекарів, але вони особливо на ціну не впливають. Пекар це навіть не переробник, а кухар. Зміна ціни хліба відбулася внаслідок різкого зростання сировини, і в першу чергу – борошна. Плюс дорожчають дріжджі, олія, цукор. 

А подорожчання зерна на внутрішньому ринку викликає ланцюгову реакцію. Воно провокує зростання цін на всі основні продукти харчування. М'ясо птиці, свинина і яловичина, молочна продукція... Корова не буде менше їсти і давати більше молока, її потрібно добре годувати.

До речі, зараз у нас дефіцит молока на переробку. Але ось поляки чомусь незбиране молоко до нас не завозять, продають готову продукцію. Це повертаючись до того, що ми вже дожилися, що борошно купуємо.

Інфографіка gazeta.ua

- Ще рік тому експерти ФАО, продовольчої та сільськогосподарської організації ООН попереджали, що через пандемію коронавірусу може початися дефіцит харчів через порушення логістичних зв'язків. Багато країн почали робити стратегічні запаси зерна, обмежили і навіть зупинили експорт. Це дієвий захід? Може, Україні слід діяти так само?

- Щось жорстко забороняти – теж неправильно. Після зернової кризи 2003 року держава обмежила експорт, але потім стали відбуватися не дуже хороші речі, перекоси. Багато пекарів вклалися в зерно, зробили собі запас, а у нас в 2004 році – знову хороший урожай, ціна впала, образно кажучи, нижче плінтуса. А вивозити не можна. Один мій знайомий на $4 млн «влетів». Умовно, купив зерно по тисячі гривень за тонну, думаючи, що буде півтори, а ціна впала до шестисот. Людина в результаті була змушена продати частину свого бізнесу.

Тому головне – не тотальна заборона, а розумна діяльність держави, створення стратегічного запасу зерна з метою запобігання спекулятивних процесів. Інакше ми будемо постійно мати цінові «гойдалки», ринок буде лихоманити, а платити за все це буде в підсумку кінцевий споживач.

- Уряд зараз веде переговори з виробниками, переробниками i торговими мережами про стримування цін на соціально значущі продукти. Які результати?

- Наша з Родіоном Рибчинським зустріч з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком – це якраз частина згаданих переговорів. Там просто всіх по черзі запрошували, і закликали тримати ціни. Свою позицію ми висловили, а що там з рітейлом та іншим галузям – навіть не знаю. 



Государство пренебрегает продовольственной безопасностью: скоро придется завозить зерно и муку

Про це пише на своїй сторінці у  Фейсбук Ігор Уманський, колишній міністр фінансів.

«Боротьба із пандемією» витіснила майже все з порядку денного у деяких головах. 
Ціни на житній хліб, батон тощо з початку року зростали приблизно у двічі швидше за інфляцію. І найближчим часом це зростання може лише прискоритися. 
Причини? Посуха, неврожай і не тільки в Україні. Цього та наступного року попит на «прості» продукти харчування (хліб, макарони, молоко тощо) стрімко збільшується. Ми матимемо зовсім інші структури та баланси в усіх сегментах. 

До відома, річне споживання лише пшениці складе близько 9 млн.т, залишки на сьогодні за різними оцінками ще лишаються близько 10 млн.т. Покищо (!) дефіциту на ринку немає. Але тенденція на найближчі місяці зрозуміла вже! Сподівання на інтервенції держави марні - у Держрезерві «миші подохли». При цьому, експорт зерна продовжується, ціни як на зерно, так і на цукор, масло, енергоносії, логістику також зростають. Держава перестала контролювати хоча б щось - закономірний результат «реформ».  

Що далі? Пекарі ще два місяці тому попереджали Уряд, що ситуація загрозлива. Втрачаємо час! А далі доведеться вже завозити зерно та, що ймовірніше, борошно. Борошно, яке зараз в інших країнах виробляють з українського зерна. Не потрібно повторювати «історію з масками», коли вивезли задешево, а потім довелося завозити у рази дорожче", - підкреслив Ігор Уманський. 

Що можна зробити вже зараз? 
1.Негайно зупинити експорт зерна та провести інвентаризацію усіх залишків зернових у розрізі регіонів та номенклатури. 
2. Скласти нарешті ключові баланси на продовольчу групу - у розрізі як виробнцва, так і споживання. 
3. Забезпечити державний контроль за цінами на основні складові виробництва зокрема хлібо-булочні та макаронні вироби.
4. Визначити як один із ключових постулатів державної економічної політики - експорт із України будь-якої сировини без бодай мінімальної переробки у найближчі роки стане неможливий. 
5. Визначити кінцеві терміни та етапність запровадження цього рішення за кожною групою товарів - бізнес має отримати час на перелаштування та створити в Україні потужності із переробки та виробництва із цієї сировини товарів кінцевого споживання. 

"Якщо зараз цього не зробити та знехтувати продовольчою безпекою (в умовах «замороження» соціальних стандартів, пандемічної та економічної криз), то майже гарантовано за декілька місяців отримаємо «голодні бунти» щонайменше!", - резюмував Ігор Уманський.



Как защитить свою землю от нечестных «дельцов» - советы Минюста

Таку думку висловила заступниця міністра юстиції з питань державної реєстрації Ольга Оніщук в інтерв’ю Укрінформу, відповідаючи на запитання щодо порад громадянам, як захистити свою землю від нечесних “ділків”.

“Раджу всім власникам землі потурбуватися про належне оформлення документів, що посвідчують право власності, присвоєння кадастрового номеру ділянці і внесення відповідних відомостей до ДРП. Якщо речове право зафіксовано лише на паперових носіях, наприклад, на руках є державний акт на землю старого зразка і коректні відомості про земельні володіння досі не відображені у ДЗК, варто спершу подбати про присвоєння ділянці кадастрового номеру, а потім — про офіціалізацію статусу власника землі у ДРП”, - зазначила Оніщук.

Водночас вона уточнила, що “так звані державні акти на землю старого зразка є дійсними, тобто держава їх визнає”.

“Проте сьогодні головною умовою для проведення будь-яких юридичних операцій із землею є присвоєння їй кадастрового номеру, а запорукою захисту майна від шахрайських оборудок — оцифрування відповідних відомостей: внесення їх до ДРП”, - зауважила Оніщук.

Вона наголосила, що це “базові правила майнової гігієни, яких обов’язково потрібно дотримуватися”.

“Якщо говорити про скасування в Україні з 1 липня 2021 року заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності, то ми сподіваємося, що це стане потужним імпульсом для розвитку української аграрної галузі й залучення інвестицій, але аж ніяк не активізації «реєстраційного» рейдерства. Ще є над чим працювати. Скажімо, потрібно забезпечити повне перенесення із Державного реєстру земель у Державний земельний кадастр (ДЗК) відомостей про земельні ділянки, що перебувають у приватній власності або у користуванні фізичних та юридичних осіб”, - розповіла заступниця міністра.

За її словами, задля спрощення процедур оформлення правочинів щодо земельних ділянок потрібно надати нотаріусам можливість самостійного формувати витяг із Державного земельного кадастру, а також — запровадити обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів оренди земельної ділянки, як додаткової гарантії законності договору і дієвого запобіжника від шахрайських дій.



"Страна фактически разграблена, землю уже поделили" - председатель Госгеокадастра

В українців вкрали одну "Словаччину". Саме такими є масштаби втрачених державою сільськогосподарських земель, якщо вірити Держгеокадастру.

Хоча це не зовсім так. Словаччина за територією, насправді, трохи менша, і не дотягує до тих шокуючих цифр, які напередодні озвучив очільник земельного відомства Роман Лещенко.

5 мільйонів гектарів. Саме стільки державної землі, за його даними, за роки незалежності було виведено у приватну власність через "схеми" з безоплатною приватизацією.

Голова земельного відомства каже, що увесь цей час влада обманювала громадян, надаючи неправдиві дані про баланс державної землі. Усі ці роки очільники Держгеокадастру запевняли, що держава володіє 10,4 мільйонами га земель, але це виявилось фікцією.

Однак те, що розповів в інтерв’ю Економічній правді нинішній голова відомства, може шокувати навіть найбільш досвідчених корупціонерів. Оборудки, зловживання, погрози, зовнішні втручання і таємниче зникнення землі, яка дорівнює площі двох областей.

В розмові з ЕП Лещенко в подробицях розповів, що показав аудит відомства, як держава втратила землю, як здійснювались зовнішні втручання в земельний кадастр, та як його погрожували "обнулити".  

Як держава втратила землю

— В одному зі своїх постів у Фейсбуці ви писали, що президент поставив вам завдання: навести лад в Держгеокадастрі та повернути цей державний орган в правове поле. Як ви це збираєтеся робити?

— Коли мене призначили керівником (10 червня 2020 року. – ЕП) ми разом з новою командою розпочали роботу за трьома базовими напрямами. Перше – це аудит системи реєстрації земельних ділянок. Друге – технічний аудит земельної бази. Третє – це аналіз інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Коли ми почали аудит, то одразу відчули внутрішню протидію цьому процесу. Ми  побачили серйозні проблеми в системі, зокрема, відсутність запобіжника "подвійній приватизації". Всі IT-спеціалісти, які безпосередньо обслуговували документообіг, звільнилися. Щоб довести процеси до ладу, ми зупинили на два місяці – у липні-серпні – реєстрацію земельних ділянок.

— Що показав аудит?

— Виявилось, що з середини 2013 року до 2020 року з державної в приватну власність через механізм безоплатної приватизації було виведено більше 700 тисяч гектарів землі. Тобто, йдеться про територію однієї невеликої європейської країни.

Коли ми почали з’ясовувати саму механіку цієї безоплатної приватизації, то виявили, що в системі реєстрації речових прав у Міністерства юстиції і в системі Державного земельного кадастру відсутні верифікатори первинного набувача земельної ділянки при безоплатній приватизації.

Тобто, немає процедури перевірки особи у двох системах. (йдеться про те, що не було обліку громадян, які скористалися правом безоплатної приватизації, і була відсутня інформація, хто отримав одну ділянку, а хто – 10. –  ЕП).

— Хто відповідає за наявність та перевірку таких верифікаторів – міністерство юстиції чи Держгеокадастр?

— У Міністерства юстиції є реєстр речових прав на нерухоме майно, а у Держгеокадастра – на землю. Вони синхронізовані протоколом обміну даних, але кожен живе своїм життям. Ми унікальна країна: у нас земля реєструється окремо, а нерухомість окремо. Хоча в усьому цивілізованому світі реєстри об’єднані, і земля є первинна щодо всього, що є на цій землі.

В Україні ж фактично система документообігу в Мінюсті одна, в Земельному кадастрі – своя. Ми переконані, що це все було зроблено штучно.

Ми зробили аудит існуючого з 2013 року електронного реєстру лише на 27% і виявили тисячі дублюючих записів. Є групи людей, які отримували земельні ділянки по 2 гектари енну кількість разів, часто – в дуже вигідних місцях.

Це люди наближені до чиновників. Вони, наприклад, могли бути пов’язані з отриманням земельних ділянок в Житомирській області, де видобувають ільменіти, або в Рівненській області – де бурштин.

— Скільки землі державної власності взагалі сьогодні лишилось?

— Коли вам казали, що в країні 10 мільйонів гектарів земель державної власності, то це була брехня. Країна фактично розграбована. Залишилося надзвичайно мало – близько 2 мільйонів га ми передаємо в об'єднані територіальні громади, і лишається вільних 0,75 мільйона га.

30 років держава жила у викривленому дзеркалі. Держгеокадастр інституційно існував як механізм дерибану української землі державної форми власності з метою її акумулювання в окремих сім’ях, які сьогодні є надзвичайно багатими і можуть бути учасниками окремого земельного Forbes.

Всі аграрні холдинги просто відпочивають зі своїми орендними правами на фоні тих власників, які сьогодні тримають землі. Не просто чорноземи, а землі, під якими знаходяться унікальні корисні копалини.

Деякі з цих людей досі розповідають, що земельна реформа Україні не потрібна. Проте я знаю, скільки в них землі, де вона знаходиться, якими надрами вони володіють і чому вони "переживають", щоб українська земля, не дай Бог, у вагонах не поїхала в Китай.

 

— Яку максимальну кількість ділянок отримувала одна особа?

— Десять ділянок і більше. Деякі громадяни навіть не знали, що вони скористалися своїм правом на два гектари землі десять разів. Тобто, це "схема" з підробкою документів, звичайне шахрайство.

Скуповували паспорти по 800–1000 гривень, люди підписували відповідні документи і їх просто використовували для безоплатної приватизації. Окреме питання з учасниками бойових дій. На жаль, їх теж використовували в таких ситуаціях. Є ситуації, коли учасник бойових дій звертається для отримання земельної ділянки, а згідно з нашим реєстром, він вже скористався своїм правом і не раз.

Тобто, це була відпрацьована організована злочинна система, в якій безоплатну приватизацію вивели в окремий вид діяльності і сформували під це в 2013 році спеціальний правовий статус.

В чому тут цинізм ситуації? Закон передбачає, що можна отримати за процедурою безоплатної приватизації земельну ділянку до 2 га для ведення "особистого селянського господарства" (ОСГ). Такі земельні ділянки не підпадають під дію мораторію, їх можна продавати, купувати, здавати в заставу, навіть іноземцю продати – взагалі без проблем.

Тож, в той час, коли політики боролись за продовження мораторію на продаж землі і рвали на собі сорочки, мільйони гектарів землі в правовому статусі ОСГ уже вільно продавались і усіх це влаштовувало.

— Для реєстрації земельної ділянки достатньо було паспорта?

— Так, достатньо було паспорта і клопотання. А в клопотанні громадянин пише, що він ніколи раніше не користувався правом безоплатної приватизації. І коли ми бачимо, що він уже п'ять разів отримував землю, то іде по частині 1 статті 91 Кримінального Кодексу – шахрайство.

Уже є більше 100 кримінальних справ, по яких МВС зараз проводить відповідний аналіз.

Коли ми намагаємося притягнути до відповідальності посадову особу, керівника управління, то з’ясовується, що в системі не було наказу чи доручення голови Держгеокадастру щодо ідентифікації особи, наприклад, через перевірку відомостей в частині наявності ідентифікаційного коду.

— У випадку відкриття судових справ, хто винен: громадянин України, який оформив на себе 10 ділянок, чи чиновник з Держгеокадастру, який надав ці ділянки?

— Чиновник з Держгеокадастру теж буде відповідати. У Земельному Кодексі є статті, які зобов’язують перевіряти факт наявності земельної ділянки.

У Житомирські області, наприклад, є ситуація, коли за один-два місяці одному тому ж самому громадянину один і той же самий керівник головного управління видає кілька земельних ділянок. Одна – під бурштин, одна – під ільменіт, це титанові залежі в Хорошівському (Володарськ-Волинському) районі, за які там стріляють, інша – окрема земельна ділянка на фасаді Житомирської траси.

Це все відпрацьована схема. Паралельно ми з’ясували, що в системі електронного документообігу Держгеокадастру є "липові" накази, за якими здійснювалась реєстрація ділянок. Тобто, люди отримували земельні ділянки, але в системі електронного документообігу їх немає.

— Попередні керівники Держгеокадастру знали про ці схеми?

— Принцип роботи Держгеокадастру з 2013 року формувався на рівні так званих команд. З 2013 до 2014 року була донецька команда. Історично склалося так, що в Держгеокадастрі, Державній архітектурно-будівельній інспекції (ДАБІ) і Держгеонадрах завжди були куратори. Тому що надра, земля і будівництво – тісно пов’язані.

В донецькій команді були свої легендарні особистості і по них є десятки журналістських розслідувань.

Після Майдану був рік перехідного міжсезоння, але 2015-2020 – це вже епоха так званої "вінницької" команди. Формально змінювався тільки керівник Держгеокадастру, але вся середня ланка чітко була або в родинних відносинах, або в "корпоративних" відносинах.

Після мого приходу ми з центрального апарату звільнили більше ста людей. Проте вони не втратили роботу, а автоматично перейшли працювати в центральні апарати інших міністерств, де залишаються працювати представники "вінницької" команди. Наприклад, я звільнив одного з моїх заступників, а через шість годин він став заступником міністра екології (згаданий заступник – Олександр Краснолуцький. – ЕП).

Люди, які останні п'ять років контролювали Держгеокадастр, в тому числі контролювали і ДАБІ, і Держгеонадра. І коли ми аналізуємо безоплатну приватизацію по країні, то чітко бачимо, скільки десятків тисяч гектарів державної землі вивели в приватну власність у Вінницькій області.

— В яких областях найбільш кричуща ситуація?

— Там їх чимало. Найбільша динаміка – це Одеська область. Вся прибережна смуга за п’ять років повністю була "вирізана". Київська область – все, що в радіусі 70 кілометрів від столиці, все "порізано". Полтавська область – газові родовища, Житомирська область – ільменіти, бурштин, поклади міді.

Коли "вінницька" команда контролювала Держгеонадра, вони володіли всією необхідною інформацією щодо корисних копалин. На них накладали по 2 га безоплатної приватизації і отримували там землю.

Тільки унікальні запаси титану в Хорошівському та Коростенському районах Житомирської області оцінюються від 1,5 до 2 мільярдів доларів. Газові родовища на Полтавщині оцінюються мільярдами.

— Правоохоронці займаються пошуком винних?

— Разом з Державним бюро розслідувань і безпосередньо Службою безпеки України ми 10 вересня отримали ухвалу Печерського районного суду і до кінця жовтня повністю вивантажимо систему документообігу, по якій вже з правоохоронцями будемо робити аудит.

Ключі доступу до цієї системи були в групи осіб за межами України. Фактично сторонні люди управляли документооборотом і "відконтрольовували" відповідні процеси щодо розкрадання земельних ділянок.

Про "обнулення" земельного кадастру, зовнішні втручання в систему і земельних рейдерів з АТО 

— Ви сказали, що другим етапом аудиту був технічний. Які його результати?

— Коли ми зупинили систему реєстрації, щоб провести аудит, то перше, що нас цікавило  – скільки земель передали під безоплатну приватизацію.

Друге – як ця "безоплатка" відбувалася, чи є випадки подвійної, потрійної приватизації? Чи були протиправні втручання в систему? Чи люди поза межами Державного земельного кадастру (ДЗК) мали можливість втручатися в роботу системи? Чи є захист документообігу?

Після отриманих відповідей були відкриті кримінальні провадження, правоохоронці зайшли з відповідними обшуками, виїмками на певні підприємства.

Головна перемога за ці сто днів роботи в тому, що ми зробили нарешті бекап (резервна копія. – ЕП) системи державного земельного кадастру та системи електронного документообігу. Завдяки СБУ. Тобто, зроблена резервна копія системи кадастру і правоохоронні органи зараз контролюють ситуацію.

Також зараз стартував незалежний технічний аудит, який проводять фахівці Світового Банку.

— Навіщо робити фактично дублікат двох систем з інформацією про стан земельних ресурсів в Україні? Це взагалі законно?

— Коли ми почали аудит, на мене особисто вийшли з погрозами: "початком твого кінця буде те, що ми просто обнулимо систему". Тобто, сторонні люди мали програмно-технічні можливості "обнулити" всю систему Держгеокадастру з даними. Попереднє керівництво штучно сформувало такі обставини, щоб електронний кадастр, вся інформаційна земельна система була в повітрі.

Державна земельна кадастрова карта (ДЗК) знаходиться сьогодні на прострочених системах зберігання даних без будь-яких гарантійних зобов’язань. Фактично вона висить в повітрі. Немає обслуговування від постачальника, немає належного фінансування.

В кінці 2019 року був проведений фейковий тендер під окремо взятого учасника – ТОВ "Фірма "Кит". СБУ і ДБР з’ясували, що службові особи Держгеокадастру за попередньою змовою з цією фірмою шляхом обману заволоділи 37 мільйонами гривень держпідприємства "ДЗК".

Так, у грудні 2019 року через систему закупівель Prozorro провели тендери і компанія поставила обладнання, яке не відповідає відповідним параметрам. Через це у нас закінчилося гарантійне обслуговування інформаційних систем. А це терабайти інформації, це вся земля нашої держави.

Але це ще півбіди. Крім того, що база висіла в повітрі, встановлені факти протиправного втручання в неї. Сторонні люди мали програмно-технічний код, завдяки чому змінювали коди цільового призначення окремих об’єктів нерухомості у великих містах.

— Можете пояснити більш детально?

— Що це означає? Наприклад, є торговий центр в місті Києві, який сплачує податки, зокрема і земельний, як комерційний об’єкт. Податкова в автоматичному режимі, за номером КВЕДу, виставляє такому рахунок на оплату податків через державне казначейство, частина з яких сплачується до місцевого бюджету.

Ми встановили, що у великих містах – Харків, Львів, Одеса – відбулася зміна статусу об’єкта з комерційного призначення на промисловий і фактично бюджет втрачав більше половини доходів по земельному податку.

— Можете назвати торгові центри в Києві, по яким є факти зміни статусу об’єкта?

— Таких фактів дуже багато. За нашими оцінками, міський бюджет міста Києва через такі схеми по земельному податку недоотримав близько мільярда гривень. Все це тривало роками і я говорив про це Віталію Володимировичу (Віталій Кличко, мер Києва. – ЕП), коли зустрічався з його командою.

Проте зміна коду цільового призначення – це "квіточки" на фоні того, як змінювали контури земельних ділянок, коли між двома ділянками утворювали ще одну.

Це яскраво видно в Конча-Заспі, де "створювалося" таким чином чимало нових земельних ділянок. Частина з них реєструвалися на "липових" документах. Якщо взяти елітні приміські райони Києва, то є земельні ділянки, на які є 2-3 власники з різними документами. При цьому між цими ділянками утворені інші земельні ділянки. І це, фактично, колапс.

Обухівське управління Держгеокадастру горіло кілька разів, документи зникали, відновлювалися і так далі. При цьому можновладці, які безпосередньо там проживають, самі між собою воюють і породжують такі речі.

Колишні президенти так само не соромилися цієї схеми і використовували такий механізми реєстрації. На жаль, таких речей дуже багато є не тільки біля Києва, а й біля Львова.

Ми фіксуємо жахливі речі, пов’язані з природно-заповідним фондом. Буквально недавно в природно-заповідному парку, навпроти Тустані, "нарізали" під садівництво  землю природозаповідного фонду. Бо там, буцімто, земля сільськогосподарського призначення. Ми скасували накази.

Загалом виходить, що система Державного земельного кадастру знаходилася в управлінні окремих суб’єктів, які взагалі ніякого відношення до посадових осіб не мали. На цьому вони робили окремий бізнес. Будь-який файл у кадастрі можна було просто обнулити, змінити і на основі цього робити рейдерські захоплення.

— У 2017 році перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк спільно з Державним агентством електронного  урядування та Transparency International Ukraine представили технологію Blockchain, яка мала б унеможливити стороннє втручання в систему даних кадастру. Вона взагалі працює?

— Система Blockchain – це фейк. Це просто кидалася пилюка в очі.

Система Blockchain працює тоді, коли в тебе коректно внесені відомості в системі кадастру або будь-якій іншій інформаційній системі. А коли в тебе кадастр не повністю наповнений, і землі сільськогосподарського призначення, наприклад, знаходяться прямо в річці Дніпро, або в кадастрі острів з’являється нізвідки, то це не працює.

На цьому проєкті просто гарно відмили міжнародні донорські кошти. Наших міжнародних партнерів просто використали. Жодного проектно-технічного рішення Blockchain немає. Це все було просто фейком.

— Ви можете сказати, хто вам погрожував щодо обнулення інформаційної кадастрової системи?

— Колишні посадові особи Держгеокадастру, які безпосередньо були залучені до процесу реалізації відповідних заходів. При цьому вони дуже коректно пояснювали правові наслідки такої роботи.

Їхня логіка така – турбулентність влади велика, люди приходять і йдуть. Так вони хотіли показати мою інституційну недієздатність на посаді. Казали, що я ніколи не був на державній службі, що я просто "пацан, селянин, колгоспник і з позором звідси піду". Тому з самого початку діалог не склався.

Вимоги, які вони ставили, зводилися до того, що контрольовані особи продовжуватимуть здійснювати таку ж саму роботу.

Ми одразу налагодили зв'язок з правоохоронними органами і почали працювати над збереженням даних, бо це питання національної безпеки. Все так само як з ДАБІ. Різні тільки механізми й підходи.

— Вам особисто чи вашій сім’ї погрожували?

— Два місяці тому голова ГО "Всеукраїнська асоціація учасників бойових дій" В’ячеслав Вовченко увірвався в офіс моєї дружини, закрив її в кабінеті і погрожував. Мовляв, якщо я не буду виконувати його команди, ця історію дуже погано закінчиться. Потім була спроба викрадення моїх дітей із садочка. Через це президент забезпечив мене державною охороною.

Пан Вовченко – це класичний випадок суб’єкта, який "розриває" державні підприємства. Саме така доля спіткала  ДП "Дослідне господарство "Озерна" у Білоцерківському районі, яке належить Національній академії аграрних наук.

Інша історія із землею – він підготував близько 1500 заяв на виділення по 2 га з ДП "Конярство України" в Кіровоградській області для учасників бойових дій. Це при тому, що жоден з цих учасників бойових дій не був з Кіровоградської області. Всі вони переважно з Київської області. При цьому 55 осіб з цих  учасників бойових дій скористались правом безоплатної приватизації раніше.

Найцікавіше те, що по ДП "Конярство України" знищені акти постійного користування землею і Вовченко каже, що ця земля нічийна. Але ми знайшли архівні копії актів, які підтверджують державний статус цих земель.

— Учасників бойових дій в зоні АТО часто використовують для рейдерського захоплення земель в регіонах.

— Трагедія полягає в тому, що є учасники бойових дій, які роками не отримують земельні ділянки. А ця організація – комерційна. Маючи відповідні зв’язки і тиск, вона займається незаконним відчуженням державних земель.

Кілька тижнів тому Вовченко перекривав траси під Києвом, привозив вінки до Держгеокадастру та погрожував мені та членам моєї родини. Фактично він є класичним рейдером, який розриває державні активи, кошмарить фермерів.

Уже відкриті кримінальні провадження по факту залякування фермерів, які "добровільно" відмовлялися від своїх земельних ділянок і по два гектари оформляли на учасників бойових дій. Є ціла сітка таких угруповань у регіонах, які ніякого відношення до порядних учасників ветеранських організацій взагалі не мають.

Чому безоплатну приватизацію треба припинити 

— Якою є схема виведення великих земельних масивів через безоплатну приватизацію?

— Класична історія формування земельних масивів тисячами гектарів по Україні зводиться до стандартної парадигми: землю оформлюють на бухгалтера, водіїв, коханок, троюрідних братів, кумів, колишніх працівників, благодійні фонди, осіб, які мають відносини нотаріального характеру, пов’язані борговими розписками.

Одна із "схем" – землі передають, але дають боргові розписки на мільйони доларів, щоб у випадку, якщо людина не погасить, то заставний інструмент – це земля, яка в нього перебуває у власності. Ми по реєстрах це бачили.

Фактично у кожній області сформовані сім’ї, які володіють, великими масивами землі. Є умовно клан вінницький, донецький, дніпропетровський, київський. Але залежно від груп регіональних еліт, клан ділиться по сферах впливу. Наприклад, у мене по Вінницькій області є громадянин, який має 5000 довіреностей на відчуження земельних ділянок для учасників бойових дій.

— Виходить, що звичайна людина, яка ще не скористалася своїм правом безоплатної приватизації на два гектари, уже не матиме можливості це зробити. Що взагалі з цим робити?

— Безоплатна приватизація, введена в 2001 році Земельним Кодексом, була прийнята комуністами і соціалістами як схема дерибану української землі. Вона була закладена з механізмом мораторію. Логіка процесу така: землі сільськогосподарського призначення продавати не можна, бо на них діє мораторій, а по два гектари привілейованим громадянам можна.

Де 10 млн га земель державної власності? Моя відповідь: дивіться, будь ласка, в корінь безоплатної приватизації. Країну за 30 років незалежності розграбували через цей механізм. Це базова "схема".

При цьому є факти отримання двох гектарів тримісячними дітьми, тринадцятирічними, десятирічними, чиновниками, їх дітьми, коханками, міністрами і так далі. Один із народних депутатів в Конча-Заспі на членів своєї сім’ї в режимі безоплатної приватизації отримав земельні ділянки по 2 га.

— Що з цим робити, яке тут може бути рішення?

— Зупинити шляхом відповідної монетизації. Треба публічно сказати громадянам України, що земель сільськогосподарського призначення в Україні менше 33 мільйонів. У нас немає 42 мільйони га земель.

В Україні був некоректно порахований баланс землі. Ми брехали суспільству про те, що в нас є земля. Ми користувалися формою "зем-6" з 70-х років для обліку і вважали, що в нас є ця земля. У нас її немає.

Країну грабували, не давали точних даних. Всі керівники Держгеокадастру, які були до мене, керівництву держави повідомляли некоректні цифри. Нема ні десяти, ні семи мільйонів гектарів державної землі. Цифри щодо кількості землі сільськогосподарського призначення, які висять сьогодні на сайті Держгеокадастру – 43,8 мільйона – некоректні.

Досі не відбулася демаркація державного кордону України. Країна 30 років не має своїх меж як держава. Ми не маємо точних цифр по калькуляції своєї землі, тому що не встановили межі кордонів.

Підприємство, яке відповідає за демаркацію кордонів, десятки мільйонів гривень списувало на бензини, на зарплати і нічого не робило.

Тому весь баланс землі в Україні, зазначений в енциклопедії Великобританії та Вікіпедії, є брехливим і некоректним. Ми не можемо наводити будь-який порядок в економіці, коли ми не маємо навіть банального балансу землі.

— Чи конституційною буде зупинка безоплатної приватизації землі, якщо це передбачено Земельним кодексом?

— Це буде конституційно, якщо ми внесемо зміни до Земельного кодексу і зафіксуємо монетизацію безоплатної приватизації в першу чергу для учасників бойових дій.

В чому найбільша проблема? В нас нема вже що роздавати. Для тих учасників бойових дій, які у нас є сьогодні в черзі, землі вже немає.

Моя пропозиція наступна: нам треба здійснити монетизацію виплат учасникам бойових дій. Більше 70% учасників бойових дій, які отримали по 2 га, відчужували цю землю і отримали відповідну грошову винагороду. Середньостатистично це приблизно десь тисяча доларів гектар.

Тобто, ми можемо здійснити виплати і не видавати землю. Як це зробити? Дуже просто, треба ухвалити законопроект №2195 про електронні аукціони, і чітко прописати, що на землях НААН, Міністерства оборони, Пенітенціарної служби, Міністерства освіти, всіх державних підприємств, у тому числі і Міністерства економічного розвитку, заборонені договори про спільну діяльність.

Бо на цих землях сидять бандити, криміналітет, там стріляють, вбивають, а обробляють ці землі фактично люди і компанії народних депутатів.



Вадим Нестеренко: «Рейдеры - это не covid-19, с рейдерами мы справимся быстрее»

О причинах и скрытых смыслах происходящего мы говорим с главой наблюдательного совета холдинга Вадимом Нестеренко.

- Вадим Григорьевич, судя по всему, ваш аргохолдинг тоже не миновала участь рейдерских захватов?

- Да, и здесь есть закономерность - чем сложнее экономическая ситуация в стране, тем сильней активизируются рейдеры. Особенно, если речь идет об успешных и прибыльных предприятиях. Сегодня рейдеры захватили входящие в группу предприятий нашего холдинга ООО Днепромлын и ООО Хлебзавод № 10 в Днепре.

Мы сейчас прикладываем все усилия, чтобы вернуть предприятия. Скажу откровенно, задача не простая, поскольку очень сложно добиться поддержки правоохранительных органов в области.

- Так, а что сегодня происходит с самим холдингом?

- В финансовом плане всё хорошо. Залог успешного развития холдинга, которое мы демонстрируем более двадцати лет – его многопрофильность, единая производственная цепочка, в которой взаимосвязаны разные предприятия, возможность маневрирования средствами, как собственными, так и заемными.

У холдинга 26 направлений деятельности. Хлебо-мучное направление, которое сейчас пытаются у нас украсть, наиболее рискованное и в финансовом плане далеко не сверхприбыльное, я бы даже сказал, что наиболее тяжелое в плане бизнеса. Хлебопекарная отрасль - она специфическая, имеет очень серьезное социальное давление, в ней множество экономических, социальных, политических ограничений. Здесь тончайшая грань между рентабельностью и социальной ответственностью, ведь хлеб - это едва ли не основной продукт для обнищавших украинцев, на него невозможно резко поднимать цены. Как бы выжил хлебозавод в условиях, когда бешено растут тарифы на электроэнергию, размер минимальной зарплаты, затраты на производство и ингредиенты хлебобулочной продукции, а цены на готовую продукцию поднять можно буквально на 2-3%, не более. Не выжил бы завод, если бы не имел финансовой и сырьевой поддержки со стороны предприятий всего холдинга. Здесь должна быть выстроена эффективная политика привлечения внутреннего и внешнего финансового ресурса, речь идет о кредитовании во имя стабильного развития. О том, о чем понятия не имеют рейдеры.

- Я недавно слушала одну из их пресс-конференций и немного не поняла логики. С одной стороны вас обвиняют в том, что холдинг берет кредиты, с другой стороны - гордятся тем, что в развитие Днипромлына и Хлебозавода 10 вкладывались эффективные инвестиции. Вы можете объяснить это противоречие и рассказать более подробно о кредитно-инвестиционной политике холдинга?

- Для начала скажу, что я как и вы тоже удивился отсутствием элементарной логики. Тот же Днипромлын или Хлебозаводы холдинга 8 лет стабильно развиваются, но при этом «всё плохо» и нужно возвращать заимствованные средства. А давайте зададим встречный вопрос - за счет чего происходит развитие в бизнесе? Прежде всего, за счет грамотно выстроенного и обоснованного привлечения кредитных средств, это фундаментальное правило бизнеса. Другой вопрос, что кредиты нужно брать на новые технологии и новые производства, а не на яхты и вертолеты.

Мне легко говорить о наших финансах и кредитной политике, поскольку Ristone Holdings строго придерживается международных стандартов финансовой отчетности и консалтинга. С 2012 года нашим партнером является международное объединение аудиторских и консультационных компаний BDO со штаб-квартирой в Бельгии, являющееся пятой в мире после «большой четвёрки» аудиторской и консалтинговой структурой. Все движения средств, соотношение заемных и собственных ресурсов, обоснованность инвестиционных проектов – всё прозрачно и соответствует мировым стандартам и нормативам. Именно поэтому все наши проекты развития, все инвестиции дают в итоге ожидаемый результат.

Например, благодаря этим инвестициям мы в 2018 году ввели в эксплуатацию высокотехнологичный и современнейший в регионе масло-экстракционный завод. Причем, строили его за счет собственной прибыли, а кредитная линия была открыта для пополнения оборотных средств на закупку сырья для переработки. А как по-другому? Все, кто в этой отрасли не имеет кредитования на «оборотку», они давно обанкротились и ушли с рынка. А у нас по итогам финансового года стабильная прибыль, которая позволяет обслуживать кредит и аккумулировать средства на дальнейшее развитие предприятия.

В целом у нас действует негласное, но твердое правило, согласно которому развитие аграрных предприятий холдинга финансируется за счет прибыли, в этом секторе есть стабильная рентабельность. С перерабатывающими предприятиями ситуация другая. Когда мы покупали Днепромлын, предприятие было в очень сложном финансово - экономическом состоянии. Чтобы оно поднялось хотя бы до точки рентабельности, Днипромлын должен перерабатывать 10 тысяч тонн продовольственной пшеницы в месяц. Только то, что свыше – это теоретически можно назвать прибылью, но конечно при стабильных ценах на зерно и муку. Так вот 10 тысяч тонн у Днипромлына не было, поскольку не было рынка сбыта, потребностей одного 10-го хлебзавода не хватало, чтобы загрузить мукомольное производство. Частично мы это сделали за счет увеличения розницы, используя и расфасовку, и мешок, находя клиентов для вагонных норм. Но рост был медленным, а убытки росли. Поэтому руководство холдинга пришло к выводу, что без приобретения дополнительных хлебозаводов мы выйти на точку рентабельности не сможем.

Приняли решение - приобрели за кредитные средства ещё 4 хлебозавода в регионе, как постоянных потребителей продукции Днипромлына. Расчет оказался верным, мы смогли загрузить мощности предприятия до уровня рентабельности. Это обоснованная и взвешенная стратегия развития бизнеса - в комплексе и взаимодействии всех предприятий холдинга. Поэтому нельзя выдернуть из структуры Ristone Holdings одно или два благополучных предприятия и надеяться, что это благополучие будет вечным.

Меня искренне удивляет наивность тех, кто решил что можно «отжать» Днипромлын, как стабильный бизнес, и спокойно его доить. Нет, так не получится. Всё взаимосвязано, везде присутствуют взаимные финансовые обязательства и экономические связи. И не нужно удивляться кредитам и кредитным обязательствам, в структуре холдинга они спокойно и планово обслуживаются, дают возможность повышать рентабельность хозяйств.

Ну а Днипромлын, пока он законным порядком через судебные решения вернется в холдинг, вполне может оказаться банкротом. Рейдеры это не учли, а когда всё подсчитали и прослезились, стали спешно перекидывать свою ответственность со своей больной головы на мою здоровую.

На одну из пресс-конференции рейдеры вытащили руководство Днипромлына и 10-го хлебзавода. Те, конечно, люди подневольные, подчинились, хотя по бегающим глазам было видно, что чувствуют они себя не в своей тарелке. Оба директора в один голос рассказывают о том, что на предприятиях за последние годы существенно обновились техника и технологии, радуются тому, что в предприятия инвестировали достаточное количество средств для развития. Ну, так договаривайте – расскажите о кредитах, как об источниках инвестирования, о вытекающих из них финансовых обязательствах, о финансовых планах. Нет, об этом молчат. Расскажите, как долго будете оставаться на плаву без этих инвестиций – тоже молчат. А финансовый директор Днипромлына могла бы смело добавить, что именно с её приходом на должность сложилась та финансовая ситуация, о которой она так драматически рассказывала. Два года назад она не знала ситуацию, и год назад не знала? «Прозрела» только тогда, когда появились рейдеры? Это смешно слушать.

- Скажите, а как вы оцениваете их высказывания о том, что у холдинга финансовые проблемы?

- Оцениваю как больную фантазию, не подтвержденную цифрами и фактами. Финансовое состояние холдинга стабильное, идет в расчетных параметрах, и нет никаких предпосылок для того, чтобы оно изменилось к худшему. Я так думаю, что главная цель такого рода заявлений рейдеров – отвести внимание от себя и выкинуть сфальсифицированную информацию для банков, которые остро реагируют на подобного рода слухи. Банкиры правильно реагируют, однако, у каждого из них на столе лежит кредитное досье клиента. Из досье нашего холдинга следует, что даже в самые тяжелые 2014-15 годы, когда многие заемщики «кидали» свои банки, ссылаясь на курс доллара и прочие непреодолимые препятствия, мы обслуживали свои кредиты в соответствии с кредитным договором. Когда некоторые фирмы уходили от платежей под «политическими» лозунгами о том, что их банк «неправильный», у него там какие-то «российские корни» или «связь с беглым президентом, с Путиным» или еще с кем то, а тогда это было массовым явлением, наш холдинг никогда не прятался за подобного рода ерунду. Мы были, есть и будем надежным финансовым партнером. У нас на первом месте не разовая сиюминутная выгода, а долгосрочная репутация.

Riston Holdings не ради красного словца или лишнего сертификата официально стал членом Европейской Бизнес Ассоциации (EBA), это философия нашего бизнеса – работать прозрачно, стабильно, соответствовать критериям ЕВА. Кредитующие нас банки об этом знают, претензий по обслуживанию кредитов к нам не было и не будет, собственно говоря, лучшее подтверждение тому – наша сегодняшняя работа с кредитными линиями.

- Так в чем тогда смысл этих информационных атак на холдинг, если есть результаты международного аудита, и вы спокойно можете погасить реальными цифрами любую клевету?

- Вы же не забывайте, что речь идет о рейдерах, а у них свои понятия о честности и о правилах игры. Рейдеры сегодня очень занервничали, во-первых, они понимают, что рано или поздно им придется за все свои действия ответить. Во-вторых, они пытаются всем арсеналом своих рейдерских и коррупционных методов надавить на предприятия холдинга. Например, договариваются каким-то образом, мы-то с вами понимаем каким, и насылают внеплановые проверки. Докатились до физических угроз нашим работникам, от которых требуют сфальсифицировать бухгалтерскую документацию, чтобы фиктивным образом уйти от долгов. Ничего этого у них не получится. Дай Бог, чтобы не дохозяйничались до того, что не будут иметь возможность своевременно платить зарплату персоналу.

Я прекрасно понимаю, что процесс возвращения предприятий будет долгим и нелегким. Прежде всего потому, что в нашем случае произошел специфический вид рейдерства, я бы его назвал «воровство на доверии» - при непосредственном участии руководящего менеджмента предприятия. У нас сейчас заключены контракты с двумя новыми авторитетными юридическими фирмами, поскольку главный юрист предприятия сегодня выходит на пресс-конференции с табличкой не «юрист», а «совладелец». Потребовалось достаточно много времени, чтобы сформулировать тексты заявлений в правоохранительные органы и исковых требований в соответствии с процессуальными и юридическими нормами. Но этот процесс идет, уже стали понятными многие юридические нюансы механизма захвата предприятий холдинга, и холдинг от своей правды и восстановления справедливости не отступится.

Но при этом я, дорожа своей деловой репутацией, просто обязан предупредить всех бизнес-партнеров о том, что поскольку не могу контролировать хозяйственную деятельность захваченных предприятий, то не могу брать на себя ответственность за результаты этого хозяйствования.

В первую очередь я официально предупредил Аграрный фонд Украины о том, что если они имеют намерение передать на хранение в Днепромлын запасы государственного резерва продовольственного сырья, то риски такого решения в первую очередь ложатся на именно на руководство Фонда. Чем глубже будут увязать рейдеры в финансовых проблемах, тем более очевидными представляются их будущие попытки быстро перевести предприятие в стадию фиктивного или полноценного банкротства. И куда при этом попадет государственное зерно, что с ним случится – это вопрос со многими неизвестными. Я бы так не рисковал. Если менеджеры АФУ думают по-другому, это их персональный риск и персональная ответственность.

А в целом наш Ristone Holdings продолжает работать в стабильном режиме. Мы не свернули ни одной инвестиционной программы, выходим в этом году на хорошие финансовые результаты, аккуратно и своевременно погашаем свои кредитные обязательства. Если бизнес честный и прозрачный, если он построен на точном экономическом расчете и планировании, на уважении к партнерам, то такой бизнес финансово стабилен и развивается даже в условиях кризиса. А рейдеры, это ведь не covid-19, с которым пока не может справиться весь мир. С рейдерами мы справимся.



Даже на ноль не выходят: малым фермерам в этом году будет туго

Про цьогорічний врожай розповів керівник приватного сільськогосподарського підприємства «Гельмязів Агротех» на Черкащині Олександр Балабуха.

В обробітку  фермер має 130 гектарів землі, які знаходяться в адміністративних межах Гельмязівської сільської ради. Поля засіяні кукурудзою, соєю та соняшником. 

Якщо з двома останніми культурами ситуація більш-менш стабільна, то з кукурудзою − не зовсім. Бо рослина є, а ось качана на ній немає, розповідає аграрій.

"Окрім пандемії коронавірусу, не тішить і погода, − ділиться Олександр. – Стоїть спека. Кукурудза вже згоріла, урожаю не буде. Як для аграрника, ситуація не дуже втішна. Ми залежимо від погоди: що вона нам пошле на землю, те й матимемо. Для нас коронавірус завдав не такої шкоди, як цьогорічні погодні умови.
Стрес для рослин − коли немає вологи. А якщо не буде врожаю, то й не буде вигідної ціни на зерно. Тоді, можливо, теж матиму занепокоєння. Бо за мною стоять 55 пайовиків, які дали мені в оренду землю. Якщо матиму неврожай, нічим буде розраховуватися з ними. А це щорічно близько 700 тисяч гривень з податками і виплатами людям за оренду паїв. Для мого господарства це досить велика сума. Ні людей, ані податківців не цікавить, де маю взяти на все кошти", - розповідає Олександр Балабуха.

Він зазначив, що нещодавно проаналізували цьогорічну ситуацію на полях.

"Виходить, що отримаємо кукурудзи по 45-50 ц/га, а це зовсім нічого, бо були врожаї вдвічі більші. Торішні прибутки також були мізерними. Бо коли навесні закуповували для посівної насіння, міндобрива, гербіциди тощо, то долар коштував 28 гривень. А вже як довелося продавати зерно - 24 грн. На одному гектарі я втратив від 4 до 10 тисяч гривень, в залежності від культури.

Цьогоріч великі холдинги і господарства можливо й витримають, а ось малим фермерам буде непереливки. Торік найдорожчою були соя та соняшник. За тонну правили до 9 тисяч гривень, позаторік — 11 тисяч. Як буде тепер, ще невідомо", — ділиться своїми переживаннями Олександр Балабуха.

Щодо впливу карантину на ціни на зерно, фермер каже, що у будь-якій, навіть найнесприятливішій ситуації, люди все одно хочуть їсти.

"Якщо населення менше купуватиме нашу продукцію, це матиме негативний вплив не тільки для мого невеликого господарства, а й для інших аграрників. Нашу продукцію ми також продаємо за кордон. Переважно − кукурудза, соя, пшениця, ячмінь. Щоб напряму робити поставки, такої можливості я не маю. Врожай продаю зернотрейдерам, які формують великі партії. Знаю, що експортують у Китай, Єгипет, Іспанію. Якими будуть міжнародні ціни, такі й у нас. Все залежатиме від зернотрейдерів, як вони спрацюють. А поки мені треба думати, як зібрати врожай і далі працювати", - підсумовує Олександр Балабуха.

Джерело: zoloto.city